Постанова

від 18.02.2020 по справі 910/4455/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2020 р. Справа № 910/4455/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Демидової А.М.

суддів: Владимиренко С.В.

Ходаківської І.П.

за участю секретаря судового засідання Брунько А.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Гордієнко В.А.

від відповідача-1: не з`явився

від відповідача-2: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк"

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2019 (повне рішення складено 11.10.2019) (суддя Гулевець О.В.)

у справі № 910/4455/19 Господарського суду міста Києва

за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська національна компанія "Мегаполіс" (відповідач-1);

2) ОСОБА_1 (відповідач-2)

про стягнення 249 354,67 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська національна компанія "Мегаполіс" (далі - ТОВ "Українська національна компанія "Мегаполіс", відповідач-1) та ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач-2) про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості за договором банківського обслуговування від 18.12.2014 за послугою "кредитний ліміт на поточний рахунок" у розмірі 249 354,67 грн., з яких: 200 000,00 грн. - заборгованість за кредитом; 26 044,41 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 791,14 грн. - заборгованість з комісії, 22 519,12 грн. - пеня.

В обґрунтування заявлених вимог АТ КБ "ПриватБанк" послалося на невиконання ТОВ "Українська національна компанія "Мегаполіс" умов договору банківського обслуговування від 18.12.2014 в частині повернення суми кредиту, сплати відсотків та комісії. Посилаючись на те, що виконання зобов`язання за вказаним договором забезпечено порукою за договором поруки № P1522662323432695140 від 02.04.2018, позивач просив стягнути суму заборгованості з відповідача-1 як позичальника та відповідача-2 як поручителя солідарно.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2019 у справі № 910/4455/19 (суддя Гулевець О.В.) позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ "Українська національна компанія "Мегаполіс" на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитом у сумі 200 000,00 грн. та судовий збір у розмірі 3 000,00 грн.; в іншій частині позовних вимог відмовлено; відмовлено АТ КБ "ПриватБанк" у позові до ОСОБА_1 .

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача-1 200 000,00 грн. заборгованості за кредитом, суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість з повернення кредитних коштів у розмірі 200 000,00 грн. підтверджується наявними у матеріалах справи доказами і відповідачем-1 належними та достатніми доказами не спростована, доказів сплати боргу не надано.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині стягнення заборгованості за процентами за користування кредитними коштами у сумі 26 044,41 грн., заборгованості з комісії у сумі 791,14 грн. та пені у сумі 22 519,12 грн., місцевий господарський суд виходив з того, що у заяві відповідача-1 від 18.12.2014 процентна ставка, розмір комісії за використання ліміту не зазначені. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме доданий позивачем до позовної заяви Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, розумів відповідач-1 та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, комісії за використання ліміту, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Також, судом першої інстанції відмовлено в частині стягнення з відповідача-2 як з солідарного боржника заборгованості відповідача-1 у сумі 200 000,00 грн. за договором від 18.12.2014, оскільки з договору поруки № P1522662323432695140 від 02.04.2018 неможливо встановити, яке саме основне зобов`язання забезпечене порукою, оскільки з наданого договору неможливо встановити ані правочин, який як основне зобов`язання забезпечене порукою, ані поточний рахунок, на який надається послуга кредитний ліміт. Лише визначено особу, первинні зобов`язання якої забезпечені порукою.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2019 у справі № 910/4455/19, АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати зазначене рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог у сумі 49 354,67 грн., що складається з 26 044,41 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 791,14 грн. - заборгованість з комісії, 22 519,12 грн. - пеня, й постановити у вказаній частині нове рішення про задоволення позовних вимог, стягнувши солідарно з ТОВ "Українська національна компанія "Мегаполіс" заборгованість за договором від 18.12.2014 за послугою "Кредитний ліміт", котра виникла станом на 23.07.2019, у загальному розмірі 49 354,67 грн., що складається з 26 044,41 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 791,14 грн. - заборгованість з комісії, 22 519,12 грн. - пеня; скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 та ухвалити у вказаній частині нове рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованості за договором від 18.12.2014 за послугою "Кредитний ліміт", у загальному розмірі: заборгованості за кредитом - 249 354,67 грн.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач зазначає, що оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог у розмірі 49 354,67 грн., що складається із суми нарахованих й несплачених процентів 26 044,41 грн., комісії в сумі 791,14 грн., пені у розмірі 22 519,12 грн., а також відмови у стягненні заборгованості з ОСОБА_1 (поручителя) є незаконним, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), ст. 553, ч. 3 ст. 1069 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про те, що сторони не погодили істотні умови договору щодо порядку та розміру процентів, комісії та пені. Крім того, на думку скаржника, суд безпідставно відмовив у стягненні заборгованості за кредитом, процентів, комісії та пені з поручителя, оскільки позивачем надані належні та достатні докази на підтвердження факту надання згоди поручителем - ОСОБА_1 на забезпечення виконання саме зобов`язань за договором банківського обслуговування від 18.12.2014 за послугою "Кредитний ліміт" Умов та правил надання банківських послуг.

Також, у п. 5 прохальної частини апеляційної скарги скаржник просить суд оглянути вебсайт (сторінку) АТ КБ "ПриватБанк" (https:privatbank.ua/terms, умови та правила, які діяли на 18.12.2014, за наведеним у клопотанні посиланням) в мережі Інтернет з метою встановлення та фіксування їх змісту, а саме встановлення змісту Умов, до котрих приєднався відповідач 18.12.2014 шляхом підписання Заяви на отримання кредиту від 18.12.2014.

Крім того, скаржником заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2019 у справі № 910/4455/19.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до витягу з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 16.01.2020 матеріали справи № 910/4455/19 передані на розгляд колегії суддів у складі: Демидова А.М. - головуючий суддя, судді: Владимиренко С.В., Ходаківська І.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2020 задоволено клопотання АТ КБ "ПриватБанк" про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2019 у справі № 910/4455/19 та поновлено АТ КБ "ПриватБанк" зазначений строк; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2019 у справі № 910/4455/19; розгляд апеляційної скарги призначено у судовому засіданні на 06.02.2020 о 10 год. 00 хв.; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 03.02.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2020 розгляд апеляційної скарги АТ КБ "ПриватБанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2019 у справі № 910/4455/19 відкладено на 18.02.2020 о 10:15.

Щодо клопотання скаржника про огляд вебсайту (сторінки) АТ КБ "ПриватБанк" (https:privatbank.ua/terms, умови та правила, які діяли на 18.12.2014), заявленого у п. 5 прохальної частини апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що судом оглянуто вказану сторінку.

Явка представників сторін.

У судове засідання 18.02.2020 з`явився представник позивача.

Представники відповідача-1 та відповідача-2 у судове засідання 18.02.2020 не з`явились.

Враховуючи належне повідомлення всіх сторін про день, час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін у судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги за відсутності представників відповідача-1 та відповідача-2.

Представник позивача у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційний господарський суд її задовольнити.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 18.12.2014 ТОВ "Українська національна компанія "Мегаполіс" (Клієнт) підписало з АТ КБ "ПриватБанк" (Банк) заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг та заяву на відкриття рахунку.

Згідно із заявою про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ТОВ "Українська національна компанія "Мегаполіс" приєдналось до Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів Банку, які разом із цією Заявою складають договір банківського обслуговування (далі - Договір), та взяло на себе зобов`язання виконувати умови Договору.

Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, вказав, що згідно з договором на поточний рахунок ТОВ "Українська національна компанія "Мегаполіс" № НОМЕР_1 було встановлено кредитний ліміт в 50 000,00 грн., про що було повідомлено Клієнта в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв`язку (системи клієнт-банк, інтернет клієнт-банк, sms-повідомлення або інших), що визначено і врегульовано Умовами та правилами надання банківських послуг. У подальшому, як зазначив позивач, розмір кредитного ліміту ТОВ "Українська національна компанія "Мегаполіс" було збільшено до 200 000,00 грн.

02.04.2018 між АТ КБ "ПриватБанк" (Кредитор) та ОСОБА_1 (Поручитель) було укладено договір поруки № P1522662323432695140 (далі - Договір поруки), предметом якого є надання поруки Поручителем перед Кредитором за виконання ТОВ "Українська національна компанія "Мегаполіс" (боржник) зобов`язань за угодами приєднання, до:

- розділу 3.2.1. "Кредитний ліміт" Умов та правил надання банківських послуг (далі - Угода 1), по сплаті:

а) процентної ставки за користування кредитом:

За період користування кредитом згідно з п. 3.2.1.4.1.2. "Угоди 1" - 21% річних для договорів, забезпечених порукою, 34% для договорів, незабезпечених порукою;

За період користування кредитом згідно з п. 3.2.1.4.1.3. "Угоди 1" - 42% річних для договорів, забезпечених порукою, 68% річних для договорів, незабезпечених порукою;

б) комісійної винагороди згідно з п. 3.2.1.1.17. "Угоди 1" в розмірі 3% річних від суми перерахувань;

в) винагороди за використання Ліміту відповідно до 3.2.1.4.4. "Угоди 1" 1-го числа кожного місяця у розмірі 0,5% від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній місяць".

г) кредиту в розмірі 180 000,00 грн.

Якщо під час виконання "Угоди 1" зобов`язання Боржника, що забезпечені цим Договором, збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності Поручителя, Поручитель при укладанні цього Договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за "Угодою 1" в розмірі таких збільшень. Додаткові узгодження про такі збільшення з Поручителем не потрібні.

- до розділу 3.2.2. "Кредит за послугою "Гарантовані платежі" Умов та правил надання банківських послуг" "Угода 2", по сплаті:

а) процентної ставки за користування кредитом:

За період користування кредитом згідно п. 3.2.2.2 "Угоди 2" - 64% річних;

б) винагород, штрафів, пені та інші платежі, відшкодовувати збитки, у відповідності, порядку та строки, зазначені у "Угоді 2";

в) кредиту в розмірі 1 000,00 грн.

Якщо під час виконання "Угоди 2" зобов`язання Боржника, що забезпечені цим Договором, збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності Поручителя, Поручитель при укладанні цього Договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за "Угодою 2" в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з Поручителем не потрібні.

Згідно з п. 1.2 Договору поруки сторони погодили, що Поручитель відповідає перед Кредитором за виконання зобов`язань за "Угодою 1 та Угодою 2" в тому ж розмірі, що і Боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що у зв`язку з порушенням відповідачем-1 зобов`язань за Договором у нього виникла заборгованість за кредитом у розмірі 200 000,00 грн., заборгованість за відсотками за користування кредитом у розмірі 26 044,41 грн., заборгованість з комісії у розмірі 791,14 грн., пеня у розмірі 22 519,12 грн.

З огляду на те, що виконання зобов`язання за Договором забезпечене порукою відповідача-2 - ОСОБА_1 , позивач звернувся до суду про стягнення зазначених коштів солідарно з відповідачів.

Як вірно вказано судом першої інстанції, з аналізу змісту та підстав поданого позову вбачається, що позивач як кредитор подав до господарського суду позов до фізичної особи як поручителя за договором поруки, що укладений для забезпечення виконання зобов`язання за договором, сторонами якого є юридичні особи.

Пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають, зокрема, при виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним господарським судом, предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості за договором, сторонами якого є суб`єкти господарювання. Крім цього, позивачем заявлена позовна вимога до поручителя - фізичної особи, який зазначений стороною правочину в забезпечення виконання зобов`язання відповідача-1 (юридичної особи). За таких обставин, враховуючи приписи ст.ст. 4, 20, 45 ГПК України, даний позов підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Викладене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 13.03.2018 у справі № 415/2542/15-ц.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, за приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України, є договір.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У силу положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Норма ст. 1069 ЦК України передбачає кредитування рахунка, відповідно до ч.ч. 1, 2 якої якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов`язки сторін, пов`язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.12.2014 ТОВ "Українська національна компанія "Мегаполіс" підписало заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг.

Згідно із заявою про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ТОВ "Українська національна компанія "Мегаполіс" приєдналось до Умов та правил надання банківських послуг (далі - Умови), Тарифів Банку, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування (далі - Договір) та взяло на себе зобов`язання виконувати умови Договору.

Відповідно до витягу з Умов та правил надання банківських послуг, який додано до позовної заяви та на підставі якого позивач обґрунтовує свої вимоги, порядок надання кредиту за послугою "Кредитний ліміт" регламентований розділом 3.2.1 Умов та правил надання банківських послуг.

Так, згідно з п. 3.2.1.1.1 Умов кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення оборотних коштів і здійснення поточних платежів Клієнта, в межах кредитного ліміту. Про розмір Ліміту Банк повідомляє Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку Банку і Клієнта (системи клієнт-банк, інтернет-банку Приват24, мобільного додатку "Приват24", sms-повідомлень або інших).

Пункт 3.2.1.1.3 Умов визначає, що кредит надається в обмін на зобов`язання Клієнта з повернення кредиту, сплати відсотків та винагороди.

Умовами також визначено, що Клієнт зобов`язується: використовувати кредит на цілі, зазначені у п. 3.2.1.1.1 цього розділу Умов та правил надання банківських послуг, сплатити відсотки за весь час фактичного користування кредитом згідно з п.п. 3.2.1.4.1, 3.2.1.4.2, 3.2.1.4.3, повернути кредит у строки, встановлені п.п. 3.2.1.1.10, 3.2.1.2.3.4., 3.2.1.2.2.17.

Відповідно до п. 3.2.1.1.8 Умов проведення платежів Клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту проводиться Банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання Клієнта до "Умов та Правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки зі зразками підписів і відбитка печатки", або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт банк / Інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовою або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі "Угода").

Пунктом 3.2.1.6.1 Умов визначено, що обслуговування кредитного ліміту на поточному рахунку Клієнта набирає чинності з моменту надання Клієнтом розрахункових документів на використання Ліміту у межах зазначених у них сум та діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за цим Договором.

Відповідно до п. 3.2.1.5.4 Умов нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов`язань, передбаченої п. 3.2.1.5.1, 3.2.1.5.2, 3.2.1.5.3 здійснюється протягом 15 років, з дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане Клієнтом.

Згідно з п. 3.2.1.5.7 Умов терміни позовної давності щодо вимоги про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів встановлюються сторонами тривалістю 5 років.

Як встановлено місцевим господарським судом, відповідно до наданих позивачем до матеріалів справи виписок по рахунках № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 в АТ КБ "ПриватБанк" за період з 20.02.2018 по 15.02.2019 підтверджується, що відповідач-1 протягом зазначеного періоду користувався встановленим Банком кредитним лімітом, використовуючи кредитні кошти.

Судом першої інстанції також встановлено, що у відповідача-1 перед позивачем утворилась заборгованість з повернення кредитних коштів у розмірі 200 000,00 грн., що підтверджується виписками по рахунку відповідача-1 та розрахунком заборгованості станом на 15.02.2019.

Як зазначив місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні, відповідачем-1 належними та достатніми доказами заборгованість за кредитом у сумі 200 000,00 грн. не спростована, доказів сплати боргу не надано.

З урахуванням наведеного, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача-1 заборгованості за кредитом у сумі 200 000,00 грн.

Рішення суду першої інстанції у частині стягнення суми основного боргу з відповідача-1 жодною зі сторін спору не оскаржується, а відтак, з огляду на встановлені ст. 269 ГПК України межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, у цій частині судом не переглядається.

Щодо позовних вимог у частині стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 26 044,41 грн., заборгованості з комісії у розмірі 791,14 грн. та пені у розмірі 22 519,12 грн., колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вказаних позовних вимог, з огляду на таке.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст . 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (у даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім клієнтам, споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.11.2019 у справі № 910/13940/18).

За змістом ч. 2 ст. 1056 1 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, у заяві відповідача-1 про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг від 18.12.2014 та заяві на відкриття рахунку від 18.12.2014 процентна ставка та розмір комісії за використання ліміту не зазначені.

Крім того, у зазначених заявах, підписаних сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення відсотків за користування кредитом, комісії та пені, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті: https://privatbank.ua як невід`ємну частину Договору, додавши зазначений витяг до позовної заяви.

Разом з тим, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та правила розумів відповідач-1 та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем-1 кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, комісії, пені та, зокрема, саме у зазначених в цих документах, що додані Банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в Умови та правила (аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 01.11.2019 у справі № 910/13940/18).

Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, на які посилається скаржник, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18.12.2014) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (04.04.2019).

За таких обставин, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу-1 Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, комісії, пені та погодженого розміру ліміту кредитування, наданий позивачем витяг з Умов та правил не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем-1 Договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Крім того, суд апеляційної інстанції вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що Умови та правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання Банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві Позичальника від 18.12.2014, яка безпосередньо підписана відповідачем-1, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Колегія суддів зазначає, що визначальним для укладення договору приєднання є не безпосередньо вид чи характеристика умов, щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору та стверджувати про узгодженість дій та волевиявлення учасників цивільних правовідносин й відповідність певним стандартам поведінки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, яка була, зокрема, застосована Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у справі № 916/2755/18 (постанова від 30.09.2019), спірні правовідносини в якій аналогічні правовідносинам сторін у даній справі.

Отже, за результатами розгляду даної справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав вважати, що сторони спору обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, комісії за використання ліміту, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

З урахуванням викладеного, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" в частині стягнення заборгованості за процентами за користування кредитними коштами у розмірі 26 044,41 грн., пені у розмірі 22 519,12 грн., заборгованості з комісії у розмірі 791,14 грн. та правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" до Гармаша В.О. (відповідача-2) обґрунтовані тим, що виконання зобов`язань ТОВ "Українська національна компанія "Мегаполіс" (відповідача-1) за договором банківського обслуговування від 18.12.2014 було забезпечене договором поруки № P1522662323432695140 від 02.04.2018, укладеним між відповідачем-2 та позивачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Частинами 1, 2 статті 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Враховуючи характер поруки (похідний, залежний від основного зобов`язання), до істотних умов договору поруки слід віднести, зокрема визначення зобов`язання, яке забезпечується порукою, його зміст та розмір, зокрема реквізити основного договору, його предмет, строк виконання тощо.

Як вбачається з положень договору поруки № P1522662323432695140 від 02.04.2018, його предмет визначено як надання поруки Поручителем перед Кредитором за виконання ТОВ "Українська національна компанія "Мегаполіс" зобов`язань за угодами приєднання до розділу 3.2.1. "Кредитний ліміт" Умов та правил надання банківських послуг (Угода 1) та приєднання до розділу 3.2.2. "Кредит за послугою "Гарантовані платежі" Умов та правил надання банківських послуг ("Угода 2").

Разом з тим, як вірно вказав суд першої інстанції, з системного аналізу всіх умов зазначеного договору поруки неможливо встановити, яке ж саме основне зобов`язання забезпечене порукою, оскільки з наданого договору неможливо встановити ані правочин, який як основне зобов`язання забезпечене порукою, ані поточний рахунок, на який надається послуга кредитний ліміт. Лише визначено особу, первинні зобов`язання якої забезпечені порукою.

За таких обставин, оскільки позивачем не доведено факту забезпечення на підставі договору поруки № P1522662323432695140 від 02.04.2018 зобов`язань відповідача-1 саме за договором банківського обслуговування б/н від 18.12.2014, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку щодо відсутності у позивача підстав вимагати стягнення з відповідача-2 заборгованості відповідача-1 за вказаним договором банківського обслуговування як з солідарного боржника.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 31.07.2019 у справі № 922/2913/18, спірні правовідносини в якій подібні правовідносинам сторін у даній справі.

З огляду на викладене, враховуючи об`єктивну неможливість ідентифікувати, які саме зобов`язання та за яким первинним кредитним правочином забезпечені порукою, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача до відповідача-2 щодо солідарного стягнення як таких, що не доведені належними та достатніми доказами.

Доводи скаржника про те, що правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, не підлягає врахуванню при вирішенні даного спору з огляду на те, що предметом дослідження у ній був споживчий кредит в розумінні Закону України "Про захист прав споживачів", колегією суддів відхиляються, оскільки при вирішенні спору у справі № 342/180/17 Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновки саме щодо оцінки загальних правил та тарифів надання банківських послуг, розміщених на сайті банку, як підстави виникнення зобов`язання щодо сплати відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій.

Усі інші доводи та міркування скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції, наведених в оскаржуваному рішенні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

За таких обставин, підстави для задоволення апеляційної скарги АТ КБ "ПриватБанк" відсутні.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Нормою ст. 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладені обставини, в оскаржуваній частині висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2019 у справі № 910/4455/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2019 у справі № 910/4455/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2019 у справі № 910/4455/19 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2019 у справі № 910/4455/19.

4. Матеріали справи № 910/4455/19 повернути до місцевого господарського суду.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 24.02.2020.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді С.В. Владимиренко

І.П. Ходаківська