Постанова

від 19.02.2020 по справі 725/3690/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 725/3690/17

провадження № 61-14297св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (відповідач за зустрічним позовом),

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю Плафена-ЛТД (третя особа за зустрічним позовом), Товариство з обмеженою відповідальністю Євробуд ХХІ (третя особа за зустрічним позовом), ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом),

треті особи за зустрічним позовом: Товариство з обмеженою відповідальністю Буковина Бізнес Груп , Товариство з обмеженою відповідальністю Бізнес Груп Буковина ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Святюка Святослава Павловича та Товариства з обмеженою відповідальністю Плафена-ЛТД на постанову Чернівецького апеляційного суду від 04 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Владичана А. І., Кулянди М. І., Перепелюк І. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Товариства з обмеженою відповідальністю Плафена-ЛТД (далі - ТОВ Плафена-ЛТД ), Товариства з обмеженою відповідальністю Євробуд ХХІ (далі - ТОВ Євробуд ХХІ ), ОСОБА_2 про стягнення коштів, посилаючись на те, що 12 червня 2008 року між Акціонерним комерційним банком Форум (далі - АКБ Форум ), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Банк Форум (далі - ПАТ Банк Форум ), та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) було укладено кредитний договір № 0006/08/25-KLI з наступними змінами до нього, внесеними додатковими договорами. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 0006/08/25-KLI 12 червня 2008 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки № 0006/08/25-KLI/S-1, предметом якого є будівлі нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 , а саме: літ. А - магазин-салон будівельних матеріалів, цегла, загальною площею 2 249,8 кв. м; літ. Б - офіс, складські приміщення, творча майстерня, цегла, загальною площею 645,5 кв. м; літ. В - котельня, цегла, загальною площею 18,2 кв. м. 13 червня 2008 року між АКБ Форум та ТОВ Плафена-ЛТД було укладено кредитний договір № 0007/08/25-KLI з наступними змінами до нього, внесеними додатковими договорами. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 0007/08/25-KLI 13 червня 2008 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки № 0007/08/25-KLI/S-1, предметом якого є вищевказані будівлі нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 . Крім того, в забезпечення виконання кредитних договорів № 0006/08/25-KLI та № 0007/08/25-KLI 16 лютого 2010 року між банком та ОСОБА_2 було додатково укладено договір іпотеки № 0006/08/25-KLI/S-9, предметом якого є будівля нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 , а саме: літ. Г - будівля торгово-виставкового комплексу з конференц-залом та інтернет-кафе з дитячими розважальними атракціонами загальною площею 4 581,2 кв. м. Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 20 квітня 2011 року у справі № 16/5027/139/2011 з ОСОБА_2 на користь ПАТ Банк Форум стягнуто заборгованість за кредитним договором № 0006/08/25-KLI від 12 червня 2008 року в розмірі 2 102 519,70 доларів США, що становило 16 682 863,06 грн, пеню - 1 360 895,61 грн, державне мито - 25 500 грн та 236 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, з відстроченням на 5 місяців. Зазначене рішення набрало законної сили 04 травня 2011 року і ОСОБА_2 зобов`язаний був його виконати, починаючи з 05 травня 2011 року. Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 15 червня 2011 року у справі № 15/5027/138/2011 було стягнуто солідарно з ТОВ Плафена-ЛТД та ТОВ Євробуд ХХІ на користь ПАТ Банк Форум заборгованість в розмірі 1 172 179,52 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 01 березня 2011 року складало 9 300 892,84 грн, пеню - 689 314,24 грн та судові витрати - 25 736 грн. На виконання зазначеного рішення було видано наказ Господарського суду Чернівецької області від 30 червня 2011 року і починаючи з 31 грудня 2011 року ТОВ Плафена-ЛТД та ТОВ Євробуд ХХІ зобов`язані були його виконати. 02 березня 2017 року між ПАТ Банк Форум та Товариством з обмеженою відповідальність Фінансова компанія Фінкепітал (далі - ТОВ ФК Фінкепітал ) було укладено договір про відступлення прав вимоги № 0005/17-ВБ, за яким ПАТ Банк Форум відступило, а ТОВ ФК Фінкепітал набуло права вимоги за вищевказаними кредитними та забезпечувальними договорами. У свою чергу, 03 березня 2017 року між ним та ТОВ ФК Фінкепітал було укладено договір про відступлення права вимоги № 0005/17-ВБФ, за яким ТОВ ФК Фінкепітал відступило йому права вимоги за кредитним договором № 0006/08/25-KLI на суму заборгованості 2 065 519,70 доларів США, за кредитним договором № 0007/08/25-KLI - на суму заборгованості 1 154 950,46 доларів США, а також - за вищевказаними договорами іпотеки. У зв`язку з невиконанням відповідачами його вимоги про погашення заборгованості в розмірі 3 220 470,16 доларів США на підставі рішення державного реєстратора Комунального підприємства Кельменецьке районне бюро технічної інвентаризації Микитюка І. А. від 17 травня 2017 року він оформив за собою право власності на майно, яке перебувало в іпотеці. В подальшому постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14 червня 2018 року у справі № 15/5027/138/2011 визнано наказ Господарського суду Чернівецької області від 30 червня 2011 року таким, що не підлягає виконанню, та встановлено, що виконання основного зобов`язання як боржниками ОСОБА_2 , ТОВ Плафена-ЛТД , так і поручителем ТОВ Євробуд XXI відбулося 17 травня 2017 року. Враховуючи викладене, на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) ОСОБА_1 просив стягнути на свою користь з ОСОБА_2 три проценти річних за несвоєчасне виконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором № 0006/08/25-KLI від 12 червня 2008 року за період з 05 жовтня 2011 року по 17 травня 2017 року в розмірі 348 195,69 доларів США, а з ТОВ Плафена-ЛТД - за кредитним договором № 0007/08/25-KLI від 13 червня 2008 року за період з 31 грудня 2011 року по 17 травня 2017 року в розмірі 186 437,48 доларів США.

В запереченні на позовну заяву ТОВ Плафена-ЛТД зазначило, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, оскільки в договорі № 0005/17-ВБ про відступлення права вимоги від 02 березня 2017 року зазначено унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - 40909230, який не належить ТОВ ФК Фінкепітал . Позивач безпідставно посилався на висновок суб`єкта оціночної діяльності від 17 травня 2017 року, яким визначено вартість іпотечного майна в розмірі 47 307 955 грн, оскільки право власності на майно, яке перебувало в іпотеці, він оформив 16 травня 2017 року. Станом на 16 травня 2017 року була чинною оцінка предмета іпотеки, проведена суб`єктом оціночної діяльності 28 квітня 2017 року на замовлення ОСОБА_2 , за якою вартість предмета іпотеки визначено в розмірі 111 003 397 грн. Позивач не звертався з вимогами про визнання зазначеної оцінки недійсною, що свідчить про його згоду з вартістю предмета іпотеки, на який він звернув стягнення, в розмірі 111 003 397 грн. Крім того, після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

ТОВ Євробуд ХХІ та ТОВ Плафена-ЛТД в запереченнях на уточнену позовну заяву ОСОБА_1 зазначили, що зобов`язання за кредитними договорами № 0006/08/25-KLI та № 0007/08/25-KLI припинилися внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки, тому нарахування трьох процентів річних є безпідставним .

Також ТОВ Плафена-ЛТД та ОСОБА_2 подали заяви про застосування позовної давності до вимог ОСОБА_1 , в яких посилалися на те, що позивачем звернено стягнення на предмет іпотеки 16 травня 2017 року, тому нарахування трьох процентіврічних за період з 20 квітня 2011 року по 17 травня 2014 року є неправомірним.

У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи на стороні позивача без самостійних вимог: ТОВ Плафена-ЛТД , ТОВ Євробуд ХХІ , треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача за зустрічним позовом: Товариство з обмеженою відповідальністю Буковина Бізнес Груп , Товариство з обмеженою відповідальністю Бізнес Груп Буковина , про стягнення коштів, посилаючись на те, що звернувши стягнення на предмет іпотеки, ОСОБА_1 набув у власність майно вартістю 111 003 397 грн, тоді як загальна заборгованість складала 28 085 437,30 грн. Враховуючи викладене, на підставі статті 37 Закону України Про іпотеку ОСОБА_2 просив стягнути на свою користь із ОСОБА_1 суму перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, що складає 74 626 163 грн.

Ухвалою Першотравневого районного суду міста Чернівці від 03 жовтня 2017 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1 , об`єднано їх в одне провадження.

Рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 14 червня 2019 року у складі судді Войтуна О. Б. в задоволенні первісного і зустрічного позовів відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що положення статті 625 ЦК України про розмір процентів, які підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Разом з тим кредитними договорами передбачено плату за користування коштами і застосування санкцій у вигляді пені та штрафів у разі порушення виконання зобов`язань. Крім того, зобов`язання ОСОБА_2 та ТОВ Плафена-ЛТД за кредитними договорами № 0006/08/25-KLI та № 0007/08/25-KLI є припиненими. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 є недоведеними, надані ним висновки про вартість майна містять розбіжності з вартістю майна, яка зазначена в іпотечних договорах, а також суб`єкти оціночної діяльності не попереджалися про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих висновків.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 04 жовтня 2019 року апеляційну скаргу Марчука Д. П. , який діє в інтересах ОСОБА_1 , задоволено частково. Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 14 червня 2019 року в частині відмови в задоволенні первісного позову скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 186 066,54 доларів США - три проценти річних за несвоєчасне виконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором від 12 червня 2008 року № 0006/08/25-KLI. Стягнуто з ТОВ Плафена-ЛТД на користь ОСОБА_1 104 040,47 доларів США - три проценти річних за несвоєчасне виконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором від 13 червня 2008 року № 0007/08/25-KLI. Стягнуто 5 344 грн з ОСОБА_2 та 5 580 грн з ТОВ Плафена-ЛТД на користь ОСОБА_1 витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що внаслідок невиконання боржниками грошових зобов`язань у кредитора виникло право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за весь час прострочення. Таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Стягнення трьох процентів річних можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми трьома роками, які передували пред`явленню позову в межах загальної позовної давності. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом 23 серпня 2017 року, однак ОСОБА_2 та ТОВ Плафена-ЛТД під час розгляду справи в суді першої інстанції заявили про застосування наслідків спливу позовної давності. Тому з ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню три проценти річних за несвоєчасне виконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором від 12 червня 2008 року № 0006/08/25-KLIза період з 23 серпня 2014 року по 23 серпня 2017 року, що за розрахунком суду складає 186 066,54 доларів США (2 065 519,70 доларів США - прострочена сума х 3 % х 1096 днів : 365 днів), а з ТОВ Плафена-ЛТД - три процентирічних за несвоєчасне виконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором від 13 червня 2008 року № 0007/08/25-KLIза період з 23 серпня 2014 року по 23 серпня 2017 року, що за розрахунком суду складає 104 040,47 доларів США (1 154 950,46 доларів США - прострочена сума х 3 % х 1096 днів : 365 днів). Висновки місцевого суду про недоведеність зустрічного позову ОСОБА_2 є правильними, доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи.

У жовтні 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Святюк С. П. та ТОВ Плафена-ЛТД подали до Верховного Суду касаційні скарги, в яких, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просили скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 04 жовтня 2019 року та залишити в силі рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 14 червня 2019 року.

Касаційні скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Святюка С. П. та ТОВ Плафена-ЛТД мотивовані тим, що апеляційний суд неповно з`ясував обставини справи, не звернув уваги на те, що стягнення трьох процентіврічних на підставі частини другої статті 625 ЦК України є мірою відповідальності за неналежне виконання грошового зобов`язання і є похідним від основного зобов`язання - сплати боргу за кредитним договором. На час подання позову ОСОБА_1 їх зобов`язання за кредитними договорами були виконані та припинилися внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки, тому похідні зобов`язання щодо сплати трьох процентіврічних також вважаються припиненими.

У листопаді 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Марчук Д. П. подав відзиви на касаційні скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Святюка С. П. та ТОВ Плафена-ЛТД , в яких просив залишити їх без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, зазначивши про її законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарг.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Святюка С. П. на постанову Чернівецького апеляційного суду від 04 жовтня 2019 року, витребувано матеріали справи з Першотравневого районного суду міста Чернівці та зупинено виконання постанови Чернівецького апеляційного суду від 04 жовтня 2019 року до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 28 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою ТОВ Плафена-ЛТД на постанову Чернівецького апеляційного суду від 04 жовтня 2019 року.

29 жовтня 2019 року справа № 725/3690/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ . Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом касаційних скарг рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 03 жовтня 2017 року та постанова Чернівецького апеляційного суду від 04 жовтня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення коштів із ОСОБА_1 в касаційному порядку не оскаржуються, тому в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядаються.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Судами встановлено, що 12 червня 2008 року між АКБ Форум та ФОП ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 0006/08/25-KLI з наступними змінами до нього, внесеними додатковими договорами.

13 червня 2008 року між АКБ Форум та ТОВ Плафена-ЛТД було укладено кредитний договір № 0007/08/25-KLI з наступними змінами до нього, внесеними додатковими договорами.

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до статті 1 Закону України Про іпотеку іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 0006/08/25-KLI 12 червня 2008 року між АКБ Форум та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки №006/08/25-KLI/S-1 з наступними змінами до нього, внесеними додатковими договорами, предметом якого є будівлі нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 , а саме: літ. А - магазин-салон будівельних матеріалів, цегла, загальною площею 2 249,8 кв. м; літ. Б - офіс, складські приміщення, творча майстерня, цегла, загальною площею 645,5 кв. м; літ. В - котельня, цегла, загальною площею 18,2 кв. м.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 0007/08/25-KLI 13 червня 2008 року між АКБ Форум та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки № 0007/08/25-KLI/S-1 з наступними змінами до нього, внесеними додатковими договорами, предметом якого є вищевказані будівлі нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 .

Крім того, в забезпечення виконання кредитних договорів № 0006/08/25-KLI та № 0007/08/25-KLI 16 лютого 2010 року між АКБ Форум та ОСОБА_2 було додатково укладено договір іпотеки № 0006/08/25-KLI/S-9, предметом якого є будівля нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 , а саме: літ. Г - будівля торгово-виставкового комплексу з конференц-залом та інтернет-кафе з дитячими розважальними атракціонами загальною площею 4 581,2 кв. м.

ОСОБА_2 та ТОВ Плафена-ЛТД не виконували належним чином своїх зобов`язань за вищевказаними кредитними договорами, у зв`язку з чим ПАТ Банк Форум звернулося до суду з позовами про стягнення заборгованості.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 20 квітня 2011 року у справі № 16/5027/139/2011 з ФОП ОСОБА_2 на користь ПАТ Банк Форум стягнуто заборгованість за кредитним договором № 0006/08/25-KLI від 12 червня 2008 року в розмірі 2 102 519,70 доларів США, що станом на 01 березня 2011 року за курсом НБУ складало 16 682 863,06 грн, пеню - 1 360 895,61 грн, державне мито - 25 500 грн та 236 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, з відстроченням на 5 місяців. На виконання зазначеного рішення 04 травня 2011 року було видано наказ.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 15 червня 2011 року у справі № 15/5027/138/2011 з ТОВ Плафена ЛТД та ТОВ Євробуд ХХІ солідарно стягнуто на користь ПАТ Банк Форум заборгованість за кредитним договором № 0007/08/25-KLI від 13 червня 2008 року в розмірі 1 172 179,52 доларів США, що станом на 01 березня 2011 року за курсом НБУ складало 9 300 892,84 грн, пеню - 689 314,24 грн, державне мито - 25 500 грн та 236 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. На виконання зазначеного рішення 30 червня 2011 року було видано наказ.

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Вовченка О. В. від 11 травня 2012 року відкрито виконавче провадження № 32567697 з виконання наказу № 16/5027/139/2011, виданого 04 травня 2011 року Господарським судом Чернівецької області.

Постановою заступника начальника відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернівецькій області Семенова М. В. від 16 червня 2014 року відкрито виконавче провадження № 43670883 з виконання наказу № 15/5027/138/2011, виданого 30 червня 2011 року Господарським судом Чернівецької області.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

02 березня 2017 року між ПАТ Банк Форум та ТОВ ФК Фінкепітал було укладено договір про відступлення прав вимоги № 0005/17-ВБ, за яким ПАТ Банк Форум відступило, а ТОВ ФК Фінкепітал набуло права вимоги за вищевказаними кредитними та забезпечувальними договорами.

У свою чергу, 03 березня 2017 року між ТОВ ФК Фінкепітал та ОСОБА_1 було укладено договір про відступлення права вимоги № 0005/17-ВБФ, за яким ТОВ ФК Фінкепітал відступило ОСОБА_1 права вимоги за кредитним договором № 0006/08/25-KLI на суму заборгованості 2 065 519,70 доларів США, за кредитним договором № 0007/08/25-KLI - на суму заборгованості 1 154 950,46 доларів США, а також - за вищевказаними договорами іпотеки.

Частиною п`ятою статті 3 Закону України Про іпотеку передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України Про іпотеку за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Частинами першою, третьою статті 33 Закону України Про іпотеку передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до статті 36 Закону України Про іпотеку в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними .

Згідно з частиною першою статті 37 Закону України Про іпотеку іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14 червня 2018 року у справі № 15/5027/138/2011 було встановлено, що ОСОБА_1 , керуючись статтями 36, 37 Закону України Про іпотеку , звернувся до державного реєстратора комунального підприємства Кельменецьке районне бюро технічної інвентаризації та на підставі рішення державного реєстратора від 17 травня 2017 року оформив за собою право власності на нерухоме майно, яке перебувало в іпотеці за трьома іпотечними договорами: від 12 червня 2008 року № 0006/08/25-KLI/S-1, від 13 червня 2008 року № 0007/08/25-KLI/S-1, від 16 лютого 2010 року № 0006/08/25-KLI/S-9.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на частину другу статті 625 ЦК України та просив стягнути з ОСОБА_2 три процентирічних за несвоєчасне виконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором від 12 червня 2008 року № 0006/08/25-KLI за період з 05 жовтня 2011 року по 17 травня 2017 року в розмірі 348 195,69 доларів США, а з ТОВ Плафена-ЛТД - за кредитним договором від 13 червня 2008 року № 0007/08/25-KLI за період з 31 грудня 2011 року по 17 травня 2017 року - в розмірі 186 437,48 доларів США.

Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) .

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг.

Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції правильно виходив з того, що внаслідок оформлення позивачем 17 травня 2017 року права власності на нерухоме майно, яке перебувало в іпотеці за трьома іпотечними договорами та виступало забезпеченням за двома кредитними договорами № 0006/08/25-KLI та № 0007/08/25-KLI, будь-які наступні його вимоги щодо виконання відповідачами зобов`язань за вказаними кредитними договорами є недійсними, виходячи з положень частини четвертої статті 36 Закону України Про іпотеку в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

При цьому місцевий суд обґрунтовано взяв до уваги, що постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14 червня 2018 року у справі № 15/5027/138/2011 було підтверджено факт припинення зобов`язань ТОВ Плафена-ЛТД за кредитним договором № 0007/08/25-KLI.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на викладене суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив з того, що внаслідок невиконання ОСОБА_2 та ТОВ Плафена-ЛТД грошових зобов`язань у кредитора виникло право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за весь час прострочення. При цьому стягнення трьох процентів річних можливо до моменту фактичного виконання зобов`язань та обмежується трьома роками, які передували зверненню до суду.

Однак такі висновки апеляційного суду ґрунтуються на неправильному застосуванні вищенаведених норм матеріального права.

За змістом статей 1, 33, 36 Закону України Про іпотеку в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, використання позасудового врегулювання способу звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умови іпотечного договору, яка містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, незалежно від наявності інших предметів іпотеки за іншими іпотечними договорами, призводить до задоволення вимог кредитора за основним зобов`язанням.

Іпотекодержатель сам обрав такий спосіб захисту як звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання і зареєстрував за собою право власності на нерухоме майно, яке перебувало в іпотеці.

ОСОБА_1 вирішив питання шляхом позасудового врегулювання спору на підставі договорів, тому будь-які наступні його вимоги щодо виконання боржниками основного зобов`язання є недійсними відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України Про іпотеку в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

За таких обставин відсутні правові підстави, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, для стягнення трьох процентів річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання після задоволення вимог іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 та ухвалюючи в цій частині нове рішення про його задоволення, апеляційний суд не спростував належним чином обставин, встановлених місцевим судом, неправильно застосував до спірних правовідносин вищенаведені норми матеріального права, у зв`язку з чим безпідставно скасував судове рішення про відмову в задоволенні позову, яке відповідало закону.

Відповідно до статті 413 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Таким чином, оскільки судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке в оскаржуваній частині відповідає закону, то постанова апеляційного суду в цій частині підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання касаційних скарг ОСОБА_2 та ТОВ Плафена-ЛТД сплатили по 16 000 грн судового збору, які підлягають стягненню з позивача на їх корить.

Щодо клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Марчука Д. П. про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

17 лютого 2020 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Марчука Д. П. до Верховного Суду надійшло клопотання, в якому він, посилаючись на те, що позивач обґрунтовував свої вимоги нормами права, щодо застосування яких у подібних правовідносинах зроблені правові висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18), від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) та в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 643/18466/15-ц (провадження № 61-1901св18), просив з підстав, передбачених частинами четвертою та п`ятою статті 403 ЦПК України, передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо касаційний суд в цій справі вважатиме за необхідне відступити від вказаних висновків.

Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, відповідно до якого наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України. Велика Палата Верховного Суду визначила, що після звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту, незалежно від способу такого стягнення, змінюється порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів та неустойки.

У постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, а також у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 308/3824/16-ц, про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов`язання) валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов`язання і фактичного його виконання, є національна валюта України - гривня, зазначивши, що як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказала, що передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена в договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

У постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що як укладення, так і виконання окремих договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. З огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. Облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів за допомогою якого НБУ встановлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні. У випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов`язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.

У постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 905/3137/14-908/5775/14 (провадження № 3-1276гс15), та зазначила, що після прийняття судом рішення про розстрочку або відстрочку виконання рішення грошове зобов`язання боржника не припиняється, тому передбачені статтею 625 ЦК України інфляційні втрати та три проценти річних підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання. Розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не припиняє договірного зобов`язання відповідача, а тому не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов`язання, зокрема шляхом сплати сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України

У постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

У наведених вище судових рішеннях Верховний Суд не робив висновків щодо застосування до спірних правовідносин частини четвертої статті 36 Закону України Про іпотеку , на підставі правильного застосування якої вирішена ця справа судом першої інстанції.

У постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 643/18466/15-ц (провадження № 61-1901св18) Верховний Суд, враховуючи, що іпотекодержатель скористався своїм правом, передбаченим договором іпотеки на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання спору, продав належну іпотекодавцю квартиру, дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення суми заборгованості за договором позики, яка залишилася непогашеною після реалізації предмета іпотеки, оскільки такі вимоги відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України Про іпотеку , в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, є недійсними.

Рішення суду першої інстанції в цій справі не суперечить викладеному правовому висновку.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

За наведених обставин Верховний Суд в цій справі дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Марчука Д. П. про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки підстав для відступлення від вищевказаних правових висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах не встановлено, рішення суду першої інстанції в цій справі не суперечить наведеним висновкам, а наведені у клопотанні аргументи не свідчать про наявність виключної правової проблеми і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Марчука Дениса Петровича про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційні скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Святюка Святослава Павловича та Товариства з обмеженою відповідальністю Плафена-ЛТД задовольнити.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 04 жовтня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Плафена-ЛТД , Товариства з обмеженою відповідальністю Євробуд ХХІ , ОСОБА_2 про стягнення коштів скасувати, а рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 14 червня 2019 року в цій частині залишити в силі.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 16 000 (шістнадцять тисяч) грн судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання касаційної скарги.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Плафена-ЛТД 16 000 (шістнадцять тисяч) грн судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов