Постанова

від 17.02.2020 по справі 619/2124/14-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2020 року

м. Харків

Справа № 619/2124/14-ц

Провадження № 22-ц/818/1053/20

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - судді Бровченка І.О.,

суддів: Бурлака І.В., Маміної О.В.,

за участю секретаря - Прокопчук І.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - публічне акціонерне товариство ОТП банк ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю ОТП Факторинг Україна ,

відповідач - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни,

треті особи: відділ Державної реєстрації Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, приватний виконавець Кудряшов Дмитро В`ячеславович, ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю ОТП Факторинг Україна - Вельковського Станіслава Володимировича на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 07 листопада 2019 року в складі судді Жорняк О.М.

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звертався до суду з позовом, який уточнював під час судового розгляду справи, про визнання частково недійсними договору купівлі-продажу кредитного портфелю, договору про відступлення права вимоги за іпотечними договорами та виключення запису про обтяження.

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що ПАТ ОТП Банк і ТОВ ОТП Факторинг Україна не могли укласти договір відступлення права вимоги від 12 листопада 2010 року за договорами іпотеки земельних ділянок №№ PML-704/009/2007/2, PML-704/009/2007/3, PML-704/009/2007/4, PML-704/009/2007/5, а приватний нотаріус ДМНО Бондар І.М. посвідчити його в Дніпропетровському міському нотаріальному окрузі не за місцем реєстрацій юридичних осіб і знаходження земельних ділянок. ТОВ ОТП Факторинг Україна не мало права на укладення договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 12 листопада 2010 року з ПАТ ОТП Банк стосовно вимоги за договором споживчого кредиту до боржника - фізичної особи не суб`єкта підприємницької діяльності. Окрім того, оспорюваний договір купівлі-продажу кредитного портфелю за правовою природою є не договором фінансової послуги, а договором відступлення права вимоги. ТОВ ОТП Факторинг Україна не мав і не має на цей час ліцензії на здійснення факторингових операцій, а фінансування за договором купівлі-продажу кредитного портфелю від 12 листопада 2010 року не відбулося, ПАТ ОТП Банк відступило право вимоги за курсом НБУ на 12 листопада 2010 року розміром більше, аніж сума фінансування на 279 688 322,816 грн., тому договір відступлення права вимоги є недійсним. Оскільки основне зобов`язання є недійсним, недійсним є і забезпечувальне зобов`язання, а записи в реєстрі речових прав про обтяження земельних ділянок, що територіально знаходяться в Дергачівському районі Харківської області, підлягають вилученню.

ТОВ ОТП Факторинг Україна , у особі представника Вельковського С.В., подало відзив на позов, у якому заперечувало проти його задоволення. На обґрунтування зазначило, що приватний нотаріус ДМНО Бондар І.М. посвідчила оспорюваний договір відступлення права вимоги за договором іпотеки земельних ділянок без порушення статті 55 ЗУ Про нотаріат , оскільки стаття 41 вказаного закону встановлює, що нотаріальні дії можуть вчинятися будь-яким нотаріусом, за винятком випадків, передбачених статтями 9, 55, 60, 65, 66, 70-73, 85, 93 і 103 цього Закону, та інших випадків, передбачених законодавством України. До передбачуваних ЗУ Про нотаріат обмежень посвідчення договору відступлення права вимоги не входить. Окрім того, оскаржувані договори відповідають вимогам чинного законодавства України, яке не обмежує передачу прав кредитора у зобов`язанні за договором факторингу категорією боржників, право вимоги до яких відступається за таким договором, а конкретизує (роз`яснює) фінансову операцію. Представник ТОВ ОТП Факторинг Україна також звертав увагу, що оскаржуваними договорами права позивача не порушуються.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав повністю, надав пояснення, що за змістом збігаються із обґрунтуванням позову.

Представник відповідача ТОВ ОТП Факторинг Україна Вельковський С.В. проти задоволення вимог заперечував, підтримав відзив на позов, додатково надав суду пояснення, що ТОВ ОТП Факторинг Україна за договором купівлі-продажу кредитного портфелю від 12 листопада 2010 року в день його укладення сплатило на користь ПАТ ОТП Банк винагороду в розмірі 674 813 830,766 грн. На підтвердження сплати коштів надав суду платіжні доручення з позначкою банку про прийняття до виконання та фінансові звіти ТОВ ОТП Факторинг Україна за 2010 рік, які, на його думку, підтверджують фінансування за оспорюваним договором купівлі-продажу кредитного портфелю АТ ОТП Банк як клієнта фінансової операції. Також просив суд застосувати строки позовної давності.

Відповідач Приватний нотаріус ДМНО Бондар І.М. про день і час проведення судового засідання повідомлялася належним чином, надала суду заперечення проти позову, просила у його задоволенні відмовити з огляду на те, що нотаріальні дії вчинялися відповідно до вимог чинного законодавства, просила судове засідання провести без її участі.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 07 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 до ПАТ ОТП банк , ТОВ ОТП Факторинг Україна , приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М., треті особи: відділ Державної реєстрації Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, приватний виконавець Кудряшов Д.В., ОСОБА_2 , про визнання частково недійсними договору купівлі-продажу кредитного портфелю та договору про відступлення права вимоги за іпотечними договорами задоволено частково.

Визнано договір купівлі-продажу кредитного портфелю, укладений 12 листопада 2010 року ПАТ ОТП банк і ТОВ ОТП Факторинг Україна , в частині відступлення права вимоги за договорами про надання кредиту №№ CL 700/1189/2006, ML 700/492/2006, ML 704/009/2007, укладеними ПАТ ОТП банк як правонаступником АКБ Райффайзенбанк Україна , ЗАТ ОТП банк , так і від свого імені, та ОСОБА_1 недійсним.

Визнано договір про відступлення права вимоги, укладений 12 листопада 2010 року ПАТ ОТП банк і ТОВ ОТП Факторинг Україна , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М., реєстровий № 8893, в частині відступлення права вимоги за договорами іпотеки №№ PML-704/009/2007/2, PML-704/009/2007/3, PML-704/009/2007/4, PML-704/009/2007/5, укладеними ПАТ ОТП банк і ОСОБА_1 недійсним.

В іншій частині позов ОСОБА_1 до ПАТ ОТП банк , ТОВ ОТП Факторинг Україна , приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. про визнання частково недійсними договору купівлі-продажу кредитного портфелю та договору про відступлення права вимоги за іпотечними договорами залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі представник товариства з обмеженою відповідальністю ОТП Факторинг Україна - Вельковський С.В. просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Зазначає, що в матеріалах справи наявна копія свідоцтва про реєстрацію фінансової установи. Позивачем не доведено порушення будь-яких норм Закону на момент укладання договорів, що є предметом позову. Матеріалами справи підтверджені реальні правові наслідки за договором, зокрема, прийняття новим кредитором права вимоги за кредитними договорами з ОСОБА_1 , що встановлено судовим рішенням про стягнення заборгованості. Розрахунок за оскаржуваними договорами підтверджується не тільки платіжним дорученням але і сукупністю інших доказів. Порушення прав позичальника оспорюваними договорами також не доведено.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 20 серпня 2015 року № 2023 виключено інформацію про ТОВ ОТП Факторинг Україна з Державного реєстру фінансових установ на підставі поданої заяви, анульовано свідоцтво про реєстрацію фінансової установи серії ФК НОМЕР_1 та додаток до нього від 03 грудня 2009 року, видані Товариству. Оскільки ТОВ ОТП Факторинг Україна не є фінансовою установою, не має ліцензії на здійснення господарських операцій з надання фінансових послуг факторингу та за оспорюваним договором воно отримує плату у вигляді різниці між номінальною вартістю вимог до боржників, зазначеною в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю, договір купівлі-продажу кредитного портфелю від 12 листопада 2010 року підлягає визнанню недійсним. Визнання в судовому порядку купівлі-продажу кредитного портфелю в частині відступлення права вимоги за договорами надання споживчого кредиту поновлює право вимоги АТ ОТП Банк до позичальника. Суд вважав, що договір купівлі-продажу кредитного портфелю від 12 листопада 2010 року є правочином щодо відступлення права вимоги за іпотечними договорами.

Такі висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судовим розглядом встановлено, що 29 березня 2006 року між АКБ Райффайзенбанк Україна та ОСОБА_1 укладено договір № CL 700/1189/2006, предметом якого було надання споживчого кредиту в іноземній валюті у розмірі 23 228,00 доларів США під фіксовану процентну ставку 12 % річних зі строком остаточного повернення кредиту 25 березня 2011 року. Того ж дня на забезпечення виконання зобов`язання укладено договір застави транспортного засобу.

08 червня 2006 року між АКБ Райффайзенбанк Україна та ОСОБА_1 укладено договір № МL 700/492/2006, предметом якого було надання споживчого кредиту в іноземній валюті в розмірі 100 000,00 доларів США під фіксовану процентну ставку 11 % річних зі строком остаточного повернення кредиту 08 червня 2021 року. Того ж дня на забезпечення виконання зобов`язання укладено договір іпотеки предметом якого є квартира.

26 грудня 2007 року між ЗАТ ОТП Банк , яке виступило правонаступником АКБ Райффайзенбанк Україна , та ОСОБА_1 укладено договір № МL 704/009/2007, предметом якого було надання споживчого кредиту в іноземній валюті у розмірі 215000,00 доларів США під річну процентну ставку, встановлену договором, зі строком остаточного повернення кредиту 26 грудня 2022 року. Того ж дня на забезпечення виконання зобов`язання укладено договори іпотеки земельних ділянок, поряд з іншими, №№ РМL-704/009/2007/2, РМL-704/009/2007/3, РМL-704/009/2007/4, РМL-704/009/2007/5, що територіально знаходяться в Дергачівському районі Харківської області. Також на спосіб забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № МL 704/009/2007 між третьою особою ОСОБА_2 та ЗАТ ОТП Банк укладено договір поруки № SR-704/009/2007.

На виконання умов договорів іпотеки № РМL-704/009/2007/2, № РМL-704/009/2007/3, № РМL-704/009/2007/4, № РМL-704/009/2007/5 до Державного реєстру іпотек внесено записи про обтяження іпотекою земельних ділянок, що підтверджується відповідним витягом:

площею 0,1200 га, розташованої в АДРЕСА_1 , згідно договору іпотеки від 26.12.2007 р. № PML-704/009/2007/2, реєстр. № 5247;

площею 0,1539 га, розташованої в АДРЕСА_1 , згідно договору іпотеки від 26.12.2007 р. № PML-704/009/2007/3, реєстр. № 5249;

площею 0,1513 га, розташованої в АДРЕСА_2 , згідно договору іпотеки від 26.12.2007 р. № PML-704/009/2007/4, реєстр. № 5250;

площею 0,1513 га, розташованої в АДРЕСА_3 , згідно договору іпотеки від 26.12.2007 р. № PML-704/009/2007/5, реєстр. № 5253.

До Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна внесено записи про заборону відчуження земельних ділянок, що підтверджується відповідним витягом:

площею 0,1200 га, розташованої в АДРЕСА_1 , згідно договору іпотеки від 26.12.2007 р. № PML-704/009/2007/2, реєстр. № 5247;

площею 0,1539 га, розташованої в АДРЕСА_1 , згідно договору іпотеки від 26.12.2007 р. № PML-704/009/2007/3, реєстр. № 5249;

площею 0,1513 га, розташованої в АДРЕСА_2 , згідно договору іпотеки від 26.12.2007 р. № PML-704/009/2007/4, реєстр. № 5250;

площею 0,1513 га, розташованої в АДРЕСА_3 , згідно договору іпотеки від 26.12.2007 р. № PML-704/009/2007/5, реєстр. № 5253.

З Відомостей з Державного реєстру іпотек, наданих суду, вбачається, що 27 грудня 2007 року приватним нотаріусом Коробець О.М., 62302, Харківська область, Дергачівський район, м. Дергачі, вул. Сумський шлях, 155, щодо боржника за основним зобов`язанням ОСОБА_1 і розміром основного зобов`язання 215000,00 доларів США зареєстровано обтяження іпотекою, а саме:

за реєстраційним номером 6336177 земельної ділянки, адреса АДРЕСА_1 , кадастровий № 6322057603:00;000:0103, іпотекодержатель ЗАТ ОТП Банк ;

за реєстраційним номером 6336507 земельної ділянки, адреса АДРЕСА_3 , кадастровий № 6322055900:00;003:1019, іпотекодержатель ЗАТ ОТП Банк ;

за реєстраційним номером 6336638 земельної ділянки, адреса АДРЕСА_2 , кадастровий № 6322057603:00;000:0076, іпотекодержатель ЗАТ ОТП Банк ;

за реєстраційним номером 6336832 земельної ділянки, адреса АДРЕСА_1 , кадастровий № 6322083001:00;000:1507, іпотекодержатель ЗАТ ОТП Банк .

Судом також встановлено, що 12 листопада 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ОТП Факторинг Україна та Публічним акціонерним товариством ОТП Банк було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю.

Відповідно до умов даного договору кредитний портфель - це права вимоги до боржників (їх поручителів) щодо сплати загальної суми заборгованості боржників перед продавцем та кредитними договорами, яка включає суму основного боргу, проценти, нараховані на суму такого боргу, усі та будь-які штрафні санкції (у разі їх наявності).

Продавець продає (переуступає) покупцю права на кредитний портфель, який включає в себе кредитні договори (перелік яких оформляється у Додатку 1 до цього договору), а покупець приймає такий кредитний портфель та зобов`язується сплатити винагороду.

За змістом ст. 3 договору купівлі-продажу кредитного портфелю продавець продає покупцю права на кредитний портфель, який включає в себе кредитні договори (перелік яких міститься у Додатку 1 до цього договору), а покупець приймає такий кредитний портфель та зобов`язується сплатити на користь продавця винагороду.

Продавець зобов`язаний передати окремими договорами права застави та/або договорами іпотеки, укладеними між продавцем та боржником для забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами. Передача таких договорів має бути оформлена відповідним договором про передачу прав на заставлене майно (п. 3.4 договору)

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 договору купівлі-продажу кредитного портфелю винагорода, сплачена в якості компенсації кредитного портфелю складає 395 125 507,95 гривень.

Відповідно до п. 5.2. ст. 5 договору купівлі-продажу кредитного портфелю покупець сплачує винагороду після підписання відповідного акту приймання-передачі кредитного портфелю та отримання рахунку від продавця шляхом переказу коштів на банківський рахунок продавця.

Відповідно до п. 6.2. ст. 6 договору купівлі-продажу кредитного портфелю у дату набрання чинності договору продавець зобов`язується передати покупцю всі кредитні документи та підписати акт приймання-передачі кредитного портфелю.

12 листопада 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ОТП Факторинг Україна та Публічним акціонерним товариством ОТП Банк було укладено договір відступлення права вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. за реєстровим №8893.

Відповідно до умов даного договору Публічне акціонерне товариство ОТП Банк передало Товариству з обмеженою відповідальністю ОТП Факторинг Україна сукупність прав, належних банку за договорами забезпечення, включаючи, але не обмежуючись, правом звертати стягнення на предмет іпотеки та предмет застави. За договором по ТОВ ОТП Факторинг Україна перейшли всі права ПАТ ОТП Банк як сторони, що іменується Іпотекодержатель / Заставодержатель у зобов`язаннях, які виникли на підставі договорів забезпечення в обсязі і на умовах, що існують на момент набрання чинності цим договором.

За договором відступлено право вимоги, зокрема, за договорами іпотеки земельних ділянок №№ PML-704/009/2007/2, PML-704/009/2007/3, PML-704/009/2007/4, PML-704/009/2007/5, укладеними з ОСОБА_1 , що територіально знаходяться в Дергачівському районі Харківської області, а саме: в АДРЕСА_1 ; в АДРЕСА_4 ; в АДРЕСА_2 за АДРЕСА_3 .

Частина 3 статті 6 ЦК України визначає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, проте не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно частини першої статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договору відступлення права вимоги (цесії), визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, у тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.

Разом з тим розділ І книги п`ятої ЦК України регулює загальні положення про зобов`язання, зокрема положення щодо сторін у зобов`язанні.

Так, відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

У частині першій статті 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг .

Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб`єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 ЦК України зумовлює його недійсність.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у Цивільному кодексі України, як вбачається зі змісту його статей 512, 1077, проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

З аналізу статей 512-518 Цивільного кодексу України можна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Разом з тим, із частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України, статті 350 Господарського кодексу України та частини п`ятої статті 5 Закону України Про банки і банківську діяльність вбачається, що суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 Цивільного кодексу України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 Цивільного кодексу України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

У статті 350 Господарського кодексу України зазначено, що фактором може бути лише банк, разом з тим, у пункті 1 частини 1 статті 1 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг , норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другій статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій. Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 Цивільного кодексу України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 Цивільного кодексу України).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону факторинг є фінансовою послугою.

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається за номінальною вартістю без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 Цивільного кодексу України). (пункти 50-62 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 909/968/16).

Таким чином, право вимоги за кредитним договором, укладеним із позивачем, перейшло до ТОВ ОТП Факторинг Україна на підставі договорів купівлі-продажу права вимоги, які за своєю суттю є договорами відступлення права вимоги (цесії).

Зі змісту договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 12 листопада 2010 року та договору відступлення права вимоги від 12 листопада 2010 року вбачається, що у даних договорах встановлено всі істотні умови для таких видів договорів, відповідно до вимог чинного на той час законодавства та інших нормативно-правових актів. Підписуючи оспорювані договори, сторони дійшли згоди щодо укладання договорів на зазначених у них умовах, а відтак, з власної ініціативи визначили для себе правила подальшої поведінки.

Належних та допустимих доказів того, що ПАТ ОТП Банк та/або ТОВ ОТП Факторинг Україна в момент підписання договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 12 листопада 2010 року та договору відступлення права вимоги від 12 листопада 2010 року не було додержано вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України, матеріали справи не містять.

Враховуючи, що відповідачами під час укладання договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 12 листопада 2010 року та договору відступлення права вимоги від 12 листопада 2010 року були дотримані вимоги цивільного законодавства щодо змісту та форми вчиненого правочину, їх воля була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договорами, колегія суддів приходить до висновку, що правових підстав для визнання в судовому порядку недійсними даних договорів, немає.

Доводи позовної заяви, що оспорювані правочини були укладені ТОВ ОТП Факторинг Україна за межами правоздатності вказаної юридичної особи, оскільки товариство ліцензії на банківську діяльність не отримувало, колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що в період з 03 грудня 2009 року по 20 серпня 2015 року ТОВ ОТП Факторинг Україна мало статус фінансової установи, було внесено до Державного реєстру фінансових установ відповідно до розпорядження Держфінпослуг, та мало свідоцтво серії НОМЕР_2 і додаток до нього з правом надання фінансової послуги - факторинг.

Крім того, за приписами Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг ліцензія на банківську діяльність необхідна при укладенні з фізичною особою кредитного договору в іноземній валюті. З матеріалів справи чітко вбачається, що кредит в іноземній валюті позивачу надавався АКБ Райффайзенбанк Україна та ЗАТ ОТП Банк .

В даному випадку сторонами договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 12 листопада 2010 року та договору відступлення права вимоги від 20 листопада 2010 року є юридичні особи ПАТ ОТП Банк та ТОВ ОТП Факторинг Україна , а тому в силу вимог Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг новий кредитор не зобов`язаний мати ліцензію на банківську діяльність на здійснення валютних операцій.

Аналогічним чином колегія суддів відхиляє доводи позовної заяви, що приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. не мала права посвідчувати договір відступлення права вимоги.

Відповідно до статті 41 Закону України Про нотаріат нотаріальні дії можуть вчинятися будь-яким нотаріусом чи посадовою особою органів місцевого самоврядування, за винятком випадків, передбачених статтями 9, 55, 60, 65, 66, 70-73, 85, 93 і 103 цього Закону, та інших випадків, передбачених законодавством України.

Ураховуючи положення статті 41 Закону України Про нотаріат та правову природу договору про відступлення права вимоги за іпотечними договорами, позивач помилково вважає, що нотаріус у порушення статті 55 Закону України Про нотаріат посвідчив договір про відступлення права вимоги в частині відступлення права вимоги за договорами іпотеки земельних ділянок №№ PML-704/009/2007/2, PML-704/009/2007/3, PML-704/009/2007/4, PML-704/009/2007/5.

Договір про відступлення права вимоги не є договором відчуження майна, а тому порушення статті 55 Закону України Про нотаріат не допущено.

Колегія суддів не погоджується з обґрунтуванням суду першої інстанції, що договір відступлення права вимоги є неукладеним, оскільки до Державного реєстру прав стосовно нового іпотекодержателя ТОВ ОТП Факторинг Україна не внесені відомості. При ухвалені судового рішення судом не враховано, що відповідно до вимог ст. 4 ЗУ Про іпотеку , в редакції на час укладення спірних договорів, обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно.

Доводи позовної заяви, що договір є відплатним та консенсуальним, а ТОВ ОТП Факторинг України не здійснило оплату за договором купівлі-продажу кредитного портфелю, не є підставою для визнання договору недійсним. Факт набуття ТОВ ОТП Факторинг України за договором купівлі-продажу кредитного портфелю від 12 листопада 2010 року з правом вимоги за кредитним договором встановлено постановою Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі № 2/638/25/13. Зазначеною постановою касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю ОТП Факторинг Україна задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Харківської області від 16 лютого 2016 року скасовано у частині вирішення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю ОТП Факторинг Україна до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про солідарне стягнення на його користь заборгованості за кредитним договором від 26 грудня 2007 року та ухвалено у цій частині нове рішення. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю ОТП Факторинг Україна заборгованість за кредитним договором від 26 грудня 2007 року в розмірі 224 066,08 доларів США, що в еквіваленті становить 1 772 340,28 грн (тіло кредиту з відсотками), з яких: 191 861,05 доларів США, що в еквіваленті становить 1 517 601,70 грн - залишок заборгованості за кредитом; 32 205,03 доларів США, що в еквіваленті становить 254 738,57 грн - несплачені відсотки за користування кредитом, та 93 002,17 грн - пеня за прострочення виконання зобов`язань, а всього - 1 865 342,46 грн. В іншій частині рішення Апеляційного суду Харківської області від 16 лютого 2016 року залишено без змін.

Тому відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України вищезазначене судове рішення має преюдиційне значення при розгляді цієї справи.

Дослідження обставин повноти розрахунку за договором купівлі-продажу кредитного портфелю, в силу ст. ст. 203, 215 ЦК України не є підставою для спростування презумції правомірності даного правочину та визнання його недійсним з цих підстав.

Також ухвалюючи судове рішення у справі колегія судів не погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскаржувані договори позбавляють позичальника додаткових гарантій дотримання прав споживача банківських послуг відповідно до положень ЗУ Про захист прав споживачів з урахування того, що ТОВ ОТП Факторинг Україна не є банком, не має банківської ліцензії та не вправі обслуговувати та видавати споживчі кредити.

Дія Закону України Про захист прав споживачів поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Тому позивач як споживач кредитних послуг мав право відповідно до цього Закону оскаржувати дійсність умов саме кредитного договору, а не відступлення права вимоги.

За змістом статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. Тобто сторонами в судовому процесі є суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення.

Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Відповідно до положень частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Отже, суб`єкт, право якого порушено, може захистити його у конкретний спосіб, що передбачений законом або договором. Способи захисту порушеного права або охоронюваного законом інтересу, які передбачені законом (договором), спрямовані на відновлення прав та інтересів позивачів.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені у правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ наголосив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, що його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Отже, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що станом на момент укладення договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 12 листопада 2010 року та договору відступлення права вимоги від 12 листопада 2010 року, ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитними договорами належним чином не виконував, платежів в порядку та в розмірах, що визначені договорами, в рахунок погашення кредиту на користь Публічного акціонерного товариства ОТП Банк регулярно не здійснював.

За загальним правилом до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. 24 ЗУ Про іпотеку , в редакції на час укладання спірних договорів, відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

Належних та допустимих доказів того, що під час переходу від ПАТ ОТП Банк до ТОВ ОТП Факторинг Україна прав кредитора у зобов`язанні, будь-яким чином збільшився та/або змінився обсяг зобов`язань за кредитними договорам, матеріали справи не містять.

Позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження тієї обставини, що від визнання у судовому порядку недійсними договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 12 листопада 2010 року та договору відступлення права вимоги від 20 листопада 2010 року залежить подальша можливість законної реалізації ОСОБА_1 обов`язку щодо погашення заборгованості за кредитними договорами.

При відступленні прав вимоги зобов`язання не припиняється, не змінюється - залишається одним і тим самим; відбувається тільки заміна особи на стороні кредитодавця. Відповідна заміна відбувається і в іпотечному договорі - новий кредитодавець стає іпотекодержателем.

За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що під час укладення договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 12 листопада 2010 року та договору відступлення права вимоги від 12 листопада 2010 року відповідачами не було порушено прав та обов`язків ОСОБА_1 .

Інші доводи позовної заяви не дають підстав для висновку про те, що оскаржуваний договір укладений без додержання норм матеріального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України).

За таких обставин рішення суду не може вважатись законним і обґрунтованим, суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції необхідно скасувати, прийняти нову постанову, в задоволенні позовних вимог відмовити за їх необґрунтованістю та недоведеністю.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України колегія суддів здійснює розподіл судових витрат у зв`язку з переглядом справи судом апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю ОТП Факторинг Україна - Вельковського Станіслава Володимировича задовольнити.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 07 листопада 2019 року скасувати.

У задоволені позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства ОТП банк , товариства з обмеженою відповідальністю ОТП Факторинг Україна , приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни, треті особи: відділ Державної реєстрації Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, приватний виконавець Кудряшов Дмитро В`ячеславович, ОСОБА_2 , про визнання частково недійсними договору купівлі-продажу кредитного портфелю та договору про відступлення права вимоги за іпотечними договорами - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю ОТП Факторинг Україна судовий збір у розмірі 3630 грн 60 коп. у зв`язку з переглядом справи судом апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 27 лютого 2020 року.

Головуючий - І.О. Бровченко

Судді : І.В. Бурлака

О.В. Маміна