Рішення

від 18.02.2020 по справі 907/340/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.02.2020 справа № 907/340/18

Господарський суд Львівської області у складі колегії суддів: головуюча суддя Король М. Р., суддів Манюка П. Т. та Козак І. Б., за участі секретаря судового засідання Чорної І. Б., розглянувши справу

за позовом: Закарпатського окружного адміністративного суду, м. Ужгород

до відповідача: Закарпатської обласної ради професійних спілок, м. Ужгород

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державної судової адміністрації України, м. Київ

про: стягнення суми збитків,

Представники

позивача: Чубірко М. І. ;

відповідача: не з`явився;

третьої особи: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду Закарпатської області ( головуючий суддя Пригара Л. І., судді: Васьковський О. В., Ушак І. Г. ) перебувала справа № 907/340/18 за позовом Закарпатського окружного адміністративного суду до Закарпатської обласної ради професійних спілок, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державної судової адміністрації України, про стягнення 310 590 грн. суми збитків ( з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог ).

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Закарпатської області № 02-02/71/19 від 01.04.2019 р. Щодо призначення автоматизованого розподілу судових справ , у зв`язку із перебуванням судді - члена колегії Васьковського О. В. у відпустці, а відтак відсутністю понад 14 днів, на підставі службової записки головуючої судді Пригари Л. І., призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 907/340/18.

Відповідно до витягу з протоколу щодо неможливості автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.04.2019 р., автоматичний розподіл не відбувся, оскільки не вистачає потрібної кількості суддів для розподілу справи.

Враховуючи вищевказане, розпорядженням № 01-04/6/19 від 02.04.2019 р. Щодо передачі справи до іншого суду , керівник апарату Господарського суду Закарпатської області, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 31 ГПК України, розпорядився передати на розгляд Господарського суду Львівської області, як найбільш територіально наближеного, судову справу № 907/340/18.

11.04.2019 р. на адресу Господарського суду Львівської області від Господарського суду Закарпатської області надійшли матеріали справи № 914/340/18.

16.04.2019 р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у справі № 907/340/18, якою, зокрема, ухвалив: прийняти справу до розгляду; розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження.

Розгляд цієї справи Господарським судом Львівської області відображено у відповідних ухвалах суду, зокрема, в ухвалі від 24.06.2019 р., якою, суд ухвалив: об`єднати в одне провадження справи № 907/340/18, № 907/627/18 та № 907/761/18; присвоїти об`єднаній справі № 907/340/18.

У судовому засіданні 29.01.2020 р. у справі № 907/340/18 оголошено перерву до 18.02.2020 р. о 14:30 год., після закінчення якої, у судове засідання 18.02.2020 р. з розгляду спору по суті з`явився представник позивача. Відповідач та третя особа участі повноважних представників у вищевказаному судовому засіданні участі повноважних представників не забезпечили, причин неявки суду не повідомили.

При цьому, 17.02.2020 р. від відповідача на адресу суду надійшли клопотання про витребування додаткових доказів в порядку ч. 1, 2 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України та клопотання про відкладення судового засідання, які зареєстровано відділом автоматизованого документообігу за вх. № 8402/20 та вх. № 8403/20 відповідно.

Так, 18.02.2020 р. Господарськи суд Львівської області постановив ухвалу, якою ухвалив: залишити без розгляду клопотання Закарпатської обласної ради професійних спілок про витребування додаткових доказів в порядку ч. 1, 2 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України ( вх. № 8402/20 від 17.02.2020 р. ).

Водночас, щодо поданого відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи, суд зазначає наступне:

наявність підстав для відкладення розгляду справи позивач обґрунтовує хворобою голови Закарпатської обласної ради профспілок Фленько Володимира Юрійовича , а також поданням клопотання про витребування доказів.

Проте, відповідно до ч. 1 ст. 216 ГПК України, суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 202 ГПК України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1 ) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

2 ) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3 ) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4 ) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Беручи до уваги викладене, зазначені позивачем у клопотанні обставини не є визначеними п. п. 1-3 ч. 2 ст. 202 ГПК України підставами для відкладення розгляду справи. При цьому, суд звертає увагу на те, що будь-яких доказів тимчасової втрати працездатності Фленьком В. Ю., а також доказів неможливості забезпечити участь іншого представника у судовому засіданні з розгляду спору по суті, яке відбулося 18.02.2020 р., відповідачем до вищевказаного клопотання ( вх. № 8403/20 від 17.02.2020 р. ) не надано.

Отже, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми ст. 81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Позиція позивача:

Внаслідок невиконання відповідачем рішення Господарського суду Закарпатської області від 27.11.2017 р. у справі № 907/791/17, яким останнього зобов`язано усунути перешкоди в користуванні майном шляхом звільнення частини будівлі, право оперативного управління яким належить позивачу, а також, фактичного блокування відповідачем виконання розпорядження Кабінету Міністрів України № 221 від 29.03.2017 р. Про передачу частини будівлі у м. Ужгороді до сфери управління Державної судової адміністрації та порушується право власності Держави Україна ( в особі ДСА України ), для здійснення своєї діяльності Закарпатський окружний адміністративний суд вимушений орендувати додаткове приміщення та нести збитки.

Враховуючи наведене, а також прийняті судом заяви про збільшення розміру позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідача понесені ним збитки у сумі 621180,00 грн., яку складають витрати на оплату орендної плати за період з березня по грудень 2018 року.

Позиція відповідача:

Відповідач проти позову заперечив, зазначивши, що заявлена позивачем сума збитків є безпідставною і не підлягає задоволенню, зокрема, з наступних підстав: згідно з рішенням виконкому Закарпатської обласної ради депутатів трудящих № 24 від 17.01.1963 р., будівля на площі Народній, 5 ( колишня пл. Леніна, 5 ) в м. Ужгороді знаходиться в повному господарському віданні профспілок Закарпатської області вже 56 років; правомірність користування даною будівлею обласними профспілками підтверджено, зокрема, чотирма рішеннями господарського суду Закарпатської області, прийнятими у 1993, 2007, 2010, 2016 роках. Враховуючи те, що на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України № 1241-р від 07.12.2011 р. Державній судовій адміністрації передано в оперативне управління будівлю, площею більше ніж 2100,00 м. кв., у позивача відсутня необхідність орендувати частину будівлі на площі Б. Хмельницького, 21 у м. Ужгород.

Крім того, відповідач звертає увагу на те, що згідно з постановою № 811 від 21.08.2019 р., Кабінет Міністрів України прийняв рішення про передачу в оренду будинку на пл. Народній, 5 в м. Ужгороді Закарпатській обласній раді профспілок, тим самим визнавши право профспілок Закарпаття володіти і користуватись цією будівлею до прийняття закону про майно профспілок України

Також, відповідач зазначає, що він використовує лише 139,9 м. кв. Будівлі профспілок із наявних 1902,2м. кв. корисних площ. Інші ж площі використовуються первинними галузевими профспілковими організаціями, як окремими юридичними особами та знаходяться в загальному користуванні всіх профспілкових структур. Саме тому вважає, що не може відповідати за збитки нанесені позивачу в повному обсязі.

Позиція третьої особи:

Третя особа заявлені позовні вимоги підтримала повністю, з підстав, ідентичних до зазначених позивачем, при цьому, зазначивши, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 221-р від 29.03.2017 р., приміщення на пл. Народній, 5 в м. Ужгороді передано Державній судовій адміністрації України; згідно з наказом ДСА України № 743 від 12.06.2017 р. зазначене вище нерухоме майно закріплене на праві оперативного управління за позивачем.

За результатами дослідження наданих сторонами доказів та матеріалів справи, пояснень представників учасників справи, суд встановив таке:

19.06.2017 р. за позивачем зареєстровано право оперативного управління частиною будівлі ( літ. АА' ) загальною площею 3676,4 кв. м на площі Народній, 5 у м. Ужгороді, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права за № 90266849 від 22.06.2017 р.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 27.11.2017 р. у справі № 907/791/17 ( надалі по тексту - Рішення ), яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.02.2018 р. та постановою Верховного Суду від 12.06.2018 р., позовні вимоги Закарпатського окружного адміністративного суду задоволено повністю та зобов`язано Закарпатську обласну раду професійних спілок усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні належною позивачу на праві оперативного управління частиною будівлі літ. АА' за адресою: площа Народна, буд. 5 у м. Ужгород, загальною площею 3676,4 кв. м. ( надалі по тексту - Спірна будівля ), шляхом її звільнення.

Відповідно до листа № 58/18 від 16.02.2018 р., позивач запропонував відповідачу в добровільному порядку виконати вищевказане Рішення, звільнивши Спірну будівлю.

Однак, як зазначає позивач, вищевказаний лист відповідачем залишено без відповіді та задоволення.

Враховуючи наведене, позивач звернувся до Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області із заявою про примусове виконання наказу Господарського суду Львівської області від 15.02.2018 р. у справі № 907/791/17, за результатами розгляду якої, 06.03.2018 р. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 55930315, згідно п. 2 якої, відповідачу, як боржнику, надано 10 робочих днів для виконання Рішення.

Відповідно до актів № 01 від 26.03.2018 р., № 02 від 07.05.2018 р., № 03 від 24.05.2018 р., складених працівниками позивача, Рішення в добровільному порядку відповідачем не виконано. Крім того, те, що Спірна будівля не звільнена відповідачем також підтверджується актом про результати виїзної перевірки використання державного майна № 152/21/8350 від 14.09.2018 р., складеним робочою групою у складі працівників позивача та РВ ФДМУ по Закарпатські області, ГУ ДФС у Закарпатській області, Управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області, облдержадміністрації. Невиконання Рішення у примусовому порядку також підтверджується актами державних виконавців про блокування доступу до Спірної будівлі.

Враховуючи наведене, з листами № 106/18 від 27.03.2018 р., № 328/18 від 07.05.2018 р., № 348/18 від 24.05.2018 р., № 491/18 від 18.09.2018 р. позивач звернувся до відділу Державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції, повідомивши про невиконання Рішення, а також, з прохання застосувати до відповідача штрафні санкції за безпідставне невиконання Рішення та повторно визначити строк для виконання такого.

Водночас, 12.03.2018 р., 02.04.2018 р., 11.05.2018 р., 04.06.2018 р., 09.08.2018 р., 03.09.2018 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Л.П.Я. , як Орендодавцем, та позивачем, як Орендарем, укладено договори оренди № 11-18, № 19-18, № 30-18, № 35-18, № 53-18, № 62-18 відповідно ( надалі по тексту - Договори оренди ), згідно з п. 1. 1. яких, в порядку та на умовах, визначених цими договорами, Орендодавець зобов`язується передати Орендареві у строкове платне користування, а Орендар зобов`язується прийняти у строкове платне користування приміщення, що визначене у цих договорах та зобов`язується сплачувати Орендодавцеві орендну плату. Об`єктом оренди є нежитлові приміщення, загальною площею 435 кв. м. ( в т. ч. площа загального використання ) в адмінбудинку, що розташований за адресою: м. Ужгород, пл. Б. Хмельницького, 21 ( надалі по тексту - Орендоване приміщення ), для розміщення кабінетів суддів та залів судових засідань ( п. 2. 1. Договору оренди № 1 ).

Відповідно до умов п. 4. 1. Договорів оренди, строк оренди приміщення, що орендується, складає з 01.03.2018 р. по 31.03.2018 р., з 01.04.2018 р. по 30.04.2018 р., з 01.05.2018 р. по 31.05.2018 р., з 01.06.2018 р. по 30.07.2018 р., з 01.08.2018 р. по 31.08.2018 р., з 01.09.2018 р. по 31.10.2018 р.

Згідно з положеннями п. п. 5. 1., 5. 2. Договорів оренди, орендна плата за 1 кв. м становить 142,80 грн. з урахування усіх податків та сплачується не пізніше 25 числа кожного наступного місяця.

Факти передачі Орендованого приміщення позивачу підтверджуються актами приймання-передачі нерухомого майна ( нежитлового приміщення ) від 12.03.2018 р., 02.04.2018 р., 11.05.2018 р., 04.06.2018 р., 09.08.2018 р., 03.09.2018 р.

Надання послуг щодо платного користування Орендованим приміщенням також підтверджується актами наданих послуг від 03.09.2018р., 24.09.2018р., 22.10.2018р., 28.11.2018р., 17.12.2018р.

При цьому, за користування Орендованим приміщенням за період з березня 2018 по грудень 2018 року позивачем сплачено 621180,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 78 від 26.03.2018 р. на суму 62118,00 грн., № 115 від 25.04.2018 р. на суму 62118,00 грн., № 162 від 24.05.2018 р. на суму 62118,00 грн., № 211 від 22.06.2018 р. на суму 62118,00 грн., № 262 від 26.07.2018 р. на суму 62118,00 грн., № 324 від 04.09.2018 р. на суму 62118,00 грн., № 351 від 24.09.2018 р. на суму 62118,00 грн. № 403 від 22.10.2018 р. на суму 62118,00 грн., № 493 від 28.11.2018 р. на суму 62118,00 грн., № 558 від 17.12.2018 р. на суму 62118,00 грн.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем на адресу відповідача надіслано претензії № 1466/18 від 04.04.2018 р. з вимогою відшкодувати збитки, понесені позивачем у зв`язку із вимушеною орендою Орендованого приміщення. Однак, такі претензії залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

При цьому, під час розгляду справи, відповідач не заперечував факту невиконання Рішення протягом спірного періоду.

Враховуючи наведене, а також прийняті судом заяви про збільшення розміру позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідача понесені ним збитки у сумі 621180,00 грн., яку складають витрати на оплату орендної плати за період з березня по грудень 2018 року.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю, виходячи з такого:

згідно норм ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати ( позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 25. 06. 2019 р. у справі № 910/422/18, текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/82672429 ).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1 ) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права ( реальні збитки ); 2 ) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене ( упущена вигода ).

Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової або господарсько-правової відповідальності, для застосування якої необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки ( дії чи бездіяльності особи ); шкідливого результату такої поведінки - збитків; причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає. При цьому, на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків ( позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 10.07.2019 р. у справі № 912/2391/16, текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/83058848 ).

Отже, для правильного вирішення спорів, пов`язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов`язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач. Виходячи з цього, позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою потерпілої сторони ( позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 25.06.2019 р. у справі № 910/422/18, текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/82672429 ).

Так, під час розгляду справи судом встановлено, що Рішенням, яке набрало законної сили і є обов`язковим до виконання, зобов`язано відповідача усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні належною позивачу на праві оперативного управління Спірною будівлею шляхом її звільнення.

Факт невиконання Рішення відповідач не заперечує. Крім того, вищевказаний факт та факт перешкоджання відповідачем при виконанні такого рішення органами виконавчої служби в примусовому порядку підтверджуються наявними в матеріалах справи актами працівників позивача, державних виконавців, актом про результати виїзної перевірки використання державного майна, а також постановами президії відповідача про недопуск державних виконавців до Спірної будівлі.

Враховуючи наведене, внаслідок об`єктивної неможливості використовувати у своїй діяльності належне йому на правовій підставі майно, і така неможливість зумовлена умисними неправомірними діями відповідача, позивач вимушений орендувати інше приміщення, внаслідок чого нести збитки. Таким чином, позивачем доведено як наявність збитків ( вимушена сплата орендної плати ), протиправність поведінки заподіювача збитків ( умисне невиконання Рішення ) та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками ( невиконання Рішення зумовило потребу орендувати додаткове приміщення ). Зазначені обставини встановлені рішенням Господарського суду Закарпатської області від 22.08.2019 р. у справі № 907/278/19, яке набрало законної сили.

Також, суд звертає увагу на те, що сума збитків, а саме 621180,00 грн., заявлена позивачем, з врахуванням прийнятих судом заяв про збільшення розміру позовних вимог, є такою, що відповідає розміру орендної плати, визначеної Договорами оренди, при цьому, факт понесення позивачем витрат у зв`язку із сплатою такої орендної плати підтверджується відповідними платіжними дорученнями, копії яких містяться в матеріалах справи.

Натомість, відповідач не довів відсутність його вини у понесених позивачем збитках та не спростував суму збитків.

При цьому, суд звертає увагу, шо доводи відповідача про можливість використання позивачем іншого, належного Державній судовій адміністрації України, приміщення, зокрема, будинку колишнього військового суду, а також доводи про часткове використання ним площ у Спірній будівлі, не є достатніми для спростування зроблених судом висновків, оскільки такі не спростовують факту невиконання Рішення. Крім того, наказом Державної судової адміністрації України № 47 від 07.02.2018 р. Про передачу нерухомого майна в місті Ужгороді , нежитлову будівлю № 2, загальною площею 2184,7 кв. м., разом із земельною ділянкою, кадастровий номер якої 2110100000:35:001:0173, що розміщуються за адресою: вул. Другетів, 91, м. Ужгород, Закарпатська область, передано з балансу позивача на баланс Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області та закріплено на праві оперативного управління за вищевказаною особою.

Крім того, враховуючи те, що Спірна будівля, належить на праві оперативного управління позивачу, саме позивач має право її використовувати.

Таким чином, з урахуванням зазначеного вище, позивачем доведено наявність складу цивільного правопорушення та неправомірності дій відповідача згідно з вимогами ст. 22 ЦК України, а тому, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для застосування до відповідача такої міри відповідальності, як стягнення збитків.

Водночас, суд звертає увагу на те, що доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву та письмових доповненнях у цій справі, які фактично зводяться до доказування правомірності користування Спірною будівлею та достатності наявних у позивача площ, не стосується предмета спору у цій справі про стягнення збитків у зв`язку з невиконанням відповідачем Рішення.

Отже, позовні вимоги є підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до статей 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч. 1 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання ( ч. 2 ст. 79 ГПК України ).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу ( групі однотипних доказів ), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу ( групи доказів ).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги є такими, що підлягають до задоволення повністю, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 621180,00 грн. суми збитків.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України , Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:

позивачем за подання позову, а також заяв про збільшення розміру позовних вимог у справі №907/340/18 та за подання позову у справах № 907/627/18 та № 907/761/18, які об`єднано в одне провадження, сплачено судовий збір у загальному розмірі 9320,49грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 141 від 11.05.2018 р. на суму 1863,54 грн., № 164 від 25.05.2018 р. на суму 931,77 грн., № 241 від 09.07.2018 р. на суму 931,77 грн., № 274 від 30.07.2018 р. на суму 931,77 грн., № 404 від 23.10.2018 р. на суму 2798,10 грн., № 568 від 18.12.2018 р. на суму 1863,54 грн.

Доказів понесення інших судових витрат, окрім сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору станом на момент прийняття рішення позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 123 ГПК України ( в редакції, чинній на момент подання до суду позову у справі №907/627/18 ), розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України Про судовий збір ( в редакції, чинній на момент подання до суду позову у справі № 907/627/18 ), судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За змістом пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір ( в редакції, чинній на момент подання до суду позову у справі № 907/627/18 ), за подання юридичною особою до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2018 рік , з 1 січня 2018 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 1762 гривні.

Отже, за подання до суду позовної заяви у справі № 907/627/18 ( ціна позову 186354,00 грн. ), позивач повинен був сплати судовий збір у розмірі у розмірі 2795,31 грн. ( 186354 / 100 * 1,5 = 2795,31 ? 1762 ), проте, позивачем сплачено 2798,10 грн., що на 2,79 грн. перевищує встановлений законодавством розмір.

При цьому суд звертає увагу на імперативність положення ст. 7 Закону України Про судовий збір щодо можливості повернення судового збору виключно за клопотанням сторони. А тому, враховуючи, що станом на момент ухвалення цього рішення, в матеріалах справи відсутнє клопотання позивача про повернення переплаченої суми ( 2,79 грн. ) судового збору, підстави для повернення такої - відсутні.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, судові витрати у справі, а саме сплачений позивачем судовий збір в загальному розмірі 9317,70 грн. ( 9320,49 - 2,79 = 9317,70 ) слід покласти на відповідача, оскільки, як зазначено вище, позов підлягає до задоволення повністю.

Керуючись ст. ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Закарпатської обласної ради професійних спілок ( місцезнаходження: 88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, площа Народна, будинок 5; ідентифікаційний код: 02658850 ) на користь Закарпатського окружного адміністративного суду ( місцезнаходження: 88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, вулиця Загорська, будинок 30; ідентифікаційний код: 35231455 ) 621180,00 грн. суми збитків та 9317,70 грн. судового збору

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv. arbitr. gov. ua/sud5015 .

Повний текст рішення складено та підписано 28.02.2020р.

Головуюча суддя Король М.Р.

Суддя Манюк П. Т.

Суддя Козак І. Б.