Рішення

від 18.02.2020 по справі 173/1744/19

ВЕРХНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №173/1744/19

Провадження №2/173/60/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2020 р. Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

В складі: головуючого - судді Петрюк Т.М.

При секретареві - Рудовій Л.В.

За участю: позивачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2

представника позивачів - адвоката Шевчука О.М

Представника відповідача - сільського голови Костюкова О.О.

Третіх осіб: сільського голови Костюкова О.О. і Шпіньової О.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні, за правилами загального провадження, в місті Верхньодніпровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до Дмитрівської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: сільський голова Костюков Олександр Олександрович і ОСОБА_3 про захист права користування земельною ділянкою, визнання рішення органу місцевого самоврядування незаконним і його скасування,-

ВСТАНОВИВ:

15.07.2019 року до суду звернулися позивачі ОСОБА_1 , і ОСОБА_2 , з позовом про захист права користування земельною ділянкою, визнання рішення органу місцевого самоврядування незаконним та його скасування до відповідача Дмитрівської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: сільський голова Костюков О.О., Шпіньова О.В

26.07.2019 року ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області відкрите провадження у справі та справу призначено до розгляду в підготовчому судовому засіданні на 25 вересня 2019 року.

25.09.2019 року проведене підготовче судове засідання. Справа призначена до розгляду в с удовому засіданні на 20.11.2019 року.

20.11.2019 року в судовому засіданні оголошена перерва до 27.11.2019 року.

27.11.2019 року в судовому засіданні оголошена перерва до 24.12.2019 року.

24.12.2019 року розгляд справи відкладений за клопотанням представника позивача. Справа призначена до розгляду на 18.02.2020 року

Учасникам розгляду справи роз`яснені права та обов`язки у відповідності до ст. 43, 44, 49 ЦПК України.

18.02.2020 року в судовому засідання оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Згідно поданої позовної заяви позивач просить: в порядку захисту прав позивачів щодо користування земельною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_1 , визнати незаконним та скасувати рішення відповідача від 04.06.2019 року за № 778-25/VІІ Про затвердження акту розмежування земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_2 . Та стягнути із відповідача всі понесені ними витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступне: відповідно до договору купівлі-продажу сільського садибного будинку, посвідченого приватним нотаріусом Вільногірського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Савельєвою Г.В., 06.11.2009 року, позивачам належить сільський садибний будинок, що розташований АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці 2970 квадратних метри.

Право власності на зазначений будинок зареєстроване 31.12.2009 року КП Верхньодніпровське БТІ реєстраційний номер 28541845, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Рішенням відповідача від 12 квітня 2018 року за № 476-16/VІІ позивачам було надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0.2970 га., для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства.

12.06.2018 року позивачами було укладено договір за № 262 із ФОП ОСОБА_4 , на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Станом на 01.12.2018 року увесь обсяг необхідних робіт щодо виготовлення технічної документації із землеустрою щодо зазначеної земельної ділянки, якою користується позивач було виконано в межах, необхідних для затвердження цієї документації у встановленому законом порядку.

Однак від підписання акту погодження земельної ділянки, зазначеної вище, та акту-прийому-передачі межових знаків на зберігання, які складались землевпорядною організацією, відповідач протиправно, без поважних причин, передбачених чинним законодавством відмовився

Від імені відповідача зазначені вище акти мав підписати сільський голова, О.О. Костюков, який у своєму листі ОСОБА_1 , від 02.08.2018 року за № 280, зазначив, що свій підпис в акті встановлення меж земельної ділянки в натурі та передання межових знаків на зберігання, поставить після підписання даного акту всіма землекористувачами, не зазначив про цьому конкретно якими землекористувачами мають бути підписані дані акти, що суперечить вимогам чинного законодавства України.

За захистом своїх прав та охоронюваних інтересів вони звернулись до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області з цивільним позовом та позовною вимогою про зобов`язання відповідача Дмитрівську сільську раду Верхньодніпровського району Дніпропетровської області затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки, що передається у власність позивачам для будівництва та обслуговування житлового сільського садибного будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства, розташованого по АДРЕСА_1 , за відсутності підпису суміжного землекористувача в акті погодження меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). По зазначеній справі судом призначено судову земельну-технічну експертизу, яка проводиться експертами Дніпровського НДІ судових експертиз. Предметом спору у цій цивільній справі є саме межа між суміжними земельними ділянками АДРЕСА_3 і АДРЕСА_1 .

Однак 25.06.2019 року виконавчий комітет Дмитрівської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області повідомив позивача листом від 24.06.2019 року за № 228, відповідно якого сесією Дмитрівської сільської ради було затверджено акт розмежування земельних ділянок, зазначених вище, та до листа було долучено акт розмежування земельних ділянок із схемою рекомендованої межі земельних ділянок між зазначеними вище домоволодіннями, згідно якої площа земельної ділянки по АДРЕСА_1 на якій розташована садиба позивачів, зменшувалась. А площа земельної ділянки по АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_3 ,. збільшувалась за рахунок частини земельної ділянки позивачів.

08.07.2019 року у приміщенні виконкому Дмитрівської сільської ради позивачі отримали рішення відповідача від 04.06.2019 року за № 778-25/VІІ Про затвердження розмежування земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивачі вважають рішення виконкому Дмитрівської сільської ради від 04.06.2019 року за № 778-25/VІІ Про затвердження розмежування земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_2 протиправним та таким, що порушує права та законні інтереси позивачів, оскільки вони прийняте в порушення вимог ст. 116, 120 ЗК України.

Позивачі не є першими власниками садиби по АДРЕСА_1 , а отримали її у власність за цивільно-правовою угодою (договором купівлі-продажу) у тому вигляді, в якому ця садиба та земельна ділянка, на якій вона розташована, передавалися органом місцевого самоврядування в межах своєї компетенції для будівництва, обслуговування і використання садиби у встановленому відповідачем же розмірі, що знайшло своє відображення у технічній документації на садибу. Тобто земельна ділянка по АДРЕСА_1 в існуючих розмірах надавалась колишнім власникам садиби відповідачем у відповідності до чинного на той час законодавства, у зв`язку з чим, рішення відповідача про затвердження акту розмежування земельних ділянок, щодо яких існує спір, що передано на розгляд суду є вочевидь незаконним та протиправним, оскільки цим рішенням обмежується раніше передане позивачам право, яке вони набули у відповідності до вимог чинного законодавства.

Також за формою та за змістом , доданий до рішення відповідача, що оскаржується, акт розмежування спірних земельних ділянок, не відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки цей акт складався без участі землекористувачів обох земельних ділянок, що свідчить про відсутність їх підписів у акті та не включення їх до складу комісії відповідачем. Позивачі для складання цього акту до себе на територію садиби нікого не запрошували, правовстановлюючу технічну документацію на садибу відповідачеві або комісії, що складала акт, не надавали, доступ для огляду садиби відповідачу та членам комісії також не надавали, що свідчить про незаконність дій комісії відповідача та недостовірність даних, викладених в акті оскільки ніяких замірів земельної ділянки позивачів при складанні акту не проводилось. Звідки взяті вихідні дані щодо розмірів земельної ділянки позивачів ні в акті, а ні в спірному рішенні відповідача взагалі не зазначається, що свідчить про невідповідність висновків акту фактичним даним, оскільки ніякого детального обстеження земельної ділянки позивачів не було, а будь-яке проникнення на територію позивачів без їх згоди та дозволу членів комісії відповідача по своїй суті є кримінальним правопорушенням і отримані в результаті його скоєння докази або документи є недопустимими та неналежними відповідно до приписів чинного ЦПК України. Тобто відповідач не мав права затверджувати акт, отриманий і складений у спосіб, не передбачений чинним законодавством України, що й стало підставою звернення до суду.

В судовому засіданні позивачі та представник позивача позовні вимоги підтримали за підставами, викладеними в позовній заяві. Також представник позивачів пояснив, що земельна ділянка суміжного землекористувача ОСОБА_3 , приватизована. Межа між домоволодіннями встановлена. Тому незрозуміло на яких підставах встановлювалась нова межа і для її встановлення забрана чужа (його довірителів) земельна ділянка. Крім того порушена процедура розмежування земельних ділянок, оскільки його довірителі не викликались та не були присутніми при проведенні замірів та складання відповідного акту.

Представник відповідача Дмитрівської сільської ради та третя особа сільський голова Костюков О.О., проти задоволення позовних вимог заперечував. Пояснивши що акт розмежування земельних ділянок носить лише рекомендаційний характер. При встановленні межі між домоволодіннями по АДРЕСА_4 присадибна земельна ділянка позивачів не зменшується. А її розмір залишається навіть більшим ніж зазначено у договорі купівлі-продажу. В свою чергу присадибна земельна ділянка, яка приватизована ОСОБА_3 , є меншою, ніж зазначена в її правовстановлюючих документах, хоч остання сплачує земельний податок у розмірі за земельну ділянку більшого розміру. Крім того колись це було одне домоволодіння і акт розмежування земельних ділянок між суміжними землекористувачами не затверджувався. Межа між домоволодіннями йде по сараю,який належить ОСОБА_3 , що порушує можливість суміжного землекористувача на його обслуговування. Крім того позивачі самовільно перенесли паркан в кінці садиби з метою зменшення розміру належної їм земельної ділянки. В свою чергу ОСОБА_3 ,. приватизуючи земельну ділянку не відмовлялась від іншої частина належної їй земельної ділянки, тому нею приватизована лише частина земельної ділянки, а іншу частину вона має право ще приватизувати.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3 ,. проти задоволення позовних вимог заперечувала, свої заперечення обґрунтовували тим, що у випадку скасування рішення сільської ради будуть порушуватись саме її права, як земле користувача. Так як позивачі порушують правила добросусідства, оскільки самовільно переставили паркан на городі. При тому розмежуванні, що існує між їх земельними ділянками, вони не мають доступу до стін будівлі, що належить їм. Вони не можуть провести ремонт належної їм будівлі. І таке розмежування земельних ділянок суперечить правилам ДБН.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку , встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України.

За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, невизнані або оспорювані особою, до якої пред`явлений позов, тобто, законодавець пов`язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених, невизнаних або оспорюваних суб`єктивних прав або законних інтересів позивача.

Суд, з`ясувавши зміст позовних вимог, заслухавши пояснення учасників розгляду справи, вивчивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, приходить до таких висновків.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

Способом захисту порушених цивільних прав позивачами визначено визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Даний спосіб захисту порушених прав передбачений п. 10 ст. 16 ЦК України. Таким чином позивачі просять захистити свої права у спосіб, який передбачений нормами цивільного права.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України - Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як встановлено в судовому засіданні позивачі відповідно до договору купівлі-продажу сільського садибного будинку, посвідченого приватним нотаріусом Вільногірського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Савельєвою Г.В., 06.11.2009 року є власниками сільського садибного будинку, що розташований АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці 2970 квадратних метри по фактичному користуванню .

Право власності на зазначений будинок зареєстроване за позивачами 31.12.2009 року КП Верхньодніпровське БТІ реєстраційний номер 28541845, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Власником суміжного домоволодіння. розташованого за адресою АДРЕСА_3 є третя особа, ОСОБА_3 , на підставі договору дарування від 21.11.2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Верхньодніпровського районного нотаріального округу Листопад О.М., та зареєстрованого реєстрі за № 2438, що підтверджується копією договору дарування. В зазначеному договорі вказується, що ОСОБА_3 , передається в дар обкладений цеглою житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, розташований по адресою АДРЕСА_3 на присадибній земельній ділянці 4605.0 кв.м по фактичному користуванню. В подальшому ОСОБА_3 ,. приватизувала належну їй присадибну земельну ділянку площею 0.446 гектарів в межах згідно з планом, що підтверджується державним актом про право власності на земельну ділянку серія ІІІ-ДП № 083259, виданим 29 травня 2003 року. Даним актом визначені межі земельної ділянки ОСОБА_3 , в тому числі із сусідніми землекористувачами.

Починаючи з 2003 року третя особа ОСОБА_3 , погоджувалась із розмірами приватизованої нею земельної ділянки та визначеним межами. Не оскаржувала рішення приватизаційного органу з приводу приватизації земельної ділянки в меншому розмірі ніж передбачено в договорі дарування, що належала їй по фактичному користуванню. Не зазначала, що нею приватизована лише частина земельної ділянки і ставила питання щодо приватизації частини земельної ділянки, на яку зменшилась належна їй за фактичним користуванням земельна ділянка та не зазначала де саме розташована дана частина земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України - Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 245 ЦК України підставою набуття права власності є його приватизація, проведена у відповідності із законом.

Таким чином приватизувавши земельну ділянку в розмірі 0.446 га, в межах згідно з планом ОСОБА_3 , набула право власності на зазначену земельну ділянку. При цьому розбіжності у площі земельної ділянки, зазначеної договорі дарування і державному акті про приватизацію земельної ділянки є незначними.

Судом також встановлено, що позивачам за рішенням Дмитрівської сільської ради від 12 квітня 2018 року за № 476-16/VІІ було надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0.2970 га., для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства.

12.06.2018 року позивачами було укладено договір за № 262 із ФОП ОСОБА_4 , на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Станом на 01.12.2018 року увесь обсяг необхідних робіт щодо виготовлення технічної документації із землеустрою щодо зазначеної земельної ділянки, якою користується позивач було виконано в межах, необхідних для затвердження цієї документації у встановленому законом порядку.

Однак від підписання акту погодження земельної ділянки, зазначеної вище та акту-прийому-передачі межових знаків на зберіганні, які складались землевпорядною організацією, відповідач відмовився.

Від імен відповідача зазначені вище акти мав підписати сільський голова, О. ОСОБА_5 .. Костюков, який у своєму листі ОСОБА_1 , від 02.08.2018 року що № 280, зазначив, що свій підпис в акті встановлення меж земельної ділянок в натурі та передання межових знаків на зберігання поставить лише після підписання даного акту всіма землекористувачами.

За захистом своїх прав та охоронюваних інтересів позивачі звернулись до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області з цивільним позовом та позовною вимогою про зобов`язання відповідача Дмитрівську сільську раду Верхньодніпровського району Дніпропетровської області затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення в натур (на місцевості) меж земельної ділянки, що передається у власність позивачам для будівництва та обслуговування житлового сільського садибного будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства, розташованого по АДРЕСА_1 , за відсутності підпису суміжного землекористувача в акті погодження меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Однак 25.06.2019 року виконавчий комітет Дмитрівської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області повідомив позивача листом від 24.06.2019 року за № 228, що сесією Дмитрівської сільської ради було затверджено акт розмежування земельних ділянок, зазначених вище, та до листа було долучено акт розмежування земельних ділянок із схемою рекомендованої межі земельних ділянок між зазначеними вище домоволодіннями, згідно якої площа земельної ділянки по АДРЕСА_1 на якій розташована садиба позивачів, зменшувалась. А площа земельної ділянки по АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_3 ,. збільшувалась за рахунок частини земельної ділянки позивачів.

08.07.2019 року позивачі отримали рішення відповідача від 04.06.2019 року за № 778-25/VІІ Про затвердження розмежування земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивачі вважають рішення виконкому Дмитрівської сільської ради від 04.06.2019 року за № 778-25/VІІ Про затвердження розмежування земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_2 протиправним та таким, що порушує права та законні інтереси позивачів, оскільки воно прийняте в порушення вимог ст. 116, 120 ЗК України та без їх участі.

Відповідно до ст. 116 ЗК України - Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України - У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Аналогічні положення передбачені у ст. 377 ЦК України - До особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Таким чином нормами ЗК України та ЦК України закріплено загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

При застосуванні положень ст. 120 ЗК України у поєднанні із нормою 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку, переходу права на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на цій земельній ділянці об`єкти. Це правило застосовується і стосовно випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно із правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Судом встановлено, що позивачі не є першими власниками садиби по АДРЕСА_1 , а отримали її у власність за цивільно-правовою угодою (договором купівлі-продажу) у тому вигляді, в якому ця садиба та земельна ділянка,на якій вона розташована, передавалися органом місцевого самоврядування в межах своєї компетенції для будівництва, обслуговування і використання садиби у встановленому відповідачем же розмірі, що знайшло своє відображення у технічній документації а садибу. Тобто земельна ділянка по АДРЕСА_1 в існуючих розмірах надавалась колишнім власникам садиби відповідачем у відповідності до чинного на той час законодавства.

Аналогічні положення застосовуються і домоволодіння третьої особи, ОСОБА_3 , яка набувши права власності на домоволодіння на підставі договору дарування, отримала садибу із встановленими межами земельної ділянки які в тому числі проходили і по стіні господарської будівлі. Та протягом тривалого періоду дану межу не оскаржувала. А приватизувавши у такому вигляді належну їй земельну ділянку погодилась із тією межею, яка існувала між суміжними домоволодіннями.

Тому доводи відповідача про те, що раніше це була одна садиба і межі між ними ніким не встановлювались суд вважає безпідставними. Оскільки зазначені межі були встановлені ще попередніми власниками домоволодінь і позивачі та третя особа набувши права власності на домоволодіння погодились з існуючими межами.

Доводи третьої особи, що позивачі переносять самовільно паркан з метою зменшення належної їм земельної ділянки суд вважає безпідставними. Оскільки як встановлено в судовому засіданні паркан був перенесений не між сусідніми домоволодіннями позивачів та третьої особи, ОСОБА_3 , а зі сторони городу належного позивачам і ніяким чином не вплинуло на земельну ділянку третьої особи і не порушило її прав як землекористувача.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 152 ЗК України - Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ч.1 ст. 154 ЗК України - Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов`язки чи обмеження.

Відповідно до ч. 1, 2, 3, 5 ст. 158 ЗК України - Земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Виходячи з даної правової норми спір щодо встановлення меж земельної ділянки відноситься до компетенції органу місцевого самоврядування.

Проте позивачі незгодні із рішенням органу місцевого самоврядування, щодо розмежування земельних ділянок між домоволодіннями по АДРЕСА_4 . Позивачі посилаються на те, що акт розмежування земельних ділянок між сусідніми домоволодіннями був складений за їх відсутності. Вони не ознайомлені із проведеними замірами земельної ділянки. Також посилаються на те,. що даний акт був складений без ознайомлення із правовстановлюючими документами на їхнє домоволодіння та врахування їх даних. Жодне із даних тверджень відповідачем не спростоване. В самому рішенні не зазначено підставу для проведення розмежування вищезазначених земельних ділянок. Технічного обґрунтування такого розмежування, навіть не зазначено чи зміниться розмір земельних ділянок, що перебувають користуванні позивачів ОСОБА_6 та третьої особи ОСОБА_3 .

Доводи представника відповідача, що дане рішення має лише рекомендаційний характер і не тягне за собою будь-яких наслідків для суміжних землекористувачів є безпідставним, оскільки в зв`язку із затвердженням акту розмежування земельних ділянок, позивачам було відмовлено у затвердженні вже виготовленої технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) стосовно їх домоволодіння і це було підтверджено представником відповідача, який зазначив, що він не поставить свій підпис на складеній технічній документації без врахування рішення про затвердження акту розмежування земельних ділянок між домоволодіннями АДРЕСА_2 , так як земельна ділянка позивачів продовжує перебувати в комунальній власності органу місцевого самоврядування. А третя особа, ОСОБА_3 , вже виготовила технічну документацію на рекомендовану межу між домоволодіннями АДРЕСА_2 , тобто дане рішення має правові наслідки як для позивачів так і для третьої особи.

Для підтвердження правильності спірного рішення виконкому Дмитрівської сільської ради не можуть бути прийняті і доводи відповідача, що третя особа сплачує земельний податок за земельну ділянку в більшому розмірі, ніж визначено у держаному акті про право приватної власності на присадибну земельну ділянку та земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, оскільки земельний податок визначається органом місцевого самоврядування відповідно до розміру земельної ділянки, що перебуває у власності (користуванні) фізичної особи. І якщо орган місцевого самоврядування нарахував податок у більшому розмірі, чим підлягав сплаті третьою особою ОСОБА_7 , то в цьому є вина лише посадових осіб органу місцевого самоврядування і зазначена обставина має наслідком проведення перерахунку та повернення третій особі надмірно сплачених коштів, а не підставою для збільшення вже приватизованої третьою особою земельної ділянки.

Доводи третьої особи, що існуюча між її та позивачів домоволодіннями межа не відповідає чинним будівельним нормам є лише припущенням, оскільки будь-якими доказами не підтверджена.

Відповідно до ст. 19 Конституції України - Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.10 ст. 16 ЦК України- Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути: визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

На підставі вищевикладеного та враховуючи, що оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування, порушує права позивачів щодо користування належною їм земельною ділянкою, оскільки прийняте без належного технічного і правового обґрунтування, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи, що судом ухвалюється рішення про задоволення позовних вимог з відповідача на користь позивачів у відповідності до положень ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 768 грн. 40 коп., в рівних частинах кожному

Керуючись ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ

Позовні вимоги за позовом ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 і ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ІПН НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 до Дмитрівської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області (юридична адреса: вул. Центральна 9 с. Мар`янівка, Верхньодніпровського району Дніпропетровської області , код ЄДРПОУ 05520690) треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: сільський голова Костюков Олександр Олександрович (юридична адреса: вул. Центральна 9 с. Мар`янівка, Верхньодніпровського району Дніпропетровської області ) і ОСОБА_3 , ІПН НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 про захист права користування земельною ділянкою, визнання рішення органу місцевого самоврядування незаконним і його скасування - задовольнити

Визнати незаконним та скасувати рішення Дмитрівськоїї сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області (юридична адреса: вул. Центральна 9 с. Мар`янівка, Верхньодніпровського району Дніпропетровської області , код ЄДРПОУ 05520690), від 04 червня 2019 року № 778-25/VІІ Про затвердження акту розмежування земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_2

Стягнути із Дмитрівської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області (юридична адреса: вул. Центральна 9 с. Мар`янівка, Верхньодніпровського району Дніпропетровської області , код ЄДРПОУ 05520690) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 і ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 768 грн. 40 коп.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту складання повного тексту рішення.

Відповідно до п. 15.5 розділу ХШ Перехідні положення ЦПК України апеляційна скарга подається через Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області до приведення Положення про автоматизовану систему документообігу суду у відповідність із редакцією Цього кодексу

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду .

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення.

Повний текст рішення виготовлений 28.02.2020 року

Суддя Петрюк Т.М.

Зареєстроване: 28.02.2020 року

Оприлюднене: 28.02.2020 року

Дата набрання законної сили: 31.03.2020 року