Постанова

від 08.09.2020 по справі 173/1744/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5202/20 Справа № 173/1744/19 Суддя у 1-й інстанції - Петрюк Т. М. Доповідач - Макаров М. О.

Категорія 47

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2020 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Макарова М.О.

суддів - Деркач Н.М., Куценко Т.Р.

при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційними скаргами Дмитрівської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_1 на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 18 лютого 2020 року по справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Дмитрівської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, треті особи: сільський голова Костюков Олександр Олександрович, ОСОБА_1 про захист права користування земельною ділянкою, визнання рішення органу місцевого самоврядування незаконним і його скасування, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2019 року до суду звернулися позивачі ОСОБА_2 , і ОСОБА_3 , з позовом про захист права користування земельною ділянкою, визнання рішення органу місцевого самоврядування незаконним та його скасування до відповідача Дмитрівської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: сільський голова Костюков О.О., ОСОБА_1 .

Згідно поданої позовної заяви позивачі просять: в порядку захисту прав позивачів щодо користування земельною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_1 , визнати незаконним та скасувати рішення відповідача від 04.06.2019 року за № 778-25/VІІ Про затвердження акту розмежування земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 . Та стягнути із відповідача всі понесені ними витрати.

Позов мотивовано тим, що відповідно до договору купівлі-продажу сільського садибного будинку, посвідченого приватним нотаріусом Вільногірського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Савельєвою Г.В., 06.11.2009 року, позивачам належить сільський садибний будинок, що розташований АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці 2970 квадратних метри.

Право власності на зазначений будинок зареєстроване 31.12.2009 року КП Верхньодніпровське БТІ реєстраційний номер 28541845, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Рішенням відповідача від 12 квітня 2018 року за № 476-16/VІІ позивачам було надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0.2970 га., для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства.

12.06.2018 року позивачами було укладено договір за № 262 із ФОП ОСОБА_4 , на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Станом на 01.12.2018 року увесь обсяг необхідних робіт щодо виготовлення технічної документації із землеустрою щодо зазначеної земельної ділянки, якою користується позивач було виконано в межах, необхідних для затвердження цієї документації у встановленому законом порядку.

Однак від підписання акту погодження земельної ділянки, зазначеної вище, та акту-прийому-передачі межових знаків на зберігання, які складались землевпорядною організацією, відповідач протиправно, без поважних причин, передбачених чинним законодавством відмовився

Від імені відповідача зазначені вище акти мав підписати сільський голова, О.О. Костюков , який у своєму листі ОСОБА_2 , від 02.08.2018 року за № 280, зазначив, що свій підпис в акті встановлення меж земельної ділянки в натурі та передання межових знаків на зберігання, поставить після підписання даного акту всіма землекористувачами, не зазначив про цьому конкретно якими землекористувачами мають бути підписані дані акти, що суперечить вимогам чинного законодавства України.

За захистом своїх прав та охоронюваних інтересів вони звернулись до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області з цивільним позовом та позовною вимогою про зобов`язання відповідача Дмитрівську сільську раду Верхньодніпровського району Дніпропетровської області затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки, що передається у власність позивачам для будівництва та обслуговування житлового сільського садибного будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства, розташованого по АДРЕСА_1 , за відсутності підпису суміжного землекористувача в акті погодження меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). По зазначеній справі судом призначено судову земельну-технічну експертизу, яка проводиться експертами Дніпровського НДІ судових експертиз. Предметом спору у цій цивільній справі є саме межа між суміжними земельними ділянками АДРЕСА_2 і АДРЕСА_1 .

Однак 25.06.2019 року виконавчий комітет Дмитрівської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області повідомив позивача листом від 24.06.2019 року за № 228, відповідно якого сесією Дмитрівської сільської ради було затверджено акт розмежування земельних ділянок, зазначених вище, та до листа було долучено акт розмежування земельних ділянок із схемою рекомендованої межі земельних ділянок між зазначеними вище домоволодіннями, згідно якої площа земельної ділянки по АДРЕСА_1 на якій розташована садиба позивачів, зменшувалась. А площа земельної ділянки по АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 ,. збільшувалась за рахунок частини земельної ділянки позивачів.

08.07.2019 року у приміщенні виконкому Дмитрівської сільської ради позивачі отримали рішення відповідача від 04.06.2019 року за № 778-25/VІІ Про затвердження розмежування земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 .

Позивачі вважають рішення виконкому Дмитрівської сільської ради від 04.06.2019 року за № 778-25/VІІ Про затвердження розмежування земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 протиправним та таким, що порушує права та законні інтереси позивачів, оскільки вони прийняте в порушення вимог ст. 116, 120 ЗК України.

Позивачі не є першими власниками садиби по АДРЕСА_2 , а отримали її у власність за цивільно-правовою угодою (договором купівлі-продажу) у тому вигляді, в якому ця садиба та земельна ділянка, на якій вона розташована, передавалися органом місцевого самоврядування в межах своєї компетенції для будівництва, обслуговування і використання садиби у встановленому відповідачем же розмірі, що знайшло своє відображення у технічній документації на садибу. Тобто земельна ділянка по АДРЕСА_1 в існуючих розмірах надавалась колишнім власникам садиби відповідачем у відповідності до чинного на той час законодавства, у зв`язку з чим, рішення відповідача про затвердження акту розмежування земельних ділянок, щодо яких існує спір, що передано на розгляд суду є вочевидь незаконним та протиправним, оскільки цим рішенням обмежується раніше передане позивачам право, яке вони набули у відповідності до вимог чинного законодавства.

Також за формою та за змістом, доданий до рішення відповідача, що оскаржується, акт розмежування спірних земельних ділянок, не відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки цей акт складався без участі землекористувачів обох земельних ділянок, що свідчить про відсутність їх підписів у акті та не включення їх до складу комісії відповідачем. Позивачі для складання цього акту до себе на територію садиби нікого не запрошували, правовстановлюючу технічну документацію на садибу відповідачеві або комісії, що складала акт, не надавали, доступ для огляду садиби відповідачу та членам комісії також не надавали, що свідчить про незаконність дій комісії відповідача та недостовірність даних, викладених в акті оскільки ніяких замірів земельної ділянки позивачів при складанні акту не проводилось. Звідки взяті вихідні дані щодо розмірів земельної ділянки позивачів ні в акті, а ні в спірному рішенні відповідача взагалі не зазначається, що свідчить про невідповідність висновків акту фактичним даним, оскільки ніякого детального обстеження земельної ділянки позивачів не було, а будь-яке проникнення на територію позивачів без їх згоди та дозволу членів комісії відповідача по своїй суті є кримінальним правопорушенням і отримані в результаті його скоєння докази або документи є недопустимими та неналежними відповідно до приписів чинного ЦПК України. Тобто відповідач не мав права затверджувати акт, отриманий і складений у спосіб, не передбачений чинним законодавством України, що й стало підставою звернення до суду.

Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 18 лютого 2020 року позов задоволено та ухвалено визнати незаконним та скасувати рішення Дмитрівськоїї сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області від 04 червня 2019 року № 778-25/VІІ Про затвердження акту розмежування земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 ; вирішено питання стосовно судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування, порушує права позивачів щодо користування належною їм земельною ділянкою, оскільки прийняте без належного технічного і правового обґрунтування.

В апеляційній скарзі Дмитрівська сільська рада просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила суд рішення скасувати та у задоволенні позову відмовити.

Апеляційні скарги мотивовані тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що позивачам за рішенням Дмитрівської сільської ради від 12 квітня 2018 року за № 476-16/VІІ було надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0.2970 га., для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства.

12.06.2018 року позивачами було укладено договір за № 262 із ФОП ОСОБА_4 , на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Станом на 01.12.2018 року увесь обсяг необхідних робіт щодо виготовлення технічної документації із землеустрою щодо зазначеної земельної ділянки, якою користується позивач було виконано в межах, необхідних для затвердження цієї документації у встановленому законом порядку.

Однак від підписання акту погодження земельної ділянки, зазначеної вище та акту-прийому-передачі межових знаків на зберіганні, які складались землевпорядною організацією, відповідач відмовився.

Від імен відповідача зазначені вище акти мав підписати сільський голова, О.О.. Костюков , який у своєму листі ОСОБА_2 , від 02.08.2018 року що № 280, зазначив, що свій підпис в акті встановлення меж земельної ділянок в натурі та передання межових знаків на зберігання поставить лише після підписання даного акту всіма землекористувачами.

25.06.2019 року виконавчий комітет Дмитрівської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області повідомив позивача листом від 24.06.2019 року за № 228, що сесією Дмитрівської сільської ради було затверджено акт розмежування земельних ділянок, зазначених вище, та до листа було долучено акт розмежування земельних ділянок із схемою рекомендованої межі земельних ділянок між зазначеними вище домоволодіннями, згідно якої площа земельної ділянки по АДРЕСА_1 на якій розташована садиба позивачів, зменшувалась. А площа земельної ділянки по АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 ,. збільшувалась за рахунок частини земельної ділянки позивачів.

08.07.2019 року позивачі отримали рішення відповідача від 04.06.2019 року за № 778-25/VІІ Про затвердження розмежування земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 .

Судом встановлено, що позивачі не є першими власниками садиби по АДРЕСА_2 , а отримали її у власність за цивільно-правовою угодою (договором купівлі-продажу) у тому вигляді, в якому ця садиба та земельна ділянка,на якій вона розташована, передавалися органом місцевого самоврядування в межах своєї компетенції для будівництва, обслуговування і використання садиби у встановленому відповідачем же розмірі, що знайшло своє відображення у технічній документації а садибу. Тобто земельна ділянка по АДРЕСА_1 в існуючих розмірах надавалась колишнім власникам садиби відповідачем у відповідності до чинного на той час законодавства.

Аналогічні положення застосовуються і домоволодіння третьої особи, ОСОБА_1 , яка набувши права власності на домоволодіння на підставі договору дарування, отримала садибу із встановленими межами земельної ділянки які в тому числі проходили і по стіні господарської будівлі. Та протягом тривалого періоду дану межу не оскаржувала. А приватизувавши у такому вигляді належну їй земельну ділянку погодилась із тією межею, яка існувала між суміжними домоволодіннями.

Задовольняючи позовні вимоги, районний суд обґрунтовано виходив з того, що оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування, порушує права позивачів щодо користування належною їм земельною ділянкою, оскільки прийняте без належного технічного і правового обґрунтування.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Аналогічні положення передбачені у ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Таким чином нормами ЗК України та ЦК України закріплено загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

При застосуванні положень ст. 120 ЗК України у поєднанні із нормою 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку, переходу права на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на цій земельній ділянці об`єкти. Це правило застосовується і стосовно випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно із правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Крім того, відповідно до ч.1, 2 ст. 152 ЗК України - Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ч.1 ст. 154 ЗК України - Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов`язки чи обмеження.

А згідно із ч.ч. 1, 2, 3, 5 ст. 158 ЗК України - Земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Враховуючи те, що орган місцевого самоврядування надавши позивачам дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), після її підготовки не вирішив питання в кінцевому результаті щодо цієї технічної документації, та в подальшому постановили рішення про затвердження акту розмежування земельних ділянок за адресами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , а тому вчинили втручання в користування земельною ділянкою позивачів, чим було порушено їх права.

За таких обставин місцевий суд обґрунтовано прийшов до висновку що оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування, порушує права позивачів щодо користування належною їм земельною ділянкою, оскільки прийняте без належного технічного і правового обґрунтування.

Доводи апеляційної скарги Дмитрівської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області та ОСОБА_1 про те, що позивачами не надано жодного доказу того, що позивачам сільською радою була надана в постійне користування земельна ділянка по АДРЕСА_1 в розмірі 2970 кв.м. за конфігурацією якою наполягають позивачі, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки у випадку, переходу права на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на цій земельній ділянці об`єкти, тобто в даному випадку після укладення договору купівлі-продажу домоволодіння за вищезазначеною адресою.

Доводи Дмитрівської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області про те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги той факт, що оскаржуване рішення сільської ради носить лише рекомендаційний характер та не покладає жодного обов`язку на позивачів, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки саме на підставі цього рішення сільської ради позивачам було відмовлено у затвердженні вже виготовленої технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) стосовно їх домоволодіння.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що судом першої інстанції не врахована той факт, що між нею та позивачами існує тривалий спір щодо користування суміжними земельними ділянками, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки вони не впливають на правильність оскаржуваного рішення суду.

Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду, що позивачі та третя особа по справі не є першими власниками домоволодінь та земельних ділянок на яких зведені об`єкти нерухомості, а отримали їх вже із затвердженими попередніми власниками межами.

Інші наведені у апеляційних скаргах доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.

Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційні скарги Дмитрівської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 18 лютого 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді Н.М. Деркач

Т.Р. Куценко