ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 500/1344/19 пров. № А/857/269/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.
суддів: Ніколіна В.В., Старунського Д.М.,
за участю секретаря судових засідань - Чопко Ю.Т.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представників відповідача - Омелянського О.Б., Онофрійчука Д.М.,
розглянувши у судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року (головуючий суддя: Баранюк А.З., місце ухвалення - м. Тернопіль, дата складення повного тексту рішення - 21.11.2019) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними, скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -
встановив:
ОСОБА_1 , 13.06.2019 звернувся до суду з позовом, в якому просив: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо його звільнення 16 травня 2019 року з посади заступника начальника юридичного відділу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області; скасувати наказ начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 16 травня 2019 року № 154-ОС Про звільнення ОСОБА_1 ; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області поновити його на посаді заступника начальника юридичного відділу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з 17 травня 2019 року; стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на його користь середній місячний заробіток за час вимушеного прогулу з 17 травня 2019 року по дату набрання рішенням суду про задоволення позовних вимог у даній справі законної сили; стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на його користь 100000 грн. моральної шкоди. Відповідно до статті 237 КЗпП України, просить покласти на службову особу, винну в його незаконному звільненні, обов`язку відшкодувати шкоду, заподіяну Головному управлінню Пенсійного фонду України в Тернопільській області у зв`язку з оплатою позивачу часу вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Обґрунтовує позов тим, що звільнення його із займаної посади заступника начальника юридичного відділу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області відбулося із порушеннями норм Конституції України, Кодексу законів про працю України та Закону України Про державну службу . Так, 06 березня 2019 року, у зв`язку із введенням в дію структури та штатного розпису Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, його було повідомлено про наступне вивільнення. Про зміну істотних умов державної служби, 14 березня 2019 року, йому повідомив начальник Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області та запропонував посаду начальника відділу представництва інтересів в судах та інших органах юридичного управління або посади головних та провідних спеціалістів відповідно до переліку вакантних посад, згідно з штатним розписом Головного управління. Однак, переліку вакантних посад, для ознайомлення, надано не було і 03 травня 2019 року він відмовився від запропонованих 14 березня 2019 року йому посад, про що повідомив начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області. Наказом начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 16 травня 2019 року № 154-ОС Про звільнення ОСОБА_1 , його звільнено з посади заступника начальника юридичного відділу у зв`язку з реорганізацією, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 та пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України Про державну службу . Вважає, звільнення з посади незаконним та таким, що порушує норми трудового законодавства. Крім цього, вважає, що протиправною поведінкою відповідач завдав йому моральної шкоди, яка проявляється в душевних хвилюваннях зумовлених необхідністю пошуку джерел заробітку, втратою нормальних життєвих зав`язків, необхідності додаткових зусиль для організації його життя, приниження його у професійному значенні, як правника. Протиправні дії відповідача зумовили стресову ситуацію для його сім`ї, позбавили можливості забезпечувати нормальні умови для виховання дитини та утримання сім`ї. З огляду на викладене, просить стягнути з пенсійного органу моральну шкоду, яку оцінює в розмірі 100000 грн.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо звільнення 16 травня 2019 року з посади заступника начальника юридичного відділу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області ОСОБА_1 . Скасовано наказ начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 16 травня 2019 року № 154-ОС Про звільнення ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника юридичного відділу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з 17 травня 2019 року. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 середній місячний заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 78195 (сімдесят вісім тисяч сто дев`яносто п`ять) грн. 20 коп. Рішення суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 та стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодились позивач та відповідач та оскаржили його в апеляційному порядку. Вважають, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права та процесуального права, а тому просять його скасувати: позивач у частині відмови в задоволенні позову та ухвалити нове судове рішення у цій частині, яким стягнути з відповідача на його користь 100000 грн моральної шкоди, в решті рішення залишити без змін; а відповідач - у частині задоволених вимог та ухвалити нове судове рішення суду, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт ОСОБА_1 покликається на те, що суд першої інстанції без належної мотивації неправомірно відмовив у стягненні на його користь моральної шкоди. Не надав належної оцінки правовим висновкам Верховного Суду, Верховного Суду України та Європейського суду з прав людини, які були наведені в позовній заяві в обґрунтування цієї позовної вимоги. Також, судом першої інстанції не надано оцінку його доводам про застосування відносно нього дискримінації та утиску з боку ГУ ПФУ в Тернопільській області, порушення відповідачем приписів Закону України Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області покликається на те, що звільнення позивача з посади відбулось з дотриманням норм Закону Про державну службу та КЗпП України, а саме за два місяці ОСОБА_1 був попереджений про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, запропоновано всі наявні посади відповідно до кваліфікації позивача, від яких він відмовився. Однак, суд першої інстанції, обмежившись констатацією обставин, не досліджував, не витребовував доказів, а ухвалив рішення, яким задовольнив позов ОСОБА_1 в частині скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Сторонами до суду подані відзиви на апеляційні скарги.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, пояснення надав аналогічні викладеним в апеляційній скарзі. Просить його апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким у цій частині позов задовольнити. Апеляційну скаргу відповідача заперечив, просить залишити її без задоволення.
Представники відповідача Омелянський О.Б., Онофрійчук Д.М. у судовому засіданні апеляційну скаргу пенсійного органу підтримали, пояснення надали аналогічні викладеним в апеляційній скарзі. Просять апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю. Апеляційну скаргу позивача заперечили, просять залишити її без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представників відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області задовольнити з таких мотивів.
Задовольняючи частково позов, у частині визнання протиправними дій, скасування оскаржуваного наказу, поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції дійшов висновку, що при зміні істотних умов державної служби, відповідачем були порушені вимоги закону та не запропоновано позивачу всі наявні вакантні посади, які він міг обіймати відповідно до своєї кваліфікації та спеціальності, у тому числі 16 травня 2019 року. Крім того, в оскаржуваному позивачем наказі вказані різні підстави звільнення державного службовця, які не можуть застосовуватись одночасно, оскільки закон розрізняє підстави і порядок припинення державної служби на підставі ст. 43 та 87 Закону № 889-VIII. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у частині стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції зазначив, що позивачем до суду не надано жодних доказів на підтвердження заподіяння йому відповідачем моральної шкоди у вигляді моральних чи фізичних страждань, погіршення стану здоров`я, тощо, а також не надано обґрунтованих пояснень та доказів на підтвердження того, з яких саме міркувань виходив позивач визначаючи суму завданої моральної шкоди.
З цими висновками суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не погоджується, з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях врегульовані Законом України Про державну службу № 889-VIII від 10.12.2015 із змінами та доповненнями (далі Закон № 889-VIII на момент виникнення спірних правовідносин).
Підстави припинення державної служби передбачені статтею 83 Закону № 889-VIII, якою регламентовано, що державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення.
Пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
Частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII встановлено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
З наведених приписів Закону України Про державну службу та КЗпП України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що при скороченні чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу, державному службовцю має бути запропонована інша рівноцінна посада державної служби, а в разі її відсутності - інша робота (посада державної служби) в цьому державному органі, за її наявності, відповідно до кваліфікації цього державного службовця.
Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Виходячи з нормативного тлумачення пункту 1 частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто вживає заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.
Відповідно до роз`яснень, викладених в пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 Про практику розгляду судами трудових спорів , розглядаючи трудовий спір, пов`язаний зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, суд має з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема: ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника; які є докази щодо змін в організації виробництва і праці; про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації; чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивач ОСОБА_1 з 17.05.2017 працював на посаді заступника начальника юридичного відділу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
Судом першої інстанції правильно встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, реорганізація установи, скорочення чисельності або штату працівників, які зумовили в подальшому звільнення позивача, що не заперечується сторонами.
Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 628 Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України передбачено реорганізувати територіальні органи Пенсійного фонду України шляхом приєднання до окремих органів Пенсійного фонду України за переліком згідно з додатком. Зокрема вирішено до Головного управління України в Тернопільській області приєднати Тернопільське об`єднане управління Пенсійного фонду України, Бережанське об`єднане управління Пенсійного фонду України, Бучацьке об`єднане управління Пенсійного фонду України, Козівське об`єднане управління Пенсійного фонду України, Кременецьке об`єднане управління Пенсійного фонду України, Лановецьке об`єднане управління Пенсійного фонду України, Теребовлянське об`єднане управління Пенсійного фонду України та Чортківське об`єднане управління Пенсійного фонду України. Цією постановою також зменшено граничну чисельність Пенсійного фонду України та його територіальних органів.
Наказом Головного управління від 06 березня 2019 року № 37 введено в дію структуру і штатний розпис Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на 2019 рік з 06 березня 2019 року.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 письмово попереджений про реорганізацію пенсійних органів та одночасно йому запропоновано, в порядку переведення посади: начальника відділу представництва інтересів в судах та інших органах, головних та провідних спеціалістів відповідно до переліку вакантних посад згідно із штатним розписом Головного управління ПФУ у Тернопільській області. Також, у разі незгоди на продовження такої служби на запропонованій йому посаді попереджений про наступне вивільнення. З цим листом позивач ознайомлений 14.03.2019, а від запропонованої пропозиції відмовився 03.05.2019, про що ним особисто поставлені підписи. (т. 1 а. с. 72).
У подальшому, позивачу 16.05.2019 повторно, у письмовій формі, запропоновано посади в Головному управлінні ПФУ у Тернопільській області, які можна обійняти без участі в конкурсі, в порядку переведення відповідно до переліку вакантних посад згідно із штатним розписом: начальника юридичного управління; начальника відділу представництва інтересів у судах та інших органах юридичного управління; головного спеціаліста-юрисконсульта відділу представництва інтересів у судах та інших органах юридичного управління та ін., а всього 218 наявних вакантних посад, які ОСОБА_1 міг обіймати відповідно до своєї кваліфікації (т. 1 а. с. 73-83).
Однак, від ознайомлення з цим листом та підпису у переліку вакантних посад, які можна обійняти шляхом переведення з займаної позивачем посади, ОСОБА_1 відмовився, про що комісією складений відповідний акт від 16.05.2019 (т. 1 а. с. 84).
Також, у матеріалах справи наявна службова записка начальника управління по роботі з персоналом ОСОБА_8 від 14.05.2019 про те, що ОСОБА_1 14 травня 2019 року повторно відмовився від запропонованих йому вакантних посад, наявних в штатному розписі відповідача (т. 1 а. с. 86).
Показаннями свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які є працівниками ГУ ПФУ у Тернопільській області, і які були допитані в суді першої інстанції, теж підтверджується факт пропозиції вакантних посад позивачу, від яких він відмовився, однак, суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, не надав цим показанням правової оцінки, не спростував їх.
Щодо службової записки начальника управління по роботі з персоналом ОСОБА_8 від 11.05.2019, про те, що ОСОБА_1 11.05.2019 прибув в управління по роботі з персоналом і вимагав підготувати наказ на його звільнення, і на яку в своєму рішення покликався суд першої інстанції, то суд апеляційної інстанції критично її оцінює, оскільки позивач у цей день перебував у щорічній основній відпустці тривалістю 2 календарних дні з 10 по 11 травня 2019 року включно, згідно наказу ГУ ПФУ в Тернопільській області від 08.05.2019 № 93-щ.в. (т. 1 а.с. 85, 141).
Крім цього, допитані в суді першої інстанції в якості свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 дали показання про те, що 11.05.2019, позивач перебував на весіллі в Гусятинському районі Тернопільської області.
Позивач ОСОБА_1 16 травня 2019 року подав начальнику Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області заяву про звільнення на підставі п. 1 ст. 87 Закону України Про державну службу .
Наказом начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 16 травня 2019 року № 154-ОС Про звільнення ОСОБА_1 , позивача було звільнено з посади заступника начальника юридичного відділу у зв`язку з реорганізацією, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 та пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України Про державну службу .
Суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, отже, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), відповідно до його кваліфікації, які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.
З огляду на викладене, відповідачем дотримані порядок та процедура звільнення позивача з посади у зв`язку реорганізацією пенсійного органу, надано належні докази того, що ОСОБА_1 були запропоновані вакантні посади відповідно до його кваліфікації, від зайняття яких він відмовився та попереджений за два місяці про наступне вивільнення, у разі незгоди на продовження такої служби на запропонованій йому посаді.
Скаржником не наведено жодних аргументів, на спростування доказів наданих відповідачем, а покликання позивача на аудіозаписи від 16.05.2019 тривалістю 6 хв. 32 сек та 03 хв. 53 сек, які долучені до матеріалів справи, не підтверджують будь-якого тиску на позивача під час написання ним заяви про звільнення від 16.05.2019, а також будь яких дискримінаційних дій та утисків з боку Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області та порушенням відповідачем приписів Закону України Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні .
Суд апеляційної інстанції вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що в наказі про звільнення позивача з посади від 16.05.2019 № 154-ОС, вказані різні підстави звільнення державного службовця, які не можуть застосовуватись одночасно, з огляду на таке.
Як вбачається, з оскаржуваного наказу, ОСОБА_1 звільнено 16.05.2019 з посади заступника начальника юридичного відділу у зв`язку з реорганізацією, відповідно до до п. 4 ч. 1 ст. 83 та п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII (т. 1 а. с. 21).
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону № 889-VIII (на час виникнення спірних правовідносин), державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (ст. 87 цього Закону).
Пунктом 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII (на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
З системного аналізу цих правових норм, такі застосовуються в сукупності, оскільки є взаємопов`язаними, а сама процедура вивільнення державних службовців на підставі зазначеної вище статті визначається законодавством про працю.
Отже, при винесені оскаржуваного наказу, суб`єктом владних повноважень дотримано вимоги Закону № 889-VIII та Кодексу законів про працю України.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити, оскільки відповідач при винесенні наказу № 154-ОС від 16.05.2019 Про звільнення ОСОБА_1 діяв на підставі, в межах повноважень та у відповідності до норм Закону № 889-VIII та Кодексу законів про працю України, а тому правові підстави для його скасування відсутні.
Крім цього, у зв`язку з відмовою в задоволенні позову щодо визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу, відсутні підстави для задоволення інших позовних вимог ОСОБА_1 , щодо поновлення його на посаді, нарахування та стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, оскільки такі є похідними від правомірного винесеного наказу.
У відповідності до ст. 139 КАС України, підстави для стягнення судових витрат відсутні.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції при задоволенні позову допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що відповідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення та прийняття постанови про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 310, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області задовольнити.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року у справі № 500/1344/19 скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: О. М. Гінда судді В. В. Ніколін Д. М. Старунський Повне судове рішення складено 28.02.2020.
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду
Суд | Восьмий апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 18.02.2020 |
Оприлюднено | 02.03.2020 |
Номер документу | 87904805 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Загороднюк А.Г.
Адміністративне
Тернопільський окружний адміністративний суд
Баранюк Андрій Зіновійович
Адміністративне
Тернопільський окружний адміністративний суд
Баранюк Андрій Зіновійович
Адміністративне
Восьмий апеляційний адміністративний суд
Гінда Оксана Миколаївна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні