Постанова

від 23.12.2020 по справі 500/1344/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2020 року

м. Київ

справа №500/1344/19

адміністративне провадження №К/9901/8134/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року (суддя Баранюк А.З.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року (суддя: Гінда О.М., Ніколін В.В., Старунський Д.М.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними, скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі відповідач, Головне управління), в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо його звільнення 16 травня 2019 року з посади заступника начальника юридичного відділу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області;

- скасувати наказ начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 16 травня 2019 року №154-ОС Про звільнення ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника юридичного відділу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з 17 травня 2019 року;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 середній місячний заробіток за час вимушеного прогулу з 17 травня 2019 року по дату набрання рішенням суду про задоволення позовних вимог у даній справі законної сили;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 100000,00 грн моральної шкоди;

- покласти на службову особу, винну в незаконному звільненні ОСОБА_1 , обов`язок покрити шкоду, заподіяну Головному управлінню Пенсійного фонду України в Тернопільській області у зв`язку з оплатою ОСОБА_1 часу вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач перебував на посаді заступника начальника юридичного відділу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області. 06 березня 2019 року, у зв`язку із введенням в дію структури та штатного розпису Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області ОСОБА_1 було повідомлено про наступне вивільнення. 14 березня 2019 року, начальником Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, його повідомлено про зміну істотних умов державної служби та запропоновано посаду начальника відділу представництва інтересів в судах та інших органах юридичного управління чи посади головних та провідних спеціалістів відповідно до переліку вакантних посад згідно з штатним розписом Головного управління. Водночас, вказаного переліку вакантних посад, для ознайомлення, не надано . 03 травня 2019 року позивач повідомив начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відмову від запропонованих йому 14 березня 2019 року посад. Наказом начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 16 травня 2019 року №154-ОС Про звільнення ОСОБА_1 , позивача звільнено з посади заступника начальника юридичного відділу у зв`язку з реорганізацією, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 та пункту 1 частини першої статті 87 Закону України Про державну службу .

Позивач вважає такі дії начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області протиправними, та такими що грубо порушують норми Конституції України, Кодексу законів про працю України та Закону України Про державну службу , що стало підставою для звернення до суду.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо звільнення 16 травня 2019 року з посади заступника начальника юридичного відділу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області ОСОБА_1 .

Скасовано наказ начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 16 травня 2019 року №154-ОС "Про звільнення ОСОБА_1 ".

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника юридичного відділу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з 17 травня 2019 року.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 середній місячний заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 78195,20 грн.

Рішення суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 та стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позов, у частині визнання протиправними дій, скасування оскаржуваного наказу, поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції дійшов висновку, що при зміні істотних умов державної служби, відповідачем були порушені вимоги закону та не запропоновано позивачу всі наявні вакантні посади, які він міг обіймати відповідно до своєї кваліфікації та спеціальності, у тому числі 16 травня 2019 року. Крім того, в оскаржуваному позивачем наказі вказані різні підстави звільнення державного службовця, які не можуть застосовуватись одночасно, оскільки закон розрізняє підстави і порядок припинення державної служби на підставі статтей 43 та 87 Закону № 889-VIII. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у частині стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції зазначив, що позивачем до суду не надано жодних доказів на підтвердження заподіяння йому відповідачем моральної шкоди у вигляді моральних чи фізичних страждань, погіршення стану здоров`я, тощо, а також не надано обґрунтованих пояснень та доказів на підтвердження того, з яких саме міркувань виходив позивач визначаючи суму завданої моральної шкоди.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року скасовано рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року у справі № 500/1344/19 та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що відповідач при винесенні наказу № 154-ОС від 16 травня 2019 року Про звільнення ОСОБА_1 діяв на підставі, в межах повноважень та у відповідності до норм Закону № 889-VIII та Кодексу законів про працю України, а тому правові підстави для його скасування відсутні.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, зазначивши підставою касаційного оскарження пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, з підстав порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив і не надав належної оцінки зібраним у справі доказам, що є підставою для скасування судового рішення апеляційної інстанції і направленням справи на новий розгляд відповідно до частини другої статті 353 КАС України.

Позиція інших учасників справи.

Від відповідача до суду надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, в якому він просить відмовити у задоволенні касаційної скарги позивача та залишити рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Рух касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. Зі змісту цієї ухвали слідує, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки доказам, які містяться у справі, що призвело до ухвалення необґрунтованого та незаконного рішення судом апеляційної інстанції.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 22 грудня 2020 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.

ОСОБА_1 з 17 травня 2017 року працював на посаді заступника начальника юридичного відділу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.

У відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, реорганізація установи, скорочення чисельності або штату працівників, які зумовили в подальшому звільнення позивача, що не заперечується сторонами.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 628 Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України передбачено реорганізувати територіальні органи Пенсійного фонду України шляхом приєднання до окремих органів Пенсійного фонду України за переліком згідно з додатком. Зокрема вирішено до Головного управління України в Тернопільській області приєднати Тернопільське об`єднане управління Пенсійного фонду України, Бережанське об`єднане управління Пенсійного фонду України, Бучацьке об`єднане управління Пенсійного фонду України, Козівське об`єднане управління Пенсійного фонду України, Кременецьке об`єднане управління Пенсійного фонду України, Лановецьке об`єднане управління Пенсійного фонду України, Теребовлянське об`єднане управління Пенсійного фонду України та Чортківське об`єднане управління Пенсійного фонду України. Цією постановою також зменшено граничну чисельність Пенсійного фонду України та його територіальних органів.

Наказом Головного управління від 06 березня 2019 року № 37 введено в дію структуру і штатний розпис Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на 2019 рік з 06 березня 2019 року.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 письмово попереджений про реорганізацію пенсійних органів та одночасно йому запропоновано, в порядку переведення посади: начальника відділу представництва інтересів в судах та інших органах, головних та провідних спеціалістів відповідно до переліку вакантних посад згідно із штатним розписом Головного управління ПФУ у Тернопільській області. Також, у разі незгоди на продовження такої служби на запропонованій йому посаді попереджений про наступне вивільнення. З цим листом позивач ознайомлений 14 березня 2019 року, а від запропонованої пропозиції відмовився 03 травня 2019 року, про що ним особисто поставлені підписи (т. 1 а. с. 72).

У подальшому, позивачу 16 травня 2019 року повторно, у письмовій формі, запропоновано посади в Головному управлінні ПФУ у Тернопільській області, які можна обійняти без участі в конкурсі, в порядку переведення відповідно до переліку вакантних посад згідно із штатним розписом: начальника юридичного управління; начальника відділу представництва інтересів у судах та інших органах юридичного управління; головного спеціаліста-юрисконсульта відділу представництва інтересів у судах та інших органах юридичного управління та ін., а всього 218 наявних вакантних посад, які ОСОБА_1 міг обіймати відповідно до своєї кваліфікації (т. 1 а. с. 73-83).

Однак, від ознайомлення з цим листом та підпису у переліку вакантних посад, які можна обійняти шляхом переведення з займаної позивачем посади, ОСОБА_1 відмовився, про що комісією складений відповідний акт від 16 травня 2019 року (т. 1 а. с. 84).

У матеріалах справи наявна службова записка начальника управління по роботі з персоналом Лілії Литвинчук від 14 травня 2019 року про те, що ОСОБА_1 14 травня 2019 року повторно відмовився від запропонованих йому вакантних посад, наявних в штатному розписі відповідача (т. 1 а. с. 86).

Показаннями свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , які є працівниками ГУ ПФУ у Тернопільській області, і які були допитані в суді першої інстанції, теж підтверджується факт пропозиції вакантних посад позивачу, від яких він відмовився.

У службовій записці начальника управління по роботі з персоналом Лілії Литвинчук від 11 травня 2019 року, зазначено те, що ОСОБА_1 11 травня 2019 року прибув в управління по роботі з персоналом і вимагав підготувати наказ на його звільнення.

Проте, позивач у цей день перебував у щорічній основній відпустці тривалістю 2 календарних дні з 10 по 11 травня 2019 року включно, згідно наказу ГУ ПФУ в Тернопільській області від 08 травня 2019 року № 93-щ.в. (т. 1 а.с. 85, 141).

Крім цього, допитані в суді першої інстанції в якості свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 дали показання про те, що 11 травня 2019 року, позивач перебував на весіллі в Гусятинському районі Тернопільської області.

Позивач ОСОБА_1 16 травня 2019 року подав начальнику Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області заяву про звільнення на підставі пункту 1 статті 87 Закону України Про державну службу .

Наказом начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 16 травня 2019 року № 154-ОС Про звільнення ОСОБА_1 , позивача звільнено з посади заступника начальника юридичного відділу у зв`язку з реорганізацією, відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 та пункту 1 частини першої статті 87 Закону України Про державну службу .

Не погоджуючись із наказом відповідача від 16 травня 2019 року № 154-ОС Про звільнення ОСОБА_1 , позивач звернувся до суду із цим позовом.

Релевантні джерела права та акти їх застосування.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях врегульовані Законом України Про державну службу № 889-VIII від 10 грудня 2015 року із змінами та доповненнями (далі Закон № 889-VIII на момент виникнення спірних правовідносин).

Підстави припинення державної служби передбачені статтею 83 Закону № 889-VIII, якою регламентовано, що державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення.

Пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII встановлено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

З наведених приписів Закону України Про державну службу та КЗпП України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що при скороченні чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу, державному службовцю має бути запропонована інша рівноцінна посада державної служби, а в разі її відсутності - інша робота (посада державної служби) в цьому державному органі, за її наявності, відповідно до кваліфікації цього державного службовця.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Виходячи з нормативного тлумачення пункту 1 частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто вживає заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.

Відповідно до роз`яснень, викладених в пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 Про практику розгляду судами трудових спорів , розглядаючи трудовий спір, пов`язаний зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, суд має з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема: ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника; які є докази щодо змін в організації виробництва і праці; про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації; чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з приписами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Частиною другою статті 352 КАС України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Касаційне провадження у цій справі підлягає перегляду з підстав визначених пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Предметом судового контролю у цій справі є правомірність наказу начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 16 травня 2019 року №154-ОС Про звільнення ОСОБА_1 .

Виходячи з нормативного тлумачення пункту 1 частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто вживає заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.

Системний аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Виходячи з нормативного тлумачення пункту 1 частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто вживає заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Аналогічна правова позиція висловлена в низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 819/691/17, від 08 травня 2019 року у справі №06/1175/17, від 11 березня 2020 року у справі №813/1220/16.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, реорганізація установи, скорочення чисельності або штату працівників, які в подальшому зумовили звільнення позивачки.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 письмово попереджений про реорганізацію пенсійних органів та одночасно йому запропоновано, в порядку переведення посади: начальника відділу представництва інтересів в судах та інших органах, головних та провідних спеціалістів відповідно до переліку вакантних посад згідно із штатним розписом Головного управління ПФУ у Тернопільській області. Також, у разі незгоди на продовження такої служби на запропонованій йому посаді попереджений про наступне вивільнення. З цим листом позивач ознайомлений 14 березня 2019 року, а від запропонованої пропозиції відмовився 03 травня 2019 року, про що ним особисто поставлені підписи. (т. 1 а. с. 72).

У матеріалах справи наявна службова записка начальника управління по роботі з персоналом Лілії Литвинчук від 11 травня 2019 року про те, що ОСОБА_1 11 травня 2019 року прибув в управління по роботі з персоналом (кабінет №32) і в грубій, брутальній формі став вимагати від працівників управління підготувати наказ на його звільнення, при цьому допускав некоректні образливі вислови на адресу начальника та працівників управління. Під час цієї розмови ОСОБА_1 повідомлено, що головне управління планує запропонувати йому всі вакантні посади згідно із штатним розписом, але він відповів, що в подальшому не планує продовжувати трудові відносини з Головним управлінням та хоче звільнитися.

Також, у матеріалах справи наявна службова записка начальника управління по роботі з персоналом Лілії Литвинчук від 14 травня 2019 року про те, що ОСОБА_1 14 травня 2019 року повторно відмовився від запропонованих йому вакантних посад, наявних в штатному розписі відповідача (т. 1 а. с. 86).

У подальшому, позивачу 16 травня 2019 року повторно, у письмовій формі, запропоновано посади в Головному управлінні ПФУ у Тернопільській області, які можна обійняти без участі в конкурсі, в порядку переведення відповідно до переліку вакантних посад згідно із штатним розписом: начальника юридичного управління; начальника відділу представництва інтересів у судах та інших органах юридичного управління; головного спеціаліста-юрисконсульта відділу представництва інтересів у судах та інших органах юридичного управління та ін., а всього 218 наявних вакантних посад, які ОСОБА_1 міг обіймати відповідно до своєї кваліфікації (т. 1 а. с. 73-83).

Однак, від ознайомлення з цим листом та підпису у переліку вакантних посад, які можна обійняти шляхом переведення з займаної позивачем посади, ОСОБА_1 відмовився, про що комісією складений відповідний акт від 16 травня 2019 року (т. 1 а. с. 84).

Показаннями свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , які є працівниками ГУ ПФУ у Тернопільській області, і які були допитані в суді першої інстанції, теж підтверджується факт пропозиції вакантних посад позивачу, від яких він відмовився.

Позивач ОСОБА_1 16 травня 2019 року подав начальнику Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області заяву про звільнення на підставі пункту 1 статті 87 Закону України Про державну службу .

Верховний Суду зазначає, що написання позивачем заяви від 16 травня 2019 року відбулось з власної волі, ОСОБА_1 не звертався до роботодавця з вимогою про відкликання цієї заяви.

Підставною для видачі спірного наказу слугувала заява ОСОБА_1 , в якій було висвітлено його бажання звільнитися із займаної посади.

Враховуючи відповідність позивача вимогам для зайняття вакантної посади начальника відділу представництва інтересів в судах та інших органах, головних та провідних спеціалістів відповідно до переліку вакантних посад, згідно із штатним розписом Головного управління ПФУ у Тернопільській області, що були йому запропоновані, а також факт відмови від їх зайняття, Верховний Суд приходить до висновку, що відповідачем дотримано вимоги чинного трудового законодавства, якими регламентується процедура вивільнення працівників, та вжито всіх можливих заходів щодо працевлаштування позивача.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає протиправних дій з боку відповідача при звільненні ОСОБА_1 із займаної посади, оскільки звільнення позивача відбулось із дотриманням правил, що визначені законодавством про працю щодо відносин, пов`язаних із впровадженням нової структури, зміни штатної чисельності.

Враховуючи правомірність звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, безпідставними є позовні вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Верховний Суд вважає, що судом апеляційної інстанції було надано належну оцінку обставинам справи та зроблені правильні висновки на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Доводи та аргументи позивача зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і свідчать про незгоду позивача із правовою оцінкою суду обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції.

Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції не підтвердилися під час розгляду касаційної скарги у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржуване судове рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов