Рішення

від 19.02.2020 по справі 191/3565/18

СИНЕЛЬНИКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 191/3565/18

Провадження № 2/191/1064/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2020 року м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Бондаренко Г.В.

за участю секретаря - Лободи Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Синельникове Дніпропетровської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,-

Встановив:

Позивач звернулась до Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу . В обґрунтування вказаного позову вказувала на те, що 17 жовтня 2014 р. позивач та відповідач ОСОБА_2 , уклали між собою договір позики коштів у сумі 15 360 (п`ятнадцять тисяч триста шістдесят) євро, які були надані йому для господарських потреб, у зв`язку із веденням ним сільськогосподарської діяльності (обробка землі та збір врожаю).

На підтвердження отримання коштів ОСОБА_3 , 17.10.2014 була надана власноруч написана розписка, в якій зазначено той факт, що відповідач зобов`язується повернути отримані від позивача грошові кошти до 30.09.2015 року.

У зазначений термін відповідач боргу не повернув. Позивач неодноразово зверталась до нього з проханням повернути суму позичених грошей в добровільному порядку, однак врегулювати спір мирним шляхом їй не вдалося. Відповідач відмовився повертати їй борг, мотивуючи це відсутністю вільних коштів.

Розуміючи, що діяння гр. ОСОБА_2 були умисними, мали корисливий мотив заволодіти грошима позивача шляхом зловживання її довірою, вона звернулась до поліції із заявою. Було відкрито кримінальне провадження за №12015040390002030, внесене до ЄРДР 22.11.2015 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 192 КК України.

Звернення до правоохоронних органів спонукало відповідача до часткового виконання зобов`язання. 10.02.2016 відповідач сплатив їй частину боргу у сумі 5 000 (п`ять тисяч) доларів США які позивач відразу використала на сплату своїх боргових зобов`язань.

На підтвердження сплати відповідачем частини боргу позивач надала йому розписку.

На час звернення з позовною заявою загальний борг, враховуючи інфляційні збитки та три проценти річних за час прострочення сплати боргу, становить 538 526,09 гривень. У зв`язку з вищенаведеним просить стягнути з відповідача, ОСОБА_2 , на її користь борг, враховуючи інфляційні збитки та 3% річних за час прострочення сплати боргу, в сумі 538 526,09 гривень, та судові витрати в розмірі 719,80 грн.

18.01.2019 року позивачем була надана заява про уточнення позовних вимог в якій зазначено, щоу позовній заяві при розрахунку суми боргу нею не було враховано правило, що при розрахунку 3% не потрібно вилучати сплачену частину боргу. Тому суму перераховано та збільшено до 44 251.48 грн. Також оскільки відповідачем здійснювалася підприємницька діяльність, а сума позики перевищувала п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, користування коштами у даному випадку, з огляду на ч. 2 ст. 1048 ЦК України, не можна вважати безпроцентним. Отже, здійснюючи нарахування процентів за користування коштами, що становлять 164962, 51 грн., вона використовую своє право у відповідності до ст. 536 ЦК, ч.1 ст. 1048 ЦК України. Просила стягнути з відповідача, ОСОБА_2 , на її користь 618 156 (шістсот вісімнадцять тисяч сто п`ятдесят шість) грн.46 коп., яка складається із суми основного боргу 408 942 (чотириста вісім тисяч дев`ятсот сорок дві) грн. 47 коп.; проценти за користування позикою 164 962 (сто шістдесят чотири тисячі дев`ятсот шістдесят дві) грн. 51 коп., та 3% річних за час прострочення сплати боргу, в сумі 44251 (сорок чотири тисячі двісті п`ятдесят одна) грн. 48 коп., а також судові витрати в розмірі 719,80 грн.

Представником відповідача ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_2 , був наданий відзив на позовну заяву, в якому просять відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що розписка, яку надала позивачка до суду, була написана ним під моральним та фізичним впливом, у зв`язку з чим він неодноразово звертався з заявою, з цього приводу, до Синельниківського ВП ГУНП в Дніпропетровській області. Протягом п`яти років ОСОБА_1 разом зі своїм чоловіком ОСОБА_5 постійно погрожує йому та його сім`ї фізичною розправою. Крім нього за її проханням дзвонили та погрожували його дочці - ОСОБА_6 , посилаючись на те, що як що він не розрахується з боргами, вона розрахується своїми дітьми, його онуками. Всі ці розмови були записані на диктофон телефону і були долучені до заяв в Синельниківський ВП ГУНП в Дніпропетровській області.

Також звертає увагу суду на те, що його дата народження в даній розписці не відповідає дійсності. Згідно паспортних даних, він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розписці вказано 05 грудня 1965 року, а це свідчить про те, що він її писав не по своїй волі, а під впливом та під диктовку ОСОБА_7 .

Також в відзиві на позов зазначено про те, що статтею 256 Цивільного кодексу України передбачена позивна давність. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Термін повернення неіснуючого боргу згідно розписки 30.03.2015 року, а не як ні 30 вересня 2015 року. До суду позивачка звернулась 14 вересня 2018 року, отже нею був прострочений термін звернення до суду протягом семи місяців.

Позивачка посилається на те, що між ними був підписаний договір позики, але сам договір позики до позовної заяви не додає. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуване мінімуму доходів громадян, та становить 170 грн. Сума заборгованості, на яку вказує позивачка в десятки разів більша. В частині другій ст. 1047 ЦК України вказано, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує переказ йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей, але сама розписка не являється договором позики, як це вказує позивачка.

Вимоги щодо інфляційних втрат є повністю безпідставними, оскільки в позові згідно розписки надавались євро. Щодо стягнення пені (процентів), то позивач помилково виходить з того, що до спірних правовідносин застосовується стаття 625 ЦК України, яка встановлює відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Так, частиною першою вказаної статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Частиною другою встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовується у випадку, якщо сторони в договорі не передбачали інший розмір процентів річних. У розписці між сторонами не зазначали про проценти і їх розмір (що є істотною умовою).

Також зазначає, що він дійсно позичав у ОСОБА_5 грошові кошти, за усною домовленістю, для придбання сільськогосподарської техніки в 2010 році у ОСОБА_8 , що підтверджується нотаріальною довіреністю, яка була видана останнім на його ім`я і ім`я ОСОБА_5 . Саме довіреність видана на двох осіб і була гарантією того, що відповідач повинен був повернути йому кошти за трактор марки МТЗ-80, 1995 року випуску в сумі - 40 000 (сорок тисяч) грн., що в еквіваленті на 15 квітня 2010 року становило 5046 (п`ять тисяч сорок шість) доларів США.

Вище зазначені кошти він повернув згідно їхньої домовленості в оговорений термін, будь якого документу про отримання грошей від нього ОСОБА_1 та ОСОБА_5 він не отримував, тому що на той час у нас були дуже дружні та довірчі відносини, і він не міг передбачити, що через деякий час до нього прийде ОСОБА_1 з вимогою отримання процентів. Після його відмови, щодо сплати процентів, вона неодноразово зверталась до Синельниківського ВП ГУНП в Дніпропетровській області з заявою відносно шахрайських дій з його боку по відношенню до неї, але кожного разу отримувала відмову в порушенні кримінальної справи і притягнення його до кримінальної відповідальності, у зв`язку з тим, що всі її посилання в заяві не знаходили свого підтвердження.

Після того, як поліцією було відмовлено в задоволені вимог по заяві, ОСОБА_1 почала погрожувати відповідачу та його сім`ї фізичною розправою. Знаючи як вона поступала з іншими мешканцями їхнього села, він погодився на те, щоб сплатити їй відсотки за користування 40 000 (сорока тисячами) грн., отриманими від них для придбання трактора.

Так 17 жовтня 2012 року ОСОБА_1 отримала від нього 10 000 (десять тисяч) доларів США та 20000 (двадцять тисяч) гривень, що підтверджується розпискою написаною власноручно самою позивачкою.

17 жовтня 2014 року ОСОБА_1 отримала від нього 5000 (п`ять тисяч) доларів США, що також підтверджується розпискою написаною власноручно самою позивачкою.

Крім того в 2016 році ОСОБА_1 разом зі своїм чоловіком ОСОБА_5 забрали у нього всю сільськогосподарську техніку, яка знаходилась у нього на подвір`ї та подвір`ї ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та продали техніку ОСОБА_11 на загальну суму 5000 (п`ять тисяч) доларів США.

Розуміючи, що більше в нього забирати не має чого, на її погрози він звертався до поліції, вона звернулась до суду. Також вважає, що позивачем був прострочений термін звернення до суду.

Позивач звернулась до суду з відповіддю на відзив, в якому просить суд не враховувати заперечення відповідача викладені у відзиві.

В підготовчому судовому засіданні 09 серпня 2019 року представник відповідача надала копію позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання боргової розписки недійсною. Однак, вказана позовна заява подавалась до суду не як зустрічний позов, а як первісний, тому позовна заява в порядку авто розподілу була передана в провадження судді Бондаренко Г.В. 03 вересня 2019 року судом була отримана відповідь адресно-довідкового підрозділу ГУДМС УДМС України в Дніпропетровській області про те, що відповідач ОСОБА_1 зареєстрована в Інгулецькому районі м. Кривого Рогу і на підставі ухвали суду від 03 вересня 2019 року вказана позовна заява була направлена за місцем реєстрації відповідача ОСОБА_1 , відповідно до вимог ЦПК України.

Станом на момент розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання розписки недійсною будь-яких відомостей про рух справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 -суду не надано.

19.02.2020 в судове засідання позивач, представник позивача не з`явились надали заяву про розгляд справи за їх відсутності, викладене у позовній заяві підтримали у повному обсязі, просили задовольнити позов.

19.02.2020 відповідач, представник відповідача у судове засідання не з`явились. Представник відповідача Приходченко Ю.В. надіслала заяву про відкладання розгляду справи у зв`язку з тим, що напередодні, 18 лютого 2020 року вона була травмована і не може прибути в судове засідання.

Крім того, суд звертає увагу на те, що інтереси відповідача ОСОБА_2 представляла на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 05 квітня 2017 року ОСОБА_4 .

Однак, в цій справі на підставі ухвали від 28 вересня 2018 року було відкрито загальне позовне провадження. Головуючим у справі роз`яснювалось представнику відповідача те, що у справах загального позовного провадження мають право приймати участь тільки особи, які мають право на заняття адвокатською діяльністю. Представник відповідача ОСОБА_4 була попереджена про необхідність надати суду належні повноваження на представництво інтересів відповідача ОСОБА_2 , однак, станом на 19.02.2020 ці вимоги виконані не були.

19.02.2020 року позивачкою було надано клопотання про розгляд справи за відсутності відповідача в якому вона зазначила, що відповідач неодноразово ігнорував виклики до суду. З одинадцяти призначених для судових засідань дат, відповідач жодного разу не був присутнім, а представник відповідача була у засіданні тільки тричі 05.12.2018, 26.09.2018 та 14.01.2020.

Вважає, що причини пропуску засідання, вказані представником відповідача не можна вважати поважними. Зазначене вище вказує на злісне ухилення відповідача та його представника від виконання процесуальних обов`язків та навмисне, вигідне для нього, затягування строків розгляду справи. Так як відповідач та його представник, нехтують процесуальними обов`язками, не з`являються до судового засідання та затягують розгляд справи, вважає за можливе використати процесуальні гарантії, які надаються ЦПК України їй, як позивачеві - розгляд справи за відсутності відповідача. Враховуючи викладене, просить розглянути справу за відсутності відповідача та його представника.

Враховуючи вимоги ст. 247 ЦПК України та ст.6 Конвенції "Про захист прав людини та основних свобод", ратифікованої Законом України 17 липня 1997 року, з метою недопущення затягування розгляду справи, суд вважає за необхідне розгляд справи провести без фіксування судового засідання технічними засобами.

При таких обставинах суд вважає за можливе провести судовий розгляд за відсутності відповідача ОСОБА_2 , який неодноразово викликався в судове засідання, був належним чином повідомлений, однак знехтував своїм процесуальним правом бути присутнім під час судового розгляду, надавати суду пояснення та приймати участь в дослідженні доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, приходить до наступного.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Судом встановлено, що 17.10.2014 року відповідач ОСОБА_2 надав розписку про те, що він бере в борг у позивача ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 15360,00 євро які зобов`язується повернути в строк до 30.09.2015 року. На вказаній розписці зазначена дата розписки 17 жовтня 2014 року та підпис ОСОБА_2 .

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (п. 2 ч. 1 ст. 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в ч.2 ст. 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами (ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.

Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, 11 листопада 2015 року в справі № 6-1967цс15.

З наявної в матеріалах справи розписки від 17.10.2014 року вбачається, що відповідач ОСОБА_2 зобов`язався повернути борг позивачу ОСОБА_1 протягом визначеного в розписці строку.

Судом враховується, що вищезазначена розписка містить в собі відомості щодо строку погашення боргу, скріплені підписом відповідача ОСОБА_2 .

Отже, вказана розписка містить в собі інформацію щодо отримання позичальником коштів в борг та зобов`язання щодо повернення боргу у визначений строк до 30 вересня 2015 року.

Ці обставини, з урахуванням вимог ст. 545 ЦК України, свідчать про невиконання ОСОБА_2 боргового зобов`язання перед позивачем.

Статтею 545 ЦК України врегульовано питання щодо підтвердження виконання зобов`язання, зокрема передбачено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

З наведеного вбачається, що доказом повернення позики є факт передачі позикодавцем оригінала боргового документа позичальникові, або зазначення кредитором відомостей у розписці про повернення боргу щодо неможливості повернення боргового документа.

Дані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 25 квітня 2012 року, справа № 6-24ц12.

Також судом було встановлено, що 10.02.2016 року ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 частину боргу в розмірі 5000 (п`ять тисяч) доларів США, в рахунок повернення боргу за договором позички від 17 жовтня 2014 року, про свідчить розписка написана власноруч ОСОБА_1 .

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З розрахунку позивача суми, що стягується зазначено, що на момент подачі позовної заяви, згідно офіційному курсу НБУ 1 - євро становить 32.468232 грн. Сума боргу за розпискою в розмірі 15360, 00 євро еквівалентно 489 512,04 грн.

Частина боргу в розмірі 5000 (п`ять тисяч) доларів США, було повернуто відповідачем ОСОБА_2 10.02.2016 року, еквівалент -129 722,67 грн. Згідно офіційному курсу НБУ 1 - долар США становив 25,944535.

Загальна сума боргу - 498512,04 грн. + 40153,37 грн. = 538 665,41 грн.

Оплата від 10.02.2016 року на суму 129 722,67 грн.

Залишок боргу - 538 665,41 грн. - 129722,67 грн. = 408 942,47 грн.

За розрахунками позивача проценти від суми позики на рівні облікової карти НБУ за період з 11.02.2016 по 14.09.2018, які розраховувались за формулою: (сума процентів дорівнює) = (сума боргу) х (облікова ставка НБУ (1%) / 100% / 365 днів х (кількість днів) склали - 164 962,51 грн.

Крім того, відповідач повинен сплатити на користь позивача 3% річних за прострочення виконання зобов`язання за період з 30.09.2015 по 14.09.2018 в розмірі - 44251,48 грн., які розраховувались за формулою: (відсотки) = (сума боргу) х (процентна ставка) / 100% / 365 днів х (кількість днів).

Перевіривши розрахунок процентів від суми позики на рівні облікової картки НБУ, та трьох процентів річних судом встановлено правомірність нарахування останніх відповідно до вимог ч.2 ст. 625 ЦК України.

Встановивши наявність складеної відповідачем розписки про отримання у борг у позивача коштів, факт не повернення цих коштів у визначений в розписці строк, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики в розмірі 618 156,46 грн., яка складається з основної суми боргу - 408 942, 47 грн., процентів від суми позики на рівні облікової ставки НБУ - 164 962,51 грн., та 3% річних - 44251,48 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається у разі задоволення позову на відповідача.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст. 207, 545, 625, 640, 1046, 1048, 1049 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76-82, 128, 130, 141, 223, 259, 263-265, 268, 280-284 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , заборгованість в сумі 618 156 (шістсот вісімнадцять тисяч сто п`ятдесят шість) гривень 46 копійок, яка складається із залишку основної суми боргу - 408 942 гривень 47 копійок, процентів від суми позики на рівні облікової ставки НБУ - 164 962 гривні 51 копійка, та 3% річних в розмірі - 44251 гривні 48 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , судові витрати по справі в розмірі 704 (сімсот чотири) гривень 80 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , на користь держави в особі: отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, Банк отримувача Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106, судовий збір в сумі 5476(п`ять тисяч чотириста сімдесят шість) грн. 76 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду або через Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області безпосередньо шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду.

Суддя: Г. В. Бондаренко