Постанова

від 02.03.2020 по справі 478/959/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

02.03.20

22-ц/812/370/20

Справа № 478/959/19

Провадження № 22-ц/812/370/20

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

25 лютого 2020 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,

за участю представника ПП Дар Ланів - Кваши С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

приватного підприємства Дар Ланів

на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 11 грудня 2019 року, постановлену у приміщені цього ж суду головуючим суддею Іщенко Х.В., у цивільній справі за позовом фермерського господарства Союз до ОСОБА_1 , приватного підприємства Дар Ланів про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним,-

В С Т А Н О В И Л А

У червні 2019 року фермерське господарство Союз (далі - ФГ Союз) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , приватного підприємства Дар Ланів (далі - ПП Дар Ланів ) про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказували, що 28 березня 1995 року ОСОБА_2 створено ФГ Союз . На підставі протоколу загальних зборів ФГ Союз від 08 вересня 2009 року головою фермерського господарства було обрано ОСОБА_3 , а ОСОБА_2 став його членом. У члени господарства прийнято ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та внесені зміни до Статуту господарства.

З 1995 року ФГ Союз використовує земельну ділянку загальною площею 50 га ріллі, тому числі: 3.75 га ріллі в межах території Казанківської селищної ради, яка належала ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю для ведення селянського (фермерського) господарства серії МК №44 від 17 березня 1995 року, зареєстрованого в Книзі реєстрації державних актів за № 67.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер

За життя ОСОБА_2 , належну йому земельну ділянку площею 3.75 га заповідав синам ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в рівних частках.

Проте ОСОБА_3 від спадкової частки земельної ділянки відмовився на користь ОСОБА_1 , який успадкував земельну ділянку, що підтверджено свідоцтвом про право на спадщину за заповітом серія НОМЕР_1 .

10 вересня 2018 року ОСОБА_1 зареєстрував право власності на земельну ділянку для ведення фермерського господарства кадастровий номер 4823655100:27:000:0091, що підтверджено Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №27939933.

В той же час, відповідач ОСОБА_1 залишається членом ФГ Союз , із заявою про вихід із членів господарства та про виділення своєї земельної ділянки щодо користування ФГ Союз не заявляв.

Проте, 19 вересня 2018 року між ОСОБА_1 та ПП Дар Ланів укладено договір оренди земельної ділянки площею 3.75 га ріллі в межах території Казанківської селищної ради, для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 4823655100:27:000:0091 строком на 10 років, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 20.09.2018 року за номером 28304928.

Посилається на те, що укладений договір суперечить актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства, а саме: укладення сторонами договору фактично припиняє право користування позивача спірною земельною ділянкою для ведення фермерського господарства, сторони змінили цільове призначення земельної ділянки із земель для ведення фермерського господарства на землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва без погодження з органами земельних ресурсів проекту землеустрою щодо їх відведення, ФГ Союз просило визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 3.75 га ріллі, укладений між ОСОБА_1 та ПП ДарЛанів 19 вересня 2018 року.

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 11 грудня 2019 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі ПП Дар Ланів , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу ФГ`Союз просило рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Правом на подачу відзиву ОСОБА_1 не скористався.

У суді апеляційної інстанції представник відповідача ПП Дар Ланів апеляційну скаргу підтримав, просив про її задоволення.

Представник позивача та відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

В силу ч.2 ст.372 ЦПК України справу розглянуто без їх участі.

Заслухавши доповідача, представника відповідача ПП Дар Ланів , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду підлягає задоволенню виходячи з такого.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України Про оренду землі (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), а також іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди земельної ділянки.

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У силу ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі від 06 жовтня 1998 року №161-XIV.

За змістом ст. ст. 18, 20 Закону України Про оренду землі укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених названою статтею, а також порушення вимог ст.ст. 4-6, 11, 17, 19 зазначеного Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

В той же час, вирішуючи питання про дійсність договору оренди землі, необхідно брати до уваги положення ст. 4 ЦПК України та 15 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 3.75 га ріллі, укладений між ОСОБА_1 та ПП ДарЛанів 19 вересня 2018 року, оскільки при його укладанні сторонами змінено цільове призначення земельної ділянки із земель для ведення фермерського господарства на землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва без погодження з органами земельних ресурсів проекту землеустрою щодо їх відведення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при укладанні договору оренди ОСОБА_1 порушено порядок зміни цільового призначення вказаної земельної ділянки, який встановлено ст.21 ЗК України, оскільки, на момент передачі земельна ділянка площею 3.75 га ріллі в межах території Казанківської селищної ради кадастровий номер 4823655100:27:000:0091, відносилися до земель для ведення фермерського господарства, яка могла бути передана лише в користування на умовах оренди, без зміни цільового призначення.

З таким висновком суду колегія суддів погодитися не може, оскільки він зроблений без належного з`ясування дійсних обставин та зібраних по справі доказів.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до Державного акту про право приватної власності ОСОБА_2 належала земельна ділянка площею 3.72 га з цільовим призначення - для ведення селянського(фермерського ) господарства.

Отримавши свідоцтво про право на спадщину за заповітом, ОСОБА_1 зареєстрував за собою право власності на земельну ділянку з цільовим призначення для ведення фермерського господарства.

19 вересня 2018 року між ОСОБА_1 та ПП Дар Ланів укладено договір оренди вищезазначеної земельної ділянки (а.с.16-18), який зареєстровано державним реєстратором Казанківської РДА Миколаївської області Слободанюком В.О. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень проведено державну реєстрацію права оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 19.09.2018 року, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис про інше речове право за №28304928 (а.с.19).

За умовами договору (п.1.1) орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для ведення фермерського господарства.

У розділі 2 Договору об`єкт оренди зазначено відомості про земельну ділянку, власником якої є ОСОБА_1 , її площа, категорія, кадастровий номер, нормативна грошова оцінка на дату укладання договору та інші відомості і таке погоджено сторонами Договору.

У п.5.1 Договору цільове призначення переданої в оренду земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва

Відповідно до статті 1 Закону України Про землеустрій цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст.19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на різні категорії, зокрема, землі житлової та громадської забудови.

Частиною 1 ст. 20 ЗК України передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Отже, зміна цільового призначення земельних ділянок (тобто переведення земельної ділянки з однієї категорії, визначеної ч. 1ст. 19 ЗК України в іншу) здійснюється за проектами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури.

Відповідно до п.п.1.2,1.4 Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 р. № 548, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01 листопада 2010 р. за № 1011/18306 (далі - Класифікація), код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі. КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.

Згідно даного Класифікатора землі сільськогосподарського призначення - це секція А КВЦПЗ. У рамках цієї секції є один розділ 01 Землі сільськогосподарського призначення(землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей; землі, надані для діяльності у сфері надання послуг у сільському господарстві, та інше).

У рамках розділу 01 є 14 видів, серед яких: 01 - землі товарного сільськогосподарського виробництва; 02 - фермерське господарство.

Отже, землі товарного сільськогосподарського виробництва та землі фермерське господарство, є земельними ділянками одного виду в межах однієї категорії.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо).

Єдина умова, яку встановлює ч.5 ст. 20 ЗК України при самостійному визначені виду використання земельної ділянки її власником/користувачем, є дотримання вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, та необхідність урахування містобудівної документації та документації із землеустрою.

Відповідно до ч.1 ст.37-1 ЗК України, якою було доповнено ЗК України згідно із Законом №2498-У111 від 10 липня 2018 року, земельні ділянки сільськогосподарського призначення, призначенні для ведення особистого селянського господарства, фермерського господарства, розташовані у масиві земель сільськогосподарського призначення, можуть використовуватися її власником, землекористувачем також для ведення товарного сільськогосподарського виробництва без зміни цільового призначення таких земель.

Суд враховує, що за умовами оспорюваного договору оренди землі орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для ведення фермерського господарства. У розділі 2 Договору Об`єкт оренди зазначено відомості про земельну ділянку, власником якої є ОСОБА_1 , її площа, категорія, кадастровий номер, нормативна грошова оцінка на дату укладання договору та інші відомості, і таке погоджено сторонами Договору.

З врахуванням наведеного, висновок суду про те, що при укладанні договору оренди від 19 вересня 2018 року порушено порядок зміни цільового призначення вказаної земельної ділянки, суперечить нормам діючого законодавства.

Щодо порушення права користування фермерського господарства як підстава для визнання договору оренди від 19 вересня 2018 року недійсним.

Відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України Про фермерське господарство (та іншими нормативно-правовими актами України (ч.1 ст.2 Закону України Про фермерське господарство ).

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, 28 березня 1995 року зареєстровано ФГ Союз , ідентифікаційний код юридичної особи 20898109 (а.с.7).

З 1995 року ФГ Союз використовувалося земельну ділянку загальною площею 50 га ріллі, із них:

- 3.75 га ріллі в межах території Казанківської селищної ради, власником якої на підставі Державного акту про право приватної власності на землю серія МК №44 від 17 березня 1995 року був ОСОБА_2 . Земля передана для ведення селянського(фермерського) господарства ( а.с.

- 29.0 га ріллі в межах території Миколо-Гулаківської сільської ради, яка належала ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право постійного користування землею для розширення СФГ серії 1-МК №007623;

- 17,25 га ріллі в межах території Казанківської селищної ради на підставі договору на право тимчасового користування землею( в тому числі на умовах оренди) для вирощування сільськогосподарських культур, укладеного між ОСОБА_2 та Казанківською районною радою терміном на 5 років.

Відповідно до Статуту СФГ Союз , в редакції 2001 року, його головою є засновник ОСОБА_2 ( а.с.83-92) .

За Статутом ФГ Союз , затвердженого протоколом загальних зборів №1 від 08 вересня 2009 року, зареєстрованого Казанківською ДРА 11 вересня 2009 року №15131050002000471, головою та засновником ФГ Союз є ОСОБА_3 , а членами господарства: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ( а.с.81-86).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

Після його смерті відкрилася спадщина на належну йому на праві власності земельну ділянку площею 3.75 га.

18 жовтня 2010 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку для ведення СФГ розміром 3.75 га (а.с.13)., після смерті батька ОСОБА_2 .

Право власності ОСОБА_6 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав 10 вересня 2018 року.

Згідно Статуту ФГ Союз (нова редакція), затвердженого протоколом зборів №1 від 04 березня 2011 року та зареєстрованим державним реєстратором Казанківської РДА 29 березня 2011 року за №15131050003000471, головою та засновником господарства є ОСОБА_3 , а членами господарства є: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_5 ( а.с.9-12).

Рішення суду першої інстанції взагалі не містить висновку щодо порушення чи не порушення прав фермерського господарства Союз у зв`язку з укладанням його членом договору оренди землі з іншою юридичною особою.

Відповідно до ст.31 ЗК України, ст.12 Закону України Про фермерське господарство від 19 червня 2003 року № 973 (далі - Закон № 973), землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

За приписами ст.19 Закону № 973, яка визначає формування майна фермерського господарства, до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно зі ч.с.1-5 ст.20 Закону №973, майно фермерського господарства належить йому на праві власності.

Майнові права, що входять до складеного капіталу фермерського господарства, передаються йому на визначений у Статуті термін.

У власності фермерського господарства може перебувати будь-яке майно, в тому числі земельні ділянки, житлові будинки, господарські будівлі і споруди, засоби виробництва тощо, яке необхідне для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і набуття якого у власність не заборонено законом.

Фермерське господарство має право здійснювати відчуження та набуття майна на підставі цивільно-правових угод.

Порядок володіння, користування і розпорядження майном фермерського господарства здійснюється відповідно до його Статуту, якщо інше не передбачено угодою між членами фермерського господарства та законом.

Як вбачається із розділу 5 Статут ФГ Союз Майно господарства , затвердженого протоколом загальних зборів №1 від 08 вересня 2009 року, зареєстрованого Казанківською РДА 11 вересня 2009 року №15131050002000471 та розділу 5 нової редакції Статуту, затвердженої загальними зборами №1 від 03 березня 2011 року, зареєстрованого у Казанківський РДА 29 березня 2011 року №15131050003000471, які є ідентичними, до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Майно фермерського господарства належить йому на праві власності.

За п.5.2 Статуту джерелом формування майна і коштів господарства, крім іншого є грошові кошти, матеріальні внески та інші майнові права, що входять (передаються) до складеного капіталу господарства; майно та майнові права, придбані відповідно до чинного законодавства.

Володіння, користування і розпорядження майном здійснюється членами господарства за взаємною згодою ( п.5.3 Статуту).

Право володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів господарства, здійснює саме господарство( п.6.4. Статуту).

За п.7.1 Статуту господарство та його члени мають право продавати або іншими способом відчужувати земельні ділянки, передавати їх в оренду, заставу, спадщину.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, землі господарства і майно господарства, не є тотожним, земля господарства може бути включена до його майна, але не є складовою частиною майна господарства.

Право розпорядження земельними ділянками, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності закріплено ст.14 Закону №973, якою передбачено, що члени фермерського господарства мають право продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину.

Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що чинним законодавством та статутом ФГ Союз прямо передбачено право члена фермерського господарства самостійно розпоряджатись належним йому майном. Будь-яких застережень чи обмежень щодо порядку та умов передачі таких земельних ділянок у користування інших осіб, не передбачено.

Зважаючи на таке, член фермерського господарства може передати власне майно у тимчасове користування своєму господарству шляхом укладання з ним договору оренди майна або передати таке майно до складеного капіталу ФГ.

За обставинами справи, у випадку укладання договору оренди земельної ділянки між ФГ та його членом у відповідності до вимог ст.ст.125,126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації, які оформляються відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень

Крім того, член фермерського господарства має право вносити будь-яке своє майно до складу складеного капіталу господарства, таким внеском може бути право власності на земельну ділянку або право користування. Тому в установчих документах ФГ має фіксуватися порядок формування складеного капіталу (ч.4 ст.1 Закону №973).

Разом з тим, жоден із наявних у матеріалах справи Статут не містить відомостей про перелік майна, яке увійшло до складеного капіталу фермерського господарства Союз .

Отримавши у жовтні 2010 року свідоцтво про право на спадщину за заповітом, ОСОБА_1 тільки 17 вересня 2018 року звернувся із заявою до ФГ Союз про внесення зазначеної земельної ділянки до земель ФГ Союз (а.с. 63). Протоколом загальних зборів членів господарства від того ж числа вирішено продовжити використання вказаної земельної ділянки, яка внесена ОСОБА_2 до складеного капіталу СФГ Союз у 1995 році, згідно вимог ЗУ Про фермерське господарство та Статуту ФГ Союз безстроково (а.с.15).

Тобто, ОСОБА_1 скористався своїм право та звернувся до ФГ з відповідною заявою, яка була задоволена та ФГ прийнято відповідне рішення. Однак вчинення таких дій є недостатнім для того, щоб вважати таке майном переданим до складеного капіталу господарства, оскільки треба ще внести зміни до установчих документів та зареєструвати їх у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. І тільки після проходження всієї процедури можна вважати, що спірне майно увійшло до складеного капіталу.

Проте як вбачається із детальної інформації щодо вказаної юридичної особи на час розгляду справи судом першої інстанції, то у розділу Дані про розмір статутного капіталу (статутного або складеного капіталу) та про дату закінчення його формування інформація про те, що спірна земельна ділянка не ввійшла до складеного капіталу відсутня.

Зважаючи на викладене, позивач ФГ Союз не набув права користування спірною земельною ділянкою, а тому відповідач ПП Дар Ланів не порушив його законних прав.

Отже, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що у ФГ Союз виникло право користування на спірну земельну ділянку, зареєстроване у встановленому законом порядку, після отримання її у приватну власність ОСОБА_1 та порушення укладанням цього договору прав господарства.

Посилання у позові на те, що ОСОБА_1 є членом ФГ, із заявою про вихід з членів господарства та виділ частки ФГ Союз не заявляв не заслуговують на увагу, оскільки за наведених обставин не впливають на висновок суду щодо відсутності підстав для визнання договору оренди недійсним.

Суд першої інстанції вищевказаних обставин та норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не врахував, безпідставно задовольнив позов ФГ Союз .

Враховуючи недоведеність позивачем підстав для визнання оспорюваного договору недійсним, зважаючи на те, що договір укладений на законних підставах, відповідно до вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав до задоволення вимоги ФГ Союз про визнання договору оренди землі, укладеного 19 вересня 2018 року між ОСОБА_1 та ПП Дар Ланів недійсним.

Аргументи апеляційної скарги в цій частині заслуговують на увагу.

Оскільки суд першої інстанції був іншої думки та задовольнив вимоги ФГ Союз , то зазначене слід виправити судовим рішенням апеляційної інстанції.

За такого доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального права заслуговують на увагу, а рішення суду на підставі ст.376 ЦПК України скасуванню та ухваленню нового судового рішення про відмову у задоволені позову.

Твердження апеляційної скарги про те, що судом порушено підвідомчість даної справи, оскільки на думку апелянта підлягає розгляду в порядку господарського судочинства є безпідставними, оскільки оспорюваний договір оренди укладено між ОСОБА_1 як фізичною особою, а не членом ФГ Союз , та ПП Дар Ланів . ФГ Союз не набуло права користування спірною земельною ділянкою у встановленому законом порядку після отримання спірної земельної ділянки у спадщину ОСОБА_1 .

Колегія суддів вважає слушними доводи апеляційної скарги щодо допущених судом норм процесуального права.

Так, ухвалою суду першої інстанції від 23 жовтня 2019 року закрито підготовче провадження по розгляду даної справи. Хоча в порушення п.3 ч.2 ст.200 ЦПК України суд і не вказав про призначення справи до судового розгляду по суті, між тим таке порушення не є безумовною підставою для скасування чи зміни рішення суду відповідно до вимог ст.376 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст.206ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно до ч. 4 ст.206ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Отже, зважаючи на зміст вищевказаної процесуальної норми права, визнання позову відповідачем не передбачає обов`язкового порядку ухвалення рішення про задоволення позову. Це питання має вирішити суд з огляду на певні умови, в тому числі - відповідність визнання позову умовам закону.

У порушення положень вказаної норми суд першої інстанції, отримавши заяву відповідача ОСОБА_1 про визнання відповідного позову, продовжив розгляд справи, не постановивши відповідної ухвали про відмову у прийнятті визнання відповідного позову.

В той же час, визнання позову, який заявлено до кількох відповідачів, одним із відповідачів, ні є безумовною підставою для задоволення позову в розумінні ст. 206 ЦПК України.

Враховуючи те, що визнання відповідачем ОСОБА_1 позову не відповідає вимогам закону, що регулює спірні правовідносини, то суд вірно не взяв до уваги таке визнання позову.

Оскільки невиконання судом в повному обсязі вимог ч.4 ст.206 ЦПК України не впливає на висновок суду про відмову у задоволенні позову, таке порушення не є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до п.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює і розподіл судових витрат.

В силу ст.141 ЦПК України, з ФГ Союз на користь ПП Дар Ланів належить стягнути 2881 грн.50 коп. судового збору, сплаченого при подачі апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 381,382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу приватного підприємства Дар Ланів задовольнити.

Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 11 грудня 2019 року скасувати та прийняти нове судове рішення.

У задоволені позову фермерського господарства Союз до ОСОБА_1 , приватного підприємства Дар Ланів про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним відмовити.

Стягнути фермерського господарства Союз (ЄДРПОУ 20898109) на користь приватного підприємства Дар Ланів (ЄДРПОУ 38462631) 2881 ( дві тисячі вісімсот вісімдесят одна) грн.50 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 02 березня 2020 р.