Постанова

від 03.03.2020 по справі 922/1798/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" березня 2020 р. Справа № 922/1798/19

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В. , суддя Істоміна О.А. , суддя Пелипенко Н.М.

за участю секретаря судового засідання Полупан Ю.В.

за участю:

прокурора - Доля Н.Г. (посвідчення № 053142 від 26.06.2019)

представника відповідача-1 - не з`явився

представника відповідача-2 - Коваленко О.В. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 002269 від 10.10.2018, ордер серія АХ №1008618 від 03.02.2020)

представника відповідача-3 - Коваленко О.В. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 002269 від 10.10.2018, ордер серія АХ №1008615 від 03.02.2020)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Прокуратури Харківської області, м. Харків (вх. № 29 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2019 по справі № 922/1798/19 (суддя Хотенець П.В.; повне рішення складено 02.12.2019 )

за позовом Керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області, м. Дергачі

до відповідачів :

1)Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків,

2)Фізичної особи ОСОБА_1 , м. Васільків, Київська область

3)Фермерського господарства Новоогульчанське , село Огульці, Валківського району

про визнання незаконним наказу, визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації договору та зобов`язання повернути земельну ділянку, -

ВСТАНОВИЛА:

10.06.2019 Керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області, м. Дергачі звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідачів - 1) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків, 2) Фізичної особи ОСОБА_1 , м. Васільків, 3) Фермерського господарства Новоогульчанське , село Огульці, Валківського району, в якій просив суд:

-визнати незаконним наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області № 788-СГ від 14.04.2015 щодо надання ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства, строком на 49 років, земельну ділянку площею 5,9318 га з кадастровим номером 6321285500:01:000:1013 із земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля), розташовану за межами населених пунктів на території Огульцівської сільської ради Валківського району Харківської області;

-визнати недійсним договір оренди землі від 30.07.2015, з кадастровим номером 6321285500:01:000:1013 площею 5,9318 га, який укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 ;

-скасувати державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 03.08.2015 (номер запису про інше речове право 10702620), площею 5,9318 га із кадастровим номером 6321285500:01:000:1013, який укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 та зобов`язати Фермерське господарство Новоогульчанське (код ЄДРПОУ 40354350) та ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) повернути у відання держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (код ЄДРПОУ 39792822) земельну ділянку державної власності, загальною площею 5,9318 га (кадастровий номер 6321285500:01:000:1013), яка розташована за межами населених пунктів на території Огульцівської сільської ради Валківського району харківської області.

В обґрунтування позовних вимог прокурор вказує на те, що наказ Головного управління Держземагенства в Харківській області від 14.04.2015 №788-СГ прийнятий з порушенням вимог земельного законодавства, у зв`язку з чим спірна земельна ділянка, загальною площею 5,9318 га надана ОСОБА_1 в оренду незаконно та безпідставно перебуває у його користуванні.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.11.2019 по справі № 922/1798/19 у позові відмовлено повністю.

Рішення мотивоване тим, що позовні вимоги є обґрунтованими, оскільки під час розгляду спору по суті суд першої інстанції встановив незаконність прийняття Головним управлінням Держземагенства в Харківській області наказу від 14.04.2015 №788-СГ з огляду на недотримання вимог земельного законодавства, зокрема статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України та статей 7, 12 Закону України Про фермерське господарство . Враховуючи визнання незаконним вказаного наказу та похідний характер інших позовних вимог, суд першої інстанції визначився про обґрунтованість позовних вимог щодо: визнання недійсним договору оренди землі від 30.07.2015 із кадастровим номером 6321285500:01:000:1013 площею 5,9318 га, який укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 ; скасування державної реєстрації цього договору оренди земельної ділянки; повернення у відання держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (код ЄДРПОУ 39792822) земельної ділянки державної власності, загальною площею 5,9318 га (кадастровий номер 6321285500:01:000:1013), яка розташована за межами населених пунктів на території Огульцівської сільської ради Валківського району Харківської області).

В той же час місцевий господарський суд встановив, що прокурором пропущено строк позовної давності для звернення до суду із даним позовом, зокрема, із вимогою про визнання незаконним та скасування вказаного наказу № 788-СГ від 14.04.2015 про надання в оренду земельної ділянки ОСОБА_1 , оскільки з моменту його прийняття органи прокуратури мали повну можливість перевірити його законність. Поряд із цим, суд визнав неповажними зазначені прокурором у заяві підстави пропуску строку на звернення до суду, у зв`язку з чим відмовив в задоволенні відповідної заяви прокурора та, з огляду на заяву другого відповідача про застосування позовної давності, відмовив у задоволенні позову, застосувавши положення статті 267 Цивільного кодексу України.

Стосовно позовної давності місцевим господарським судом зазначено, що прокурор, з урахуванням наданих йому законом повноважень, мав можливість і був зобов`язаний отримати повну та достовірну інформацію про незаконне надання земельної ділянки у межах встановленого законом строку позовної давності. Крім того, в органів прокуратури, починаючи з грудня 2014 - січня 2015 року були усі правові підстави та можливості з`ясувати всі обставини та звернутися з відповідним позовом в порядку господарського судочинства в межах строку позовної давності, що прокурором з невідомих причин зроблено не було; держава в особі відповідного органу, дізналася про наявні обставини саме з моменту прийняття оскаржуваного наказу - 14.04.2015, тому судом визнано безпідставними посилання прокурора на те, що про спірні обставини прокурор дізнався лише 01.06.2017, отримавши від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області копії документів, на підставі яких здійснювалась передача у користування ОСОБА_1 земельних ділянок сільськогосподарського призначення на території Валківського та Краснокутського районів та вносились дані до державного реєстру прав на нерухоме майно.

23.12.2019, тобто у строки встановлені частиною першої статті 256 Господарського процесуального кодексу України, Прокуратурою Харківської області подано апеляційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2019 по справі № 922/1798/19 та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що:

-за змістом норм цивільного законодавства щодо позовної давності, для визначення початку її перебігу має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав;

-на думку прокурора, оскільки він є самостійним позивачем, то строк звернення до суду за захистом інтересів держави необхідно обчислювати з дня, коли саме прокурору стало відомо про порушене право, в даному випадку з 01.06.2017, тобто після отримання від ГУ Держгеокадастру копій документів на запит прокуратури від 25.04.2017. Скаржник наголошує, що ці питання були предметом дослідження під час розгляду справи №362/44/17 Великою Палатою Верховного Суду, у якій Суд наголосив, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки, тощо);

-під час розгляду справи судом першої інстанції взагалі не досліджувалося питання - чи проводилася перевірка в рамках нагляду за додержанням та застосуванням законів, чи внесено відомості в ЄДР, чи розпочато досудове розслідування, тобто не встановлювалися обставини, за яких прокурор міг би дізнатися про порушене право;

-висновок суду першої інстанції про наявність у прокурора можливості витребувати в органів державної влади, місцевого самоврядування, тощо документів у порядку статті 20 Закону України Про прокуратуру є безпідставним, оскільки з 14.10.2014 органи прокуратури позбавлені можливості проводити відповідні перевірки;

-спірні накази ГУ Держземагентства у Харківській області про передачу землі в оренду в загальнодоступному доступі не перебувають та не розміщуються на сайті Головного управління, тому прокурор не мав об`єктивної можливості дізнатися про порушення вимог чинного земельного законодавства;

-невірним є висновок суду першої інстанції про те, що перебіг строку позовної давності розпочався з моменту прийняття оскаржуваного наказу, позаяк у спірних правовідносинах про вказані порушення було відомо державі в особі уповноваженого органу - ГУ Держгеокадастру у Харківській області, яка допустила ці порушення законодавства, і є відповідачем у справі.

У скарзі також зазначено, що оскільки органи прокуратури звертаються до суду із даною апеляційною скаргою у зв`язку із порушенням інтересів держави, то судові витрати, понесені органами прокуратури у вигляді судового збору необхідно повернути прокуратурі Харківської області.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.01.2020 у справі №922/1798/19 сформовано колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий (суддя-доповідач) Барбашова С.В., суддя Істоміна О.А., суддя Зубченко І.В.

Розпорядженням керівника апарату Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2020 у зв`язку з відпусткою судді Зубченко І.В., яка входить до складу колегії суддів, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 922/1798/19.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2020 для розгляду справи № 922/1798/19 сформовано судову колегію у складі: головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Істоміна О.А., суддя Пелипенко Н.М.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.01.2020 відкрито апеляційне провадження у справі № 922/1798/19 та призначено справу до розгляду 04.02.2020 об 11:30 год. Відповідачам надано строк до 28.01.2020 для подачі суду відзивів на апеляційну скаргу.

27.01.2020, тобто у встановлені судом строки, ОСОБА_1 (відповідач-2) засобами поштового зв`язку направив суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу (вх. № 883 від 30.01.2020), в якому ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу прокуратури Харківської області, м. Харків залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2019 по справі № 922/1798/19 залишити без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 категорично не погоджується із позовом прокурора і вважає вимоги прокуратури по суті незаконними та необґрунтованими, оскільки надання у користування спірної земельної ділянки є правомірним, без жодних порушень норм земельного законодавства. В той же час відповідач-2 підтримує позицію суду першої інстанції та обґрунтування рішення щодо відмови у позові у зв`язку зі спливом позовної давності, стверджуючи, що прокурором не доведено поважності причин пропуску ним строку позовної давності. Відповідач-2 посилається на те, що органами прокуратури у 2014-2016 роках проводилася перевірка законності отримання земельних ділянок ОСОБА_1 для створення фермерського господарства. В спростування доводів прокурора в апеляційній скарзі та про його обізнаність зі спірним наказом саме з 01.06.2017 відповідач-2 послався на рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 07.09.2015 у справі №627/261/15-ц за позовом прокурора Краснокутського району Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Харківській області до Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області та ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування розпоряджень голови Краснокутської районної державної адміністрації, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та повернення землі у державну власність. Наявність відповідного спору, що вирішувався судом у 2015 році, на переконання відповідача-2, свідчить про обізнаність прокуратури з фактом використання ОСОБА_1 земельних ділянок згідно з договорами оренди. Також відповідач-2 у відзиві на апеляційну скаргу ставить під сумнів правомірність звернення прокурора до суду із даним позовом.

03.02.2020 відповідачем-1 через канцелярію суду апеляційної інстанції надано відзив на апеляційну скаргу (вх. № 1022), який залишено судом без розгляду, як такий, що поданий поза межами встановленого судом апеляційної інстанції строку в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

03.02.2020 відповідачем-1 до початку розгляду справи по суті через канцелярію суду подано клопотання (вх. № 1023) про зупинення провадження у даній справі до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18.

В судовому засіданні 04.02.2020 представник відповідача-1 підтримав зазначене клопотання та просив його задовольнити.

Заслухавши у судовому засіданні 04.02.2020 думку прокурора та представників відповідачів, колегією суддів оголошено перерву до 10:30 год. 03.03.2020, а в ухвалі повідомлено сторони, що клопотання представника відповідача-1 про зупинення провадження у справі буде розглянуто в наступному судовому засіданні.

Розглянувши на початку судового засідання 03.03.2020 клопотання Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про зупинення провадження у справі № 922/1798/19 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18 колегія суддів встановила наступне.

Звертаючись з даним клопотанням, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, обґрунтовує доцільність зупинення аналогічністю спору та необхідністю формування єдиної правозастосовчої практики у питаннях щодо здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором.

Так, ухвалою Великою Палати Верховного Суду від 07.11.2019 у справі 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) прийнято до розгляду справу № 912/2385/18 за касаційною скаргою заступника прокурора Дніпропетровської області на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2019; призначено справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням її учасників на 24.03.2020.

Вказана ухвала мотивована тим, що за висновками колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, які обґрунтовані нормами статей 19, 131-1 Конституції України, статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України, статтею 23 Закону України Про прокуратуру , рішеннями Конституційного Суду України від 01.04.2008 № 4-рп/2008, від 20.12.2017 №2-р/2017, від 05.06.2019 року №4-р(II)/2019, від 20.06.2019 №6-р/2019, виключну правову проблему щодо підстав здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, становить питання: чи зобов`язаний прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній чи іншій заяві, скарзі, окрім обґрунтування сутності порушень інтересів держави та необхідності їх захисту, обґрунтовувати також визначені законом підстави для звернення до суду прокурора шляхом:

-додання до позовної заяви суду доказів, які підтверджують, що захист законних інтересів держави не здійснюється, зокрема доказів здійснення передбачених законом дій щодо порушення прокурором відповідного провадження у разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення;

-обґрунтування та доведення суду причин, через які захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (чи достатньо у такому разі самого лише посилання в позовній заяві прокурора на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження для прийняття позову прокурора до розгляду).

У контексті зазначених питань колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду посилається на правовий висновок, викладений у постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 про те, що з метою підтвердження судом підстав для представництва прокурором інтересів прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Як вбачається з судових рішень у справі №912/2385/18, у вказаній справі позов подано прокурором в інтересах держави в особі Устинівської районної державної адміністрації Кіровоградської області та Східного офісу Державної аудиторської служби України до ТОВ Укртранссервіс-груп та відділу освіти, молоді та спорту Устинівської РДА про визнання недійсними додаткових угод до укладеного відповідачами договору про постачання природного газу та стягнення з ТОВ Укртранссервіс-груп на користь бюджету надмірно сплачених грошових коштів - тоді як у даній справі №922/1798/19 прокурор звернувся до суду як самостійний позивач з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, фермерського господарства та фізичної особи про визнання незаконним наказу, визнання недійсним договору оренди землі, скасування його державної реєстрації та повернення спірної земельної ділянки у відання держави. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що правовідносини у справах № 912/2385/18 та № 922/1798/19 як щодо предмету спору, так і щодо визначення прокурором підстав для звернення з позовом, не є подібними.

Отже, перегляд справи №912/2385/18 Великою Палатою Верховного Суду щодо обґрунтованості підстав звернення прокурора до суду в інтересах держави жодним чином не вплине на розгляд справи №922/1798/19, оскільки у даній справі прокурор самостійно звертається за захистом інтересів держави та виступає в якості позивача.

Відтак, правові підстави для зупинення провадження у даній справі до розгляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі №912/2385/18 та, відповідно, для задоволення клопотання відповідача-1 вх. № 1023 від 03.02.2020 - відсутні.

Поряд із цим колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 по справі № 698/119/18, яка підлягає врахуванню в даному випадку згідно приписів частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, за позовом прокурора Черкаської області, як самостійного позивача, до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області та фізичної особи про визнання незаконним і скасування наказу, визнання договору оренди землі недійсним, містяться наступні правові висновки:

-ГУ Держгеокадастру у Черкаській області - один зі співвідповідачів, наказ якого оскаржується через недотримання вимог законодавства стосовно передання земельної ділянки в користування для ведення фермерського господарства;

-цим прокурор обґрунтовував відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, тобто, навів підставу для представництва інтересів держави;

-з огляду на те, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив ГУ Держгеокадастру у Черкаській області одним зі співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконним і скасування його оскарженого наказу, помилковим є висновок суду першої інстанції, який не спростував суд апеляційної інстанції, про неможливість захисту прокурором інтересів держави за вимогами, які заявив прокурор, тому Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами касаційної скарги про те, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та звернувся до суду як самостійний позивач й відхиляє як необґрунтовані аргументи відзиву на касаційну скаргу (пункти 29, 30 постанови).

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що подальший розгляд даної справи №922/1798/19 є можливим без отримання результатів розгляду справи № 912/2385/18.

В судовому засіданні 03.03.2020 прокурор підтримав апеляційну скаргу, просив суд скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2019 і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Представник відповідачів-2, 3 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив суд оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Представник відповідача-1, що належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання 03.03.2020 не з`явився, його неявка не перешкоджає апеляційному розгляду даної справи та закінченню розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів у відповідності до вимог статті 282 вказаного Кодексу зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені у визначеному порядку учасниками справи обставини даного спору є наступними.

Як вбачається з матеріалів справи, Дергачівською місцевою прокуратурою Харківської області в ході вивчення стану законності надання у власність та користування, а також використання земель, були виявлені факти порушення інтересів держави Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та громадянином ОСОБА_1 , що полягають у прийнятті незаконного наказу про передачу вказаним органом земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства, а також неправомірне укладення на його підставі договору оренди землі сільськогосподарського призначення.

Так, відповідно до наказу Головного управління Держземагенства у Харківської області від 14.04.2015 №788-СГ (том 1 аркуші справи 35-36), ОСОБА_1 , затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення розташованої на території Огульцівської сільської ради Валківського району Харківської області.

Пунктом 2 вищевказаного наказу Головного управління Держземагенства в Харківській області громадянину ОСОБА_1 надано в оренду для ведення фермерського господарства, строком на 49 років, земельну ділянку площею 5,9318 га з кадастровим номером 6321285500:01:000:1013 із земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля), розташовану за межами населених пунктів на території Огульцівської сільської ради Валківського району Харківської області.

В подальшому на підставі вказаного наказу між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 , 30.07.2015 укладено договір оренди земельної ділянки строком на 49 років, який реєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 03.08.2015 за №10702620 (том 1 аркуші справи 37-44).

За висновком спеціаліста ПП Перспектива-Земля - Р.М. Пушко вартість земельної ділянки із кадастровим номером 6321285500:01:000:1013 загальною площею 5,9318 га станом на 2019 рік становить 317033,00 грн. (том 1 аркуш справи 77).

В свою чергу, ОСОБА_1 засноване Фермерське господарство Новоогульчанське , яке зареєстроване 18.03.2016 як юридична особа (код ЄДРПОУ - 40354350).

В ході перевірки прокурором встановлено, що наказ Головного управління Держземагентства в Харківської області від 14.04.2015 №788-СГ, прийнятий з порушенням вимог земельного законодавства, зокрема статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України та статей 7, 12 Закону України Про фермерське господарство ( у відповідних редакціях на час виникнення правовідносин), у зв`язку з чим прокурор стверджує, що вищевказана земельна ділянка, загальною площею 5,9318 га надана ОСОБА_1 в оренду незаконно, позаяк громадянин може використати право на отримання земельної ділянки державної власності лише один раз, а додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Також під час вивчення стану законності надання у користування спірної земельної ділянки, Дергачівською місцевою прокуратурою встановлено, що ОСОБА_1 є засновником ряду інших сільськогосподарських підприємств, які здійснюють свою діяльність тривалий час, а саме: ПСП Явір (ЄДРПОУ 30895672), ПП Колонтаївське АГРО (ЄДРПОУ 41276897), ПП Явір АПК (ЄДРПОУ 39475348), ФГ ВЕЕТ (ЄДРПОУ 38289157), ПСП Оазис (ЄДРПОУ 32685259), ПП Карат-АПК (ЄДРПОУ 34644020), ПП КАРАТ- АГРО (ЄДРПОУ 39337949), ТОВ КАРАТ-АГРО (ЄДРПОУ 39358493), ПСП Світанок (ЄДРПОУ 30653981), ПП ЦУКРОВИК-АГРО (ЄДРПОУ 34643996), СТОВ ПРОМІНЬ (ЄДРПОУ 03773205), ТОВ ВОСХО-АГРО (ЄДРПОУ 34573568), СВК Колонтаївський (ЄДРПОУ 00706697), СТОВ КАЧАЛІВСЬКЕ (ЄДРПОУ 30739621), ПСП БУРАН (ЄДРПОУ 34236803), ПП ЯВІРАГРОЗАПЧАСТИНА (ЄДРПОУ 39963389), ТОВ Агрофірма СОЮЗАГРО (ЄДРПОУ 30142214), ПП Явір-Хліб (ЄДРПОУ 40707004), ТОВ КИГИЧІВСЬКЕ-А-Інвест ЄДРПОУ 41688166), СТОВ Агрофірма ВОСХОД (ЄДРПОУ 03779225), ТОВ Огульчанське ПЛЮС (ЄДРПОУ 37948175).

Прокурор стверджує, що до моменту відведення Головним управлінням Держземагенства в Харківській області у користування ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, загальною площею 5,9318 га, у користуванні підпорядкованих ОСОБА_1 вказаних підприємств вже була значна кількість земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та приватної форми власності.

Судом першої інстанції з`ясовано ці обставини та встановлено, що ОСОБА_1 дійсно є засновником ряду інших сільськогосподарських підприємств, які здійснюють свою діяльність тривалий час і користуються земельними ділянками на правах оренди, зокрема, у користуванні ФГ ВЕЕТ згідно з даними Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно перебуває 29 земельних ділянок загальною площею 263,89 га, частина з яких була отримана громадянином ОСОБА_1 раніше, ніж спірна земельна ділянка площею 5,9318 га у даній справі.

Відповідачами не спростовано, що розпорядженням голови Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області від 07.04.2014 № 126 ОСОБА_1 передано в оренду земельні ділянки загальною площею 303,2776 га (рілля) на території Качалівської сільської ради терміном на 49 років для ведення фермерського господарства за рахунок не витребуваних громадянами земельних часток (паїв) за межами населених пунктів на території Качалівської сільської ради Краснокутського району Харківської області.

На підставі вищевказаного розпорядження між Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області та ОСОБА_1 укладено 79 договорів оренди земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Відповідно до додатку до розпорядження голови Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_1 передано в оренду в тому числі земельну ділянку з кадастровим номером 6323581700:04:001:0016, площею 4,7627 га.

В подальшому, на підставі договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6323581700:04:001:0016, площею 4,7627 га, ОСОБА_1 проведено державну реєстрацію фермерського господарства ВЕЕТ (лист Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області від 12 червня 2018 року №01-39/2183).

Окрім того, наказами Головного управління Держземагенства у Харківській області від 15 жовтня 2014 року, 23 жовтня 2014 року та від 11 листопада 2014 року №№2708, 2824, 2989, 2991 надано в оренду ОСОБА_1 земельні ділянки площею понад 400 га для ведення фермерського господарства на території Краснокутського району Харківської області (договори оренди від 03 листопада 2014 року, 06 листопада 2014 року, 11 грудня 2014 року, 29 грудня 2014 року).

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно ОСОБА_1 з 18 вересня 2014 року є власником наступних земельних ділянок: 6322655100:07:007:0951, 6323584700:02:001:0492, 6321285500:01:000:1024, 5925086200:00:001:0459, 5925086200:00:001:1547, 5925086200:00:001:1625, 5925086200:00:001:0895, 5925086200:00:001:1288, 5925086200:00:001:0376, 5925086200:00:001:1546, 5925086200:00:001:1621, 5925086200:00:001:0452, 5925086200:00:001:0458, 5925086200:00:001:0869, 5925086200:00:001:1271, 5925086200:00:001:0362, 6323584700:04:001:0827, 6323584700:02:001:0453, 6323584700:02:001:0454, 6323584700:02:001:0459, 6323584700:02:001:0450, 6323584700:02:001:0452, 6323584700:02:001:0455, 6323584700:02:001:0456, 6323584700:02:001:0457, 6323584700:02:001:0460, 6323584700:02:001:0461, 6323584700:02:001:0562, 6323584700:02:001:0449, 5925086200:00:001:0065, 5925086200:00:001:0632, 5925086200:00:001:0699, 5925086200:00:001:0896, 5925086200:00:001:1287, 5925086200:00:001:0384, 6323580300:01:001:0238, 6325155300:00:011:0115, 6323583200:02:001:1162, 6323583200:02:001:1164, 6323583200:02:001:1165, 6323583200:02:001:1166, 6323583200:02:001:1167, 6323583200:02:001:1160, 6323583200:02:001:1168, 6323583200:02:001:1169, 6323583200:02:001:1170, 6323583200:02:001:1174, 6323583200:02:001:1175, 6323581700:04:001:0263, 6323585500:02:001:0703, 6310136900:06:011:0018, 6323581700:04:001:0055, 6323585500:02:001:0603.

Також наказами Головного управління Держземагенства у Харківській області від 16 вересня 2013 року та від 29 листопада 2013 року №№ ХА/6321285500:01:000/00000115, ХА/6321285500:02:000/00000114, ХА/6321285500:02:000/00000116, ХА/6321288500:03:000/00000563, ХА/6321255400:01:000/00000564, ХА/6321285500:02:000/00000561, ХА/6321285500:02:000/00000560, ХА/6321255400:01:000/00000559, ХА/6321285000:03:000/00000558, ХА/6321285500:02:000/00000557, ХА/6321288500:03:000/00000562 ОСОБА_1 надано дозволи на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земель на території Валківського району Харківської області загальною площею приблизно 428,95 га.

Таким чином, прокурор стверджує, що відповідач-2 - ОСОБА_1 :

-звертаючись до Головного управління Держземагентсва в Харківській області із заявою про надання йому в оренду спірної земельної ділянки загальною площею 5,9318 га, без проходження процедури земельних торгів, приховав інформацію, що вже є власником та керівником сільськогосподарських підприємств, у тому числі фермерських господарств, видами діяльності яких є вирощування сільськогосподарських культур, та які уже використовують надані їм у користування державою земельні ділянки;

-фактично отримав від Головного управління Держземагенства у Харківській області земельну ділянку не для ведення фермерського господарства, а для іншої підприємницької діяльності, оскільки він є засновником багатьох підприємств та мав у власності земельні ділянки, які використовує для товарного сільськогосподарського виробництва;

-фактично отримав від Управління землю не для створення нового фермерського господарства, а для існування наявних, тобто іншої підприємницької діяльності, оскільки він є засновником не одного сільськогосподарського підприємства, а земельну ділянку отримав поза конкурсною основою, в абсолютно необґрунтованих розмірах;

-при зверненні із заявами про надання в оренду цих земель ОСОБА_1 не підтверджено наявності в нього необхідної матеріально - технічної бази для обробітку такої площі землі (найманих працівників, сільськогосподарської техніки тощо), оскільки згідно листа Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області від 28 лютого 2019 року №7.0/2638 за громадянином ОСОБА_1 сільськогосподарська техніка не обліковується.

25.04.2017 прокуратура Харківської області звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області з листом вих. № 05/1-333вих17 (том 1 аркуш справи 33), в якому зазначила, що прокуратурою області в ході вивчення стану законності щодо відведення та використання земель державної власності на території області встановлено, що на підставі наказів Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, виданих упродовж 2013 - 2017 років, фізичній особі ОСОБА_1 відведено у користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності площею 901,6398 га на території Валківського та Краснокутського районів. Із посиланням на вказані обставини, прокурор просив надати у строк до 25.05.2017: копії актів органу виконавчої влади про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою; копії актів органу виконавчої влади про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у користування; копії договорів оренди земельних ділянок та інші документи щодо оформлення правовідносин оренди.

У відповідь на вказаний запит прокуратурою 01.06.2017 було отримано листа № 10-20-14-9169/0/19-17 від 25.05.2017 (том 1 аркуш справи 34) від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області з додатками згідно із запитом.

10.06.2019 Дергачівська місцева прокуратура звернулася до Господарського суду Харківської області із позовом у даній справі, в якому зазначила, що ОСОБА_1 фактично отримав спірну земельну ділянку не для створення фермерського господарства, а з метою штучного збільшення земельного банку належного йому Фермерського господарства Новоогульчанське без проведення процедури аукціону.

За результатами розгляду справи місцевий господарський суд погодився із вищенаведеними аргументами прокурора, встановивши, що вищезазначена земельна ділянка була включена до банку земель Фермерського господарства Новоогульчанське та на даний час використовується останнім, що підтверджується поданими до 2015 року до Головного управління ДФС у Харківській області відомостями про наявні із фермерського господарства земельні ділянки. Відповідно до листа Головного управління ДФС у Харківській області від 26.04.2019 № 13685/9/20-40-52-03-07, ФГ Новоогульчанське , починаючи з 18.03.2016 подає звітність з плати за землю (орендна плата) за спірну земельну ділянку із кадастровим номером № 6321285500:001:000:1013.

Однак поряд із цим, суд першої інстанції відмовив у позові у зв`язку зі спливом позовної давності, розглянувши відповідну заяву про застосування строків позовної давності, подану відповідачем-2.

В ході апеляційного розгляду справи, зокрема у відзиві на апеляційну скаргу, відповідач зазначив, що не погоджується із викладеними в оскаржуваному рішенні висновками суду першої інстанції про те, що спірна земельна ділянка надана в користування ОСОБА_1 незаконно та із порушенням норм земельного законодавства.

Водночас колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що ОСОБА_1 не подавалася апеляційна скарга із вимогою щодо зміни мотивувальної частини рішення.

В той же час прокурор, звертаючись до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою, свою незгоду із ухваленим по справі рішенням обґрунтовує виключно тим, що позовну давність ним не пропущено, та не погоджується з оскаржуваним рішенням саме щодо застосування судом позовної давності.

Отже, предметом розгляду в даному апеляційному провадженні, з урахуванням вищенаведених приписів частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України, є правомірність висновку місцевого господарського суду про сплив позовної давності.

Надаючи оцінку відповідному висновку місцевого господарського суду, згідно з підпунктом б) пункту 3 частини першої статті 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідне узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, в постанові Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 905/1331/18.

Із матеріалів справи вбачається, що даний позов подано прокурором в інтересах держави, а позовні вимоги ґрунтуються на положеннях статей 16, 123-126, 134, 137 Земельного кодексу України, статей 21, 203, 210, 215, 387, 1212, 1213 Цивільного кодексу України і статей 23, 24, 53 Закону України Про прокуратуру . Позивач посилається на недотримання вимог законодавства під час передачі у користування ОСОБА_1 спірної земельної ділянки проведення обов`язкових земельних торгів (аукціону).

Надаючи оцінку наявності правових підстав для звернення прокурора з позовом у даній справі, місцевий господарський суд зазначив в оскаржуваному рішенні, що подання такого позову узгоджується з нормами Конституції України (пункт 3 частини першої статті 131-1), правовими позиціями Європейського суду з прав людини, Рекомендаціями Парламентської асамблеї ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону , приписами статей 4, 42, 44, 46, 53 Господарського процесуального кодексу України, частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру , практикою Верховного Суду у справі № 910/7813/18 (постанова від 05.02.2019).

За таких обставин, є обґрунтованим висновок місцевого господарського суду, що прокурор згідно із чинним законодавством наділений правом звернення з відповідним позовом.

Вказаний висновок учасниками справи в ході апеляційного провадження не спростовано.

Відповідно до положень статей 22, 31, 93, 124 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди.

За правилом статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів.

Стаття 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею, матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом з тим, відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України Про фермерське господарство та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах Закон України Про фермерське господарство є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним.

Здійснивши комплексний аналіз норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України Про фермерське господарство суд першої інстанції дійшов висновку, що після укладення договору користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, на конкурентних засадах через участь у торгах, а не як фізична особа - громадянин із метою створення фермерського господарства.

Поряд із цим колегія суддів вважає необхідним зазначити, що з огляду на положення статей 1, 7, 8 Закону України Про фермерське господарство (в редакції, чинній на час звернення з відповідною заявою про виділення земельної ділянки), а також враховуючи правові позиції Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постановах від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц, в постанові від 16.10.2019 у справі №365/65/16-ц та Верховного Суду, викладену в постановах від 14.11.2018 у справі №314/3881/15-ц, від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 20.06.2018 у справі №378/766/15-ц та від 22.05.2019 у справі № 366/2648/16-ц, орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, розглядаючи заяву громадянина по суті, повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів; за наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. В іншому випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів; можливість передачі земельних ділянок державної та комунальної форми власності для ведення фермерського господарства юридичним особам, тобто після створення громадянином фермерського господарства та його державної реєстрації відповідно до вимог статті 8 Закону України Про фермерське господарство , без проведення земельних торгів, діючим законодавством України, як на момент прийняття оспорюваного рішення, так і на даний час, не передбачена - таким чином, передача громадянину земельної ділянки для ведення фермерського господарства здійснюється без проведення земельних торгів (аукціону) тоді, коли земельна ділянка передається громадянину, який виявив бажання займатися фермерським господарством саме для створення фермерського господарства та реєстрації його у встановленому законом порядку, а не для розширення вже існуючого фермерського господарства.

Колегія суддів зазначає, що вищенаведений висновок про застосування норм права, який підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, узгоджується з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.01.2020 у справі №698/119/18, в якій зазначено, що Велика Палата Верховного Суду раніше звертала увагу на те, що після державної реєстрації фермерське господарство як юридична особа має право на отримання земельних ділянок на конкурентних засадах у порядку, визначеному законом, але не як громадянин із метою створення фермерського господарства (постанова від 20.03.2019 у справі № 619/1680/17-ц).

Тобто у відповідних правовідносинах існує усталена практика суду касаційної інстанції щодо застосування норм законодавства, яка у відповідності до приписів частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України підлягає застосуванню у даному випадку.

Встановивши, що до моменту відведення Головним управлінням Держземагентства в Харківській області у користування ОСОБА_1 земельних ділянок, що є предметом спору в даній справі, у користуванні як самого ОСОБА_1 , так і заснованих ним підприємств, вже знаходилася значна кількість земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та приватної форми власності, місцевий господарський суд зазначив, що додатково земельні ділянки могли бути отримані ОСОБА_1 виключно на конкурентних засадах через участь у торгах, оскільки право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз.

Тому, враховуючи, що відповідної обов`язкової умови не було дотримано при наданні ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення згідно з наказом Головного управління Держземагентства у Харківській області №788-СГ від 14.04.2015 - суд першої інстанції правомірно, у відповідності до норм чинного законодавства та у відповідності до вищезазначених висновків Верховного Суду, зазначив, що вимога прокурора про визнання незаконним наказу Головного управління Держземагентства у Харківській області № 788-СГ від 14.04.2015 є обґрунтованою.

Щодо вимог прокурора про визнання недійсним договору оренди землі від 30.07.2015 земельної ділянки державної власності із кадастровим номером 6321285500:001:000:1013 площею 5,9318 га, що укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 , та скасування його державної реєстрації, суд першої інстанції обґрунтовано, із посиланням на статті 203, 215 Цивільного кодексу України, зазначив, що оскільки вказані вимоги є похідними від вимог про визнання незаконним наказу №788-СГ від 14.04.2015, то вказаний договір підлягає визнанню судом недійсним з моменту його вчинення зі скасуванням державної реєстрації цього договору.

Відповідно, судом також було правильно застосовано приписи статті 1212, 1213 Цивільного кодексу України та зазначено, що вимога прокурора про зобов`язання повернути спірну земельну ділянку є обґрунтованою.

Отже, в ході апеляційного провадження знайшла своє підтвердження обґрунтованість висновку місцевого господарського суду про правомірність вимог прокурора при зверненні до господарського суду з даним позовом.

Водночас, із матеріалів справи вбачається, що в ході її розгляду в суді першої інстанції представником ОСОБА_1 - адвокатом Коваленко О.В. було подано заяву про застосування строків позовної давності до позовних вимог прокурора у даній справі (вх. №25086 від 21.10.2019; том 1 аркуші справи 183-186), в якій зазначено, що прокурор мав об`єктивну змогу своєчасно довідатися про прийняття спірного наказу та звернутися з позовом у межах трирічного строку з дня його прийняття.

Надаючи правову оцінку вищевказаним аргументам, висновкам місцевого господарського суду в цій частині та доводам заявника апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (постанови Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16, Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц та від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, постанова Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17).

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Чинним законодавством не передбачено переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).

Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право.

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав, а інститут позовної давності має на меті сприяти сталості цивільних відносин.

Відповідну правову позицію щодо застосування строків позовної давності та наслідків їх спливу наведено у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 910/2974/18, від 15.01.2019 у справі № 910/296918, від 15.01.2019 у справі № 910/2972/18, від 07.02.2019 у справі № 910/2966/18, від 26.02.2019 у справі № 910/2967/18 та від 21.05.2019 у справі № 910/15457/17, від 11.11.2019 у справі №904/1038/19 тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, позов про визнання незаконним наказу №788-СГ від 14.04.2015 та визнання недійсним договору оренди землі, укладеного у 2015 році, подано прокурором у червні 2019 року - тобто майже через чотири роки з моменту прийняття спірного наказу та укладення на його підставі відповідного договору.

В обґрунтування поважності причин пропуску встановленої статтею 257 Цивільного кодексу України трирічної позовної давності прокурор вказує, що, оскільки він є самостійним позивачем, то строк звернення до суду за захистом інтересів держави необхідно обчислювати з дня, коли саме прокурору стало відомо про порушене право, тобто, з 01.06.2017, після отримання від ГУ Держгеокадастру копій документів на запит від 25.04.2017.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідь на запит від 25.04.2017 із додатками, зокрема, у вигляді копій спірного договору оренди землі, було дійсно отримано прокуратурою 01.06.2017.

Разом з тим, відповідно до змісту норм Цивільного кодексу України, якими врегульовано позовну давність, та правової позиції Верховного Суду щодо їх застосування, позивач (у даному випадку, прокурор) має не лише вказати, коли йому фактично стало відомо про порушене право, але й довести неможливість дізнатися про вказане порушення раніше зазначеної ним дати .

В апеляційній скарзі прокурор заперечує проти висновку суду першої інстанції про наявність у прокурора можливості витребувати в органів державної влади, місцевого самоврядування документи в порядку статті 20 Закону України Про прокуратуру , зазначаючи, що з 14.10.2014 органи прокуратури були позбавлені можливості проводити відповідні перевірки та виконувати функції загального нагляду, а отже не мали повноважень на витребування з органів державної влади певних документів на підставі статті 20 Закону України Про прокуратуру .

Що стосується вказаних доводів скаржника колегія суддів зазначає, що згідно з Законом Про прокуратуру , що набрав чинності з 14.10.2014, а відтак, діяв на момент видачі спірного наказу Головного управління Держземагентства у Харківській області №788-СГ від 14.04.2015, обсяг повноважень прокуратури дійсно зменшено порівняно з законом, який був чинним до 14.10.2014, зокрема, виключено функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів, у тому числі, органами державної влади та органами місцевого самоврядування - у зв`язку з чим наказом Генерального прокурора від 31.12.2014 №159 скасовано накази Генерального прокурора від 07.11.2012 №3гн Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів та від 04.10.2011 №3/2гн Про особливості організації діяльності органів прокуратури у сферах навколишнього природного середовища та земельних відносин з метою приведення відомчих актів у відповідність з вимогами нового Закону України Про прокуратуру .

Разом з тим, прокурором в суді першої та апеляційної інстанції не доведено, яким чином вказані обставини вплинули на можливість своєчасно дізнатися про надання спірної земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 .

А саме, як вбачається з листа-запиту від 25.04.2017, яким прокуратура Харківської області звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, підставою для його направлення стало отримання інформації про відведення фізичній особі ОСОБА_1 у користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в ході вивчення стану законності щодо відведення та використання земель державної власності на території області.

Тобто, відповідно до вищезазначеного доказу, а також пояснень прокурора в судових засіданнях суду апеляційної інстанції, прокуратурою систематично здійснюється моніторинг законності розпорядження земельними ділянками і у разі виявлення порушень чинного законодавства направляються позови до суду.

Колегія суддів зазначає, що відповідне узгоджується з приписами частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру , згідно з якою виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Тобто, відповідно до змісту вищевказаної норми та практики її застосування, на яку посилався прокурор в ході апеляційного провадження (зокрема, щодо здійснення моніторингу законності розпорядження земельними ділянками), прокурор не був позбавлений можливості, з використанням повноважень, передбачених Законом України Про прокуратуру , чинним з 14.10.2014, своєчасно отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень (у даному випадку - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області) необхідну для подання позову інформацію.

Будь-яких доказів ухилення Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від надання такої інформації прокурору матеріали справи не містять, натомість, у відповідь на запит прокуратури від 25.04.2017 Головне управління Держгеокадастру у Харківській області у встановлений прокуратурою термін надало витребувані документи.

Водночас прокурором не наведено жодного мотивування - чому із таким запитом прокуратура звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області лише у квітні 2017 року, і які об`єктивні обставини перешкоджали направити відповідний запит раніше.

Колегія суддів апеляційної інстанції також зазначає, що наявність рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 07.09.2015 у справі №627/261/15-ц, на яке посилається ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу, додатково свідчить про обізнаність прокуратури з фактом використання ОСОБА_1 земельних ділянок згідно з договорами оренди.

В ході апеляційного провадження колегією суддів було встановлено, що спір у справі №627/261/15-ц стосувався інших земельних ділянок, а не тієї, що є предметом спору в даній справі № 922/1798/19. Разом з тим, доказів неможливості довідатися в цей же період часу про використання ОСОБА_1 також і спірної земельної ділянки, що є предметом спору в даній господарській справі, прокурором не надано.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що прокурор міг довідатися про існування спірного наказу №788-СГ від 14.04.2015 та укладення на його підставі договору оренди з моменту видання такого наказу та вчинення відповідних правочинів - тобто у 2015 році, отже, трирічна позовна давність закінчилася у 2018 році, тоді як позов було подано у 2019 році. При цьому в суді першої та апеляційної інстанції прокурором не наведено жодних переконливих аргументів в обґрунтування причин пропуску строку на звернення до суду з відповідними позовними вимогами.

Отже, на думку суду апеляційної інстанції, місцевий господарський суд правомірно, з дотриманням вимог статей 256, 257, 261 Цивільного кодексу України, відмовив у задоволенні позовних вимог з огляду на сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем-2 у справі.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції всебічно, повно й об`єктивно розглянув всі обставини справи в їх сукупності і керуючись законом, який регулює спірні правовідносини.

Висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову є законними та вмотивованими, що скаржником не спростовано.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За встановлених під час апеляційного розгляду справи обставин колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення у справі - без змін.

Понесені прокуратурою у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції судові витрати згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Прокуратури Харківської області, м. Харків на рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2019 по справі № 922/1798/19 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2019 по справі № 922/1798/19 залишити без змін.

Судові витрати, понесені заявником апеляційної скарги у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Прокуратуру Харківської області.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 06.03.2020.

Головуючий суддя С.В. Барбашова

Суддя О.А. Істоміна

Суддя Н.М. Пелипенко