Ухвала

від 07.10.2020 по справі 922/1798/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 922/1798/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Пількова К.М., Краснова Є.В.,

секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03 .0 3.2020 (колегія суддів у складі: головуючий Барбашова С.В., судді Істоміна О.А., Пелипенко Н.М.) та на рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2019 (суддя Хотенець П.В.)

за позовом Керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області

до 1. Головного управління Держгеокадастру у Харківській області

2. ОСОБА_1

3. Фермерського господарства "Новоогульчанське"

про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації договору та зобов`язання повернути земельну ділянку

за участю:

відповідача-2: Гордієнко В.В. (адвокат)

прокурора: Савицька О.В. (посвідчення),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Керівник Дергачівської місцевої прокуратури у Харківській області (далі-прокурор) звернувся у суд з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі-відповідач-1), ОСОБА_1 (далі-відповідач-2), Фермерського господарства "Новоогульчанське" (далі-відповідач-3), згідно якого просив: визнати незаконним наказ відповідача-1 від 14.04.2015 № 788-СГ щодо надання відповідачу-2 в оренду земельної ділянки; визнати недійсним договір оренди землі від 30.07.2015, який укладено між відповідачем-1 та відповідачем-2; скасувати державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 03.08.2015, який укладено між відповідачем-1 та відповідачем-2; зобов`язати відповідача-3 та відповідача-2 повернути державі в особі відповідача-1 відповідну земельну ділянку.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні наказ, договір оренди та державна реєстрація договору суперечать вимогам законодавства, у зв`язку з чим вони є незаконними та підлягають скасуванню та визнанню недійсними в судовому порядку, а земельна ділянка - поверненню державі.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.11.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.03.2020, в позові відмовлено повністю.

2.2. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що позовні вимоги прокурора є обґрунтованими, але ним пропущений строк позовної давності для звернення до суду із даним позовом, на застосуванні наслідків спливу якого наполягав відповідач-2 у своїй заяві.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі заявник просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

3.2. В обґрунтування касаційної скарги заступник прокурора Харківської області посилався на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 11.02.2020 у справі № 183/4638/16, від 0 6.02.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 03.10.2018 у справі № 469/777/16-ц та постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16.

4. Мотивувальна частина

4.1. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку .

4.2. Відтак згідно пункту 1 частини другої статті 287 цього кодексу підставами касаційного оскарження судових рішень є виключно неврахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду .

При цьому під висновком щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду слід розуміти такий, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

4.3. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

4.4. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, на яку послався скаржник, зазначаючи при цьому, що правові позиції про застосування положень статей 261, 257 ЦК України не були враховані судами під час ухвалення оскаржуваних рішень, Суд дійшов таких висновків. На віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. Зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовна давність була застосована без дискримінації на користь держави, є несумісною із принципом правової визначеності. Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність належить обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

4.5. У справі № 922/1798/19, що переглядається у касаційному порядку, апеляційний господарський суд погодився із висновком місцевого господарського суду про сплив позовної давності, про застосування якої заявив відповідач-2. Суд апеляційної інстанції встановив, що позов про визнання незаконним наказу відповідача-1 від 14.04.2015 № 788-СГ та визнання недійсним договору оренди землі , прокурор подав у червні 2019 року, тобто майже через чотири роки з часу видання спірного наказу та укладення на його підставі відповідного договору. При цьому апеляційний суд зазначив, що прокурор, зважаючи на надані йому згідно з Законом України "Про прокуратуру" повноваження, міг довідатися про наявність спірного наказу та укладення на його підставі договорів оренди із моменту видання такого наказу та вчинення відповідного правочину - тобто у 2015 році, тому трирічна позовна давність спливла у 2018 році, натомість позов було подано у 2019 році.

При цьому суд апеляційної інстанції послався саме на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, щодо обчислення початку перебігу позовної давності за позовом прокурора, і висновки, викладені в оскаржуваній постанові у цій справі, не свідчать про їх невідповідність висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17.

4.6. У постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 11.02.2019 у справі № 183/4638/16 та від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, на які посилається скаржник як на підставу касаційного оскарження, наведену у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, визначено правові позиції щодо підстав для представництва в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави прокурором та статусу прокурора у справі у разі, якщо суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого належить захист інтересів держави, не здійснює такого захисту.

У справі № 922/1798/19, що переглядається в касаційній інстанції, апеляційний суд погодився із висновком місцевого господарського суду про те, що прокурор згідно з чинним законодавством наділений правом звернення до суду з позовом в інтересах держави.

Отже, аналіз висновків, викладених в оскаржуваних судових рішеннях у справі № 922/1798/19, яка розглядається, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 11.02.2019 у справі № 183/4638/16 , від 03.10.2018 у справі № 469/777/16-ц, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, на які послався скаржник у касаційній скарзі, оскільки такі висновки не є різними за змістом, зроблені судами з урахуванням конкретних установлених фактичних обставин у справі і саме залежно від установлених обставин суди й застосували відповідні норми права.

4.7. У постанові від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16 Верховний Суд України дійшов висновку, що з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах. Оскільки відповідач є засновником чотирьох підприємств, можливість обробляти земельні ділянки має лише одне фермерське господарство, інші два фермерських господарства створені з метою отримання земельних ділянок на позаконкурсній основі, в необґрунтованих розмірах, тому надання відповідачеві для ведення фермерського господарства ще трьох окремих земельних ділянок сільськогосподарського призначення суперечить зазначеним правовим нормам.

У справі № 922/1798/19 суди, встановивши, що до моменту відведення ГУ Держземагентства в Харківській області у користування відповідачу-2 земельної ділянки, яка є предметом спору у цій справі, у користуванні як самого відповідача-2, так і заснованих ним підприємств, уже перебувала значна кількість земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та приватної форми власності, дійшли висновків, що додатково земельні ділянки відповідач-2 міг отримати виключно на конкурентних засадах через участь у торгах, оскільки право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. При цьому, суди врахували усталену судову практику, зокрема взяли до уваги постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, від 16.10.2019 у справі № 365/65/16-ц та постанови Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 314/3881/15-ц, від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 20.06.2018 у справі № 378/766/15-ц та від 22.05.2019 у справі № 366/2648/16-ц, разом з тим у позові відмовили за наслідками спливу позовної давності на застосуванні якої наполягав відповідач-2 у своїй заяві.

4.8 . У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

4.9. При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).

4.10. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

4.11. За вказаних обставин оскільки законодавцем обмежено доступ до касаційного суду щодо касаційного оскарження, а відповідно і на касаційний перегляд судових рішень, що є передбачуваними для учасників судового процесу виходячи із наведених вище конкретних норм ГПК України, суд касаційної інстанції не вбачає правових підстав виходячи із доводів скаржника, викладених у касаційній скарзі, для перегляду у касаційному порядку судового рішення, тому суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою заступника прокурора Харківської області на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.03.2020 та на рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2019 .

З аналогічних підстав та тих самих висновків Верховного Суду, наведених прокурором у касаційній скарзі, касаційне провадження вже було закрито Верховним Судом в інших справах: № 922/1797/19 - 11.08.2020, № 922/1799/19 - 09.09.2020.

4.12. Сплачена прокурором сума судового збору за подання касаційної скарги в силу положень пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" поверненню не підлягає, оскільки Верховним Судом закривається касаційне провадження, а не провадження у справі.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України,

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою заступника прокурора Харківської області на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.03.2020 та на рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2019 у справі № 922/1798/19, закрити .

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді К.М. Пільков

Є.В. Краснов