Ухвала

від 10.03.2020 по справі 910/14002/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

10 березня 2020 року

м. Київ

cправа № 910/14002/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Кушнір І.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

позивача: Новогребельська І.М., Свідло Є.В., Дробович Ю.Ю.,

відповідача-1: не з`явились,

відповідача-2: Мелехова О.С.,

відповідача-3: не з`явились,

третьої особи: Новогребельська І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Дослідне господарство "Озерна" Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків" Національної академії аграрних наук України

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2019

у справі № 910/14002/18

за позовом Озернянської сільської ради

до:

1) Білоцерківської районної державної адміністрації;

2) Державного підприємства "Дослідне господарство "Озерна" Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків" Національної академії аграрних наук України;

3) Головного управління Держгеокадастру у Київській області,

про визнання права та визнання недійсним державного акта на право постійного користування землею,

та за зустрічним позовом Державного підприємства "Дослідне господарство "Озерна" Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків" Національної академії аграрних наук України

до Озернянської сільської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державний реєстратор Озернянської сільської ради Київської області Кошовий В`ячеслав Петрович

про скасування запису про державну реєстрацію речового права,

В С Т А Н О В И В:

Озернянська сільська рада звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Білоцерківської районної державної адміністрації, Державного підприємства "Дослідне господарство "Озерна" Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України (далі - ДП "ДГ "Озерна"), Головного управління Держгеокадастру у Київській області про: визнання за Озернянською сільською радою права на замовлення розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка розташована за адресою: Київська обл., Білоцерківський район, село Озерна, вул. Перковського, 9а, орієнтовний розмір 0,54 га, під обслуговування будівель закладів освіти; визнання недійсним державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 002628 від 28.01.2005, виданого Білоцерківською районною державною адміністрацією Київської області на підставі розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області від 22.01.2003 № 29 Дослідному господарству ім. 9 Січня інституту цукрових буряків УААН.

В обґрунтування позовних вимог Озернянська сільська рада посилалась на безпідставність відмови Головного управління Держгеокадастру у Київській області у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до положень ст.ст. 120, 123 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та ст. 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у зв`язку із набуттям радою у комунальну власність дитячого садка "Ромашка". Також позивач стверджував, що державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 002628 від 28.01.2005 видано з порушенням процедури та прав Озернянської сільської ради.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2018 позовну заяву передано за встановленою підсудністю на розгляд Господарського суду Київської області.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.01.2019 для спільного розгляду з первісним позовом прийнято зустрічну позовну заяву ДП "ДГ "Озерна" про скасування запису про державну реєстрацію речового права (номер 27694706 від 22.08.2018), здійсненого на підставі рішення державного реєстратора Озернянської сільської ради Білоцерківського району Київської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 42761496 від 30.08.2018.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог ДП "ДГ "Озерна" вказувало на проведення реєстраційних дій з порушенням законодавства та некомплектність документів, оскільки сторонами у визначений термін не було оформлено належним чином процедуру передачі державного майна в комунальну власність, а саме не отримано згоду власника майна - Національної академії аграрних наук, не виготовлено та не підписано акт приймання-передачі майна з державної власності в комунальну.

Рішенням Господарського суду Київської області від 18.04.2019 (суддя Антонова В.М.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2019 (колегія суддів у складі: Хрипун О.О. - головуючий, Агрикова О.В., Чорногуз М.В.), первісний позов задоволено. Визнано за Озернянською сільською радою право на замовлення розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка розташована за адресою: Київська обл., Білоцерківський район, село Озерна, вул. Перковського, 9а, орієнтовний розмір 0,54 га під обслуговування будівель закладів освіти. Визнано недійсним державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 002628 від 28.01.2005, виданий Білоцерківською райдержадміністрацією Ради народних депутатів на підставі розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації Ради народних депутатів від 22.01.2003 № 29 Дослідному господарству ім. 9 Січня Інституту цукрових буряків УААН. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Судами обох інстанцій встановлено, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 149216989 від 12.12.2018 дитячий садок "Ромашка" на праві комунальної власності належить Озернянській сільській раді. Право власності зареєстровано 30.08.2018 за індексним номером 42761496.

Дитячий садок "Ромашка" розміщений на земельній ділянці, яка є державною власністю та згідно з державним актом від 28.01.2005 на праві постійного користування землею належить ДП "ДГ "Озерна" (назву підприємства змінено на підставі наказа Української академії аграрних наук № 117 від 03.11.2006 "Про перейменування установ, підприємств та організацій Української академії аграрних наук "Дослідне господарство ім. 9 Січня Інституту цукрових буряків УААН" в Державне підприємство "Дослідне господарство ім. 9 Січня Інституту цукрових буряків УААН", наказа Національної академії аграрних наук України № 196 від 11.09.2012 "Про підпорядкування та найменування Державного підприємства "Дослідне господарство ім. 9 Січня Інституту цукрових буряків УААН" в Державне підприємство "Дослідне господарство ім. 9 Січня Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України", наказа Національної академії аграрних наук України № 316 від 12.12.2016 "Про перейменування Державного підприємства "Дослідне господарство імені 9 січня Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України" на Державне підприємство "Дослідне господарство "Озерна" Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України).

Для отримання у користування земельної ділянки, що знаходиться під дитячим садком "Ромашка", Озернянська сільська рада звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Київській області із клопотанням від 31.08.2018 вих. № 184/02-11 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка розташована за адресою: Київська обл., Білоцерківський район, с. Озерна, вул. Перковського, будинок 9а, орієнтовною площею 0,54 га, для обслуговування будівель закладів освіти.

Листом від 27.09.2018 вих. № 15529/0-8861/0/17-18 Головне управління Держгеокадастру у Київській області відмовило Озернянській сільській раді у задоволенні клопотання з посиланням на належність запитуваної до відведення земельної ділянки у власності (користуванні) третіх осіб.

Вважаючи відмову Головного управління Держгеокадастру у Київській області у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки невмотивованою та необґрунтованою, оскільки в листі від 27.09.2018 вих. № 15529/0-8861/0/17-18 відсутня інформація щодо того, у кого та на якій підставі вказана земельна ділянка перебуває у власності чи користуванні, а також посилаючись на те, що земельна ділянка, яка знаходиться під дитячим садком "Ромашка", на праві постійного користування землею належить ДП "ДГ "Озерна", однак право користування землею за підприємством було оформлено з порушенням земельного законодавства, зокрема, без рішення про надання згоди на розроблення проекту відведення земельної ділянки, без рішення про надання у постійне користування земельної ділянки, без затвердження проекту відведення земельної ділянки, Озернянська сільська рада звернулась до суду з позовом у даній справі.

В свою чергу, посилаючись на те, що Озерянська сільська рада не набула права власності на дитячий садок "Ромашка" з огляду на те, що договір про передачу дитячого садка "Ромашка" з усіма будівлями у комунальну власність від 14.05.2001, укладений між Дослідним господарством ім. 9 Січня та Озерянською сільською радою, був строковий та діяв з 14.05.2001 по 14.05.2004, а сільська рада у період дії договору не вжила всіх передбачених законодавством заходів щодо оформлення процедури переходу майна з державної власності в комунальну, а саме не отримала згоду власника майна - Національної академії аграрних наук та підписала акт приймання-передачі майна з державної власності в комунальну з порушенням закону, у зв`язку з чим дитячий садок "Ромашка" залишився у ДП "ДГ "Озерна", останнє звернулось до суду із зустрічним позовом у дані справі.

Приймаючи рішення про задоволення первісного позову та відмовляючи у задоволенні зустрічного, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Озернянська сільська рада в порядку та спосіб, що передбачені в законодавстві, на підставі договору від 14.05.2001 набула право комунальної власності на об`єкт державного майна - дитячий садок "Ромашка". При здійсненні реєстрації за Озернянською сількою радою права власності на дитячий садок "Ромашка" державним реєстратором Озернянської сільської ради Київської області було дотримано встановлені в законодавстві норми та порядок реєстрації права власності на вищевказану будівлю, реєстрацію майна проведено на підставі документів, перелік яких визначений в ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та п. 62 Порядку державної реєстрації речових прав власності на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127. В свою чергу, Дослідне господарство ім. 9 Січня Інституту цукрових буряків УААН, а отже і ДП "ДГ "Озерна" не набули законних прав щодо користування спірною земельною ділянкою, оскільки право постійного користування землею, посвідчене державним актом, є похідним від відповідного рішення органу державної влади про передачу земельної ділянки у користування, яке приймається на підставі землевпорядної документації, яка, в даному випадку, була розроблена з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема п.п. 1.16 - 1.18 наказа Державного комітету України по земельних ресурсах № 43 від 04.05.1999, ст. 17 ЗК України (у відповідній редакції).

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, ДП "ДГ "Озерна" звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову, а зустрічний - задовольнити. В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на те, що судом апеляційної інстанції: проігноровано клопотання відповідача-1 про призначення технічної експертизи документів, оскільки існують сумніви, що акт прийому-передачі від 14.08.2001 складений саме в 2001 році; проігноровано заяву про зупинення провадження у справі до вирішення справи № 640/11717/19; необґрунтовано відмовлено у задоволенні заяви про закриття провадження у справі, оскільки земельна ділянка, на якій розташований дитячий садок "Ромашка", виділена та не входить до складу спірного державного акта, що зумовлює неможливість подальшого розгляду справи. Крім цього, заявник касаційної скарги вказує на те, що: сам державний акт на право постійного користування землею неможливо скасувати без дослідження розрядження, на основі якого видано державний акт, а суди обох інстанцій не надали оцінки законності розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області від 22.01.2003 № 29; апеляційним судом необґрунтовано підтримано висновок суду першої інстанції стосовно дотримання порядку передачі дитячого садка "Ромашка" з усіма будівлями у комунальну власність, оскільки органом, уповноваженим вирішувати питання про передачу дитячого садка із державної у комунальну власність є лише президія НААН, яка, в свою чергу, відповідного рішення про передачу дитячого садка не приймала; апеляційним судом не надано оцінки законності здійснення державної реєстрації права власності на дитячий садок за позивачем; спірний державний акт на право постійного користування земельною ділянкою виготовлено з дотримання встановленого порядку, хоча технічна документація і містить недоліки.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.12.2019 відкрито провадження за касаційною скаргою, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 11.02.2020 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 15.01.2020.

Ухвалою від 11.02.2020 оголошено перерву у справі до 20.02.2020.

Ухвалою від 20.02.2020 оголошено перерву у справі до 10.03.2020.

В процесі розгляду касаційної скарги Судом встановлено, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 вирішуючи виключну правову проблему щодо застосування і трактування норм права у правовідносинах стосовно: 1) переходу права на земельну ділянку у зв`язку з набуттям іншими особами права власності на частину будівель військового майна в контексті положень ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України; 2) визначення розміру таких земельних ділянок; 3) процедури автоматичного переходу права користування земельною ділянкою до власника об`єкта нерухомості, розташованої на ній, чи необхідності отримання відмови Кабінету Міністрів України від указаних земель з метою реалізації такого права; 4) процедури розпорядження земельними ділянками, які мають правовий режим земель оборони, у разі встановлення обставин неправомірного набуття іншими особами такої земельної ділянки; 5) визначення особи, на користь якої повинна витребовуватися спірна земельна ділянка, - дійшла, зокрема, таких висновків.

Земельні відносини, які формуються з приводу переходу земельних прав при набутті майнових прав на об`єкти нерухомості, розташовані на конкретній земельній ділянці, регламентуються нормами ЗК України, які є спеціальними відносно до цивільно-правових норм, які є загальними.

Правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, в разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд неодноразово змінювалися. Так, при відчуженні об`єктів нерухомого майна під час дії ст. 30 ЗК України в редакції 1992 року закон передбачав автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права. За приписами ст. 120 ЗК України в редакції від 25.10.2001 (в період з 01.01.2002 до 20.06.2007) при відчуженні об`єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку. Водночас автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди передбачала ст.377 ЦК України.

Стаття 120 ЗК України (в редакції Закону України № 997-V від 27.04.2007) знову закріпила автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди. Поточна редакція ст. 120 ЗК України (зі змінами, внесеними Законом України № 1702-VI від 05.11.2009) також передбачає автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди, і ці норми мають імперативний характер.

Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Однак передбачений законодавцем принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди не знаходить належного втілення у нормах, які регулюють перехід прав на земельну ділянку при переході права власності на споруду, яка на ній розташована, коли такий об`єкт нерухомого майна знаходиться на земельній ділянці, що перебуває на праві постійного користування.

Враховуючи, що перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об`єкта нерухомості, то можливість реалізації ним таких прав не може залежати від того, чи додержав попередній землекористувач процедур й порядку припинення землекористування, подавши заяву про відмову від права постійного користування, позаяк юридичними підставами для такого переходу виступають закон, договір, рішення суду, інші обставини, що мають юридичне значення.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, у справі № 910/14002/18 суди дійшли висновку, що Озерянська сільська рада в порядку та у спосіб, що передбачені в законодавстві, на підставі договору від 14.05.2001 та у зв`язку з підписанням акта приймання-передачі нерухомого майна - дитячого садка "Ромашка" від 14.08.2001 набула право комунальної власності на об`єкт державного майна - дитячий садок "Ромашка", що розташований за адресою: Київська обл., Білоцерківський район, с. Озерна, вул. Перковського (вулиця Радгоспна), будинок 9а., та, з урахуванням ст. 30 ЗК України, набула право на розроблення проекту землеустрою щодо відведення їй земельної ділянки, яка знаходиться під будівлею, зі зміною цільвого призначення - 03.02. - для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти.

Так ст. 30 ЗК України у відповідній редакції було передбачено, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення. При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об`єктів. При передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об`єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди. Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.

Так, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 та як передбачала ст. 30 ЗК України у відповідній редакції, при відчуженні об`єктів нерухомого майна закон передбачав автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права.

Тобто Закон прямо передбачав обов`язок набувача майна, розташованого на земельній ділянці, оформити такі права на останню.

Відповідно до ч. 4 ст. 30 ЗК України право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчувалося Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу, за положеннями ч. 1 якої право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

В свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 4 ЗК України було передбачено, що суб`єктами права державної власності на землю виступають, зокрема обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.

Згідно зі ст.ст. 9, 10, 11 ЗК України до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів, міських Рад народних депутатів, районних Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належало, серед іншого, передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування у порядку, встановленому ст.ст. 17 і 19 цього Кодексу. Відповідно до ст. 12 ЗК України до відання обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належало, зокрема, надання земельних ділянок у користування в порядку, встановленому ст. 19 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 17 ЗК України надання земельних ділянок здійснювалося за проектами відведення цих ділянок. Розробку проектів відведення земельних ділянок, перенесення їх меж у натуру (на місцевість) і виготовлення документів, що посвідчують право користування землею, здійснюють державні та інші землевпорядні організації. Замовниками виконання вказаних робіт є відповідні місцеві Ради народних депутатів, підприємства. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Колегія суддів зазначає, що процес оформлення документів під земельну ділянку передбачав поетапні дії, а сама його сутність полягала не тільки у отриманні відповідного документа, який би підтверджував набуте право на земельну ділянку, але і в тому, щоб орган, уповноважений розпоряджатися такою земельною ділянкою, мав дані (інформацію) для її обліку та міг у законний спосіб розпоряджатися нею (зокрема, погоджувати проект відведення земельної ділянки третім особам, без порушення прав власника).

У справі, що розглядається, судами не встановлено, що Озернянська сільська рада з 2001 року і по 2018 рік зверталася із заявою про відведення земельної ділянки, і що в процесі відведення землі ДП "ДГ "Озерна" (враховуючи зміни назв підприємства)- яке отримало державний акт від 28.01.2005 на право постійного користування землею, відповідний уповноважений орган мав інформацію про обставини існування правовідносин з приводу передання дитячого садка "Ромашка", та пов`язаних з цим обставин переходу права на земельну ділянку, на якій він розташований.

При цьому, як встановлено судами обох інстанцій, під час звернення з листом про надання дозволу на розробку проекту землеустрою позивач вказував орієнтовний розмір земельною ділянки - 0,54 га, проте фактично у позові просив скасувати державний акт про право користування землями у розмірі 1289,3 га.

З урахуванням викладеного, оскільки судами не встановлено, що Озернянська сільська рада зверталася до уповноваженого органу з проектом відведення земельної ділянки, а відповідна ділянка, на якій знаходиться дитячий садок, входить до складу земель, право постійного користування якими посвідчено державним актом від 28.01.2005, колегія суддів вважає, що у даному спорі виникає виключна правова проблема пов`язана з такою правовою категорією, як "мирне володіння майном", яка полягає у тому - чи може вважатися правомірним втручання у мирне володіння майном шляхом скасування державного акта (іншого правопосвідчувального документа), виданого особі на право постійного користування земельною ділянкою, за відсутності інформації у відповідного уповноваженого органу про те, що права на частину земельної ділянки перейшли до іншої особи, якщо така особа не виконала передбаченого Законом обов`язку щодо оформлення такого права на земельну ділянку.

Верховий Суд також звертає увагу на те, що державний акт на право постійного користування земельною ділянкою визнати недійсним та скасувати частково неможливо з огляду на процедуру набуття права за таким актом та сталу судову практику у цьому питанні.

Таким чином, за відсутності реалізації позивачем передбаченого законом обов`язку оформити право на земельну ділянку протягом тривалого часу (в даному випадку з 2001 року і по 2018 рік), у випадку обґрунтованості позовних вимог, право на користування якою у подальшому було надано іншій особі за державним актом на право постійного користування землею (2005 рік), чи буде виправданим втручання у мирне володіння майном відповідача (земельними ділянками), які не знаходяться під дитячим садком, шляхом визнання недійсним такого державного акта на право постійного користування землею.

Разом з тим, ч. 4 ст. 319 ЦК України передбачено, що власність зобов`язує. Це слід розуміти не тільки як декларування суб`єктивного права, а й наявність обов`язку належно використовувати ці права.

При цьому кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 ( East/West Alliance Limited v. Ukraine , заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 ( Rysovskyy v. Ukraine , заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16.02.2017 ( Kryvenkyy v. Ukraine , заява № 43768/07)).

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якою необхідно досягти, та засобами, які застосовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Відповідно до ч. 5 ст. 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення (унормування) поняття інституту "виключна правова проблема", яке є оціночними, а також будь-яких характерних критеріїв його визначення, що вимагає саме від Великої Палати Верховного Суду та касаційних судів забезпечення вироблення єдиної судової практики шляхом надання відповідного тлумачення (правозастосування).

Включені до процесуального законодавства категорії "виключна правова проблема", "забезпечення розвитку права" та "формування єдиної правозастосовчої практики" не мають нормативного визначення, фактично є оціночними поняттями.

Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це насамперед сформувати обґрунтовану правову позицію щодо застосування надалі всіма судами конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом, і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрям, у якому слід здійснювати вибір правової норми).

З вказаних вище у мотивувальні частині ухвали причин дана справа не може бути вирішена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у межах лише оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права, у зв`язку з чим наявність у даній справі виключної правової проблеми надає Касаційному господарському суду у складі Верховного Суду право передати дану справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що у справі № 910/14002/18 існує виключна правова проблема, яка полягає у такому: " чи може вважатися правомірним втручання у мирне володіння майном шляхом скасування державного акта (іншого правопосвідчувального документа), виданого особі на право постійного користування земельною ділянкою, за відсутності інформації у відповідного уповноваженого органу про те, що права на частину земельної ділянки перейшли до іншої особи, якщо така особа не виконала передбаченого Законом обов`язку щодо оформлення такого права на земельну ділянку", у зв`язку з чим справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Частиною 3 ст. 303 ГПК України передбачено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції.

Відповідно до ч. 4 вказаної статті про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 234, ч. 5 ст. 302, ст. 303, ГПК України, Суд, -

У Х В А Л И В:

Справу № 910/14002/18 разом з касаційною скаргою Державного підприємства "Дослідне господарство "Озерна" Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків" Національної академії аграрних наук України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2019 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з негайно після її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Кушнір І.В.