Постанова

від 11.03.2020 по справі 906/684/16

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2020 року Справа № 906/684/16

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В. , суддя Петухов М.Г.

секретар судового засідання Ткач Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Щорсівський гранітний комбінат" на рішення Господарського суду Житомирської області від 07.11.2019 р. у справі № 906/684/16 (суддя Кудряшова Ю.В., повний текст рішення складено 18.11.2019 р.)

за позовом спільного підприємства "Щорсівський гранітний кар`єр Укооппостачмашу"

до відповідачів: 1) товариства з обмеженою відповідальністю "Щорсівський гранітний комбінат"; 2) товариства з обмеженою відповідальністю "Стоун Пропертіз Девелопмент"; 3) товариства з обмеженою відповідальністю "Респект-Плюс";

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тверської Інесси Володимирівни

про припинення права власності на майно, витребування майна та визнання права власності на майно

за участю представників сторін:

позивача - Крівінюк Є.П., Волкодав І.Ю.;

відповідача - 1 - Пазюк Є.С.;

відповідача - 2 - не з`явився;

відповідача - 3 - не з`явився;

третьої особи - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Спільне підприємство "Щорсівський гранітний кар`єр Укооппостачмашу" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Щорсівський гранітний комбінат", товариства з обмеженою відповідальністю "Стоун Пропертіз Девелопмент", товариства з обмеженою відповідальністю "Респект - Плюс" про припинення права власності на нерухоме та рухоме майно (згідно зазначеного у позовній заяві переліку майна та відповідно до заяви про уточнення позовних вимог), витребування цього майна та визнання за позивачем права власності на це майно.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що у травні 2016 року йому стало відомо, що 24.07.2015 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. було прийняте рішення №23134606 про реєстрацію права власності на нерухоме майно (реєстраційний № 688100518223) на підставі договору іпотеки підприємства від 01.10.2005 р. за ТОВ "Стоун Пропертіз Девелопмент" (запис про право власності № 10545525) .

Позивач вважає, що рішення приватного нотаріуса № 23134606 від 24.07.2015 р. про державну реєстрацію права власності нерухомого майна за ТОВ "Стоун Пропертіз Девелопмент" є протиправним, а договір купівлі-продажу нерухомого майна - недійсним, оскільки приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська І.В. не мала законних повноважень проводити державну реєстрацію нерухомого майна, оскільки тільки з 26.11.2015 р. Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 26.11.2015 р. № 834-VIII у відповідності до статті 10 нотаріуси отримали статус та повноваження державного реєстратора.

Позивач, посилаючись на п. п. 5.4 договору іпотеки від 01.10.2005 р., зазначає, що сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, а саме: на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку", але такий договір між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя не укладався.

На думку позивача, правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Тому позивач вважає, що договір іпотеки не є підставою, що підтверджує виникнення, перехід або припинення права власності на нерухоме майно, чого при прийнятті відповідного рішення до уваги враховано не було.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 22.09.2016 р. (суддя Гансецький В.П.), яке залишене без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 16.11.2016 р. (судді Василишин А.Р., Бучинська Г.Б., Філіпова Т.Л.) у позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.04.2017 р. касаційну скаргу спільного підприємства "Щорсівський гранітний кар`єр Укооппостачмашу" задоволено частково, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16.11.2016 р. та рішення Господарського суду Житомирської області від 22.09.2016 р. у справі №906/684/16 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

31.08.2017 р. до Господарського суду Житомирської області надійшла заява СП "Щорсівський гранітний кар`єр Укооппостачмашу" про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив припинити право власності на майно (нерухоме та рухоме); витребувати це майно, яке знаходиться за адресами: Житомирська обл., Коростенський р-н., с. Білошиці, пров. Героїв Майдану, 4 а, 4/1,5 та 5а, а також в с. Поліське, Коростенського району, Житомирської області з володіння ТОВ "Щорсівський гранітний комбінат"; визнання права власності на майно. Також позивачем заявлено вимогу про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності №10545525 від 24.07.2015 р. за товариством з обмеженою відповідальністю "Стоун Пропертіз Девелопмент" (ід. код 37406251) на об`єкт нерухомого майна: єдиний майновий комплекс, складові частини якого знаходяться за адресами: Житомирська обл., Коростенський р-н., с. Щорсівка, пров. Щорсівський гранітний кар`єр, буд. № 4а, 4/1, 5, 5 а, а також за адресою: Житомирська обл., Коростенський р-н., с. Поліське.

За результатами нового розгляду, рішенням Господарського суду Житомирської області від 07.11.2019 р. у справі №906/684/16 позов задоволено; припинено право власності на майно; витребувано з незаконного володіння ТОВ "Щорсівський гранітний комбінат" нерухоме майно на користь спільного підприємства "Щорсівський Гранітний Кар`єр Укооппостачмашу"; визнано за спільним підприємством "Щорсівський Гранітний Кар`єр Укооппостачмашу" право власності на нерухоме майно (згідно переліку зазначеного у резолютивній частині рішення суду); здійснено розподіл судового збору.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що що дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тверської І.В. щодо проведення державної реєстрації права власності на нерухоме та рухоме майно за ТОВ "Стоун Пропертіз Девелопмент" є такими, що не відповідали вимогам діючого на той час законодавства та такими, що призвели до незаконного позбавлення права власності СП "Щорсівський гранітний кар`єр Укооппостачмашу" на спірне майно. Відтак, приймаючи до уваги встановлені обставини у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога позивача щодо припинення права власності на спірне майно є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Окрім того, беручи до уваги положення ст. 328, 386, 388, 392 ЦК України, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо витребування майна (згідно переліку) з володіння відповідача-1 обґрунтовані, оскільки, на підставі наявних у справі доказів, позивачем доведено право власності на спірне майно та вибуття його з володіння не з волі власника.

В свою чергу, заява позивача про надання додаткових пояснень та уточнення позовних вимог розцінена судом першої інстанції як заява про зміну предмету позову, що в силу ч. 4 ст. 46 ГПК України є не допустимим при новому розгляді справи, оскільки для вчинення такої процесуальної дії необхідною умовою є зміна фактичних обставин справи.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "Щорсівський гранітний комбінат" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, оскільки судом допущено не повне вивчення матеріалів справи, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, не досліджено доказів, ухвалено однобічно та упереджено, прийнявши лише позицію позивача, а тому воно підлягає скасуванню.

Апелянт звертає увагу суду на те, що суд першої інстанції дійшов висновку, що між іпотекодержателем та іпотекодавцем має бути укладений окремий договір, як окремий документ (договір) про задоволення вимог іпотекодержателя, що є грубим порушенням вимоги ст. ст. 33, 35, 36, 37 Закону України "Про іпотеку". Крім того, скаржник вказує, що в іпотечному договорі від 01.10.2005 р. як раз і міститься застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке і на час укладання договору і на сьогоднішній день чинним законодавством прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Суд першої інстанції не перевіряв дій нотаріуса Тверської І.В. на предмет дотримання постанови Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 р. № 868 та висновків з цих обставин в рішенні суду не викладено. Таким чином висновок суду першої інстанції, що дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тверської І.В. щодо проведення державної реєстрації права власності на нерухоме та рухоме майно за ТОВ "Стоун Пропертіз Девелопмент" є такими, що не відповідали вимогам діючого на той час законодавства, повністю не відповідають матеріалам справи.

Скаржник зазначає, що відповідно до положень застереження про задоволення вимог іпотекодержателя іпотечного договору від 01.10.2005 р., позивач надав згоду іпотекодержателю на вилучення майна з його власності, зокрема, шляхом укладання іпотекодержателем договору купівлі-продажу від свого імені будь-якій третій особі в межах позасудового звернення стягнення не предмет іпотеки.

В свою чергу, згідно з приписами статей 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку" законодавець визначив три способи захисту на задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових - на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу, позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому, для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки, який визначений у договорі іпотеки за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

Враховуючи викладене, у суду першої інстанції були відсутні підстави стверджувати, що майно вибуло з власності позивача поза його волею та витребувати зазначене майно на користь позивача.

Апелянт зазначає, що суддя Господарського суду Житомирської області Кудряшова Ю.В., ігноруючи зазначені вище обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, під час розгляду справи та під час постановлення рішення діяла упереджено, маючи на меті постановити незаконне рішення на користь позивача, знала про незаконність своїх дій, та діяла навмисно, з метою створити перешкоди для захисту відповідачем своїх прав в судовому порядку. Тим самим суддя порушила вимоги ст. 129 Конституції України, стосовно об`єктивності, безсторонності та неупередженості судді під час розгляду справи а також підкорення судді законам України. А отже, на думку відповідача, розгляд цієї справи відбувався у незаконному складі суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.01.2020 р. скаржнику було поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду, зупинено дію рішення суду, відкрито апеляційне провадження у справі та призначено розгляд скарги на 19.02.2020 р. об 15:00 год.

Спільне підприємство "Щорсівський гранітний кар`єр Укооппостачмашу" надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу (вх. № 995/20 від 06.02.2020 р.), в якому просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Позивач зазначає, що ТОВ "Респект-Плюс" було здійснено відступлення прав вимоги ТОВ "Стоун Пропертіз Девелопмент" недіючих майнових прав, які вже на час підписання договору відступлення прав вимоги не дозволяли останньому здійснювати стягнення заборгованості за кредитним договором чи звертати стягнення на нерухоме майно відповідно до договору іпотеки, в тому числі, реєструвати право власності на підставі цих документів.

Крім того, позивач звертає увагу суду, що між позивачем та ТОВ "Респект-Плюс" чи ТОВ "Стоун Пропертіз Девелопмент" не було укладено в письмовій формі, як того вимагає законодавство, відповідного договору про задоволення вимог іпотекодержателя, що в свою чергу вказує на відсутність такої правової підстави для проведення державної реєстрації права на нерухоме майно за кредитором.

В свою чергу, іпотечний договір підприємством був укладений 01.10.2005 р., коли діяла редакція Закону України "Про іпотеку", станом на 05.06.2003 р. і на цей час такої правової підстави для переходу права власності на заставлене майно як наявність в договорі іпотеки застереження про задоволення вимог іпотекодержателя не існувало, у зв`язку з чим таке застереження відсутнє в іпотечному договорі підприємства від 01.10.2005 р. Крім того, в подальшому сторони за іпотечним договором підприємства від 01.10.2005 р. не вносили змін чи доповнень до договору іпотеки у зв`язку із змінами, які відбувалися в Законі України "Про іпотеку".

На думку позивача, положення Закону України "Про іпотеку" дають змогу дійти висновку, що договір іпотеки не є підставою, що підтверджує виникнення, перехід або припинення права власності на нерухоме майно. Крім того, приватний нотаріус Тверська І.В. не мала законних повноважень проводити державну реєстрацію нерухомого майна, оскільки тільки 26.11.2015 р. Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у відповідності до статті 10 нотаріуси отримали статус та повноваження державного реєстратора.

Таким чином, вищенаведені обставини свідчать про те, що у приватного нотаріуса Тверської І.В. були відсутні правові підстави для прийняття рішення про проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, а у ТОВ "Стоун Пропертіз Девелопмент" були відсутні належні правові підстави для здійснення реєстраційних дій на свою користь.

Позивач вказує, що власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. Позивач вважає, що нерухоме майно вибуло з володіння проти його волі, протиправним шляхом і підлягає захисту саме шляхом подання віндикаційного позову та застосування приписів ст. ст. 387, 388, 389 ЦК України.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2020 р. розгляд скарги відкладено на 11.03.2020 р. о 14:30 год.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні 11.03.2020 р. підтримав доводи апеляційної скарги, просить її задоволити, рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.

В судових засіданнях 19.02.2020 р. та 11.03.2020 р. представники позивача заперечили проти доводів апеляційної скарги, вважають рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як встановлено апеляційним господарським судом, 28.09.2005 р. між акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" (кредитор) та спільним підприємством "Щорсівський гранітний кар`єр Укооппостачмашу" (позичальник) укладений кредитний договір № 011/06-2/1988, згідно якого передбачено, що кредитор на положеннях та умовах договору, надає позивачу кредит в сумі 1 500 000 грн. строком до 27.09.2006 р. включно, із сплатою 20 відсотків річних за відповідним графіком погашення суми кредиту.

Відповідно до п. 3.4 договору, забезпеченням зобов`язань позивача по поверненню кредиту за договором є:

а) застава майнового комплексу, що знаходиться за адресою: 11555 АДРЕСА_1 Полісся;

б) особиста майнова порука громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 .

Згідно п. п. 9.1 кредитного договору, договір набуває чинності з дати його укладення та діє до часу повного погашення позичальником заборгованості за кредитом (позичкової заборгованості, відсотків за користування кредитом, штрафів та пені).

01.10.2005 р. між акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" (іпотекодержатель) та спільним підприємством "Щорсівський гранітний кар`єр Укооппостачмашу" (іпотакодавець) укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки на виконання зобов`язань, що випливали із кредитного договору № 011/06-2/1988 від 28.09.2005 р., за умовами якого позивач зобов`язався до 27.09.2006 р. повернути іпотекодержателю кредит з загальним лімітом 1 500 000 грн., сплатити проценти за користування ним, згідно умов кредитного договору, а також можливу неустойку у розмірі і у випадках, передбачених кредитним договором та договором іпотеки.

Відповідно до договору іпотеки іпотекодержатель має право у випадку невиконання позивачем своїх зобов`язань за кредитним договором отримати задоволення за рахунок майна, а саме: єдиного майнового комплексу, який складається з об`єктів рухомого та нерухомого майна загальною площею 6665, 4 кв.м., що знаходяться за адресою: Житомирська обл., Коростенський р-н., с. Щорсівка, провулок Щорсівський гранітний кар`єр, будинки №4а, №4/1, №5 та №5 а, а також за адресою: Житомирська обл., Коростенський р-н., с.Поліське та складається з нежитлових будівель, рухомого майна та автомобілів.

Сторонами, як визначено пунктом 1.3 договору іпотеки, оцінено предмет іпотеки в сумі 8 549 809 грн. 56 коп.

У пункті 5.4 договору іпотеки сторони погодили, що звернення стягнення на предмет іпотеки, здійснюється: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Право застави, відповідно до п. 6.2 договору іпотеки, та відповідно і даний договір, припиняє чинність, зокрема, у разі: припинення основного зобов`язання забезпеченого цієї іпотекою; розірвання договору іпотеки за угодою сторін, яка посвідчується нотаріально; в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Згідно п. 8.5 договору іпотеки, відступлення прав за цим договором іпотеки здійснюється іпотекодержателем без необхідності отримання згоди позивача, за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за кредитним договором.

Відступлення прав іпотекодержателем за кредитним договором здійснюється за правочином про відступлення прав, який підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку (якщо така реєстрація була проведена). Іпотекодержатель зобов`язаний письмово у п`ятиденний строк повідомити позивача про відступлення прав за договором іпотеки і права вимоги за кредитним договором.

Цей договір вступає в силу з моменту отримання коштів в рамках кредитної угоди (п.п. 8.11 договору іпотеки).

13.04.2006 р. до договору іпотеки від 01.10.2005 р. внесені нотаріально посвідчені доповнення стосовно предмету іпотеки, який доповнено додатковими основними засобами, а самі доповнення визнані невід`ємною частиною основного договору іпотеки (а.с. 48-49, т. 1).

Згідно витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 01.10.2005 р. було внесено заборону на відчуження нерухомого майна - майнового комплексу позивача згідно договору іпотеки від 01.10.2005 р. (а. с. 46, т. 1).

За твердженням позивача ,у період з 20.09.2006 р. по 27.09.2006 р. ним було виконано своє зобов`язання з повернення кредитних коштів в сумі 1 500 000 грн. у повному обсязі (а. с. 7, т. 2).

28.09.2006 р. між акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" (кредитором) та СП "Щорсівський гранітний кар`єр Укооппостачмашу" (позичальником/позивачем) укладений кредитний договір № 012/06-2/436, предметом якого сторони визначили наступне: кредитор на положеннях та умовах цього договору, відкриває позичальнику кредит у сумі 1500000 грн. строком до 27.09.2008 р. із сплатою 19 % річних (а. с. 33-37, т. 1).

Згідно п. п. 1.2 даного кредитного договору сторони встановили наступний графік погашення кредиту: до 30.04.2008 р. - 250 000 грн.; до 30.05.2008 р. - 250 000 грн.; до 30.06.2008 р. - 250 000 грн.; до 30.07.2008 р. - 250 000 грн.; до 30.08.2008 р. - 250 000 грн.; 27.09.2008 р. - остаточне погашення.

Відповідно до п. п. 3.2 кредитного договору сторони встановили, що обчислення строку надання кредиту, нарахування відсотків по договору здійснюється за фактичне число календарних днів користування кредитом. При цьому, відсотки за користування кредитом нараховуються на залишок заборгованості за кредитом, починаючи з дня надання кредиту (часткового надання кредиту) до дня повного погашення заборгованості за кредитом включно.

Згідно п .п. 6.1 кредитного договору, позичальник зобов`язався відсотки за кредит сплачувати щомісячно платіжним дорученням не пізніше останнього робочого дня кожного місяця та остаточно при погашенні кредиту. Основна заборгованість за кредитом (позичкова заборгованість) погашається позичальником у відповідності до графіка погашення заборгованості (додаток № 1 до цього договору), а у випадку, якщо такий не був укладений - не пізніше останнього дня користування кредитом, зазначеного в п. 1.1 цього договору.

Частина 2 п. 3.3 даного договору передбачає, що забезпеченням цього договору є:

а) нерухоме майно СП "Щорсівський гранітний кар`єр Укооппостачмашу", що знаходиться за адресою: Житомирська обл., Коростенський р-н, с. Щорсівка, провулок Щорсівський гранітний кар`єр, будинки № 4а, № 4/1, № 5 та № 5а, а також за адресою: Житомирська обл., Коростенський р-н, с. Поліське;

б) основні засоби, що знаходяться за адресою: Житомирська обл., Коростенський р-н, с. Щорсівка, провулок Щорсівський гранітний кар`єр , будинок № 5;

в) автотранспортні засоби, що знаходяться за адресою: Житомирська обл., Коростенський р-н, с. Щорсівка, провулок Щорсівський гранітний кар`єр, будинок № 5.

Згідно п.п. 9.1, строк дії кредитного договору № 012/06-2/436 від 28.09.2006 р. - з дати його укладання та до часу повного погашення позичальником заборгованості за кредитом.

Позивач стверджує, що станом на 11.11.2009 р. у нього згідно кредитного договору №012/06-2/436 від 28.09.2006 р. утворилась заборгованість у розмірі 901 418, 78 грн. (а.с. 7, т. 2).

26.01.2007 р. до договору іпотеки від 01.10.2005 р. внесені нотаріально посвідчені доповнення, згідно яких п.п. 1.1 викладено в наступній редакції: цей договір забезпечує вимогу іпотекодержателя, що випливає з кредитного договору № 012/06-2/436 від 28.09.2006 р., за умовами якого іпотекодавець зобов`язаний до 27.09.2008 р. повернути іпотекодержателю кредитну лінію з лімітом 1500000 грн., сплатити проценти за користування ними, згідно умов кредитного договору, а також можливу неустойку у розмірі і у випадках, передбачених кредитним договором, та цим договором. У відповідності до даного договору іпотекодержатель має право у випадку невиконання іпотекодавцем своїх зобов`язань за кредитним договором отримати задоволення за рахунок майна, заставленого на нижче вказаних умовах (а. с. 50, т. 1).

Пункти договору іпотеки від 01.10.2005 р., укладеного між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та СП "Щорсівський гранітний кар`єр Укооппостачмашу", що не зазнали змін, згідно цих доповнень, зберігаються в первинній редакції (п. 4 зазначених доповнень).

Таким чином, з 26.01.2007 р. іпотекою майна боржника були забезпечені його зобов`язання лише по кредитному договору № 012/06-2/436 від 28.09.2006 р.

11.11.2009 р. між відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (цедент) та товариством з обмеженою відповідальністю "Респект-плюс" (цесіонарій) був укладений договір про відступлення права вимоги за кредитним договором № 011/06-2/1988 від 28.09.2005 р., кредитним договором № 012/06-2/436 від 28.09.2006 р., іпотечним договором № 7235 від 01.10.2005 р. зі змінами та доповненнями № 2963 від 13.04.2006 р. та доповненнями № 435 від 26.01.2007 р., що посвідчені приватним нотаріусом Коростенського міського нотаріального округу Житомирської області Добролежою Л.Г., зареєстровано в реєстрі № 4966.

Відповідно до умов п. 1 договору про відступлення права вимоги, за цим договором цедент уступає цесіонарію: право вимоги до спільного підприємства "Щорсівський гранітний кар`єр Укооппостачмашу", у подальшому за текстом Боржник, за кредитним договором № 012/06-2/436 від 28.09.2006 р., щодо погашення заборгованості в сумі: 883729,39 грн., що складається із заборгованості за кредитом у розмірі 801500 грн., заборгованості по сплаті відсотків у розмірі 82229,39 грн. та за кредитним договором № 011/06-2/1988 від 28.09.2005 р., щодо погашення заборгованості в сумі: 17689,39 грн., що складається із заборгованості по сплаті штрафних санкцій за несвоєчасне погашення тіла кредиту в розмірі 17669,30 грн., заборгованості по сплаті штрафних санкцій за несвоєчасне погашення відсотків 20,09 грн., а також права за іпотечним договором № 7235 від 01.10.2005 р. зі змінами та доповненнями № 2963 від 13.04.2006 р. та доповненнями № 435 від 26.01.2007 р., що забезпечують виконання боржником основного зобов`язання.

Згідно п.2 договору про відступлення права вимоги загальна сума права вимоги складає 901418,78 грн. тобто за кредитним договором № 012/06-2/436 від 28.09.2006 р. - 883729,39грн. та за кредитним договором №011/06-2/1988 від 28.09.2005 р. 17 689,39 грн.

11.11.2009 р. між відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (первісний кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю "Респект-плюс" (новий кредитор) був укладений та нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Коростенського міського нотаріального округу Добролежею Л.Г., договір про відступлення права вимоги, зареєстровано в реєстрі №4966.

Відповідно до умов п. 1.1 договору про відступлення права вимоги, первісний кредитор передає належне йому право вимоги згідно з договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Коростенського міського нотаріального округу Житомирської області Добролежою Л.Г 01.10.2005 р. №7325, та доповнення від 26.01.2007 р. №435 до договору іпотеки підприємства від 01.10.2005 р., доповнення від 13.04.2006 р. № 2963 до договору іпотеки підприємства від 01.10.2005 р., посвідчені приватним нотаріусом Коростенського міського нотаріального округу Житомирської області Добролежою Л.Г., а новий кредитор приймає право вимоги, що належне первісному кредитору за договором іпотеки.

Пунктом 1.2 договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки встановлено, що відповідач приймає права та обов`язки первісного кредитора в зобов`язаннях що виникли з основного договору в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього договору.

ТОВ "Респект-плюс", посилаючись на договір про відступлення права вимоги від 11.11.2009 р. зверталося до Господарського суду Житомирської області з позовом до спільного підприємства "Щорсівський гранітний кар`єр Укооппостачмашу" про стягнення боргу в сумі 1 192 867 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки згідно договору іпотеки від 01.10.2005 р. № 7235, із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, який укладений між акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" та СП "Щорсівський гранітний кар`єр Укооппостачмаш", а саме, на єдиний майновий комплекс, який складається з об`єктів рухомого та нерухомого майна загальною площею 6665,4 кв.м.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 12.11.2012 р. у справі №17/5007/119/11 у задоволенні позову ТОВ "Респект-плюс" відмовлено (а. с. 59-66, т. 1).

24.07.2015 р. між ТОВ "Респект-плюс" (іпотекодержателем) та ТОВ "Стоун Пропертіз Девелопмент" (новим іпотекодержателем) укладений договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки підприємства від 01.10.2005 р. № 7235 (а.с.104-105 т. 1).

Згідно п. 1 цього договору, іпотекодавець відступає, а новий іпотекодержатель набуває право вимоги за договором іпотеки з всіма договорами про внесення змін та доповнень до нього, який був укладений між Акціонерним поштово-пенсійним банком Аваль" та Спільним підприємством "Щорсівський гранітний кар`єр Укооппостачмаш" 01.10.2005 р.

До нового іпотекодержателя переходять всі права іпотекодержателя за договором іпотеки в повному обсязі та на умовах, які існували на момент відступлення права вимоги та належали іпотекодержателю на підставі договору про відступлення права вимоги, посвідченого приватним нотаріусом Коростенського міського нотаріального округу Житомирської області Добролежею Л.Г. 11.11.2009 року за реєстровим № 4966, включаючи, але не обмежуючись, правом звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки, в тому числі - в позасудовому порядку. Підписанням цього договору іпотекодержатель підтверджує дійсність зобов`язань за договором про відступлення права вимоги (п. 2 договору).

Згідно п. 3 договору, за відступлення права вимоги за кредитними договорами № 011/06-2/1988 від 28.09.2005 р. та № 012/06-2/436 від 28.09.2006 р. новий іпотекодержатель сплачує іпотекодержателю грошову суму в розмірі 901418 грн.

Вартість предмета іпотеки за договором іпотеки від 01.10.2005 р. становить 901400 грн. (п.п. 3.1 договору).

30.12.2015 р. між ТОВ "Стоун Пропертіз Девелопмент" (продавцем/відповідачем-2) та ТОВ "Щорсівський гранітний комбінат" (покупцем/відповідачем-1) укладений договір купівлі-продажу, згідно умов якого продавець передав у власність (продав), а покупець прийняв від продавця нерухоме майно і оплачує його вартість за ціною та у порядку, передбачених цим договором, а саме Єдиний майновий комплекс (до складу якого входить нерухоме та рухоме майно), який розташований за адресою: Житомирська область, Коростенський р - н, с.Щорсівка, провулок Щорсівський гранітний кар`єр , будинки № 4а, № 4/1, № 5 та № 5а, а також за адресою: Житомирська область, Коростенський р-н, с.Поліське (надалі - нерухоме майно) (а.с. 205-210 том 1).

Відповідно до п. 2 договору купівлі - продажу, документом, що підтверджує право приватної власності продавця на відчужуване ним нерухоме майно, є договір іпотеки підприємства, посвідчений Добролєжею Л.Г. приватним нотаріусом Коростенського міського нотаріального округу 01.10.2005 року за реєстровим № 7235, право власності на нерухоме майно зареєстровано 24.07.2015 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 41195906 від 24.07.2015 р., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 688100518223.

Згідно п. 7 договору купівлі-продажу, продаж нерухомого майна вчинено за домовленістю сторін за ціною 316000 грн., який продавець отримав до підписання даного договору.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про припинення права власності на нерухоме та рухоме майно (згідно зазначеного у позовній заяві переліку майна ), витребування цього майна та визнання за позивачем права власності на це майно.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилається на те, що його зобов`язання по кредитному договорі припинилися, внаслідок чого він має право на повернення заставленого їм майна йому у власність.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.04.2017 р. касаційну скаргу спільного підприємства "Щорсівський гранітний кар`єр Укооппостачмашу" задоволено частково, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16.11.2016 р. та рішення Господарського суду Житомирської області від 22.09.2016 р. у справі №906/684/16 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Приймаючи дану постанову, суд зазначив, що ст. 17 ЗУ "Про іпотеку" передбачено, що іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору. Відповідно до глави ХIV, ст. 3, п. 3.1. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 22.02.2012 р., нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

В свою чергу, рішенням Господарського суду Житомирської області від 12.11.2012 р. у справі №17/5007/119/11 встановлено, що борг за кредитом не сплачений остаточно, але у зв`язку зі спливом строку позовної давності у задоволенні позову ТОВ "Респект-Плюс" було відмовлено.

Таким чином, суди попередніх інстанцій не з`ясували чи мав право нотаріус вчиняти нотаріальні дії після спливу трирічного строку, чи можливо питання про звернення стягнення на предмет іпотеки повинно було вирішуватись в судовому порядку.

Судами попередніх інстанцій не звернуто уваги на те, що відмова у задоволені позовних вимог про стягнення боргу за кредитним договором через пропуск позовної давності в іншій справі не є передбаченою законом підставою для припинення іпотечного зобов`язання. Сплив позовної давності не припиняє суб`єктивного цивільного права (ст. 267 ЦК України). Відсутні такі підстави припинення застави (іпотеки) як у ст. 393 ЦК України, так і в ст. 17 ЗУ "Про іпотеку". Якщо позовна давність сплинула для вимоги про звернення стягнення внаслідок закінчення позовної давності за основною вимогою, застава (іпотека) забезпечує виконання натурального зобов`язання.

Відтак, судами не надано належної оцінки обставинам того, чи є рішення у справі №17/5007/119/11 від 17.11.2012 р. підставою припинення як зобов`язання за кредитним договором так і зобов`язання на предмет застави, та чи було взагалі у ТОВ "Респект-плюс" право грошової вимоги за договором про відступлення права вимоги від 24.07.2015 р.

Суд касаційної інстанції звернув увагу судів на те, що для повернення майна з чужого незаконного володіння відсутня необхідність визнання недійсним всіх укладених у ланцюгу угод. У разі наявності недобросовісного набувача, сторона може безпосередньо звернутись з вимогою саме до останнього володільця. Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно із володіння власника в силу обставин, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України, зокрема, чи з волі власника майно вибуло із його володіння.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, з врахуванням вказівок суду касаційної інстанції, колегія суддів зазначає, що у ч. 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 12 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки від 01.10.2005 р.) у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно ст. 33 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки від 01.10.2005 р.) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Положеннями ст. 36 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки від 01.10.2005 р.) унормовано, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена у статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній станом на 24.07.2015 р.), у якій визначено, загальні засади державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб`єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Статтею 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачений порядок проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень.

Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Отже, проведення реєстрації права власності на підставі договору іпотеки за відсутності будь-якого із передбачених законодавством документів та за недоведеності виникнення у іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору виключає законність рішення з реєстрації права власності.

Як встановлено апеляційним господарським судом, п. 5.4 договору іпотеки від 01.10.2005 р., сторони передбачили, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється: за рішенням суду, у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Таким чином, з аналізу даного пункту іпотечного договору можна дійти висновку, що його сторони передбачили можливість вирішення питання про звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом саме укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, як окремого документу в порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку".

Вказане також підтверджується тим, що сам договір іпотеки від 01.10.2015 р. не містить відповідного застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке б прирівнювалося до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачало б передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

В свою чергу, матеріалами справи підтверджується, що 24.07.2015 р. між ТОВ "Респект-плюс" (іпотекодержателем) та ТОВ "Стоун Пропертіз Девелопмент" (новим іпотекодержателем) був укладений договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки підприємства від 01.10.2005 р. № 7235 (а.с. 104-105 т. 1), за умовами якого іпотекодавець відступив, а новий іпотекодержатель набув право вимоги за договором іпотеки з всіма договорами про внесення змін та доповнень до нього, який був укладений між акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" та спільним підприємством "Щорсівський гранітний кар`єр Укооппостачмаш" 01.10.2005 р. (п. 1 договору). Даний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського натаріального округу Тверською І.В. та зареєстровано в реєстрі за № 935.

При цьому, приватним нотаріусом Київського міського натаріального округу Тверською І.В. було внесено запис № 10545525 від 24.07.2015 р. про державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно на підставі договору іпотеки від 01.10.2005 р. за ТОВ "Стоун Пропертіз Девелопмент".

Отже, враховуючи те, що між іпотекодавцем та іпотекодержателем не було укладено окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, а договір іпотеки від 01.10.2015 р. не містить відповідного застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке б прирівнювалося до такого договору за своїми правовими наслідками, тому сам договір іпотеки від 01.10.2015 р. не міг бути правовою підставою для здійснення реєстрації права власності на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, що виключає законність рішення нотаріуса з реєстрації права власності на спірне майно №10545525 від 24.07.2015 р. за ТОВ "Стоун Пропертіз Девелопмент".

Окрім того, суд приймає до уваги, що згідно витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 01.10.2005 р. було внесено заборону на відчуження нерухомого майна - майнового комплексу позивача згідно договору іпотеки від 01.10.2005 р.

Таким чином, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, дії приватного нотаріуса з реєстрації права власності на спірне майно є такими, що вчиненні з порушенням вимог діючого на той час законодавства, що, як наслідок, призвело до незаконного позбавлення права власності позивача на спірне майно.

Окрім того, колегія суддів апеляційного суду, виконуючи вказівки суду касаційної інстанції, наведені ним в постанові від 18.04.2017 р., вказує, що відповідно до глави ХIV, ст. 3, п. 3.1. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 22.02.2012 р. (у відповідній редакції), нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Як вбачається з матеріалів справи та умов кредитного договору №012/06-2/436 від 28.09.2006р., відповідач зобов`язувався до 30.04.2008 р. сплатити - 250000 грн.; до 30.05.2008 р. - 250000 грн.; до 30.06.2008 р. - 250000 грн.; до 30.07.2008 р. - 250000 грн.; до 30.08.2008 р. - 250000 грн.; до 27.09.2008 р. - 250000 грн.

Отже, останній термін у позивача сплати кредиту до 27.09.2008 р.

В свою чергу, рішення Господарського суду Житомирської області від 12.11.2012 р. у справі №17/5007/119/11 встановлено, що борг за кредитом позивачем не сплачений остаточно, але в зв`язку зі спливом строку позовної давності у задоволенні позову ТОВ "Респект-Плюс" було відмовлено.

Таким чином, виходячи з умов кредитного договору та встановлених судом обставин, 28.09.2008 р. у іпотекодержателя (кредитора) виникло право вимоги до боржника, що доводить те, що нотаріус не мав права вчиняти нотаріальні дії з реєстрації права власності на спірне майно 24.07.2015 р., тобто після спливу трирічного строку, а питання про звернення стягнення на предмет іпотеки повинно було вирішуватись в судовому порядку.

Дані обставини підтверджують незаконність дій нотаріуса з реєстрації права власності на спірне майно та спростовують доводи скаржника щодо дотримання ним вимог закону.

Судова колегія апеляційного суду також приймає до уваги, що ст. 35 Закону України "Про іпотеку" (у відповідній редакції) передбачає, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Так, в матеріалах справи міститься повідомлення ТОВ "Респект-Плюс" від 22.04.2015р. №22/04-15 про порушення умов договору іпотеки від 01.10.2005 р., зокрема, про те, що станом на момент направлення даного повідомлення заборгованість позивача перед ТОВ "Респект-Плюс" в сумі 901418,78 грн. не сплачена (а.с. 114-115 т. 1). Також у даному повідомленні ТОВ "Респект-Плюс", на підставі ч. 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку", ст. 6 Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати", повідомило позивача про те, що товариство обрало спосіб стягнення на предмети іпотеки в позасудовому порядку, а саме шляхом переходу права власності на предмет іпотеки до ТОВ "Респект-Плюс" згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається відповідне застереження в п. п. 5.4, 6.2 договору іпотеки. Позивача також було повідомлено, що у зв`язку з переходом права власності на предмет іпотеки до ТОВ "Респект-Плюс", дана іпотека буде припинена згідно з п. 6.2 договору іпотеки, а зобов`язання за кредитними договорами та договором іпотеки вважатимуться погашеними.

Проте, суд апеляційної інстанції звертає увагу те, що іпотечний договір підприємства був укладений 01.10.2005 р., тобто під час дії редакції Закону України "Про іпотеку" станом на 05.06.2003 р., і в даній редакції законодавець передбачив, що позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В свою чергу, пунктом 5.5.3. договору іпотеки сторони визначили право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

Таким чином, такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, як передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання договір іпотеки не містить. Крім цього, слід зазначити, що сторонами не подано жодних договорів про внесення змін до договору іпотеки від 01.10.2005 р.

Також суд апеляційної інстанції вказує, що з рішення Господарського суду Житомирської області від 12.11.2012 р. у справі №17/5007/119/11 встановлено, що борг за кредитом позивачем не сплачений остаточно, але в зв`язку зі спливом строку позовної давності у задоволенні позову ТОВ "Респект-Плюс" було відмовлено.

В свою чергу, правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 "Припинення зобов`язання" розділу І книги 5 "Зобов`язальне право" ЦК України, норми якої передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599), переданням відступного (стаття 600), зарахуванням (стаття 601), за домовленістю сторін (стаття 604), прощенням боргу (стаття 605), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606), неможливістю виконання (стаття 607), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609). Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов`язання норми глави 50 "Припинення зобов`язання" ЦК України не передбачають.

Позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

У зобов`язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само й боржник зі спливом позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку.

Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина 3 цієї статті). У разі пропуску позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропуску поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина 5 цієї статті). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов`язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина 1 цієї статті), установлюючи для особи, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.

Отже, ЦК України не визнає сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина 2 статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.

Таким чином, зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов`язання не припиняється (зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.04.2018 р. у справі №921/247/17-г/16).

Отже, рішення Господарського суду Житомирської області від 12.11.2012 р. у справі №17/5007/119/11 не є підставою припинення як зобов`язання за кредитним договором так і зобов`язання на предмет застави.

У зв`язку із наведеним суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі: 1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності; 3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4) знищення майна; 5) викупу пам`яток культурної спадщини; 6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; 7) виключено; 8) звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника; 9) реквізиції; 10) конфіскації; 11) припинення юридичної особи чи смерті власника; 12) визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави (ч.1). Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом (ч.2).

Підстави припинення права власності, що визначаються у ст. 346 ЦК України, можна поділити на дві групи. Першу групу становлять підстави, що залежать від волі власника: 1) відчуження власником свого майна. У цьому випадку йдеться про різноманітні правочини, що спрямовані на відчуження власником свого майна (купівля-продаж та всі її різновиди, дарування, міна тощо); 2) відмова власника від права власності (ст. 347 ЦК України). Другу групу становлять підстави, що не залежить від волі власника: 1) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі (ст. 348 ЦК України); 2) викупу пам`яток історії та культури (ст. 352 ЦК України); 3) викупу земельної ділянки у зв`язку із суспільною необхідністю (ст. 350 ЦК України); 4) викуп нерухомого майна у зв`язку з викупом земельної ділянки, на якій воно розміщене (ст. 351 ЦК України); 5) звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника; 6) реквізиція (ст. 353 ЦК України); 7) конфіскація (ст. 354 ЦК України); припинення юридичної особи чи смерть власника. Проте є такі, які не можна беззастережно віднести ні до першої, ні до другої групи підстав припинення права власності (наприклад, знищення майна - ст. 349 ЦК України).

Частина 2 ст. 346 ЦК України встановлює, що право власності може бути припинене і в інших встановлених законом випадках. Ці підстави можуть визначатися як у спеціальних законах, так і в інших статтях ЦК України.

Матеріалами справи підтверджується, що 30.12.2015 р. між ТОВ "Стоун Пропертіз Девелопмент" (продавцем) та ТОВ "Щорсівський гранітний комбінат" (покупцем) був укладений договір купівлі-продажу майна, тобто за даним договором до відповідача-1 перейшло право власності на спірне майно.

При цьому, документом, що підтверджує право приватної власності продавця на відчужуване ним нерухоме майно, є договір іпотеки підприємства від 01.10.2005 р. (п. 2 договору купівлі-продажу).

Отже, приймаючи до уваги наведені вище обставини у справі щодо незаконного позбавлення позивача права власності на спірне майно, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача щодо припинення права власності відповідача-1 на спірне майно є обґрунтованою та підлягає задоволенню в силу положень ч. 2 ст. 346 ЦК України.

Щодо вимоги позивача про витребування майна (за переліком) з володіння ТОВ "Щорсівський гранітний комбінат", суд зазначає наступне.

Цивільним Кодексом України передбачено засади захисту права власності.

Статтею 387 ЦК України власнику надано право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна, а відповідачем - особа, яка незаконно володіє майном, тобто заволоділа ним без достатньої правової підстави.

Отже, для застосування приписів ст. 387 ЦК України необхідною умовою є доведення позивачем, насамперед, того факту, що позивач є власником майна. Тобто, особа яка звертається до суду з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що перебуває у володінні відповідача.

Позов про витребування майна на підставі ст. 387 ЦК України підлягає задоволенню у випадку, якщо у власника майна, що вибуло з його володіння і перебуває у неправомірному володінні іншої особи, залишається право на це майно.

До предмету доказування за віндикаційним позовом входить також і встановлення факту наявності спірного майна у незаконному володінні відповідача на час звернення з позовом до суду.

Разом з цим, вимога у віндикаційному позові є речово-правовою і може бути подана щодо індивідуально визначеного майна. Крім того, віндикаційний позов може застосовуватися лише у випадку відсутності між позивачем і відповідачем зобов`язальних відносин. Матеріально-правова вимога позивача у віндикаційному позові повинна мати відповідні підстави, що тягнуть за собою визначені законом правові наслідки.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

При цьому, ч. 5 ст. 12 ЦК України передбачає, що у разі, якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом, тобто за змістом цієї норми добросовісність набувача презюмується.

Добросовісність набуття в розумінні ст. 388 ЦК України полягає в тому, що майно придбавається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати.

Якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК, зокрема якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (було загублено, викрадено, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України.

У такому випадку діюче законодавство не пов`язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором права відчужувати це майно.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Суду України, зокрема, у постанові від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15 та у постанові від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15, який дійшов висновку, що витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно із володіння власника в силу обставин, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК, зокрема, чи з волі власника майно вибуло із його володіння.

Разом з тим, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України. При встановленні наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобов`язальний спосіб захисту. У зобов`язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Надавши оцінку наведеним вище обставинам, апеляційний суд встановив, що позивачем доведено, що він є власником спірного майна, яке перебуває у незаконному володінні ТОВ "Щорсівський гранітний комбінат" на час звернення з позовом до суду.

При цьому, також встановлено, що належне позивачу майно вибуло з його володіння поза його волею шляхом безпідставної реєстрації права власності на спірне майно №10545525 від 24.07.2015 р. за ТОВ "Стоун Пропертіз Девелопмент" та укладення договору купівлі-продажу майна від 30.12.2015 р. між ТОВ "Стоун Пропертіз Девелопмент" та ТОВ "Щорсівський гранітний комбінат".

Таким чином, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що позивач, як власник майна, має право витребувати спірне майно від ТОВ "Щорсівський гранітний комбінат" шляхом пред`явлення віндикаційного позову.

Враховуючи викладене, виходячи з аналізу наведених норм, встановлених судом обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про наявність підстав для витребування у ТОВ "Щорсівський гранітний комбінат" спірного майна відповідно до ст. 388 ЦК України.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 321 ЦК України закріплено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності має міцну основу, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Держави-учасниці Конвенції зобов`язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення в Україні закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності (ст. 41 Конституції України).

Європейський суд з прав людини, встановлюючи порушення права на мирне володіння майном, не обмежується виключно формальними вимогами законодавства та звертає увагу на те, що держава має здійснити всі ефективні та можливі заходи для забезпечення дотримання та захисту права, передбачено статтею 1 Першого Протоколу. Стаття 1 Першого Протоколу є статтею Конвенції, яка безпосередньо передбачає захист прав юридичних осіб. Згідно з цим принципом юридичні особи мають такі самі права стосовно свого майна, на них поширюється такий самий режим права власності, як і на фізичних осіб.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Положеннями статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України та статтею 20 ГК України. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб усуває негативні наслідки порушення його прав.

У статті 386 ЦК України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Стаття 392 ЦК України встановлює, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами, право власності позивача на спірне нерухоме майно не визнається відповідачем-1, а дії останнього перешкоджають реалізовувати належним чином свої права власності на майно, порушуючи цим його права та інтереси.

При цьому, колегія суддів зазначає, що у разі, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до ст. 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 07.11.2012 р. у справі № 6-107цс12.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов законного і обґрунтованого висновку про задоволення вимоги позивача про визнання за ним права власності на спірне майно, позивачем належними та допустимими доказами доведено право власності на спірне майно та вибуття його з володіння не з його волі.

При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Аналогічної позиції дотримується Велика Палата Верхового Суду у постанові від 14.11.2019 у справі №183/1617/16.

Таким чином, з врахуванням викладеного, позивач, в даному випадку, скористався достатнім обсягом позовних вимог для захисту своїх прав та інтересів.

Окрім того, проаналізувавши заяву позивача від 31.08.2017 р. про уточнення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що вона є фактично заявою про зміну предмету позову, що в силу ч. 4 ст. 46 ГПК України не допускається при новому розгляді справи, оскільки для вчинення такої процесуальної дії необхідною умовою є зміна фактичних обставин справи, тому дана заява позивача в частині зміни предмету позову залишена без розгляду.

Доводи скаржника про те, що розгляд цієї справи відбувався у незаконному складі суду, судовою колегією не приймаються до уваги, оскільки є голослівними та не підтвердженні належним чином. Судом апеляційної інстанції не встановлено порушення порядку, встановленого ст. 32 ГПК України щодо визначення складу суду.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що в рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007 р., аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.

ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції належно виконав свій обов`язок щодо мотивації прийнятого ним рішення у даній справі та дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Житомирської області від 07.11.2019 р. у справі № 906/684/16 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Щорсівський гранітний комбінат" - без задоволення.

Судові витрати покладаються на скаржника згідно ст.129, 282 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Щорсівський гранітний комбінат" на рішення Господарського суду Житомирської області від 07.11.2019 р. у справі № 906/684/16 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Житомирської області.

Повний текст постанови складено 16 березня 2020 р.

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Петухов М.Г.