Постанова

від 11.03.2020 по справі 2-50/08

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 березня 2020 року

м. Київ

справа № 2-50/08

провадження № 61-36386св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник - головний державний виконавець Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області Ступін Володимир Віталійович,

боржники: ОСОБА_1 , Акціонерне товариство фірма ЕкспресАгро ,

стягувач - Закрите акціонерне товариство Комерційний банк ПриватБанк ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк на ухвалу Дзержинського районного суду міста Харкова від 30 жовтня 2017 року у складі судді Штих Т. В. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 28 березня 2018 року у складі колегії суддів: Овсяннікової А. І., Коваленко І. П., Сащенко І. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У серпні 2017 року головний державний виконавець Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області (далі - МВДВС по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харкова) Ступін В. В. звернувся до суду із заявою про звернення стягнення на майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, посилаючись на те, що у відділі перебуває виконавче провадження № 14014352 з примусового виконання виконавчого листа № 2-50/08, виданого 22 жовтня 2008 року Дзержинським районним судом міста Харкова, про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , Акціонерного товариства фірми ЕкспресАгро (далі - АТ ЕкспресАгро ) на користь Закритого акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк (далі - ЗАТ КБ ПриватБанк ) заборгованості за договором про надання овердрафтового кредиту від 30 серпня 2004 року № 34-980-04 в сумі 215 494,64 грн та за кредитним договором від 21 вересня 2004 року № 6-840-04 - в сумі 2 229 346,89 грн, а всього 2 444 841,53 грн. В ході проведення виконавчих дій було встановлено, що боржнику АТ ЕкспресАгро на праві приватної власності належить нежитлова будівля літ. А-1 по АДРЕСА_1 загальною площею 626,9 кв. м. 03 липня 2012 року державним виконавцем було складено акт опису та арешту нежитлових приміщень зазначеної будівлі, які передано на реалізацію шляхом продажу на прилюдних торгах. 21 грудня 2012 року відбулися прилюдні торги з реалізації вказаних нежитлових приміщень, за результатами яких визначено переможцем Товариство з обмеженою відповідальністю Ключове рішення (далі - ТОВ Ключове рішення ). Після надходження на депозитний рахунок відділу необхідної суми, яка була сплачена переможцем торгів, на підставі протоколу від 21 грудня 2012 року державним виконавцем складено акт від 29 грудня 2012 року про проведення прилюдних торгів з реалізації предмета іпотеки - нежитлової будівлі літ. А-1 по АДРЕСА_1 . Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 17 березня 2015 року у справі № 638/12266/13 було скасовано рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 23 січня 2015 року та визнано недійсними вказані прилюдні торги від 21 грудня 2012 року, скасовано протокол про проведення прилюдних торгів від 21 грудня 2012 року № 21-0189/12 та акт державного виконавця від 29 грудня 2012 року. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 вересня 2015 року рішення Апеляційного суду Харківської області від 17 березня 2015 року у справі № 638/12266/13 залишено без змін. Таким чином, власником нежитлової будівлі літ. А-1 по АДРЕСА_1 знову стало АТ ЕкспресАгро , однак в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутній запис про належність боржнику зазначеної нежитлової будівлі, що створює перешкоди у виконанні судового рішення. Після проведення поточної інвентаризації було змінено площу зазначеної будівлі з 626,9 кв. м на 623,5 кв. м. Враховуючи викладене, головний державний виконавець МВДВС по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харкова Ступін В. В. просив вирішити питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника АТ ЕкспресАгро , а саме нежитлову будівлю літ. А-1 по АДРЕСА_1 загальною площею 623,5 кв. м.

Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 30 жовтня 2017 року в задоволенні заяви відмовлено.

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що нерухоме майно, на яке державний виконавець просить звернути стягнення, є предметом іпотеки, тому іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основними зобов`язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому Законом України Про іпотеку .

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 28 березня 2018 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк (далі - ПАТ КБ ПриватБанк ) залишено без задоволення, ухвалу Дзержинського районного суду міста Харкова від 30 жовтня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У травні 2018 року ПАТ КБ ПриватБанк подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати ухвалу Дзержинського районного суду міста Харкова від 30 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 28 березня 2018 року і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву головного державного виконавця МВДВС по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харкова Ступіна В. В. в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не дослідили у повному обсязі доказів, не звернули уваги на те, що ПАТ КБ ПриватБанк є іпотекодержателем та одночасно стягувачем у виконавчому провадженні, тому дійшли помилкового висновку про неможливість звернення стягнення на нерухоме майно боржника, яке є предметом іпотеки. Крім того, відмовивши в задоволенні заяви, суди не врахували висновків Верховного Суду України щодо правомірності звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог стягувача - іпотекодержателя в межах процедури виконавчого провадження навіть в тому випадку, якщо виконавче провадження було відкрито на виконання рішення про стягнення кредитної заборгованості, а не рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 25 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Дзержинського районного суду міста Харкова.

14 серпня 2018 року справа № 2-50/08 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ . Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 30 серпня 2004 року між АТ ЕкспресАгро та ЗАТ КБ ПриватБанк було укладено договір № 34-980-04 про надання овердрафтового кредиту з додатком № 1 та додатковою угодою від 04 жовтня 2004 року до нього.

21 вересня 2004 року між АТ ЕкспресАгро та ЗАТ КБ ПриватБанк було укладено кредитний договір № 6-840-04 з додатковими угодами до нього від 28 вересня 2004 року, від 29 вересня 2004 року, від 05 жовтня 2004 року та від 01 листопада 2007 року.

З метою належного виконання АТ ЕкспресАгро взятих на себе зобов`язань 30 серпня 2004 року та 21 вересня 2004 року та між банком та ОСОБА_1 було укладено договори поруки з додатковими угодами до них, за умовами яких поручитель зобов`язався перед банком нести солідарну з позичальником відповідальність за повне та своєчасне виконання зобов`язань за договором № 34-980-04 про надання овердрафтового кредиту та кредитним договором № 6-840-04.

Також з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 6-840-04 між АТ ЕкспресАгро та ЗАТ КБ ПриватБанк 28 вересня 2004 року було укладено договір іпотеки з наступними змінами до нього, внесеними додатковими договорами, предметом якого є нежитлова будівля літ. А-1 по АДРЕСА_1 загальною площею 626,9 кв. м.

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 03 червня 2008 року було задоволено позов ЗАТ КБ Приватбанк та стягнуто на його користь солідарно з ОСОБА_1 та АТ ЕкспресАгро заборгованість за договором про надання овердрафтового кредиту від 30 серпня 2004 року № 34-980-04 в сумі 215 494,64 грн та за кредитним договором від 21 вересня 2004 року № 6-840-04 - в сумі 2 229 346,89 грн, а всього 2 444 841,53 грн.

На виконання зазначеного рішення суду 22 жовтня 2008 року Дзержинським районним судом міста Харкова було видано виконавчий лист № 2-50/08, який ЗАТ КБ ПриватБанк пред`явило до примусового виконання.

Постановою Ленінського Відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 31 липня 2009 року було відкрито виконавче провадження № 14014352 з примусового виконання вищевказаного виконавчого листа.

В ході проведення виконавчих дій 03 липня 2012 року державним виконавцем було складено акт опису і арешту майна, що належить боржнику АТ ЕкспресАгро на праві приватної власності, а саме нежитлової будівлі літ. А-1 по АДРЕСА_1 загальною площею 626,9 кв. м.

21 грудня 2012 року були проведені прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна, переможцем яких визначено ТОВ Ключове рішення , і організатором складено протокол про проведення прилюдних торгів № 21-0189/12.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 17 березня 2015 року у справі № 638/12266/13 було скасовано рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 23 січня 2015 року та визнано недійсними вказані прилюдні торги від 21 грудня 2012 року, скасовано протокол про проведення прилюдних торгів від 21 грудня 2012 року № 21-0189/12 та акт державного виконавця від 29 грудня 2012 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 вересня 2015 року рішення Апеляційного суду Харківської області від 17 березня 2015 року у справі № 638/12266/13 залишено без змін.

Звертаючись до суду із заявою про звернення стягнення на майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку,головний державний виконавець МВДВС по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харкова Ступін В. В. посилався на те, що після ухвалення рішення Апеляційного суду Харківської області від 17 березня 2015 року у справі № 638/12266/13 власником нежитлової будівлі літ. А-1 по АДРЕСА_1 знову стало АТ ЕкспресАгро , однак в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутній запис про належність боржнику зазначеної нежитлової будівлі, що створює перешкоди у виконанні судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Зазначене конституційне положення відображено й у статті 14 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час вирішення справи судом першої інстанції (далі - ЦПК України 2004 року), та статті 2 ЦПК України, згідно з якими судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Тривале невиконання рішень, постановлених національними судами є системною проблемою України, яка констатована у декількох рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

ЄСПЛ в пункті 40 рішення у справі Горнсбі проти Греції зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення ЄСПЛ у справі Піалопулос та інші проти Греції ).

Статтею 1 Закону України Про виконавче провадження визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 10 Закону України Про виконавче провадження заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Згідно з частинами першою, другою статті 18 Закону України Про виконавче провадження виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Відповідно до частини першої статті 48 Закону України Про виконавче провадження звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах (частина друга статті 48 Закону України Про виконавче провадження ).

Згідно з частиною п`ятою статті 48 Закону України Про виконавче провадження у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої, шостої статті 52 Закону України Про виконавче провадження виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки виконавець отримує в органах доходів і зборів, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов`язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача. Виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, розміщені на його рахунках і на рахунках, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи. У разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним , у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з цивільного обороту, або обмежено оборотоздатного майна, майна, на яке не може бути звернено стягнення), незалежно від того, хто фактично використовує таке майно. У разі якщо на зазначене у частині п`ятій цієї статті майно накладається арешт, воно реалізується в такій черговості: 1) майно, що безпосередньо не використовується у виробництві (предмети інтер`єру офісів, готова продукція та товари тощо); 2) об`єкти нерухомого майна, верстати, обладнання, інші основні засоби, а також сировина і матеріали, призначені для використання у виробництві.

Статтею 377 ЦПК України 2004 року передбачено, що питання про звернення стягнення на належні боржнику від інших осіб грошові кошти, що знаходяться на рахунках цих осіб в установах банків та інших фінансових установах, а також про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця. Суд негайно розглядає подання державного виконавця, приватного виконавця без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця, приватного виконавця.

Аналогічні правові норми міститься і в чинній редакції ЦПК України (частини десята, одинадцята статті 440).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні заяви державного виконавця про звернення стягнення на майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що спірне нерухоме майно є предметом іпотеки, тому звернення стягнення на нього можливе лише іпотекодержателем в порядку, передбаченому Законом України Про іпотеку .

Наведені висновки судів не відповідають встановленим обставинам справи і вимогам матеріального та процесуального права з огляду на таке.

Відповідно до статті 1 Закону України Про іпотеку іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За положеннями частин першої та третьої статті 33 Закону України Про іпотеку в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (звернення державного виконавця до суду із заявою про звернення стягнення на майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку), у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом статті 41 Закону України Про іпотеку реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України Про виконавче провадження , з дотриманням вимог цього Закону.

Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.

Закон України Про виконавче провадження визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Розділом VII Закону України Про виконавче провадження передбачено порядок звернення стягнення на майно боржника. Серед іншого, відповідно до частини першої статті 48 цього Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Стаття 46 цього Закону передбачає черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна.

Положеннями статті 51 Закону України Про виконавче провадження визначено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно з частиною сьомою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України Про іпотеку .

Отже, за змістом цієї статті підставою для застосування положень Закону України Про іпотеку до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення та примусова реалізація в розумінні частини першої статті 48 Закону України Про виконавче провадження .

Норми Закону України Про виконавче провадження допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.

Якщо за судовим рішенням з відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то суд не може змінити спосіб виконання такого рішення суду на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки виконання рішення суду про стягнення заборгованості має виконуватися за рахунок усього майна, що належить боржнику.

Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом України Про виконавче провадження , першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності - на об`єкти нерухомості .

Оскільки статтею 575 Цивільного кодексу України іпотеку визначено як окремий вид застави, норми Закону України Про виконавче провадження дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя.

Таким чином, норми Закону України Про виконавче провадження дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов`язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України Про іпотеку .

Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1680цс16.

Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про відмову в задоволенні заяви державного виконавця з тих підстав, що іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням виключно шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, є помилковим.

Крім того, відмовивши в задоволенні заяви про звернення стягнення на майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, суди не врахували в повній мірі вимог статей 10, 48, 52 Закону України Про виконавче провадження , не встановили дійсних обставин справи та не перевірили належним чином доводів державного виконавця з огляду на те, що звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку, може бути застосоване у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості.

Застосування судом положень частини першої статті 377 ЦПК України 2004 року (частини десятої статті 440 ЦПК України) та статті 52 Закону України Про виконавче провадження можливе лише в тому випадку, коли у боржника - юридичної особи відсутні кошти в обсязі, необхідному для покриття заборгованості.

Відмовляючи в задоволенні заявлених вимог, суди обґрунтовували свої висновки лише тим, що спірне нерухоме майно є предметом іпотеки. Однак судами не встановлено, чи вживалися державним виконавцем заходи для виконання судового рішення за рахунок грошових коштів, рухомого майна боржника, і чи перевірив державний виконавець факт відсутності у боржника - юридичної особи АТ ЕкспресАгро коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості.

Від з`ясування зазначених обставин залежить правильне вирішення заяви державного виконавця про звернення стягнення на майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.

Таким чином, суди не встановили повністю фактичних обставин справи, від яких залежить правильне її вирішення, не перевірили доводів учасників справи та не дослідили належним чином наданих ними доказів і дійшли передчасних висновків про відмову в задоволенні заяви.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі Кузнєцов та інші проти Російської Федерації зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах Серявін та інші проти України , Проніна проти України ) і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суди попередніх інстанцій не виклали в судових рішеннях в достатній мірі мотивів, на яких вони базуються, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді заслухані , тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах Мала проти України ; Суомінен проти Фінляндії ).

В силу положень статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що судами не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені ними судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк задовольнити частково.

Ухвалу Дзержинського районного суду міста Харкова від 30 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 28 березня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук