Ухвала

від 12.03.2020 по справі 489/3375/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 березня 2020 року

м. Київ

справа №489/3375/18

провадження №61-3546ск20

Верховний Суд у складі суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Штелик С. П., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 грудня 2019 року та на постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Обласна офтальмологічна лікарня Миколаївської обласної ради про відшкодування майнової та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до КНП Обласна офтальмологічна лікарня Миколаївської обласної ради про відшкодування майнової та моральної шкоди, в обґрунтування якого посилався на те, що перебував на стаціонарному лікуванні у клініці відповідача у зв`язку з хворобою очей. У ході лікування позивачу було здійснено працівником клініки відповідача ін`єкцію в ліве око, внаслідок чого останній повністю осліп на ліве око, у зв`язку з чим позивач зазнав фізичного болю та моральних страждань. На підставі наведеного просив суд стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі 70 000 грн та моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

21 лютого 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 грудня 2019 року та на постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку щодо наявності підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, які не підлягають касаційному оскарженню.

В пункті 8 статті 129 Конституції України зазначено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно із пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Відповідно до Закону України Про державний бюджет України на 2020 рік станом на 01 січня 2020 року встановлений прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 грн.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що у даній справі позивачем заявлена ціна позову у загальному розмірі 170 000 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2102*100=210 200).

Крім того, позивачем заявлено позовну вимогу немайнового характеру, однак, справа на наявності заявленої ціни позову підпадає під критерій визначення малозначності справи, передбачений статтею 19 ЦПК України.

Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію суду права , що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Однак, таких доводів касаційна скарга не містить.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справі Пономарьов проти України , зазначив з цього приводу, що Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.

Зазначена справа є справою малозначною в силу закону та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

З урахуванням вищенаведеного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, які не підлягають касаційному оскарженню, випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не встановлено, то у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 грудня 2019 року та на постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Обласна офтальмологічна лікарня Миколаївської обласної ради про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

С. П. Штелик