Постанова

від 18.03.2020 по справі 359/8379/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 359/8379/17

провадження № 61-22675св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

відповідач - Інститут розведення і генетики тварин імені М. З. Зубця Національної академії аграрних наук України,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Інституту розведення і генетики тварин імені М. З. Зубця Національної академії аграрних наук України, яка підписана представником Пащенком Павлом Васильовичем, на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 січня 2018 року у складі судді: Журавського В. В. та постанову апеляційного суду Київської області від 10 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Лівінського С. В., Березовенко Р. В., Олійника В. І., Геращенко Тетяни Богданівни на постанову апеляційного суду Київської області від 10 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Лівінського С. В., Березовенко Р. В., Олійника В. І.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до Інституту розведення і генетики тварин імені М.В. Зубця Національної академії аграрних наук про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 04 липня 2016 року була звільнена з посади провідного юрисконсульта інституту розведення і генетики тварин ім. Зубця НААН України на підставі пункту 6 частини першої статті 40 КЗпП у зв`язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу. При звільненні інститут розведення і генетики тварин ім. Зубця НААН України повинен був виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу. Проте інститут не виконав цього обов`язку та здійснив виплату вихідної допомоги лише 03 серпня 2017 року. Тому в Інституту розведення і генетики тварин ім. Зубця НААН України виник обов`язок сплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги за період з 04 липня 2016 року по 01 липня 2017 року.

ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просила стягнути з Інституту розведення і генетики тварин ім. Зубця НААН України середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги за період з 04 липня 2016 року по 01 серпня 2017 року у розмірі 44 167,38 грн, а також інфляційне збільшення боргу у розмірі 6 980,13 грн та 3 % річних у розмірі 1 427 грн, індексацію заробітної плати у розмірі 1 012,99 грн, а всього у розмірі 53 587,50 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 січня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Київської області від 10 квітня 2018 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто із Інституту розведення і генетики тварин ім. В. М. Зубця НААН України на користь ОСОБА_1 невиплачений заробіток за час затримки розрахунку з 04 липня 2016 року по 05 серпня 2017 року в розмірі 44 167,38 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Вказано, що рішення підлягає негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги за період з 04 липня 2016 року по 01 серпня 2017 року в розмірі 44 167,38 грн є обґрунтованими. Вихідна допомога згідно статті 2 Закону України Про оплату праці не є заробітною платою, тобто, оплатою за працю. Крім того, вихідна допомога має разовий характер, тому не підлягає індексації.

Апеляційний суд зазначив, що згідно висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 червня 2017 року у справі № 6-2795цс15 стаття 625 ЦК України не застосовується до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством. Доводи апеляційної скарги Інституту розведення і генетики тварин ім. Зубця НААН України щодо не застосування судом принципу співмірності при визначені розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні являються є помилковими.

Аргументи учасників справи

У травні 2018 року Інститут розведення і генетики тварин імені М. З. Зубця Національної академії аграрних наук України подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог. При цьому посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду України: від 16 січня 2012 року у справі № 6-54цс11, від 23 грудня 2015 року у справі № 6-837цс15, від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, від 06 липня 2016 року у справі № 6-1207цс16, від 05 жовтня 2016 року у справі № 6-2405цс15, від 13 березня 2017 року у справі № 6-259цс17, згідно яких при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. У разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. При розгляді цієї справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказує, що у практиці апеляційних судів існує різний підхід щодо тлумачення статті 117 КЗпП та застосування принципу співмірності. Оскільки розмір заявленої до стягнення позивачем суми середнього заробітку (44 167,38 грн) майже у 20 разів більший розміру вихідної допомоги (2 435,70 грн), а позивач не зверталася до інституту про донарахування їй вихідної допомоги, а звернулась безпосередньо до суду лише через рік після звільнення, то нарахована позивачем компенсація в будь-якому випадку підлягає істотному зменшенню для збереження принципів справедливості та співмірності.

У травні 2018 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на постанову апеляційного суду Київської області від 10 квітня 2018 року, в якій просить скасувати оскаржену постанову та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. При цьому посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди необґрунтовано відмовили у стягненні інфляційного збільшення боргу, 3 % річних та індексації заробітної плати.

У травні 2018 року ОСОБА_1 надала відзив на касаційну скаргу Інституту розведення і генетики тварин імені М. З. Зубця Національної академії аграрних наук України, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Відзив мотивований тим, що з відповідача підлягає стягненню невиплачений заробіток за час затримки розрахунку з 04 липня 2016 року по 05 серпня 2017 року в розмірі 44 167,38 грн. Обов`язок щодо повного розрахунку працівника у день звільнення передбачено КЗпП. Вказує про відсутність підстав для застосування принципу співмірності.

У серпні 2018 року Інститут розведення і генетики тварин імені М. З. Зубця Національної академії аграрних наук України надав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 та задовольнити касаційну скаргу інституту.

Відзив мотивований тим, що стаття б25 ЦК України не поширюється на трудові правовідносини. Вихідна допомога не є заробітною платою, тобто, оплатою за працю. Крім того, вихідна допомога має разовий характер, тому не підлягає індексації. У разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Інституту розведення і генетики тварин імені М. З. Зубця Національної академії аграрних наук України, із посиланням на те, що касаційна скарга може стосуватися питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , із посиланням на те, що ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Інституту розведення і генетики тварин імені М. З. Зубця Національної академії аграрних наук України, оскільки касаційна скарга може стосуватися питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

У пункті 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційних скаргах, з таких мотивів.

Суди встановили, що з 04 липня 2016 року ОСОБА_1 звільнена з посади провідного юрисконсульта у зв`язку з скасуванням рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області апеляційним судом Київської області та поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу згідно пункту 6 частини першої статті 40 КЗпП, що підтверджується наказом директора Інституту розведення і генетики тварин ім. Зубця НААН України №58-К від 04 липня 2016 року.

У день звільнення Інститут розведення і генетики тварин ім. Зубця НААН України не здійснив виплату ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, що складає 2 435,70 грн.

Згідно довідки, виданої Інститутом розведення і генетики тварин ім. Зубця НААН України №29 від 03 серпня 2017 року вихідна допомога у розмірі 2 435,70 грн була виплачена ОСОБА_1 не в день звільнення, а лише 03 серпня 2017 року.

Затримка розрахунку виплати вихідної допомоги при звільненні тривала з 04 липня 2016 року по 01 серпня 2017 року, тобто 142 дні.

Середній заробіток за час затримки розрахунку складає 162, 38 грн.

Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У статті 117 КЗпП передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 69-72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зазначено, що: закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця .

У пунктах 75-79 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) вказано, що: відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16). Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, необхідно враховувати :

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП .

Апеляційний суд не врахував, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми; не надав оцінки обставинам, встановленим судовими рішеннями у справі № 359/5214/17-ц; не оцінив критеріїв зменшення розміру відшкодування. За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції у частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суди необґрунтовано відмовили у стягненні інфляційного збільшення боргу, 3 % річних та індексації заробітної плати.

У постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2019 року у справі № 487/763/17 (провадження № 61-26024св18) вказано, що: обов`язок нарахування індексації грошових доходів населення та компенсації громадянам втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати покладено на роботодавця під час нарахування заробітної плати, яка є щомісячним платежем, при наявності зазначених умов, а не разової виплати, якою є вихідна допомога. Отже, апеляційний суд відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення суми індексації вихідної допомоги та суми компенсації втрати частини вихідної допомоги у зв`язку порушенням строків її виплати, обґрунтовано виходив з того, що у зв`язку з тим, що виплата вихідної допомоги не є витратами на оплату праці, а тому індексація грошових доходів населення та компенсації громадянам втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати на вихідну допомогу не нараховується .

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 757/14073/16-ц (провадження № 61-29305сво18) вказано: непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Тлумачення статті 625 ЦК України дає підстави для висновку про те, що вона не застосовується до трудових правовідносин, які регулюються спеціальними нормами права .

За таких обставин, суди обґрунтовано відмовили у стягнення інфляційного збільшення боргу, 3 % річних та індексації заробітної плати.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги Інституту розведення і генетики тварин імені М. З. Зубця Національної академії аграрних наук Українидають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду у частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційного збільшення боргу, 3 % річних та індексації заробітної платиухвалені без додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу Інституту розведення і генетики тварин імені М. З. Зубця Національної академії аграрних наук Українизадовольнити частково, а касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати у частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненніта передати справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, а в іншій частині оскаржені рішення залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 410 та 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Інституту розведення і генетики тварин імені М. З. Зубця Національної академії аграрних наук України, яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Київської області від 10 квітня 2018 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до інституту розведення і генетики тварин імені М. З. Зубця Національної академії аграрних наук України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати.

Передати справу № 359/8379/17 у частині позовних вимог ОСОБА_1 до інституту розведення і генетики тварин імені М. З. Зубця Національної академії аграрних наук України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Київської області від 10 квітня 2018 року залишити без змін.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова апеляційного суду Київської області від 10 квітня 2018 року у скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук