Постанова

від 16.07.2020 по справі 359/8379/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи 359/8379/17

Провадження №22-ц/824/7503/2020

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

за участю секретаря Тімуш Д.І.

розглянувши справу за апеляційною скаргою Інституту розведення і генетики тварин імені М.В. Зубця Національної академії аграрних наук України на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 січня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до інституту розведення і генетики тварин ім. М.В. Зубця Національної академії аграрних наук України про стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку при звільненні, інфляційних втрат, індексації заробітної плати та відсотків за незаконне користування коштами,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який мотивувала наступним:

04 липня 2016 року позивач була звільнена з посади провідного юрисконсульта інституту розведення і генетики тварин ім. Зубця НААН України у зв`язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу. При звільненні роботодавець повинен був виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу, проте не виконав цього обов`язку та здійснив виплату вихідної допомоги лише 03 серпня 2017 року., у зв`язку з чим у відповідача виник обов`язок сплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги за період з 04 липня 2016 року по 01 липня 2017 року. На підставі викладеного ОСОБА_1 з урахуванням уточнення позовних вимог просила стягнути з Інституту середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги за період з 04 липня 2016 року по 01 серпня 2017 року у розмірі 44 167,38 грн. а також інфляційне збільшення боргу у розмірі 6 980,13 грн. та 3 % річних у розмірі 1 427 грн., індексацію заробітної плати у розмірі 1 012,99 грн., а всього - 53 587,50 грн.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 січня 2018 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто із Інституту розведення і генетики тварин ім. В.М. Зубця НААН України на користь ОСОБА_1 невиплачений заробіток за час затримки розрахунку з 04 липня 2016 року по 05 серпня 2017 року в розмірі 44 167,38 грн., у задоволенні інших позовних вимог відмовлено; вирішене питання розподілу судових витрат.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, Інститут розведення і генетики тварин імені М.В. Зубця НААН України подав апеляційну скаргу, вважає, що судове рішення ухвалене за неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. Просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про стягнення з нього на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку за спірний період в розмірі 1500 грн. з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язків платежів.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 також подала апеляційну скаргу, вважає, що вказане судове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права. Просила змінити оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог з врахуванням інфляційних втрат, індексації заробітної плати та відсотків за незаконне користування коштами.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 10.04.2018 року апеляційні скарги сторін залишені без задоволення, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 січня 2018 року залишене без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2020 року касаційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення; касаційна скарга Інституту розведення і генетики тварин імені М. З. Зубця Національної академії аграрних наук України задоволена частково; постанова апеляційного суду Київської області від 10.04.2018 року в частині позовних вимогОСОБА_1 до інституту розведення і генетики тварин імені М. З. Зубця Національної академії аграрних наук України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасована, справа в цій частині направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 січня 2018 року та постанова апеляційного суду Київської області від 10 квітня 2018 року були залишені без змін.

У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що підстави для його зміни чи скасування відсутні з огляду на наступне:

З матеріалів справи вбачається, що рішенням суду першої інстанції присуджено до стягнення з Інституту розведення і генетики тварин ім. В.М. Зубця НААН України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки проведення виплати усіх належних при звільненні сум за період з 04 липня 2016 року по 05 серпня 2017 року в розмірі 44 167,38 грн.

Постановою Верховного Суду від 18 березня 2020 року касаційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення. Натомість касаційна скарга Інституту задоволена частково, постанова суду апеляційної інстанції у частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасоване, справа в скасованій частині передана на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Приписами ст. 417 ЦПК України встановлено, що вказівки, які містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. При цьому постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

В якості підстави для направлення справи на новий апеляційний розгляд Верховний Суд зазначив про ненадання попередніми судовими рішеннями оцінки посиланням відповідача на наявність підстав для зменшення розміру компенсації працівнику за порушення строку виплати належних при звільненні сум. Зважаючи на положення ст. 417 ЦПК України при новому розгляді справи суд має усунути вищевказаний недолік та надати оцінку посиланням відповідача з цього приводу.

Позиція відповідача полягала в тому, що він, не заперечуючи як протиправність невиплати ним позивачу вихідної допомоги при звільненні, так і наявність передбачених законом підстав для стягнення з нього за період такої невиплати середнього заробітку позивача, просив суд зменшити розмір такого стягнення до 1500,00 грн.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, а у разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування, необхідним для забезпечення його життя.

Хоча встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця, при вирішенні даного питання слід мати на увазі, що працівник є слабшою ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-623цс18), яка відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16,при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування за затримку роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України суд має виходити з конкретних обставин справи та враховувати усі критерії, зокрема:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

На необхідності врахування таких критеріїв наголошував й Верховний Суд при вирішенні даної справи.

Приписами ст. 12 ЦПК України встановлений принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.

В обґрунтування необхідності зменшення розміру відшкодування за прострочення виплати вихідної матеріальної допомоги при звільненні відповідач фактично посилався лише на те, що позивач не висувала до нього вимог про виплату такої вихідної матеріальної допомоги. В той же час така позиція не може вважатись обґрунтованою з огляду на те, що обов`язок роботодавця виплатити вихідну допомогу при звільненні працівника не залежить від того, чи висуває таку вимогу такий працівник, а встановлений положеннями трудового законодавства, відтак має виконуватися роботодавцем незалежно від заявлення вимоги працівником. Враховуючи терміни фактичної виплати інших нарахувань при звільненні Інститутом на адресу ОСОБА_1 (здійснення таких виплат не в день звільнення, а пізніше) та зважаючи на вищевказані положення закону, посилання відповідача на те, що позивач окремо не направляла на його адресу окрему вимогу щодо такої матеріальної допомоги без наявності інших для цього підстав не може обґрунтовувати зменшення судом розміру встановленого ст. 117 КЗпП України відшкодування.

При цьому, як і зазначила Велика Палата Верховного Суду у вищезгаданій постанові, при вирішенні даного питання суд враховує те, що роботодавцем безпідставно не було виплачено працівнику при звільненні кошти у розмірі, що складають його місячний оклад, що в свою чергу не може вважатися незначним розміром для такого працівника. При вирішенні даного спору судом враховується і значний період затримки виплати такої заборгованості, який складає більше 13-ти місяців. Зважає суд і на представлені позивачем докази щодо розміру його заробітку після звільнення, що додатково обґрунтовує значний розмір невиплаченої суми для позивача.

З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зменшення передбаченого ст.117 КЗпП відшкодування за затримку розрахунку при звільненні в даній справі, відтак за наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку при звільненні, визнає рішення суду першої інстанції в цій частині таким, що відповідає як вимогам закону, так і обставинам справи. В свою чергу це обумовлює необхідність відхилення апеляційних вимог та залишення рішення суду першої інстанції в цій частині без змін.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Інституту розведення і генетики тварин імені М.В. Зубця Національної академії аграрних наук України залишити без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

К.П. Приходько