Постанова

від 16.03.2020 по справі 444/1457/16-ц

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 444/1457/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Оприск З.Л.

Провадження № 22-ц/811/3813/19 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

Категорія справи:8

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2020 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Цяцяка Р.П.,

суддів: Ванівського О.М. та Шеремети Н.О.,

за участю: секретаря Цапа П.М.;

Швець Т.М. і адвоката Бобикайла Н.І.

-представників ОСОБА_1 ;

адвоката Панюри Н.Ф. - представника відповідачки ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , представника ОСОБА_4 , на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 07 грудня 2016 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 про зобов`язання ОСОБА_2 знести фундамент, зведений на земельній ділянці по АДРЕСА_1 ,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та Лавриківської сільської ради Жовківського району Львівської області (далі - Лавриківська сільська рада) про визнання недійсним рішення сільської ради, державного акту на право приватної власності на землю та усунення перешкод у користуванні будинком.

Позовна заява мотивована тим, що позивачка є власником будинку по АДРЕСА_1 .

Рішенням Лавриківської сільської ради від 19 квітня 2016 року № 22

Про надання дозволу на будівництво індивідуального житлового будинку на приватизованій земельній ділянці відповідачці ОСОБА_2 надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку на суміжній земельній ділянці. На підставі вказаного рішення сільської ради відповідачка розпочала будівництво житлового будинку в безпосередній близькості до належного їй дерев`яного будинку, що є грубим порушенням норм Державних будівельних норм (далі - ДБН).

Позивачка вважає, що оскільки державний акт серії IV-ЛВ № 007334 виданий Лавриківською сільською радою без погодження меж, то такий акт є незаконним.

За таких обставин просила, визнати незаконним і скасувати рішення Лавриківської сільської ради від 19 квітня 2016 року № 22 Про надання дозволу на будівництво індивідуального житлового будинку на приватизованій земельній ділянці ; визнати недійсним державний акт серії IV-ЛВ № 007334, виданий Лавриківською сільською радою 25 жовтня 2002 року; зобов`язати ОСОБА_2 знести зведений нею фундамент на земельній ділянці по АДРЕСА_1 .

У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернулась із зустрічним позовом до

ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Лавриківська сільська рада, про усунення перешкод у користуванні майном.

Зустрічний позов мотивовано тим, що ОСОБА_4 не є власником земельної ділянки та будинку по АДРЕСА_1 , а дерев`яний будинок є самовільно збудованим.

За таких обставин просила усунути перешкоди в користуванні власністю шляхом демонтажу самовільно збудованого житлового будинку по АДРЕСА_1 , користувачем якого є ОСОБА_4 .

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 07 грудня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено частково .

Визнано незаконним та скасовано рішення Лавриківської сільської ради

від 19 квітня 2016 року № 22 Про надання дозволу на будівництво індивідуального житлового будинку на приватизованій земельній ділянці .

У задоволенні іншої частини позову та у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов ОСОБА_4 в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Лавриківської сільської ради від 19 квітня 2016 року № 22 Про надання дозволу на будівництво індивідуального житлового будинку на приватизованій земельній ділянці , суд першої інстанції виходив з того, що надаючи дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку на приватизованій земельній ділянці Лавриківська сільська рада діяла всупереч статті 19 Конституції України.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині вирішення вимог про визнання недійсним державного акту, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем того, що наявність у відповідача державного акту на землю порушує її права.

Вирішуючи позовні вимоги первісного позову про усунення перешкод у користуванні будинком, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не використано всі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення особи, винної у самочинному будівництві до відповідальності, тому дійшов висновку про відмову у задоволенні позову про зобов`язання ОСОБА_2 знести зведений фундамент на земельній ділянці по АДРЕСА_1 .

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_4 до 1995 року була членом домогосподарства по АДРЕСА_1 та до 15 квітня 1991 року не втратила право на частку в цьому майні. Житловий будинку по АДРЕСА_1 не є самочинно збудованим житловим будинком і підстави для усунення перешкод та демонтажу цього будинку відсутні (том 1, а.с. 145-149).

Дане рішення в частині відмови у задоволенні частини позовних вимог за первісним позовом оскаржила представник ОСОБА_4 .

Апелянт просить рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення, яким задовольнити первісний позов у повному обсязі, а саме: визнати недійсним державний акт серії IV-ЛВ № 007334, виданий Лавриківською сільською радою 25 жовтня 2002 року, та зобов`язати ОСОБА_2 знести зведений нею фундамент на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи.

Зокрема, апелянт вважає, що ОСОБА_2 незаконно видано Державний акт … А відтак визначити чітко межу між земельними ділянками неможливо. А враховуючи, що відстань між фундаментом відповідачки і (апелянта) будинком є меншою за 2 м, то відстань від стіни фундаменту до межі між (сторін спору) ділянками буде меншою за 1 м .

Вважає, що позовні вимоги за первісним позовом про визнання недійсним рішення Лавриківської сільської ради від 19 квітня 2016 року № 22

Про надання дозволу на будівництво індивідуального житлового будинку на приватизованій земельній ділянці та про знесення зведеного ОСОБА_2 фундаменту на згаданій земельній ділянці є взаємопов`язаними, а тому вважає, що суд, визнавши незаконним та скасувавши вище згадане рішення Лавриківської сільської ради від 19 квітня 2016 року № 22, мав би також задовольнити і її позовну вимогу про знесення фундаменту (том 1, а.с. 158-164).

Справа судами розглядалася неодноразово.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 23 лютого 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_3 було відхилено, а рішення Жовківського районного суду Львівської області від 07 грудня

2016 року залишено без змін (том 1, а.с. 219-221).

Однак, постановою Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_4 : ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 23 лютого 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 про зобов`язання ОСОБА_2 знести фундамент, зведений на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 07 грудня

2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 23 лютого

2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , Лавриківської сільської ради Жовківського району Львівської області про визнання недійсним державного акту залишено без змін (том 2, а.с. 52-57).

22 травня 2019 року позивачка за первісним позовом ОСОБА_4 померла і ухвалою Львівського апеляційного суду від 16 березня 2020 року до участі у справі в якості її правонаступника залучено ОСОБА_1 .

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників правонаступниці апелянта на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечення цих доводів зі сторони представника відповідачки за первісним позовом ОСОБА_2 , перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 про зобов`язання ОСОБА_2 знести фундамент, зведений на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судами встановлено, що 25 жовтня 2002 року на підставі рішення Лавриківської сільської ради від 23 квітня 1996 року № 4-182 ОСОБА_2 видано державний акт серії IV-ЛВ № 007834 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,4536 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, ведення особистого селянського господарства.

Рішенням Лавриківської сільської ради від 19 квітня 2016 року № 22 Про надання дозволу на будівництво індивідуального житлового будинку на приватизованій земельній ділянці відповідачці ОСОБА_2 надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Судами встановлено та стверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 розпочала будівництво по АДРЕСА_1 , а саме: нею споруджено фундамент житлового будинку без проекту та дозвільної документації.

Також судами встановлено, щоземельна ділянка і будівля по АДРЕСА_1 позивачці ОСОБА_4 на праві власності не належить, державний акт на право приватної власності на зазначену земельну ділянку не видавався, право власності на будинок не зареєстровано, однакдо 1995 року ОСОБА_4 була членом домогосподарства (колгоспного двору) по АДРЕСА_1 , частиною якого був жилий будинок загальною площею 38 кв.м.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України також передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду з позовом за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

З урахуванням викладеного, для вирішення спору, що виник на підставі звернення до суду позивача, який вважає порушеними, невизнаними або оспореними свої, зокрема, майнові права, суду необхідно встановити наявність у позивача такого права, факт його порушення і у зв`язку із зазначеним з`ясувати, чи правильний спосіб захисту свого права обрано позивачем при зверненні до суду.

Як вже зазначалося вище, Верховний Суд в своїй постанові від 30 жовтня 2019 року по даній справі погодився з висновком суду першої інстанції про недоведеність ОСОБА_4 факту порушення, невизнання або оспорення її прав виданням Лавриківською сільською радою 25 жовтня 2002 року Державного акту серії IV-ЛВ №007334, у зв`язку з чим згаданій позивачці і буловідмовлено у задоволенні її позовної вимоги про визнання недійсним згаданого Державного акту. Відтак, доводи апелянта стосовно того, що ОСОБА_2 незаконно видано Державний акт … А відтак визначити чітко межу між земельними ділянками неможливо , до уваги прийматися не можуть.

Як також встановлено судами, земельна ділянка по АДРЕСА_1 ОСОБА_4 на праві власності не належить і державний акт на право приватної власності на зазначену земельну ділянку не видавався. Відтак, доводи апелянта стосовно того, що що відстань між фундаментом відповідачки і (апелянта) будинком є меншою за 2 м, то відстань від стіни фундаменту до межі між (сторін спору) ділянками буде меншою за 1 м , ґрунтуються лише на припущеннях апелянта, що не допускається.

Крім цього, за змістом частини 7 статті 376 ЦК України, у разі самочинного будівництва і (зокрема) порушенням таким будівництвом прав інших осіб суд може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову або (за наявності відповідних обставин) - навіть про знесення такого нерухомого майна, однак - за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування (а не особи у якої відсутні будь-які правовстановлюючі документи, як на суміжну зі спірним будівництвом земельну ділянку, так і на саме будинковолодіння).

За вищенаведених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та прийшов до вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про зобов`язання ОСОБА_2 знести фундамент, зведення якого оспорювалося позивачкою.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , представника ОСОБА_4 , залишити без задоволення, а рішення Жовківського районного суду Львівської області від 07 грудня 2016 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 про зобов`язання ОСОБА_2 знести фундамент, зведений на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повну постанову складено 20 березня 2020 року.

Головуючий: Цяцяк Р.П.

Судді: Ванівський О.М.

Шеремета Н.О.