Постанова

від 25.03.2021 по справі 444/1457/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

25 березня 2021 року

м. Київ

справа №444/1457/16-ц

провадження № 61-7131св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду : Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

правонаступник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

відповідач - Лавриківська сільська рада Жовківського району Львівської області,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 07 грудня 2016 року у складі судді Оприск З. Л., та постанову Львівського апеляційного суду від 16 березня 2020 року в складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Ванівського О. М.,Шеремети Н. О., уцивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Лавриківської сільської ради Жовківського району Львівської області про визнання недійсним рішення сільської ради, державного акту на право приватної власності на землю та усунення перешкод у користуванні будинком та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні майном,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 та Лавриківської сільської ради Жовківського району Львівської області (далі - Лавриківська сільська рада) про визнання недійсним рішення сільської ради, державного акту на право приватної власності на землю та усунення перешкод у користуванні будинком.

Позовна заява мотивована тим, що позивачка є власником будинку АДРЕСА_1 .

Рішенням Лавриківської сільської ради від 19 квітня 2016 року № 22 Про надання дозволу на будівництво індивідуального житлового будинку на приватизованій земельній ділянці відповідачці ОСОБА_3 надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку на суміжній земельній ділянці. На підставі вказаного рішення сільської ради відповідачка розпочала будівництво житлового будинку в безпосередній близькості до належного їй дерев`яного будинку, що є грубим порушенням норм Державних будівельних норм (далі - ДБН).

Позивачка вважає, що оскільки державний акт серії IV-ЛВ № 007334 виданий Лавриківською сільською радою без погодження меж, то такий акт є незаконним.

Щодо підстав знесення зведеного фундаменту, позивач зазначала, що ОСОБА_3 проводить самочинні будівельні роботи з грубим порушенням вимог ДБН в безпосередній близькості до будинку ОСОБА_1 на відстані менше 2 м. до будинку позивача, який є дерев`яним.

За таких обставин ОСОБА_1 просила суд:

- визнати незаконним і скасувати рішення Лавриківської сільської ради від 19 квітня 2016 року № 22 Про надання дозволу на будівництво індивідуального житлового будинку на приватизованій земельній ділянці ;

- визнати недійсним державний акт серії IV-ЛВ № 007334, виданий Лавриківською сільською радою 25 жовтня 2002 року;

- зобов`язати ОСОБА_3 знести зведений нею фундамент на земельній ділянці на АДРЕСА_1 .

У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Лавриківська сільська рада, про усунення перешкод у користуванні майном .

Зустрічний позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 не є власником земельної ділянки та будинку на АДРЕСА_1 , а дерев`яний будинок є самовільно збудованим.

За таких обставин ОСОБА_3 просила суд усунути перешкоди в користуванні власністю шляхом демонтажу самовільно збудованого житлового будинку на АДРЕСА_1 , користувачем якого є ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішень

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 07 грудня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано рішення Лавриківської сільської ради від 19 квітня 2016 року № 22 Про надання дозволу на будівництво індивідуального житлового будинку на приватизованій земельній ділянці .

У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Лавриківської сільської ради від 19 квітня 2016 року № 22 Про надання дозволу на будівництво індивідуального житлового будинку на приватизованій земельній ділянці , суд першої інстанції виходив з того, що надаючи дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку на приватизованій земельній ділянці, Лавриківська сільська рада діяла всупереч ст. 19 Конституції України та створила перешкоди у здійсненні права користування своїм майном ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позову в частині вирішення вимог про визнання недійсним державного акту, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем того, що наявність у відповідача державного акту на землю порушує її права.

Вирішуючи позовні вимоги первісного позову про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом знесення фундаменту, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не використано всі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення особи, винної у самочинному будівництві до відповідальності, а знесення фундаменту є крайньою мірою усунення перешкод у користуванні нерухомим майном.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 до 1995 року була членом домогосподарства по АДРЕСА_1 та до 15 квітня 1991 року не втратила право на частку в цьому майні. Житловий будинку по АДРЕСА_1 не є самочинно збудованим житловим будинком і підстави для усунення перешкод та демонтажу цього будинку відсутні (а.с. 145-149, том 1).

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 23 лютого 2017 року рішення Жовківського районного суду Львівської області від 07 грудня 2016 року залишено без змін (а.с. 219-221, том 1,).

Постановою Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 23 лютого 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання ОСОБА_3 знести фундамент, зведений на земельній ділянці на АДРЕСА_1 , скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 07 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 23 лютого

2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Лавриківської сільської ради Жовківського району Львівської області про визнання недійсним державного акту залишено без змін ( а. с. 52-57, том 2 ).

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 16 березня 2020 року до участі у справі у якості правонаступника ОСОБА_1 залучено ОСОБА_2 .

Постановою Львівського апеляційного суду від 16 березня 2020 року рішення Жовківського районного суду Львівської області від 07 грудня 2016 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання ОСОБА_3 знести фундамент, зведений на земельній ділянці на АДРЕСА_1 , залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції та погоджуючись з його висновком в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції також виходив з того, що у разі самочинного будівництва і (зокрема) порушенням таким будівництвом прав інших осіб суд може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову або (за наявності відповідних обставин) - навіть про знесення такого нерухомого майна, однак за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування , а не особи у якої відсутні будь-які правовстановлюючі документи, як на суміжну зі спірним будівництвом земельну ділянку, так і на саме будинковолодіння.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У квітні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 07 грудня 2016 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 березня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2020 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

У серпні 2020 року справа № 444/1457/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Скаржник просить суд оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити первісні позовні вимоги ОСОБА_1 щодо зобов`язання ОСОБА_3 знести зведений на земельній ділянці фундамент.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 25 червня 2020 року зазначено, що як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_2 посилається на те, що судом апеляційної інстанції застосовано норму права без врахування висновків, викладених в постановах Верховного Суду щодо застосування такої норми права у подібних правовідносинах, а саме: у постанові від 05 вересня 2018 року у справі №453/1614/15-ц, від 06 лютого 2019 року у справі №306/418/16-ц, від 23 травня 2018 року у справі №644/745/16-ц, від 12 вересня 2018 року у справі №333/9010/15-ц, від 26 червня 2019 року у справі №388/314/15-ц щодо застосування статей 376, 386, 391 ЦК України, пункту 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, додатків №32 та №33 до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, інструкцію про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у міста і селищах міського типу Української РСР, (пункт перший частини другої статті 389 ЦПК України).

Окрім того, касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку відносно того, що ОСОБА_1 не мала права власності на земельну ділянку та будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності ОСОБА_1 на вказаний будинок підтверджується записом у погосподарській книзі, який відповідно до судової практики Верховного Суду визнається актом органів влади, що підтверджує право власності.

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 25 жовтня 2002 року на підставі рішення Лавриківської сільської ради від 23 квітня 1996 року № 4-182 ОСОБА_3 видано державний акт серії IV-ЛВ № 007834 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,4536 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, ведення особистого селянського господарства (а.с.12, т.1).

Рішенням Лавриківської сільської ради від 19 квітня 2016 року № 22 Про надання дозволу на будівництво індивідуального житлового будинку на приватизованій земельній ділянці відповідачці ОСОБА_3 надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_1 (а.с.10, т.1).

Вказане рішення сільської ради у цій справібуло скасоване рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 07 грудня 2016 року, яке набрало законної сили.

В Єдиному реєстрі отриманих повідомлень про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, виданих дозволів на виконання будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про готовність об`єкта до експлуатації та виданих сертифікатів, повернених декларацій та відмов у видачі таких дозволів і сертифікатів відсутня інформація щодо реєстрації документів на право виконання будівельних робіт за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується листами Департаменту ДАБІ у Львівській області № 1013-6/3106-15 від 03 липня 2015 року, № 1013-6/3671-15 від 30 липня 2015 року.

Судом встановлено, що за адресою: АДРЕСА_2 зведено фундамент, що підтверджується листами Департаменту ДАБІ у Львівській області № 1013-6/3106-15 від 03 липня 2015 року, № 1013-6/3671-15 від 30 липня 2015 року.

ОСОБА_3 розпочала самочинне будівництво фундаменту житлового будинку на АДРЕСА_2 без проекту та дозвільної документації.

ОСОБА_1 до 1995 року була членом домогосподарства ( колгоспного двору) на АДРЕСА_1 , та до 15 квітня 1991 року не втратила право на частку в його майні, яке збереглося після припинення його існування, однак право власності на вказаний будинок зареєстровано не було.

Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку за адресою : АДРЕСА_1 ОСОБА_1 на праві власності не належить, ОСОБА_1 не видавався.

Житловий будинок на АДРЕСА_1 не є самочинно збудованим житловим будинком.

ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачка за первісним позовом ОСОБА_1 померла.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 07 грудня 2016 року та постанова Львівського апеляційного суду від 16 березня 2020 року оскаржуються тільки в частині вирішення первісних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про зобов`язання знести фундамент, зведений на земельній ділянці на АДРЕСА_2 .

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вирішуючи позовні вимоги первісного позову про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом знесення фундаменту, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не використано всі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення особи, винної у самочинному будівництві до відповідальності, а знесення фундаменту є крайньою мірою усунення перешкод у користуванні нерухомим майном.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції погоджуючись з висновками суду першої інстанції також зазначив, що оскільки за ОСОБА_1 відсутні правовстановлюючі документи за земельну ділянку та будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_2 , тому з відповідним позовом в порядку статті 376 ЦК має звернутись відповідний орган місцевого самоврядування, а не ОСОБА_1 . Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Колегія суддів вважає вказані висновки обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до вимог статті 376 ЦК право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування.

У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК).

Відповідно до положень статті 38 Закону № 3038-VI право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об`єктів містобудування належить також відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. Такий позов може бути пред`явлено до суду у разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил із визначенням строку для добровільного виконання припису, та/або якщо перебудова об`єкта є неможливою. Розглядаючи зазначені позови відповідно до вимог вказаної норми та положень частини сьомої статті 376 ЦК, суди мають встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об`єкту та чи відмовляється особа, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Судами не було встановлено, що ОСОБА_3 було винесено припис про усунення порушень, не було надано доказів можливості перебудова об`єкту та чи відмовляється особа, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.

Клопотань про проведення відповідної будівельно-технічної експертизи ОСОБА_1 та її правонаступник ОСОБА_2 під час розгляду справи не заявляли, а у експертних висновках, наданих ними суду, вказаних питань не вирішувалось.

Таким чином, ОСОБА_1 на підставі належних доказів не було доведено суду відсутність інших варіантів усунення перешкод, окрім знесення спірного фундаменту, наприклад, його перенесення чи ін., та доказів того, що ОСОБА_5 відмовилась від вказаних способів усунення перешкод.

За вказаних обставин, суди дійшли правильних висновків відносно того, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і за відсутності використання інших передбачених заходів законодавства України усунення вказаних порушень його використання є передчасним та невиправданим.

Висновки суду апеляційної інстанції відносно того, що ОСОБА_1 не мала права звертатись з відповідним позовом до суду, з незареєстрованому у встановленому порядку права власності на будинок і земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 є помилковими, оскільки ОСОБА_1 є особою, яка не втратила права на частку у господарському дворі за адресою : АДРЕСА_1 , тому вона відповідно до статті 391 ЦК України мала право звернутись до суду за захистом свого права користування житловим будинком в обраний нею спосіб.

Проте вказані висновки суду апеляційної інстанції не призвели до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення суду по суті у частині вказаних позовних вимог.

Також не заслуговують на увагу посилання у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду у справах № 333/9010/15-ц від 12 вересня 2018 року, № 644/745/16-ц від 23 травня 2018 року, №388/314/15-ц від 26 червня 2019 року оскільки вказані висновки висловлені у справах, які не є тотожними за фактичними обставинами по відношенню до цієї справи. Зокрема у вказаних справах, учасники справи заявляли клопотання про проведення відповідних будівельно-технічних експертиз, чого не встановлено у вказаній справі.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Загалом доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який на думку позивача свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Жовківського районного суду Львівської області від 07 грудня 2016 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні будинком та постанову Львівського апеляційного суду від 16 березня 2020 року без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 07 грудня 2016 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні будинком та постанову Львівського апеляційного суду від 16 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук