Ухвала

від 18.05.2020 по справі 444/1457/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 травня 2020 року

м. Київ

справа №444/1457/16

провадження № 61-7131ск20

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Калараша А. А., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 07 грудня 2016 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Лавриківської сільської ради Жовківського району Львівської області про визнання недійсним рішення сільської ради, державного акту на право приватної власності на землю та усунення перешкод у користуванні будинком, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 07 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 23 лютого 2017 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення Лавриківської сільської ради від 19 квітня 2016 року № 22 Про надання дозволу на будівництво індивідуального житлового будинку на приватизованій земельній ділянці . У задоволенні іншої частини позовних вимог та зустрічного позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року рішення Жовківського районного суду Львівської області від 07 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 23 лютого 2017 року скасовано в частині позовних вимог ОСОБА_2 про зобов`язання ОСОБА_3 знести зведений на земельній ділянці фундамент та в цій частині справу направлено до суду апеляційної інтонації на новий розгляд. Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 07 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 23 лютого 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Лавриківської сільської ради Жовківського району Львівської області про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю залишено без змін.

Постановою Львівського апеляційного суду від 16 березня 2020 року рішення Жовківського районного суду Львівської області від 07 грудня 2016 року в частині позовних вимог ОСОБА_2 про зобов`язання ОСОБА_3 знести зведений на земельній ділянці фундамент залишено без змін.

15 квітня 2020 року ОСОБА_1 , яка не була учасником справи, подала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 07 грудня 2016 року, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в щодо зобов`язання ОСОБА_3 знести зведений на земельній ділянці фундамент.

Вивчивши касаційну скаргу, суд дійшов висновку, що вона не може бути прийнята до розгляду та підлягає залишенню без руху, виходячи з таких підстав.

Для касаційних скарг, поданих після 08 лютого 2020 року, законодавцем встановлений новий порядок подання та підстави звернення особи з касаційною скаргою до суду.

Право на касаційне оскарження та підстави касаційного оскарження судових рішень визначені положеннями статті 389 ЦПК України.

Цивільний процесуальний закон містить вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги, за умови дотримання яких касаційна скарга може бути прийнята судом до розгляду (стаття 392 ЦПК України).

Зокрема, відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Даний перелік є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

У даній справі скаржник оскаржує в касаційному порядку рішення суду першої інстанції, право на касаційне оскарження якого передбачене пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України.

Так скаржник узагальнено зазначає, в чому полягає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права. Зазначає постанови суду, в яких Верховний Суд дійшов висновку про те, що записи у по господарських книгах визнавалися в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності стосовно тверджень суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_2 не належить право власності на спірний будинок, та про те, за яких підстав слід знести самочинне будівництво, щодо тверджень апеляційного суду про те, що ОСОБА_2 не має повноважень на звернення до суду з вимогою про знесення самочинного будівництва.

За правилами статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках

Крім того, суд касаційної інстанції роз`яснює скаржнику положення статті 400 ЦПК України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими

За правилами частини восьмої статті 394 ЦПК України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються, зокрема, підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що чітке зазначення скаржником підстав для касаційного оскарження та їх відповідне обґрунтування є обов`язковою умовою щодо оформлення касаційної скарги, яка необхідна для подальшого вирішення питання про відкриття касаційного провадження та для подальшого розгляду касаційної скарги.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, скаржнику слід зазначити, з яких підстав вона оскаржує судові рішення у даній справі у чіткій відповідності з положеннями статті 389 ЦПК України та відповідне обґрунтування. Однак, дана вимога не виконана у повному обсязі.

Посилання на постанови Верховного Суду скаржник зазначає в контексті обґрунтування підстав для задоволення позовних вимог у справі та скасування в зв`язку з цим оскаржуваних судових рішень, відтак, підстави для касаційного оскарження можливо встановити лише шляхом аналізу змісту касаційної скарги та вибору потрібних посилань з контексту касаційної скарги, що не є коректним в силу вимог частини п`ятої статті 392 ЦПК України та може призвести до тлумачення судом підстав касаційного оскарження, відмінних від тих, які має на увазі скаржник.

Таким чином, касаційна скарга не відповідає вимогам статті 392 ЦПК України, оскільки неоформлена відповідно до вимог, встановлених процесуальним законодавством для касаційної скарги.

Беручи до уваги те, що особа звертається до суду особисто, без допомоги адвоката, суд касаційної інстанції роз`яснює, що скаржнику для усунення даного недоліку, а також з метою недопущення подвійного тлумачення змісту касаційної скарги, необхідно надати до суду уточнену касаційну скаргу, в якій згрупувати, систематизувати та чітко зазначити підстави касаційного оскарження судових рішень у відповідності до визначеного статтею 389 ЦПК України переліку підстав для касаційного оскарження судових рішень та їх відповідне мотивування. Тобто, заявнику слід чітко зазначити конкретний (конкретні) пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України, який (які) відповідно до змісту касаційної скарги є підставою (підставами) для подачі даної касаційної скарги та відповідне мотивування кожної з них (посилання на норму закону, правові висновки Верховного Суду, висловлені в подібних правовідносинах тощо) .

Крім того, ОСОБА_1 в резолютивній частині касаційної скарги просить суд касаційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції, проте, жодних вимог не висуває стосовно постанови Львівського апеляційного суду від 16 березня 2020 року, якою після неодноразового розгляду справи судами, залишено без змін рішення суду першої інстанції. Оскаржувані судові рішення в силу вимог пункту 4 частини другої статті 392 ЦПК України зазначаються в касаційній скарзі, проте, вказана вимога не виконана скаржником у повному обсязі, а саме не зазначено постанову суду апеляційної інстанції від 16 березня 2020 року.

За таких підстав касаційна скарга не може бути прийнята судом до розгляду.

За правилами частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 07 грудня 2016 року залишити без руху.

Надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута скаржнику.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя А. А. Калараш