Постанова

від 19.03.2020 по справі 336/2802/19

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 березня 2020 року

м. Київ

справа № 336/2802/19

провадження № 51-6027 км 19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Запорізького апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні № 12019080080000918 від 08квітня 2019 року за обвинуваченням:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України;

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця с. Ульянівка Василівського району Запорізької області, мешканця АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 червня 2019 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_7 у строк покарання строк перебування його під вартою з 08 квітня 2019 року по 30 травня 2019 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

За вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 червня 2019 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України із застосуванням положень ст. 71 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6місяців.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_8 у строк покарання строк перебування його під вартою з 08 квітня 2019 року по 11 квітня 2019 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Згідно з вироком ОСОБА_7 та ОСОБА_8 визнано винуватими у тому, що вони в період часу з 23:00 07 квітня 2019 року по 03:42 08 квітня 2019 року, керуючись корисливим мотивом, за попередньою змовою проникли до офісного приміщення № 3 складського приміщення № 7, яке належить ТОВ «Мікоріз», розташованого на вул. Карпенка-Карого, 47-Г у м. Запоріжжі, та умисно повторно таємно викрали належні потерпілому ОСОБА_9 грошові кошти у сумі 29970грн і належне потерпілому ОСОБА_10 майно на загальну суму 6930 грн, чим спричинили потерпілим майнову шкоду на вищевказані суми.

Вироком Запорізького апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року апеляційну скаргу прокурора задоволено, вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання скасовано та ухвалено новий вирок, яким останнього засуджено за ч.3 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3роки.

У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 ставить питання про зміну вироку апеляційного суду у зв`язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість і вказує на безпідставність скасування вироку суду першої інстанції в частині застосування положень ст. 75 КК України. При цьому посилається на те, що суд апеляційної інстанції, постановляючи вирок, повною мірою не врахував ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставин, що пом`якшують покарання, особи засудженого, повного відшкодування матеріальної шкоди, наявності міцних соціальних зв`язків та позитивних характеристик, а тому призначив покарання, що не відповідає ступеню суспільної небезпечності кримінального правопорушення.

Вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_8 у касаційному порядку не оскаржуються.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.

У судовому засіданні прокурор заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника, просив вирок апеляційного суду залишити без зміни.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК Українисуд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК України, однією із підстав для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно з ч. 2 ст. 438 КПК України у зв`язку з наявністю підстави, зазначеної у п.3 ч.1 вказаної статті, суд касаційної інстанції має керуватися ст. 414 цього Кодексу.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 та кваліфікація його дій за ч.3 ст. 185 КК України у касаційній скарзі захисника не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.

У своїй касаційній скарзі захисник вказує на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, а також посилається на те, що апеляційним судом під час призначення покарання ОСОБА_7 повною мірою не враховано даних про особу засудженого, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставин, що пом`якшують покарання, наявності міцних соціальних зв`язків та інших даних, які, на думку захисника, свідчать про можливість призначення засудженому покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України.

Однак, на переконання колегії суддів, такі доводи сторони захисту є безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та постановляючи свій вирок, суд апеляційної інстанції врахував те, що ОСОБА_7 , будучи раніше судимим, у тому числі й за злочини проти власності, вчинив нове умисне кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, взяв до уваги відсутність у засудженого офіційного джерела доходу, наявність міцних соціальних зв`язків та позитивних характеристик, а також врахував факт відшкодування завданої шкоди шляхом повернення викраденого майна потерпілим та те, що засуджений на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Крім того, апеляційним судом також враховано, що до засудженого вже застосовувалось звільнення від відбування покарання, однак він знову вчиняв умисні злочини, що свідчить про небажання засудженого стати на шлях виправлення та про його підвищену суспільну небезпечність.

Обставинами, що пом`якшують покарання засудженому ОСОБА_7 , судом визнано щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Обставин, що обтяжують покарання, у ході судового розгляду не встановлено.

Наведене свідчить про підвищену суспільну небезпечність особи засудженого, неможливість його виправлення без ізоляції від суспільства та підтверджує безпідставне застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України.

Ураховуючи вказані обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для застосування положень ст.75 КК України щодо ОСОБА_7 , а тому доводи захисника в цій частині є необґрунтованими.

На переконання колегії суддів, визначене судом остаточне покарання засудженому ОСОБА_7 з огляду на вимоги статей 50, 65 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність та відповідає основній його меті як заходу примусу. Таким чином, не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги захисника в частині застосування до засудженого положень ст. 75 КК України.

Колегія суддів вважає, що застосування у даному випадку інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням не відповідатиме принципам законності та справедливості покарання, а тому звільнення ОСОБА_7 від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України та встановлення іспитового строку не буде достатнім і необхідним для виправлення останнього.

На переконання колегії суддів, апеляційний суд відповідно до вимог статей 370,420 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі прокурора доводам та обґрунтовано дійшов висновку про можливість їх задоволення. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційний суд не встановив.

Колегія суддів вважає, що вирок суду апеляційної інстанції повною мірою відповідає вимогам статей 370, 420 КПК України.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, то касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Запорізького апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_7 без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3