Ухвала
від 17.03.2020 по справі 1-26/12
КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

17 березня 2020 року

м. Київ

судова справа № 1-26/12

провадження № 51-5655км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінальної справи за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця

с. Мовчанівка Ружинського району Житомирської області, жителя АДРЕСА_1 , такого, що судимості не має,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 135, ч. 3 ст. 136 та ч. 1 ст. 396 КК України,

за касаційною скаргою першого заступника прокурора Житомирської області на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Житомирського районного суду Житомирської області

від 07 листопада 2018 року ОСОБА_6 визнано невинуватим і по суду виправдано у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 136 КК України, у зв`язку з недоведеністю його участі у вчиненні злочину, а в обвинуваченні у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 135 та ч. 1 ст. 396 цього Кодексу, у зв`язку з відсутністю події злочину.

В задоволенні цивільних позовів потерпілих до ОСОБА_6 відмовлено.

Питання про речові докази вирішено в порядку ст. 81 КПК України 1960 року.

Судові витрати віднесено на рахунок держави.

Відповідно до зміненого 14 серпня 2018 року обвинувачення орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_6 у тому, що він вчинив злочини, передбачені ч. 3 ст. 136, ч. 1 ст. 396 КК України, за таких обставин.

24 грудня 2001 року приблизно о 23:00 ОСОБА_6 , будучи працівником правоохоронного органу, одягненим у формений одяг працівника прокуратури, разом зі своїм знайомим ОСОБА_7 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, біля гастроному «Темп» на площі Перемоги в м. Житомирі познайомилися зі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , котрим запропонували спільно провести час, на що ті погодилися.

Всі разом на таксі поїхали в мікрорайон Корбутівка в м. Житомирі, де в магазині «Люцина» придбали їжу, спиртні напої, цигарки тощо, після чого близько 24-ї год. ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 зайшли у квартиру АДРЕСА_2 , де разом стали вживати спиртні напої.

Під час розпивання алкоголю ОСОБА_7 схилив ОСОБА_9 та ОСОБА_8 до статевих стосунків, а ОСОБА_6 у цей час під впливом вжитих спиртних напоїв заснув на кухні.

25 грудня 2001 року близько 03:00 на ґрунті виниклих неприязних стосунків до ОСОБА_7 , викликаних його статевими домаганнями, ОСОБА_8 та

ОСОБА_9 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, вирішили помститися йому шляхом заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.

Із цією метою ОСОБА_8 та ОСОБА_9 зв`язали ОСОБА_7 шарфом руки, після чого, застосовуючи фізичне насильство, ОСОБА_9 стала утримувати зв`язаного ОСОБА_7 , накинувши йому на шию шарф, а ОСОБА_8 знайденою в квартирі дошкою завдала ОСОБА_7 зі значною силою двох ударів у потиличну ділянку голови, заподіявши останньому тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент їх заподіяння, які у своїй сукупності утворили відкриту черепно-мозкову травму голови.

Після цього приблизно о 04:00 ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , будучи переконаними, що потерпілий подає ознаки життя, залишили його роздягненим у непритомному стані і вийшли з квартири.

Прокинувшись від сну, ОСОБА_6 виявив у квартирі потерпілого ОСОБА_7 , який через побиття перебував у безпорадному і небезпечному для життя стані.

Однак ОСОБА_6 не повідомив органам Міністерства внутрішніх справ України і прокуратури про вчинений тяжкий злочин, не вжив заходів для надання потерпілому медичної допомоги, а, переслідуючи особистий мотив щодо нерозголошення подій, які мали місце у його квартирі вночі з 24-го на 25 грудня

2001 року, з метою умисного заздалегідь не обіцяного приховування тяжкого злочину змив сліди крові зі шпалер та підлоги у квартирі та приховав частину одягу потерпілого й мобільний телефон «Моторола».

Згідно з п. 18 висновку додаткової комісійної судово-медичної експертизи від

25 жовтня 2011 року № 552/11 при наданні своєчасної кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги ОСОБА_7 навіть з огляду на тяжкість отриманої ним черепно-мозкової травми, не виключено, що його життя можна було врятувати.

ОСОБА_6 , виявивши у своїй квартирі ОСОБА_7 з відкритою черепно-мозковою травмою, розуміючи характер тілесних ушкоджень, які отримав потерпілий, маючи реальну можливість, не надав йому допомоги та не повідомив медичній установі або іншим особам про отримання ОСОБА_7 тілесних ушкоджень, у результаті чого останньому не було своєчасно надано кваліфікованої медичної допомоги та позбавлено його, таким чином, можливості запобігти настанню смерті.

З метою приховання слідів злочинної діяльності ОСОБА_6 у невстановлений досудовим слідством час, однак не пізніше 11-ї год. 26 грудня 2001 року, з невстановленою слідством особою на автомобілі марки «Форд-Фієста» синього кольору (державний номерний знак НОМЕР_1 ) вивіз труп ОСОБА_7 у кювет на відстані 7 км від будинку № 100 на вул. Черняховського біля Західного шосе, що з`єднує Чуднівське шосе з вул. Сосновою в м. Житомирі.

Тобто орган досудового слідства обвинувачував ОСОБА_6 у ненаданні допомоги ОСОБА_7 , який перебував у небезпечному для життя стані, за наявності можливості надати таку допомогу, і неповідомленні про його такий стан належним установам та особам, що спричинило смерть ОСОБА_7 , а також у вчиненні дій із завідомо необіцяного приховування тяжкого злочину.

Ці дії ОСОБА_6 орган досудового слідства кваліфікував за ч. 3 ст. 136, ч. 1

ст. 396 КК України.

За первісним обвинуваченням, підтриманим потерпілим ОСОБА_10 ,

ОСОБА_6 обвинувачувався у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 135 та ч. 1 ст. 396 КК України.

Так, 25 грудня 2001 року ОСОБА_6 за вищеописаних обставин після змивання слідів крові зі шпалер та підлоги своєї квартири за вказаною адресою, а також після приховання одягу потерпілого, котрий у цей час перебував у безпорадному й небезпечному для життя стані від побиття ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , через який не мав можливості вжити заходів до самозбереження, у проміжок часу із 17-ї до

24-ї год. за допомогою невстановленої слідством особи вивіз ОСОБА_7 на відстань 7 км від будинку № 100 на вул. Черняховського та залишив його на снігу без допомоги у безлюдному місці в кюветі біля Західного шосе, що з`єднує Чуднівське шосе з вул. Сосновою м. Житомира, при температурі повітря 14оС, чим поставив ОСОБА_7 у небезпечний для життя стан, що спричинило смерть останнього внаслідок загального переохолодження тіла.

Тобто орган досудового слідства обвинувачував ОСОБА_6 у заздалегідь не обіцяному приховуванні тяжкого злочину та у завідомому залишенні без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані й позбавлена можливості вжити заходів для самозбереження і яку винний сам поставив у небезпечний для життя стан, що спричинило смерть потерпілого.

Такі дії ОСОБА_6 орган досудового слідства кваліфікував за ч. 1 ст. 396, ч. 3

ст. 135 КК України.

У результаті розгляду кримінальноїсправи місцевий суд дійшов висновку, що досудове слідство у ній було проведено однобічно й поверхнево, без з`ясування всіх обставин справи, які мали значення для її правильного вирішення, а тому керуючись принципом,закріпленим у ст. 62 Конституції України, за яким саме обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь з огляду насукупність досліджених у судовому засіданні доказів, зібраних у ході досудового та судового слідства, визнав ОСОБА_6 невинуватим і виправдав у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 136 КК України, у зв`язку з недоведеністю його участі у вчиненні злочину, а за ч. 3 ст. 135 та ч. 1

ст. 396 цього Кодексу, у зв`язку з відсутністю події злочину.

Не погоджуючись із виправдувальним вироком, прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, оскаржив його до суду апеляційної інстанції.

Житомирський апеляційний суд ухвалою від 08 серпня 2019 року залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення кримінально-процесуального закону, що, на думку прокурора, перешкодило апеляційному суду повно й усебічно розглянути справу і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення,просить скасувати ухвалу апеляційного суду та направити кримінальну справу на новий розгляд.

На думку прокурора, апеляційний суд, погодившись із рішенням місцевого суду про недопустимість та недостовірність як доказів відомостей, що містяться у протоколі виїмки від 04 січня 2002 року, формених брюк ОСОБА_6 у його дружини

ОСОБА_11 у квартирі АДРЕСА_3 , а також у протоколах відтворення обстановки та обставин події від 22-го та 27 березня

2002 року з підозрюваними ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , усупереч вимогам

ст. 377 КПК України не зазначив мотивів, з яких виходив при постановлені свого рішення, та належним чином не спростував усіх доводів, наведених в апеляції прокурора.

Прокурор вважає, що протоколи, складені за результатами проведення вказаних слідчих дій, місцевий суд передчасно визнав недопустимими доказами у справі, оскільки, на його думку, ці протоколи слід ураховувати як докази саме через те, що вони є доказами за вироком Богунського районного суду міста Житомира від

11 вересня 2003 року щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 121 КК України, який набрав законної сили, тобто має місце преюдиція, на що вказав апеляційний суд в ухвалі від 04 лютого 2015 року, скасовуючи попередній вирок місцевого суду від 17 серпня 2015 року щодо ОСОБА_6 .

У запереченні на цю касаційну скаргу захисник виправданого ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_5 , посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просить залишити постановлені у кримінальному провадженні судові рішення без зміни, а касаційну скаргу прокурора без задоволення.

Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції

Прокурор та захисник ОСОБА_5 , кожен окремо заперечили проти задоволення касаційної скарги і вважали, що ухвала апеляційного суду є законною та обґрунтованою.

Мотиви Суду

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) кожен має право на справедливий тапублічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви стосовно доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 398 КПК України 1960 року до компетенції касаційного суду не відноситься перевірка обставин, зазначених у ст. 369 цього Кодексу щодо невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, які оскаржуються прокурором. У зв`язку з наведеним доводи в касаційній скарзі в цій частині у касаційному порядку перегляду не підлягають.

Згідно з ч. 1 ст. 395 згаданого Кодексу касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення за наявними у справі й додатково поданими матеріалами в тій частині, в якій його було оскаржено.

Відповідно до ст. 323 КПК України 1960 року як обвинувальний, так і виправдувальний вирок повинен бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує вирок тими доказами, які було розглянуто в судовому засіданні, та оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з частинами 2, 4 ст. 327 КПК 1960 року обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише за умови, коли в ході судового розгляду винуватість підсудного у вчиненні злочину доведено. Такий вирок може бути постановлено судом лише в тому випадку, коли винуватість обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом. Тобто обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні злочину, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Виправдувальний вирок постановляється у випадках, коли не встановлено події злочину, коли в діянні підсудного немає складу злочину, а також коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину. При цьому виправдувальний вирок відповідно до ч. 1 ст. 327 КПК України 1960 року повинен бути мотивований судом.

Відповідно до ст. 65 КПК України 1960 року доказами у кримінальній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд установлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винуватість особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Матеріали кримінальної справи свідчать про те, що місцевий суд повно й усебічно розглянув її обставини, проаналізував зібрані органом досудового слідства докази, які перевірив і належним чином оцінив із точки зору допустимості, належності, достовірності й достатності, та дійшов правильного висновку, що обвинувачення ОСОБА_6 ґрунтується лише на припущеннях і не підтверджується об`єктивними, достовірними доказами, отриманими в ході досудового та судового слідства.

При цьому суд, дотримуючись вимог ч. 7 ст. 334 КПК 1960 року, вказав у вироку,

на яких саме підставах він дійшов висновку про необхідність виправдання

ОСОБА_6 у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 136, ч. 3 ст. 135 та ч. 1

ст. 396 КК України, з чим погоджується й колегія суддів касаційного суду.

Зокрема, у результаті судового розгляду кримінальної справи щодо ОСОБА_6 місцевий суд установив, що сторона обвинувачення та потерпілий, який підтримав первинне обвинувачення, не надали жодних допустимих, належних, достовірнихта достатніх доказів на обґрунтування того, що ОСОБА_6 вчинив злочин, передбачений ч. 3 ст. 135 КК України, тобто на обґрунтування того, що саме він вивіз живого ОСОБА_7 до місця виявлення трупа, чим поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, що призвело до смерті ОСОБА_7 від переохолодження, а тому місцевий суд виправдав ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 135 КК України у зв`язку відсутністю події злочину.

Такий свій висновок місцевий суд обґрунтував тим, що як в ході досудового слідства так і судового розгляду кримінальної справи не було об`єктивно та достовірно підтверджено як факт виявлення ОСОБА_6 . ОСОБА_7 вранці 25 грудня 2001 року в квартирі, так і не було доведено вивезення саме

ОСОБА_6 . ОСОБА_7 в місце виявлення з огляду на відсутність прямих та непрямих, допустимих, належних, достовірнихта достатніх доказів у кримінальній справі.

Крім того, за останнім обвинуваченням, вкотре зміненим прокурором під час судового розгляду, ОСОБА_6 обвинувачувався в тому, що за вищевказаних обставин він, прокинувшись від сну та виявивши у квартирі непритомного ОСОБА_7 з відкритою черепно-мозковою травмою та усвідомлюючи небезпечний стан останнього, при цьому маючи можливість надати таку допомогу та повідомити відповідні установи або інших осіб, не вжив заходів до надання ОСОБА_7 медичної допомоги та не повідомив про такий стан останнього відповідні медичні установи або інших осіб, що призвело до смерті ОСОБА_7 , а також у тому, що він, приховавши одяг та мобільний телефон останнього, змивши сліди крові зі шпалер і підлоги, разом із невстановленою досудовим слідством особою на автомобілі марки «Форд-Фієста» вивіз труп ОСОБА_7 у кювет на відстані 7 км від свого будинку.

Таке обвинувачення прокурор обґрунтовував тим, що ОСОБА_6 мав мотив приховати події, що стались у його квартирі, відмовлявся давати правдиві показання, приховав від слідства свій автомобіль (на якому він за версією слідства вивіз ОСОБА_7 ), дублянку (в яку він був одягнений того дня), а також обґрунтовував відсутністю доказів факту виходу ОСОБА_7 з квартири ОСОБА_6 та неможливістю ОСОБА_7 самостійно потрапити до місця, де було виявлено потім його труп, а також фіктивністю заяви ОСОБА_6 про крадіжку дублянки.

Дослідивши в судовому засіданні докази, наявні в матеріалах кримінальної справи, місцевий суд установив, що сторона обвинувачення не надала жодних достовірнихдоказів, які б мали істотний вплив на суть та зміст судового рішення.

Зокрема, як слідчий на досудовому слідстві, так і прокурор у ході неодноразових судових розглядів кримінальної справи судами першої інстанції не надали прямих достовірних доказів на обґрунтування того, що ОСОБА_6 вивіз труп

ОСОБА_7 з власної квартири. При цьому місцевий суд у своєму рішенні зазначив, що саме сторона обвинувачення з метою доведення винуватості

ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому злочинів поза розумним сумнівом мала зібрати таку сукупність непрямих доказів, яка б виключала іншу можливість потрапляння трупа ОСОБА_7 у місце його виявлення, в тому числі й виключала можливість ОСОБА_7 самостійно вийти з квартири ОСОБА_6 .

Згідно з ч. 1 ст. 395 КПК України 1960 року касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення за наявними в справі й додатково поданими матеріалами в тій частині, в якій його було оскаржено.

Доводи прокурора про те, що апеляційний суд, погодившись із рішенням місцевого суду про недопустимість та недостовірність як доказів відомостей, що містяться у протоколі виїмки від 04 січня 2002 року формених брюк ОСОБА_6 у його дружини ОСОБА_11 у квартирі АДРЕСА_3 , а також у протоколах відтворення обстановки та обставин події від 22-го

та 27 березня 2002 року з підозрюваними ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , усупереч вимогам ст. 377 КПК України, не зазначив мотивів, з яких виходив при постановлені свого рішення, і належним чином не спростував усіх доводів, наведених в апеляції прокурора, колегія суддів касаційного суду вважає необґрунтованими.

З матеріалів кримінальної справи вбачається, що обвинувачення ґрунтувалося на речовому доказі формених штанях ОСОБА_6 та на висновку експерта

від 11 квітня 2002 року № 12-76 (висновок генетичної експертизи) про те, що на формених штанях ОСОБА_6 , вилучених у дружини ОСОБА_6 ОСОБА_11 , було виявлено кров ОСОБА_7 , а також на протоколах відтворення обстановки та обставин події від 22-го та 27 березня 2002 року з підозрюваними ОСОБА_9 та ОСОБА_8 .

Відповідно до ст. 178, частин 1, 2 КПК України 1960 року виїмка проводиться у випадках, коли є точні дані про те, що предмети, які мають значення для справи, перебувають у певної особи чи в певному місці. Виїмка проводиться за вмотивованою постановою слідчого.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Конституції України проникнення до житла чи до іншого володіння особи проведення в них огляду чи обшуку допускається лише за вмотивованим рішенням суду.

Місцевий суд, дослідивши зміст постанови слідчого від 04 січня 2002 року про проведення виїмки, підстави та обставини проведення цієї слідчої дії, допитавши свідків-понятих, які брали участь у ході проведення цієї слідчої дії, а також підстави та обставини проведення відтворення обстановки та обставин події від 22-го

та 27 березня 2002 року з підозрюваними ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , дійшов правильного висновку, що в ході призначення та проведення таких слідчих дій не було дотримано конституційних прав особи на недоторканість житла, вимог кримінально-процесуального закону, а також правил документального фіксування на стадії досудового слідства фактичних даних як доказів, отриманих у результаті процесуальної дії, що сприяє здійсненню процесу доказування, зокрема в частині забезпечення достовірності та допустимості фактичних даних як доказів, та є гарантією законності проведення процесуальних дій, а також достовірності отриманих результатів, що є умовою визнання їх доказами.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що місцевий суд обґрунтовано визнав недопустимими та недостовірними доказами відомості, отримані в результаті проведення виїмки від 04 січня 2002 року у ОСОБА_11 у квартирі в м. Житомирі, які надалі були предметом дослідження експертами, що потягло за собою законне визнання недопустимими й висновків експертів від 25 січня 2002 року № 7 та від 11 квітня 2002 року № 12-76 як похідних від фактичних даних, отриманих незаконним шляхом.

Доводи прокурора про те, що протоколи, складені за результатами проведення вказаних слідчих дій, місцевий суд безпідставно визнав недопустимими доказами у справі, оскільки, на його думку, ці протоколи повинні враховуватись як докази саме через те, що вони є доказами за вироком Богунського районного суду міста Житомира від 11 вересня 2003 року щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_8 за ч. 2

ст. 121 КК України, який набрав законної сили, тобто про те, що має місце преюдиція, на що вказав апеляційний суд в ухвалі від 04 лютого 2015 року, скасовуючи попередній вирок місцевого суду від 17 серпня 2015 року щодо ОСОБА_6 , колегія суддів касаційного суду вважає безпідставними й такими, що суперечать положенням ч. 2 ст. 67 КПК України 1960 року, відповідно до яких для суду жодні докази не мають наперед установленої сили, про що місцевий та апеляційний суди зробили цілком обґрунтований та мотивований висновок.

У результаті перевірки було встановлено, що при розгляді кримінальної справи щодо ОСОБА_6 апеляційний суд відповідно до ст. 377 КПК України 1960 року навів у своєму рішенні суть зазначених в апеляційній скарзі прокурора доводів, аналогічних доводам у касаційній скарзі, ретельно їх перевірив, проаналізував і навів детальні мотиви прийнятого рішення. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК 1960 року України.

Таким чином, у касаційній скарзі прокурора не наведено інших доводів, які не були би предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, свідчили би про незаконність ухвалених щодо ОСОБА_6 судових рішень і спростовували б висновки цього суду, а також не зазначено, як саме визнання недопустимими вказаних доказів вплинуло на висновок суду про виправдання ОСОБА_6 в цілому і в чому полягає їх істотність та як вони могли вплинути на висновок суду про виправдання ОСОБА_6 .

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які тягнуть за собою безумовне скасування судових рішень, як про це зазначено у касаційній скарзі прокурора, не встановлено.

На підставі наведеного, керуючись статтями 394396 КПК 1960 року, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII), Верховний Суд

постановив:

Ухвалу Житомирського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу першого заступника прокурора Житомирської області без задоволення.

Ухвала Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

СудКасаційний кримінальний суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення17.03.2020
Оприлюднено07.02.2023
Номер документу88376231
СудочинствоКримінальне

Судовий реєстр по справі —1-26/12

Ухвала від 17.03.2020

Кримінальне

Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Слинько Сергій Станіславович

Постанова від 20.12.2019

Кримінальне

Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Слинько Сергій Станіславович

Ухвала від 27.11.2019

Кримінальне

Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Слинько Сергій Станіславович

Ухвала від 08.08.2019

Кримінальне

Житомирський апеляційний суд

Жизнєвський Ю. В.

Ухвала від 08.08.2019

Кримінальне

Житомирський апеляційний суд

Жизнєвський Ю. В.

Ухвала від 09.04.2019

Кримінальне

Житомирський районний суд Житомирської області

Зубчук І. В.

Постанова від 22.03.2019

Кримінальне

Житомирський апеляційний суд

Жизнєвський Ю. В.

Постанова від 22.03.2019

Кримінальне

Житомирський апеляційний суд

Жизнєвський Ю. В.

Ухвала від 12.02.2019

Кримінальне

Житомирський апеляційний суд

Широкопояс Ю. В.

Ухвала від 06.02.2019

Кримінальне

Житомирський апеляційний суд

Кіянова С. В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні