Ухвала

від 20.03.2020 по справі 358/1655/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

20 березня 2020 року

м. Київ

справа № 358/1655/18

провадження № 61-4147ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Поліщука Миколи Івановича на рішення Богуславського районного суду Київської області від 29 липня 2019 року, додаткове рішення цього ж суду від 16 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Рокитне Цукор , третя особа - Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області, про розірвання договорів оренди земельних ділянок та скасування їх державної реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Рокитне Цукор (далі - ТОВ Агрофірма Рокитне Цукор про розірвання договору оренди земельних ділянок та скасування його державної реєстрації.

Позов обґрунтувала тим, що 21 лютого 2012 року між нею та ТОВ Агрофірма Рокитне Цукор укладений договір оренди земельної ділянки № 164 , який зареєстрований в Управлінні Держкомзему у Богуславському районі Київської області 11 квітня 2012 року за № 322060004004770, строком на 7 років. Договір укладено на дві земельні ділянки загальною площею 4,7211 га, з кадастровими номерами 3220686600:02:004:0019 та 3220686600:02:004:0020, цільове призначення яких - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Саварської сільської ради Богуславського району Київської області. Додатковою угодою № 1 від 10 грудня 2015 року, річна орендна плата за використання об`єкта оренди зазначеного в цьому договорі складає 5,43% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки, обчислення розміру якої здійснюється з урахуванням індексації, але не може бути меншою ніж 7 500 грн. Пунктом 5.4 розділу 5 цього договору визначено, що орендна плата сплачується орендарем щорічно до 31 грудня поточного року. Проте відповідач порушив свої зобов`язання щодо своєчасності розрахунку за користування земельною ділянкою, яку він взяв в оренду відповідно до договору № 164 від 21 лютого 2015 року. Зокрема, за 2015 і 2016 роки орендна плата за користування земельною ділянкою була виплачена з порушенням строків виплати, а за 2017 рік - взагалі не сплачувалася.

Також у листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ТОВ Агрофірма Рокитне Цукор про розірвання договору оренди земельних ділянок та скасування його державної реєстрації.

Позов обґрунтувала тим, що 09 листопада 2011 року між нею та ТОВ Агрофірма Рокитне Цукор укладений договір оренди земельної ділянки № 99 , який був зареєстрований в Управлінні Держкомзему у Богуславському районі Київської області 27 грудня 2011 року за № 322060004003467, строком на 7 років. Договір укладено на земельну ділянку площею 2,53 га, з кадастровим номером 3220686600:02:003:0002, цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Саварської сільської ради Богуславського району Київської області. Додатковою угодою № 1 від 10 грудня 2015 року, річна орендна плата за використання об`єкта оренди зазначеного в цьому договорі складає 5,43% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки, обчислення розміру якої здійснюється з урахуванням індексації, але не може бути меншою ніж 7 500 грн. Пунктом 5.4 розділу 5 цього договору визначено, що орендна плата сплачується орендарем щорічно до 31 грудня поточного року. Проте відповідач порушив свої зобов`язання щодо своєчасності розрахунку за користування земельною ділянкою, зокрема за 2015 та 2016 роки орендна плата за користування земельною ділянкою була виплачена з порушенням строків, а за 2017 рік взагалі не була сплачена.

Посилаючись на наведене, позивачі на підставі статті 32 Закону України Про оренду землі, статей 611, 651 Цивільного кодексу України просили суд розірвати вказані договори оренди земельних ділянок, укладених між ними та ТОВ Агрофірма Рокитне Цукор , та скасувати їх державну реєстрацію.

Ухвалою Богуславського районного суду Київської області від 16 січня 2019 року позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження.

Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 29 липня 2019 року позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ТОВ Агрофірма Рокитне Цукор про розірвання договорів оренди земельних ділянок залишено без задоволення. Додатковим рішенням Богуславського районного суду Київської області від 16 жовтня 2019 року клопотання представника відповідача ОСОБА_3 про відшкодування судових витрат задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ Агрофірма Рокитне Цукор понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ Агрофірма Рокитне Цукор понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачами не доведено систематичної несплати орендної плати відповідачем, спору щодо отриманих сум грошових коштів згідно з відомостями про виплату орендної плати немає, позивачі не надали доказів, що відбулася заміна керівника ТОВ Агрофірма Рокитне Цукор після укладеного договору оренди земельної ділянки, та не доведено належними та допустимими доказами того факту, що від зміни керівника змінилась суть правовідносин, розмір чи порядок виплати орендної плати та інші обставини, внаслідок яких позивачі зазнали шкоди та значною мірою позбулися того, на що розраховували при укладенні договору, тому відсутні підстави для задоволення позову.

Постановою Київського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Поліщука М. І. залишено без задоволення. Рішення Богуславського районного суду Київської області від 29 липня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, відповідає обставин справи та положенням матеріального закону.

У березні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Поліщука М. І., в якій він, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення яким позовні вимоги задовольнити.

Вивчивши касаційні скарги та додані до них матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційні скарги подані на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); справи про розірвання шлюбу; справи про захист прав споживачів, ціна позову яких не перевищує двохсот п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову у позовах про розірвання договору оренди визначається сукупністю платежів за користування майном протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки.

Предметом позову у цій справі є вимога про розірвання договору оренди внаслідок несвоєчасної виплати орендарем орендної плати. Річний розмір орендної плати за договором складав 7 500 грн.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Ціна позову у цій справі становить 45 000 грн (7 500 грн*3+7 500 грн*3), яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн*100=210 200 грн).

Отже, відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України справа є малозначною.

Також позивачами заявлено вимоги про скасування державної реєстрації оспорюваних договорів.

Справа у цій частині вимог не є справою з ціною позову, яка перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і не є справою, яка підлягає розгляду лише за правилами загального позовного провадження, виключний перелік яких передбачений частиною четвертою статті 274 ЦПК України, вимоги позивачів про скасування державної реєстрації є похідними від вимог про розірвання договорів оренди землі.

Отже, зазначена справа є незначної складності та не належить до винятків із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію суду права , що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

У касаційній скарзі заявника немає посилання на зазначені випадки, як і на докази на їх підтвердження.

Доводи касаційної скарги хоча і містять посилання на порушення норм процесуального права, проте не стосуються питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що позивачам відмовлено через недоведеність своїх позовних вимог.

Підстави, передбачені статтею 411 ЦПК України, для скасування судових рішень, що оскаржуються, у касаційній скарзі не зазначені.

Вказівка в резолютивній частині постанови Київського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не є підставою для відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції, оскільки оскаржене рішення ухвалене у малозначній справі.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі Пелевін проти України від 20 травня 2010 року.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Поліщук М. І., подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись частинами шостою, дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Поліщук Миколи Івановича на рішення Богуславського районного суду Київської області від 29 липня 2019 року, додаткове рішення цього ж суду від 16 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Рокитне Цукор , третя особа - Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області про розірвання договорів оренди земельних ділянок та скасування їх державної реєстрації відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний