Постанова

від 25.03.2020 по справі 299/350/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

25 березня 2020 року

м. Київ

справа № 299/350/18-ц

провадження № 61-12001св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - Публічне акціонерне товариство Державний ощадний банк України ,

розглянув у порядку спрощеного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 14 травня 2019 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Куштана Б. П., Собослоя Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ та визнання права на частку у майні, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 22 січня 1992 року між нею та ОСОБА_2 укладений шлюб. Протягом 26 років сторони разом ведуть спільне подружнє життя, розлучитися наміру не мають, проте виник спір, щодо майна набутого у шлюбі, кошти за яке вони виплачували спільно із сімейного бюджету. Їй на праві спільної сумісної власності належить частина прав на придбане у шлюбі майно, а саме: житловий будинок із надвірними спорудами на АДРЕСА_1 , загальною площею 157,7 кв. м, житловою - 64,5 кв. м; земельна ділянка, розташована під житловим будинком у розмірі 0,0700 га, кадастровий номер 2121210100:00:004:0335; нежитлова будівля цеху з переробки сільгосппродукції на АДРЕСА_2 , загальною площею 397,0 кв. м; земельна ділянка на ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_2 , площею 0,2643 га, кадастровий номер 2121210100:00:012:0012; будівля магазину автозапчастин на АДРЕСА_3 , загальною площею 35,7 кв. м; земельна ділянка для будівництва гаража, що розташована на АДРЕСА_3 , площею 0,0045 га, кадастровий номер 2121210100:00:003:0432; земельна ділянка розташована на території Виноградівської міської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,1676 га, кадастровий номер 2121210100:07:011:0021.

Сторони неодноразово мали розмови про поділ майна, проте необхідності щодо фактичного поділу не було, ОСОБА_2 бажає залишити їй та їхнім спільним дітям усе майно, але останнім часом відповідач має труднощі із кредиторами, а спільне майно знаходиться у заставі, саме тому виникли обставини, які змусили її звернутись до суду з позовом про розподіл та визнання права власності у частині на майно, яке придбане у шлюбі.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила в порядку поділу спільного майна подружжя, визнати за нею право власності на 1/2 частини: житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_1 , згідно з договором купівлі-продажу від 27 серпня 1996 року, за реєстровим № 2836; земельної ділянки, яка знаходиться під частиною житлового будинку та необхідна для його обслуговування, що розташована на АДРЕСА_1 , площею 0,0700 га, кадастровий номер 2121210100:00:004:0335, згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 15 грудня 2006 року серії ЗК № 056667; земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розміром 1,1676 га згідно з державним актом на право приватної власності на землю від 24 квітня 2001 року серії ІV-ЗК № 012836, кадастровий номер 2121210100:07:011:0021; нежитлової будівлі цеху з переробки сільгосппродукції на АДРЕСА_2 ; земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,2643 га на АДРЕСА_2 , кадастровий номер 2121210100:00:012:0012; будівлі автомагазину на АДРЕСА_3 , площею 35,7 кв. м, відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно; земельної ділянки для будівництва гаража на АДРЕСА_3 , площею 0,0045 га, кадастровий номер 2121210100:00:003:0432.

Рішенням Виноградівського районного суду від 03 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. У порядку поділу спільного майна подружжя, визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини: житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_1 , згідно з договором купівлі-продажу від 27 серпня 1996 року, за реєстровим № 2836; земельної ділянки, яка знаходиться під частиною житлового будинку та необхідна для його обслуговування, що розташована на АДРЕСА_1 , площею 0,0700 га, кадастровий номер 2121210100:00:004:0335, згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 15 грудня 2006 року серії ЗК № 056667; земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розміром 1,1676 га, згідно з державним актом на право приватної власності на землю від 24 квітня 2001 року серії ІV-ЗК № 012836, кадастровий номер 2121210100:07:011:0021; нежитлової будівлі цеху з переробки сільгосппродукції на АДРЕСА_2 ; земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,2643 га на АДРЕСА_2 , кадастровий номер 2121210100:00:012:0012; будівлі автомагазину на АДРЕСА_3 , площею 35,7 кв. м, відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно; земельної ділянки для будівництва гаража на АДРЕСА_3 , площею 0,0045 га, кадастровий номер 2121210100:00:003:0432. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що набуте сторонами у період шлюбу нерухоме майно, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, доказів про наявність підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя позивачем не надано, а отже, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, за позивачем і відповідачем необхідно визнати право власності за кожним на 1/2 частини вказаного нерухомого майна.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, 06 червня 2018 року Публічне акціонерне товариство Державний ощадний банк України (далі - АТ Ощадбанк ) подало до суду апеляційну скаргу.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 02 липня 2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ Ощадбанк .

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 14 травня 2019 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ Ощадбанк .

Закриваючи апеляційне провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що банком не подано жодних належних, допустимих доказів, які б підтверджували, що позичальник ОСОБА_2 має невиконане зобов`язання перед банком за укладеним кредитним договором від 12 липня 2007 року, термін остаточного погашення якого настав 12 липня 2010 року, розмір такої заборгованості станом на момент ухвалення судом рішення (03 квітня 2018 року), а також, що банк, як іпотекодержатель, за рахунок предмета іпотеки, мав намір або має його на цей час, одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. Банк не надав жодних доказів, що ОСОБА_1 , подаючи у лютому 2018 року позов про поділ спільного майна подружжя, використовує своє законне право на поділ майна всупереч законних інтересів банку і для уникнення виконання зобов`язання ОСОБА_2 за кредитним договором від 12 липня 2010 року, остаточний строк виконання якого настав 12 липня 2010 року. Банком не подано жодних доказів, які б свідчили, що з 12 липня 2010 року банком вживалися заходи звернення стягнення на предмет іпотеки і дії позивача направлені на недопущення звернення стягнення на це майно. Тобто, банком не доведено недобросовісність дій позивача і зловживання його законними правами. Таким чином, рішенням суду не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки апелянта.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У липні 2019 року АТ Ощадбанк подало до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 14 травня 2019 року, в якій просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Вказує на те, що предмет іпотеки не може бути предметом поділу майна подружжя. ОСОБА_2 не виконуються належним чином зобов`язання за кредитним договором внаслідок чого, під час виконавчого провадження проведено опис майна - предмета іпотеки - нежитлової будівлі цеху з переробки сільгосппродукції на АДРЕСА_2 , визначено його вартість та передано для примусової реалізації до ДП Сетам .

У серпні 2019 року АТ Ощадбанк подало клопотання про врахування позиції Великої Палати Верховного Суду при розгляді аналогічної справи.

У серпні 2019 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що банком не подано жодних доказів, що вона, подаючи у лютому 2018 року позов про поділ спільного майна подружжя, використовує своє законне право на поділ майна всупереч законних інтересів банку і для уникнення виконання зобов`язання відповідачем.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Частиною четвертої статті 411 ЦПК України передбачено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Обставини встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із 22 січня 1992 року перебувають у зареєстрованому шлюбі.

У період шлюбу ними придбано майно, а саме: житловий будинок із надвірними спорудами на АДРЕСА_1 , загальною площею 157,7 кв. м, житловою - 64,5 кв. м; земельна ділянка розташована під житловим будинком у розмірі 0,0700 га, кадастровий номер 2121210100:00:004:0335; нежитлова будівля цеху з переробки сільгосппродукції на АДРЕСА_2 , загальною площею 397,0 кв. м; земельна ділянка на ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_2 , площею 0,2643 га, кадастровий номер 2121210100:00:012:0012; будівля магазину автозапчастин на АДРЕСА_3 , загальною площею 35,7 кв. м; земельна ділянка для будівництва гаража, що розташована на АДРЕСА_3 , площею 0,0045 га, кадастровий номер 2121210100:00:003:0432; земельна ділянка розташована на території Виноградівської міської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,1676 га, кадастровий номер 2121210100:07:011:0021.

12 липня 2007 року ВАТ Державний ощадний банк України та приватним підприємцем ОСОБА_2 (позичальником) укладений договір відновлювальної кредитної лінії № 01-07/07, згідно з яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 225 000,00 грн на погашення обігових коштів із остаточним терміном повернення не пізніше 12 липня 2010 року.

Із метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 16 липня 2007 року між банком та позичальником укладений іпотечний договір, який зареєстрований у реєстрі за № 2460, згідно з яким приватний підприємець ОСОБА_2 (іпотекодавець) передав в іпотеку нежитлову будівлю цеху із переробки сільгосппродукції на АДРЕСА_2 , загальною площею 397,0 кв. м, яка належить йому на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 04 червня 2003 року.

Нормативно-правове обґрунтування

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).

У справі Беллет проти Франції Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права .

Відповідно до пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, причому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення порушує їх права чи покладає на них додаткові обов`язки, що у будь-якому випадку тягне несприятливі наслідки для цих осіб.

Разом із тим, судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-885цс15 та від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1844цс16, висновок про відсутність у особи права на оскарження рішення суду першої інстанції на тій підставі, що суд не вирішував питання про його права та обов`язки, може бути зроблений лише після з`ясування, яким чином вказане рішення впливає на обсяг прав, інтересів чи обов`язків особи, яка подала апеляційну скаргу.

Аналогічний правовий висновок міститься також і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 2-825/10 (провадження № 14-78цс18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що предметом позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ та визнання права на частку у майні, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності, є нежитлова будівля цеху із переробки сільгосппродукції на АДРЕСА_2 , загальною площею 397,0 кв. м, яка належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 04 червня 2003 року, що передана ПАТ Державний ощадний банк України у забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 16 липня 2007 року, укладеного між банком та позичальником, суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про відсутність права ПАТ Державний ощадний банк України на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, яким вказане нерухоме майно поділено у порядку поділу майна подружжя.

При цьому, суд апеляційної інстанції, закриваючи апеляційне провадження у справі не звернув уваги на доводи ПАТ Державний ощадний банк України про те, що поділ спільного майна подружжя може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником, а сторони у цій справі, здійснюючи поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтересикредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Таким чином, вказані доводи потребують дослідження та перевірки з метою об`єктивного та неупередженого розгляду цієї справи.

Висновки апеляційного суду про те, що банком не надано жодних належних, допустимих доказів, які б підтверджували, що позичальник ОСОБА_2 має невиконане зобов`язання перед банком за укладеним кредитним договором, термін остаточного погашення якого настав 12 липня 2010 року, розмір такої заборгованості станом на момент ухвалення судом рішення, а також, що банк, як іпотекодержатель, за рахунок предмета іпотеки, має намір одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, не є підставою для закриття апеляційного провадження, оскільки банк до своєї апеляційної скарги долучив копії судових рішень про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості та копію постанови державного виконавця Виноградівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області про проведення опису майна - предмета іпотеки - нежитлової будівлі цеху з переробки сільгосппродукції на АДРЕСА_2 .

Ураховуючи викладене, оскаржувана ухвала апеляційного суду про закриття апеляційного провадження не може вважатись законною й обґрунтованою та підлягає скасуванню, а справа - передачі до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Згідно з частиною четвертою статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Відповідно до частин четвертої та шостої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

За таких обставин Верховний Суд зробив висновок, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та постановлена з порушення норм процесуального права, що відповідно до частини четвертої статті 406, частин четвертої та шостої статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування з передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 400, 406, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України задовольнити.

Ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 14 травня 2019 року скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко