Постанова

від 25.03.2020 по справі 467/666/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

25 березня 2020 року

м. Київ

справа № 467/666/17-ц

провадження № 61-9295св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Арбузинська районна державна адміністрація Миколаївської області, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Прокопчук Л. М., Самчишиної Н. В., Царюк Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Арбузинської районної державної адміністрації Миколаївської області (далі - Арбузинська РДА), Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області) про визнання бездіяльності незаконною, визнання права, зобов`язання вчинити певні дії.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що відповідно до розпорядження від 13 грудня 2005 року № 662, виданого головою Арбузинської РДА, йому надано земельну ділянку загальною площею 37,2 га (списані багаторічні насадження (сад)) для проведення рекультивації з метою створення фермерського господарства в оренду терміном на три роки із земель державної власності в межах території Любоіванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області та запропоновано замовити у землевпорядній організації технічну документацію, укласти договір оренди земельної ділянки. 01 червня 2006 року сторони уклали договір оренди, за умовами якого відповідач передав йому для створення фермерського господарства земельну ділянку загальною площею 35,8 га в межах території Любоіванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області в оренду строком на три роки (реєстраційний № 040600300966 у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди Арбузинського району Миколаївської області від 22 червня 2006 року). Проте передача вказаної земельної ділянки за актом прийому-передачі орендодавцем не здійснена, не дивлячись на його неодноразові звернення протягом 2006-2017 років. На теперішній час земельна ділянка з кадастровим номером 4820381800:03:000:0341 у Державному земельному кадастрі відсутня, замість неї враховуються інші 34 земельні ділянки з відповідними кадастровими номерами, що відбулося в період дії ухвали Южноукраїнського міськрайонного суду Миколаївської області про накладання арешту на земельну ділянку, кадастровий номер 4820381800:03:000:0341.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 , із урахуванням уточнених вимог, просив визнати протиправною бездіяльність Арбузинської РДА щодо непередання ОСОБА_1 земельної ділянки згідно з розпорядженням голови Арбузинської РДА Остапука М. М. Про надання в оренду земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 із земель державної власності в межах території Любоіванівської сільської ради від 13 грудня 2005 року № 662 та договору оренду оренди землі від 01 червня 2006 року (реєстраційний номер 0406003) у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди Арбузинського району Миколаївської області. Визнати за ОСОБА_1 право оренди земельної ділянки, кадастровий номер 4820381800:03:000:0341, за договором оренди землі від 01 червня 2006 року. Зобов`язати Арбузинську РДА та ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області виконати обов`язок щодо передання ОСОБА_1 за актом прийому-передачі земельної ділянки, кадастровий номер 4820381800:03:000:0341, за договором оренди землі від 01 червня 2006 року.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 лютого 2019 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із відсутності доказів, що земельна ділянка фактично не була передана позивачу. Вимоги до орендодавця щодо застосування наслідків невиконання ним обов`язку щодо передачі майна орендарю протягом дії договору оренди, позивачем не пред`являлися. 01 червня 2009 року закінчився строк, на який укладений договір оренди земельної ділянки. На новий строк його не поновлено.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову з інших правових підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, позивач заснував фермерське господарство, яке зареєстроване як юридична особа. Тобто, у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою відбулася фактична заміна орендаря, й обов`язки землекористувача земельної ділянки перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації, а тому сторонами у справі мають бути юридичні особи, а не фізична особа ОСОБА_1 , який подав позовну заяву. Висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах сформульовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц та від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц. Отже, у цій справі спір стосується земельної ділянки, наданої фермерському господарству в оренду, а тому належним позивачем має бути фермерське господарство Остапенко В . П . , а не фізична особа ОСОБА_1 .

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У травні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Миколаївського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року, в якій просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та задовольнити його позов, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що ухвалою Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 13 жовтня 2017 року у справі № 467/666/17, задоволено його заяву про забезпечення позову та накладено арешт на земельну ділянку, проте в грудні 2017 року вказана земельна ділянка, кадастровий номер 4820381800:03:000:0341, перестала існувати, та поділена ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області на 35 інших земельних ділянок. Вступна та резолютивна частини постанови апеляційного суду суперечать цим частинам, викладеним у повному тексті рішення, а саме, вказано, що провадження необхідно закрити.

У червні 2019 року ОСОБА_1 подав клопотання про внесення доповнень до його касаційної скарги.

Учасники справи своїм правом надати відзив на касаційну скаргу не скористалися.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову з інших правових підстав.

Обставини встановлені судами

14 вересня 2005 року ОСОБА_1 звернувся до Арбузинської РДА із заявою про надання земельної ділянки в оренду з подальшим використанням для створення фермерського господарства.

Розпорядженням голови Арбузинської районної державної адміністрації Миколаївської області від 13 грудня 2005 року № 662 ОСОБА_1 надано земельну ділянку загальною площею 37,2 га (списані багаторічні насадження (сад)) для проведення рекультивації з метою створення фермерського господарства в оренду терміном на три роки із земель державної власності в межах території Любоіванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області. Запропоновано позивачу замовити у землевпорядній організації розробку технічної документації із складання плану земельної ділянки та укласти відповідний договір оренди вказаної земельної ділянки.

За замовленням ОСОБА_1 , на підставі договору від 03 квітня 2006 року № 61, ТОВ Землевпорядник 25 травня 2006 року виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки, переданої в оренду ОСОБА_1 , строком на три роки для ведення фермерського господарства в межах території Любоіванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області. Загальна площа земельної ділянки складає 35,38 га садів.

01 червня 2006 року між Арбузинською районною РДА та ОСОБА_1 укладений договір оренди земельної ділянки, який 22 червня 2006 року зареєстрований у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди Арбузинського району Миколаївської області, реєстраційний № 040600300966.

Згідно з умовами цього договору орендодавець передав, а орендар прийняв у оренду земельну ділянку для створення фермерського господарства загальною площею 35,8 га садів, які знаходяться на території Любоіванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, а також зобов`язався щорічно сплачувати орендну плату в розмірі 279,17 грн (щомісячно до 30 числа, в рівних частках), а після припинення дії договору - повернути ділянку орендодавцю.

Сторони погодили, що строк дії договору оренди становить 3 роки. Договір набирає чинності з дня підписання його сторонами та дня державної реєстрації.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 вказував на те, що усупереч укладеного між сторонами договору оренди, передача вказаної земельної ділянки за актом прийому-передачі орендодавцем не здійснена. При цьому згодом, ця земельна ділянка шляхом дроблення перетворена у 35 нових земельних

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із відсутності доказів, що земельна ділянка фактично не була передана позивачу. Строк дії договору закінчився, а вимоги до орендодавця щодо застосування наслідків невиконання ним обов`язку про передачу майна орендарю протягом дії договору оренди, позивачем не пред`являлися.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив із того, що після державної реєстрації договору оренди, позивач заснував фермерське господарство, яке зареєстроване як юридична особа. Тобто, у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою відбулася фактична заміна орендаря, й обов`язки землекористувача земельної ділянки перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації, а отже, сторонами у справі мають бути юридичні особи, а не фізична особа ОСОБА_1 , який подав позовну заяву.

Разом з тим Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

у частині права ОСОБА_1 на позов

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до статті 2 Закону України Про фермерське господарство (далі - Закон) у редакції, чинній на день виникнення спірних правовідносин, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Згідно з частиною другою статті 7 Закону для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою та п`ятою статті 8 Закону після одержання державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація фермерського господарства здійснюється у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній, районних міст Києва і Севастополя державних адміністраціях за місцем проживання особи або місцезнаходженням земельної ділянки. Державна реєстрація фермерського господарства проводиться за наявності всіх необхідних документів протягом не більше п`яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов`язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб`єктів підприємницької діяльності та видати Свідоцтво про державну реєстрацію фермерського господарства.

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з одержанням ним державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

у частині права ОСОБА_1 на позов

Із системного аналізу норм Закону України Про фермерське господарство можна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах сформульовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 13 лютого 2019 року у справі № 666/1188/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 13 березня 2018 року в справі № 348/992/16-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 474/100/16-ц та від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц.

Проте суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що спір між ОСОБА_1 та Арбузинською РДА виник у зв`язку з тим, що як стверджує позивач, йому за укладеним із відповідачем договором оренди земельної ділянки для створення фермерського господарства загальною площею 35,8 га садів, які знаходяться на території Любоіванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, так і не було передано за актом прийому-передачі предмет цього договору - вказану земельну ділянку, а отже, установивши, що вимоги ОСОБА_1 обґрунтовуються тим, що йому на підставі договору оренди так і не передано земельну ділянку для ведення фермерського господарства, Верховний Суд дійшов висновку, що саме ОСОБА_1 як фізична особа має право на звернення до суду із цим позовом, тому правові висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що після укладення договору оренди та заснування фермерського господарства, яке зареєстроване як юридична особа, у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою відбувається фактична заміна користувача і обов`язки землекористувача земельної ділянки перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки за обставинами цієї справи земельна ділянка після укладення договору фактично не була передана позивачу, відповідно не могла відбутись і заміна користувача на фермерське господарство.

Таким чином, ОСОБА_1 має право на пред`явлення цього позову.

Щодо вимог ОСОБА_1 по суті спору

Нормативно-правове обґрунтування

Статтею 1 Закону України Про оренду землі тут і далі, у редакції, чинній на момент укладення договору оренди, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 6 Закону України Про оренду землі орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно зі статтею 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 15 Закону України Про оренду землі передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов`язань сторін, порядок страхування об`єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об`єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо.

Невід`ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об`єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Законом.

У разі якщо договором оренди землі передбачається здійснити заходи, спрямовані на охорону та поліпшення об`єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.

Відповідно до статті 17 Закону України Про оренду землі передача об`єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі.

Вимогами статті 18 Закону України Про оренду землі передбачено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Статтею 19 Закону України Про оренду землі визначено, що строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Частиною другою статті 24 Закону України Про оренду землі передбачено, що орендодавець зобов`язаний: передати в користування земельну ділянку у стані, що відповідає умовам договору оренди; при передачі земельної ділянки в оренду забезпечувати відповідно до закону реалізацію прав третіх осіб щодо орендованої земельної ділянки; не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою;

У статті 25 Закону України Про оренду землі , серед іншого, визначено, що орендар земельної ділянки зобов`язаний: приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.

Згідно із пунктом 1 частиною першою статті 31 Закону України Про оренду землі договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено.

У частині другій статті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Згідно із положеннями частини третьої статті 12та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Тобто принцип змагальності є одним із основоположних принципів цивільного процесу.

Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного закономінтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права.

Установивши, що Арбузинська РДА у порушення умов договору оренди земельної ділянки від 01 червня 2006 року, укладеного з ОСОБА_1 для створення фермерського господарства загальною площею 35,8 га садів, які знаходяться на території Любоіванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, та статті 17 Закону України Про оренду землі , не передала земельну ділянку за актом прийому-передачі ОСОБА_1 , Верховний Суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість висновків суду першої інстанції про недоведеність ОСОБА_1 своїх позовних вимог.

Про відсутність фактичної передачі земельної ділянки ОСОБА_1 свідчать його численні заяви та звернення (т. 1 а. с. 15-30) із вимогами передати земельну ділянку у користування. При цьому суд враховує, що Арбузинська РДА, заперечуючи щодо пред`явленого позову, не надала жодного належного та допустимого доказу на спростування доводів позивача про порушення умов договору оренди землі. Фактично і самі заперечення відповідача зводяться лише до вимоги про застосування строку позовної давності.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині визнання бездіяльності Арбузинської РДА щодо непередання ОСОБА_1 земельної ділянки згідно з розпорядженням голови Арбузинської РДА Про надання в оренду земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 із земель державної власності в межах території Любоіванівської сільської ради від 13 грудня 2005 року № 662 та договору оренду оренди землі від 01 червня 2006 року, протиправною, оскільки відповідачем порушено умови договору оренди, Закону України Про оренду землі та не передано земельну ділянку у користування ОСОБА_1 .

Разом з тим позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Оцінка аргументів відповідача щодо строку позовної давності

Із матеріалів справи убачається, що Арбузинської РДА заявила про застосування строку давності.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Сторони встановили строк дії договору - 3 роки, тобто, оскільки договір оренди зареєстрований 22 червня 2006 року, то строк його дії закінчується 21 червня 2009 року.

Відповідно до вимог статті 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальний строк позовної давності відповідно до статті 257 ЦК Українистановить три роки.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК Українисплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з частиною першою статті 8 ЦПК Українисуд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свободратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , і набрала чинності для України 11 вересня 1997 року.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Терміни позовної давності, що є звичайним явищем в національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконують кілька завдань, у тому числі забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (судове рішення від 20 вересня 2011 року у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Російської Федерації , пункт 570, та судове рішення від 22 жовтня 1996 року у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства , пункт 51).

Відповідно до статті 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законіз метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК Україниперебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття позовна має на увазі форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії право на позов у матеріальному сенсі (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених закономможливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Ураховуючи, що метою встановлення у законіпозовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Відповідно до статті 257 ЦК Українизагальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

У справі, яка переглядається, судом установлено, що строк дії договору оренди землі до 21 червня 2009 року. Про порушення свого права як сторони договору позивач міг дізнатись одразу після укладення та реєстрації договору оренди, проте ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом лише 10 липня 2017 року, тобто поза межами строку позовної давності.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Таким чином, судові рішення підлягають скасуванню та ухваленню нового рішення у відмову у задоволенні позову з інших правових підстав.

Керуючись статтями 406, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 лютого 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Арбузинської районної державної адміністрації Миколаївської області, Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання бездіяльності незаконною, визнання права, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко