Рішення

від 26.02.2020 по справі 311/2233/19

ВАСИЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 311/2233/19

Провадження № 2/311/75/2020

26.02.2020

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2020 року м. Василівка

Василівський районний суд Запорізької області

у складі: головуючого - судді : Сидоренко Ю.В.,

при секретарі Осінцевій Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Василівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ), Фермерського господарства Смена (адреса місцезнаходження: вул..Таврійська буд.18 смт.Степногірськ Василівського району Запорізької області, ЄДРПОУ 19277903), Фермерського господарства Орбіта-СМ (адреса місцезнаходження: с.Лук`янівське Василівського району Запорізької області, код ЄДРПОУ - 23788166), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Василівська районна державна адміністрація Запорізької області (адреса місцезнаходження: м.Василівка Запорізької області бульв.Центральний буд.4, ЄДРПОУ - 02140857), про визнання недійсними договорів оренди та суборенди земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И В :

14 червня 2019 року до Василівського районного суду Запорізької області надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Фермерського господарства Смена , Фермерського господарства Орбіта-СМ , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Василівська районна державна адміністрація Запорізької області про визнання недійсними договорів оренди та суборенди земельної ділянки.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що 10 листопада 2010 року між ним, ОСОБА_1 , та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір встановлення емфітевзису щодо земельної ділянки кадастровий номер 2320955700:02:026:0002 загальною площею 8,76 га, яка розташована на території Степногірської селищної ради Василівського району Запорізької області і має цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Відповідно до п.2.3. даного договору емфітевзису, емфітевтичне право було встановлено на 100 років.

Крім того, в п.1.3. договору емфітевзису було зроблено обумовлення про те, що відносно цієї ж земельної ділянки було укладено на 10 років договір оренди між ОСОБА_2 та Сільськогоподарським виробничим кооперативом Перемога . Цей договір був діючим до 31 березня 2018 року. Враховуючи цю обставину, державну реєстрацію договору емфітевзису було відкладено до закінчення вказаного договору оренди. Позивач ОСОБА_1 повністю оплатив ОСОБА_2 плату за передачу емфітевтичного права в розмірі 100 000 гривень, про що було здійснено застереження в договорі емфітевзису.

У травні 2019 року позивачеві ОСОБА_1 стало відомо, що 19 серпня 2018 року між ОСОБА_2 та фермерським господарством Смена укладено договір оренди щодо цієї ж земельної ділянки строком на 15 років з правом пролонгації. В свою чергу, 30 квітня 2019 року між фермерським господарством Смена та фермерським господарством Орбіта-СМ укладено договір суборенди строком на 3 роки з правом пролонгації стосовно цієї самої земельної ділянки. Щодо таких прав оренди та права суборенди державним реєстратором Василівської районної державної адміністрації Запорізької області зроблено відповідні записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, згідно Інформаційної довідки від 01.06.2019 року.

Позивач ОСОБА_1 вважає, що дані договори є недійсними, оскільки дії відповідача ОСОБА_2 , який уклав договори встановлення емфітевзису та отримав за нього гроші від позивача, а потім (під час дії договору емфітевзису) укладав договори оренди відносно цих самих земельних ділянок з ФГ Смена , суперечить його попередній поведінці і є недобросовісними. На думку позивача ОСОБА_1 , укладаючи договори встановлення емфітевзису, відповідач ОСОБА_2 повинен був розуміти те, що він передає йому свою земельну ділянку у володіння та користування. Та протягом всього періоду дії емфітевзису він не має права здійснювати жодних дії, направлених на обмеження або позбавлення позивача щодо її використання. Укладені між ОСОБА_2 та ФГ Смена договір оренди земельної ділянки суперечать п.6 ч.1 ст.3 ЦК України, оскільки вони є наслідком їх недобросовісної поведінки щодо позивача. Отже вважає, що у ОСОБА_2 були відсутні правові підстави для укладання договорів оренди та передавати строкове право володіння та користування земельними ділянками ФГ Смена , оскільки на той момент (і зараз) вона обтяжена таким правом позивача. За таких умов, укладений між ФГ Смена та ФГ Орбіта-СМ договір суборенди земельної ділянки від 30 квітня 2019 року є також недійсним з огляду на недійсність основного договору оренди. Укладання спірних договорів оренди та суборенди, а також реєстрація похідних від них речових прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, позбавляють позивача можливості реєстрації в даному реєстрі свого права емфітевзису та його використання.

Враховуючи викладене, позивач ОСОБА_1 просить: 1) визнати недійсними договір оренди земельної ділянки від 19 серпня 2018 року, укладений між ОСОБА_2 та Фермерським господарством Смена номер запису про інше речове право 27626052 щодо земельної ділянки площею 8,7645 га кадастровий номер 2320955700:02:026:0002; 2) визнати недійсними договір суборенди земельної ділянки від 30 квітня 2019 року, укладений між Фермерським господарством Смена та Фермерським господарством Орбіта-СМ номер запису про інше речове право 31497232 щодо земельної ділянки площею 8,7645 га кадастровий номер 2320955700:02:026:0002; 3) Судові витрати покласти на відповідачів.

Ухвалою Василівського районного суду Запорізької області від 08 липня 2019 року відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання (а.с.36).

Ухвалою Василівського районного суду Запорізької області від 05 серпня 2019 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Норочевського О.О. про витребування з Василівської районної державної адміністрації Запорізької області доказів по справі №311/2233/19 (а.с.50,56-57).

05 серпня 2019 року в підготовчому судовому засіданні представником відповідача Фермерського господарства Орбіта-СМ Сергієнко О.О. надано відзив на позовну заяву, складений в редакції від 05.08.2019 року (а.с.51-53).

05 серпня 2019 року до суду надійшов відзив на позов, поданий представником відповідача Фермерського господарства Смена Шевченко В.М., складений в редакції від 02.08.2019 року (а.с.62-64).

13 серпня 2019 року до суду надійшов відзив, поданий представником відповідача Фермерського господарства Орбіта-СМ Сергієнко О.О., в редакції від 05.08.2019 року (а.с.67-69).

30 жовтня 2019 року до суду надійшла відповідь на відзив, подана представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Норочевським О.О., складена в редакції від 28.10.2019 року (а.с.91-92).

Ухвалою Василівського районного суду Запорізької області від 02 грудня 2019 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду (а.с.126).

В судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Норочевський О.О. не з`явилися, про день та час розгляду справи були повідомлені судом своєчасно, належним чином та у встановленому законом порядку, проте не адресу суду надано заява представника позивача адвоката Норочевського О.О. про розгляд справи у його відсутність та відсутність його довірителя ОСОБА_1 , заявлені позовні вимоги підтримують у повному обсязі та просять позов задовольнити (а.с.148).

Представник відповідача Фермерського господарства Орбіта-СМ в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи був повідомлений судом своєчасно, належним чином та у встановленому законом порядку, що підтверджується розпискою, поштовими повідомленнями про отримання судової повістки (а.с.132,133,146), про причини неявки суду не повідомлено. Проте відповідачем ФГ Орбіта-СМ до суду подано відзив на позовну заяву, в редакції від 05.08.2019 року (а.с.51-53,67-69)

У поданому відзиві відповідач зазначає, що ФГ Орбіта-СМ не погоджується з доводами позовної заяви та на обґрунтування викладених у відзиві запереченнях проти позову ОСОБА_1 зазначають про наступне: заявлені позовні вимоги відповідач не визнають у повному обсязі та відповідач вважає, що позивач намагається надати правову оцінку договорам, укладеним між відповідачами, оминувши при цьому обставини і законність укладення договору емфітевзису від 10.11.2010 року. Однак, всупереч положенням законодавства, державна реєстрація Договору емфітевзису проведена не була, про що зазначає сам позивач безпосередньо у позовній заяві. А відтак, договір емфітевзису, в силу положень законодавства, є нікчемним (недійсним) та не породжує для сторін будь-яких прав та обов`язків.

Відповідач вважає, що договір емфітевзису, без державної реєстрації, є нікчемним в силу положень законодавства, а відтак жодних прав та обов`язків для сторін не породжує та, відповідно, у позивача відсутнє порушене право, за захистом якого він звернувся.

Крім того, договір емфітевзису від 10.11.2010 року, на який посилається позивач, підписаний між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . При цьому, сторонами за договорами оренди, про які згадується у договорі емфітевзису, є: ОСОБА_2 та СВК Перемога , від імені якого договір підписано ОСОБА_1 .

Тобто в 2007 році СВК Перемога укладає договори оренди землі, а в 2010 році член цього кооперативу укладає договір емфітевзису на ці самі земельні ділянки, будучи обізнаним про існування договорів оренди. Договір оренди, укладений у 2007 році, відповідно до вимог законодавства зареєстрований в Державному реєстрі, недійсним не визнаний. За наявності згоди, сторони мали б розірвати договір оренди землі (п.38 цього договору) і укладати в подальшому, у відповідності до положень законодавства - договір емфітевзису, з наступною його державною реєстрацією.

Крім того, відповідач Фермерське господарство Орбіта-СМ вважає, що позивач ОСОБА_1 не надав нормативного обґрунтування позовних вимог, а саме: які норми законодавства порушено відповідачами при укладенні спірних договорів оренди (суборенди) землі, позивачем не зазначено.

Договір оренди землі, за умовами якого власник передає у користування іншій особі належну йому на праві власності земельну ділянку, жодним чином не суперечить моральним засадам суспільства. Також є незрозумілим, в чому полягає недобросовісність сторін договору емфітевзису. Договір є дійсним з моменту реєстрації, про що сторонам договору було відомо. Натомість, жодна із сторін договору емфітевзису з якихось власних міркувань з 2010 року не вжила заходів для його державної реєстрації. Будь-яка із сторін зацікавлена в дійсності договору та мала вчинити дії для проведення його реєстрації. А позивач не реєстрував договір емфітевзису. тобто своєю поведінкою давав зрозуміти контрагенту за договором, що ці правовідносини його не цікавлять. Наголошують на тому, що навіть задоволення позовних вимог не призведе до захисту порушеного (як він вважає) права позивача, оскільки ніхто не заважає контрагентам за договорами укласти нові договори оренди (суборенди). Тобто відновлення нібио порушеного права не відбудеться.

Відповідач вважає, що позивачем не доведена наявність у ОСОБА_1 будь-якого права на земельні ділянки, які використовуються відповідно до договорів оренди (суборенди), укладених між відповідачами, визнання недійсними яких є предметом розгляду у даній справі, а відповідно відсутнє порушене право, і як наслідок, відсутні правові підстави для задоволення позову. Та з огляду на вищевикладене, відповідач Фермерське господарство Орбіта-СМ просить відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі (а.с.51-53,67-69).

Представник відповідача Фермерського господарства Смена в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи був повідомлений судом своєчасно, належним чином та у встановленому законом порядку, що підтверджується поштовим повідомленням про отримання судової повістки 05.12.2019 року (а.с.137,145), однак на адресу суду головою Фермерського господарства Смена Шевченко В.М. подано заяву, в якій він просять розглядати справу без участі представника відповідача, Заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги не визнають у повному обсязі та просять в задоволенні позову відмовити за викладеними у відзиві підставами (а.с.68).

У відзиві на позовну заяву відповідач Фермерське господарство Смена вказує, що 10.11.2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір встановлення емфітевзису щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2320955700:02:026:0002. Зі змісту вказаного договору вбачається, що правами та обов`язками наділені обидві сторони Договору, відтак договір встановлення емфітевзису є двостороннім.

За умовами договору встановлення емфітевзису, позивач у трирічний строк, тобто до 10.11.2013 року, мав би прийняти емфітевтичне право шляхом державної реєстрації такого речового права та фактичного використання земельної ділянки за її цільовим призначенням, проте цього не зробив.

Відповідач вважає, що договір встановлення емфітевзису є укладеним, однак припинив свою дію 10.11.2013 року у зв`язку із неприйняттям позивачем ОСОБА_1 емфітевтичного права внаслідок невикористанням ним земельної ділянки за її цільовим призначенням протягом трьох років поспіль (пп.6 п.1. Договору). Та враховуючи те, що право емфітевзису не пройшло державної реєстрації як того вимагали положення ст.ст.3,4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , то позивач ОСОБА_1 не набув емфітевтичного права, на досягнення якого було спрямоване волевиявлення сторін при укладенні договору встановлення емфітевзису. А тому, зважаючи на положення ст.16 ЦК України, звернення позивача до суду з вимогою про захист не набутого ним права є безпідставним.

У період з моменту укладення договору емфітевзису і до 10.11.2013 року позивач ОСОБА_1 не скористався можливістю звернутися до суду за захистом своїх прав з вимогою визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, реєстраційний номер якого 040826600039, укладеному 31 березня 2008 року, терміном на десять років, між власником та СВК Перемога в особі голови ОСОБА_1 Івановича.

Відповідач Фермерське господарство Смена вважає, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, а сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові лише за умови обґрунтованості позову, тобто за умови наявності порушеного права, у зв`язку з чим просить застосувати строк позовної давності (як додаткова підстава для відмови у позові) та у задоволенні заявлених позовних вимог відмовити у повному обсязі (а.с.62-64).

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи був повідомлений судом своєчасно, належним чином та у встановленому законом порядку, що підтверджується поштовим повідомленням про отримання судової повістки (а.с.136), проте про причини неявки суду не повідомлено, відзиву, заперечень на позов не надано.

Представник третьої особи Василівської районної державної адміністрації Запорізької області в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи був повідомлений судом своєчасно, належним чином та у встановленому законом порядку, що підтверджується розпискою про отримання судової повістки уповноваженою особою (а.с.135,144), проте про причини неявки суду не повідомлено, заяв, клопотань, заперечень до суду не надійшло, самосійних вимог щодо предмета спору не заявлено.

Дослідивши матеріали цивільної справи №311/2233/19, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, давши їм оцінку у сукупності з оголошеними та дослідженими матеріалами справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 10 листопада 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений Договір встановлення емфітевзису щодо земельної ділянки кадастровий номер якої 2320955700:02:026:0002 площею 8,76 га, яка розташована на території Степногірської селищної ради Василівського району Запорізької області і має цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, власником якої є ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ЗП № 064959, виданого Степногірською селищною радою ради Василівського району Запорізької області 27.12.2001 року. Емфітевтичне право за цим договором встановлюється на 100 років (п.2.3 Договору).

Як вбачається з п.1.3 даного договору, власник земельної ділянки ОСОБА_2 довів до відома емфітевта ( ОСОБА_1 ), а емфітевт взяв до уваги той факт, що земельна ділянка, яка є предметом даного договору, перебуває в оренді СВК Перемога , договір оренди укладено 31.03.2008 року, терміном на десять років, реєстраційний номер якого 040826600039. Вказаний договорі посвідчений приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу Харченко Ю.Г., та зареєстрований у реєстрі за №1646, копія якого міститься в матеріалах справи (а.с.6-7).

Даний договір підлягає державній реєстрації, відповідно до ст.182 ЦК України та п.5.4 Договору про встановлення емфітевзису.

Як визначено сторонами договору у п.5.4 Договору - це речове право підлягає державній реєстрації Проте, державна реєстрація вказаного договору проведена не була.

Згідно договору оренди землі, укладеного 10 грудня 2007 року між ОСОБА_2 та СВК Перемога вбачається, що орендодавець ОСОБА_2 передав в оренду СВК Перемога в особі Голови ОСОБА_1. - земельну ділянку загальною площею 8,76 га, в тому числі ріллі 8,76 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Степногірської селищної ради Василівського району Запорізької області. Договір зареєстровано у Василівському районному відділі Запорізької регіональної філії ДП Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах 31 березня 2008 року за №040826600039, а отже, він є чинним з вказаної дати. Строк дії договору становить 10 років (п.8 Договору оренди), копія якого міститься в матеріалах справи (а.с.10-11).

Згідно договору оренди землі від 19 серпня 2018 року вбачається, що орендодавець ОСОБА_2 надав в оренду Фермерському господарству Смена в особі голови господарства Шевченко В.М. - земельну ділянку з кадастровим номером №2320955700:02:026:0002 загальною площею 8,76 га, в тому числі ріллі 8,76 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Степногірської селищної ради Василівського району Запорізької області, копія якого міститься в матеріалах справи (ас.82-84).

Відповідно до договору суборенди земельної ділянки №1 від 30 квітня 2019 року, Фермерське господарство СМЕНА в особі голови Шевченко В.М. передало в строкове платне користування строком на три роки в суборенду Фермерському господарству ОРБІТА-СМ в особі голови господарства ОСОБА_5 земельну ділянку з кадастровим номером №2320955700:02:026:0002 загальною площею 8,76 га, що розташована на території Степногірської селищної ради Василівського району Запорізької області і має цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва копія якого міститься в матеріалах справи (а.с.71-72).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за №168901068 від 01.06.2019 року, земельна ділянка площею 8,76 га з кадастровим номером 2320955700:02:026:0002 на праві приватної власності належить ОСОБА_2 та на підставі договору оренди землі від 19.08.2018 року, укладеного між ФГ Смена та ОСОБА_6 та зареєстрованого державним реєстратором Василівської районної державної адміністрації Запорізької області 23.08.2018 року, знаходиться в оренді ФГ Смена та на підставі договору суборенди земельної ділянки від 30 квітня 2019 року між ФГ Орбіта-СМ та ФГ Смена (орендар) та зареєстрованого державним реєстратором Василівської районної державної адміністрації Запорізької області 06 травня 2019 року, знаходиться в суборенді ФГ Орбіта -СМ (а.с.14-15,70).

Судом встановлено, що предметом спору в даному провадженні є правовідносини пов`язані з орендою землі, які регулюються ЗК України, ЦК України, Законом України "Про оренду землі", Законом України" Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також укладеним між відповідачами договором оренди та суборенди земельної ділянки, а саме визнання їх недійсними у зв`язку з недобросовісною поведінкою відповідача ОСОБА_2 .

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, третьою та п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.

З урахуванням наведених норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 15 грудня 2013 року у справі № 6-94цс13, від 09 грудня 2015 року у справі № 6-849цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1512цс16, однією з обов?язкових умов визнання договору недійсним є порушення, у зв?язку з його укладенням, прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Для визнання недійсним договору оренди землі необхідним є встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду, у зв?язку з укладенням оспорюваного договору.

Відповідно до положень ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності.

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 Проніна проти України (Pronina v. Ukraine) , § 23).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до приписів ч.2 ст.792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються Законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі у редакції, чинній на дату виникнення відносин, з приводу прав і обов`язків у яких виник спір.

Відповідно до положень ст.14 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України. Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (ст. 18 цього Закону).

Згідно ст.13 Закону України "Про оренду землі" під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Відповідно до ст. 31 вказаного Закону договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Статтею 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Частиною 4 статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Договір оренди землі є цивільно-правовим, а отже, йому притаманні такі ознаки, як свобода договору, обов`язковість його виконання сторонами тощо.

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки по договору, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Такий зміст правового регулювання вищевказаних норм відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 18.12.2013 у справі № 6-127цс13 та від 18.01.2017 року у справі № 532/129/16-ц.

Отже з викладеного суд приходить до висновку, що дія договору оренди земельної ділянки від 10.12.2007 року (зареєстрований 31.03.2008 року) припинилася 31.03.2028 року у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.395 ЦК України, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) є видом речового права на чуже майно.

У відповідності до положень ч.1 ст.407 ЦК України, право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Отже, договір оренди земельної ділянки відноситься до зобов`язальних правовідносин, а договір емфітевзису відноситься до речового права.

Відповідно до вимог ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухоме майно, обтяження цих прав. Їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ч.1 ст.210 ЦК України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Тобто, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом (частини перша та друга статті 210 ЦК України).

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (частини перша та четверта статті 182 ЦК України).

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

Однак, договір встановлення емфітевзису не містить відмітки про дату, час та номер здійснення його державної реєстрації.

Закон України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень пов`язує момент виникнення права на нерухоме майно та його фактичну наявність із здійсненням державної реєстрації та знаходженням відповідних відомостей в Державному реєстрі прав на нерухоме майно.

Так, відповідно до ч.3 ст.3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно положень п.2 ч.1 ст.4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції, чинній на час укладення договорів емфітевзису), обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права а обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право володіння; право користування (сервітут ); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном.

В свою чергу, частиною 1 ст.10 цього Закону встановлено, що Державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані права і обтяження, суб`єктів прав,об`єкти нерухомого майна, документи, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав.

Суд зазначає, що набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) породжує правовідносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Державна реєстрація договору є адміністративним актом, тобто зовнішнім елементом стосовно договору.

З таким висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 18 грудня 2013 року у справі № 1106/2791/2012 (провадження № 6-127цс13).

Метою укладення будь-якого цивільного правочину є отримання певних правових наслідків через реалізацію сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків. Правочин, укладений без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлені, є фіктивним.

Разом з тим, реалізувати свої суб`єктивні права та обов`язки сторони договору емфітевзису земельної ділянки можуть лише після державної реєстрації такого договору.

Моментом укладення договору емфітевзису земельної ділянки є саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили у договорі інше, відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: 1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; 2) розірванні договору в судовому порядку; 3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; 4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; 5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17.

Закон України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01 липня 2004 року, в редакції чинній на час укладення договору про встановлення емфітевзису, в ст.ст.3,4 передбачено, що речові права на нерухоме майно, а саме право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) підлягає обов`язковій державній реєстрації в порядку, установленому цим Законом.

Враховуючи той факт, що право емфітевзису не пройшло державної реєстрації, як того вимагали положення ст.ст.3,4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , то позивач не набув емфітевтичного права, на досягнення якого було спрямоване волевиявлення сторін при укладенні договору встановлення емфітевзису, відтак, зважаючи на положення статті 16 Цивільного кодексу України, звернення позивача до суду з вимогою про захист не набутого ним права, є безпідставним.

Позивач безпосередньо у позові зазначає, що державна реєстрація договору емфітевзису від 10.11.2010 року проведена не була. А відтак, договір емфітевзису, в силу вимог законодавства щодо його державної реєстрації, є нікчемним та не породжує для сторін будь-яких прав га обов`язків.

Відповідно до положень ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Під способами захисту цивільних прав розуміють передбачені законом заходи примусового характеру, за допомогою яких відновлюються порушені, невизнані або оспорювані права.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

За принциповими положеннями ст.12 ЦПК України, які встановлюють змагальність цивільного процесу, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Нормами ст.13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до вимог ст.ст.76, 77, ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.3 ст.12 та ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Крім цього ст.16 ЦК України зазначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Аналізуючи матеріали провадження, суд зазначає, що позовна заява не містить належних обґрунтувань щодо змісту порушених прав та інтересів позивача, окрім посилання лише на недобросовісну поведінку відповідачів при укладенні спірних договорів.

При цьому, суд зазначає, що розгляд цивільних справ проводиться в межах заявлених вимог і на підставі наданих доказів сторін та інших осіб, які беруть участь справі, при цьому суд приймає до розгляду тільки ті докази, які мають значення по справі. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.3 ст.12 ЦПК України).

Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. При цьому, в рамках даного провадження судом було вжито всіх необхідних умов та заходів, передбачених ЦПК України щодо реалізації сторонами своїх прав.

З огляду на викладене, суд зазначає, що укладений 10 листопада 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір встановлення емфітевзису щодо земельної ділянки з кадастровим номер 2320955700:02:026:0002 загальною площею 8,76 га, яка розташована на території Степногірської селищної ради Василівського району Запорізької області і має цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, повинен бути в обов`язковому порядку зареєстрований, що вбачається зі змісту та передбачено умовами цього договору (п.5.4.).

Враховуючи, що судом встановлено відсутність реєстрації вказаного договору в установленому законом порядку, суд вважає, що Договір встановлення емфітевзису не був вчинений та, як наслідок, сторони за вказаним договором, не набули відповідних прав та обов`язків.

Також судом встановлено, що договір оренди належної відповідачу ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 2320955700:02:026:0002 загальною площею 8,76 га, був укладений ним з ФГ Смена 19 серпня 2018 року, тобто вже після спливу дії попереднього договору оренди, укладеного 10 грудня 2007 року ОСОБА_2 з СВК Перемога , терміном на 10 років.

При вирішенні спору суд враховує, що на момент укладення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору емфітевзису земельної ділянки, остання перебувала у правомірному користуванні орендаря СВК Перемога в особі голови ОСОБА_1 на підставі укладеного 10.12.2007 року та зареєстрованого 31.03.2008 року Договору оренди земельної ділянки, а тому укладення вказаного вище договору встановлення емфітевзису викликає у суду обґрунтовані сумніви у спрямованості цього договору на реальне настання правових наслідків.

Додатково суд зазначає, що позивач ОСОБА_1 не є стороною оспорюваних ним договорів, останні укладені згідно вимог діючого законодавства, зареєстровані в установленому Законом порядку, на теперішній час діють.

Більш того, ретельно вивчивши зміст договору встановлення емфітевзису, суд зазначає, що в ньому не міститься заборони власнику земельної ділянки на укладення будь-яких угод.

Аналізуючи досліджені в судовому засіданні докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та вважає за необхідне відмовити у їх задоволенні.

Статтею 141 ЦПК України встановлено порядок розподілу судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, враховуючи відмову у задоволенні позову, судові витрати покладаються на позивача.

Вирішуючи питання судових витрат, суд керується положеннями ст.141 ЦПК України, а тому, у зв`язку з відмовою у задоволенні позову, на підставі п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України, суд відмовляє також і у задоволенні вимоги про стягнення з відповідачів на користь позивача судових витрат.

Керуючись ст. ст. 182, 203, 215, 216, 229, 230, 395, 626, 627, 638, 651 ЦК України, Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Законом України "Про оренду землі", ст.129 Конституції України, ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст.ст. 9, 12, 13, 76, 81, 133, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Фермерського господарства Смена , Фермерського господарства Орбіта-СМ , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Василівська районна державна адміністрація Запорізької області, про визнання недійсними договорів оренди та суборенди земельної ділянки - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Запорізького апеляційного суду через Василівський районний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено - 13 березня 2020 року.

Суддя

Василівського районного суду

Запорізької області Ю.В. СИДОРЕНКО