Постанова
Іменем України
01 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 567/517/17
провадження № 61-14555св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Могилянська сільська рада Острозького району Рівненської області,
третя особа - Острозька міська рада Рівненської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження
касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Острозького районного суду від 06 березня 2019 року у складі судді Назарук В. А. та постанову Рівненського апеляційного суду від 11 липня 2019 року у складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Гордійчук С. О., Ковальчук Н. М.
та касаційну скаргу ОСОБА_2 на додаткову постанову Рівненського апеляційного суду від 25 липня 2019 року у складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Гордійчук С. О., Ковальчук Н. М.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Могилянської сільської ради Острозького району Рівненської області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Острозька міська рада Рівненської області про визнання рішень протиправними, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
В квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Могилянівської сільської ради Острозького району Рівненської області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Острозька міська рада Рівненської області, про визнання рішень протиправними, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку .
На обґрунтування позову вказує, що в його власності знаходиться житловий будинок з надвірними будівлями, який розташований в АДРЕСА_1 і загальна площа земельних ділянок, якими він користується і які знаходяться за вказаною адресою становить 0,2431 га, частина з якої, орієнтовною площею 0,12 га, якою він користується більше 30 років і по межі якої ним в 1990 році встановлено огорожу, використовується ним для ведення особистого селянського господарства.
Зазначає, що в січні 2015 року, вчергове звернувся до Могилянівської сільської ради з заявою про передачу зазначеної земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та рішенням від 22 січня 2015 року йому було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,12 га за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення, у зв`язку з чим ПП Рівненський інженерний центр науково-інноваційних технологій було розроблено відповідний проект землеустрою в ході чого встановлено, що розмір земельної ділянки, яка може бути передана йому у власність становить 0,1077 га та 26 жовтня 2016 року зазначений проект він подав для затвердження до Могилянівської сільської ради з проханням передати у власність земельну ділянку площею 0,1077 га за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення, на що отримав повідомлення про те, що умовою затвердження проекту землеустрою щодо передачі земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку є зміна площі земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства з площі 0,1077 га на площу 0,06 га у зв`язку з відсутністю додаткової площі на цій земельній ділянці та накладенням земельної ділянки з земельними ділянками суміжних землекористувачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Посилається на те, що при розгляді його заяви Могилянівська сільська рада порушила вимоги статті 122 ЗК України щодо двотижневого розгляду його заяви та обов`язку затвердити проект землеустрою у випадку відповідності його рішенню органу місцевого самоврядування щодо надання дозволу на виготовлення такого проекту.
Зазначає, що в лютому 2017 року отримав рішення Могилянівської сільської ради від 25 січня 2017 року № 130 Про внесення змін до рішення сесії сільської ради № 434 від 22 січня 2015 року Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки ОСОБА_1 за яким змінено площу земельної ділянки щодо якої йому надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, яка знаходиться в АДРЕСА_1 з 0,12 га на 0,07 га та зазначене рішення мотивовано тим, що йому надано земельну ділянку площею 0,06 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд із земель запасу сільськогосподарського призначення на підставі рішення сесії сільської ради від 23 січня 2017 року № 68, а також тим, що зменшення розміру земельної ділянки відбулось за рахунок надання частини земельної ділянки сусіду ОСОБА_2 .
Вказує, що у зв`язку з отриманням зазначеного рішення дізнався, що стосовно частини спірної земельної ділянки рішенням Могилянівської сільської ради Острозького району від 27 квітня 2015 року № 468 ОСОБА_2 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, а рішенням Могилянівської сільської ради Острозького району від 24 лютого 2017 року № 140 проект землеустрою було затверджено та передано ОСОБА_2 в приватну власність земельну ділянку площею 0,01 га (кадастровий номер 2624285100:01:002:0207) для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення в с. Могиляни Острозького району та на підставі цього рішення державним реєстратором Бернацьким А. О. зареєстровано право власності ОСОБА_2 на зазначену земельну ділянку.
Позивач вважає, що таке рішення органу місцевого самоврядування є протиправним, оскільки зазначеному органу, як і ОСОБА_2 було відомо, що саме він користується спірною земельною ділянкою і на час прийняття рішень щодо передачі земельної ділянки ОСОБА_2 на розгляді сільської ради вже перебувала його заява про затвердження проекту землеустрою про надання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, а відтак протиправним є і рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на земельну ділянку.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 06 березня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що приймаючи рішення від 27 квітня 2015 року № 468 Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_2 , Могилянівська сільська рада діяла в межах наданих їй повноважень, а тому підстав для визнання незаконними цього рішення від 27 квітня 2015 року № 468 та рішення Могилянівської сільської ради Острозького району Рівненської області від 24 лютого 2017 року № 140 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення немає.
Крім того, зважаючи на те, що державна реєстрація права власності на спірну земельну ділянку була проведена відповідно до Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, то підстав для скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, оформленого рішенням державного реєстратора Бернацького А. О. від 06 березня 2017 року про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0100 га (кадастровий номер 2624285100:01:002:0207) для ведення особистого селянського господарства також немає.
Постановою Рівненського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Острозького районного суду Рівненської області від 06 березня 2019 року без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу суд апеляційної інстанції погодився із висновками місцевого суду та вказував, що ОСОБА_1 не є власником спірної земельної ділянки і його твердження, що саме він має право на отримання у власність земельної ділянки площею 0,01 га наданої відповідачу, оскільки більше 30 років на законних підставах нею користувався не заслуговують на увагу, оскільки здійснювати розпорядження землями комунальної власності, у тому числі передавати їх у власність фізичним особам, належить до виключної компетенції органу місцевого самоврядування.
Разом із тим апеляційний суд зазначав, що фактично підстав для ухвалення сільрадою рішення № 434 про надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,12 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення не було, оскільки безоплатно у власність йому рішенням тої ж Могилянівської сільської ради від 26 січня 1998 року № 3 вже було передано в приватну власність для ведення особистого підсобного господарства земельну ділянку площею 0,40 га.
Додатковою постановою Рівненського апеляційного суду від 25 липня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення про стягнення з ОСОБА_1 понесених витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 як особа з інвалідністю ІІ групи звільнений від сплати судових витрат, а тому дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої та постанову апеляційної інстанцій, та ухвалити нове рішення, яким визнати недійсними: рішення Могилянівської сільської ради Острозького району Рівненської області від 27 квітня 2015 року № 468 Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_2 та рішення Могилянівської сільської ради Острозького району Рівненської області від 24 лютого 2017 року № 140 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення ; скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, оформлену рішенням державного реєстратора Бернацького А. О. від 06 березня 2017 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0100 га (кадастровий номер № 5624285100:01:002:0207) для ведення особистого селянського господарства.
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Хмарук Ю. М. посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права просила скасувати додаткову постанову Рівненського апеляційного суду від 25 липня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 853,00 грн витрат, понесених із отриманням ним професійної правничої допомоги.
Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що орган місцевого самоврядування, на думку позивача не міг прийняти рішення про передачу спірної земельної ділянки відповідачу, адже позивач добросовісно користується нею понад 30 років. ОСОБА_2 подав заяву про виділення йому спірної земельної ділянки безпідставно, адже йому було відомо про те, що позивач користується нею.
Рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність було прийняте 22 січня 2015 року, в той же час аналогічне рішення про передачу у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_2 було прийняте 27 квітня 2015 року. Орган місцевого самоврядування надав ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою на ту саму земельну ділянку площею 0,01 га, на яку вже було надано дозвіл заявнику.
Доводом касаційної скарги ОСОБА_1 є також те, що на думку заявника. Відмовляючи у позові місцевий суд послався на обставини, котрі не мають жодного відношення до цієї справи. Рішення про передачу земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на думку заявника не має жодного відношення до предмету судового розгляду - рішення про передачу у власність земельної ділянки для ведення селянського господарства, цільове призначення земельних ділянок є різним. Заявник вказує, що для передачі йому чи ОСОБА_2 земельної ділянки для ведення селянського господарства не має жодного значення в якому розмірі він має право на користування земельною ділянкою для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
ОСОБА_1 вказує, що висновок судів про те, що земельна ділянка площею 0,01 га не входить до складу земельних ділянок, що зазначені в земельно-шнуровій книзі є безпідставними, адже рішенням Могилянівської сільської ради від 26 січня 1998 року позивачу надано земельну ділянку саме для ведення селянського господарства, в склад цієї ділянки входить і та земельна ділянка, що є предметом спору.
Касаційна скарга ОСОБА_2 на додаткову постанову Рівненського апеляційного суду від 25 липня 2019 року мотивована тим, що хоча позивач, як особа з інвалідністю ІІ групи і звільняється від сплати судового збору проте він не звільняється від компенсації витрат відповідача на професійну правничу допомогу, пов`язану із розглядом справи.
Звільнення позивача від сплати судових витрат має наслідком компенсацію таких витрат понесених відповідачем за рахунок держави і не може бути підставою для відмови у їх стягненні.
Узагальнені доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги
У поданому в вересні 2019 року відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 представник Острозької міської ради Рівненської області зазначив, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки мотиви та підстави, зазначені у ній необґрунтовані, а оскаржені судові рішення ухвалені відповідно до вимог чинного законодавства. Просив врахувати, що дії державного реєстратора були вчинені відповідно до норм чинного законодавства.
У поданому в вересні 2019 року відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 представник ОСОБА_2 - адвокат Хмарук Ю. В. просила у задоволенні касаційної скарги відмовити посилаючись на її необґрунтованість.
Зазначала, що твердження позивача про те, що орган місцевого самоврядування надав ОСОБА_2 дозвіл на розроблення проекту землеустрою на ту саму земельну ділянку площею 0,01га на яку вже було надано дозвіл йому не підтверджується жодними матеріалами справи, хронологія та суть прийнятих органом місцевого самоврядування рішеннь підтверджують, що зменшення площі земельної ділянки, яка може бути передана позивачу у власність відбулося не у зв`язку із переданням частини такої земельної ділянки ОСОБА_2 , а у зв`язку із збільшенням площі земельної ділянки, виділеної для будівництва та обслуговування житлового будинку позивача.
Просила врахувати, що у касаційній скарзі ОСОБА_1 фактично просить суд касаційної інстанції повторно переоцінити докази, які вже були оцінені судами попередніх інстанцій.
Представник ОСОБА_2 одночасно просить вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених відповідачем при розгляді касаційної скарги.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що позивач проживає в АДРЕСА_1 де й зареєстрований за місцем проживання з 15 листопада 1972 року та оспорює право свого сусіда ОСОБА_2 на виділену йому земельну ділянку розміром 0,01 га, зазначаючи, що більше 30 років добросовісно користується вказаною земельною ділянкою. При цьому як на правову підставу своїх вимог посилається на статті 116,118,119 ЗК України.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на підставі рішення зборів уповноважених членів колгоспу ім. 17 Вересня від 24 квітня 1975 року та рішення виконкому Могилянівської сільської ради народних трудящих від 26 червня 1975 року була надана під забудову земельна ділянка на АДРЕСА_1 площею 0,06 га.
Вказана земельна ділянка обліковується за ОСОБА_1 по земельно-кадастровій книзі Могилянівської сільської ради, яка заведена в 1996 році, як така, що надана під забудову.
Рішенням Могилянівської сільської ради Острозького району № 3 від 26 січня 1998 року передано в приватну власність ОСОБА_1 для ведення особистого підсобного господарства земельну ділянку площею 0,40 га. Зазначена земельна ділянка обліковується за ОСОБА_1 по земельно-кадастровій книзі Могилянівської сільської ради (заведена в 1996 році) як рілля.
Технічна документація на відведення зазначеної земельної ділянки ОСОБА_1 та правовстановлюючі документи на неї не виготовлялась, в натурі межі земельної ділянки не виносились та межові знаки не виставлялись.
06 липня 2012 року Могилянівська сільська рада рішенням № 184 надала дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,06 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови.
18 грудня 2012 року Могилянівська сільська рада Острозького району рішенням № 238 земельну ділянку орієнтовною площею 0,15 га (в яку входить спірна земельна ділянка), що знаходиться в АДРЕСА_1 перевела в землі запасу зазначеної сільської ради.
22 січня 2015 року Могилянівська сільська рада Острозького району рішенням № 434 надала дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення.
На підставі вказаного рішення від 22 січня 2015 року № 434 та договору від 03 жовтня 2016 року ОСОБА_1 в ПП Рівненський інженерний центр науково-інноваційних технологій було виготовлено проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,1077 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 .
27 квітня 2015 року з тих же земель запасу (рішення № 238) рішенням Могилянівської сільської ради № 468 було надано дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,0100 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення в АДРЕСА_2 , на підставі якого ОСОБА_2 було виготовлено відповідний проект, який був погоджений Могилянівською сільською радою, суміжними землекористувачами та разом з позитивним висновком експерта державної експертизи Держгеокадастру був винесений на розгляд сесії сільської ради і рішенням якої від 24 лютого 2017 року № 140 було затверджено проект землеустрою земельної ділянки (кадастровий номер 5624285100:01:002:0207) для ведення особистого селянського господарства та надано земельну ділянку ОСОБА_2 у приватну власність.
25 листопада 2016 року Могилянівська сільська рада Острозького району рішенням № 95 надала дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,0736 га (суміжна ділянка), яка знаходиться в АДРЕСА_2 (кадастровий номер 5624285100:01:002:0203) для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд та ОСОБА_2 в ПП Рівненський інженерний центр науково-інноваційних технологій було виготовлено проект землеустрою щодо відведення у власність зазначеної земельної ділянки і 21 грудня 2016 року проведено державну реєстрацію права власності зазначеної земельної ділянки.
13 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Могилянівської сільської ради з письмовою заявою в якій зазначив, що 26 жовтня 2016 року він звертався з заявою про погодження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,1077 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 за рахунок земель сільськогосподарського призначення та просить передати йому у власність зазначену земельну ділянку.
Листом від 24 березня 2017 року Могилянівська сільська рада проінформувала ОСОБА_1 ., що задовольнити його прохання щодо передачі земельної ділянки площею 0,1077 га немає можливості через відсутність земельних ділянок такої площі.
Вказана обставина виникла в зв`язку зі збільшенням площі земельної ділянки ОСОБА_1 з цільовим призначення для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд з 0,06 до 0,12 га.
Як вбачається з листа відділу в Острозькому районі ГУ Держгеокадастру у Рівненської області від 22 січня 2018 року за № 28-17-0.29-25/101-18, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в с. Могиляни Острозького району Рівненської області Управлінням Держгеокадастру в Острозькому районі Рівненської області та відділом в Острозькому районі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області не погоджувався.
Також цей проект землеустрою не погоджений сільським головою та спеціалістом-землевпорядником сільської ради.
ОСОБА_1 не надано протокол обстеження та погодження меж земельних ділянок з суміжними землекористувачами.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалами Верховного Суду від 09 серпня 2019 року та від 11 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Острозького районного суду від 06 березня 2019 року, постанову Рівненського апеляційного суду від 11 липня 2019 року та додаткову постанову Рівненського апеляційного суду від 25 липня 2019 року у зазначеній справі.
21 серпня 2019 року справа № 567/517/17 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 березня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.
Аналіз статті 119 ЗК України дає підстави для висновку про те, що не передбачено жодних переваг для осіб, зазначених у частині першій цієї статті, оскільки навіть дотримання всіх умов набувальної давності не призводить до виникнення права власності на землю та фактично відсилає до загального порядку надання земельних ділянок у власність або в користування (статті 118, 123 ЗК України).
Ця норма надає лише право звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування і не передбачає обов`язкової передачі земельної ділянки у власність чи користування таким особам при дотриманні передбаченої законом процедури звернення та подання необхідних документів.
Аналогічний висновок висловлений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2018 року у справі № 742/2916/15-ц та від 21 листопада 2018 року у справі № 569/10861/16-ц.
Статтею 12 ЗК України визначено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, до яких належать, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу, інформування населення щодо вилучення (викупу) та інші.
В силу положень статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що посилання позивача на давність користування спірною земельною ділянкою надає лише право звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування і не передбачає обов`язкової передачі земельної ділянки у власність.
Отже вищенаведеним спростовуються доводи касаційної скарги про наявність у позивача переважного права на отримання у власність спірної земельної ділянки.
Разом із тим судами встановлено, що 18 грудня 2012 року Могилянівська сільська рада Острозького району рішенням № 238 земельну ділянку орієнтовною площею 0,15 га (в яку входить спірна земельна ділянка), що знаходиться в АДРЕСА_1 перевела в землі запасу зазначеної сільської ради.
22 січня 2015 року Могилянівська сільська рада Острозького району рішенням № 434 надала дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення.
На підставі вказаного рішення від 22 січня 2015 року № 434 та договору від 03 жовтня 2016 року ОСОБА_1 в ПП Рівненський інженерний центр науково-інноваційних технологій було виготовлено проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,1077 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 .
27 квітня 2015 року з тих же земель запасу (рішення № 238) рішенням Могилянівської сільської ради № 468 було надано дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,0100 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення в АДРЕСА_2 , на підставі якого ОСОБА_2 було виготовлено відповідний проект, який був погоджений Могилянівською сільською радою, суміжними землекористувачами та разом з позитивним висновком експерта державної експертизи Держгеокадастру був винесений на розгляд сесії сільської ради і рішенням якої від 24 лютого 2017 року № 140 було затверджено проект землеустрою земельної ділянки (кадастровий номер 5624285100:01:002:0207) для ведення особистого селянського господарства та надано земельну ділянку ОСОБА_2 у приватну власність.
Таким чином вищенаведеним спростовуються доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що орган місцевого самоврядування надав ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою на ту саму земельну ділянку площею 0,01 га, на яку вже було надано дозвіл заявнику та те, що ця земельна ділянка входить до складу земельних ділянок, що зазначені в земельно-шнуровій книзі, адже, як було встановлено судом першої інстанції правовстановлюючі документи на земельну ділянку виділену ОСОБА_1 для ведення особистого підсобного господарства площею 0,40 га не виготовлялась, в натурі межі земельної ділянки не виносились та межові знаки не виставлялись. Доказів про зворотнє позивачем у справі не надано також.
Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.
Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_2 на додаткову постанову Рівненського апеляційного суду від 25 липня 2019 року колегія суддів зазначає таке.
Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що представництво інтересів ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції здійснювала адвокат Хмарук Ю. М., повноваження якої підтверджуються ордером про надання правничої допомоги серії РН-814, виданим Адвокатським бюро Юлії Хмарук та Договором про надання правничої допомоги від 16 січня 2019 року.
Відповідно до Додатку 2 до Договору сторони погодили вартість послуг бюро: підготовка відповіді на відзив на апеляційну скаргу - 250,00 грн за 1 заяву; участь в судовому засіданні 500,00 грн за 1 судове засідання.
11 липня 2019 року було укладено Додаткову угоду, за якою п. 1 Додатку 2 до Договору викладено у наступній редакції: підготовка відзиву на апеляційну скаргу 250,00 грн за 1 заяву; участь в судовому засіданні 500,00 грн за 1 судове засідання.
Представником відповідача разом із заявою про ухвалення додаткового рішення надано Акт наданих послуг до Договору про надання правничої допомоги від 16 січня 2019 року, згідно якого у період з 04 травня 2019 року до 11 липня 2019 року бюро надало ОСОБА_2 послуги з надання правничої допомоги, щодо представництва останнього під час апеляційного розгляду справи, а саме: підготовка відзиву на апеляційну скаргу від 10 травня 2019, вартістю 250 грн; участь у судовому засіданні 11 липня 2019 року у Рівненському апеляційному суді, вартістю 500 грн. Крім того, у зв`язку з наданням правничої допомоги бюро були понесені поштові витрати на відправлення відзиву та клопотання про відкладення розгляду справи, на загальну суму 103,00 грн. На підтвердження понесених поштових витрат надано фіскальні чеки. Також долучено квитанцію від 12 липня 2019 року про сплату ОСОБА_2 853,00 грн, призначення платежу оплата послуг адвоката згідно договору від 16 січня 2018 року, справа №567/517/17, отримувач Хмарук .
Апеляційним судом встановлено, що представником відповідача, належними та допустимими доказами, документально доведено, що ОСОБА_2 понесено витрати, пов`язані з наданням правничої допомоги, а саме: надано договір про надання правничої допомоги, додаток 2 до договору, додаткову угоду до договору про надання правничої допомоги, акт наданих послуг до договору про надання правничої допомоги, платіжні документи про оплату таких послуг.
Встановивши вище перелічені обставини та пославшись на те, що на даний час порядок компенсації судових витрат за рахунок держави Кабінетом Міністрів України не врегульовано і врахувавши, що в поданій заяві представник відповідача просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 853,00 грн понесених витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, однак ОСОБА_1 , як особа з інвалідністю ІІ групи звільнений від їх сплати апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.
Такий висновок суду апеляційної інстанції колегія суддів вважає помилковим з огляду на таке.
ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України Про судових збір , що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0697810 від 25 квітня 2017 року (а. с. 34, том 1).
Однак позивач не звільняється від сплати витрат на правову допомогу.
Вищенаведене узгоджується із правовим висновком викладеним Верховним Судом у складі колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22 листопада 2018 року у справі № 635/5462/17 (провадження № 61-41310св18).
Відповідно до частини сьомої статті 141 ЦПК України, якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи відмову у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 та беручи до уваги те, що він як особа з інвалідністю ІІ групи звільнений від сплатити судового збору, проте не звільнений від сплати інших судових витрат, а тому понесені ОСОБА_2 витрати на правову допомогу при розгляді справи судом апеляційної інстанції підлягали стягненню з ОСОБА_1 .
Приймаючи додаткову постанову 25 липня 2019 року суд апеляційної інстанції на вказані обставини належної уваги не звернув, а тому дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення про стягнення з ОСОБА_1 понесених витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржуване рішення Острозького районного суду від 06 березня 2019 року та постанова Рівненського апеляційного суду від 11 липня 2019 року є законними та обґрунтованими, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 правильність висновків судів не спростовують, а тому його касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Відмовляючи у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат пов`язаних із витратами на правничу допомогу, апеляційний суд правильно встановив фактичні обставини справи, проте неправильно застосував норму процесуального права, що підлягала застосуванню для вирішення цього питання.
Отже колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 та ухвалення нового рішення про розподіл судових витрат за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України Про судових збір .
Відповідно до частини сьомої статті 141 ЦПК України, якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У відзиві представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Хмарук Ю. М. просить стягнути із ОСОБА_1 450,00 грн витрат на правничу допомогу, на підтвердження факту понесення яких надала суду копію додатку № 3 від 02 вересня 2019 року до договору про надання правничої допомоги від 16 січня 2019 року укладеного між ОСОБА_2 та адвокатським бюро Юлії Хмарук , копію акту надання послуг від 16 січня 2019 року за договором про надання правничої допомоги від 16 січня 2019 року, оригінал квитанції № 0.0.1456723076,1 від 06 вересня 2019 року про сплату ОСОБА_2 адвокатських послуг за договором від 16 січня 2019 року у справі № 567/517/17.
Враховуючи задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 та беручи до уваги те, що ОСОБА_1 як інвалід ІІ групи звільнений від сплатити судового збору, проте не звільнений від сплати інших судових витрат, якими є витрати на професійну правничу допомогу понесені ОСОБА_2 витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката при перегляді цієї справи у суді касаційної інстанції у розмірі 450,00 грн підлягають стягненню з ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Острозького районного суду від 06 березня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 11 липня 2019 року залишити без змін.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Додаткову постанову Рівненського апеляційного суду від 25 липня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 853 гривні витрат на професійну правничу допомогу понесених при розгляді справи судом апеляційної інстанції.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 450 гривень витрат на професійну правничу допомогу понесених при розгляді справи судом касаційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:В. С. Висоцька А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Сердюк І. М. Фаловська
Суд | Касаційний цивільний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 01.04.2020 |
Оприлюднено | 08.04.2020 |
Номер документу | 88641489 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Литвиненко Ірина Вікторівна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні