Постанова

від 13.04.2020 по справі 759/16163/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2020 року м. Київ

Справа № 22-4501 Головуючий у1-й інстанції - Сенько М. Ф.

Унікальний № 759/16163/16-ц Доповідач - Пікуль А. А.

Київський апеляційний суд. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:

головуючого Пікуль А. А.

суддів Гаращенка Д. Р.

Невідомої Т. О.

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Мале підприємство Пульс на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 лютого 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Мале підприємство Пульс про відшкодування матеріальної шкоди, -

у с т а н о в и л а:

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 пред`явила в суд позов до Товариства з обмеженою відповідальністю Мале підприємство Пульс (далі - ТОВ МП Пульс ) про відшкодування матеріальної шкоди, в якому просила стягнути з відповідача збитки, нанесені незаконним знесенням належного позивачу цегляного гаража, у розмірі 75 141 грн та судові витрати. (т.1, а.с.1-4).

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що ТОВ МП Пульс незаконно знищило належний позивачу цегляний гараж за адресою: АДРЕСА_1 (до зміни адреси - АДРЕСА_2 ), чим ОСОБА_1 було заподіяно збитки у розмірі вартості гаражу.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 15 лютого 2019 року позовні вимоги задоволені. Суд стягнув з ТОВ МП Пульс на користь ОСОБА_1 75 141 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 19 885 грн. на відшкодування судових витрат, з яких: 1 027 грн. - судовий збір; 18 658 грн. - витрати на правову допомогу адвоката (т.3, а.с.126-127).

Не погодившись з рішенням суду, ТОВ МП Пульс подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі (т.3, а.с.134-135).

У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до суду 12 березня 2020 року, ОСОБА_1 заперечувала проти її задоволення та вказала, що висновки районного суду базуються на правильному аналізі наданих позивачем переконливих доказів і доводами скарги не спростовуються.

Крім того, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги позивач 20 березня 2020 року подала (направила поштою) до апеляційного суду клопотання про дослідження у якості нових доказів наданих суду апеляційної інстанції матеріалів, що були у розпорядженні оцінювача ОСОБА_2 , та одночасно заявила клопотання про розгляд справи у судовому засіданні.

Заява ОСОБА_1 про розгляд справи у судовому засіданні залишається апеляційним судом без задоволення, оскільки перевірка доводів, викладених у апеляційній скарзі, не потребує особистих пояснень учасників справи.

Клопотання ОСОБА_1 щодо дослідження нових доказів залишається апеляційним судом без задоволення, оскільки ті докази, які позивач просить апеляційний суд дослідити у якості нових, наявні у матеріалах справи та були предметом оцінки районного суду під час ухвалення оскаржуваного рішення.

За правилами ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга ТОВ МП Пульс на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 лютого 2019 року розглядається апеляційним судом у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді Пікуль А. А., з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія доходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

При вирішенні справи районним судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження позивача (т. 1, а.с.38).

Відповідно до Рішення на виконання робіт від 15.05.1968, виданого відділом комунального господарства виконкому Роменського міською радою депутатів трудящих ОСОБА_4 надано дозвіл на будівництво гаража на земельній ділянці АДРЕСА_3 для індивідуального автомобіля (т.1, а.с.40).

ОСОБА_4 до своєї смерті в 1997 році користувався спірним гаражем. Після його смерті позивач як донька власника користувалась спірним гаражем до 2015 року, а саме до того часу як виявила суцільний дерев`яний паркан навколо гаража.

За зверненням до Роменської міської ради Сумської області та Роменського ВП ГУ НП в Сумській області встановлено, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 , де розташований спірний гараж, перебуває у власності ТОВ МП Пульс з 13 квітня 2005 року.

Власник земельної ділянки не звертався до ОСОБА_1 , як до власника гаража з вимогою про знесення спірного майна.

25 червня 2016 року працівники ТОВ МП Пульс знищили гараж ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до відомостей Звіту про оцінку майна № 21 від 14.06.2016 ринкова вартість знесеного гаража станом на 13.06.2016. становить 75 141,00 грн.

За встановлених обставин, оскільки відповідач без будь-яких попереджень та вручення припису власнику гаража протиправно зруйнував нерухоме майно, яке належить позивачу, чим завдав ОСОБА_1 матеріальних збитків у розмірі вартості цього майна, районний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

При перевірці указаних висновків районного суду у контексті доводів апеляційної скарги ТОВ МП Пульс апеляційний суд виходить з наступного.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що висновки районного суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.

Доводи апеляційної скарги відповідача щодо невідповідності висновків суду обставинам справи та відсутності правових підстав для задоволення позову, оскільки ОСОБА_1 не є власником спірного гаражу, адже правовстановлюючі документи на це майно, зокрема свідоцтво про право на спадщину, у позивача відсутні , не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення враховуючи наступне.

З наявних у розпорядженні суду письмових доказів убачається, що ОСОБА_4 у 1967 році за власний кошт за наявності дозволу компетентного органу влади побудував на земельній ділянці АДРЕСА_2 гараж, який був зареєстрований за ним на підставі акту комісії про введення в експлуатацію від 25 грудня 1967 року, запис у реєстраційній книзі № 729, з видачею реєстраційного свідоцтва (т.1, а.с.40; т.3, а.с.74).

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . На час його смерті (час відкриття спадщини) був чинним Закон України "Про власність".

Відповідно до положень указаного Закону праця громадян є основою створення i примноження їх власності (ч.1 ст.12 Закону).

За правилами ч.1 ст. 13 цього Закону об`єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і

виробничого призначення .

Отже спірний гараж був набутий ОСОБА_4 у власність правомірно та належав спадкодавцю з підстав, визначених законом.

Відповідно до роз`яснень п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування" від 30 травня 2008 року № 7 спадкові відносини регулюються Цивільним кодексом України ( 435-15 ) (далі - ЦК), законами України від 2 вересня 1993 року

N 3425-XII ( 3425-12 ) "Про нотаріат", від 23 червня 2005 року

N 2709-IV ( 2709-15 ) "Про міжнародне приватне право", іншими

законами, а також прийнятими відповідно до них підзаконними

нормативно-правовими актами. Відносини спадкування регулюються правилами ЦК ( 435-15 ), якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується

чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила

Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (далі - ЦК УРСР), у

тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом . У

разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК

( 435-15 ) і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня

2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

За змістом статті 524 ЦК Української РСР, який був чинним на час смерті ОСОБА_4 , спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Отже, спадкоємством вважається перехід майна померлого (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців) у порядку, передбаченому статтями 529 - 535 ЦК Української РСР.

Для спадкоємця, що прийняв спадщину, виникають як майнові права, так і обов`язки. До майнових прав належить, зокрема, право власності.

Відповідно до статті 86 ЦК Української РСР право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Право власності на майно, у даному випадку - гараж, набувається в порядку, який існував на час його будівництва.

Спірний гараж був збудований у 1967 році та був зареєстрований за спадкодавцем з видачею реєстраційного свідоцтва у порядку, який існував на час набуття цього майна.

За правилами ст. 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до положень ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом

шести місяців з дня відкриття спадщини.

У даній справі чітко і однозначно убачається, що ОСОБА_1 подала заяву про прийняття спадщини та фактично вступила у володіння спадковим майном. Свідоцтво про право на частину спадкового майна - гараж, не було видане позивачу, оскільки на час відкриття спадщини (1997 рік) це майно не підлягало державній реєстрації з видачею відповідного свідоцтва.

Водночас, ураховуючи вищенаведені положення ст. 548 ЦК УРСР, прийнятий у якості спадкового майна спірний гараж, визнається належним спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Доводи апеляційної скарги позивача щодо неправильної оцінки районним судом наданих позивачем доказів, оскільки звіт оцінювача ОСОБА_2 , яким визначена вартість знищеного гаража, складено з порушенням Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затвердженого постановою КМУ № 1440 від 10.09.2003, оскільки зазначений звіт не містить: заяви оцінювача щодо особистого огляду об`єкта оцінки; посилання на правовстановлюючий документ, технічний паспорт , також не можуть бути прийняті апеляційним судом у якості підстав для скасування оскаржуваного рішення з огляду на наступне.

Однією з засад судочинства, регламентованих п. 3 ч. 1 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За правилами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно цивільного процесуального законодавства,у разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може відповідно до ч.11 ст. 83 ЦПК України просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

При відсутності з її боку таких процесуальних дій, особа, яка подала заяву, має згідно із загальними правилами доказування (стаття 81 ЦПК) подати відповідні докази, що спростовують значення відомостей оспорюваного документа і могли бути підставою неприйняття його до уваги під час оцінки доказів.

У даній справі відповідач, оспорюючи достовірність Звіту про оцінку майна, не надав суду докази, зокрема, інший звіт оцінки знищеного майна, яким спростовані відомості наданого позивачем Звіту оцінювача про оцінку майна № 21 від 14 червня 2016 року (т.1, а.с.50-74).

У наданому позивачем звіті наведений опис оцінюваного майна, до нього додані фотографії за результатами огляду майна. Той факт, що на спірний гараж не був виготовлений технічний паспорт і оцінка проводилася за документами, наданими позивачем, - актом приймання гаража в експлуатацію та реєстраційним посвідченням, сам по собі не спростовує значення відомостей звіту оцінювача щодо вартості об`єкта оцінки.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що відповідач у встановленому процесуальним законом порядку не спростував значення відомостей наданого позивачем на підтвердження заявленого позову Звіту оцінювача про оцінку майна № 21 від 14 червня 2016 року (т.1, а.с.50-74), тому підстави для відхилення цього доказу відсутні. Тому висновки районного суду щодо вартості знищеного гаража є правильними.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем всупереч вимогам ст. 137 ЦПК України не надано суду визначених законом доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 18 658 грн. , відхиляються апеляційним судом як безпідставні, оскільки додані позивачем до заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу: копія угоди-доручення про надання правової допомоги № 1 від 18 листопада 2016 року; акт (звіт - детальний опис) надання правової (професійної правничої) допомоги за договором від 18.11.2016 № 1 з розрахунком адвокатського гонорару від 01.08.2018; квитанція прибуткового касового ордера від 01.08.2018 на суму 18 658 грн (т.3, а.с.90-94), містять: дані щодо розміру адвокатського гонорару за годину роботи; перелік наданих адвокатом послуг; кількість витрачених адвокатом годин; загальний розмір гонорару за всі надані послуги та докази щодо фактичної оплати за надані послуги.

Ураховуючи загальну тривалість розгляду справи у суді першої інстанції (більше двох років), кількість судових засідань та обсяг вчинених адвокатом процесуальних дій, указаний розмір витрат є цілком обґрунтованим.

Посилання у рішенні суду на положення ЗУ "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах", який втратив чинність 15 грудня 2017 року, не впливає на правильність висновків суду. Крім того, позовна заява була подана у листопаді 2016 року, справа перебувала у провадженні суду з 10 лютого 2017 року, тобто певна правнича допомога надавалась адвокатом в період дії означеного Закону.

Інших доводів щодо неправильності оскаржуваного рішення апеляційна скарга ТОВ МП Пульс не містить.

Враховуючи викладене, апеляційний суд доходить до висновку про те, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.

Керуючись ст. ст. 367-368, 374-375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Мале підприємство Пульс залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий А. А. Пікуль

Судді Д. Р. Гаращенко

Т. О. Невідома