Ухвала

від 14.04.2020 по справі 8/25-09

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

У Х В А Л А

14.04.2020 Справа № 8/25-09

м.Дніпро, просп. Д. Яворницького, 65

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач)

суддів: Орєшкіна Е.В., Широбокова Л.П.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Дніпровський машинобудівний завод" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.01.2009 у справі №8/25-09

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Веста-Пласт" (м.Дніпропетровськ)

до Приватного підприємства "Коттедж" (м.Дніпропетровськ)

про розірвання договору оренди та визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Веста-Пласт" (далі-позивач) звернулося Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства "Коттедж" (далі-відповідач), в якому просило:

- розірвати договір оренди нерухомого майна №4 від 27 липня 2008 року, укладений між позивачем та відповідачем;

- визнати за позивачем право власності на частину корпусу №48 поз. 93б, 489-510, загальною площею 840,8 кв.м, розташованої в м. Дніпропетровську по вул. Будівельників, 34, без додаткових актів введення в експлуатацію.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Веста-Пласт" є єдиним та повноправним власником спірного нерухомого майна, проте Приватне підприємство "Коттедж", яке є орендарем цього майна, порушує права позивача, не сплачуючи вартість оренди, оскільки не вважає позивача власником орендованого ним майна, отже заявлена позовна вимога є способом захисту цивільних прав та майнових інтересів позивача.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.01.2009 у справі №8/25-09 (суддя Дубінін І.Ю . ) позов задоволено.

Розірвано договір оренди нерухомого майна №4 від 27 липня 2008 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Веста-Пласт" (код ЄДРПОУ 32495200) та Приватним підприємством "Коттедж" (код ЄДРПОУ 32965070).

Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Веста-Пласт" (49000, м.Дніпропетровськ, вул. Пісаржевського, 5; код ЄДРПОУ 32495200) право власності на частину корпусу №48 поз. 93б, 489-510, загальною площею 840,8 кв. м, розташованої в м.Дніпропетровську, по вул. Будівельників, 34, без додаткових актів введення в експлуатацію.

Стягнуто з Приватного підприємства "Коттедж" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Веста-Пласт" 170 грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита, 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду першої інстанції вмотивовано тим, що при будівництві та перебудові спірної нерухомості було дотримано усі будівельні норми, стандарти та правила, що підтверджується технічним висновком ТОВ фірми "Інжиніринг-Правопроект" (ліцензія серії АВ №316949 від 20.06.2007р., строком дії з 20.06.2007р. по 20.06.2012р.) про обслідування і оцінку технічного стану будівельних конструкцій частини будівлі корпусу №48, що знаходиться на вул.Будівельників, 34, в місті Дніпропетровську, згідно якого основні несучі конструкції (фундаменти, стіни, перегородки, перекриття) знаходяться в нормальному і задовільному стані, придатні для подальшої експлуатації за функціональним призначенням та відповідають категорії К-1, К-2. Зважаючи на вказаний технічний висновок, додаткового введення в експлуатацію спірна нерухомість не потребує, отже суд на підставі положень частин 5, 7 статті 376 Цивільного кодексу України дійшов висновку про наявність підстав для визнання у судовому порядку за Товариством з обмеженою відповідальністю "Веста-Пласт" права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, у зв`язку з його невизнанням відповідачем.

На виконання означеного рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.01.2009, яке набрало законної сили 09.02.2009 - видано наказ.

У березні 2020 року до Центрального апеляційного господарського суду звернулось із апеляційною скаргою Акціонерне товариство "Дніпровський машинобудівний завод" (апелянт, АТ ДМЗ), в якій просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.01.2009 у справі №8/25-09 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Веста-Пласт" до Приватного підприємства "Коттедж" про розірвання договору оренди та визнання права власності скасувати, в задоволенні позову відмовити.

Одночасно в апеляційній скарзі також заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що АТ ДМЗ не було залучено до участі у зазначеній справі, хоча суд ухвалив рішення про його права та інтереси. АТ ДМЗ не отримувало копію рішення у даній справі, з його змістом ознайомлено за матеріалами ЄДРСР 23.03.2020. Апелянт зазначає, що станом на 29.01.2009 Публічне акціонерне товариство "Дніпровський машинобудівний завод" (після перейменування - Акціонерне товариство "Дніпровський машинобудівний завод") було законним землекористувачем земельної ділянки, на якій розташовано самочинно збудований об`єкт нерухомого майна, на який оскаржуваним рішенням суду визнано право власності. Так, рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 21.12.2000 №3373 "Про надання земельних ділянок по вул. Будівельників, 34 та вул. Прикордонній у постійне користування Відкритому акціонерному товариству "Дніпровський машинобудівний завод", код ЄДРПОУ 14313332, по фактичному розміщенню заводу, будинків соціально-побутового призначення та котельної" відповідачу надано у постійне користування 64,3131 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування. На підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 21.12.2000 №3373 Відкритому акціонерному товариству "Дніпровський машинобудівний завод" видано Державний акт на право постійного користування землею ІІ-ДП №007019, яка розташована по вул. Будівельників, 34 та вул. Прикордонній, розміром 64,3131 га, для фактичного розміщення заводу, будинків соціально-побутового призначення. Вказаний Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право користування землею за №001194. Апелянт зазначає, що позивач здійснив самочинне будівництво, яке є новоствореним майном на земельній ділянці, що не була йому відведена для цієї мети, та в подальшому, а саме на дату звернення з позовом до суду у даній справі, у встановленому законом порядку не отримав у користування земельну ділянку під уже збудоване нерухоме майно. За твердженням апелянта, на дату прийняття оскаржуваного рішення місцевого господарського суду у справі були відсутні правові підстави для визнання за позивачем права власності на самочинно збудований спірний об`єкт нерухомого майна. Просить поновити Акціонерному товариству "Дніпровський машинобудівний завод" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.01.2009 у справі №8/25-09 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Веста-Пласт" до Приватного підприємства "Коттедж" про розірвання договору оренди та визнання права власності.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, додані до неї документи, матеріали справи №8/25-09, суд апеляційної інстанції, вважаючи аргументи заявника стосовно поновлення строку на апеляційне оскарження непереконливими, дійшов висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Аналогічні положення містяться у статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Отже кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129) (пункт 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012).

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року №11-рп/2007).

Поряд з цим, попри визначені основні засади судочинства, що полягають у забезпеченні права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення, суд зазначає, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це може спотворити саму суть цього права (рішення ЄСПЛ від 12.07.2001 у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини").

Тобто, Господарський процесуальний кодекс України повинен містити імперативні норми про те, в яких випадках учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження, а реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень процесуального закону.

З 15.12.2017 набув чинності Господарський процесуальний кодекс України в новій редакції відповідно до Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" №2147-19 від 03.10.2017.

За положеннями пункту 13 розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній з 15.12.2017) судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 91 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Згідно із статтею 93 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення), апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься, протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги (подання) можливе протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом.

Разом з тим, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 Господарського процесуального кодексу України в редакції з 15.12.2017).

Отже, судові рішення, що ухвалені до 15.12.2017, тобто до набрання чинності Господарським процесуальним кодексом України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, проте розгляд таких скарг здійснюється за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України в редакції, чинній з 15.12.2017.

Враховуючи викладене, строк на оскарження судового рішення від 29.01.2009 сплив 08.02.2009 та на той час Господарський процесуальний кодекс України не передбачав оскарження рішення суду в апеляційному порядку не учасником справи.

Згідно з частиною першою статті 254 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній на час звернення з апеляційною скаргою, учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

За частиною третьою статті 256 Господарського процесуального кодексу України, строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 261 Господарського процесуального кодексу України, незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків, зокрема, подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки.

З приписів вищенаведеної процесуальної норми не вбачається безумовного обов`язку суду відкрити апеляційне провадження у випадку подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки. Натомість, як вбачається з системного аналізу положень даної статті, суд у такому випадку надає оцінку наведеним апелянтом причинам пропуску строку апеляційного оскарження на предмет їх поважності.

Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, в кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює докази, що наведені в обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи не поважності причин пропуску строку.

У статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою.

Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.

Обов`язок держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

У відповідності до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (inter alia), який полягає у тому, що у разі винесення судом остаточного рішення у справі, таке рішення не може бути піддано сумніву (рішення у справі Brumaresku v Romania [GC], №28342/95, п. 61, ЄСПЛ 1999-VII).

Право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (пункти 22 - 23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006, пункти 37-38 рішення у справі "Мушта проти України" від 18.11.2010).

У п. 41 рішення від 03.04.2008 "Пономарьов проти України" ЄСПЛ вказав, що: "правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи є підстави для поновлення строків для оскарження, виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків" (рішення у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine), заява №3236/03, пункт 41, від 03.04.2008).

При цьому, якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (рішення у справі "Устименко проти України" (Ustimenko v. Ukraine), заява №32053/13, пункт 41, від 29.10.2015).

Отже, у даному випадку необхідність здійснення перегляду судового рішення, що набрало законної сили та чинне одинадцять років, має обумовлюватись виключними обставинами, наявність яких є очевидною та безспірною, що обґрунтовувало б порушення принципу правової певності, який вимагає поваги до остаточного рішення суду, та виправдовувало таке порушення необхідністю відновлення прав та охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулась до суду по такий перегляд, а також неможливістю цієї особи відновити свої права шляхом використання передбачених законом інших способів захисту.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що як вбачається з матеріалів справи, скаржник не був учасником провадження у цій справі, під час ухвалення оскаржуваного рішення в суді першої інстанції він участі не приймав та жодних повідомлень про судові засідання, як і оскаржуване рішення, на його адресу не направлялось.

Відтак матеріалами справи дійсно підтверджено ту обставину, що скаржник є особою, яка не була залучена до участі у справі.

Згідно наведених скаржником доводів апеляційної скарги, до спірних правовідносин не може бути застосована частина 5 статті 376 Цивільного кодексу України, оскільки позивач не був на дату звернення з позовом до суду у даній справі ні власником, ні користувачем земельної ділянки під самочинно збудованим на ній нерухомим майном. Єдиним законним користувачем земельної ділянки, на якій розташовано самочинно збудований об`єкт нерухомого майна, було ПАТ "Дніпровський машинобудівний завод". У таких обставинах скаржник убачає порушення своїх прав.

Разом із цим заявник не наводить у апеляційній скарзі будь-яких фактів та не надає відповідних доказів на підтвердження того, що йому до цього часу було не відомо про знаходження на земельній ділянці, що була надана йому на праві постійного користування, спірного нерухомого майна.

Між тим, в оскарженому судовому рішенні встановлено, а з матеріалів справи убачається, що позивач ще до визнання за ним права власності на самочинно збудоване майно, яке є предметом спору у цій справі, вже був власником частини спірних нежитлових приміщень, які також розташовані на цій земельній ділянці, та були набуті ним за договором купівлі-продажу від 21.12.2007, продавцем яких виступало Українсько-Угорське Закрите акціонерне товариство з іноземними інвестиціями "ВЕСТА-ДНІПРО", та належало продавцю на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно САВ №476428, виданого 28.04.2007 Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, на підставі рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 23.04.2007 року №1217, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 03.05.2007, згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого Комунальним підприємством "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" 03.05.2007 року, номер витягу: 14429423, реєстраційний номер: 18701952.

Із доданих скаржником до апеляційної скарги доказів, а саме копії державного акту на право постійного користування землею ІІ-ДП №007019, виданого Дніпропетровською міською радою на право постійного користування 64,3131 га землі в межах згідно з планом користування, та відповідного Плану зовнішніх меж також убачається, що площа цієї земельної ділянки неодноразово змінювалась (зменшувалась), а до того ж межує із земельними ділянками, землекористувачами яких є інші юридичні особи, зокрема Українсько-Угорське Закрите акціонерне товариство з іноземними інвестиціями "ВЕСТА-ДНІПРО".

Отже, твердження скаржника про порушення його прав користування певною земельною ділянкою іншою особою, а саме позивачем у цій справі, - відповідно до наданих доказів є лише ймовірним та може бути встановлено в процедурі перевірки обставин справи поданими доказами під час її розгляду по суті спору.

Відтак скаржник не навів суду апеляційної інстанції вагомих аргументів про те, що він не був обізнаний про розташування означеного спірного нерухомого майна на земельній ділянці. яка знаходиться в його постійному користуванні, оскільки користування позивачем такого майна, як і самочинне будівництво, носило відкритий характер, а права на частину цього нерухомого майна вже були зареєстровані державою в установленому порядку за його попереднім власником, який був суміжним землекористувачем.

Відповідно до правової позиції, яку висловлено Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 21 лютого 2019 року у справі №908/1141/15-г, судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Як убачається зі змісту оскарженого у цій справі судового рішення, його мотивувальна та резолютивна частини не містить висновків про права та обов`язки заявника апеляційної скарги.

Отже, якщо наразі скаржник пов`язує порушення своїх прав виключно з належним йому правом користування земельною ділянкою, на якій розташоване спірне майно, він не позбавлений права, відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України та статті 4 Господарського процесуального кодексу України на звернення до суду з окремим позовом за ефективним захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів у інший спосіб, який призведе до реального їх відновлення.

За викладеного вище колегія суддів вважає, що наведені скаржником причини поновлення строку оскарження не виправдовують втручання у принцип res judicata, будуть порушувати принцип правової визначеності тощо.

Тому з урахуванням наведених норм та встановлених обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для поновлення АТ "Дніпровський машинобудівний завод" строку на апеляційне оскарження означеного судового рішення, яке набрало чинності, є остаточним та право оскаржувати яке у апелянта було відсутнє, а наведені причини перегляду цього рішення не є виправданими та обґрунтованими, а відтак цьому скаржнику слід відмовити у відкритті апеляційного провадження за поданою ним апеляційною скаргою.

Керуючись ст.ст. 234, 235, 258, 261 ч.2, 281 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Дніпровський машинобудівний завод" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.01.2009 у справі №8/25-09.

Копію ухвали надіслати учасникам справи.

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Дніпровський машинобудівний завод" повернути скаржнику разом з доданими до неї матеріалами.

Копію апеляційної скарги залишити у Центральному апеляційному господарському суді.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя І.М. Подобєд

Суддя Е.В. Орєшкіна

Суддя Л.П. Широбокова