Ухвала

від 06.04.2020 по справі 379/1296/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 379/1296/18

провадження № 61-5004ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Інтерагроінвест ,

відповідачі: ОСОБА_1 , Фермерське господарство Тікич ,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Інтерагроінвест на рішення Таращанського районного суду Київської області від 18 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інтерагроінвест до ОСОБА_1 , Фермерського господарства Тікич про поновлення договору оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Інтерагроінвест (далі - ТОВ Інтерагроінвест ) звернулося з позовом до ОСОБА_1 , Фермерського господарства Тікич (далі - ФГ Тікич ) про поновлення договору оренди землі.

Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 18 листопада 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року апеляційну скаргу ТОВ Інтерагроінвест залишено без задоволення, рішення Таращанського районного суду Київської області від 18 листопада 2019 року -без змін.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 10 березня 2020 року заяву адвоката Кривошеєва М. Ю., який діє в інтересах ОСОБА_1 та ФГ Тікич , про стягнення судових витрат задоволено.

Стягнено з ТОВ Інтерагроінвест на користь ОСОБА_1 7 900 грн у відшкодування судових витрат.

Стягнено з ТОВ Інтерагроінвест на користь ФГ Тікич 7 900 грн у відшкодування судових витрат.

Не погоджуючись із рішенням Таращанського районного суду Київської області від 18 листопада 2019 року та постановою Київського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року, ТОВ Інтерагроінвест подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Підставою касаційного оскарження ухвали рішення Таращанського районного суду Київської області від 18 листопада 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року ТОВ Інтерагроінвест вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц, у постановах Верховного Суду України від 18 жовтня 2017 року у справі № 6-1634цс17, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2027цс15, від 25 лютого 2015 року у справі № 6-219цс14, у постанові Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17, (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зазначаючи, що суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень убачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, вказав, що переважне право ТОВ Інтерагроінвест на поновлення договору оренди землі на новий строк припинено, оскільки орендар Сільськогосподарське підприємство Світанок (далі - СП Світанок ), правонаступником якого є ТОВ Інтерагроінвест , направив ОСОБА_1 пропозицію про поновлення договору оренди, проте така пропозиція орендодавцем відхилена.

Приймаючи оскаржувану постанову, апеляційний суд керувався висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц, у постановах Верховного Суду України від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2540цс16, від 18 березня 2015 року у справі № 6-4цс15, від 6 вересня 2017 року у справі № 6-2539цс16, від 18 березня 2015 року у справі № 6-3цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-146цс16.

Суди попередніх інстанцій за матеріалами справи установили, що 2 серпня 2012 року СП Світанок , правонаступником якого є ТОВ Інтерагроінвест , та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства з кадастровим № 3224487700:02:012:0036, площею 2,4329 га, розташованої на території Калиновецької сільської ради Таращанського району Київської області, строком на п`ять років (далі - договір).

Пунктом 3.3 договору встановлено, що після закінчення строку договору, орендар має першочергове право поновлення його на певний строк в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством.

Відповідно до пункту 3.4 договору, якщо орендодавець не збирається укладати новий договір оренди з орендарем або продовжувати дію цього договору, він зобов`язаний за 6 (шість місяців) до закінчення строку дії даного договору повідомити про це орендаря у письмовій формі, а також за свій рахунок відновити межі земельної ділянки в натурі.

Відповідно до пунктів 7.1 та 9.4 договору після припинення договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані не гіршому, порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Судами установлено, що 29 грудня 2017 року строк дії договору завершився.

14 березня 2017 року ОСОБА_1 надіслала лист на адресу СП Світанок , в якому повідомила орендаря про те, що після завершення сівозміни - з 1 жовтня 2017 року, земельна ділянка, кадастровий номер 3224487700:02:012:0036, підлягає поверненню власникові у нормальному стані та очищенню від залишків зібраного урожаю.

3 квітня 2017 року СП Світанок надіслало на адресу ОСОБА_1 лист-повідомлення з підписаним зі сторони СП Світанок проектом додаткової угоди від 3 квітня 2017 року до договору, відповідно до умов якої строк оренди пролонгується на 7 років до 31 грудня 2024 року.

Вказаний лист-повідомлення ОСОБА_1 отримала 13 квітня 2017 року.

Суди попередніх інстанцій також установили, що 24 квітня 2017 року ТОВ Інтерагроінвест отримало лист-повідомлення від ОСОБА_1 датований 18 квітня 2017 року, у якому відповідач заперечувала щодо поновлення договору оренди землі.

3 січня 2018 року ОСОБА_1 та ФГ Тікич укладено договір оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства з кадастровим № 3224487700:02:012:0036, площею 2,4329 га, розташованої на території Калиновецької сільської ради Таращанського району Київської області, строком на десять років, який припинено на підставі додаткової угоди від 15 листопада 2018 року.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття суд, встановлений законом стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (див. mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ у справі Сокуренко і Стригун проти України ( Sokurenko and Strygun v Ukraine ) від 20 липня 2006 року, заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24).

Згідно змісту статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу (далі - ЗК) України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із частиною першою статті 626 Цивільного Кодексу (далі - ЦК) України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до вимог частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону України Про оренду землі , яка фактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди землі.

Так, відповідно до частин першої-п`ятої статті 33 Закону України Про оренду землі у редакції Закону, чинній на час виникнення спірних правовідносин, по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до спливу строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України.

Частинами восьмою та одинадцятою статті 33 Закону України Про оренду землі у цій же редакції Закону передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Тобто реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України Про оренду землі , можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.

Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України Про оренду землі та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно частинами 2-5 статті 33 цього закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі у цій же редакції Закону передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі , необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.

Установивши, що ОСОБА_1 пропозицію про поновлення договору оренди відхилено з дотриманням строків, визначених статтею 33 Закону України Про оренду землі , суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи заявника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 жовтня 2017 року у справі № 6-1634цс17, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2027цс15, від 25 лютого 2015 року у справі № 6-219цс14, у постанові Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17, відхиляються касаційним судом, оскільки вказані судові рішення ухвалені за інших, встановлених судами, фактичних обставин справи.

При прийнятті оскаржуваної постанови, судом апеляційної інстанції враховано правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц, і зроблено висновок невідповідність встановлених судами обставин справи, справі яка переглядається, оскільки справі № 594/376/17-ц орендодавець не надав у місячний строк відповідь на звернення орендаря про поновлення договору оренди землі.

Посилання заявника, як на підставу касаційного оскарження судових рішень, на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не приймаються судом касаційної інстанції, оскільки суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленої у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України (пункт 1 частина третя статті 411 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги ТОВ Інтерагроінвест зводяться до переоцінки судом касаційної інстанції доказів, зокрема листа-повідомлення від ОСОБА_1 від 18 квітня 2017 року , що не включено до повноважень суду у відповідності до вимог статті 400 ЦПК України.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга ТОВ Інтерагроінвест на рішення Таращанського районного суду Київської області від 18 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року є необґрунтованою, правильне застосовування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та додержання норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судових рішень.

Дослідивши матеріали касаційної скарги та оскаржувані судові рішення, касаційний суд дійшов висновку про те, що Верховний Суд неодноразово викладав у своїх постановах висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Касаційний суд не вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію суду права , що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі Пелевін проти України від 20 травня 2010 року.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Оскільки оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, ухваленими із правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права й підстави для їх скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ Інтерагроінвест на рішення Таращанського районного суду Київської області від 18 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року суд відмовляє.

Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Інтерагроінвест на рішення Таращанського районного суду Київської області від 18 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інтерагроінвест до ОСОБА_1 , Фермерського господарства Тікич про поновлення договору оренди землі.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук

М. Ю. Тітов