Рішення

від 13.04.2020 по справі 922/74/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" квітня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/74/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавровой Л.С.

при секретарі судового засідання Пунтус Д.А.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Першого заступника керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області, м. Ізюм до Фермерського господарства "Слобідська садиба", с. Першотравневе, Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, м. Харків третя особа - ОСОБА_1 , с. Першотравневе про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, скасування їх державної реєстрації та повернення земель за участю представників:

прокуратури - Клейн Л.В.

відповідача-1 (ФГ "Слобідська садиба") - Савін О.С.

відповідача-2 (ГУ Держгеокадастру у Харківській області) - не з`явився

третьої особи - ОСОБА_2

ВСТАНОВИВ:

В січні 2020 року до Господарського суду Харківської області звернувся Перший заступник керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області Масельський О.І. з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Фермерського господарства "Слобідська садиба", третя особа - ОСОБА_1 , в якому прокурор просить суд (з урахуванням заяви за вх. 3372 від 10.02.2020 р., заяви за вх. 5617 від 03.03.2020 р.):

- визнати поважними причини пропуску строків позовної давності та поновити їх;

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №3700-СГ від 25.11.2015 Про надання в оренду земельної ділянки ;

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №3701-СГ від 25.11.2015 Про надання в оренду земельної ділянки ;

- визнати незаконним та скасувати накази Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №4933-СГ від 29.12.2015 Про надання в оренду земельної ділянки ;

- визнати недійсним, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 договір оренди від 25.12.2015 земельної ділянки з кадастровим номером 6321082500:01:005:0251 площею 66,8146 га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21.01.2016 за №13011290, та додаткову угоду до цього договору оренди від 14.04.2016, скасувавши запис про державну реєстрацію права оренди;

- визнати недійсним, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 договір оренди від 25.12.2015 земельної ділянки з кадастровим номером 6321082500:01:005:0254 площею 14,4503 га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21.01.2016 за №13011549, скасувавши запис про державну реєстрацію права оренди;

- визнати недійсним, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 договір оренди від 14.04.2016 земельної ділянки з кадастровим номером 6321082500:04:002:0252 площею 49,7567 га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18.04.2016 за №14208610, скасувавши запис про державну реєстрацію права оренди;

- зобов`язати ФГ Слобідська садиба повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку з кадастровими номерами 6321082500:01:005:0251 площею 66,8146га; земельну ділянку з кадастровим номером 6321082500:04:002:0252 площею 49,7567 га; земельну ділянку з кадастровим номером 6321082500:01:005:0254 площею 14,4503 га, - загальною вартістю З 345 509,16 грн. шляхом складання акту прийому передачі;

- судові витрати покласти на відповідачів;

- судовий збір стягнути з відповідачів за таким реквізитами: прокуратура Харківської області, код 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок 35212041007171, код класифікації видатків бюджету - 2800.

Ухвалою суду від 10.01.2020 р. прийнято позовну заяву до розгляду в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання по справі призначено на 27.01.2020 р. о 12:00, встановлено сторонам строк на подання заяв по суті справи. Ухвалою, занесеною до протоколу підготовчого засідання від 27.01.2020 р., підготовче засідання було відкладено на 12:00 "10" лютого 2020 року.

23.01.2020 р. представником ФГ Слобідська садиба було подано заяву про застосування строків позовної давності (вх. 1775), яка обґрунтована тим, що позовні вимоги стосуються наказів та договорів які були видані та підписані в 2015-2016 роках, проте, прокурор звернувся до суду лише в січні 2020 року.

23.01.2020 р. представником ФГ Слобідська садиба було подано відзив на позовну заяву (вх. 1776), в якому відповідачем викладено заперечення проти позовних вимог прокуратури.

27.01.2020 р. від ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву (вх. 2015).

31.01.2020 р. за вх. 2500 відзив на позовну заяву було надано Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області.

04.02.2020 р. за вх. 2851 від прокуратури надійшла відповідь на відзив другого відповідача.

05.02.2020 р. до суду надійшло клопотання Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (вх.2896) про зупинення провадження у справі № 922/74/20 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18.

Ухвалою від 10.02.2020 р. судом було відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (вх. 2896 від 05.02.2020 р.) про зупинення провадження у справі.

10.02.2020 р. прокуратурою було надано відповідь на письмові пояснення третьої особи (вх. 3395) та відповідь на відзив першого відповідача (вх. 3396). Також, прокуратурою було подано заяву (вх. 3372) про виправлення в тексті позовної заяви технічних описок.

Ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 10.03.2020 р., було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 17.03.2020 р. о 10:30.

В судовому засіданні з розгляду справи по суті 17.03.2020 р. було оголошено перерву до 11:00 "31" березня 2020 року.

Ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 31.03.2020 р., було задоволено клопотання прокуратури (вх. 7805) та відкладено судове засідання з розгляду справи по суті на "13" квітня 2020 року о 12 годині 45 хвилин.

09.04.2020 р. до суду від прокуратури надійшло клопотання (вх. 8779) про відкладення розгляду справи у зв`язку із запровадженим на території України карантином.

10.04.2020 р. від представника Головного управління Держгеокадастру у Харківської області надійшло клопотання (вх. 8913) про відкладення розгляду справи у зв`язку із запровадженим на території України карантином.

В судове засідання 13.04.2020 р. з`явився прокурор, який підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд позов задовольнити у повному обсязі.

Представник Фермерського господарства "Слобідська садиба" та ОСОБА_1 проти доводів прокуратури заперечував з підстав, викладених у заявах по суті справи, наполягав на необґрунтованості заявлених позовних вимог.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Харківській області у призначене судове засідання не з`явився.

Розглянувши клопотання про відкладення розгляду справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно ст. 42 ГПК України учасники справи мають право брати участь у судових засіданнях, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається (стаття 43 ГПК України).

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що провадження у справі було відкрито 10.01.2020 р., підготовче засідання та розгляд справи по суті неодноразово відкладалися, сторонам було надано достатньо часу для реалізації своїх процесуальних прав на подання заяв по суті справи та доказів на підтвердження своїх вимог або заперечень, що підтверджується долученими до матеріалів справи наданими сторонами та третьою особою документами.

З огляду на викладене, враховуючи завдання господарського судочинства, суд не вбачає обґрунтованих підстав для відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази та викладені доводи, судом встановлено наступне.

Ізюмською місцевою прокуратурою Харківської області в ході вивчення питання надання земельних ділянок для ведення фермерського господарства було встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із заявами про надання дозволу на розробку технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок сільськогосподарського призначення із кадастровими номерами 6321082500:01:005:0251, 6321082500:01:005:0254, 6321082500:04:002:0252 загальною площею 131,0216 га, що розташовані за межами населених пунктів на території Першотравневої сільської ради Борівського району Харківської області, з метою подальшого надання зазначених земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства. При цьому заявник зазначив, що веденням фермерського господарства буде займатися одноосібно з використанням найманої робочої сили, право на безоплатне отримання земельних ділянок для ведення фермерського господарства ним не використано.

Наказами Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №3700-СГ від 25.11.2015, №3701-СГ від 25.11.2015, №4933-СГ від 29.12.2015 Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж вищевказаних 3 земельних ділянок загальною площею 131,0216 га в натурі (на місцевості) та передано їх ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства строком на 49 років. Річний розмір орендної плати за користування зазначеними земельними ділянками встановлено на рівні 4% (чотирьох) від нормативної грошової оцінки. На підставі зазначених наказів між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 укладено: договір оренди від 25.12.2015 земельної ділянки з кадастровим номером 6321082500:01:005:0251 площею 66,8146 га; договір оренди від 14.04.2016 земельної ділянки з кадастровим номером 6321082500:04:002:0252 площею 49,7567 га; договір оренди від 25.12.2015 земельної ділянки з кадастровим номером 6321082500:01:005:0254 площею 14,4503 га строком на 49 років. Вказані договори оренди землі зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №13011290 від 21.01.2016, №13011549 від 21.01.2016, №14208610 від 18.04.2016 відповідно. 02.02.2017 р. ОСОБА_1 було зареєстровано ФГ СЛОБІДСЬКА САДИБА (код ЄДРПОУ 41118849).

Ізюмська місцева прокуратура Харківської області вважає, що вказані акти органу виконавчої влади прийняті, а договори оренди укладені з порушеннями вимог земельного законодавства, у зв`язку з чим підлягають скасуванню та визнанню недійсними. Зазначені вимоги прокуратура обґрунтовує наступним.

Відповідно до ч.1 ст.116 ЗК України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Відповідно до ч.4 ст.122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Частиною другою ст.123 ЗК України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, в якому зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Органам, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Частиною третьою ст.123 ЗК України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

За положеннями ст. 124 ЗК України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів.

Частинами 2 та 3 ст. 134 ЗК України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. Зокрема, земельні торги не проводяться при передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства. Стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу. В той же час, спеціальним законом, який визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств, як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України, є Закон України Про фермерське господарство .

Частинами 1, 2 ст.1 Закону України Про фермерське господарство (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Відповідно до ст.2 даного Закону (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України. Згідно ч.ч.1, 2, 7 ст.7 Закону України Про фермерське господарство (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), громадяни для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства звертаються до відповідної районної державної адміністрації, а для отримання земельної ділянки із земель комунальної власності до місцевої ради. У заяві зазначається: бажаний розмір і місце розташування земельної ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне отримання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства надаються єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Таким чином, спеціальний Закон визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинно бути зазначено не лише про бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. Вказаний Закон передбачає, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми Закону не містять імперативної вказівки про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для відмови.

В постанові Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №314/3881/15-ц викладено правову позицію стосовно того, що при вирішенні позовних вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягають правила надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, згідно із ст.7 Закону України Про фермерське господарство як спеціального по відношенню до ст.123 ЗК України. За змістом статей 1, 7, 8 Закону України Про фермерське господарство заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити комплекс передбачених частиною першою статті 7 Закону умов і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

Проте, як зазначає прокуратура, встановлено, що згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 являється засновником фермерського господарства СФГ СЛОБОДА (код ЄДРПОУ 30772957). Вказана юридична особа зареєстрована 22.11.2001 р. Юридична адреса СФГ СЛОБОДА : 63813, Харківська область, Борівський район, селище Першотравневе. Зазначене фермерське господарство на теперішній час не перебуває у процесі припинення. А згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта у ОСОБА_1 перебуває на праві постійного користування земельна ділянка з кадастровим номером 6321082500:04:005:0251 площею 49,1364 га, що розташована на території Першотравневої сільської ради Борівського району Харківської області, та яку надано для ведення фермерського господарства на підставі державного акту на право постійного користування землею ІІІ-ХР №003348 від 17.09.2001. Разом з тим, із системного аналізу положень статей 1, 7, 8, 12 Закону України Про фермерське господарство та статей 1 16, 1 18, 121, 123, 134 ЗК України слідує, що громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах. Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 14.11.2018 у справі №314/3881/15-ц.

З огляду на викладене, за твердженням прокуратури, дії ОСОБА_1 були спрямовані на отримання в користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 131,0216 га за спрощеною процедурою, а саме без проведення земельних торгів (аукціону), що передбачені ст.ст.124,134 ЗК України, а Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області всупереч вимогам ст.ст.116, 118, 122-124, 134 Земельного кодексу України та ст.ст.7, 8, 14 Закону України Про фермерське господарство (в редакції, що діяла на той час) прийнято накази, яким незаконно передано ОСОБА_1 у користування (оренду) земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 131,0216 га, без проведення земельних торгів (аукціону).

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.2 Закону України Про центральні органи виконавчої влади діяльність міністерств та інших центральних органів виконавчої влади ґрунтується на принципах верховенства права, забезпечення дотримання прав і свобод людини і громадянина, безперервності, законності, забезпечення єдності державної політики, відкритості та прозорості, відповідальності.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також визнання недійсними угод. Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з вимогами ч.1, 2 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Згідно зі ст.ст.215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності правочину, так і іншою зацікавленою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Разом з цим, відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї статті застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

З огляду на викладене, прокурор стверджував, що вищезазначені накази Головного управління Держгеокадастру у Харківській області є незаконними та підлягають скасуванню у судовому порядку. Окрім скасування наказів ГУ Держгеокадастру в Харківській області необхідно також визнати недійсними договори оренди землі, що зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №13011290 від 21.01.2016, №13011549 від 21.01.2016, №14208610 від 18.04.2016 відповідно. Враховуючи те, що оспорювані договори оренди землі, на думку прокуратури, укладені незаконно та підлягають визнанню недійсними, а тому й рішення про державну реєстрацію вказаних договорів також підлягають скасуванню.

В позовній заяві зазначається, що пред`являючи позов у вказаній справі, прокурор виходить саме з необхідності вирішення проблеми суспільного значення, існування якої виправдовує застосування механізму повернення спірної землі із користування відповідача. Звернення прокурора до суду в цих спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про повернення державі земельних ділянок з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав користувачів.

Відповідно до ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, у зв`язку з чим захист інтересів держави у сфері земельних правовідносин є одним із пріоритетних напрямів представницької діяльності прокурорів. Незаконне набуття прав на землю суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені у ст,14 Конституції України та ст.5 Земельного кодексу України.

Прокуратура наголошувала, що факт протиправного надання у постійне користування земель сільськогосподарського призначення державної власності порушує інтереси держави, як власника, щодо реалізації передбаченого ч.1 ст.319 ЦК України права вільно, у встановленому законом порядку, розпоряджатися ними через уповноважений орган виконавчої влади. В даному випадку порушення інтересів держави полягає в недотриманні Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області вищевказаних вимог законодавства, що призвело до незаконної передачі землі у користування ОСОБА_1 , без проведення обов`язкових земельних торгів (аукціону), чим підривається авторитет держави в особі органів виконавчої влади, які уповноваженні на виконання функцій держави та реалізації державної політики на конкретній території. Звернення прокурора до суду в цих спірних правовідносинах спрямоване саме на припинення незаконної діяльності органу виконавчої влади та зміцнення авторитету держави, а також відновлення законності при вирішенні суспільно значимого питання з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників, оскільки прийняття незаконних рішень органами виконавчої влади порушує рівновагу у соціально-економічних відносинах та негативно впливає на зміцнення їх авторитету у суспільстві.

Порушення інтересів держави прокурор вбачає у недотриманні встановленого чинним земельним законодавством України порядку передачі земель державної власності сільськогосподарського призначення у користування, внаслідок чого держава, як законний власник землі, не отримує найвищу плату за користування нею, що забезпечується встановленим у ст.135 ЗК України порядком проведення земельних торгів. Внаслідок допущених порушень підриваються економічні основи держави, оскільки вона позбавляється законного та найбільш повного джерела доходу, що призводить до неможливості спрямувати ці кошти на реалізацію програм соціально-економічного розвитку, а також розподіляти видатки бюджету на охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, соціальне забезпечення громадян, охорону навколишнього природного середовища тощо.

Конституційним Судом України у рішенні від 08.04.1999 у справі №1-1/99 вказано, що поняття орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Відповідно до ч.4 ст.122 ЗК України та Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області є органом, уповноваженим державою здійснювати функції щодо розпорядження земельними ділянками державної власності сільськогосподарського призначення на території області.

Згідно зі ст.5 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Відповідно до абз. 8 п.2 Постанови Кабінету Міністрів України Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади від 10.09.2014 №442 ліквідовано Державну інспекцію сільського господарства, а функції із здійснення державного нагляду (контролю) в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, родючості ґрунтів покладено на Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр). Згідно з Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15, Держгеокадастр реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Пунктом 3 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 №308, передбачено, що Головне управління реалізує повноваження Держгеокадастру на території Харківської області. Відповідно до підп. 30 п.4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333, Головне управління Держгеокадастру в області здійснює державний нагляд (контроль) в агропромисловому комплексі у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за дотриманням вимог земельного законодавства органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з питань передачі земель у власність та надання у користування, у тому числі в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах.

Статтями 6, 9, 10 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель передбачено повноваження згаданого органу, визначено способи здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, а також встановлено повноваження державних інспекторів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель, не передбачено повноважень (та обов`язку) щодо звернення центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, до суду про визнання незаконними (недійсними) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності. Наведеними законодавчими нормами передбачено лише можливість внесення до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотань щодо приведення у відповідність із законодавством прийнятих ними рішень з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель або ж припинення права користування земельною ділянкою відповідно до закону, звернення до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився. Прокурор також зазначав, що не передбачено таких повноважень і ст. 15-2 Земельного кодексу України, Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, Положенням про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, затвердженим наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 № 308.

У зв`язку з вищевикладеним, а також враховуючи, що Головне управління Держгеокадастру у Харківській області є органом, уповноваженим державою на здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, у т. ч. законності укладення цивільно-правових угод з цих питань, являється відповідачем у даній справі та у нього відсутні повноваження та обов`язок щодо звернення до суду з позовами даної категорії, прокурор звернувся з цим позовом самостійно у якості позивача.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України Про фермерське господарство фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Згідно з ч.3 ст.7 Закону, земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності. Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (ст. 8 Закону). Тобто, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Відповідно до ст.12 Закону земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №704/29/17-ц суд дійшов висновку, що за змістом ст.ст.1, 5, 7, 8, 12 Закону, після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Оскільки землекористувачем земельних ділянок, які є предметом оспорюваних договорів по даній справі, у розумінні вимог Закону з моменту державної реєстрації ФГ СЛОБІДСЬКА САДИБА (код ЄДРПОУ 41118849), а саме з 02.02.2017 є саме ФГ СЛОБІДСЬКА САДИБА , а не ОСОБА_1 , прокурор наголошував, що і стороною у спірних правовідносинах є юридична особа ФГ СЛОБІДСЬКА САДИБА .

Заперечуючи проти позовну прокуратури Фермерське господарство "Слобідська садиба" зазначало, що звертаючись до суду прокурор не пояснює та не обґрунтовує які саме інтереси держави були порушені, в той час, коли відповідно до Довідки № 937/ФОП/20-40-51-07-15 від 20 січня 2020 року, що була надана Ізюмським управлінням ГУ ДПС у Харківській області, ОСОБА_1 не має жодної заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи. В свою чергу прокурор вимагаючи розірвання договорів оренди землі, за твердженням відповідача, навпаки позбавляє державний бюджет стабільних надходжень з орендної плати за землю, які здійснює ОСОБА_1 .

Відповідач наголошував, що спірні земельні ділянки були надані в користування ОСОБА_1 , належним на те уповноваженим органом, за час дії договорів оренди ОСОБА_1 не допустив жодного порушення умов договорів оренди, а тому вимоги прокуратури про скасування наказів, розірвання договорів оренди є непропорційним втручанням в право ОСОБА_1 обробляти земельні ділянки та отримувати доход від своєї праці, прокурор порушує права ОСОБА_1 на належне володіння та розпорядження земельними ділянками, що знаходяться в його користуванні.

Заперечуючи проти наведених прокуратурою обґрунтувань, Фермерське господарство "Слобідська садиба" вказувало, що згідно Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) зокрема ст. 7, 8, 14, на які посилається прокурор не містить жодних обмежень, щодо кількості земельних ділянок отриманих для ведення селянського (фермерського господарства). Окрім того, відповідач зазначав, що спірні земельні ділянки не знаходяться в користуванні ФГ "Слобідська садиба", а відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, спірні земельні ділянки знаходяться в користуванні виключно ОСОБА_1 , жодні відомості стосовно використання земельних ділянок іншими фізичними або юридичними особами відсутні.

Головне управління Держгеокадастру у Харківської області у відзиві на позовну заяву зазначало, що земельні ділянки було передано в користування громадянину ОСОБА_1 у відповідності до вимог ст.ст. 15-1, 22, 31, 122, п. 1 ст. 123, 124, 134 Земельного кодексу України, ЗУ Про оренду землі , Про фермерське господарство , Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, затверджене наказом Держгеокадастру № 21 від 03.03.2015 р. За твердженням відповідача, ЗУ Про фермерське господарство в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин не містило жодних обмежень стосовно кількості земельних ділянок, які можливо отримати для ведення фермерського господарства.

Також, Головне управління Держгеокадастру у Харківської області наголошувало, що ФГ Слобідська садиба не є стороною за вказаними договорами оренди земельних ділянок, із ним Управління не підписувало жодних актів приймання-передачі земельних ділянок, тому, на думку відповідача, правові підстави зобов`язання ФГ Слобідська садиба повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельні ділянки шляхом складання акту приймання-передачі - відсутні.

ОСОБА_1 , заперечуючи проти посилання прокурора на ч. 2, 3 ст. 123 ЗК України, вказував, що ним було набуто право користування на спірні земельні ділянки відповідно до абз.5 п.1 ст. 123 ЗК України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою тобто спірні земельні ділянки на момент підписання наказів ГУ Держгеокадастру у Харківській області про надання їх в оренду вже були сформовані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни їх меж та цільового призначення і тому складання документації із землеустрою не було необхідністю при виданні цих наказів та при підписанні договорів оренди на ці земельні ділянки.

Третя особа зазначала, що у 2001 році гр-ну ОСОБА_1 було надано на праві постійного користування земельну ділянку з кадастровим номером 6321082500:04:005:0251 площею 49.1364 га, що розташована на території Першотравневої сільської ради Борівського району Харківської області, та яку надано для ведення фермерського господарства на підставі державного акту ІП-ХР №003348 від 17.09.2001 р. відповідно до ст.50, 51 Земельного Кодексу України в редакції 1992 року. У чинному Земельному кодексі України можливість використання земель на основі права постійного користування була обмежена за суб`єктним складом. Згідно зі ст. 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності можуть набувати підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності, громадські організації інвалідів, релігійні організації, вищі навчальні заклади тощо, тому з моменту набрання чинності Земельним Кодексом в редакції 2002 року отримання земельної ділянки на праві постійного користування громадянами для ведення фермерського господарства неможливо. Вищевказані спірні земельні ділянки ОСОБА_1 отримав на правах оренди на безконкурентних засадах відповідно до п.1 ст. 123 ЗК України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою та відповідно до ст. 7 ЗУ Про фермерське господарство - Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації . Позивач стверджує, що ним проведений системний аналіз положень статей 1, 7, 8, 12 Закону України Про фермерське господарство та статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України, з якого позивач дійшов висновку, що громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах. Але, як зазначає третя особа, у цих законодавчих актах жодним чином не відображено обмеження на отримання земельних ділянок на правах оренди в будь якій кількості одним і тим самим громадянином.

Третя особа також зазначала, що спірні земельні ділянки були надані в користування ОСОБА_1 , належним на те уповноваженим органом, за час дії договорів оренди ОСОБА_1 не допустив жодного порушення умов договорів оренди, а тому вимоги прокурора про скасування наказів, розірвання договорів оренди, на думку ОСОБА_1 , є непропорційним втручанням в його право обробляти земельні ділянки та отримувати доход від своєї праці.

В свою чергу, прокурор наголошував, що ОСОБА_1 на момент отримання спірних земельних ділянок вже реалізував своє право на ведення фермерського господарства, а ГУ Держземагенства у Харківській області не перевірило це, хоча повинно було і могло це зробити. У зв`язку з чим, Головним управлінням Держземагентства у Харківській області усупереч вимогам законодавства прийнято накази 4933-СГ від 29.12.2015, 3700-СГ від 25.11.2015, 3701-СГ від 25.11.2015, якими незаконно передано ОСОБА_1 , а у подальшому ФГ Слобідська садиба у користування земельні ділянки державної власності.

Відповідаючи на відзив Головного управління Держгеокадастру у Харківської області прокурор зазначав, що відповідач, не оскаржує відсутності належної перевірки та формальний підхід до вирішення заяви громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства та відповідачу було відомо про наявність у ОСОБА_1 в постійному користуванні 49,1364 га ріллі, кадастровий номер 6321082500:04:005:0251 для ведення фермерського господарства на території Першотравневої сільської ради Борівського району Харківської області, що перешкоджало наданню оспорюваних земельних ділянок в оренду без проведення обов`язкових земельних торгів.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог на наведених учасниками справи доводів і заперечень, суд виходить з наступного.

За змістом статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Статтею 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

За змістом статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Відповідно до частин другої, третьої статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом із тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім положень Земельного кодексу України, положеннями Закону України від 19 червня 2003 року № 973-IV Про фермерське господарство (далі - Закон № 973-IV) та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У спірних правовідносинах Закон № 973-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним.

Відповідно до частин першої, другої статті 1 Закону № 973-IV фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону № 973-IV).

Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 973-IV (у редакції, які діяла на час виникнення спірних відносин) для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини друга, четверта статті 7 Закону № 973-IV).

Таким чином, спеціальний Закон № 973-IV визначав обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону № 973-IV).

Отже, при вирішенні вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону № 973-IV як спеціального по відношенню до статті 123 ЗК України.

Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону № 973-IV заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Така правова позиція була відображена в постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року № 6-2902цс15, від 11 травня 2016 року № 6-2903цс15, від 18 травня 2016 року № 6-248цс16 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц.

Також з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону № 973-IV, статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України, прийнятій у складі судових палат у цивільних та адміністративних справах, від 18 травня 2016 року № 6-248цс16, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц та в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 314/3881/15-ц та від 25 вересня 2019 року у справі № 397/30/17.

З матеріалів справи судом встановлено, що звернення у 2015 році ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із заявами про надання в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення із кадастровими номерами 6321082500:01:005:0251, 6321082500:01:005:0254, 6321082500:04:002:0252 було повторним, оскільки в 2001 році ОСОБА_1 вже скористався правом на безоплатне набуття на праві постійного користування земельної ділянки з кадастровим номером 6321082500:04:005:0251 площею 49,1364 га, що розташована на території Першотравневої сільської ради Борівського району Харківської області, яку було надано для ведення фермерського господарства на підставі державного акту на право постійного користування землею ІІІ-ХР №003348 від 17.09.2001 р.

Крім цього, на час звернення ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із заявами про надання земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства, він уже був засновником Селянського (фермерського) господарства "СЛОБОДА" (код ЄДРПОУ 30772957), що підтверджується наявною інформацією в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Для ведення зазначеного фермерського господарства ОСОБА_1 було надано на праві постійного користування земельну ділянку з кадастровим номером 6321082500:04:005:0251 площею 49,1364 га, що розташована на території Першотравневої сільської ради Борівського району Харківської області.

Враховуючи, що ОСОБА_1 є засновником С(Ф)Г "СЛОБОДА", який отримав земельні ділянки для ведення фермерського господарства у 2001 року, його звернення у 2015 року до ГУ Держгеокадастру у Харківській області із заявою про відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі суперечить зазначеним правовим нормам, що є самостійною, достатньою підставою для задоволення позову прокурора.

Аналогічні висновки були зроблені Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 29 січня 2020 року по справі № 927/83/19.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі №376/331/16-ц, за змістом статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону № 973-IV після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, а не як громадянин з метою створення фермерського господарства в порядку, визначеному законом, на конкурентних основах.

Спори фермерських господарств, які є юридичними особами, з іншими юридичними особами, зокрема з органом державної влади, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам.

Якщо із заявою про надання земельної ділянки повторно звертається безпосередньо фізична особа - засновник попереднього фермерського господарства, ототожнення такої фізичної особи та цього попереднього фермерського господарства у вказаних правовідносинах є неправильним.

Вибір між господарською та цивільною юрисдикцією в такому випадку залежить від того, чи було створено нове фермерське господарство на підставі такої отриманої нової ділянки на момент пред`явлення позову.

У даній справі прокурор звернувся до суду із позовом у січні 2020 року. Державна реєстрація Фермерського господарства "СЛОБІДСЬКА САДИБА" була проведена 02.02.2017 р., що підтверджується наявною інформацією в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, тобто, до подачі позову прокурором, що підтверджує правильність обраної прокурором господарської юрисдикції.

В контексті зроблених висновків, суд не може погодитися з посиланнями представника ФГ "Слобідська садиба" на те, що спірні земельні ділянки не знаходяться в користуванні ФГ "Слобідська садиба", оскільки як вбачається із матеріалів справи вказані земельні ділянки бралися в оренду саме для ведення фермерського господарства і єдиним фермерським господарством, яке було створено в проміжок часу між отриманням земельних ділянок в оренду в 2015-2016 роках та до моменту звернення прокурора з позовом до суду, було Фермерське господарство "Слобідська садиба" та до суду не було надано будь-яких доказів, які б свідчили, що вказані земельні ділянки бралися для створення іншого фермерського господарства.

Обов`язки землекористувача земельної ділянки перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації, тому сторонами у спірних правовідносинах щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, мають бути юридичні особи, а відповідний спір між юридичними особами підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідачі у відзивах також вказували, що у позовній заяві прокурор не вказав, в чому саме полягає суспільний інтерес у відносинах, щодо яких виник спір. Розглядаючи вказані заперечення, суд виходить з такого.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення ст.1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст.1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Рішеннями ЄСПЛ від 24 червня 2003 року у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" та від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" закріплені принципи застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу "належного урядування" при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.

У пункті 71 рішення від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ зазначив, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому помилку не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

З огляду на викладене принцип "належного урядування" не встановлює абсолютної заборони на витребування майна на користь держави, якщо майно вибуло у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу "належного урядування" оцінюється одночасно з додержанням принципу "пропорційності", при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення "справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини". Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації прав на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

При цьому, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі "Трегубенко проти України").

Крім того, у контексті статті 1 Першого протоколу Конвенції ЄСПЛ розглядалися справи щодо порушення права власності, де об`єктами були, зокрема "правомірні очікування" / "законні сподівання" вчиняти певні дії відповідно до виданого державними органами дозволу (наприклад, правомірні сподівання бути здатним здійснювати запланований розвиток території, з огляду на чинний на той час дозвіл на промислове освоєння землі (Справа "Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії" (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява № 12742/87, рішення від 23 жовтня 1991 р.).

Відповідно до ч.2 ст.5 Господарського кодексу України конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять, зокрема і забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, на що направлені, в т.ч., і положення вищевказаних статей 7, 12 Закону № 973-IV, статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України, що право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз, а додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, саме ОСОБА_1 , вже отримавши в оренду за позаконкурсною процедурою земельні ділянки та створивши, відповідно, фермерське господарство на їх основі, повторно звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із заявами про надання йому земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства із земель державної власності і знову саме поза конкурсом, що, відповідно до вищевказаних правових висновків, веде в т.ч. і до невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Враховуючи викладене, вивчивши доводи прокурора відносно наявності підстав його звернення до суду з позовною заявою, судом було встановлено, що на виконання вимог ст. 53 ГПК України, ст. 23 ЗУ Про прокуратуру , прокурором при зверненні до суду з позовом було належним чином обґрунтовано, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, а також визначені законом підстави для звернення до суду саме прокурора.

Оскільки судом встановлено, що позовні вимоги прокурора є обґрунтованими і охоронюваний законом інтерес дійсно порушено, суд розглядає заявлені по справі клопотання про застосування строків позовної давності до заявлених вимог та вирішує питання щодо поважності причин їх пропуску.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях від 20.09.2011 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії", та від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Згідно з ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанова від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, постанова від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, постанова від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Матеріалами справи підтверджується той факт, що про порушення прав держави Головне управління Держгеокадастру у Харківській області знало на момент підписання спірних наказів та укладення оскаржуваних договорів.

Головне управління Держгеокадастру у Харківській області є органом, уповноваженим державою на здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, у т. ч. законності укладення цивільно-правових угод з цих питань, і в той же час являється відповідачем у даній справі та у нього відсутні повноваження та обов`язок щодо звернення до суду з позовами даної категорії, і саме тому прокурор звернувся з цим позовом самостійно у якості позивача після отримання у березні 2019 року від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області копій наказів, документів, що стали підставою для їх прийняття, договорів оренди земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення укладених із землекористувачами на території Борівського, Дворічанського, Ізюмського та Куп`янського районів Харківської області.

Таким чином, прокуратурою інформацію щодо порушення вимог земельного законодавства при передачі спірних земельних ділянок ОСОБА_1 отримано лише у березні 2019 року після надходження листа та відповідних матеріалів від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (лист від 27.02.2019 №10- 20-14-1701/0/19-19), що не було спростовано учасниками справи.

З урахуванням вищевикладеного, та доводів щодо обґрунтованості звернення прокурором з даним позовом до суду як самостійним позивачем, суд визнає поважними причини звернення прокуратури з пропуском строків позовної давності, оскільки факт порушення вимог законодавства щодо надання у користування ОСОБА_1 спірних земельних ділянок виявлений прокуратурою лише у березні 2019 року.

Враховуючи зазначені положення діючого законодавства України, встановлені обставини, суд визнає обґрунтованими вимоги прокуратури про визнання незаконним та скасування спірних наказів Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про надання земельних ділянок в оренду.

Згідно з вимогами ч.1, 2 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Згідно зі ст.ст.215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності правочину, так і іншою зацікавленою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Окрім того, визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держгеокадастру в Харківській області є підставою для визнання недійсними договорів оренди землі, що зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №13011290 від 21.01.2016, №13011549 від 21.01.2016, №14208610 від 18.04.2016 відповідно, із скасуванням записів про державну реєстрацію права оренди за вказаними договорами.

Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї статті застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

З огляду на викладене, обґрунтованою є і вимога прокуратури про зобов`язання ФГ Слобідська садиба повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку з кадастровими номерами 6321082500:01:005:0251 площею 66,8146 га; земельну ділянку з кадастровим номером 6321082500:04:002:0252 площею 49,7567 га; земельну ділянку з кадастровим номером 6321082500:01:005:0254 площею 14,4503 га.

Враховуючи встановлені обставини, зазначені положення визначеного законодавства України, наявність в матеріалах справи належних та достатніх доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, суд задовольняє вимоги прокуратури у повному обсязі.

Враховуючи приписи ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та те, що спір виник з вини відповідачів, судові витрати по сплаті судового збору по даній справі покладаються на відповідачів.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 73, 74, 80, 86, 129, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Визнати поважними причини пропуску прокуратурою строків позовної давності та поновити їх.

Позовні вимоги Першого заступника керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №3700-СГ від 25.11.2015 Про надання в оренду земельної ділянки .

Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №3701-СГ від 25.11.2015 Про надання в оренду земельної ділянки .

Визнати незаконним та скасувати накази Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №4933-СГ від 29.12.2015 Про надання в оренду земельної ділянки .

Визнати недійсним, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 договір оренди від 25.12.2015 земельної ділянки з кадастровим номером 6321082500:01:005:0251 площею 66,8146 га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21.01.2016 за №13011290, та додаткову угоду до цього договору оренди від 14.04.2016, скасувавши запис про державну реєстрацію права оренди.

Визнати недійсним, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 договір оренди від 25.12.2015 земельної ділянки з кадастровим номером 6321082500:01:005:0254 площею 14,4503 га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21.01.2016 за №13011549, скасувавши запис про державну реєстрацію права оренди.

Визнати недійсним, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 договір оренди від 14.04.2016 земельної ділянки з кадастровим номером 6321082500:04:002:0252 площею 49,7567 га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18.04.2016 за №14208610, скасувавши запис про державну реєстрацію права оренди.

Зобов`язати ФГ Слобідська садиба повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку з кадастровими номерами 6321082500:01:005:0251 площею 66,8146 га; земельну ділянку з кадастровим номером 6321082500:04:002:0252 площею 49,7567 га; земельну ділянку з кадастровим номером 6321082500:01:005:0254 площею 14,4503 га, - загальною вартістю 3345509,16 грн. шляхом складання акту прийому передачі.

Стягнути з ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДЕРЖГЕОКАДАСТРУ У ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ (61145, Харківська обл., місто Харків, Шевченківський район, ВУЛИЦЯ КОСМІЧНА, будинок 21, 8-9 ПОВЕРХ, ідентифікаційний код особи 39792822) на користь ПРОКУРАТУРИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ (61001, Харківська обл., місто Харків, Основ`янський район, ВУЛИЦЯ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, будинок 4, ідентифікаційний код особи 02910108, реквізити: прокуратура Харківської області, код 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок 35212041007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) 32775,32 грн судового збору.

Стягнути з Фермерського господарства "СЛОБІДСЬКА САДИБА" (63813, Харківська обл., Борівський район, селище Першотравневе, ідентифікаційний код особи 41118849) на користь ПРОКУРАТУРИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ (61001, Харківська обл., місто Харків, Основ`янський район, ВУЛИЦЯ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, будинок 4, ідентифікаційний код особи 02910108, реквізити: прокуратура Харківської області, код 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок 35212041007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) 32775,32 грн судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення його повного тексту. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку визначеному ст.ст. 256, 257 ГПК України з врахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено "16" квітня 2020 р.

Суддя Л.С. Лаврова