Ухвала

від 14.04.2020 по справі 478/300/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

У Х В А Л А

14 квітня 2020 року

м. Київ

справа №478/300/19

провадження № 61-3194ск20

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Калараша А. А., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 січня 2020 року в цивільній справі за позовом Фермерського господарства Мир до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди землі та усунення перешкод у користуванні майном,

ВСТАНОВИВ:

19 лютого 2019 року ФГ Мир звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по визнання недійсним договору оренди землі та усунення перешкод в користуванні майном, в обґрунтування якого посилалося на те, що з 01 грудня 2009 року відповідач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 4823681100:06:000:0048, площею 4,1469 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Веселобалківської сільської ради Казанківського району Миколаївської області. 21 березня 2018 року між ФГ Мир та ОСОБА_2 укладено договір оренди належної останньому земельної ділянки № 4/2018-ОЗ строком на 10 років. Після реєстрації права оренди позивачем орендована земельна ділянка була засіяна насінням соняшнику. В кінці травня 2018 року ОСОБА_1 перекультивував посіви соняшнику та засіяв власний соняшник. 13 червня 2018 року за вказаним фактом було відкрито кримінальне провадження за № 12018150240000406.Свої дії ОСОБА_1 мотивував наявністю договору оренди земельної частки (паю), який було укладено між ним та ОСОБА_2 строком на 49 років. Зазначений договір за №501 було зареєстровано 11 грудня 2012 року у Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Веселобалківської сільської ради Казанківського району та у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) відділом Держкомзему у Казанківськоу районі. Позивач вважав, що наявні визнання договору оренди між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 недійсним, оскільки він суперечить вимогам діючого законодавства та порушує права позивача як орендаря, оскільки був укладений на підставі сертифіката, який втратив свою силу після отримання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки.

Посилаючись на викладене та те, що договір містить одночасно реєстрацію відділу 2 Держкомзему і сільської ради, що на його думку суперечить одне одному та порушує публічний порядок, позивач просив визнати недійсним договір оренди земельної частки (паю), укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що зареєстрований 11 грудня 2012 року за №501 згідно сертифікату МК в„– 002110 , а також усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання ОСОБА_1 не чинити перешкод у користуванні орендованою земельною ділянкою до закінчення строку дії речового права.

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 22 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 23 січня 2020 року рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 22 жовтня 2019 року скасовано. Визнано недійсним спірний договір оренди земельної ділянки та усунено перешкоди у користуванні земельною ділянкою.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оспорюваний договір оренди був укладений на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай). В подальшому відповідач отримав державний акт на право власності на земельну ділянку, внаслідок чого згаданий сертифікат утратив чинність. Правом переукладення договору сторони не скористалися. З урахуванням того, що між позивачем та відповідачем як власником державного акту на право власності на земельну ділянку був укладений договір оренди, сертифікат про право на земельну ділянку (пай) втратив чинність, а між попередніми орендарем та орендодавцем договір не був переукладений, то позовні вимоги є обґрунтованими.

14 лютого 2020 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 січня 2020 року, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 10 березня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків, а саме: оформлення касаційної скарги відповідно до вимог статі 392 ЦПК України та сплати у повному обсязі судового збору.

30 березня 2020 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 , якою вимоги ухвали Верховного Суду від 10 березня 2020 року виконані.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до абзацу 2 пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Частиною восьмою статті 394 ЦПК України передбачено, що в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження та строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень ОСОБА_1 зазначає те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19 березня 2018 року у справі №924/468/14 та від 06 березня 2019 року у справі №183/262/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

За таких підстав касаційна скарга ОСОБА_1 подана у передбачений статтею 390 ЦПК України строк та з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, зокрема, касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Скаржником сплачений судовий збір у розмірі 7684 грн та кошти зараховані до спеціалізованого фонду Державного бюджету України.

Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Крім того, в касаційній скарзі ОСОБА_1 порушує питання про зупинення виконання оскаржуваної постанови, в обґрунтування якого посилається на те, що позивач може здійснити засів земельної ділянки, перекультивувати її, відтак у разі скасування за результатами касаційного розгляду оскаржуваної постанови поворот виконання оскаржуваного судового рішення буде неможливий, на підставі чого просить зупинити виконання оскаржуваної постанови до закінчення касаційного перегляду у справі.

Відповідно до частини восьмої статті 394 ЦПК України за наявності клопотання особи, яка подала касаційну скаргу, суд у разі необхідності вирішує питання про зупинення виконання рішення (ухвали) суду або зупинення його дії.

Тлумачення частини восьмої статті 394 ЦПК України свідчить, що клопотання про зупинення виконання чи дії судового рішення має містити обґрунтування необхідності такого зупинення.

За правилами статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Оскільки доводи клопотання про зупинення виконання судового рішення не обґрунтовані належним чином доказами, то суд в силу вимог положень цивільного процесуального законодавства позбавлений права приймати процесуальні рішення, ґрунтуючись на припущеннях.

Керуючись статтями 394, 395 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 січня 2020 року.

Витребувати з Казанківського районного суду Миколаївської області цивільну справу №478/300/19 за позовом Фермерського господарства Мир до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди землі та усунення перешкод у користуванні майном.

Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Миколаївського апеляційного суду від 23 січня 2020 року до закінчення касаційного перегляду у справі.

Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснити їм право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, у строк, що не перевищує п`ятнадцяти днів з моменту отримання ухвали суду.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді А. А. Калараш

В. М. Сімоненко

С. П. Штелик