Рішення

від 15.06.2007 по справі 142/13-06/3/6

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

142/13-06/3/6

     ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

      01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                     тел. 230-31-77

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"15" червня 2007 р.                                                                              Справа № 142/13-06/3/6

за позовом    Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінмарт", м. Васильків

до                  1) Фермерського господарства „Росинка”, с. Гнідин,

                     2) Бориспільської районної державної адміністрації, м. Бориспіль

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2:  1) Гнідинська сільська рада, с. Гнідин,

                         2) Бориспільський районний відділ земельних ресурсів, про визнання недійсним договору купівлі-продажу землі від 05 серпня 2004 року та визнання недійсним Державного акту на право власності на                                земельну ділянку серії ЯА № 220773

Головуючий суддя   Маляренко А. В.

                                                                                             суддя    Подоляк Ю.В.

                                                                                            суддя    Іваненко Я. Л.

Представники:

від позивача: Ваколюк Б.В., представник за довіреністю №41 від 15.05.2006р.

від відповідача 1: Малашенкова Т.М., представник за довіреністю № б/н, від 03.01.2006р.

відповідача 2:   не з'явився;

від третіх осіб:   не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Київської області передані вимоги ТОВ „Вінмарт” про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 05 серпня 2004 року між Бориспільською районною державною адміністрацією Київської області та Фермерським господарством „Росинка”, та про визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 220773.

Позовні вимоги обґрунтовані тим що, що відповідач незаконно набув право власності на земельну ділянку, а договір купівлі-продажу є недійсним, оскільки всупереч ч. 2 ст. 127 Земельного кодексу України продаж земельної ділянки було здійснено не на конкурентних засадах (аукціон, конкурс).

Справа розглядалась судами неодноразово. Постановою Судової палати у господарських справах Верховного суду України від 27 лютого 2007 року справу № 142/13-06/3 передано на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою господарського суду Київської області від 23.03.2007 року справу                          № 142/13-06/3 прийнято до провадження колегією судів, присвоєно порядковий номер № 142/13-06/3/6.

На підставі ст.77 ГПК України у справі оголошувалася перерва до 08.05.2007 року.

Ухвалами господарського суду Київської області від 08.05.2007 року та від 21.05.2007 року розгляд справи відкладався.

Ухвалою Голови господарського суду Київської області від 21.05.2007 року було продовжено строк вирішення спору по даній справі до 21.06.2007 року на підставі ст.69 ГПК України.

Відповідач 1 у письмових поясненнях на позовну заяву просив суд відмовити в позові з огляду на те, що позивачем не доведено порушення його прав на отримання у власність земельної ділянки та позивач не належить до кола осіб, які згідно з чинним законодавством мають право оскаржувати договір купівлі-продажу.

Відповідач 1 також стверджує, що договір укладений без порушень ч. 2 ст. 127 Земельного кодексу України.

Відповідач 2 в судове засідання не з'явився. Через загальний відділ господарського суду Київської області надав письмові пояснення від 08.05.2007 вих. № 7-16-1357, згідно з якими відповідач 2 вважає, що позовні вимоги нормативно не обґрунтовані та документально не підтверджені, у зв'язку з чим не підлягають задоволенню в повному об'ємі. Відповідач 2 також просить суд слухати справу за відсутністю його уповноважених представників.

Треті особи письмовий відзив на позовну заяву не надали, в судове засідання не з'явились.

Треті особи належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду Київської області, про дату, час та місце його проведення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 із змінами „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважених представників третіх осіб суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача 2, третіх осіб не надходило.

Позивачем через загальний відділ Господарського суду Київської області 13.06.2007 року (вх.№ 161) подано заяву про відвід колегії суддів.

Ухвалою Голови господарського суду Київської області від 14.06.2007 року заяву позивача залишено без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача 1, господарський суд Київської області

ВСТАНОВИВ:

Бориспільською районною державною адміністрацією 12.07.2004 року було прийнято розпорядження № 553 „Про продаж земельної ділянки сільськогосподарського призначення Фермерському господарству „Росинка” в адміністративних межах Гнідинської сільської ради”.

Згідно із статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із пунктом 12 розділу Х Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. Статтею 1 Закону України „Про місцеві державні адміністрації” районну державну адміністрацію визначено як місцевий орган виконавчої влади.

Фермерським господарством „Росинка" та Бориспільською районною державною адміністрацією 05.08.2004 р. було укладено договір купівлі-продажу землі (далі - договір). Вказаний договір 05.08.2004 року був посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Козій А.В. за реєстровим номером № 3446.

Пунктом „б” частини першої статті 130 Земельного кодексу України визначено, що покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути юридичні особи України, установчими документами яких передбачено ведення сільськогосподарського виробництва.

Пунктами 2.1 та 2.2 Статуту Фермерського господарства „Росинка” передбачено, що предметом діяльності господарства є виробництво, заготівля сільськогосподарської продукції.

Згідно з Свідоцтвом про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи організаційно-правовою формою Фермерського господарства „Росинка” є фермерське господарство.

Відповідно до пункту 1.1 зазначеного договору Бориспільська районна державна адміністрація продає, а Фермерське господарство „Росинка” купує, тобто набуває у власність земельну ділянку, що знаходиться в адміністративних межах Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області, яка надана у користування Фермерському господарству „Росинка” для ведення фермерського господарства.

Пункт 1.2 Договору встановлює, що категорія земель, до якої відноситься земельна ділянка, землі сільськогосподарського призначення. Цільове призначення земельної ділянки –для ведення фермерського господарства.

Відповідно до пункту 1.4 Договору земельна ділянка вільна від будь-яких майнових прав та претензій третіх осіб, вона не продана, не подарована, не заставлена, не передана в оренду чи безоплатне користування, піл арештом чи забороною на відчуження не знаходиться обмеження щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням відсутні.

Згідно з пунктом 2.1 Договору експертна грошова оцінка земельної ділянки, згідно Звіту № LХХІV/1-324 про експертну грошову оцінку, наданого Державним підприємством „Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою”, становить 457043,00 грн. (чотириста п'ятдесят сім тисяч сорок три гривні 00 копійок).

Пункт 2.3 Договору встановлює, що Фермерське господарство „Росинка” зобов'язується сплатити ціну земельної ділянки шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Гнідинської сільської ради протягом 60 днів з моменту укладання договору.

В пункті 3.1 договору визначено, що Бориспільська районна державна адміністрація зобов'язується протягом 10 днів з моменту здійснення Фермерським господарством „Росинка” платежу в розмірі, визначеному в пункті 2.3 цього Договору, оформити документи та виконати дії, необхідні для оформлення державного акту на право власності на земельну ділянку, передбачені чинним законодавством України, оформити рішення про видачу Фермерському господарству „Росинка” державного акту на право власності на земельну ділянку, передати такий акт Фермерському господарству „Росинка”.

Пунктом 4 даного договору врегульовано питання виникнення права власності, а саме: право власності на земельну ділянку переходить до Фермерського господарства „Росинка” з моменту одержання ним на підставі цього договору Державного акту на земельну ділянку.

Згідно з п. 8.1 Договір вступає в дію з моменту підписання сторонами та його державної реєстрації.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 05.08.2004 р., укладений між Бориспільською районною державною адміністрацією Київської області та Фермерським господарством „Росинка”, підписано уповноваженими особами його сторін та зареєстровано відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 125 Земельного Кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Судом встановлено, що 21.10.2004 року Фермерському господарству „Росинка” був виданий Державний акт серії ЯА № 220773 на право власності на земельну ділянку. Вказаний Державний акт на право власності на земельну ділянку зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 2. Спірний Державний акт зареєстрований у встановленому чинним законодавством порядку.

          Судом за результатом нового розгляду справи встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу земельна ділянка була продана позивачу для ведення фермерського господарства.

          Скасовуючи ухвалені рішення по справі та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд України в постанові від 27.02.2007 року вказав, що висновки судів про те, що чинним законодавством не передбачено проведення торгів для продажу земельних ділянок для будь-яких цілей, крім забудови, є необгрунтованим, поза як законодавець визначив єдиний шлях продажу земельних ділянок державної та комунальної власності на конкурентних засадах.

Статтею 127 Земельного кодексу України встановлено, що продаж земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон, конкурс), крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок.

Відповідно до приписів ст. 210 Земельного кодексу України угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною другою цієї ж статті встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а згідно з ч. 3 цієї статті волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України).

На підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України недійсною угодою є та, що не відповідає вимогам закону.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про визнання угоди недійсними” № 3 від 28.04.78 (із змінами і доповненнями) угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

В силу приписів ст.11121 ГПК України вказівки, що містяться у постанові Верховного Суду України, є обов'язковими  для  суду  першої інстанції під час нового розгляду справи .

Разом з цим, згідно ч.2 цієї ж статті Постанова Верховного Суду України за результатами перегляду у касаційному порядку постанови чи ухвали Вищого господарського суду України не  може   містити   вказівок   про   достовірність  чи недостовірність  того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над  іншими,  про  те,  яку  норму матеріального чи процесуального права повинно бути застосовано і яке рішення має бути ухвалено при новому розгляді справи.

В силу приписів ч.1 ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі  яких господарський   суд   у  визначеному  законом  порядку  встановлює наявність  чи  відсутність  обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ст.33 ГПК України кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази    подаються    сторонами    та    іншими   учасниками судового процесу. Згідно з ч.3 ст.43 ГПК України господарський суд  створює  сторонам  та  іншим  особам,  які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.43 ГПК України ніякі  докази  не  мають  для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

В силу ст.38 ГПК України, якщо  подані  сторонами  докази є недостатніми, господарський суд   зобов'язаний  витребувати  від  підприємств  та  організацій незалежно  від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні

для  вирішення  спору.

Згідно з п.1 постанови Пленуму Верховного суду України від 29.12.1976 року № 11 (із змінами та доповненнями) “Про судове рішення” обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду, зокрема, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Тоді як в силу п.2 постанови Пленуму Верховного суду України від 29.12.1976 року № 11 (із змінами та доповненнями) “Про судове рішення” рішення може бути обгрунтоване лише тими доказами, які одержані у визначеному законом порядку і перевірені в тому судовому засіданні, в якому постановляється рішення.

За результатом нового розгляду суд першої інстанції на підставі вищенаведених норм процесуального права задовольнив клопотання відповідача 1 по справі про витребування доказів на підтвердження факту порушення прав позивача по справі спірним договором та актом.

В цій частині судом першої інстанції не приймаються посилання позивача на постанову Верховного Суду України від 27.02.2007 року по іншій судовій справі (між іншими сторонами) як на підставу задоволення позову, як безпідставні.

          На судовий запит від 08.05.2007 року Бориспільський районний відділ земельних ресурсів  листом Вих. № 398 від 23.05.2007року повідомив суд, що ТОВ „Вінмарт”  в період з січня  по грудень 2005р., з  січня  по травень 2006 року з будь-якими заявами або листами стосовно надання в оренду або у власність земельної ділянки на території Бориспільського району, до відділу не зверталось.

Бориспільська районна державна адміністрація Київської області у свої письмових поясненнях № 7-16-1357 від 08.05.2007  також зазначила, що ТОВ „Вінмарт” не зверталося до Бориспільської районної державної адміністрації з заявами, клопотаннями  щодо надання позивачу в оренду чи  у власність жодної земельної ділянки, в тому числі земельної ділянки, яка є предметом оспорюваного договору купівлі-продажу землі від 5 серпня 2004 року, укладеного між Бориспільською районною державною адміністрацією та фермерським господарством „Росинка”.

Вказаний факт не спростований позивачем у справі, а його посилання лише на постанову Верховного Суду України, як на єдиний доказ, судом не приймаються, як необґрунтовані.

За таких обставин судом встановлено, що ТОВ „Вінмарт” не звертався ані до Бориспільської районної державної адміністрації, ані до Бориспільського районного відділу земельних ресурсів з заявами, клопотаннями щодо надання ТОВ „Вінмарт” в оренду чи у власність жодної земельної ділянки, в тому числі земельної ділянки, яка є предметом оспорюваного договору купівлі-продажу землі від 5 серпня 2004 року, укладеного між Бориспільською районною державною адміністрацією та фермерським господарством „Росинка”.

Стаття 1 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до Рішення Конституційного суду України від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Таким чином, під час нового розгляду справи судом не встановлено факту порушення прав і охоронюваних законом інтересів ТОВ „Вінмарт” під час укладання та дії договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.08.2004 р., укладеного між Бориспільською районною державною адміністрацією Київської області та Фермерським господарством „Росинка”.

За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність відмови в позові повністю. В зв'язку з відмовою в позові судові витрати покладаються на позивача у справі в силу ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 82 - 85, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області,-

ВИРІШИВ:

1.  У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.84 ГПК України.

Головуючий суддя                                                                А.В.Маляренко

Суддя                                                                                       Ю.В. Подоляк

Суддя                                                                                      Я. Л. Іваненко