Ухвала

від 24.04.2020 по справі 166/1133/19

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

іменем України

24 квітня 2020 року

м. Київ

справа №166/1133/19

провадження №51-1923ск 20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу прокурора ОСОБА_4 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 28 січня 2020 року відносно засудженого ОСОБА_5 ,

встановив:

За вирокомРатнівського районного суду Волинської області від 25 жовтня 2019 року

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі КК) - до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Суд першої інстанції встановив, що 21 липня 2019 року близько12:00 ОСОБА_5 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, на порозі свого домоволодіння в с. Броди на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, умисно наніс удар кухонним ножем у живіт дружині ОСОБА_6 , чим спричинив їй тяжких тілесних ушкоджень.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 28 січня 2020 року вирок районного суду залишено без змін.

У касаційній скарзі прокурор просить на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК), скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. За твердженням прокурора, суд апеляційної інстанції не врахував повною мірою ступеня тяжкості вчиненого діяння і всіх даних про особу винного і, не вмотивувавши належним чином свого рішення, необґрунтовано погодився з рішенням місцевого суду про призначення покарання засудженому ОСОБА_5 у розмірі мінімальної межі санкції статті, яка передбачає відповідальність за вчинений ним злочин. Посилаючись на істотні порушення прокурор у касаційній скарзі вказує на те, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, оскільки вважає, що цей суд належно не перевірив доводів апеляційної скарги про неправильне застосування місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягає застосуванню п. 6 ч. 1 ст. 67 КК (вчинення злочину у присутності дитини) як обставини, яка обтяжує покарання, що потягло за собою його м`якість.

Розглянувши касаційну скаргу, дослідивши надані до неї копії судових рішень, перевіривши наведені доводи, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті провадження слід відмовити на таких підставах.

Подія злочину, доведеність винуватості ОСОБА_5 у його вчиненні, кримінально-правова оцінка діянь за ч. 1 ст. 121 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

Фактично суть доводів у касаційній скарзі прокурора зводиться до незгоди із призначеним районним судом засудженому ОСОБА_5 покаранням, з яким погодився апеляцій суд, у розмірі мінімальної межі передбаченої санкцією ч. 1 ст. 121 КК у зв`язку з його невідповідністю ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість.

Однак ці доводи не можна визнати прийнятними.

Відповідно до визначених кримінальним законом загальних засад призначення покарання, значення заходу примусу для досягнення його мети (ст. 50 КК) визначається не лише його суворістю, а й справедливістю.

Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому підлягають врахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного і обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром воно повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.

З наданої до касаційної скарги копії ухвали апеляційного суду вбачається, що аналогічні за змістом доводи апеляційної скарги прокурора були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який, переглядаючи вирок, ретельно їх перевірив та надав вичерпну відповідь, належним чином вмотивувавши своє рішення з наведенням докладних мотивів, з яких цю апеляційну скаргу було залишено без задоволення.

Зокрема, перевіривши ці доводи, апеляційний суд дійшов висновку про додержання районним судом вимог статей 50 та 65 КК при призначенні покарання ОСОБА_5 , яке є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, а тому, не вбачаючи підстав для задоволення апеляційної скарги, відмовив прокурору в її задоволенні.

При цьому апеляційний суд, погодившись із висновком суду першої інстанції про правильність обраної ним міри покарання засудженому в межах санкції ч. 1 ст. 121 КК урахував, окрім ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, і особу останнього, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на диспансерному обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується негативно, схильний до зловживання спиртними напоями та будучи особою молодого віку суспільно-корисною працею не займається. Крім того, судом було взято до уваги обставину, що пом`якшує покарання активне сприяння ОСОБА_5 в розкритті злочину, а також, обставини, що обтяжують покарання вчинення ним злочину в стані алкогольного сп`яніння та щодо подружжя.

Про вчинення злочину ОСОБА_5 у присутності дітей апеляційному суду було відомо з фактичних обставин справи встановлених місцевим судом.

Зважаючи на всі ці обставини, в тому числі й ті, на які посилався прокурор у апеляційній скарзі, та які за законом мають правове значення, апеляційний суд дійшов умотивованої думки про правильність висновку суду першої інстанції у вироку щодо можливості виправлення засудженого виключно в умовах його ізоляції від суспільства з призначенням покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк, передбачений санкцією ч. 1 ст. 121 КК.

Така позиція апеляційного суду не суперечить положенням статей 50, 65 КК, а призначене ОСОБА_5 покарання є домірним тяжкості вчиненого злочину, обставинам справи та даним про його особу і відповідає меті та загальним засадам призначення покарання визначених вказаними нормами кримінального закону.

Поміж тим, у своїй касаційній скарзі прокурор, вказуючи на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій закону України про кримінальну відповідальність, не зазначає яким саме чином ця обставина перешкодила чи могла перешкодити їм ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення.

Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали, це рішення прийнято з додержанням вимог статей 370 та 419 КПК, у ній наведено відповідні мотиви й обґрунтування, а також підстави, якими керувався апеляційний суд при його ухваленні.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність ухвали апеляційного суду та вмотивованість наведених у ній висновків з питань істотного порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного засудженому покарання через м`якість, що можуть тягнути за собою її скасування на підставі ч. 1 ст. 438 КПК з урахуванням положень статей 412, 413, 414 цього Кодексу, прокурор ОСОБА_4 у касаційній скарзі не навела, і таких даних зі змісту цього рішення не вбачається.

З огляду на викладене касаційна скарга прокурора та додані до неї матеріали не дають підстав для її задоволення, а тому колегія суддів вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.

На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428, 441КПК, Верховний Суд

постановив:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_4 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 28 січня 2020 року відносно засудженого ОСОБА_5 відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3