Постанова

від 27.04.2020 по справі 914/1830/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" квітня 2020 р. Справа №914/1830/19

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого - судді О.В. Зварич

суддів О.П. Дубник

М.І. Хабіб,

секретар судового засідання М.С. Кіра,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (надалі АТ НАК Нафтогаз України ) за №14/4-250-20 від 13.01.2020 року (вх. № 01-05/322/20 від 21.01.2020 року)

на рішення господарського суду Львівської області від 10.12.2019 року (суддя Т.Б. Фартушок; повний текст рішення складено 20.12.2019 року)

у справі № 914/1830/19

за позовом: АТ НАК Нафтогаз України

до відповідача: Комунального підприємства Сокальської міської ради Сокальтеплокомуненерго (надалі МКП Сокальтеплокомуненерго )

про стягнення пені, трьох відсотків річних, інфляційних нарахувань за неналежне виконання грошового зобов`язання; ціна позову: 213487,73 грн.,

за участю:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції

03.09.2019 року АТ НАК Нафтогаз України звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до МКП Сокальтеплокомуненерго про стягнення 213487,73грн., у тому числі: 84751,01 грн. пені, 38316,47 грн. 3% річних та 90420,25 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач оплатив отриманий від позивача природний газ з порушенням строків, визначених в укладеному між сторонами договорі.

Рішенням господарського суду Львівської області від 10.12.2019 року у справі №914/1830/19 (суддя Т.Б. Фартушок) частково задоволено позов. Стягнуто з МКП Сокальтеплокомуненерго на користь АТ НАК Нафтогаз України 42375,51 грн. пені, 27075,44 грн. 3% річних, 58039,14 грн. інфляційних втрат та 2548,53 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

В ході розгляду справи суд першої інстанції встановив, що на підставі договору постачання природного газу за № 6068/1718-ТЕ-21 від 12.09.2017 року (з наступними змінами та доповненнями) відповідач в період з жовтня 2017 року по квітень 2018 року отримав від позивача природний газ на загальну суму 3988745,53 грн. Взаєморозрахунки між сторонами даного договору частково здійснювались за рахунок коштів державного бюджету у відповідності до порядків, встановлених постановами Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 року та № 256 від 04.03.2002 року. Підписавши спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків, ПАТ НАК Нафтогаз України у такий спосіб виявило згоду здійснити розрахунки відповідно до Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, а отже погодилося зі зміною порядку та строків проведення розрахунків за поставлений газ на підставі договору постачання природного газу за № 6068/1718-ТЕ-21 від 12.09.2017 року. Незалежно від того, що правовідносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсує за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачили сторони у договорі відповідні умови. З підстав наведеного суд встановив, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат за період з лютого по квітень 2019р. підлягають до задоволення повністю в межах заявлених позовних вимог. В решті в задоволенні позову суд відмовив за безпідставністю та необґрунтованістю. При цьому, суд частково задоволив клопотання відповідача, дійшовши висновку про можливість зменшення заявленої до стягнення пені на 50 % відповідно до частин 1, 2 статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

АТ НАК Нафтогаз України подало апеляційну скаргу на рішення господарського суду Львівської області від 10.12.2019 року у справі №914/1830/19, в якій просить скасувати зазначене рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 85997,64 грн., в іншій частині рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Скаржник не погоджується з оскаржуваним рішенням суду щодо часткового задоволення позовних вимог у зв`язку із зменшенням судом розміру пені. Вказує на те, що при зменшенні пені суд не врахував інтереси позивача. Натомість, суд визнав винятковим випадок та підставою для зменшення неустойки важкий фінансовий стан відповідача.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

МКП Сокальтеплокомуненерго у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, оскаржуване рішення вважає законним, обґрунтованим, ухваленим із дотриманням норм матеріального і процесуального права. Звертає увагу на те, що невчасний розрахунок за спожитий природний газ виник не з вини Підприємства, а через зовнішні фактори, на які відповідач не має змоги вплинути. Вказує, що позивач не надав жодних доказів про заподіяння йому збитків внаслідок прострочення відповідачем оплати за одержаний природний газ та не заявляв вимог про стягнення таких збитків. Зважаючи на те, що розмір нарахованої позивачем пені у відношенні до нарахованих 3% та інфляційних є значним, особливо враховуючи ступінь виконання Підприємством своїх зобов`язань за договором (проведення оплати за поставлений природний газ в повному обсязі задовго до заявлення даного позову), з огляду на складне матеріальне становище МКП Сокальтеплокомуненерго , суд правомірно зменшив розмір нарахованої позивачем пені. Просить залишити без змін рішення рішення господарського суду Львівської області від 10.12.2019 року у справі №914/1830/19, апеляційну скаргу АТ НАК Нафтогаз України - без задоволення.

Позивач та відповідач не делегували своїх представників у судове засідання. Згідно з повідомленнями про вручення рекомендованих поштових відправлень №№ 79010108860770, 7901010874273 про виклик до суду на 27.04.2020 року, обізнані з датою, часом і місцем розгляду справи.

Суд не визнавав обов`язковою явку в судове засідання сторін у справі. Отже, в силу положень ч.12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України та враховуючи строки розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, встановлені частиною 1 статті 273 ГПК України, справу може бути розглянуто при відсутності сторін.

При цьому, суд не надає правової оцінки клопотанню позивача про відкладення розгляду справи, оскільки дане клопотання отримане судом після закінчення судового розгляду справи №914/1830/19, а саме 27.04.2020 року о 10 год. 40 хв. (вх. №01-04/2351/20 від 27.04.2020), що підтверджується відміткою канцелярії Західного апеляційного господарського суду на першому його аркуші.

Водночас, суд зауважує, що згідно з повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення № 79010108860770 позивач ще 27.03.2020 року отримав ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 16.03.2020 року про відкладення розгляду справи на 27.04.2020 року о 10 год. 00 хв. Отже, він мав можливість впродовж більше, ніж одного місяця, заздалегідь звернутись до суду з відповідним клопотанням.

Обставини справи

12.09.2017 року між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та КП "Сокальтеплокомуненерго" (споживач) укладено договір постачання природного газу №6068/1718-ТЕ-21, відповідно до якого, постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору (а.с.33-42, т.1).

Згідно з пунктом 1.2 договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

В пункті 2.1 договору визначено, що постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2017 року по 31 березня 2018 року (включно) природний газ орієнтованим обсягом до 730 тис.куб.м, в тому числі по місяцях: жовтень 2017 року - 70 тис.куб.м; листопад 2017 року - 120 тис.куб.м; грудень 2017 року - 130 тис.куб.м; січень 2018 року - 160 тис.куб.м; лютий 2018 року - 140 тис.куб.м; березень 2018 року - 110 тис. куб.м.

Відповідно до пункту 3.7 договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.

Згідно з пунктом 5.2 договору ціна за 1000 куб.м газу на дату укладання договору становить 4942,00 грн., крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з ПДВ - 5930,40 грн.

У відповідності до п.6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості зі сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості, незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов`язані із одержанням виконання; 2) у другу - сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; 3) у третю чергу - погашається основна сума заборгованості (п. 6.4 договору).

Згідно з пунктом 8.2 договору у разі прострочення споживачем оплати згідно п.6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 16,4 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року №20.

Відповідно до п.10.3 договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років.

В пункті 12.1 визначено, що договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 року до 31.03.2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

15.01.2018 року та 06.04.2018 року сторони уклали додаткові угоди №№ 1, 2 до договору постачання природного газу від 12.09.2017 року № 6068/1718-ТЕ-21 (а.с. 43-45, т.1).

Відповідно до п. 3 додаткової угоди від 15.01.2018 року №1 у разі прострочення споживачем оплати згідно п.6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року №256.

Будь які спільні протокольні рішення або надані споживачем будь-які документи щодо оформлених та не профінансовованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. № 256, протоколи нарад, дво- та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами: не можуть бути використані для внесення змін до цього договору; можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору(п.4 додаткової угоди від 15.01.2018 року №1).

Згідно з пункту 1 додаткової угоди від 06.04.2018 року №2 сторони погодили обсяг поставки природного газу у квітні 2018 року в розмірі 70 тис.куб.м, а також виклали пункт 12.1 договору у наступній редакції: Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 року по 31.05.2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення .

На виконання умов даного договору позивач протягом періоду з жовтня 2017 року по квітень 2018 року поставив відповідачу природний газ на загальну суму 3988745,53 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу: від 31.10.2017 року на суму 168725,81 грн., від 30.11.2017 року на суму 669779,38 грн., від 31.12.2017 року на суму 685566,10 грн., від 31.01.2018 року на суму 768716,24 грн., від 28.02.2018 року на суму 877853,39 грн., від 31.03.2018 року на суму 720964,66 грн., від 31.04.2018 року на суму 97139,95 грн. Дані акти підписані представниками сторін без заперечень, підписи яких скріплені печатками сторін договору (а.с.46-52, т.1).

Сторони не заперечують, що відповідач здійснив повну сплату грошових коштів за поставлений у спірному періоді природний газ в сумі 3988745,53 грн. Однак, позивач вказує, що такі розрахунки були здійснені з порушенням встановленого у п. 6.1 договору строку проведення розрахунків.

З матеріалів справи вбачається, що 06.12.2017 року між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Львівській області (сторона 1), Департаментом фінансів Львівської облдержадміністрації (сторона 2), КП Сокальтеплоенерго (сторона 3) та Національною акціонерною компанією Нафтогаз України (сторона остання) підписано Спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету за № 4132 (а.с. 159-161, т.1).

У зазначеному Спільному протокольному рішенні сторони погодили, що предметом рішення є організація проведення сторонами взаєморозрахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року № 20 Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій .

В розділі 2 Спільного протокольного рішення 06.12.2017 року його сторони погодили наступний порядок проведення взаєморозрахунків.

Державна казначейська служба України перераховує кошти загального фонду Державного бюджету України стороні 1 у сумі 353046,00 грн. з приміткою "Постанова Уряду від 11.01.2005 №20" (п. 2.2 Спільного протокольного рішення).

Послідовність перерахування стороною 2 - 3 - останній стороні коштів в сумі 353046,00грн. відображено у пунктах 2.3-2.6 Спільного протокольного рішення.

Згідно з розділом 4 сторони, що підписали Спільне протокольне рішення, несуть відповідальність за недотримання вимог Постанови Уряду від 11.01.2005 №20 та Порядку проведення розрахунків і невиконання своїх зобов`язань за цим Спільним протокольним рішенням про організацію взаєморозрахунків відповідно до законодавства України.

Відповідно до п. 5.2 це спільне протокольне рішення набирає чинності з моменту його підписання всіма сторонами і діє до повного виконання сторонами зобов`язань за цим спільним протокольним рішенням.

Національна акціонерна компанія Нафтогаз України підписала спільне протокольне рішення без жодних зауважень, з чого можна зробити висновок про те, що позивач погодився на визначений порядок розрахунків.

В матеріалах справи містяться копії банківських виписок та платіжних доручень №74 від 08.02.2018 року на суму 3877000,00 грн., № 115 від 02.03.2018 року на суму 540291,48 грн., № 178 від 29.03.2018 року на суму 658140,35 грн., № 258 від 26.04.2018 року на суму 1113000,97 грн., № 341 від 31.05.2018 року на суму 2323,20 грн., № 330 від 29.05.2018 року на суму 101642,44 грн., № 525 від 26.09.2018 року на суму 1555,51 грн., № 595 від 30.10.2018 року на суму 8033,14 грн. про перерахування відповідачем позивачу 2812687,09 грн. згідно договору №6068/1718-ТЕ-21 від 12.09.2017 року на підставі постанови КМУ від 04.03.2002 № 256 (а.с. 182-196, т.1).

Крім того, відповідач власними коштами здійснив оплату поставленого у спірному періоді природного газу у розмірі 1176058,44 грн., що не заперечується сторонами та підтверджується наявною в матеріалах справи копією банківської виписки (а.с.55-103, т.1).

Враховуючи несвоєчасну сплату відповідачем вартості поставленого газу, позивач звернувся до місцевого господарського суду з даним позовом про стягнення 84751,01 грн. пені, 38316,47 грн. 3% річних та 90420,25грн. інфляційних втрат за період з 28.11.2017 року по 30.04.2019 року.

Відповідач у відзиві на позовну заяву (вх. №39276/19 від 25.09.2019 року) вважає, що позивач помилково нарахував 3% річних в сумі 12991,10 грн. та інфляційні втрати в сумі 34256,19 грн. за зобов`язаннями за жовтень 2017 року - лютий 2018 року, з підстав здійснення часткової оплати за ними в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002р. №256. В той же час, відповідач не заперечує розрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат за зобов`язаннями за березень та квітень 2018 року (а.с.126-133, т.1).

17.10.2019 року відповідач подав до суду першої інстанції клопотання № 259 від 15.10.2019 року, у якому просить зменшити розмір нарахованої позивачем пені на 90 відсотків (а.с.1-5, т.2).

Норми права та мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 Цивільного кодексу України).

Частиною 3 статті 6 Цивільного кодексу України унормовано, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

В ході розгляду даної справи суд встановив, що на виконання зобов`язань за договором постачання природного газу № 6068/1718-ТЕ-21 від 12.09.2017 року, згідно актів приймання-передачі природного газу протягом жовтня 2017 року - квітня 2018 року позивач поставив відповідачу природний газ на загальну суму 3988745,53 грн., що сторонами не заперечується.

Як зазначалось вище, за участі позивача та відповідача підписано спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України № 4132 від 06.12.2017 року на суму 353046,00 грн.

Частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Приписами статті 12 Господарського кодексу України передбачено, що держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання зокрема, є: регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Судом встановлено, що договір постачання природного газу № 6068/1718-ТЕ-21 від 12.09.2017 року укладено між сторонами із спеціальними обов`язками, які покладаються на суб`єктів ринку природного газу відповідно до Закону України Про ринок природного газу , Постанови КМУ №187 від 22.03.2017 року та інших нормативно-правових актів.

Постановою Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005 Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено порядок розрахунків державою по субвенціях, який є обов`язковою умовою при укладені договору із спеціальними обов`язками, та від умов яких сторони не можуть відступити в силу закону (ст.6 ЦК України, ч.1 ст.11 Закону Про ринок природного газу ).

Норми Постанови №20 не містять інших строків виконання державою зобов`язань, як бюджетний рік, та не містять застережень щодо того, що держава після закінчення бюджетного року не зобов`язується здійснити відшкодування сум субвенцій на підставі актів звірки розрахунків та спільних протокольних рішень, які становлять етапи у процедурі розрахунків, та є невід`ємною частиною Постанови №20, а отже, і частиною законодавства.

Аналогічні положення закріплені у Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002, згідно з п. 4 якого перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов`язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню.

Таким чином, держава взяла на себе бюджетне зобов`язання із відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із газопостачанням населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.

Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначений Порядком, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із газопостачанням населенню, яке використовує житлові субсиді та має пільги з оплати комунальних послуг. Тобто держава офіційно визнає неспроможність підприємств паливно-енергетичного комплексу забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (залежно від рівня наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).

Держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склалися між сторонами на підставі укладеного між ними договору.

Отже, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині (у розмірі наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій, соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Тобто, на виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти, до яких належить, зокрема Порядок від 11.01.2005 року № 20 та від 04.03.2002 №256.

Таким чином, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсовуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулються відповідними нормами законодавства, зокрема адміністративного (бюджетного) застосування, чинність яких не залежить від того, чи передбачили сторони у договорі відповідні умови.

Наведену правову позицію висловив Верховний Суд у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 31.05.2019 зі справи №924/296/18.

Колегія суддів зазначає, що ПАТ НАК Нафтогаз України та КП Сокальтеплоенерго , підписавши спільне протокольне рішення № 4132 від 06.12.2017 року погодилися з тим, що між ними встановлюється інший (не той, що передбачений умовами спірного договору) порядок розрахунків. Таким чином, сторони узгодили порядок проведення розрахунків з газопостачальною організацією (позивачем), змінивши строки виконання боржником грошових зобов`язань перед кредитором, які виникли на підставі договору постачання природного газу № 6068/1718-ТЕ-21 від 12.09.2017 року.

З аналізу вищеописаних правових норм та матеріалів даної справи, колегія суддів констатує відсутність правових підстав для нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат, обчислених від сум, які сплачені за спільним протокольним рішенням та у відповідності до постанов Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005 року та № 256 від 04.03.2002 року, про що судом першої інстанції зроблено вірний висновок.

Щодо заявлених позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені, нарахованих на суму заборгованості, що погашена відповідачем власними коштами, колегія суддів враховує таке.

Відповідно до частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, унормовано, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу приписів статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В пункті 6.1 договору постачання природного газу № 6068/1718-ТЕ-21 від 12.09.2017 року сторони узгодили, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Проте, оплату у сумі 1176058,44 грн. за поставлений природний газ протягом жовтня 2017 року - квітня 2018 року відповідач здійснив з порушенням строку, встановленого п.6.1 договору.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що відповідач порушив строки оплати отриманого природного газу, визначені в п. 6.1 договору № 6068/1718-ТЕ-21 від 12.09.2017 року, позивач здійснив нарахування 27075,44 грн. трьох процентів річних за період з лютого по квітень 2019 року, а також 58039,14 грн. інфляційних втрат.

Перевіривши вказаний розрахунок заборгованості в цій частині позову, враховуючи межі заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 27075,44 грн. (6321,38 + 18079,38 +2674,68) та інфляційних втрат в сумі 58039,14 грн. (4667,73 +45866,15 +7505,26) за період прострочення з лютого по квітень 2019 року в межах заявлених позовних вимог.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача 84751,01 грн. пені, нарахованої за період з лютого по квітень 2019 року слід зазначити таке.

Згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтями 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань від 22.11.1996р. №543/96-ВР (з наступними змінами та доповненнями) передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, який обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 8.2 договору № 6068/1718-ТЕ-21 від 12.09.2017 року (в редакції додаткової угоди від 15.01.2018 року №1) у разі прострочення споживачем оплати згідно п.6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Суд першої інстанції перевірив наданий позивачем розрахунок пені та, враховуючи межі заявлених позовних вимог, визнав дану вимогу такою, що підлягає задоволенню. Водночас, суд дійшов висновку про можливість часткового задоволення клопотання відповідача вих. №259 від 15 жовтня 2019 року (вх. №43034/19 від 17.10.2019 року) та зменшив розмір пені на 50%. Відповідно стягнув з відповідача на користь позивача пеню в сумі 42375,51 грн.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Як видно з матеріалів справи, відповідач у клопотанні № 259 від 15.10.2019 року (вх.№43034/19 від 17.10.2019 року) просив суд зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 90% від заявленої суми, покликаючись на скрутне фінансове становище, повну оплату отриманого природного газу у спірному періоді та недоведеність понесення збитків позивачем внаслідок прострочення оплати.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Згідно з правовою позицією, викладеною у рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення, оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому слід враховувати, що правила ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

З аналізу наведених норм права вбачається, що зменшення суми неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Суд встановив, що КП Сокальтеплокомуненерго використовує природний газ для виробництва теплової енергії, яка в подальшому споживається бюджетними установами, організаціями та іншими споживачами. Порушення порядку та строків розрахунків відбулося не з вини відповідача, оскільки зумовлене значною заборгованістю споживачів за спожиті послуги. На підтвердження вказаного відповідачем долучено копії відповідних довідок про стан розрахунків за послуги теплопостачання станом на 31.12.2018 року та 01.10.2019 року (а.с. 27-28, т.2).

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд правомірно зменшив розмір належної до стягнення пені на 50%, пославшись на положення частин 1, 2 статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та обставини даної справи.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що нарахування та стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки, пов`язані з порушенням відповідачем умов спірного договору, а стягнення з КП Сокальтеплокомуненерго пені у повному обсязі не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем свого зобов`язання.

З аналізу вищеописаних правових норм, матеріалів даної справи, колегія суддів констатує наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та зменшення розміру нарахованої позивачем пені на 50% та стягнення з відповідача пені в розмірі 42375,51 грн., оскільки таке зменшення пені суд апеляційної інстанції вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Доводи скаржника про необґрунтоване зменшення судом першої інстанції розміру пені є такими, що не можуть бути прийнятті до уваги, оскільки судом першої інстанції у вирішенні цього питання було досліджено ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні та інші фактори, які вплинули на можливість своєчасної оплати відповідачем вартості поставленого газу.

Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду попередньої інстанції про правомірність зменшення розміру пені, оскільки суд при вирішенні даного питання в належній мірі перевірив доводи сторін щодо їх фінансового стану, врахував їх майнові інтереси, а також те, що до звернення позивачем з позовом до суду сума основного боргу за договором сплачена відповідачем у повному обсязі.

Твердження скаржника на те, що місцевий господарський суд у розгляді справи порушені приписи статті 233 ГК України, статей 525, 526, 551, 599, 625 ЦК України не знайшли свого підтвердження у розгляді апеляційної скарги.

За приписами статті 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Таким чином, у господарському процесі обов`язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог чи заперечень, коригується (співвідноситься) з правом суду прийняти чи не прийняти докази в контексті їхнього значення для справи, що і є предметом оцінки господарського суду.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи.

Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому рішення господарського суду Львівської області від 10.12.2019 року у справі № 914/1830/19 необхідно залишити без змін.

Судові витрати

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись, ст. ст. 86, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України за №14/4-250-20 від 13.01.2020 року (вх. № 01-05/322/20 від 21.01.2020 року) залишити без задоволення, рішення господарського суду Львівської області від 10.12.2019 року у справі № 914/1830/19 - без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Справу повернути в господарський суд Львівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий суддя О.В. Зварич

Суддя О.П. Дубник

Суддя М.І. Хабіб