Рішення

від 10.12.2019 по справі 914/1830/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.12.2019 справа № 914/1830/19

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом: Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , м.Київ;

до Відповідача: Комунального підприємства Сокальської міської ради «Сокальтеплокомуненерго» , Львівська область, Сокальський район, м.Сокаль;

про: стягнення пені, трьох відсотків річних, інфляційних нарахувань за неналежне виконання грошового зобов`язання;

ціна позову: 213487,73грн.

Представники:

Позивача: Конопліцький І.В. - представник (довіреність від 09.08.2019р. №14/235);;

Відповідача: Юзефик О.І. - керівник.

ВСТАНОВИВ:

05.09.2019р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява від 22.07.2019р. вих.№14/4-1113 (вх.№1904) Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Комунального підприємства Сокальської міської ради «Сокальтеплокомуненерго» про стягнення пені, трьох відсотків річних, інфляційних нарахувань за неналежне виконання грошового зобов`язання; ціна позову 213487,73грн.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає несвоєчасне виконання Відповідачем зобов`язань за Договором купівлі-продажу природного газу від 12.09.2017р. №6068/1718-ТЕ-21.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.09.2019р. суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 24.09.2019р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.09.2019р. у даній справі судом постановлено відкласти підготовче засідання на 22.10.2019р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.10.2019р. у даній справі судом постановлено продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів; відкласти підготовче засідання на 12.11.2019р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.11.2019р. у даній справі суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 26.11.2019р.

Ухвалою суду у даній справі від 26.11.2019р. суд постановив оголосити перерву в судовому засіданні до 10.12.2019р.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу «Акорд» .

Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердив представник Відповідача в судовому засіданні, йому відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді, судді, колегії суддів чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з`явився, позов підтримав повністю, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті справи, аналогічні до викладених у поданих до суду заявах.

Представник Відповідача в судове засідання з`явився, проти позову заперечив частково з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просить суд зменшити розмір нарахованих Позивачем штрафних санкцій на 90 відсотків, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у поданих до суду заявах.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 84751,01грн. пені, 38316,47грн. трьох відсотків річних та 90420,25грн. інфляційних втрат за порушення порядку і строку оплати поставленого за Договором купівлі-продажу природного газу від 12.09.2017р. №6068/1718-ТЕ-21; ціна позову 213487,73грн.

Позиція Відповідача:

Відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, просить суд відмовити Позивачу в задоволенні позову в частині нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат за зобов`язаннями за жовтень 2017р. - січень 2018р., а також пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат за зобов`язаннями за лютий 2018р. з підстав здійснення часткової оплати за ними в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002р. №256.

Нарахування пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат за зобов`язаннями за березень та квітень 2018р. Відповідач не заперечує.

Окрім того, 17.10.2019р. Відповідачем подано до суду клопотання (вх. №43034/19), у якому просить суд зменшити розмір нарахованої пені на 90 відсотків.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу по суті.

За результатами дослідження наданих Учасниками справи доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

12.09.2017р. між Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (надалі - Позивач, Продавець) та Комунальним підприємством Сокальської міської ради Сокальтеплокомуненерго (надалі - Відповідач, Споживач) укладено Договір постачання природного газу №6068/1718-ТЕ-21 (далі - Договір), відповідно до п.1.1 якого, Постачальник зобов`язувався передати у власність Покупцю у 2017-2018 роках природний газ, а Споживач зобов`язувався прийняти та оплатити цей природний газ (надалі - газ) на умовах Договору.

Природний газ, що передається за Договором, використовуються Споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (п.1.2. Договору).

Пунктом 2.1 Договору визначено, що Постачальник передає Споживачеві з 01.10.2017р. по 31.03.2018р. природний газ орієнтованим обсягом до 730 тис.куб.м., у тому числі по місяцях кварталів: жовтень 2017р. - 70 тис.куб.м.; листопад 2017р. - 120 тис. куб.м.; грудень 2017р. - 130 тис. куб.м.; січень 2018р. - 160 тис. куб.м.; лютий 2018р. - 140 тис.куб.м.; березень 2018р. - 110 тис. куб.м.

Відповідно до п.3.7 Договору приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному місяці постачання, оформляється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу Споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/обліку природного газу.

Згідно п. 5.2 Договору ціна за 1000 куб.м газу на дату укладання Договору становить 4942грн., крім того податок на додану вартість 20 відсотків. Усього до сплати з ПДВ 5930,40грн.

Відповідно до п.6.1 Договору, оплата за газ здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно із пунктом 6.4. Договору у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості зі сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, та судового збору Сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від Споживача, погашає вимоги Постачальника у такій черговості, незалежно від призначення платежу, визначеного Споживачем: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати Постачальника, пов`язані із одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; 3) у третю чергу погашається основна сума боргу.

Приписами п. 8.2 Договору встановлено, що у разі прострочення Споживачем оплати згідно умов п.6.1 Договору він зобов`язується сплатити Постачальнику пеню у розмірі 16,4 відсотка річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені Споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20.

У відповідності до п.10.3 Договору строк, у межах якого Сторони можуть звернутися до суду про захист своїх прав за Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 років.

Згідно пункту 12.1. Договору цей Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками Сторін, діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017р. до 31.03.2018р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Додатковими угодами від 15.01.2018р. №1 та від 06.04.2018р. №2 до Договору Сторонам, серед іншого, погоджено внести зміни до Договору в частині розміру пені, порядку здійснення розрахунків за надані на пільговій основі та із застосуванням субсидій послуги, а також щодо строку дії Договору та обсягу поставок природного газу в квітні та травні 2018р.

Відповідно до п.п.4 п.11.3. Договору (в редакції Додаткової угоди від 15.01.2018р. №1 до Договору) будь які спільні протокольні рішення або надані споживачем будь-які документи щодо оформлених та не профінансовованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. № 256, протоколи нарад, дво- та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами: не можуть бути використані для внесення змін до цього договору; можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору.

Згідно пункту 1. Додаткової угоди від 06.04.2018р. №2 до Договору Сторони погодили обсяг поставки у квітні 2018р. в розмірі 70 тис. куб.м., а також змінили пункт 12.1. Договору шляхом викладення його в наступній редакції:

12.1. Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення підпису Постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017р. до 31.05.2018р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Вказаний Договір та Додаткові угоди до Договору підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

На виконання умов Договору Позивачем протягом періоду з жовтня 2017р. по квітень 2018р. поставлено Відповідачу відповідно до підписаних та скріплених відбитками печаток Сторін Актів приймання-передачі природного газу від 31.10.2017р., 30.11.2017р., 31.12.2017р., 31.01.2018р., 28.02.2018р., 31.03.2018р., 30.04.2018р. природний газ в обсязі 672,593тис.м.куб. на загальну суму 3988745,53грн. з урахуванням податку на додану вартість.

Згідно доводів Позивача, Відповідач прострочив оплату за поставлений у жовтні 2017р. - квітні 2018р. природний газ, у зв`язку з чим Позивачем нараховано Відповідачу 84751,01грн. пені, 38316,47грн. трьох відсотків річних та 90420,25грн. інфляційних втрат за період з 27.11.2017р. по 30.04.2018р.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 84751,01грн. пені, 38316,47грн. трьох відсотків річних та 90420,25грн. інфляційних втрат за порушення порядку та строку здійснення оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем за Договором природного газу.

25.09.2019р. Відповідачем подано Відзив на позовну заяву від 24.09.2019р. вих. №238 (вх. №39276/19), у якому заперечує проти заявлених позовних вимог, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, просить суд відмовити Позивачу в задоволенні позову в частині нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат за зобов`язаннями за жовтень 2017р. - січень 2018р., а також пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат за зобов`язаннями за лютий 2018р. з підстав здійснення часткової оплати за ними в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002р. №256.

Так, в обґрунтування своїх заперечень проти заявлених позовних вимог Відповідач зазначає, що Головним управлінням Державної казначейської служби України в Львівській області. Департаментом фінансів Львівської обласної державної адміністрації. Комунальним підприємством Сокальської міської ради. Національною акціонерною компанією Нафтогаз Україна з метою погашення заборгованості за природний газ 2017 за договором №6068/1718-ТЕ-21 від 12.09.2017р., а саме, організації проведення сторонами взаєморозрахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій від 11.01.2005р. №20, 06.12.2017р. укладено (підписано) спільне протокольне рішення №4132 про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального Фонду Державного бюджету України на суму 353046грн.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005р. №20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" передбачено, що він визначає механізм перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та ПАТ "Укртрансгаз", а також за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету від погашення податкового боргу, в тому числі реструктуризованого або розстроченого (відстроченого) з податку на додану вартість, що сплачується виробниками електроенергії і вугледобувними підприємствами. Відшкодування коштів на пільги, субсидії здійснюється з Державного бюджету України за спеціальною процедурою. При цьому, такі кошти не є коштами суб`єкта господарювання, а безпосередньо перераховуються на рахунок, в цьому випадку - ПАТ "НАК "Нафтогаз України".

З підстав наведеного Відповідач підсумовує, що державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що, по суті, усуває Відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки Позивача за визначеними нормативами. Вказане позбавляє Відповідача можливості на впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за поставлений природний газ, що, зокрема, виключає можливість застосування до відповідача відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання у вигляді нарахування пені, 3% річних та інфляційних.

В підтвердження вказаних доводів Відповідачем до вказаного відзиву долучено Акти звіряння розрахунків, згідно яких кредиторська заборгованість Відповідача перед Позивачем за відшкодування субсидій населенню по теплопостачанню станом на 01.11.2017р. становила 42744,55 грн; станом на 01.12.2017р. - 453036,39грн; станом на 01.01.2018р. - 927991,48грн; станом на 06.02.2018р. - 1453413,42грн; станом на 01.03.2018р. - 1666782,76грн; станом на 01.04.2018р. - 1113054,84грн.; станом на 01.05.2018р. - 82431,33грн;

Крім того, згідно актів звірки розрахунків за теплопостачання по наданих населенню пільгах, укладених МКП Сокальтеплокомуненерго та Управлінням соціального захисту населення Сокальської районної державної адміністрації Львівської області (копії актів додаються) загальна заборгованість станом на 03.11.2017р. становила - 14749,24грн; станом на 04.12.2017р. -1677,78грн; станом на 04.01.2018р. - 18240,27грн; станом на 06.02.2018р. - 36785,31грн; станом на 02.03.2018р. - 30240,49грн; станом на 03.04.2018р. - 26940,10грн; станом на 03.05.2018р. - 36528,75грн.; станом на 01.06.2018р. - 9588,65грн; станом на 01.07.2018р. - 9588,65 грн; станом на 01.08.2018р. - 9588,65грн; станом на 01.09.2018р. - 9588,65грн: станом на 01.10.2018р. - 8033,14грн.

В той же час, Відповідач не заперечує розрахунку пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат за зобов`язаннями за березень та квітень 2018р.

З підстав наведеного Відповідач підсумовує, що Позивачем помилково нараховано 3% річних та інфляційні за зобов`язаннями за жовтень-грудень 2017р. та січень-лютий 2018р. на загальну суму 12991,10грн. (3% річних) та 34256,19грн (інфляційні).

Окрім того, 17.10.2019р. Відповідачем подано до суду клопотання (вх. №43034/19), у якому просить суд зменшити розмір нарахованої пені на 90 відсотків з підстав того, що Відповідач є комунальним підприємством, отримує дохід від надання послуг населенню та підприємствам, установам і організаціям, фінансується за рахунок бюджетних коштів.

Також, в обґрунтування викладених доводів Відповідач зазначає, що протягом останніх звітних періодів є збитковим внаслідок невідповідності встановленого тарифу на послуги до фактичних затрат на їх виготовлення та транспортування Споживача, а також незадовільного стану оплати за надані послуги населенням м.Сокаля.

Також, звертає увагу на те, що Позивачем не надано доказів заподіяння збитків внаслідок прострочення Відповідачем оплати поставленого за Договором природного газу. З підстав наведеного просить суд зменшити розмір нарахованої Позивачем пені на 90%, а саме з 84751,01грн. на 76275,91грн. до розміру 8475,10грн.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Статтею 714 ЦК України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

При цьому суд зазначає, що підписання Відповідачем актів приймання-передачі природного газу, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і які відповідають вимогам, зокрема ст.9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факти здійснення господарських операцій і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 ЦК України, ст.230 ГК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною 6 ст.232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань (із змінами та доповненнями), що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж. У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97р.

Окрім того, суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

При цьому суд зазначає, що одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується НАК "Нафтогаз України" та ПАТ "Укртрансгаз", яке, зокрема, визначено постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій".

Цим Порядком передбачено, що він визначає механізм перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та ПАТ "Укртрансгаз", а також за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету від погашення податкового боргу, в тому числі реструктуризованого або розстроченого (відстроченого) з податку на додану вартість, що сплачується виробниками електроенергії і вугледобувними підприємствами.

Відшкодування коштів на пільги, субсидії здійснюється з Державного бюджету України за спеціальною процедурою. При цьому, такі кошти не є коштами суб`єкта господарювання, а безпосередньо перераховуються на рахунок Позивача. Отже, державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що, по суті, усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами.

Аналогічні положення закріплені у Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002, згідно з п. 4 якого перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов`язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню.

Таким чином, Держава взяла на себе бюджетне зобов`язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.

Пунктом 7 Порядку визначено, що розрахунки проводяться за згодою учасників на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг) і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків. Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу (ПЕК), визначений Порядком, Держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов`язаних з газопостачанням населення, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг.

З підстав наведеного суд дійшов висновків про те, що у Відповідача відсутня можливість впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за поставлений природний газ, що, зокрема, виключає можливість застосування до відповідача відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання у вигляді нарахування пені, 3% річних та інфляційних (правова позиція Верховного Суду у постанові від 03.04.2019р. у справі 906/278/18 та від 06.08.2019р. у справі №922/3223/18).

Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині (у розмірі отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу Держави, якою приймаються законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. А тому на виконання таких законодавчих актів Державою в особі відповідних державних органів приймаються підзаконні нормативні акти.

Отже, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава буде компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), і застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови.

З підстав наведеного суд дійшов висновків про те, що, з врахуванням заявлених Позивачем підстав позову, відсутні правові підстави до нарахування пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат за поставками природного газу, оплата яких проводилася в порядку та на умовах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 №792 та відповідними постановами НКРЕКП, з дотриманням умов договору.

Таке застосування норм матеріального права узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 31.05.2019р. у справі №924/296/18 та з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 24.07.2019р. у справі №918/553/18 та постанові від 06.08.2019п. у справі №922/3223/18.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення з Відповідача на користь Позивача пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат з врахуванням доводів мотивувальної частини рішення суд встановив, що сума належної до стягнення з Відповідача на користь Позивача пені за період з лютого по квітень 2019р. становить 193209,44грн., трьох відсотків річних за вказаний період - 122925,40грн.; інфляційних втрат - 60038,98грн. в той час, як у поданому розрахунку вказує суму зазначає суму пені за вказаний період 84751,01 грн. (21953,83+55304,90+7492,28), трьох відсотків річних - 27075,44грн. (6321,38+18079,38+2674,68), інфляційних втрат 58039,14грн. (4667,73+45866,15+7505,26).

З підстав наведеного суд зазначає, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат за період з лютого по квітень 2019р. підлягають до задоволення повністю в межах заявлених позовних вимог.

В решті в задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

При цьому суд зазначає про те, що суд самостійно не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог, а станом на момент вирішення спору по суті заяв про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат за період з лютого по квітень 2019р. Позивачем не подавалось і не заявлялось, в матеріалах справи така заява відсутня.

Перевірка розміру заявлених до стягнення з Відповідача на користь Позивача сум трьох відсотків річних та інфляційних втрат здійснювалась судом за допомогою програми ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3 ТОВ Інформаційно-аналітичний центр ЛІГА , ТОВ ЛІГА: ЗАКОН , 2019 .

Щодо клопотання Відповідача від 15.10.2019р. вих. №259 (вх. №43034/19 від 17.10.2019р.) клопотання про зменшення розміру заявленої до стягнення пені суд зазначає наступне.

17.10.2019р. Відповідачем подано до суду клопотання від 15.10.2019р. вих. №259 (вх. №43034/19), у якому просить суд зменшити розмір нарахованої пені на 90 відсотків з підстав того, що Відповідач є комунальним підприємством, отримує дохід від надання послуг населенню та підприємствам, установам і організаціям, фінансується за рахунок бюджетних коштів.

Також, в обґрунтування викладених доводів Відповідач зазначає, що протягом останніх звітних періодів є збитковим внаслідок невідповідності встановленого тарифу на послуги до фактичних затрат на їх виготовлення та транспортування Споживача, а також незадовільного стану оплати за надані послуги населенням м.Сокаля.

Окрім того, звертає увагу на те, що Позивачем не надано доказів заподіяння збитків внаслідок прострочення Відповідачем оплати поставленого за Договором природного газу. З підстав наведеного просить суд зменшити розмір нарахованої Позивачем пені на 90%, а саме з 84751,01грн. на 76275,91грн. до розміру 8475,10грн.

В обґрунтування викладених доводів Відповідачем до вказаного клопотання долучено Протокол засідання територіальної комісії з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, утвореної відповідно до п.1 наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 15.03.2017р. №53 від 26.05.2017р. №16ТЕ/05, з якого вбачається різниця між затвердженим тарифом на теплопостачання та фактичними витратами Відповідача на виготовлення вказаної послуги складає 5058911грн.

Листом від 18.07.2017р. вих. №8/10-1320-17 Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України повідомило Відповідача про внесення його до реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії.

З підстав наведеного Відповідач зазначає, що ним повністю оплачено поставлений за Договором природний газ, а стягнення штрафних санкцій не є основним видом діяльності Позивача і просить суд зменшити розмір заявленої до стягнення з Відповідача на користь Позивача пені на 90 відсотків.

Приписами ч.1 ст.233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч.2 вказаної статті передбачено, що у випадку, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.07.2018р. у справі №916/3056/17 та від 03.07.2019р. у справі №914/1517/19, що тлумачення приписів ч.3 ст.551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в п.2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду. У вирішенні пов`язаних з цим питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (з подальшими змінами. У пункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (з подальшими змінами) зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Окрім того, суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.04.2018 р. у справі № 925/1471/16, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

В той же час, суд зазначає, що Позивачем не долучено до матеріалів справи жодних належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження існування збитків Позивача, завданих невиконанням Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати поставленого за Договором природного газу.

При вирішенні питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, судом враховано правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 26.02.2019р. у справі №921/14/18, від 26.02.2019р. у справі №921/575/17-г/7 та від 20.09.2018р. у справі №904/1247/18 щодо належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження факту винятковості випадку застосування до правовідносин, які виникли між Сторонами, приписів ст. 233 ГК України та ст.551 ЦК України та зменшення розміру заявленої до стягнення з Відповідача на користь Позивача пені.

В даному випадку суд, при вирішенні клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій за порушення порядку і строку здійснення оплати поставленого за Договором природного газу об`єктивно оцінив всі докази, подані Відповідачем в підтвердження винятковості обставин неналежного виконання ним взятих на себе договірних зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати поставленого за Договором природного газу, причини їх невиконання, фінансово-економічний стан підприємства Відповідача, майновий стан Сторін, враховуючи факт погашення Відповідачем суми основного боргу, незначний строк прострочки виконання взятих на себе договірних зобов`язань з оплати поставленого за Договором природного газу, відсутність належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження заподіяння шкоди Позивачу чи третім особам внаслідок порушення Відповідачем порядку і строку здійснення оплати поставленого за Договором природного газу та дійшов висновків про наявність правових підстав до часткового задоволення клопотання Відповідача про зменшення розміру заявленої до стягнення з Відповідача на користь Позивача пені шляхом зменшення розміру заявленої до стягнення пені на 50 відсотків та стягнення з Відповідача на користь Позивача 42375,51грн. пені.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі факт підписання повноважними представниками та скріплення печатками юридичних осіб - Сторін Актів приймання-передачі природного газу, відсутність заперечень Відповідача як проти самого факту поставки природного газу, його невідповідності кількісним або якісним характеристикам, так і щодо факту порушення Відповідачем встановленого Договором порядку і строку оплати поставленого Позивачем природного газу, беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо порушення Відповідачем встановленого Договором порядку і строку оплати поставленого Позивачем природного газу, перевіривши правильність проведеного розрахунку пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, суд приходить до висновків, що позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача на користь Позивача 27075,44грн. трьох відсотків річних та 58039,14грн. інфляційних втрат є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю в межах заявлених позовних вимог, позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 84751,01грн. пені - частково шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 42375,51грн. пені. В решті в позові слід відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2019 рік встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2019 року для працездатних осіб в розмірі 1921 гривня.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 3203грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору.

Як доказ сплати судового збору Позивач подав Платіжне доручення від 25.07.2019р. №7006944 про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 3203грн. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №1 до позовної заяви.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 3203грн., недоведення Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, без врахування зменшення судом розміру заявленої до стягнення з Відповідача на користь Позивача пені, оскільки прострочка виконання зобов`язання з оплати поставленого за Договором природного газу виникла з вини Відповідача, стягнути з Відповідача на користь Позивача 2548,53грн. судового збору, в решті судові витрати залишити за Позивачем.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193, 216, 218, 233 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 547, 549, 551 610-612, 627, 629, 632, 655, 691, 692, 712, 714 Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства Сокальської міської ради Сокальтеплокомуненерго (80000, Львівська область, Сокальський район, м.Сокаль, вул.Героїв УПА, буд.21; ідентифікаційний код 22422842) на користь Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (01601, м.Київ, вул.Богдана Хмельницького, буд.6; ідентифікаційний код 20077720) 42375,51грн. пені, 27075,44грн. трьох відсотків річних, 58039,14грн. інфляційних втрат та 2548,53грн. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 20.12.2019р.

Гоовуючий суддя Фартушок Т. Б.