Постанова

від 06.05.2020 по справі 415/6998/17

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 415/6998/17

Провадження № 22-ц/810/221/20

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2020 року, травня місяця, 06-го дня, Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Яреська А.В. (судді - доповідача), суддів: Дронської І.О., Карташова О.Ю., за участю секретаря судового засідання Вовчанської С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 16 січня 2020 року у цивільній справі (№ 415/6998/17 суддя І інстанції - Фастовець В.М.) за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства Автотрейдінг про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та іншим витратам, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

в с т а н о в и в:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Приватного підприємства Автотрейдінг про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та іншим витратам, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку. В обґрунтування доводів позову зазначив, що 15 березня 2008 року між позивачем та ЗАТ з іноземними інвестиціями Слобожанська Будівельна Кераміка (правонаступником якого є ПАТ з іноземними інвестиціями Слобожанська Будівельна Кераміка ) було укладеного Трудовий контракт, відповідно до якого позивача з 15 березня 2008 року призначено на посаду директора ПП Автотрейдінг в м. Лисичанську. П. 3.1 Трудового контракту встановлено, що за виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, директору щомісяця виплачується заробітна плата у розмірі 5000 грн., що є еквівалентом 990 доларів США за рахунок коштів підприємства. Тобто, заробітна плата виплачується за рахунок коштів ПП Автотрейдінг . Наказом № 04/01 від 16.01.2013 позивача звільнено згідно п. 2 ст. 41 КЗпП України. Рішенням Лисичанського міського суду від 14.10.2014 змінено формулювання причин звільнення, а саме: із звільнення з посади директора відповідно до п. 2 ст. 41 КЗпП України на Звільнення з посади директора у зв`язку із закінченням строку трудового договору відповідно до п. 2 ст. ч. 1 ст. 36 КЗпП України . В порушенням норм законодавства, повний розрахунок з позивачем не здійснений. Просив суд стягнути з ПП Автотрейдінг на його користь заборгованість по заробітній платі за період з 15.03.2008 року по 31.12.2012 року у розмірі 147 980, 72 грн.; компенсацію за невикористану відпустку в сумі 22 014, 96 грн; заборгованість по витратам підтвердженим зведеним актом інвентаризації активів і зобов`язань ПП Автотрейдінг від 25.09.2012 року в сумі 31 842, 17 грн. в т.ч.: на відрядження - 3 145, 91 грн, витрати на поштові послуги - 316,44 грн, витрати на послуги зв`язку та Інтернет - 1 222, 47 грн, витрати на нотаріальні послуги та довідки - 798, 24 грн., витрати на паливо - 26 359, 11 грн; середній заробіток за вест час затримки виплати належних йому сум при звільненні по день фактичного розрахунку, виходячи із розміру окладу, встановленого п. 3.1 Трудового контракту: еквівалентному 990 дол. США по курсу НБУ на день виплати.

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 16 січня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПП Автотрейдінг про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та іншим витратам, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку відмовлено за безпідставністю вимог.

Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 16 січня 2020 року та ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.

ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі. Представник ПП Автотрейдінг Бондарєва В.В. у судовому засіданні заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ПП Автотрейдінг , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступних висновків.

Відповідно до правил ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначених цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволенні позовної заяви суд першої інстанції виходив з того, що 15 березня 2008 р. між позивачем та ЗАТ з іноземними інвестиціями Слобожанська Будівельна Кераміка було укладено Трудовий контракт, згідно якого позивача призначено на посаду Директора ПП Автотрейдінг в м. Лисичанську на строк з 15 березня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно (а.с.5-10). Наказом № 04/01 від 16 січня 2013 р. позивача наказом Генерального директора ПрАТ Слобожанська будівельна Кераміка звільнено з посади директора підприємства з 17 січня 2013 року, згідно п. 2 ст. 41 КЗпП України з огляду на винні дії працівника, який безпосередньо обслуговує гроші, товарні цінності (п.2.2 трудового контракту від 15.03.2008), оскільки ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу (а.с.12). Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 14 лютого 2014 року у справі № 415/1731/13-ц, визнано незаконним наказ ПАТ з іноземними інвестиціями Слобожанська Будівельна Кераміка від 16 січня 2013 року № 04/1 про звільнення ОСОБА_1 згідно п. 2 ст. 41 КЗпП України з формулюванням причин звільнення втрата довір`я . Змінено формулювання причин звільнення ОСОБА_1 з ПП Автотрейдінг із звільнено з посади директора відповідно до п. 2 ст. 41 КЗпП України на звільнення з посади директора у зв`язку з закінченням строку трудового договору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с.22-24). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заробітної плати, суд першої інстанції виходив з того, що п. 3.1 а) Контракту посадовий місячний оклад без урахування обов`язкових податків і зборів встановлюється у розмірі 5000 грн., що відповідає на день укладання даного Контракту еквіваленту 990 доларів США. Виплата провадиться в національній валюті України по курсу НБУ, який склався на останній день місяця, в якій провадиться виплата. З положення Контракту вбачається, що розмір посадового місячного окладу був визначений в розмірі 5000 грн. Як вбачається із довідки про розмір заробітної плати позивача для обрахунку пенсії, наданої суду самим позивачем (а.с.13) та затверджених ним штатних розписів (а.с.165-173), розмір його заробітної плати з дня укладання Контракту та по день звільнення був не меншим за погоджений сторонами розмір в 5000 грн. З акту перевірки територіальної державної інспекції праці від 25.05.2012 р. №12-09-151/0048 вбачається, що заборгованості із заробітної плати у відповідача станом на 01 квітня 2012 р. не було (а.с.117-119). Зазначені в розрахунку компенсації за затримку у виплаті заробітної плати суми за жовтень - грудень 2012 р. (а.с.175) є виплаченими (а.с.178-181), як виплачена разом із компенсацією за невикористану відпустку заробітна плата і за січень 2013 р. (а.с.177). У зв`язку з відсутністю заборгованості із заробітної плати, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення компенсації за невикористану відпустку, суд першої інстанції виходив з того, що згідно актів перевірки територіальної державної інспекції праці від 25.05.2012 р. №12-09-151/0048 та від 23.02.2012 р. №25.05.2012 р. №12-09-151/0028 (а.с.117-122) порушень законодавства про відпустки у відповідача не встановлено. Суд першої інстанції не прийняв у якості доказу позовних вимог аудиторський звіт з доповненням (а.с.25-33), оскільки висновок про наявність розрахованої в ньому заборгованості зроблений на підставі дослідження особової картки позивача, а не наказів по підприємству і бухгалтерської документації, тому суд вважає, що цього доказу явно недостатньо для доведення періодів роботи, за які відпустка повинна була надаватися. Тому суд прийняв до уваги розрахунок такої компенсації, зроблений відповідачем (а.с.174). Розрахована в ньому сума була виплачена позивачу разом з іншими виплатами 28 березня 2013 р. (а.с.176-177). Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення позову в цій частині. Щодо відмови у стягненні витрат на відрядження, поштові послуги, зв`язок, Інтернет та паливо, суд першої інстанції зазначив, що згідно п.п.3.3 Контракту Директору можуть сплачуватися кошти на представницькі витрати, в тому числі у валюті (якщо він перебував у відрядженні за кордоном), згідно з кошторисом, затвердженим Власником. Суду першої інстанції не були надані докази здійснення позивачем службових відряджень та понесених ним у зв`язку із цим витрат, як відсутні і докази витрат на поштові послуги, Інтернет, зв`язок і паливо, а тому підстав для задоволення позову в цій частині теж немає. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки остання сума, яка підлягала виплаті позивачу при звільнені, була виплачена позивачу 28 березня 2013 р. (а.с.177, 178), з 29 березня 2013 р. почався відлік передбаченого ст.233 ч.1 КЗпП України 3-місячного строку для звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку. Однак позивач вказаний строк звернення до суду пропустив, поважних причин пропуску не навів, тому підстави для задоволення позову в цій частині відсутні. Отже, суд першої інстанції таким чином встановив обставини по справі та зробив наведені висновки, відмовивши у задоволенні позовних вимог.

Апеляційний суд з висновком суду першої інстанції погоджується, оскільки за встановлених обставин, суд правильно застосував до правовідносин сторін як норми процесуального, так і матеріального права. Суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновків про те, що оскаржене рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та певною мірою зводяться до намагання здійснити переоцінку доказів у справі, тоді як при оцінці доказів суд першої інстанції належним чином оцінив усі належні та допустимі докази у їх сукупності, ухвалив судове рішення з належним додержанням норм матеріального і процесуального права.

Так, зокрема не заслуговує на увагу посилання апелянта на неврахування судом приписів частини 4 статті 82 ЦПК, адже як вбачається з фактичного змісту рішення Лисичанського суду від 14 лютого 2014 року у ньому дійсно було частково відображено зміст показів свідка ОСОБА_2 які вона надала під час судового засідання, проте немає підстав вважати що саме ці відомості були встановлені судом під час винесення рішення. Адже під час розгляду справи суд оцінює усі надані суду та визнані належними та допустимими докази за своїм внутрішнім переконанням і жоден окремий доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили, як це і визначено у ст. 89 ЦПК, адже оцінюється належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв?язок їх у їх сукупності.

А згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Це ж стосується і висновку аудитору - адже суд першої інстанції дав йому певну оцінку на стадії оцінки доказів, колегія суддів погоджується із цими висновками, адже при оцінці доказів суд першої інстанції їх не порушував, відповідно до правил частини 2 статті 78 ЦПК обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Вирішуючи позовні вимоги по справі суд першої інстанції розглянув ті вимоги, що були заявлені у позові, у тому числі і заявлені щодо стягнення заборгованості із заробітної плати, винесені судом ухвали щодо зазначених вимог про їх роз?єднання та повернення від 07 листопада (а.с.38-39) тут не впливають на законність винесеного по справі рішення, адже по справі відбувались судові засіданнях і за участі позивача, ним надавались пояснення щодо обсягу заявлених ним позовних вимог, вони розглядались у суді та ним підтримувались у повному обсязі як були заявлені у позові (а. с. 184, 191), у іншому провадженні суду вони не розглядались - рішення по ним не виносилось, позивач від них не відмовлявся - а отже порушення принципу диспозитивності та положень ст. 13 ЦПК тут не вбачається. Що ж до твердження апелянта про помилкову вказівку у рішенні на присутність у засіданні 16.01.2020 представника позивача - то дійсно з протоколу засідання вбачається що 16.01.2020 воно відбулось без участі сторін (а.с. 203), проте позивач та його представник надавали суду пояснення у попередньому судовому засіданні 06.11.2019 року (а.с. 191) та підтримували позовні вимоги, надавали пояснення аналогічні викладеним у позові.

Статтею 375 ЦПК є передбачено що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 16 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 07 травня 2020 року.

Головуючий

Судді