Постанова

від 12.05.2020 по справі 916/99/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/99/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Богатиря К.В., Мишкіної М.А.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі

апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Оніщенко Володимира Анатолійовича

на рішення господарського суду Одеської області від 26.04.2019, суддя в І інстанції Оборотова О.Ю., повний текст якого складено 26.04.2019 в м. Одесі

у справі № 916/99/19

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕРМЕК"

до відповідача: фізичної особи-підприємця Оніщенко Володимира Анатолійовича

про стягнення 55 264,13 грн.

ВСТАНОВИВ:

У січні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "КЕРМЕК" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до фізичної особи-підприємця Оніщенко В.А. про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 8500,79 грн., заборгованості з комплексного обслуговування об`єкта суборенди в сумі 1407 грн. та 4 953,90грн. штрафних санкцій, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем договору суборенди № 64/10/2018 нежитлового приміщення від 01.10.2018, а також заборгованості з орендної плати в сумі 17 094,48 грн., заборгованості з комплексного обслуговування об`єкта суборенди в сумі 6379,26 грн. та 16 928,70 грн. штрафних санкцій, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем договору суборенди № 65/10/2018 нежитлового приміщення від 20.10.2018.

В обґрунтування пред`явлених вимог позивач посилався на те, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства та умов укладених між сторонами договорів суборенди нежитлових приміщень № 64/10/2018 від 01.10.2018 та № 65/10/2018 від 20.10.2018 не сплачував орендну плату за користування суборендованими приміщеннями за період з 01 жовтня по 30 листопада 2018 року, за договором № 64/10/2018 заборгованість з орендної плати складає 8500,79 грн, заборгованість з комплексного обслуговування об`єкта суборенди складає 1407 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача, а також на підставі п. 8.3 даного договору - 4 953,90грн. штрафу; за договором № 65/10/2018 заборгованість з орендної плати складає 17 094,48 грн, заборгованість з комплексного обслуговування об`єкта суборенди складає 6379,26 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача, а також на підставі п. 8.3 даного договору - 16 928,70 грн. штрафу.

Рішенням господарського суду Одеської області від 26.04.2019 позов задоволено. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Оніщенко Володимира Анатолійовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕРМЕК" заборгованість у розмірі 55 264,13 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1921грн.

При задоволенні позовних вимог господарський суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту порушення відповідачем договірних зобов`язань в частині сплати орендної плати.

Фізична особа-підприємець Оніщенко В.А. у поданій до Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційній скарзі просить рішення господарського суду Одесааької області від 26.04.2019 скасувати та ухвалити нове, про відмову у задоволенні позовних вимог.

Підставами для скасування оскаржуваного рішення скаржник зазначає порушення норм процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що він не мав доступу до об`єктів суборенди та не здійснював на них господарську діяльність, так як без використання відповідних комунальних послуг це є неможливим, у зв`язку із протиправними діями ТОВ КЕРМЕК , ФОП Оніщенко В.А. був змушений орендувати інше приміщення для провадження господарської діяльності. Отже, у зв`язку із тим, що ФОП Оніщенко В.А. був позбавлений права та фактичної можливості приймати участь при розгляді даної справи, суд першої інстанції зробив хибний висновок, щодо реальних обставин справи, та прийняв незаконне судове рішення що призвело до стягнення з ФОП Оніщенка В.А. орендної плати (та інших платежів) за майно, яким він не мав фактичної можливості користуватися. Не сплата орендної плати ФОП Оніщенком В.А., у такому випадку, не може розцінюватися судом як порушення умов вказаних договорів на підставі вищенаведених обставин та законодавства України.

Судом першої інстанції хибно встановлено обставину щодо надіслання ТОВ КЕРМЕК до ФОП Оніщенко В.А. відповідної претензії-вимоги від 14.11.2018 року про погашення заборгованості за договорами суборенди з зазначенням суми боргу та акт звірки взаєморозрахунків, у зв`язку із відсутністю належних та допустимих доказів наявних у матеріалах справи під час винесення рішення.

Матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу, що рахунки на оплату надсилалися від ТОВ КЕРМЕК до ФОП Оніщенко В.А. Отже, суд першої інстанції дійшов хибного висновку стосовно виставлення ТОВ КЕРМЕК ФОП Оніщенку В.А. рахунків на оплату заборгованості за укладеними договорами суборенди.

Несповіщення господарським судом Одеської області ФОП Оніщенка В.А. у встановленому законодавством України порядку про дату, час та місце судового засідання призвело до ухвалення судового рішення з порушенням норм процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ КЕРМЕК заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. Позивач зазначає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 01 жовтня 2018 року між ТОВ "КЕРМЕК" (орендар) та ФОП Оніщенко В.А. (суборендар) було укладено договір суборенди № 64/10/2018 нежитлового приміщення, за умовами якого орендар передає суборендареві, а суборендар приймає в строкове платне орендне користування нежитлове приміщення офісу, загальною площею 33,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та зобов`язується сплачувати орендарю орендну плату, терміном до 31.12.2018 року включно.

Пунктом 1.2. даного договору встановлено, що загальний розмір щомісячної орендної плати за користування приміщеннями офісу складає еквівалент 150,75 доларів США, з урахуванням ПДВ.

Пунктом 1.3. договору встановлено, що розмір вартості послуг з комплексного обслуговування об`єкту суборенди складає 703,50 грн., з урахуванням ПДВ. Порядок та строк сплати послуг з комплексного обслуговування об`єкту суборенди визначено умовами п. 1.2 цих договорів.

20 жовтня 2018 року між ТОВ "КЕРМЕК" (орендар) та ФОП Оніщенко В.А. (суборендар) було укладено договір суборенди 65/10/2018, за умовами якого орендар передає суборендареві, а суборендар приймає в строкове платне орендне користування нежитлове (виробниче приміщення), загальною площею 219 кв.м, що знаходиться за адресою: м. АДРЕСА_1 , та зобов`язується сплачувати орендарю орендну плату, терміном до 31.12.2018 року включно.

Пунктом 1.2. даного договору встановлено, що загальний розмір щомісячної орендної плати складає еквівалент 438 доларів США. з урахуванням ПДВ.

Пунктом 1.3. договору встановлено, що загальний розмір вартості послуг з комплексного обслуговування будівлі складає 4 599 грн., з урахуванням ПДВ. Порядок та строк сплати послуг з комплексного обслуговування об`єкту суборенди визначено умовами п. 1.2 цих договорів.

Пунктом 1.2. вказаних договорів встановлено, що орендна плата сплачується суборендарем в строк до 10 (десятого) числа поточного (розрахункового місяця) у національній валюті - гривні, за курсом, встановленим НБУ станом на перший робочий день поточного (розрахункового) місяця.

За умовами пунктів 3.1, 3.2 договорів прийом-передача об`єкта суборенди оформляється актом прийому-передачі об`єкта суборенди, в якому зазначається його технічний стан, встановлене в ньому обладнання, можливість нормального функціонування систем, комунікацій та інші відомості, який підписується уповноваженими представниками сторін та скріплюється іхніми печатками та є невід`ємною частиною кожного договору. Сторони погодили, що суборендар матиме доступ до об`єкта суборенди починаючи з дати підписання уповноваженими представниками сторін акту прийому-передачі об`єкту суборенди. Право користування об`єктом суборенди виникає в суборендаря з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі об`єкта суборенди. Нарахування плати за об`єкт суборенди, інших платежів, передбачених цими договорами, та обов`язки суборендаря щодо їх сплати виникають з моменту передачі об`єкту суборенди за актом прийому-передапчі об`єкта суборенди.

Пунктом 4.2. договорів встановлено, що всі розрахунки з оплати орендної плати проводяться суборендарем шляхом щомісячних перерахувань на поточний рахунок орендаря.

В пункті 4.8. договорів зазначено, що в разі прострочення сплати орендної плати, суборендар несе відповідальність згідно з цим договором і чинним законодавством.

Підпунктом 6.1.5. пункту 6.1. договорів встановлено, що орендар має право вимагати від суборендаря своєчасного внесення ним оплати відповідно до умов договору.

Відповідно п.п. 6.4.10. пункту 6.4. договорів, суборендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендарю плату за об`єкт суборенди та здійснювати інші платежі, передбачені цими договорами.

За умовами пунктів 7.1, 7.2 договорів, повернення об`єкта суборенди після закінчення стрроку суборенди або у зв`язку з припиненням або достроковим припиненням (розірвання цих договорів) оформлюється актом прийому - передачі об`єкту суборенди, що складається та підписується представниками сторін в день закінчення строку суборенди або в день припинення або дострокового припинення цих договорів. Об`єкт суборенди вважається фактично переданим (повернутим) орендарю в день підписання акту прийому - передачі об`єкту суборенди. В будь-якому випадку, дата складеного та підписаного сторонами акту прийому - передачі об`єкту суборенди вважається останнім днем суборенди.

Згідно з пунктом 8.1. договорів за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України, з урахуванням особливостей, встановлених цим договором.

Відповідно до п. 8.3. договорів у випадку порушення суборендарем зобов`язань визначених умовами 6.4. цих договорів, суборендар сплачує на користь орендаря штраф у розмірі 50% від загального розміру щомісячної орендної плати, визначеної умовами п 1.2 Розділу І цих договорів.

Того ж дня, зазначені в даних договорах нежитлові приміщення були передані суборендареві від орендаря за актами прийому-передачі об`єкта суборенди, які є невід`ємною частиною кожного договору та були підписані відповідачем і скріплені його печаткою без будь-яких зауважень.

Судом установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства та умов укладених між сторонами договорів суборенди не сплачував орендну плату за користування суборендованими приміщеннями та вартість послуг з комплексного обслуговування об`єктів суборенди за період з 01 жовтня по 30 листопада 2018 року, у зв`язку з чим у нього виникла прострочена заборгованість перед TOB TOB КЕРМЕК за спірний період на загальну суму 33 381,53 грн., на яку позивач на підставі п. 8.3 договорів нарахував штраф загальною сумою 21 882,60 грн.

Претензією від 14.11.2018 року позивач повідомив відповідача про наявність простроченої заборгованості за вищевказаними договорами та виклав вимогу сплатити заборгованість з орендної плати. Доказом надсилання відповідачеві зазначеної претензії є фіскальний чек ПАТ Укрпошта від 15.11.2018.

Однак, відповідач залишив вказану претензію без відповіді та задоволення, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.

Судом встановлено, що відповідач належних і допустимих доказів виконання в повному обсязі своїх обов`язків за договорами суборенди нежитлових приміщень № 64/10/2018 та № 65/10/2018 щодо внесення орендної плати та платежів з комплексного обслуговування об`єктів суборенди у визначеному розмірі та строки не надав.

Заборгованість станом на 26 грудня 2018 року за договором № 64/10/2018 з урахуванням штрафних санкцій складає 14 861,69 грн., з яких: сума заборгованості по орендній платі - 8500,79 грн., сума заборгованості з комплексного обслуговування об`єкта суборенди - 1407 грн., сума штрафних санкцій 4953,90грн. Заборгованість по орендній платі станом на 26 грудня 2018 року за договором № 65/10/2018 з урахуванням штрафних санкцій складає 40 402,44 грн., з яких: сума заборгованості по орендній платі - 17 094,48 грн., сума заборгованості з комплексного обслуговування об`єкта суборенди - 6379,26 грн., сума штрафних санкцій - 16 928,70грн.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту порушення відповідачем договірних зобов`язань в частині сплати орендної плати.

Колегія суддів погоджується з правомірним та обґрунтованим висновком місцевого суду про задоволення заявлених ТОВ "КЕРМЕК" позовних вимог, з огляду на таке.

Згідно з п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Аналогічна норма міститься в ч. 1 ст. 283 ГК України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

За положеннями ч. ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Вказана правова норма кореспондується з статтею 286 ГК України, якою встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Згідно з ст. 774 ЦК України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

В силу ч. 1 ст. 288 ГК України орендар має право передати окремі об`єкти оренди в суборенду, якщо інше не передбачено законом або договором оренди.

Статтею 795 ЦК України передбачено, що передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Статтею 632 ЦК України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

За положеннями ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом положень статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з приписами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не спростувавши факту укладення між сторонами договорів суборенди нежитлових приміщень № 64/10/2018 від 01.10.2018 та № 65/10/2018 від 20.10.2018 та приймання від позивача в орендне користування зазначених в цих договорах нежитлових приміщень за актами приймання-передачі, не надав суду належних доказів сплати орендної плати позивачеві за користування нежитловими приміщеннями та вартості послуг з комплексного обслуговування об`єктів суборенди за період з 01 жовтня по 30 листопада 2018 року, у зв`язку з чим прострочену заборгованість відповідача перед позивачем у заявленій до стягнення загальній сумі 33 381,53 грн. обґрунтовано визнано місцевим судом такою, що підлягає стягненню.

За порушення відповідачем зобов`язань визначених умовами пункту 6.4 договорів суборенди щодо своєчасного і в повному обсязі внесення орендної плати за користування об`єктами суборенди та здійснення інших платежів, передбчених цими договорами, позивач на підставі п. 8.3 договорів нарахував відповідачеві штраф у загальному розмірі 21 882,60 грн. згідно з наданим обґрунтованим розрахунком.

Статтею 175 ГК України встановлено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно статей 230, 231 ГК України у разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня). У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 та ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що порушення відповідачем умов договорів суборенди щодо своєчасної сплати орендної плати та здійснення інших платежів, передбчених цими договорами у встановлені строки тягне за собою обов`язок відповідача сплатити позивачеві штраф передбачений умовами п. 8.3 даних договорів.

Таким чином, оскільки факт порушення виконання грошового зобов`язання з боку відповідача є встановленим, то, відповідно, і вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу у загальній сумі 21 882,60 грн. є обґрунтованою і правильно була задоволена місцевим судом.

За результатами перевірки обчислених позивачем розрахунків заборгованості та штрафних санкцій судом першої інстанції встановлено, що вони відповідають умовам укладених сторонами договорів суборенди та чинному законодавству і відповідачем не спростовані як в цілому, так і за їх складовими, доводи відповідача не містять власного контррозрахунку, в апеляційній скарзі не оспорюються, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та правомірно були задоволені місцевим судом.

Викладені в апеляційній скарзі доводи скаржника колегія суддів не бере до уваги з огляду на таке.

Положеннями статей 50, 51 ЦК України унормовано, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою.

До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 27 ГПК України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створений з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 9 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про фізичну особу - підприємця, зокрема місцезнаходження (місце проживання або інша адреса, за якою здійснюється зв`язок з фізичною особою - підприємцем).

Частинами 1, 4 ст. 10 вказаного Закону визначено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.

З наявної у справі інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на момент звернення позивача до господарського суду з даним позовом та розгляду даної справи судом першої інстанції вбачається, що місцем проживання фізичної особи-підприємця Оніщенко В.А. є АДРЕСА_2 .

А тому, саме за цією адресою позивачем надсилалася відповідачеві копія позовної заяви з додатками, що підтверджується фіскальним чеком відділення поштового зв`язку з описом вкладення у цінний лист з відбитком поштового штемпелю, а господарським судом першої інстанції в порядку встановленому ст. ст. 120, 176, 242 ГПК України заздалегідь надсилалися відповідачеві судові ухвали від про відкриття провадження у справі, про відкладення розгляду справи та про призначення справи до судового розгляду, в яких вказано про дату, час і місце проведення засідання суду, що підтверджується відповідними відмітками канцелярії суду на зворотному аркуші цих ухвал. Але зазначені судові ухвали підприємством поштового зв`язку були повернуті до суду назад з відміткою за закінченням терміну зберігання .

Частиною 7 ст. 120 ГПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

При цьому, варто зазначити, що відповідно до п. 5 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно з статтею 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Тобто надіслання судом процесуальних документів на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у разі відсутності повідомлення особою іншої адреси для направлення поштової кореспонденції, є належним виконанням приписів процесуального закону щодо надсилання судових актів учасникам справи. Отже саме скаржник за наведених обставин має належним чином обґрунтувати та довести суду належними доказами реєстрацію зміни місця проживання за адресою, відмінною від тієї, що міститься в Єдиному державному реєстрі.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові акти є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону. Якщо судовий розгляд відбувався у закритому судовому засіданні, судове рішення оприлюднюється з виключенням інформації, яка за рішенням суду щодо розгляду справи у закритому судовому засіданні підлягає захисту від розголошення. Згідно з частиною 1 статті 4 цього Закону судові акти, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

При цьому апеляційний господарський суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено з`ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "за закінченням терміну зберігання", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи є належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

З урахуванням викладеного та як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції було вжито необхідних заходів щодо належного повідомлення відповідача про день, час і місце судового засідання.

Крім того, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження; процесуальна бездіяльність відповідача не може ставити під сумнів здійснення судочинства судом першої інстанції відповідно до вимог процесуального закону.

Вищевказані обставини свідчать про те, що направлення повідомлень та інших процесуальних документів у справі здійснювалося судом першої інстанції у повній відповідності з нормами ГПК України.

Отже, твердження скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час розгляду даної справи, спростовується матеріалами справи.

Доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, стосовно відсутності доказів повідомлення скаржника про час та дату судових засідань іншим, окрім поштовим способом, зокрема повідомленням телефоном, також не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки: відповідно до частини одинадцятої статті 242 ГПК України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що в даному разі і було здійснено судом першої інстанції; підпунктом 17.14 підпункту 17 пункту 1 Перехідних положень ГПК України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи суд вручає судові рішення в паперовій формі.

Як вже було зазначено вище, статтею 795 ЦК України встановлено, що передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Судом установлено, що умовами п.п. 7.1, 7.2 договорів сторони встановили, що повернення об`єкта суборенди після закінчення стрроку суборенди або у зв`язку з припиненням або достроковим припиненням (розірвання цих договорів) оформлюється актом прийому - передачі об`єкту суборенди, що складається та підписується представниками сторін в день закінчення строку суборенди або в день припинення або дострокового припинення цих договорів. Об`єкт суборенди вважається фактично переданим (повернутим) орендарю в день підписання акту прийому - передачі об`єкту суборенди. В будь-якому випадку, дата складеного та підписаного сторонами акту прийому - передачі об`єкту суборенди вважається останнім днем суборенди.

З аналізу вищевказаних правових норм та матеріалів справи вбачається, що правовідносини між сторонами виникли з договорів суборенди нежитлових приміщень №64/10/2018 від 01.10.2018 та № 65/10/2018 від 20.10.2018. Належних доказів, що станом на момент розгляду справи вказані договори визнано недійсними скаржником суду не подано. Факт передачі нерухомого майна суборендареві від орендаря в суборенду підтверджується наявними в справі актами приймання-передачі приміщень, підписаними відповідачем без будь-яких зауважень.

Пунктами 1.2 та 4.2 договорів передбачено, що орендна плата сплачується суборендарем в строк до 10 (десятого) числа поточного (розрахункового місяця) у національній валюті - гривні, за курсом, встановленим НБУ станом на перший робочий день поточного (розрахункового) місяця. Всі розрахунки з оплати орендної плати проводяться суборендарем шляхом щомісячних перерахувань на поточний рахунок орендаря. Порядок та строк сплати послуг з комплексного обслуговування об`єкту суборенди визначено умовами п. 1.2 цих договорів.

Разом з тим, відповідачем не надано доказів, що він не мав доступу до об`єктів суборенди та не здійснював на них господарську діяльність, та у зв`язку із протиправними діями ТОВ КЕРМЕК був змушений орендувати інше приміщення для провадження господарської діяльності, якими згідно з ст. 795 ЦК України має бути відповідний акт про повернення орендарем орендодавцеві предмета договору оренди, що підписаний сторонами.

Таким чином, належних доказів, які б свідчили про повернення відповідачем позивачеві суборендованих нежитлових приміщень у встановленому договорами та законом порядку, скаржником до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься.

Більш того, питання належності і допустимості доказів у подібних спірних правовідносинах (стосовно факту користування об`єктом оренди) були предметом розгляду Верховним Судом.

Так, 27.08.2019 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 906/565/18 (ЄДРСРУ № 83876214) висловився щодо беззаперечності (належності, допустимості) доказів відносно факту користування об`єктом оренди.

Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Загальними положеннями про найм (оренду) передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди) (стаття 759 ЦК України).

Частиною 3 статті 653 ЦК України встановлено, що в разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

За правилами статті 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню в разі, якщо його укладено строком на три і більше років.

Відповідно до статті 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Тобто, законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини).

Фактом початку та відповідно припинення орендних правовідносин є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря.

Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 127/14633/16-ц).

Отже, з урахуванням вимог чинного законодавства та вищевказаної практики Верховного Суду - належним доказом який підтверджує факт початку та відповідно припинення орендних відносин є підписаний акт приймання-передачі нерухомого майна або інша обставина узгоджена сторонами у договорі.

Таким чином, доводи скаржника з урахуванням підписаних ним договорів та актів приймання-передачі об`єктів суборенди не заслуговують на увагу та спростовуються вищевикладеним.

Також в апеляційній скарзі скаржник зазначає, що претензія-вимога від 14.11.2018 ТОВ КЕРМЕК не містить її номеру та відсутні докази направлення її відповідачу.

Слід зазначити, що відсутність номера вищезазначеної претензії-вимоги не спростовує факту її наявності та не може бути підставою для визнання її неправомірною або не чинною, оскільки вона містить всі необхідні реквізити та вимоги визначені ст. 222 ГК України.

З приводу надсилання вказаної претензії відповідачу слід зазначити, що в матеріалах справи наявні докази направлення її відповідачеві.

Крім того, досудове врегулювання господарських спорів - це послідовний комплекс дій направлений на безпосереднє вирішення спорів між підприємствами та організаціями з приводу порушених майнових прав і законних інтересів який застосовується до порушення судової процедури. Цей добровільний порядок врегулювання спору реалізується у формі претензійного провадження в який не втручається суд, і він не є стадією господарського процесу. Його використання є правом, а не обов`язком суб`єктів господарських правовідносин, оскільки встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації конституційного права на судовий захист.

Дане питання було предметом розгляду Конституційного Суду України, який в своєму рішенні від 09.07.2002 у справі № 1-2 /2002 за конституційним зверненням ТОВ "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) констатував, що обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідностіпідвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Право на судовий захист не позбавляє суб`єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб`єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Отже, доводи скаржника про порушення при направленні претензії-вимоги та хибності висновків суду першої інстанції з вищевказаного питання, що призвело до неправильного вирішення спору по суті і незаконності судового рішення, є безпідставними.

Посилання відповідача на не виставлення йому позивачем рахунків на сплату вартості послуг з комплексного обслуговування об`єктів суборенди, в силу наведених вище норм права не є доказом припинення орендних правовідносин між сторонами.

Вказані рахунки є бухгалтерськими документами які містять інформацію про розмір нарахованої відповідачеві орендної плати за фактичний час користування об`єктом оренди та розмір вартості послуг з комплексного обслуговування об`єктів суборенди.

При цьому, ані норми чинного законодавства, що регулюють орендні правовідносини, ані договори суборенди не пов`язують виникнення чи припинення у відповідача зобов`язання зі сплати орендної плати та інших платежів з моменту отримання рахунку чи підписання акту здачі-приймання наданих послуг.

Принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) та принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Апеляційним господарським судом при прийнятті рішення було дотримано вказаних принципів та забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, взято до уваги інтереси учасників справи та почуто їх, що відповідає вимогам ГПК України та п. 1 ст. 6 Конвенції.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58).

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 2881,50 грн. покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Одеської області від 26 квітня 2019 року у справі № 916/99/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Оніщенко Володимира Анатолійовича - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Богатир К.В.

Мишкіна М.А.