Рішення

від 07.05.2020 по справі 167/489/17

КІВЕРЦІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 167/489/17

Провадження № 2/0158/22/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 травня 2020 року м. Ківерці

Ківерцівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді Корецької В.В.

за участі секретаря - Процик Л.В.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідачів - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ківерці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю Прайд-Н , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Луцька міська рада, Реєстраційна служба Рожищенського районного управління юстиції Волинської області, про визнання свідоцтв про право власності на нерухоме майно недійсними, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ТзОВ Прайд-Н , треті особі, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Луцька міська рада, реєстраційна служба Рожищенського районного управління юстиції Волинської області, про визнання свідоцтв про право власності на нерухоме майно недійсними, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13.05.1979 року між позивачем та відповідачем було укладено шлюб, який 28.10.2008 року було розірвано.

За час шлюбу ними за спільні кошти було набуто у власність нерухоме майно: приміщення кафе ІНФОРМАЦІЯ_1 страви загальною площею 385,3 кв.м.; частина торгового комплексу (ресторану) А-2 (приміщення підвалу загальною площею 156,1 кв.м.); підвал площею 23,7 кв.м. (під будівлею А-2 приміщення кафе ІНФОРМАЦІЯ_1 ); земельну ділянку площею 0,0189 га з цільовим призначенням для реконструкції та обслуговування крамниці промислових товарів (кадастровий номер 0724510100:01:005:0059), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначає, що вказане майно було зареєстроване за відповідачем ОСОБА_4 та перебуває у її користуванні та користуванні їх дітей, спору з приводу вказано майна між ними не виникало.

Однак, у лютому 2017 року йому стало відомо, що ОСОБА_4 одноособово розпорядилася вищевказаним майном, а саме внесла його в статутний фонд ТзОВ Прайд-Н , тобто вказане майно тепер стало власністю ТзОВ Прайд-Н . Передача вказано майна до статутного фонду була проведена відповідачем без його згоди та відому. Також, в подальшому ТзОВ Прайд-Н передало земельну ділянку площею 0,0189 га з цільовим призначенням для реконструкції та обслуговування крамниці промислових товарів (кадастровий номер 0724510100:01:005:0059) в оренду ОСОБА_5 на підставі договору оренди землі від 17.04.2014 року.

З врахуванням наведеного, вважає дії відповідачів такими, якими порушено його право розпоряджатися спільним майном подружжя, тому просить суд визнати недійсним Статут та державну реєстрацію ТзОВ Прайд-Н , визнати недійсним свідоцтво про право власності ТзОВ Прайд-Н від 17.07.2015 року на приміщення дискоклубу з офісними приміщеннями загальною площею 537,3 кв. м. по АДРЕСА_1 і скасувати державну реєстрацію права власності на нього в Державному реєстрі речових прав на нерухомого майно індексний номер 22955380 від 17.07.2015 року; визнати недійсним свідоцтво про право власності ТзОВ Прайд-Н від 18.04.2013 року, на земельну ділянку площею 0,0189 га з цільовим призначенням для реконструкції та обслуговування крамниці промислових товарів, яка знаходиться у АДРЕСА_1 (кадастровий номер 0724510100:01:005:0059) і скасувати державну реєстрацію права власності на неї у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно індексний номер 1760117 від 18.04.2013 року; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,0189 га,, призначеної для реконструкції та обслуговування крамниці промислових товарів, в АДРЕСА_1 , від 17.04.2014 року, укладеним між ТзОВ Прайд-Н та ОСОБА_5 та скасувати рішення про його державну реєстрацію індексний номер 13790789 від 16.06.2014 року.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 09.09.2019 року дану справу було прийнято до свого провадження та розпочато підготовче провадження.

01.10.2019 року від позивача ОСОБА_4 до суду подано зустрічний позов про поділ спільного майна подружжя, стягнення коштів та виділення в натурі частини житлового будинку.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 05.11.2019 року прийнято та об`єднано в одне провадження зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, стягнення коштів та виділення в натурі частини житлового будинку, та первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ТзОВ Прайд-Н , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Луцька міська рада, Реєстраційна служба Рожищенського районного управління юстиції Волинської області про визнання свідоцтв про право власності на нерухоме майно недійсними, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

22.11.2019 року від позивача за первісним позовом - відповідача за зустрічним ОСОБА_1 до суду подано відзив на зустрічний позов, згідно якого, останній зазначає, що до спільного майна подружжя також повинно бути внесено приміщення кафе ІНФОРМАЦІЯ_1 ; приміщення підвалу №1, №2, №5-12, що складає частину торгового комплексу (ресторану), земельну ділянку площею 0,0189 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; отриманий в дохід ОСОБА_4 від здачі в оренду спільного майна; а також дохід отриманий ОСОБА_4 в сумі 160598,05 грн. від продажі частини приміщення Українські страви , за договором купівлі-продажу від 21.01.2015 року.

14.01.2020 року від представника відповідачів ТзОВ Прайд-Н , ОСОБА_5 - адвоката Богачука Я.О. до суду подано заяву про закриття провадження в частині вимог про скасування державної реєстрації юридичної особи, згідно якої просить закрити провадження у даній справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним статуту і державної реєстрації ТОВ Прайд-Н .

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 16.01.2020 року, провадження у цивільній справі за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ТзОВ Прайд-Н , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Луцька міська рада, Реєстраційна служба Рожищенського районного управління юстиції Волинської області про визнання свідоцтв про право власності на нерухоме майно недійсними, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, стягнення коштів та виділення в натурі частини житлового будинку, в частині позовних вимог про визнання недійсними статуту і державної реєстрації ТОВ Прайд-Н - закрито. Зазначена ухвала не була оскаржено до суду апеляційної інстанції та набрала законної сили.

Також, ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 16.01.2020 року заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог у цивільній справі за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ТзОВ Прайд-Н , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Луцька міська рада, Реєстраційна служба Рожищенського районного управління юстиції Волинської області про визнання свідоцтв про право власності на нерухоме майно недійсними, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, стягнення коштів та виділення в натурі частини житлового будинку було повернуто заявнику.

30.01.2020 року від позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 до суду подано заяву про збільшення позовних вимог, зміну предмета та підстави позову.

Крім того, 05.03.2020 року від відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом ОСОБА_4 до суду надійшла заява про залишення зустрічної позовної заяви без розгляду.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 06.03.2020 року у прийнятті заяви ОСОБА_1 заяву про збільшення позовних вимог, зміну предмету та підстав позову у цивільній справі за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ТзОВ Прайд-Н , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Луцька міська рада, Реєстраційна служба Рожищенського районного управління юстиції Волинської області про визнання свідоцтв про право власності на нерухоме майно недійсними, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, стягнення коштів та виділення в натурі частини житлового будинку відмовлено, а зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, стягнення коштів та виділення в натурі частини житлового будинку - залишено без розгляду.

Також, ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 06.03.2020 року, підготовче провадження у вищевказаній цивільній справі закрито та призначено до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Єлов В.А. в судовому засіданні, кожен зокрема, позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Представник відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ТзоВ Прайд-Н - адвокат Богачук Я.О. у судовому засіданні заявлені позовні вимоги не визнав, просив у їх задоволенні відмовити.

Жодних інших заяв, клопотань чи заперечень сторонами по справі подано не було.

Заслухавши пояснення учасників справи, кожного зокрема, всебічно проаналізувавши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 12 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданими учасниками справи.

Відповідно до вимог ст. 19 ЦПК України, суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_4 з 13.05.1979 року по 28.10.2008 року перебували у зареєстрованому шлюбі /т. 1 а. с. 7/.

03.01.2003 року відповідно до договору купівлі-продажу, укладеного між ОПГХ Рожищенської райспоживспілки (продавець) і ОСОБА_4 (покупець) продавець передав за 52800 грн. у власність покупцю приміщення кафе ІНФОРМАЦІЯ_1 страви , загальною площею 385,3 кв. м., що знаходиться в АДРЕСА_1 /т. 1 а. с. 113- 115/.

Також, 23.12.2004 року між ОПГХ Рожищенської райспоживспілки і ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна - приміщення підвалу, загальною площею 156,1 кв.м. вартістю 11000 грн., що складає частину торгового комплексу за вище вказаною адресою /т. 1 а. с. 120- 121/.

29.12.2005 року, згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки, Рожищенська міська рада передала покупцю ОСОБА_4 , яка сплатила 3235 грн. 68 коп., земельну ділянку площею 0,0189 га, цільовим призначенням - для обслуговування бару ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка розташована в АДРЕСА_1 /т.1 а. с. 127- 130/.

Право власності на зазначені об`єкти нерухомого майна зареєстровано за відповідачем ОСОБА_4 , що підтверджується витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно №3473131 від 29.04.2004 року, №18444032 від 09.04.2008 року та державним актом на право власності на земельну ділянку серії ВЛ №053034 /т. 1 а. с. 8-10, 122/.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, наявного в матеріалах справи, ОСОБА_4 з 29.04.2004 року являється фізичною особою-підприємцем і серед видів її діяльності значиться: діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування, надання в оренду й експлуатацію власного майна /т. 1 а. с. 114 - 118/.

Крім того у судовому засіданні також встановлено, що нерухоме майно: офісне приміщення площею 52,2 кв. м.; дискоклуб з офісними приміщеннями загальною площею 537,3 кв. м., земельна ділянка площею 0,0189 га, які знаходяться в АДРЕСА_1 , було внесено до статутного фонду ТзОВ Прайд-Н співзасновником товариства ОСОБА_4 і зареєстровано за новим власником у відповідному реєстрі 17.07.2017 року /т. 1 а. с. 12-15, 172-186, 203-205/.

У судовому засіданні також встановлено, що і не заперечується сторонами по справі, що у 2015 році відбулася реконструкція кафе ІНФОРМАЦІЯ_1 під дискоклуб з офісними приміщеннями, внаслідок чого істотно змінилася конфігурація та площа приміщення: до реконструкції площа кафе становила 385,3 м2, а після реконструкції загальна площа дискоклубу з офісними приміщеннями і добудовою становила 659,4 м2 (три окремі приміщення площею 537,3 м2, 52,2 м2, 69,9 м2), що підтверджується копією декларації про початок виконання будівельних робіт, декларацією про готовність об`єкта до експлуатації, свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, технічним паспортом /т. 1, а.с.161-188/.

На підставі договору купівлі-продажу від 21.08.2015 року приміщення площею 69,9 м2 було продано ОСОБА_6 /т. 1, а.с. 189-191/.

Варто також зазначити, що у 2017 році відбулася реконструкція офісних приміщень, внаслідок чого площа офісного приміщення 52,2 м2 збільшилася до 160,2 м2, що підтверджується копією декларації про готовність до експлуатації та витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно /т. 1, а.с.192-198/.

Власником вищевказаного реконструйованого майна значиться ТзОВ Прайд-Н .

Статтею 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.

Відповідно до ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Статтями 68, 69 СК України встановлено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. А отже дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

В силу ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

У відповідності до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ч. 1 та ч. 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 заявив вимоги про визнання свідоцтв про право власності на нерухоме майно недійсними від 17.07.2015 року, від 18.04.2013 року, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно від 17.07.2015 року, від 18.04.2013 року, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 17.04.2014 року, оскільки зазначає, що має також право власності на нерухомість, якою розпорядилася відповідач ОСОБА_4 на власний розсуд, внісши її до статутного капіталу товариства.

Щодо твердження позивача ОСОБА_1 та його представника - адвоката Єлова В.А. щодо відчуження майна відповідачем ОСОБА_4 без згоди позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України в разі вчинення одним зі співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв`язку суд дійшов висновку, що укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, встановленої законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна зі сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним

Як роз`яснив Верховний Суд України, законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про розподіл цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з відчуження такого без письмової згоди одного з подружжя, за умови наявності іншої згоди, суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна.

У випадку порушення письмової форми надання згоди на вчинення відчуження цінного спільного майна подружжя (правочину) якщо один з подружжя надав таку згоду усно, а другий з подружжя погодився з такою згодою, то такий правочин може бути визнаний дійсним.

Будь-яка згода за своєю правовою природою є одностороннім правочином. Згідно із частиною першою статті 219 ЦК України у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.

Частиною другою статті 369 ЦК України встановлено, що згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Відповідно до частини третьої статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Разом з тим, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним з подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Зазначене підтверджується правовими позиціями Верховного Суду України від 07.10.2015 року у справі №6-1622цс15, від 07.09.2016 року у справі №6-727цс16, від 22.06.2017 року у справі №6-3058цс16.

Крім того, у постанові вищезазначеного суду від 12.09.2012 року у справі №6-88цс12, викладено правову позицію наступного змісту: Договір укладений одним із подружжя, створює обов`язок для другого з подружжя лише в тому разі, якщо договір укладено в інтересах сім`ї, а майно одержане за цим договором використовується для потреб сім`ї. Якщо договір одним із подружжя укладено не в інтересах сім`ї, він не створює обов`язку для другого з подружжя і згоди останнього на його укладення законом не вимагається та відсутність такої згоди не може бути підставою для визнання такого договору недійсним .

Аналогічна правова позиція була висловлена і в постанові Верховного Суду України від 22.06.2017 року у справі №6-3058цс16.

Позивачем ОСОБА_1 та його представником - ОСОБА_2 жодними належними та допустимими доказами не доведено факт придбання за спільні з відповідачем ОСОБА_4 кошти кафе ІНФОРМАЦІЯ_1 , підвальних приміщень та земельної ділянки, площею 0,0189 га, які розташовані в АДРЕСА_1 .

Окрім цього, згідно письмових пояснень ОСОБА_1 долучених до матеріалів справи, останнім не заперечується факт того, що участі в утриманні вищевказаного майна він не брав.

Також, варто зазначити, що згідно вищевказаних письмових пояснень, позивач ОСОБА_1 вказує, про те, що вказане майно, навіть якщо було придбане за заощадження відповідача ОСОБА_4 , то дані кошти, на підставі ч. 2 ст. 60 СК України є спільною сумісною власністю, однак суд з таким твердженням погодитись не може, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто, статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: час набуття майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Матеріалами справи та поясненнями у судовому засіданні позивачем ОСОБА_1 та його представником ОСОБА_2 не доведене джерело набуття позивачем вказаного майна.

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.

Варто також зазначити, що суд не бере до уваги твердження позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 про недоведення відповідачем ОСОБА_4 отримання позики на придбання частини оспорюваного майна у ОСОБА_7 посилаючись на наступне.

Також судом встановлено, що не заперечується сторонами по справі, позивач ОСОБА_1 з моменту розірвання шлюбу по даний час, до суду із позовними вимогами щодо поділу спільного майна подружжя не звертався. Крім того, останнім не встановлено обсягу вказаного майна, при тому, що після його набуття відповідачами ОСОБА_4 та в подальшому ТзОВ Прайд-Н , неодноразово відбувалися реконструкції майна, право на яке оспорюється, на підставі чого суд позбавлений можливості встановити обсяг об`єкту спільно майна, про яке зазначає позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Єлов В.А.

Крім того, позивач ОСОБА_1 не довів суду, що володіє жодними юридичними правами на оспорюване нерухоме майно, у якому він вбачає своє право власності на це майно, тобто вимоги позивача ОСОБА_1 насамперед, без визнання за ним права спільної сумісної власності на це майно як таке, що придбане, набуте у період перебування у шлюбі з відповідачем ОСОБА_4 , на думку суду є передчасним.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка доказів - завершальний етап процесу доказування. Вона полягає в перевірці судом доброякісності засобів доказування, що має на меті визначити їх доказову силу.

Крім того, стандарт доказування, тобто ступінь доведеності обставин справи сторонами є питанням досить складним для Суду, яке він вирішує у кожній справі окремо. Загальне правило, сформульоване у рішенні по справі Ireland v. the United Kingdom (5310/71, § 161, 18 January 1978) наступним чином: оцінюючи докази Суд застосовуватиме стандарт доказування поза розумним сумнівом , але додає, що такий доказ може слідувати з співіснування достатньо сильних, чітких та узгоджених припущень або інших схожих неспростованих презумпцій факту. В цьому контексті поведінка Сторін при отриманні доказу також приймається до уваги.

Суд наголошує, що переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.

Тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред`явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред`явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню. Аналогічний висновок викладений і в постанові Верховного Суду від 27.12.2019 року у справі № 641/6191/17.

Також, ст. 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Частиною 2 ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Крім того, варто також зазначити, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 6 Тимчасового положення про реєстрацію (в редакції, чинній на момент здійснення реєстрації права власності) видача свідоцтва про право власності здійснюється органами місцевого самоврядування, державними органами приватизації, Державним управлінням справами на житлові та нежитлові об`єкти. БТІ можуть лише за дорученням вказаних органів проводити підготовку документів для видачі свідоцтв.

Тобто свідоцтва про право власності, щодо яких позивачем ОСОБА_1 заявлено позовні вимоги про визнання їх недійсними та скасування, є лише документами, якими оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Свідоцтво про право власності не породжує виникнення у суб`єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності.

Отже, правовстановлюючим документом у цьому випадку є певне рішення на підставі якого видані оспорювані свідоцтва про право власності та дійсність яких може бути підтверджена (не підтверджена) судом при вирішенні спору щодо дійсності рішення відповідного органу, на підставі якого було видано оскаржуване заявником свідоцтво.

Оскільки рішення про оформлення права власності правомірно визнано недійсним, то й документи, якими оформлюється відповідне право мають бути визнані недійсними.

З врахуванням наведеного, суд приходить до висновку про передчасне заявлення таких вимог. При цьому, вимог до суб`єкта державної реєстрації, який на даний час наділений повноваження здійснювати реєстраційні дії, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зокрема, державну реєстрацію прав, скасування державної реєстрації прав тощо, як і вимог про вчинення дій щодо скасування державної реєстрації прав не пред`являлося згідно з приписами Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень заявлено не було.

Вказана правова позиція зазначена у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 року у справі №917/927/17 та від 10.04.2018 року у справі №927/849/17.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні поданого позову.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст. ст. 3, 21, 57-74 СК України, постанова Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя №11 від 21 грудня 2007 року, ст. ст. 12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю Прайд-Н , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Луцька міська рада, Реєстраційна служба Рожищенського районного управління юстиції Волинської області, про визнання свідоцтв про право власності на нерухоме майно недійсними, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 15.5 розділу 15 XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду через Ківерцівський районний суд Волинської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Під час дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 року Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 , з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки подачі апеляційної скарги на рішення суду продовжується на строк дії карантину.

На виконання п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України суд зазначає повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , житель АДРЕСА_2 .

Представник позивача - адвокат Єлов Віталій Андрійович, адреса: АДРЕСА_3 .

Відповідач - ОСОБА_4 , жителька АДРЕСА_2 .

Відповідач - ОСОБА_5 , жителька АДРЕСА_2 .

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Прайд-Н , адреса: м. Луцьк, вул. Кравчука, 11/24, Волинської області.

Представник відповідачів - адвокат Богачук Ярослав Олександрович, адреса: м. Луцьк, вул. Кривий Вал, 34, офіс 308, Волинської області.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Луцька міська рада Волинської області, адреса: м. Луцьк, вул. Богдана Хмельницького, 35, Волинської області.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Реєстраційна служба Рожищенського районного управління юстиції Волинської області, адреса: м. Рожище, вул. Незалежності, 82, Волинської області.

Суддя Ківерцівського районного суду В.В. Корецька

Повний текст рішення суду виготовлено 15.05.2020 року