Постанова

від 29.04.2020 по справі 390/1153/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 390/1153/17

провадження № 61-14979св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Антоненко Н. О., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу Кіровоградської області Коваленко Галина Григорівна,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову апеляційного суду Кіровоградської області від 31 січня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Карпенка О. Л., Гайсюка О. В., Мурашка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу Кіровоградської області Коваленко Г. Г., про визнання договору міни земельних ділянок недійсним.

В обґрунтування позову зазначив, що 6 липня 2016 року уклав із ОСОБА_2 договір міни земельних ділянок, відповідно до умов якого набув у власність земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,01 га із кадастровим номером 35225800300:02:000:2768, розташовану на території Аджамської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, в обмін на належну йому на праві власності земельну ділянку того ж цільового призначення площею 6,1329 га із кадастровим номером 3522585400:02:000:0090, розташовану на території Новоолександрівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області.

Вказує, що згідно з вимогами Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) обміну підлягають земельні ділянки за схемою пай на пай і лише до моменту оформлення державних актів на право власності на них, проте на 6 липня 2016 року сторони уже оформили правовстановлюючі документи на земельні ділянки.

З урахуванням вказаного ОСОБА_1 вважає, що договір міни земельних ділянок від 6 липня 2016 року порушує встановлену законодавством заборону відчуження земель сільськогосподарського призначення, закріплену у пункті 15 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

За таких обставин просив визнати недійсним договір міни земельних ділянок від 6 липня 2016 року, укладений між ним і ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 31 жовтня 2017 року, ухваленим у складі судді Пасічника Д. І., у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір укладений з додержанням вимог законодавства і заборони, встановлені пунктом 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України, на ці правовідносини не поширюються.

Постановою апеляційного суду Кіровоградської області від 31 січня 2018 року рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 31 жовтня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Визнано недійсним укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 договір міни від 6 липня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Кіровоградської області Коваленко Г. Г. і зареєстрований у реєстрі за № 1113.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 344 гривень судового збору.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що договір міни укладений уже після оформлення сторонами правовстановлюючих документів на земельні ділянки, не за схемою пай на пай та всупереч мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення, встановленому пунктом 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У березні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив постанову Кіровоградської області від 31 січня 2018 року скасувати і залишити в силі рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 31 жовтня 2017 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що він і ОСОБА_1 здійснили обмін земельних ділянок за схемою пай на пай , що узгоджується із положеннями Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) і не суперечить пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України.

На думку заявника, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тій обставині, що як земельна ділянка із кадастровим номером 35225800300:02:000:2768, так і земельна ділянка із кадастровим номером 3522585400:02:000:0090 сформовані внаслідок поділу земель колективної власності, тобто є паями, тому можуть бути предметом обміну.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Верховного Суду від 3 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи

Апеляційним судом встановлено, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 23 вересня 2013 року ОСОБА_1 набув у власність земельну ділянку із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,1329 га, кадастровий номер 3522585400:02:000:0090, розташовану на території Новоолександрівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області.

ОСОБА_2 з 26 лютого 2016 року є власником земельної ділянки із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,01 га, кадастровий номер 3522580300:02:000:2768, розташованої на території Аджамської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області.

6 лютого 2016 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 уклали договір міни, посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Кіровоградської області Коваленко Г. Г. і зареєстрований у реєстрі за № 1113.

Відповідно до умов цього договору ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2 належну йому на праві приватної власності земельну ділянку із цільовим призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,1329 га, кадастровий номер 3522585400:02:000:0090, а ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,01 га, кадастровий номер 3522580300:02:000:2768, такого ж цього призначення.

Сторони домовились, що вартість обох земельних ділянок відповідає одна одній. Обмін земельних ділянок проводився без грошової доплати (пункти 5, 7 договору міни).

Також судом встановлено, що земельна ділянка із кадастровим номером 3522585400:02:000:0090 сформована під час поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) Колективного сільськогосподарського підприємства ім. Ватутіна Новоолександрівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області.

Земельна ділянка із кадастровим номером 3522580300:02:000:2768 утворена внаслідок поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3522580300:02:000:0393 загальною площею 4,66 га, що належала на праві власності ОСОБА_2 згідно з державним актом на право власності на землю від 18 жовтня 2005 року. У свою чергу ця земельна ділянка сформована під час поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) Колективного сільськогосподарського підприємства Аджамське Аджамської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області.

Суд апеляційної інстанції також встановив, що внаслідок укладення договору міни ОСОБА_2 набув у власність цілий пай, виділений ОСОБА_1 , натомість останній набув у власність лише 0,21% від загальної площі паю, виділеного ОСОБА_2 .

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ № 460-IX від 15 січня 2020 року касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 уклали договір міни відповідно до Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , і обмін земельними ділянками у визначеному цим Законом порядку не суперечить пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції і ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, виходив з того, що відповідно до Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) обмін можливий лише до отримання правовстановлюючих документів на земельні ділянки та за схемою пай на пай , разом з тим сторони таких умов при укладенні договору міни не дотримали. Оскільки іншого порядку обміну земельними ділянками чинне законодавство не передбачає, оспорюваний договір є недійсним як такий, що порушує встановлений пунктом 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України мораторій на відчуження земельних ділянок.

Проте відповідні висновки суду апеляційної інстанції є помилковими.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (стаття 78 ЗК України).

Відповідно до статей 177, 181 ЦК України, статті 79 ЗК України земельна ділянка є об`єктом цивільних прав.

Земельне законодавство ґрунтується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт в частини першої статті 5 ЗК України).

Тобто власник земельної ділянки має повноваження щодо володіння, користування та розпорядження нею, а держава не повинна втручатися у здійснення громадянами свого права розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з частиною першою статті 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.

Пункт 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору, встановлював, що до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2017 року, не допускається:

а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;

б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами а та б цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2017 року, в порядку, визначеному цим Законом.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами а та б цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Таким чином, оборотоздатність земельних ділянок, які перебувають у власності громадян, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв) є обмеженою.

Проте заборона відчуження, встановлена вказаним пунктом, передбачала винятки, зокрема, можливість обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону.

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін (стаття 715 ЦК України).

Міна (обмін) земельних часток (паїв) відповідно до вимог закону є цивільно-правовою угодою, яка, однак, може укладатися та реалізовуватись лише у порядку, передбаченому в Законі України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) .

У статті 5 цього Закону вказано, що сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку.

Частиною першою статті 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) визначено, що у разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву.

Обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально. Сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах своїх повноважень сприяють обміну земельними ділянками (частина друга вказаної статті).

Аналіз змісту статті 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) свідчить, що вона не забороняє можливість обміну земельними ділянками, які використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті.

Наявність у сільських, селищних, міських рад і районних державних адміністрацій передбачених статтею 5 цього Закону повноважень оформляти матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку, не виключає можливість обміну згідно з чинним законодавством земельними ділянками, на які вже були видані державні акти на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).

За таких обставин укладення договору міни земельних ділянок після оформлення правовстановлюючих документів на них не суперечить пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору.

Відповідні висновки щодо застосування Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у взаємному зв`язку з положеннями розділу Х Перехідні положення ЗК України викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, з яких виходив апеляційний суд, щодо можливості обміну земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише за схемою пай на пай .

Так, підпункт б пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору, гарантував можливість обміну не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай), а земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону.

Частина перша статті 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) також не обмежувала випадки, за яких може бути проведений обмін, а лише визначала одну з можливостей обміну земельними ділянками, що використовуються їх власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що визначений у пункті 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору, виняток щодо відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення передбачав можливість обміну саме земельної ділянки на іншу земельну ділянку, а не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай).

Суд апеляційної інстанції, пославшись на те, що обмін земельними ділянками можливий лише до отримання правовстановлюючих документів на них та лише за схемою пай на пай , неправильно застосував положення Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) і ЗК України, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку щодо недійсності оспорюваного договору міни як такого, що укладений з порушенням законодавства і всупереч мораторію, закріпленому пунктом 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України.

Мотивуючи висновки про визнання договору міни від 6 лютого 2016 року недійсним тим, що за наслідками його укладення ОСОБА_1 втратив право власності на пай у цілому, у той час як ОСОБА_2 обміняв лише невелику частку отриманої ним як пай земельної ділянки, суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідно до статті 627 ЦК України, положення якого згідно зі статтею 131 ЗК України застосовуються до правовідносин щодо набуття права власності на земельні ділянки на підставі цивільно-правових угод, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на власний розсуд узгодили умови договору і позивач, підписуючи договір, погодився на отримання за наслідками обміну земельної ділянки меншої площі, ніж обміняна ним земельна ділянка.

Суд першої інстанції, встановивши, що договір міни від 6 лютого 2016 року укладений у визначеній законодавством формі, відповідав дійсному волевиявленню сторін і за своїм змістом не суперечив Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , дійшов правильного висновку про непоширення на спірні правовідносини заборон, встановлених пунктом 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору , та відсутність правових підстав для визнання цього договору недійсним.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За таких обставин касаційний суд скасовує постанову апеляційного суду Кіровоградської області від 31 січня 2018 року і залишає в силі рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 31 жовтня 2017 року .

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до положень статей 141, 416 ЦПК України у зв`язку із задоволенням касаційної скарги касаційний суд стягує з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування судового збору, сплаченого при поданні касаційної скарги, 1 280 гривень.

Керуючись статтями 141, 409 ЦПК України, статтею 413 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, та статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову апеляційного суду Кіровоградської області від 31 січня 2018 року скасувати і залишити в силі рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 31 жовтня 2017 року.

Стягнути з ОСОБА_1 а на користь ОСОБА_2 а у відшкодування судового збору, сплаченого при поданні касаційної скарги, 1 280 гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. О. Кузнєцов Н. О. Антоненко С. О. Карпенко Є. В. Краснощоков М. Ю. Тітов