Ухвала

від 20.05.2020 по справі 904/2209/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

20 травня 2020 року

м. Київ

Справа № 904/2209/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.,

секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Нікопольської міської ради Дніпропетровської області

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29 .0 1.2020 (колегія суддів: Мороз В.Ф. головуючий, Коваль Л.А., Чередко А.Є.) та на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2019 (суддя Загинайко Т.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІГАММА"

до Нікопольської міської ради Дніпропетровської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Дніпропетровське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним пункту рішення Нікопольської міської ради

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІГАММА" (далі-позивач) звернулося у суд з позовом до Нікопольської міської ради Дніпропетровської області (далі-відповідач), у якому просило:

- визнати недійсним пункт 2 рішення відповідача від 07.10.2016 № 26-12/VІІ "Про поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк позивачу на вул. Шевченка, 223 за фактичним розміщенням будівлі супермаркету" (далі-Рішення);

- визнати недійсними пункт 9 договору оренди земельної ділянки по вул. Шевченка, 223 у м. Нікополі Дніпропетровської області від 22.10.2012 (кадастровий номер 1211600000:03:002:0064), зареєстрованого 17.10.2013 за № 2947251 (далі-договір), в частині визначення розміру орендної ставки та пункт 3 додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 12.10.2016 до договору;

- спонукати відповідача укласти з позивачем додаткову угоду до договору про встановлення розміру орендної плати на земельну ділянку у редакції, викладеній у позові.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у пункті 2 Рішення встановив орендну плату у розмірі 12 % від діючої нормативної грошової оцінки земель замість 10 %, яку було погоджено у договорі, без попереднього узгодження зміни істотної умови договору із позивачем, у зв`язку з чим відповідач порушив вимоги чинного законодавства, тому спірний пункт Рішення є незаконним, та підлягає скасуванню в судовому порядку, оскільки порушує права та інтереси позивача. При цьому позивач вказував, що встановивши для інших суб`єктів господарювання орендну ставку за користування землею аналогічного цільового призначення у розмірі 3 % від діючої нормативної грошової оцінки земель, відповідач порушив вимоги статей 1, 2, 6 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" та статей 15, 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", оскільки встановлюючи різний розмір орендної плати для суб`єктів господарювання, які здійснюють однакові види діяльності, відповідач створює несприятливі умови господарювання для позивача порівняно з іншими орендарями.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Суди розглядали справу неодноразово.

2.2. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2018 (суддя Кеся Н.Б.) у позові відмовлено.

2.3. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.01.2019 (колегія суддів: Мороз В.Ф. головуючий, Коваль Л.А., Чередко А.Є.) вказане рішення суду змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції постанови. В іншій частині рішення залишено без змін.

2.4. Постановою Верховного Суду від 13.06.2019 вказані рішення судів попередніх інстанцій скасовані в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним пункту 2 Рішення, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині судові рішення залишені без змін.

2.5. Останнім рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 31 . 10.2019, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 29.01.2020, позов про визнання недійсним пункту 2 Рішення задоволено.

2.6. Свої висновки суди мотивували тим, що при прийнятті спірного пункту Рішення відповідачем були порушені вимоги конкурентного законодавства під час визначення ставки орендної плати для позивача.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

3.2. В обґрунтування касаційної скарги у заяві про усунення недоліків касаційної скарги відповідач як підставу касаційного оскарження судових рішень зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, та при цьому посилається на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вказує, що: встановлення наявності або відсутності порушення законодавства про захист економічної конкуренції відноситься до виключної компетенції Антимонопольного комітету України, а не суду; суди помилково врахували рішення адміністративної колегії Дніпропетровського обласного відділення Антимонопольного комітету України від 30.01.2018 № 3/01-14/04-18 у справі № 44/04-03-3/17 як належний доказ на підтвердження дискримінаційності рішення відповідача від 31.08.2016, оскільки резолютивна частина рішення АМК України не містить ніяких приписів щодо зобов`язання вчинити певні дії, визнання дискримінаційним та/або скасування того чи іншого конкретно визначеного рішення відповідача; суди не надали оцінки доказам, які були подані відповідачем.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити без змін вказані судові рішення, посилаючись на те, що судами у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи, викладені й касаційній скарзі, їх не спростовують.

3.4. Позивачем подано клопотання про закриття касаційного провадження згідно пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України, яке обґрунтовано наявністю висновку Верховного Суду у постановах від 28.01.2020 у справі № 904/401/18, від 18.02.2020 у справі № 904/2403/18, у яких брала участь Нікопольська міська рада за подібних правовідносинах.

4. Мотивувальна частина

4.1. Касаційну скаргу, з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги від 18.03.2020 № 122, та посиланням на приписи пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України мотивовано тим, що у даному спорі та за даних обставин відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

4.2. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах .

4.3. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку .

4.4. Верховний Суд у постановах від 28.01.2020 у справі № 904/401/18, від 18.02.2020 у справі № 904/2403/18, у яких брала участь Нікопольська міська рада за подібних правовідносин, вказав на те, що відсутність у Нікопольської міськради єдиних ставок орендної плати для суб`єктів господарювання, які здійснюють аналогічні види діяльності та як наслідок встановлення для таких суб`єктів господарювання різних ставок орендної плати, в результаті чого одні з них отримують більш сприятливі умови конкуренції порівняно з іншими, суперечить нормам конкурентного законодавства, так як вказані обставини призводять до створення суб`єктам господарювання нерівних умов діяльності порівняно з конкурентами, які діють на одному товарному ринку, пославшись при цьому на положення статі 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" .

4.5. Таким чином, Верховний Суд як суд касаційної інстанції у своїх постановах викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі .

4.6. У даній справі, судові рішення у якій переглядаються у касаційному порядку, суд апеляційної інстанції за подібних правовідносин переглянув судове рішення відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у його постановах зі справ, що зазначені вище.

4.7. Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

4.8. Правових підстав для відступу від сформованих Верховним Судом висновків, які викладені у постановах від 28.01.2020 у справі № 904/401/18, від 18.02.2020 у справі № 904/2403/18, колегія суддів не вбачає.

4.9. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) Sunday Times v. United Kingdom Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін передбачено законом передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін передбачено законом передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови законний та згідно з процедурою, встановленою законом зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі Steel and others v. The United Kingdom ).

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

4.1 0 . При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі Пелевін проти України ).

4.11. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах Ейрі проти Ірландії , п.24, Series A № 32, та Гарсія Манібардо проти Іспанії , заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

4.12. У рішенні ЄСПЛ у справі Гарсія Манібардо проти Іспанії від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі Monnel and Morris v. the United Kingdom , серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі Helmers v. Sweden , серія A, № 212-A, с.15, п.31).

4.13. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення розгляду заради розгляду . При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

4.14. За наведених обставин, згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Нікопольської міської ради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29 . 01.2020 та на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2019 у справі № 904/22 0 9/18, у зв`язку із чим задовольняє клопотання позивача про закриття касаційного провадження .

4.15. Одночасно відповідачем у касаційній скарзі заявлено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України, яке мотивоване тим, що наявна виключна правова проблема при вирішенні питання, чи можливе встановлення факту дискримінаційності рішення органу місцевого самоврядування в інакший спосіб, аніж згідно з частиною четвертою статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України". Скаржник зазначає, що є ряд інших справ № 904/2403/18, № 904/5818/19, № 904/499/19), які розглядаються і в яких є правова невизначеність із вказаного правового питання.

4.16 . Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

4.17. Проте наведені відповідачем у клопотанні доводи не дають підстав для висновку про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Скаржник безпідставно ототожнює у своєму клопотанні повноваження Антимонопольного комітету України, визначені нормами відповідного Закону, із повноваженнями суду під час вирішення спору із врахуванням завдань та основних засад господарського судочинства. Разом з тим, скаржник не обґрунтовує в чому саме полягає правова невизначеність із вказаного питання у судових справах № 904/2403/18, № 904/5818/19, № 904/499/19. Тому відсутні підстави вважати, що дана справа містить виключну правову проблему і така передача справи необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18.02.2020 у справі № 904/2403/18, від 28.01.2020 у справі № 904/401/18, відступати від яких колегія суддів правових підстав не вбачає.

4.18. Сплачена відповідачем сума судового збору за подання касаційної скарги в силу положень пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" поверненню не підлягає, оскільки Верховним Судом закривається касаційне провадження, а не провадження у справі.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 302 Господарського процесуального кодексу України,

УХВАЛИВ:

У задоволені клопотання Нікопольської міської ради Дніпропетровської області про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІГАММА" про закриття касаційного провадження задовольнити.

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Нікопольської міської ради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29 . 01.2020 та на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2019 у справі № 904/22 0 9/18 .

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов