Ухвала

від 27.05.2020 по справі 175/4254/18

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

27 травня 2020 року

м. Київ

справа № 175/4254/18

провадження № 51-1757ск19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 грудня

2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2020 року,

встановив:

Вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2019 року,

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця

смт. Маньківка Черкаської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

- засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк

4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком

2 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_4 звільнено від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з покладенням на нього відповідних обов`язків, передбачених ст. 76 КК.

Як встановив суд, 20 серпня 2018 року о 06.55 год, ОСОБА_4 , керуючи вантажним автомобілем «MAN 19.403» д.н.з. НОМЕР_1 , з`єднаним із причепом «TROUILLET» д.н.з. НОМЕР_2 , під час руху автошляхом Р-52 «Дніпропетровськ Царичанка Кобеляки Решетилівка» зі сторони смт. Царичанка у напрямку

м. Дніпра, котра має по дві смуги у кожному напрямку,маючи об`єктивну можливість виявити на смузі свого руху перешкоду у вигляді транспортного засобу, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, внаслідок чого по центру проїзної частини в районі 24 км + 800 м вказаної автодороги в районі будинку № 549 по вул. Солідарності у смт. Обухівка Дніпровського району Дніпропетровської області допустив зіткнення із задньою лівою частиною автобуса «БАЗ А079.14» д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_5 , який, перевозячи пасажирів за маршрутом «Дніпро (пл. Островського) - Зоря», рухався у попутному йому напрямку в крайній правій смузі. Після зіткнення, автобус «БАЗ А079.14» виїхав за межі проїзної частини автодороги, здійснивши наїзд на залізобетонну електроопору і металевий відбійний брус, перекинувся на правий бік. Унаслідок ДТП пасажирам автобуса «БАЗ А079.14» були спричинені тілесні ушкодження, а саме: ОСОБА_6 - тяжкі тілесні ушкодження які небезпечні для життя в момент заподіяння; ОСОБА_7 - легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я; ОСОБА_8 - тілесні ушкодження середньої тяжкості, що зумовили тривалий розлад здоров`я; ОСОБА_9 - тілесні ушкодження середньої тяжкості, що зумовили тривалий розлад здоров`я; ОСОБА_10 - тілесні ушкодження середньої тяжкості, що зумовили тривалий розлад здоров`я.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2020 року вищезазначений вирок суду першої інстанції змінено в частині вирішення цивільного позову, стягнуто з ТОВ «ТЕК «МОДУС ДРАЙВ» на користь потерпілої ОСОБА_6

106140, 49 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_4 просить судові рішення щодо нього змінити та пом`якшити покарання, виключивши призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 2 роки. Зазначає, що суди помилково дійшли висновку про необхідність призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 2 роки, оскільки судами належним чином не було враховано даних про його особу, конкретні обставини справи, а також те, що єдиним джерелом доходу є здійснення ним перевезень.

Розглянувши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши надані до неї копії судових рішень, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.

Згідно зі статтями50,65 ККособі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Як вбачається з копії вироку, призначаючи покарання, суд першої інстанції дотримався вимог зазначеного закону.

Зокрема, судом враховано характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, який раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, працює і позитивно характеризується за місцем роботи та проживання. Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_4 , згідно зі ст.66 КК, судом визнано щире каяття, повне визнання своєї вини, а також добровільне часткове відшкодування завданих збитків.

Врахувавши вищезазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції, з чим погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі,

у межах санкції ч.2ст. 286 КК, строком на 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

Крім того, ухвалюючи рішення про звільнення ОСОБА_4 від відбування призначеного основаного покарання із застосуванням положень ст. 75 КК судом враховано й конкретні обставини справи, особу ОСОБА_4 , який вперше притягується до кримінальної відповідальності, вчинив злочин з необережності, наявність декількох обставин, що пом`якшують покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання, а також, позицію прокурора та потерпілих щодо виду та міри покарання.

Твердження засудженого ОСОБА_4 про безпідставне застосування до нього додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами були предметом перевірки суду апеляційної інстанції та свого підтвердження не знайшли.

Так, санкцією ч. 2 ст. 286 ККпередбачене додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

За змістом кримінального процесуального закону, у кожному конкретному випадку призначаючи покарання за частинами 1 та 2 статті 286 КК слід вирішити питання доцільності застосування до винуватої особи додаткового покарання - позбавлення права керування транспортними засобами, яке застосовується у випадках, коли вчинення злочину було пов`язане з грубим або повторним порушенням порядку користування таким правом.

Як правильно зазначає у своєму рішенні суд апеляційної інстанції, при вирішенні питання про доцільність призначення додаткового покарання у цьому кримінальному провадженні, суд першої інстанції правильно врахував

ті обставини, що ДТП сталося внаслідок грубого порушення ОСОБА_4 пунктів 1.3, 1.5, 2.3 б) і 12.3Правил дорожнього рухуу звичайній дорожній обстановці, у зв`язку з тим, що ОСОБА_4 заснув за кермом, так і тяжкість самих наслідків від допущених ним порушень, які призвели до спричинення різного ступеня тяжкості тілесних ушкоджень потерпілим, зокрема, тяжких та середнього ступеню тяжкості, що, в свою чергу, вказує про доцільність призначення ОСОБА_4 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Крім того, закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов`язана з користуванням таким правом, є основним джерелом доходу. Існування такої обставини потребує лише більш виваженого та обережного підходу при обранні заходу примусу, виходячи із загальних засад справедливості, гуманізму та індивідуалізації, а тому посилання засудженого на те, що єдиним джерелом доходу дня нього є здійснення ним перевезень не може вважатись беззаперечною підставою для незастосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Таким чином, суд першої інстанції з урахуванням всіх встановлених обставин кримінального провадження, обґрунтовано призначив ОСОБА_4 додаткове покарання, передбачене ч. 2 ст. 286 КК, у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження щодо

ОСОБА_4 , дотримався вимог кримінального процесуального закону, ухвала відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу

про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги

та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Таким чином, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, враховуючи, що з касаційної скарги

та копій оскаржених судових рішень вбачається, що підстави для задоволення скарги відсутні, колегія суддів приходить до висновку, що необхідно відмовити

у відкритті касаційного провадження.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2020 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3