Постанова

від 01.06.2020 по справі 471/184/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

01.06.20

22-ц/812/599/20

Єдиний унікальний номер судової справи 471/184/19

Номер провадження 22-ц/812/599/20

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

01 червня 2020 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В.,

з секретарем судового засідання Гавор В .Б.,

за участі:

представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

третіх осіб - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

представника третьої особи ОСОБА_3 - Сидоренко Т.В.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_5 рішення, яке ухвалено Арбузинським районним судом Миколаївської області 10 січня 2020 року , під головуванням судді Явіци І.В. в приміщені цього ж суду об 11 год. 12 хв., у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до Братської районної державної адміністрації Миколаївської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування реєстрацій земельних ділянок ,

УСТАНОВИЛА :

У березні 2019 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Братської районної державної адміністрації Миколаївської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування реєстрацій земельних ділянок.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на підставі рішення Братської районної Ради народних депутатів Братського району Миколаївської області №120 від 20 серпня 1991 року ОСОБА_5 видано державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею площею 38.8 гектарів землі для ведення фермерського господарства.

Рішенням Братської районної Ради народних депутатів за №9 від 24 липня 1992 року, з метою ефективного ведення фермерського господарства, перенесено межі вказаної земельної ділянки з поля АДРЕСА_1 НОМЕР_1 поле № НОМЕР_2 .

При цьому, жодного рішення про скасування вже існуючого державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею не приймалось, та вказаний правовстановлюючий документ на земельну ділянку є дійсним.

У жовтні 2018 року позивач звернувся до проектної організації з метою встановлення меж належної йому земельної ділянки.

Разом тим, листом №94 від 23 листопада 2018 року ФОП ОСОБА_18 йому було повідомлено, що в ході робіт, при використанні матеріалів Публічної кадастрової карти України, було встановлено перетин (накладка) і земельними ділянками: кадастровий номер 4821483000:01:000:0529 власник ОСОБА_6 ; кадастровий номер 4821483000:01:000:0525 власник ОСОБА_7 ; кадастровий номер 4821483000:01:000:0513 ОСОБА_3 ; кадастровий номер 4821483000:01:000:0512 Державна власність ; кадастровий номер 4821483000:01:000:0515 власник ОСОБА_8 ; кадастровий номер 4821483000:01:000:0503 власник ОСОБА_4 ; кадастровий номер 4821483000:01:000:0524 власник ОСОБА_9 ; кадастровий номер 4821483000:01:000:0514 власник ОСОБА_10 ; кадастровий номер 4821483000:01:000:0528 Державна власність ; кадастровий номер 4821483000:01:000:0531 власник ОСОБА_11 ; кадастровий номер 4821483000:01:000:0516 власник ОСОБА_12 ; кадастровий номер 4821483000:01:000:0523 власник ОСОБА_13 ; кадастровий номер 4821483000:01:000:0510 власник ОСОБА_15 ; кадастровий номер 4821483000:01:000:0507 ОСОБА_16 ; кадастровий номер 4821483000:01:000:0508 власник ОСОБА_19 ; кадастровий номер 4821483000:01:000:0511 власник ОСОБА_20 ; кадастровий номер 4821483000:01:000:0509 власник ОСОБА_17 , що унеможливлює виконання робіт по встановленню меж земельної ділянки площею 38.8 га наданих позивачу у довічне успадковуване володіння.

З листа Відділу у Братському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївської області від 13 грудня 2018 року ОСОБА_5 стало відомо, що підставою відведення вищевказаних ділянок є розпорядження голови Братської районної державної адміністрації №196-р від 15 червня 2012 року, №325-р від 05 жовтня 2012 року, №346-р від 30 жовтня 2012 року.

На думку позивача, відповідачем порушено порядок вилучення земельних ділянок, який передбачає обов`язковість згоди землекористувача, а за відсутності такої згоди, питання вилучення земельної ділянки повинно вирішуватись в судовому порядку.

Щодо рішення Братської районної Ради народних депутатів №9 від 24 липня 1992 року, в якому зазначено про перенесення межі земельної ділянки з поля АДРЕСА_1 НОМЕР_3 на поле № НОМЕР_2 , то законодавством не передбачено жодної норми, що регламентує порядок такої дії.

Посилаючись на викладені обставини, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, позивач ОСОБА_5 остаточно просив:

усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою, наданою йому згідно Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, площею 38.8 га для ведення фермерського господарства шляхом визнання незаконними та скасування розпоряджень голови Братської районної державної адміністрації Миколаївської області №196-р від 15 червня 2012 року, №325-р від 05 жовтня 2012 року, №346-р від 30 жовтня 2012 року;

скасувати державні реєстрації земельних ділянок, що були внесені Державними кадастровими реєстраторами, як наслідок незаконних розпоряджень Братської районної державної адміністрації, а саме: кадастровий номер 4821483000:01:000:0529 власник ОСОБА_6 ; кадастровий номер 4821483000:01:000:0525 власник ОСОБА_7 ; кадастровий номер 4821483000:01:000:0513 власник ОСОБА_3 ; кадастровий номер 4821483000:01:000:0512 Державна власність ; кадастровий номер 4821483000:01:000:0515 власник ОСОБА_8 ; кадастровий номер 4821483000:01:000:0503 власник ОСОБА_4 ; кадастровий номер 4821483000:01:000:0524 власник ОСОБА_9 ; кадастровий номер 4821483000:01:000:0514 власник ОСОБА_10 ; кадастровий номер 4821483000:01:000:0528 Державна власність ; кадастровий номер 4821483000:01:000:0531 власник ОСОБА_11 ; кадастровий номер 4821483000:01:000:0516 власник ОСОБА_12 ; кадастровий номер 4821483000:01:000:0523 власник ОСОБА_13 ; кадастровий номер 4821483000:01:000:0510 власник ОСОБА_15 ; кадастровий номер 4821483000:01:000:0507 власник ОСОБА_16 ; кадастровий номер 4821483000:01:000:0508 власник ОСОБА_19 ; кадастровий номер 4821483000:01:000:0511 власник ОСОБА_20 ; кадастровий номер 4821483000:01:000:0509 власник ОСОБА_17 .

Ухвалами Арбузинського районного суду Миколаївської області від 08 липня 2019 року, 18 липня 2019 року та 24 вересня 2019 року до участі у справі залучено третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (том 1 а.с.163,194, том 2 а.с.8-9).

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 10 січня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення районного суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до частин 1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає.

Так, за змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і сновоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

З матеріалів справи убачається, що згідно Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею ОСОБА_5 підставі рішення Братської районної Ради народних депутатів Братського району Миколаївської області від 20 серпня 1991 року №120 надано у довічне успадковуване володіння 38.8 га землі в межах згідно з планом землеволодіння, із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства. Вказаний державний акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №6 (том 1 а.с.11-12).

У липні 1992 року ОСОБА_5 звернувся до голови Братської районної Ради народних депутатів із заявою, в якій просив перенести межі земельної ділянки фермерського господарства з поля АДРЕСА_1 НОМЕР_3 на поле № НОМЕР_2 , посилаючи на те, що поблизу перебувають землі його батька (том 2 а.с.55).

Рішенням Братської районної Ради народних депутатів від 24 липня 1992 року задоволено прохання фермера ОСОБА_5 про перенесення меж земельної ділянки фермерського господарства з поля № НОМЕР_3 на поле № НОМЕР_2 (том 2 а.с.54).

На підставі вказаного рішення позивачу було видано Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею площею 38.8 га землі в межах згідно з планом землеволодіння для ведення селянського /фермерського/ господарства. Вказаний акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №60 (том 1 а.с.100-102).

Розпорядженнями голови Братської районної державної адміністрації Миколаївської області №196-р від 15 червня 2012 року та №325-р від 05 жовтня 2012 року, №346-р від 30 жовтня 2012 року надано дозвіл громадянам (третім особа у справі) на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства згідно списків (том 1 а.с.85,86,86).

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, треті особи, які на заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 є власниками спірних земельних ділянок (том 2 а.с.168-190).

За змістом ст.ст.6,50 ЗК Української РСР (1990 року), у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2201-XII, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

ЗК України 1992 року не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.

При цьому відповідно до п.8 постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року №2200 Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.

Пунктом 6 розділу Х Перехідні положення ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року 5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини другої статті 14, частини другої статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- пункту 6 розділу Х Перехідні положення ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 постанови Верховної Ради України Про земельну реформу від 18 грудня 1990 року №563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за Законом не може бути позбавлена права на таке володіння.

На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) та статтею 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид мирного володіння майном в розумінні Конвенції, та як речове право, захищено статтею 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.

Відповідно до ч.3 ст.152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, в тому числі, визнання прав та визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно із ч.ч.2,3 ст.78 ЗК України (в редакції, яка діяла на час прийняття оскаржуваних розпоряджень) право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України , цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

За змістом ч.ч.1,2 ст.116 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час прийняття оскаржуваних розпоряджень) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Порядок набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності громадянами та юридичними особами передбачено вказаною статтею та статями 118, 122 ЗК України.

Відповідно до п.81 2 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 , для державної реєстрації права власності на земельну ділянку, права на яку набуваються шляхом передачі земельної ділянки у власність із земель державної або комунальної власності, подається рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи надання у постійне користування або про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельної ділянки та передання її у власність чи надання у постійне користування.

Згідно з ст.48 ЦПК України сторонами в справі можуть бути фізичні і юридичні особи.

Згідно з положеннями цивільного процесуального законодавства відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За загальним процесуальним правилом суд має сприяти залученню до розгляду справи всіх осіб, прав та інтересів яких стосується виниклий спір.

Захист своїх прав та інтересів ці особи реалізують за допомогою широких процесуальних прав і гарантій.

Натомість незалучення кого-небудь з них до розгляду справи як і залучення в неналежному статусі позбавляє їх цієї можливості.

Предметом спору у цій справі є правовідносини, які виникають з права довічного успадковуваного володіння землею, тому вони є такими, що нерозривно пов`язані з правами та обов`язками Братської районної державної адміністрації Миколаївської області.

Разом з тим, вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що спір, за вирішенням якого позивач звернувся до суду, також стосується і речового права на нерухоме майно третіх осіб у справі та правомірності набуття останніми такого права. Проте, районний суд не встановив коло суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Зокрема, спір про скасування розпоряджень, а також рішення, запису щодо державної реєстрації права власності на земельну ділянку має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою (особами), за якою (якими) зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачами у такій справі є особи, право на майно яких оспорюється та щодо яких здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Такі самі висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16 (провадження №11-377апп18) та від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц (провадження №14-74цс19).

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом з тим особи, право на майно яких оспорюється, залучені до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, і за своїм процесуальним становищем вони не є суб`єктами матеріально-правових відносин, не користуються правами сторін і не несуть їх обов`язки. А якщо таких осіб не було залучено до участі в справі як відповідачів, то суд не може ухвалити рішення по суті справи проти таких третіх осіб.

За приписами п.3 ч.5 ст.12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій.

Визначення відповідачів, предмета та підстав позову є виключним правом позивача, натомість, встановлення належності відповідачів і обґрунтованості позову - обов`язок суду, який виконується під час розгляду справи.

Оцінка судом обґрунтованості позовних вимог по суті, має відбуватися за участі належних сторін.

Оскільки суд першої інстанції був іншої думки і відмовив з інших підстав, то допущену ним помилку слід виправити рішенням апеляційної інстанції.

За таких обставин, колегією суддів встановлені підстави для часткового задоволення апеляційної скарги. Оскільки недоліки, допущені судом першої інстанції, не можуть бути усунені при апеляційному розгляді справи, то рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст.ст.367,374,376,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 10 січня 2020 року - скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до Братської районної державної адміністрації Миколаївської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування реєстрацій земельних ділянок , - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: П.П. Лисенко

Н.В. Самчишина

Повний текст судового рішення

складено 05 червня 2020 року