Постанова

від 02.06.2020 по справі 916/2403/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/2403/18 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Ярош А.І.

суддів Принцевської Н.М., Колоколова С.І.,

секретар судового засідання Бендерук Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод", смт. Новогуйвинське Житомирського району Житомирської області

на рішення Господарського суду Одеської області від 31.01.2020 року, м. Одеса, суддя Бездоля Д.О., повний текст рішення складено 10.02.2020 року

у справі № 916/2403/18

за позовом Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод", смт.Новогуйвинське Житомирського району Житомирської області

до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю "Дівітіс", м. Білгород-Дністровський Одеської області, Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод спеціалізованого машинобудування", м. Київ

про визнання договору недійсним,

за участю представників учасників процесу:

Від ДП "Житомирський бронетанковий завод" - Малий М.С., наказ № 175.ОД, дата видачі : 29.05.20;

Від ТОВ "Завод спеціалізованого машинобудування" - Медвецький О.Ю., довіреність № б/н, дата видачі : 14.06.20;

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Дівітіс" - не з`явився.

В жовтні 2018 року Державне підприємство "Житомирський бронетанковий завод" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дівітіс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод спеціалізованого машинобудування", в якій просить суд визнати недійсним укладений між відповідачами Позивач зазначив про невідповідність оскаржуваного договору вимогам законодавства, оскільки його укладено без надання попередньої письмової згоди ДП "Житомирський бронетанковий завод", що є порушенням п.10.10. договору №165 від 01.10.2014, укладеного між ДП "Житомирський бронетанковий завод" та ТОВ "Дівітіс".

Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.01.2019 у справі № 916/2403/18, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.04.2019, позов задоволено; визнано недійсним Договір № 3; судовий збір покладено на Відповідачів.

Рішення судів мотивовані наявністю підстав для визнання недійсним Договору № 3, відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України, оскільки він вчинений Відповідачами без попередньої письмової згоди Позивача.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.09.2019 вказані судові рішення скасовані, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Передавши справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій відхиливши лист з доданим актом як неналежні докази, зазначені докази не дослідили, дійшли суперечливого висновку про те, що акт свідчить про наявність у позивача заборгованості, в повній мірі не забезпечили дотримання принципу змагальності та найбільш відповідного цьому принципу стандарту доказування - стандарту переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний, не з`ясували, чи існують між ДП "Житомирський БТЗ" та ТОВ "Завод "Спецмашбуд" інші правовідносини, у яких існує заборгованість, про наявність якої суди зробили висновок.

За наслідками нового розгляду рішенням Господарського суду Одеської області від 31.01.2020 року (суддя Бездоля Д.О.) у справі № 916/2403/18 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що листом від 17.09.2016 за підписом ОСОБА_1 - директора позивача на час підписання цього листа, позивач надав згоду відповідачу-1 на передачу на користь відповідача-2 прав за договором поставки від 01.10.2014 №165. Позивач ще 27.09.2016 отримав повідомлення відповідача-1 щодо укладення з відповідачем-2 спірного договору, разом з цим доказів щодо висунутих позивачем заперечень на укладення цього договору, матеріали справи не містять, натомість, як було встановлено судом, позивач сам направив на адресу відповідача-2 акт звіряння взаємних розрахунків по спірним у цій справі правовідносинам та з наявних у акті відомостей вбачається, що позивач погодився, що має заборгованість перед відповідачем-2, чим фактично прийняв (схвалив) відповідача-2 як кредитора та підтвердив наявність заборгованості саме перед відповідачем-2.

За цих обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено обставини укладення відповідачами спірного договору без згоди позивача, а отже у задоволенні позову останньому слід відмовити.

Не погодившись із вказаним рішенням, Державне підприємство "Житомирський бронетанковий завод" звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати Рішення Господарського суду Одеської області у справі №916/2403/18 від 31.01.2020 повністю і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю, судові витрати стягнути з Відповідача.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, має місце грубе порушення норм матеріального права, при прийнятті спірного рішення суд першої інстанції прийшов до висновків, що не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать нормам матеріального права, що і потягло за собою прийняття по суті незаконного та несправедливого рішення.

Так, апелянт зазначає, що копія листа від 17.09.2016 року за підписом ОСОБА_1. не може бути прийнята як належний доказ у розумінні ст.76 ГПУ України, оскільки оригіналу письмового доказу - листа-згоди від 17.09.2016 б/н не надано. Таким чином, суд не має права брати до уваги копію такого листа.

Враховуючи положення ч.2 ст.87 ГПК України, на підставі показів свідка не можуть встановлюватись факти, що мають бути встановлені виключно письмовим документом - попередньою письмовою згодою. Заяву свідка апелянт вважає неналежним доказом.

Таким чином, скаржник впевнений, що копія листа-згоди від 17.09.2016 №б/н щодо передачі прав заборгованості на суму 2230316,14 грн відповідачу-2 не може вважатися належним та допустимим доказом по справі.

Крім того, у спірному рішенні суду не встановлено та не досліджено судом питання способу та дати отримання бувшим директором Позивача ОСОБА_1. повідомлення від ТОВ Дівітіс про відступлення права вимоги від 16.09.2016 за Вих.№ 16-09/16/1.

В матеріалах справи містяться належні докази отримання зазначеного повідомлення від ТОВ Дівітіс 27.09.2016.

Судом першої інстанції не надано належної оцінки тому факту, що наявна копія письмової згоди бувшого директора на відступлення права вимоги датована 17.09.2016. тобто: - до отримання підприємством повідомлення про відступлення права вимоги за Вих.№ 16-09/16/1 від 16.09.2016; - згода датована 17.09.2016, що припадає на неробочий - вихідний день; - інформація про будь-який вихідний документ у канцелярії підприємства відсутня.

Таким чином, суд першої інстанції при вирішенні спору про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги №3 від 15.09.2016 має оцінювати всі факти та обставини виключно на момент укладення такого договору - 15.09.2016, а не на дату повідомлення про відступлення права вимоги - 16.09.2016, та/або підписання письмової згоди бувшим директором - 17.09.2016.

Тобто, станом на 15.09.2016 у відповідачів не було в наявності попередньої письмової згоди на відступлення права вимоги, отже, договір про відступлення права вимоги №3 від 15.09.2016 є недійсним.

Крім того, скаржник вважає що Акт звірки розрахунків не є належним доказом у справі оскільки не є первинним документом та не підтверджує факт вчинення правочину.

Підписання Акту звірки розрахунків Позивачем вчинено з метою належної фіксації факту переуступки Відповідачем2 своїх прав та обов`язків за договором №165 від 01.10.2014 Відповідачу без попередньої письмової згоди для стягнення штрафу за п.7.5 договору.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.04.2020 року відкрито апеляційне провадження по справі №916/2403/18.

12.05.2020 року за вх.№ 1448/20/Д2 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив від Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод спеціалізованого машинобудування", в якому просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. Відповідач-2 зазначає, що жодних заперечень проти відступлення права вимоги позивач не висував, а навпаки здійснив дії щодо схвалення правочину, направивши лист №01-11/4944 та акт звірняння на 30.11.2017 року. Вказане підтверджується заявою свідка.

В судове засідання 02.06.2020 року не з`явився представник ТОВ Дівітіс , відповідач повідомлявся належним чином про час, дату та місце судового засідання, проте не скористався своїм правом на участь в судовому засіданні.

За таких обставин, враховуючи, що явка представників сторін не визнавалась обов`язковою, судова колегія дійшла висновку про можливість закінчення розгляду справи по суті без участі представника відповідача-1.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Переглянувши оскаржуване у справі рішення суду першої інстанції, вислухавши представників сторін, в межах доводів та вимог, наведених в апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.10.2014 між Державним підприємством "Житомирський бронетанковий завод" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дівітіс" (постачальник) було укладено договір №165 (а.с.16-20, т.1), згідно з п.1.1. якого постачальник зобов`язався передати, а покупець прийняти й оплатити продукцію, вказану у видаткових накладних, на умовах, передбачених цим договором.

Згідно з п.7.5. договору у випадку передачі постачальником третім особам повністю або частково своїх прав і/або обов`язків за даним договором без попередньої письмової згоди з покупцем, постачальник сплачує покупцеві штраф у розмірі 50% від загальної вартості продукції за цим договором.

За умовами п.10.10. договору сторони погодили, що жодна зі сторін не має права передавати третім особам повністю або частково свої права й обов`язки за даним договором без попередньої письмової згоди іншої сторони.

15.09.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дівітіс" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод спеціалізованого машинобудування" (новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги №3 (а.с.21-22, т.1), згідно з п.1.1. якого первісний кредитор передає новому кредитору, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору, і стає кредитором за договором від 01.10.2014 №165 (основний договір), укладеним між первісним кредитором та ДП "Житомирський бронетанковий завод"; від 14.12.2015 №14-12/15/1 (основний договір), укладеним між первісним кредитором та ДП "Київський бронетанковий завод"; від 17.04.2015 №122 (основний кредитор), укладений між первісним кредитором та ДП "Львівський бронетанковий завод" (далі боржники).

Згідно з п.1.2. договору за цим договором новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржників належного виконання всіх зобов`язань за основними договорами та відповідає за зобов`язання перед постачальниками первісного кредитора.

За умовами п.3.2. договору первісний кредитор зобов`язаний сповістити боржників про відступлення права вимоги за цим договором протягом 10 днів, шляхом поштового надсилання з повідомленням про вручення боржнику копії цього договору.

Відповідно до п.5.3. договору відступлення права вимоги згідно з цим договором не тягне за собою ніяких змін умов основного договору.

Звертаючись до суду з позовною заявою про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги №3 від 15.09.2016 року, позивач зазначив про невідповідність оскаржуваного договору вимогам законодавства, оскільки його укладено без надання попередньої письмової згоди ДП "Житомирський бронетанковий завод", що є порушенням п.10.10. договору №165 від 01.10.2014, укладеного між ДП "Житомирський бронетанковий завод" та ТОВ "Дівітіс".

Відповідно до приписів ст.6 ЦК України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання недійсним договору відступлення права вимоги.

Статтями 203-204 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку;

Частинами 1,3 ст.215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5,6 ст.203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Разом з тим, сторона оспорюваного правочину, дії якої вказують на її волю зберегти дійсність правочину, не може надалі оспорювати правочин з підстав, про які вона знала або повинна була знати при виявленні цієї волі (естоппель), що випливає із вказаної норми та засад добросовісності, на яких ґрунтується зобов`язання (частина 3 статті 509 ЦК України). Суд звертається mutatis mutandis до подібного висновку, викладеного у пункті 47 постанови Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 910/19179/17.

В ч.2 ст.4 ГПК України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, до господарського суду з позовом про визнання недійсною угоди може звернутись зацікавлена особа, яка не є стороною за договором, тільки у випадку, якщо ним порушується право або законний інтерес позивача.

Загальні підстави та порядок заміни кредитора у зобов`язанні унормовані статтею 512 Цивільного кодексу України, в силу якої кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з вимогами ч. 1 статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно ст. 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору, тому заміна кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, яке передається, на стадії виконання судового рішення не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин.

У відповідності до ст. 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред`явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов`язок до пред`явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

Згідно з ч.1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З аналізу наведених норм вбачається, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання своїх обов`язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.

Відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов`язанні, якщо обов`язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі частини першої статті 203 ЦК України договору про відступлення права вимоги, оскільки він суперечить вимогам частини першої статті 516 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 904/11838/16 та від 18.06.2019 у справі № 915/1622/16, від 17.10.2019 у справі № 922/460/19.

Так, у п. 10.10. договору поставки від 01.10.2014 №165 позивач та відповідач-1 передбачили, що жодна зі сторін не має права передавати третім особам повністю або частково свої права й обов`язки за цим договором без попередньої письмової згоди іншої сторони, а отже, вирішуючи даний спір, суд, з врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 10.09.2019 по цій справі, має надати оцінку обставині щодо наявності/відсутності відповідної згоди позивача на укладення відповідачем-1 з ввідповідачем-2 спірного договору про відступлення права вимоги, оцінивши наявні у справі докази і дії сторін в їх сукупності та вирішити, чи суперечить оскаржуваний договір нормам законодавства та чи існують обставини для визнання спірного договору недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи (а.с.45-47, т.1), ТОВ "Дівітіс" було направлено на адресу позивача лист-повідомлення від 16.09.2016 №16-09/16/1, в якому повідомлено, що відповідно до договору про відступлення права вимоги від 15.09.2016 №3 право вимоги за договором поставки від 01.10.2014 №165 переходить до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод спеціалізованого машинобудування", таким чином кредиторську заборгованість слід сплатити за відповідними реквізитами відповідачу-2. Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, вказаний лист отриманий позивачем 27.09.2016, що не заперечується останнім.

В матеріалах справи наявна копія листа від 17.09.2016 №б/н "Щодо передачі прав дебіторської заборгованості", який підписаний директором Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" Державного концерну "Укроборонпром" Бабічем О. О . (а.с.42, т.3), адресований директору ТОВ "Дівітіс".

Зі змісту вказаного листа вбачається, що Державним підприємством "Житомирський бронетанковий завод" надав згоду на передачу прав по договору від 01.10.2014 №165 на суму 2230316,41 грн від ТОВ "Дівітіс" (код ЄДРПОУ 37933043) ТОВ "Завод спеціалізованого машинобудування" (код ЄДРПОУ 39784248).

Враховуючи, що зазначений лист було прийнято судом першої інстанції як належний доказ, та зважаючи на посилання апелянта на недослідження судом обставин щодо відсутності оригіналу листа Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" від 17.09.2016, судова колегія доходить наступних висновків.

Згідно зі ст. 91 ГПК України визначено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Відповідно до п.5.27. Національного стандарту України "Державна уніфікована система документації, Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації, вимоги до оформлювання документів (ДСТУ 4163-2003)", затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 7 квітня 2003 р. №55 відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії і проставляють нижче реквізиту 23 (нижче підпису).

Так, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що ТОВ "Завод спеціалізованого машинобудування" надано до суду першої інстанції разом з відзивом на позовну заяву копію листа Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" від 17.09.2016, яка належним чином засвідчена директором ТОВ "Завод спеціалізованого машинобудування" Менг Г.Є. та містить відмітку "Згідно з оригіналом" та печатку товариства.

Згідно з відомостями, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, отриманими на запит судді, Менг Г.Є. є керівником ТОВ "Завод спеціалізованого машинобудування", отже є уповноваженою особою на вчинення відповідних дій від імені товариства.

У відповіді на відзив на позову заяву ДП "Житомирський бронетанковий завод" було висловлено сумнів щодо цього листа, та заявлено клопотання про зобов`язання відповідача-2 надати до суду в межах підготовчого провадження оригінал листа від 17.09.2016 року.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.12.2019 зобов`язано відповідача-1 надати оригінал цього доказу. Ухвалами суду неодноразово викликався представник ТОВ Дівітіс в судові засідання.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що ТОВ Дівітіс вимоги ухвали суду не виконано та витребуваний доказ в оригіналі не надано, до суду представник не з`являвся.

Водночас, в матеріалах справи наявна нотаріально посвідчена заява свідка ОСОБА_1 (а.с.145, т.3), в якій останній зазначив, що з 26.07.2015 по 27.01.2017 він перебував на посаді керівника (директора) ДП "Житомирський бронетанковий завод" без обмежень та підтвердив факт надання згоди позивачем на передачу прав по договору від 01.10.2014 № 165 на користь відповідача-2.

Також ОСОБА_1. засвідчив, що ним було підписано лист-згоду від 17.09.2016 №б/н щодо передачі прав заборгованості на суму 2230316,14 грн відповідачу-2 та той факт, що позивач не заперечував проти заміни кредитора з відповідача-1 на відповідача-2.

Тому доводи скаржника про те, що письмова згода директора на відступлення права вимоги надана до отримання підприємством повідомлення про відступлення права вимоги за Вих.№ 16-09/16/1 від 16.09.2016; датована 17.09.2016, що припадає на неробочий - вихідний день; інформація про будь-який вихідний документ у канцелярії підприємства відсутня, не спростовують наведених вище висновків суду.

Крім того, матеріали справи містять також лист ДП "Житомирський бронетанковий завод" №01-11/4944 від 27.12.2017 року, з якого вбачається, що у зв`язку з проведенням річної інвентаризації, направлено ТОВ "Завод спеціалізованого машинобудування" акт звірки взаємних розрахунків (а.с.48-49, т.1).

Акт звіряння був складений між позивачем та відповідачем-2 за період січень - листопад 2017 року, згідно з яким сальдо на користь відповідача-2 склало 2230316,41 грн.

Акт звірки скріплений підписами представників позивача та відповідача-2 - головного бухгалтера та директора, та скріплено печатками підприємств.

При цьому, судом першої інстанції встановлено та не спростовано в ході апеляційного розгляду, що інших правовідносин за іншими правочинами між сторонами немає.

Слід зазначити, що закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків (див. частина перша статті 11 ЦК України). В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Аналогічний правовий висновок викладено постанові Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 911/3685/17.

Акт звіряння може бути доказом на підтвердження обставин, зокрема, наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звіряння розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату.

Підписання акту звіряння, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Відповідно до частини 7 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі - бухгалтер), зокрема, забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Отже, відповідно до вимог Закону бухгалтер, який підписав акт звіряння, має такі повноваження в межах здійснення ним бухгалтерського обліку та посадових обов`язків. Аналогічний правовий висновок викладено постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у № 910/1389/18.

Враховуючи обставини даного спору, колегія суддів доходить висновку, що встановлені обставини дають підстави для висновку про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності.

Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.

Згідно зі ст. 13 ЦК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Визначивши межі здійснення цивільних прав, закон встановлює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Положеннями ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судовою колегією встановлено, що між ДП "Житомирський БТЗ" та ТОВ "Завод "Спецмашбуд" не існують інших правовідносин, у яких існує заборгованість, тобто суд доходить висновку про визнання позивачем заборгованості перед ТОВ "Завод "Спецмашбуд" за договором №165 від 01.10.2014 року.

За змістом статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Таким чином, підписавши акт взаємних розрахунків, хоч і з мотивуванням щодо додаткової фіксації факту відступлення права вимоги без попередньої згоди для подальшого звернення з вимогою про сплату штрафу, боржник ДП "Житомирський бронетанковий завод" визнав наявність та розмір своєї заборгованості перед ТОВ "Завод спеціалізованого машинобудування", та відповідно, визнав факт відступлення права вимоги шляхом наступного схвалення правочину.

Отже, судова колегія, оцінюючи сукупність наявних доказів у справі відповідно до приписів ст.86 ГПК України, а саме підписаний обома сторонами акт взаємних розрахунків, лист-повідомлення ТОВ "Дівітіс" від 16.09.2016 №16-09/16/1, лист Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" від 17.09.2016 №б/н "Щодо передачі прав дебіторської заборгованості", заява свідка ОСОБА_1 від 21.12.2019 року, доходить висновку про надання згоди боржником на відступлення ТОВ "Дівітіс" права вимоги до ТОВ "Завод спеціалізованого машинобудування" за договором №165 від 01.10.2014 року.

Тому доводи апелянта про те, що заява свідка не може підтверджувати наявність листа-згоди у випадку відсутності його оригіналу, судова колегія відхиляє, з огляду на те, що зазначена заява свідка складена особою, яка була директором Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" на час підписання вказаного листа, а оригінал судом дослідити не виявилось можливим з огляду на ненадання його ТОВ Дівітіс та відсутність його представника в судових засіданнях для дачі відповідних пояснень.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про недоведеність обставин укладення відповідачами спірного договору без згоди позивача, та відповідно, відсутність підстав для задоволення позову.

Підсумовуючи вищенаведене, оскільки доводи апеляційної скарги, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, судова колегія доходить висновку про законність оскаржуваного рішення суду першої інстанції, обґрунтованість, дотримання норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, що є підставою для залишення рішення без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, судовий збір за апеляційний перегляд рішення покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст.275, 276, ст. 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 31.01.2020 року у справі №916/2403/18 залишити без змін.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст.ст. 287- 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 10.06.2020 року.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Суддя С.І. Колоколов

Суддя Н.М. Принцевська