Рішення

від 11.06.2020 по справі 513/375/19

АРЦИЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 513/375/19

Провадження № 2/492/39/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2020 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі:

Головуючого - судді Череватої В.І.,

за участю секретаря судового засідання - Каширної О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Арцизі Одеської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального підприємства Саратська центральна районна лікарня Саратської районної ради Одеської області , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , Саратська районна рада Одеської області, Саратська районна державна адміністрація Одеської області про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, -

Представник позивача - адвокат Шум О.О.,

Представник відповідача Манова І.М. ,

Представник третьої особи Стоянова Т.А. ,

Представники третьої особи Байло А.А. ,

Третя особа ОСОБА_2 ,

ВСТАНОВИВ:

21.03.2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача Комунального підприємства Саратська центральна районна лікарня Саратської районної ради Одеської області , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , Саратська районна рада Одеської області, Саратська районна державна адміністрація Одеської області та просить стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 300 000,00 гривень та матеріальну шкоду в розмірі 17 778 гривень 63 копійки та витрати на правову допомогу в розмірі 5 000,00 гривень, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_6 . За вказаним фактом слідчим відділом Саратського ВП Білгород - Дністровського ВП ГУНП в Одеській області проведено досудове розслідування кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014160420000177 від 02.04.2014 року, за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України. Досудовим слідством було встановлено, що наказом головного лікаря КЗ Саратська центральна районна лікарня № 1067 від 31.10.2013 року ОСОБА_2 був прийнятий на роботу з 01.11.2013 року на посаду завідувача фізіотерапевтичного відділення. 08.03.2014 року, ОСОБА_2 , являючись медичним працівником, виконував обов`язки чергового лікаря Комунального підприємства Саратська центральна районна лікарня Саратської районної ради Одеської області , не вжив необхідних заходів для встановлення вірного діагнозу та надання кваліфікованої медичної допомоги хворій ОСОБА_6 , яка звернулась до приймального відділення КЗ Саратська ЦРЛ , встановив хворій невірний діагноз ОРВІ та призначив невідповідне лікування, що в подальшому вплинуло на перебіг захворювання, спричинивши тяжкі наслідки - смерть хворої. Відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи № 378 від 08.04.2015 року та висновку додаткової комісійної судово-медичної експертизи № 279 від 25.09.2015 року, розвиток ускладнень та смерть хворої ОСОБА_6 могло бути попереджено якнайбільш ранішнім застосуванням антибіотикотерапії широкої дії та інтенсивної терапії. Встановлення неправильного діагнозу на час надходження хворої ОСОБА_6 до КЗ Саратська ЦРЛ 08.03.2014 року при наявності усіх можливостей для його правильного встановлення та пов`язане з цим подальше недостатнє лікування має розглядатися як неналежне надання медичної допомоги . Ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 26.09.2018 року, ОСОБА_2 звільнено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 140 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України закрито. Позивач вважає, що їй завдана майнова шкода, яка виразилась у понесених витратах на лікування, а в подальшому поховання матері ОСОБА_6 , загальну саму якої становить 17 778,63 гривень та витрати на правову допомогу в розмірі 5 000,00 гривень. Моральну шкоду позивач оцінює в 300 000,00 гривень, яка полягає в тому, що через бездіяльність ОСОБА_2 , позивач зазнала немайнових втрат, спричинених моральними стражданнями, які позначили негативні зміни у її житті: негативні переживання, тривога, знижений та нестійкий настрій, емоційна напруга, нервозність, обурення, що зумовило звернення з позовом до суду (а.с. 1 - 5 т. 1).

29.08.2019 року справа отримана Арцизьким районним судом Одеської області, відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу розподілено судді Череватій В.І.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце розгляду справи сповіщені належним чином у порядку ст. ст. 128, 130, 131 ЦПК України.

Ухвалою суду від 03.09.2019 року справа прийнята в провадження судді Череватої В.І. (а.с. 115 т. 1).

Ухвалою суду від 07.10.2019 року, закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Саратська центральна районна лікарня Саратської районної ради Одеської області , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , Саратська районна рада Одеської області, Саратська районна державна адміністрація Одеської області про відшкодування моральної та матеріальної шкоди. Клопотання третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 про витребування доказів, задоволено. Витребувано з архіву Татарбунарського районного суду Одеської області (адреса: 68100, Одеська область, м. Татарбунари, вул. Горького, 2), завірені належним чином матеріали кримінального провадження на підставі клопотання прокурора про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 140 КК України (справа № 515/202/16-к, провадження № 1-кп/515/2239/18), з метою подальшого їх дослідження в якості доказів в межах судового розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Саратська центральна районна лікарня Саратської районної ради Одеської області , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , Саратська районна рада Одеської області, Саратська районна державна адміністрація Одеської області про відшкодування моральної та матеріальної шкоди (а.с. 168-193 т. 1).

Ухвалою суду від 29.10.2019 року, клопотання представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Саратської районної державної адміністрації Одеської області Стоянової Т.А. задоволено. Долучено до матеріалів цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального підприємства Саратська центральна районна лікарня Саратської районної ради Одеської області , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , Саратська районна рада Одеської області, Саратська районна державна адміністрація Одеської області про відшкодування моральної та матеріальної шкоди в якості доказів копію заяви ОСОБА_1 та її представника адвоката Шума Олексія Олексійовича від 26.09.2018 року, яка зареєстрована Татарбунарським районним судом Одеської області за вхідним номером 1кп-8597 від 26.09.2018 року. Клопотання представника позивача Шум О.О. про витребування доказів задоволено. Витребувано з Білгород - Дністровської місцевої прокуратури Одеської області належним чином завірені копії: висновку комісійної судово-медичної експертизи № 378 від 08 квітня 2015 року; висновку додаткової комісійної судово - медичної експертизи № 279 від 25 вересня 2015 року, які знаходяться в матеріалах кримінального провадження № 12014160420000177 від 02 квітня 2014 року відносно ОСОБА_2 , за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України (а.с. 8 - 9 т. 2).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивача - адвокат Шум О.О., позов підтримали повністю та просили суд позов задовольнити у повному обсязі, з підстав, зазначених у позові.

В судовому засіданні представник відповідача - Комунального підприємства Саратська центральна районна лікарня Саратської районної ради Одеської області Манова І.М., позов не визнала та просила суд у задоволенні позову відмовити, з підстав, зазначених у відзиві на позов та у поясненнях на позов (а.с. 25 - 27, 74 - 77, 122 - 127 т. 1).

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Саратської районної державної адміністрації Одеської області Стоянова Т.А. в судовому засіданні позов не визнала та просила суд у задоволенні позову відмовити (а.с. 141 - 145 т. 1).

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Саратської районної ради Одеської області Байло А.А. в судовому засіданні позов не визнав та просив суд у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 в судовому засіданні 19.05.2020 р., позов не визнав, просив суд у задоволенні позову відмовити, з підстав, зазначених у поясненнях щодо позову. В судове засідання 9.06.2020 р. не з`явився, звернувся до суду з заявою про розгляд справи за його відсутності, просив суд у задоволенні позову відмовити (а.с. 31, 129 - 133 т. 1).

Із встановлених судом обставин, суд прийшов до переконання, що правовідносини сторін випливають з обов`язку винної особи відшкодувати потерпілому завдану шкоду, тому при ухваленні рішення слід керуватися положенням Цивільного кодексу України.

Суд заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази окремо та в цілому вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 02.11.1979 року, батьком позивача значиться ОСОБА_8 , матір`ю позивача значиться ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, актовий запис № 2764 (а.с. 7, 9 т. 1).

Як вбачається з копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , позивач змінила дошлюбне прізвище ОСОБА_6 на післяшлюбне - ОСОБА_6 після укладення шлюбу 10.05.2007 року з ОСОБА_11 (а.с. 8 т. 1), що також підтверджується копією паспорту громадянина України позивача (а.с. 6 т. 1).

Як вбачається з наданих позивачем ОСОБА_1 накладної, квитанцій, довідок, позивач на придбання пам`ятнику, витратила грошові кошти на суму 2 800,00 грн., замовила та оплатила перевезення тіла покійної матері з м. Одеса до с. Плахтіївка, послуги моргу та ритуальні вінки в розмірі 2 800 грн., 1 200 грн. (перевезення), 600 грн. (морг), 1 000 грн. (вінки). 10.03.2014 року вартість сплачених медичних послуг ОСОБА_6 в касу ТОВ Медична компанія ІНТО-САНА склала 1 920,00 грн. за медичне транспортування автомобілем швидкої медичної допомоги та медичний супровід з Саратської ЦРЛ в стаціонар ІНТО - САНА . Витрати на придбання ліків склали 3 298,63 грн. (а.с. 10 - 12, 14 т. 1).

Відповідно до копії ухвали Татарбунарського районного суду Одеської області у справі № 513/202/16-к, провадження № 1-кп/515/2239/18 від 26 вересня 2018 року, яке набрало чинності 04.10.2018 року, клопотання прокурора про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_2 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014160420000177 від 02.04.2014 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, задоволено, звільнено ОСОБА_2 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 140 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження, внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014160420000177 від 02.04.2014 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України закрито. Як вбачається з клопотання про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності, 08.03.2014 року у період з 14:00 до 20:00 годин ОСОБА_2 , будучи медичним працівником - черговим лікарем терапевтом приймального відділення Комунального закладу Саратська центральна районна лікарня , розташованого за адресою: Одеська область, смт. Сарата, вулиця Соборна, 2, та виконуючи, згідно графіку чергування по Саратській ЦРЛ на березень 2014 року, затвердженого наказом головного лікаря КЗ Саратська ЦРЛ від 20.02.2014 р. № 40/1, обов`язки чергового лікаря вказаного медичного закладу, у порушення вимог:

- пунктів 4.7, 4.8 та 4.26 посадової інструкції чергового лікаря КЗ Саратська ЦРЛ , затвердженої головним лікарем КЗ Саратська ЦРЛ 12.01.2013 р., відповідно до яких черговий лікар надає медичну допомогу хворим, які повторно надходять, а також особам, які звертаються до лікарні з приводу захворювань; черговий лікар обходить відділення лікарні, особливо у нічний час, спостерігає за їх станом, порядком та роботою персоналу, приймає міри до усунення зауважень та недоліків; організовує або самостійно проводить діагностичні та лікувальні процедури;

- ст. ст. 34, 38 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров`я № 2801-XII від 19.11.1992 р., згідно яких лікар зобов`язаний надавати своєчасну та кваліфіковану медичну і лікарську допомогу.

Неналежно виконуючи свої професійні обов`язки, внаслідок несумлінного ставлення до них, не вжив необхідних заходів для встановлення вірного діагнозу та надання кваліфікованої медичної допомоги хворій ОСОБА_6 , яка звернулася до приймального відділення КЗ Саратська ЦРЛ 08.03.2014 р. о 14:00 годині зі скаргами на нездужання, загальну слабкість, відсутність апетиту, підвищення температури до 39,8 С, сухий кашель, першіння в грудях, поверхово, формально провів обстеження цієї хворої, яка потребувала медичної допомоги, неякісно та не в повній мірі зібрав анамнез її захворювання, не приділив увагу соматичному стану здоров`я, не призначив та не провів рентгенографію легенів, внаслідок чого встановив хворій ОСОБА_6 невірний діагноз ОРВІ та призначив невідповідне лікування, при цьому не призначивши інтенсивну терапію, в тому числі і антибактеріальну, що в подальшому зумовило ненадання хворій необхідної медичної допомоги та вплинуло на перебіг захворювання, спричинивши тяжкі наслідки смерть хворої ОСОБА_6 о 17:30 годин ІНФОРМАЦІЯ_5 року в медичному центрі INTO - SANA , куди її було транспортовано з реанімаційного відділення районної лікарні КЗ Саратська ЦРЛ . Причиною смерті ОСОБА_6 є: грип А\Н1 swine пандемічний. ПЦР від 11.03.2014 року виявлена РНК віруса грипа А\Н1N1 swine пандемічний важка форма. Серозно - десквамативний очагово серозно - гнійний трахеобронхіт. Субтотальна серозно - десквамативна, очагово фибринозно - гнійна пневмонія з геморрагічним компонентом, що на фоні цукрового діабету призвело до наростаючої легенево - серцевої та поліорганної недостатності, яка стала безпосередньою причиною смерті. Розвиток ускладнень та смерть хворої ОСОБА_6 могло бути попереджено як найбільш раннім застосуванням антибіотикотерапії широкої дії та інтенсивної терапії. Встановлення неправильного діагнозу на час надходження хворої ОСОБА_6 у КЗ Саратська ЦРЛ 08.03.2014 р. при наявності усіх можливостей для його правильного встановлення та пов`язане з цим подальше недостатнє лікування має розглядатися як неналежне надання медичної допомоги . Дії підозрюваного ОСОБА_2 органом досудового розслідування кваліфікованоза ч. 1 ст. 140 КК України, за ознаками неналежного виконання медичним працівником своїх професійних обов`язків внаслідок несумлінного до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки для хворого. Потерпіла ОСОБА_1 та представник потерпілої Шум О.О. в судовому засіданні клопотання прокурора про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_2 за закінченням строків давності підтримали та просили його задовольнити (а.с. 15 - 16, 192 - 193 т. 1).

Як вбачається з копії довідки МСЕК, батько позивача ОСОБА_8 є інвалідом І групи безстроково, потребує постійного стороннього догляду (а.с. 17 т. 1).

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Комунальне підприємство Саратська центральна районна лікарня Саратської районної ради Одеської області є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи - 01998880, місцезнаходження юридичної особи - смт. Сарата, вул. Соборна, 2, засновник юридичної особи - Саратська районна рада Одеської області, код ЄДРПОУ: 21001860 (а.с. 49 - 51 т. 1).

Як вбачається з копії ухвали апеляційного суду Одеської області у справі № 513/202/16-к від 25 серпня 2016 року, ухвалу Саратського районного суду Одеської області від 07.07.2016 року, про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Саратського районного суду Одеської області від 09 березня 2016 року про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, на підставі ст. 48 КК України, скасовано (а.с. 95 - 97 т. 1).

Згідно копії ухвали Татарбунарського районного суду Одеської області у справі № 513/202/16-к, провадження № 1-о/515/41/17 від 31 січня 2017 року, яка набрала чинності 08.02.2017 року, заяву потерпілої ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Саратського районного суду Одеської області від 09 березня 2016 року про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, на підставі ст. 48 КК України у зв`язку зі зміною обстановки скасовано. У задоволенні клопотання прокурора Білгород - Дністровської місцевої прокуратури Одеської області про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014160420000177 від 02.04.2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, на підставі ст. 48 КК України у зв`язку зі зміною обстановки відмовлено. Клопотання повернуто до Білгород - Дністровської місцевої прокуратури Одеської області для організації здійснення кримінального провадження в загальному порядку. Клопотання Комунального закладу Саратський районний центр первинної медико - санітарної допомоги про передачу ОСОБА_2 на поруки, у порядку ст. 47 КК України, залишено без розгляду (а.с. 184 - 186 т. 1).

Ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 26 вересня 2018 року, яка набрала чинності 04.10.2018 року, клопотання прокурора про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_2 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014160420000177 від 02.04.2014 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України задоволено. Звільнено ОСОБА_2 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 140 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014160420000177 від 02.04.2014 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України закрито (а.с. 192 - 193 т. 1).

Відповідно до копії заяви представника потерпілої ОСОБА_1 - адвоката Шума О.О. у справі № 513/202/16-к від 26.09.2018 року, потерпіла ОСОБА_1 та її представник - адвокат Шум О.О. не заперечували проти задоволення клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_2 на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку з закінченням строків давності притягнення його до відповідальності за ч. 1 ст. 140 КК України. Правові наслідки закриття кримінального провадження відомі та зрозумілі (а.с. 3 т. 2).

Як вбачається з копії висновку експерта Одеського обласного бюро судово - медичної експертизи № 378 від 08.04.2015 року, який суд приймає до уваги, згідно наданим медичним документам (медична карта стаціонарного хворого № 1612/40, протокол патологоанатомічного дослідження № 11 від 11.03.2014 року), ОСОБА_6 померла у клініці Інто - Сана ІНФОРМАЦІЯ_5 . Заключний клінічний діагноз: позалікарняна двостороння субтотальна пневмонія, 4 категорії, важкий перебіг, вірусассоціірованна. Дихальна недостатність 3 ст. Гострий респіраторний дистрес синдром. Гостра серцево - легенева недостатність. Аситолія. Клінічна смерть ІНФОРМАЦІЯ_5 р. 17:00 год. Біологічна смерть ІНФОРМАЦІЯ_5 року о 17:30 год. Сахарний діабет 2 тип, ст. декомпенсації (глюкоза крові 14,9 ммоль/л). Гіпертонічна хвороба 2 ст., 2 ст. Морбідне ожиріння 4 ступеню . Данні патологоанатомічного дослідження трупа ОСОБА_6 не суперечать даним медичної карти. Причина смерті встановлена правильно. Відповідає характеру та клінічній течії захворювання, описаного в медичних документах. ОСОБА_6 поступила в Саратську ЦРЛ 08.03.2014 року зі скаргами на підвищення температури до 39,8 С, сухий кашель, біль у груді. Зі слів хворіє 4 день. За медичною допомогою не зверталась, лікувалась самостійно. Їй був встановлений діагноз: ОРВІ (гостра респіраторно-вірусна інфекція). Антибіотикотерапія, рентген-обстеження призначено не було. Лише 09.03.2014 року о 16:00 годині після огляду чергового лікаря та встановлення факту погіршення стану хворої був запідозрений діагноз: Двохстороння пневмонія та призначено рентген-обстеження. Також у зв`язку з погіршенням стану до хворої був запрошений анестезіолог, призначено та розпочато проведення антибіотикотерапії, інтенсивної терапії. Інформація про те, чи було проведено хворій ОСОБА_6 в Саратській ЦРЛ рентген - обстеження, його результатів в наданій медичній документації відсутня. В розпорядження експертні рентгенограми не надані. З вищевикладеного слідує: зі сторони самої хворої ОСОБА_6 встановлений факт пізнього звернення за медичною допомогою - на 4 добу після початку захворювання, самолікування; зі сторони медичних працівників Саратської ЦРЛ - недооцінка тяжкості захворювання на момент надходження. Неврахований факт тривалості пливу хвороби (4 доба), наявність високої температури, симптомів ураження легенів. Не проведено обов`язкове у подібних випадках рентген обстеження легенів, не встановлений правильний діагноз (пневмонія). Відповідно, не розпочата інтенсивна терапія, в тому числі і антибактеріальна. Таким чином, медична допомога в об`ємі, відповідному стану хворої в Саратській ЦРЛ хворій ОСОБА_6 була надана зі значним запізненням (більш ніж через добу після надходження її на стаціонарне лікування). Протягом тривалого часу з 14:00 години 08.03.2014 року до 16:00 години 09.03.2014 року в Саратській ЦРЛ медична допомога ОСОБА_6 надавалась неправильно у недостатньому об`ємі - не було проведено своєчасне повне обстеження, первинний діагноз був встановлений неправильно (при наявності всіх можливостей для правильного встановлення діагнозу). ОСОБА_6 на момент надходження до Саратської ЦРЛ, крім ОРВІ, двохсторонньої пневмонії, страждала низкою хронічних захворювань сахарний діабет, гіпертонічна хвороба, ожиріння. Безумовно, наявність цих хронічних захворювань ускладнювало плив гострої легеневої патології, а також ускладнювало хід лікувального процесу. Однак, це ніяким чином не впливало на можливість правильної та своєчасно діагностики та не позбавляло можливості медичних працівників своєчасно розпочати надання повноцінно медичної допомоги вказаній хворій. При своєчасному та правильно встановленому діагнозі своєчасному наданні медичної допомоги хворій ОСОБА_6 Саратською ЦРЛ ї смерть можна вважати запобіжною. Дії медичних працівників Саратської ЦРЛ при наданні медичної допомоги ОСОБА_6 мають ознаки неналежного надання медичної допомоги (а.с. 27 - 38 т. 2).

Як вбачається з копії висновку експерта Одеського обласного бюро судово - медичної експертизи № 279 від 20.11.2015 року, який суд приймає до уваги, на підставі даних додаткової комісійної судово-медичної експертизи за фактом смерті ОСОБА_6 , 1956 р.н., даних матеріалів справи, відповідно до поставлених питань судово-медична експертна комісія прийшла до наступних підсумків: несвоєчасне звернення хворої ОСОБА_6 (на 4 добу після початку хвороби) за медичною допомогою та її самостійне лікування у цей період вдома у подальшому значно ускладнили перебіг захворювання та сприяли негативному наслідку. При надходженні хворої ОСОБА_6 у Саратську ЦРЛ черговим лікарем-терапевтом приймального відділення їй був встановлений діагноз ОРВИ . Як вказав подальший розвиток подій діагноз був неправильним. На час надходження ОСОБА_6 у Саратську ЦРЛ у неї була наявна двостороння пневмонія. Крім того, у своєму діагнозі черговий лікар не вказав наявність у хворої супутник захворювань, а саме цукрового діабету, серцево - судинних захворювань. Діагноз Пневмонія має встановлюватись на підставі декількох клінічних ознак, які були наявні у ОСОБА_6 на час надходження її у Саратську ЦРЛ - довготривале підвищення температури тіла, кашель, задуха, хрипи у легенях, ознаки запалення у аналізах крові. Одним з найважливіших засобів діагностики даного захворювання є рентгенографія легенів, яка не була зроблена. Стан здоров`я ОСОБА_6 на момент її надходження у Саратську ЦРЛ повинен був змусити лікаря запідозрити наявність у хворої пневмонії як найбільш загрозливого захворювання і обов`язково виконати рентгенологічне обстеження легенів не зважаючи на вихідний день. В подальшому при встановленні хворій правильного діагнозу мала бути призначена антибіотикотерапія, чого не було зроблено. Слід зазначити, що питання про час застосування антибіотиків при наданні медичної допомоги, ОСОБА_6 у матеріалах справи до кінця не вирішене. Так лікар ОСОБА_2 (пояснення від 18.05.2015р.) стверджує, що призначив антибіотики 08.03.2014р., а медичні сестри які виконували призначення у той час стверджують (протокол допиту від 20.05.2015р., та від 21.05.2015р), що антибіотиків у призначеннях не було. Це питання має бути вирішено слідчим шляхом. Для лікування ОСОБА_6 в приймальному відділенні Саратської ЦРЛ 08.03.2014р. було призначено дезінтоксікаційна терапія, жарознижуючі препарати, муколітичні препарати, імуностимулюючі та противірусні препарати. Слід було додатково оперативно та своєчасно призначити бронхорозширюючі препарати та антибіотики. Незначне поліпшення стану здоров`я ОСОБА_6 на вечір 08.03.2014 р., безумовно, є наслідком початкового лікування. Але недоліки у призначені терапії в подальшому обумовили погіршення стану хворої. Як вбачається з історії хвороби, ОСОБА_6 була оглянута черговим лікарем о 14 годині 08.03.2014р. , потім о 19:20 год. А потім черговим лікарем 09.03.2014 р. о 16:00 год. Таким чином, майже добу, хвора лікарями не оглядалася незважаючи на тяжкий стан здоров`я та наявність важких супутніх захворювань. Питання, хто з лікарів відповідальний за стан хворих у нічний час 08.03.2014р. - 09.03.2014р. у Саратській ЦРЛ має бути встановлене слідчим шляхом. У представлених матеріалах справи та медичних документах відсутня інформація щодо огляду хворої ОСОБА_6 лікарем інфекційного відділення Саратської ЦРЛ. 08.03.2014 р. - 09.03.2014 р. (а не черговим лікарем приймального відділення). Хвора ОСОБА_6 при надходженні у Саратську ЦРЛ 08.03.2014р. потребувала повного обстеження із застосуванням рентгенологічного обстеження легенів, яке мав здійснювати лікар відповідальний за стан хворих на той час, у незалежності від того, у яке відділення її госпіталізували. При позалікарняній двосторонній субтотальній пневмонії 4-ї категорії, важкому перебігу, вірусассоційованному, ускладнення у вигляді гострої сердцево - легеневої недостатності, набряку головного мозку, набряку легенів, геморагічного альвеоліту розвиваються у будь який час що залежить від багатьох інших факторів - від декількох діб. Розвиток ускладнень та смерть хворої ОСОБА_6 могло бути попереджено якнайбільш ранішим застосуванням антибіотиків широкої дії та інтенсивної терапії незважаючи на пізнє звернення та тривале самолікування хворої вдома. Транспортування хворої ОСОБА_6 з Саратської ЦРЛ та госпіталізація в клініку ІНТО-САНА здійснювалося в термінальній стадії хвороби та істотного впливу на стан хворої не здійснювало. Встановлення неправильного діагнозу на час надходження хворої ОСОБА_6 у Саратську ЦРЛ 08.03.2014 року при наявності усіх можливостей для його правильного встановлення, та пов`язане з цім подальше недостатнє лікування має розглядатися як неналежне надання медичної допомоги . Визначення винних осіб не входить до компетенції судово-медичних експертів (а.с. 39 - 56 т. 2).

Щодо позовних вимог про відшкодування завданої матеріальної шкоди, слід звернути увагу на наступне.

Згідно ст. 49 Конституції України, кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Ст. 1201 ЦК України передбачено що, особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати. Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується.

Відповідно до вимог ст. ст. 1172, 1174 ЦК України, передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Згідно із частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

У зазначеній нормі встановлюються загальні правила відшкодування юридичною або фізичною особою потерпілій стороні шкоди, завданої їхнім працівником або іншою особою під час виконання трудових обов`язків. Це є одним з випадків, коли суб`єктом деліктної відповідальності є юридична або фізична особа, яка шкоди потерпілій стороні безпосередньо не завдавала. Тобто особливістю цих зобов`язань є те, що закон відмежовує особу, яка безпосередньо завдала потерпілій стороні шкоди, від особи, яка повинна цю шкоду відшкодувати. У цивільному праві під діями юридичної особи визнаються: дії органу, її представників, а також її членів або інших учасників (працівників і службовців). Діями фізичної особи (фізичної особи - підприємця) визнаються дії працівників (службовців), якщо їх вчинено на виконання трудових (службових) обов`язків. Покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за наведеною нормою права пояснюється тим, що безпосередній заподіювач шкоди (працівник) юридично втілює волю осіб, з якими він пов`язаний трудовим договором (контрактом), а тому його вина визнається виною роботодавця.

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами, протягом усього робочого дня.

Для покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за статтею 1172 ЦК України необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника, шкода, завдана потерпілій стороні, причинний зв`язок між протиправною поведінкою працівника і завданою шкодою, вина працівника), так і спеціальних умов, які обов`язково необхідно враховувати. Це обставини, за наявності яких шкода була спричинена, хоча сама шкода в цих зобов`язаннях і не набуває будь-яких особливостей. До таких обставин частина перша зазначеної норми відносить виконання трудових (службових) обов`язків працівником. У разі завдання шкоди працівником діями, що за своїм змістом не випливають з виконання ним трудових (службових) обов`язків, не виникає відповідальності юридичної або фізичної особи за шкоду, спричинену цим працівником. Він повинен сам відшкодувати цю шкоду на загальних підставах деліктної відповідальності (стаття 1166 ЦК України).

Причинно-наслідковий зв`язок у цьому виді деліктних зобов`язань може мати складний характер, тобто позивач зобов`язаний довести не тільки те, що шкоди завдано внаслідок протиправного діяння, а й те, що це протиправне діяння виникло внаслідок неналежного виконання чи невиконання працівником (службовцем) або іншою особою покладених на нього трудових (службових) чи інших обов`язків.

Судом встановлено, що правовідносини сторін виникли з підстав відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої позивачу неправомірними діями та бездіяльністю лікаря Комунального підприємства Саратська центральна районна лікарня Саратської районної ради Одеської області під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків, а тому саме юридична особа має відшкодувати завдану позивачу шкоду.

Згідно ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими та належними доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, як мають значення для вирішення справи; ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відео записів, висновків експертів; а відповідно до положень ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень; суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд не приймає доводи представника відповідача, представників третіх осіб та ОСОБА_2 стосовно того, що вина ОСОБА_2 не доведена обвинувальним вироком, а навпаки, ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності, тому в позові слід відмовити. Оскільки відповідно до ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у виді обмеження або позбавлення волі. Як вбачається з ухвали Татарбунарського районного суду Одеської області від 26 вересня 2018 р. підозрюваний ОСОБА_2 клопотання прокурора підтримав в повному обсязі, надав згоду на закриття кримінального провадження, у зв`язку із закінченням строків давності. Виклад фактичних обставин кримінального правопорушення та його правову кваліфікацію, формулювання підозри, які викладені в клопотанні прокурора не оспорював, наслідки закриття кримінального провадження йому зрозумілі. Тобто кримінальне провадження було закрито не з реабілітуючих підстав та ОСОБА_2 мав право заперечувати проти закриття кримінального провадження, в такому разі досудове розслідування та судове провадження повинні були б проводитися в повному обсязі в загальному порядку.

Таким чином, суд стягує з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду, яка полягає в стягненні витрат на встановлення пам`ятнику 2 800,00 грн. та витрати медичних послуг понесених в медичній компанії ІНТО-САНА в розмірі 1 920,00 грн., що підтверджені належними доказами.

Разом з тим, в судовому засіданні позивач та представник позивача відмовились від стягнення коштів на лікування в розмірі 3 298 грн. 63 коп., оскільки надані суду квитанції в поганій якості. Також суд вважає, що слід відмовити позивачу у стягненні матеріальної шкоди за ритуальні послуги на загальну суму 2 800,00 грн., оскільки оплата вказаної суми не підтверджується належними та допустимими доказами, крім того в судовому засіданні представник відповідача повідомила, що ФОП ОСОБА_12 не має дозволу надавати послуги по перевезенню та в морзі, що також не було спростовано позивачем.

Суд також відмовляє в частині стягнення витрат на поминальний обід у розмірі 5 260 гривень та витрати на ритуальні приналежності у розмірі 1 700,00 гривень, оскільки позивачем не надано доказів того, що саме позивач понесла вказані витрати, чим порушено вимоги ст. 81 ЦПК України, оскільки, як вбачається з копій наданих позивачем квитанцій вказані витрати поніс ОСОБА_8 (а.с. 13 т. 1).

Таким чином, в судовому засіданні позивачем доведений факт спричинення відповідачем матеріальної шкоди на загальну суму 4 720,00 грн., яку слід стягнути з відповідача на користь позивача, у зв`язку з чим позов в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Щодо позовних вимог про відшкодування завданої моральної шкоди, слід звернути увагу на наступне.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Зокрема, до них належить ратифікована Верховною Радою України Конвенція, яка, як і інші міжнародні договори, підлягає застосуванню при розгляді справ судами.

Стаття 2 Конвенції передбачає, що право кожного на життя охороняється законом, а згідно зі статтею 13 - кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь та гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Статтею 49 Конституції України передбачено, що кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних i оздоровчо-профiлактичних програм.

Держава створює умови для ефективного i доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних i комунальних закладах охорони здоров`я медична допомога надається безкоштовно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів ycix форм власності.

Згідно зі статтями 6, 42, 78, 80 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров`я кожний громадянин України має право на охорону здоров`я, що передбачає кваліфіковану медико-санітарну допомогу. Медичне втручання (застосування методів діагностики, профілактики або лікування, пов`язаних із впливом на організм людини) допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров`ю пацієнта. Медичні працівники зобов`язані сприяти охороні та зміцненню здоров`я людей, запобіганню і лікуванню захворювань, надавати своєчасну та кваліфіковану медичну і лікарську допомогу. Особи, винні у порушенні законодавства про охорону здоров`я, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законодавством.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (частина перша та пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України).

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Виходячи з положень ст. 23 ЦК України слід зазначити, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Тобто при вирішенні спору про стягнення моральної шкоди суду необхідно встановити: наявність заподіяної позивачу шкоди, протиправність діяння відповідача, наявність причинного зв`язку між заподіяною шкодою і протиправним діянням відповідача. При цьому кожна із вказаних обставин повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом.

Згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Моральна шкода може полягати як у фізичному болю та стражданнях, так і у душевних переживаннях, які фізична особа зазнала внаслідок протиправної поведінки щодо неї.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У деліктних правовідносинах у сфері надання медичної допомоги протиправна поведінка стосується порушення суб`єктивного особистого немайнового права особи, - права на медичну допомогу. У сфері надання медичної допомоги протиправними необхідно вважати дії медичних працівників, які не відповідають законодавству у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до частини другої статті 34 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров`я обов`язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта.

Отже, надання несвоєчасної або некваліфікованої медичної допомоги є протиправною поведінкою медичного працівника.

Згідно із частиною другою статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Розмір відшкодування моральної шкоди законодавством не встановлений.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться у постанові від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до п. 8 вищезазначеної постанови за моральну шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов`язків, відповідальність несе організація з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах.

Отже, хоча кримінальне провадження щодо медичного працівника Саратської ЦРЛ ОСОБА_2 закрито, проте досудовим слідством встановлено, що настання смерті ОСОБА_6 обумовлено, в тому числі, і недоліками у її лікуванні.

Суд зазначає, що положення ст. 1172 ЦК України стосуються відшкодування як майнової, так і моральної шкоди. Також, у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами) визначено, що за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов`язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу.

Відповідно до вимоги чинного законодавства України (ст. 23, ст. 1167 ЦК України) особа, якій завдано збитків, має також право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позивачу, як доньки померлої (що підтверджується свідоцтвом про народження та свідоцтвом про шлюб - а.с. 7, 8 т. 1), спричинена моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, які пов`язані із смертю матері.

У п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)", роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, тощо. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Так, заподіяна позивачу ОСОБА_1 моральна шкода полягає у тому, що вона зазнала сильного душевного болю, душевні страждання відчуває до даного часу, в результаті злочинних дій ОСОБА_2 порушено її нормальний спосіб життя. Заподіяна позивачу ОСОБА_1 моральна шкода полягає у тому, що вона зазнала сильного душевного болю, душевні страждання відчуває до даного часу, порушено її нормальний спосіб життя.

Визначаючи розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди, суд, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, вважає, що заявлений позивачем розмір відшкодування моральної шкоди - 300 000,00 грн. є надмірним. Суд враховує безпосередню причину смерті ОСОБА_6 , і те, що спричинені позивачу моральні страждання, внаслідок смерті матері безумовно змінила її звичайний спосіб життя, вона змушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Суд приходить до висновку, що необхідним та достатнім розміром грошового відшкодування моральної шкоди за вказаних обставин є відшкодування відповідачем моральної шкоди позивачу в сумі 200 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, розглянувши справу в межах визначених позивачем предмета спору, відповідача, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, знайшли своє підтвердження частково, оскільки ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, суд прийшов до висновку, що даний спір підлягає задоволенню частково виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості.

У зв`язку зі смертю матері, позивач ОСОБА_1 відчула душевні страждання, у неї порушились нормальні життєві зв`язки.

Відповідно до п. 27 Постанови при визначенні розміру моральної шкоди судам слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності.

Отже, суд вважає, що достатньою сатисфакцією для позивача ОСОБА_1 є стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 200 000,00 гривень, вважаючи, що такий розмір моральної шкоди є цілком розумним і справедливим та доведеним, оскільки відповідно до висновку експерта Одеського обласного бюро судово - медичної експертизи № 279 від 20.11.2015 року, встановлення неправильного діагнозу на час надходження хворої ОСОБА_6 у Саратську ЦРЛ 08.03.2014 року при наявності усіх можливостей для його правильного встановлення, та пов`язане з цим подальше недостатнє лікування має розглядатися як неналежне надання медичної допомоги , що свідчить про часткове задоволення вищевказаної позовної вимоги.

Посилання позивача на те, що їй завдана моральна шкода в розмірі 300 000,00 гривень, належним чином не обґрунтована та не доведена у суді, чим позивач не виконала свого обов`язку доказування, визначеного ст. ст. 12, 81 ЦПК України.

Наявність чи відсутність наведених обставин та можливість встановлення відповідних фактів суд вирішує відповідно до положень ст. ст. 10, 11, 27, 57 - 60 ЦПК України, за якими сторони при вирішенні справи зобов`язані довести перед судом ті обставини, на які вони посилаються як на підстави їх вимог.

Згідно із ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. ст. 12, 76, 77, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Таким чином, зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 до Комунального підприємства Саратська центральна районна лікарня Саратської районної ради Одеської області , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , Саратська районна рада Одеської області, Саратська районна державна адміністрація Одеської області про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, з підстав, зазначених у рішенні.

В позовній заяві позивачем заявлено розмір витрат на правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн., яку вона просила стягнути з відповідача.

Відповідно до ч. ч. 1 - 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до статті 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо, визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16визначила докази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: на підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002р. зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Таким чином, оскільки зазначені витрати позивачем документально не підтверджені та не доведені, а відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат, у зв`язку з чим у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Згідно ст. 141 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 16, 22, 23, 1166, 1167, 1168 ЦК України, ст. ст. 12, 76 - 81, 83, 89, 137, 212, 263 - 265, 352, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства Саратська центральна районна лікарня Саратської районної ради Одеської області , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , Саратська районна рада Одеської області, Саратська районна державна адміністрація Одеської області про відшкодування моральної та матеріальної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства Саратська центральна районна лікарня Саратської районної ради Одеської області (місцезнаходження: 68200, смт. Сарата Одеської області, вул. Соборна, 2, р/р НОМЕР_4 , код 01998880, МФО 828011) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , (РНКОПП: НОМЕР_5 ) завдану майнову шкоду в розмірі 4 720 (чотири тисячі сімсот двадцять) гривень 00 копійок та завдану моральну шкоду в розмірі 200 000 (двісті тисяч) гривень 00 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з Комунального підприємства Саратська центральна районна лікарня Саратської районної ради Одеської області (місцезнаходження: 68200, смт. Сарата Одеської області, вул. Соборна, 2, р/р НОМЕР_4 , код 01998880, МФО 828011) на користь держави судовий збір в сумі 3203(три тисячі двісті три) гривні 63 (шістдесят три) копійки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), процесуальні строки щодо апеляційного оскарження рішення суду продовжуються на строк дії такого карантину.

Повний текст рішення суду складено 11 червня 2020 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , (РНКОПП: НОМЕР_5 ), яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Комунальне підприємство Саратська центральна районна лікарня Саратської районної ради Одеської області , місцезнаходження: 68200, смт. Сарата Одеської області, вул. Соборна, 2, р/р НОМЕР_4 , код 01998880, МФО 828011.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Саратська районна рада Одеської області, код ЄДРПОУ: 21001860, місцезнаходження: смт. Сарата Одеської області, вул. Крістіана Вернера, 84.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Саратська районна державна адміністрація Одеської області, місцезнаходження: 68200, смт. Сарата Одеської області, вул. Крістіана Вернера, 84.

СУДДЯ

Арцизького районного суду В.І. Черевата

Одеської області