Постанова

від 02.02.2021 по справі 513/375/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2152/21

Номер справи місцевого суду: 513/375/19

Головуючий у першій інстанції Черевата В. І.

Доповідач Дрішлюк А. І.

Категорія: 32

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Дрішлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д.,

розглянувши у м. Одесі справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства Саратська центральна районна лікарня Саратської районної ради Одеської області на рішення Арцизького районного суду Одеської області від 11 червня 2020 року в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального підприємства Саратська центральна районна лікарня Саратської районної ради Одеської області , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , Саратська районна рада Одеської області, Саратська районна державна адміністрація Одеської області про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

21 березня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Саратського районного суду Одеської області з позовом до Комунального підприємства Саратська центральна районна лікарня Саратської районної ради Одеської області , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , Саратська районна рада Одеської області, Саратська районна державна адміністрація Одеської області та просить стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 300 000,00 гривень та матеріальну шкоду в розмірі 17 778 гривень 63 копійки та витрати на правову допомогу в розмірі 5 000,00 гривень, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 1- 5).

11 червня 2020 року рішенням Арцизького районного суду Одеської області позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства Саратська центральна районна лікарня Саратської районної ради Одеської області , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , Саратська районна рада Одеської області, Саратська районна державна адміністрація Одеської області про відшкодування моральної та матеріальної шкоди вирішено задовольнити частково. А саме суд вирішив стягнути з Комунального підприємства Саратська центральна районна лікарня Саратської районної ради Одеської області (місцезнаходження: 68200, смт. Сарата Одеської області, вул. Соборна, 2, р/р 3549001025809, код 01998880, МФО 828011) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (РНКОПП: НОМЕР_1 ) завдану майнову шкоду в розмірі 4 720 (чотири тисячі сімсот двадцять) гривень 00 копійок та завдану моральну шкоду в розмірі 200 000 (двісті тисяч) гривень 00 копійок. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 суд вирішив відмовити. Також суд вирішив стягнути з Комунального підприємства Саратська центральна районна лікарня Саратської районної ради Одеської області (місцезнаходження: 68200, смт. Сарата Одеської області, вул. Соборна, 2, р/р 3549001025809, код 01998880, МФО 828011) на користь держави судовий збір в сумі 3203 (три тисячі двісті три) гривні 63 (шістдесят три) копійки.

10 липня 2020 року представник Комунального підприємства Саратської центральної районної лікарні Саратської районної ради Одеської області засобами ТОВ Нова пошта направив до Арцизького районного суду Одеської області апеляційну скаргу на рішення суду від 11 червня 2020 року. Апелянт вважає, що вказане рішення прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Апелянт пояснює, що не згоден з висновком суду першої інстанції в частині того, що ОСОБА_2 є підозрюваним органами досудового розслідування, оскільки ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності на стадії пред`явлення підозри. ОСОБА_2 був підозрюваним в кримінальному провадженні, справа закрита за спливом строків давності, його вина не була встановлена. Крім того, апелянт не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди тому, що ані позивач, ані суд не зазначили яким саме законом передбачено стягнення моральної шкоди, по даній справі, без встановлення вини особи, яка заподіяла шкоду. Апелянт вказує на те, що оскільки вина працівника, а саме лікаря КП Саратської ЦРЛ ОСОБА_2 , досудовим слідством не встановлена та не доведена, позивачем не заявлялася вимога про встановлення вини в даній цивільній справі, тому КП Саратська ЦРЛ , як підприємство не може відповідати за дії працівника, вина якого не встановлена. Вважає, що при стягненні судом моральної шкоди в розмірі 20000 гривень, суд не обґрунтував своє рішення доказами, які були досліджені безпосередньо в судовому засіданні, оскільки таких доказів позивач суду не надав. Крім вищезазначеного, апелянт не погоджується з висновком суду в частині відшкодування завданої матеріальної шкоди, яка полягає в стягненні витрат на встановлення пам`ятнику, витрати медичних послуг понесених в медичній компанії Інто-Сана . Однак позивач не надала підтвердження витрат на придбання пам`ятника, а стосовно понесених витрат в медичній компанії Інто-Сана в довідці про витрати, не міститься інформації стосовно особи, яка понесла ці витрати. Апелянт просить; витребувати з Татарбунарського районного суду Одеської області кримінальну справу № 513/202/16-к, провадження № 1-кп/515/2239/18; розглянути клопотання третьої особи, ОСОБА_2 від 18 травня 2020 року, про залучення доказів по справі протоколів допиту свідка ОСОБА_1 від 10.04.2014 та 24.09.2015 років та надати оцінку як доказам; скасувати рішення Арцизького районного суду Одеської області від 11 червня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволеній частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити (т.2 а.с.175-179) .

18.01.2021 року від представника відповідача - ОСОБА_4 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи в зв`язку з оголошенням карантину. Вказане клопотання було відхилено апеляційним судом, оскільки саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів, а учасники провадження не позбавлені можливості взяти участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщенням суду відповідно до частини 4 статті 212 Цивільного процесуального кодексу України, у клопотанні ж про відкладення розгляду справи, не зазначено причин, які безпосередньо перешкоджають йому взяти участь у судовому засіданні. При цьому представник відповідача зазначив, що в апеляційному суді проведення судових засідань в режимі відеоконференції припинено, що не відповідає дійсності.

21.01.2021 року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 надійшла заява, якою представник зазначив, що сторона позивача апеляційну скаргу не підтримує та просить провести судове засідання за відсутності позивача та її представника. Інші учасники про час та місце судового засідання повідомлені належним чином. Клопотання про відкладення розгляду справи або про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не подавали.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 15, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.

Дослідивши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що працівник Саратської ЦРЛ ОСОБА_2 , неналежно виконуючи свої професійні обов`язки, внаслідок несумлінного ставлення до них, не вжив необхідних заходів для встановлення вірного діагнозу та надання кваліфікованої медичної допомоги хворій ОСОБА_3 , яка звернулася до приймального відділення КЗ Саратська ЦРЛ зі скаргами на нездужання, загальну слабкість, відсутність апетиту, підвищення температури до 39,8 С, сухий кашель, першіння в грудях, поверхово, формально провів обстеження цієї хворої, яка потребувала медичної допомоги, неякісно та не в повній мірі зібрав анамнез її захворювання, не приділив увагу соматичному стану здоров`я, не призначив та не провів рентгенографію легенів, внаслідок чого встановив хворій ОСОБА_3 невірний діагноз ОРВІ та призначив невідповідне лікування, при цьому не призначивши інтенсивну терапію, в тому числі і антибактеріальну, що в подальшому зумовило ненадання хворій необхідної медичної допомоги та вплинуло на перебіг захворювання, спричинивши тяжкі наслідки: смерть хворої ОСОБА_3 .

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції та, відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги, вважає за необхідне зазначити наступне.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 02.11.1979 року, батьком позивача значиться ОСОБА_6 , матір`ю позивача значиться ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, актовий запис № 2764 (т. 1 а.с. 7, 9).

Як вбачається з копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 , позивач змінила дошлюбне прізвище ОСОБА_7 на післяшлюбне - ОСОБА_8 після укладення шлюбу 10.05.2007 року з ОСОБА_9 (т. 1 а.с. 8), що також підтверджується копією паспорту громадянина України позивача (т. 1 а.с. 6).

Як вбачається з наданих позивачем ОСОБА_1 накладної, квитанцій, довідок, позивач на придбання пам`ятнику, витратила грошові кошти на суму 2 800,00 грн, замовила та оплатила перевезення тіла покійної матері з м. Одеса до с. Плахтіївка, послуги моргу та ритуальні вінки в розмірі 2 800 грн, 1 200 грн (перевезення), 600 грн (морг), 1 000 грн (вінки). 10.03.2014 року вартість сплачених медичних послуг ОСОБА_3 в касу ТОВ Медична компанія ІНТО-САНА склала 1 920,00 грн за медичне транспортування автомобілем швидкої медичної допомоги та медичний супровід з Саратської ЦРЛ в стаціонар ІНТО-САНА . Витрати на придбання ліків склали 3 298,63 грн (т. 1 а.с. 10 - 12, 14).

Відповідно до копії ухвали Татарбунарського районного суду Одеської області у справі № 513/202/16-к, провадження № 1-кп/515/2239/18 від 26 вересня 2018 року, яке набрало чинності 04.10.2018 року, клопотання прокурора про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_2 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014160420000177 від 02.04.2014 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, задоволено, звільнено ОСОБА_2 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 140 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження, внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014160420000177 від 02.04.2014 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України закрито.

Як вбачається з клопотання про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності, 08.03.2014 року у період з 14:00 до 20:00 годин ОСОБА_2 , будучи медичним працівником - черговим лікарем терапевтом приймального відділення Комунального закладу Саратська центральна районна лікарня , розташованого за адресою: Одеська область, смт. Сарата, вулиця Соборна, 2, та виконуючи, згідно графіку чергування по Саратській ЦРЛ на березень 2014 року, затвердженого наказом головного лікаря КЗ Саратська ЦРЛ від 20.02.2014 р. № 40/1, обов`язки чергового лікаря вказаного медичного закладу, у порушення вимог:

- пунктів 4.7, 4.8 та 4.26 посадової інструкції чергового лікаря КЗ Саратська ЦРЛ , затвердженої головним лікарем КЗ Саратська ЦРЛ 12.01.2013 р., відповідно до яких черговий лікар надає медичну допомогу хворим, які повторно надходять, а також особам, які звертаються до лікарні з приводу захворювань; черговий лікар обходить відділення лікарні, особливо у нічний час, спостерігає за їх станом, порядком та роботою персоналу, приймає міри до усунення зауважень та недоліків; організовує або самостійно проводить діагностичні та лікувальні процедури;

- ст. ст. 34, 38 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров`я № 2801-XII від 19.11.1992 р., згідно яких лікар зобов`язаний надавати своєчасну та кваліфіковану медичну і лікарську допомогу.

Неналежно виконуючи свої професійні обов`язки, внаслідок несумлінного ставлення до них, не вжив необхідних заходів для встановлення вірного діагнозу та надання кваліфікованої медичної допомоги хворій ОСОБА_3 , яка звернулася до приймального відділення КЗ Саратська ЦРЛ 08.03.2014 р. о 14:00 годині зі скаргами на нездужання, загальну слабкість, відсутність апетиту, підвищення температури до 39,8 С, сухий кашель, першіння в грудях. Поверхово, формально провів обстеження цієї хворої, яка потребувала медичної допомоги, неякісно та не в повній мірі зібрав анамнез її захворювання, не приділив увагу соматичному стану здоров`я, не призначив та не провів рентгенографію легенів, внаслідок чого встановив хворій ОСОБА_3 невірний діагноз ОРВІ та призначив невідповідне лікування, при цьому не призначивши інтенсивну терапію, в тому числі і антибактеріальну, що в подальшому зумовило ненадання хворій необхідної медичної допомоги та вплинуло на перебіг захворювання, спричинивши тяжкі наслідки: смерть хворої ОСОБА_3 о 17:30 годин 10.03.2014 року в медичному центрі INTO - SANA , куди її було транспортовано з реанімаційного відділення районної лікарні КЗ Саратська ЦРЛ . Причиною смерті ОСОБА_3 є: грип А\Н1 swine пандемічний. ПЦР від 11.03.2014 року виявлена РНК віруса грипа А\Н1N1 swine пандемічний важка форма. Серозно - десквамативний очагово серозно - гнійний трахеобронхіт. Субтотальна серозно - десквамативна, очагово фибринозно - гнійна пневмонія з геморрагічним компонентом, що на фоні цукрового діабету призвело до наростаючої легенево - серцевої та поліорганної недостатності, яка стала безпосередньою причиною смерті. Розвиток ускладнень та смерть хворої ОСОБА_3 могло бути попереджено як найбільш раннім застосуванням антибіотикотерапії широкої дії та інтенсивної терапії. Встановлення неправильного діагнозу на час надходження хворої ОСОБА_3 у КЗ Саратська ЦРЛ 08.03.2014 р. при наявності усіх можливостей для його правильного встановлення та пов`язане з цим подальше недостатнє лікування має розглядатися як неналежне надання медичної допомоги . Дії підозрюваного ОСОБА_2 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч. 1 ст. 140 КК України, за ознаками неналежного виконання медичним працівником своїх професійних обов`язків внаслідок несумлінного до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки для хворого. Потерпіла ОСОБА_1 та представник потерпілої ОСОБА_5 в судовому засіданні клопотання прокурора про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_2 за закінченням строків давності підтримали та просили його задовольнити (т. 1 а.с. 15 - 16, 192 - 193).

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Комунальне підприємство Саратська центральна районна лікарня Саратської районної ради Одеської області є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи - 01998880, місцезнаходження юридичної особи - смт. Сарата, вул. Соборна, 2, засновник юридичної особи - Саратська районна рада Одеської області, код ЄДРПОУ: 21001860 (т. 1а.с. 49 - 51).

Як вбачається з копії ухвали Апеляційного суду Одеської області у справі № 513/202/16-к від 25 серпня 2016 року, ухвалу Саратського районного суду Одеської області від 07.07.2016 року, про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Саратського районного суду Одеської області від 09 березня 2016 року про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, на підставі ст. 48 КК України, скасовано (т. 1 а.с. 95 - 97).

Згідно копії ухвали Татарбунарського районного суду Одеської області у справі № 513/202/16-к, провадження № 1-о/515/41/17 від 31 січня 2017 року, яка набрала чинності 08.02.2017 року, заяву потерпілої ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Саратського районного суду Одеської області від 09 березня 2016 року про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, на підставі ст. 48 КК України у зв`язку зі зміною обстановки скасовано. У задоволенні клопотання прокурора Білгород - Дністровської місцевої прокуратури Одеської області про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014160420000177 від 02.04.2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, на підставі ст. 48 КК України у зв`язку зі зміною обстановки відмовлено. Клопотання повернуто до Білгород - Дністровської місцевої прокуратури Одеської області для організації здійснення кримінального провадження в загальному порядку. Клопотання Комунального закладу Саратський районний центр первинної медико - санітарної допомоги про передачу ОСОБА_2 на поруки, у порядку ст. 47 КК України, залишено без розгляду (т. 1 а.с. 184 - 186).

Ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 26 вересня 2018 року, яка набрала чинності 04.10.2018 року, клопотання прокурора про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_2 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014160420000177 від 02.04.2014 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України задоволено. Звільнено ОСОБА_2 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 140 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014160420000177 від 02.04.2014 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України закрито (т. 1 а.с. 192 - 193).

Відповідно до копії заяви представника потерпілої ОСОБА_1 - адвоката Шума О.О. у справі № 513/202/16-к від 26.09.2018 року, потерпіла ОСОБА_1 та її представник - адвокат Шум О.О. не заперечували проти задоволення клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_2 на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку з закінченням строків давності притягнення його до відповідальності за ч. 1 ст. 140 КК України. Правові наслідки закриття кримінального провадження відомі та зрозумілі (т. 2а.с. 3).

Як вбачається з копії висновку експерта Одеського обласного бюро судово - медичної експертизи № 378 від 08.04.2015 року, який суд приймає до уваги, згідно наданим медичним документам (медична карта стаціонарного хворого № 1612/40, протокол патологоанатомічного дослідження № 11 від 11.03.2014 року), ОСОБА_3 померла у клініці ОСОБА_10 10.03.2014 року. Заключний клінічний діагноз: позалікарняна двостороння субтотальна пневмонія, 4 категорії, важкий перебіг, вірусассоційована. Дихальна недостатність 3 ст. Гострий респіраторний дистрес синдром. Гостра серцево - легенева недостатність. Аситолія. Клінічна смерть 10.03.2014 р. 17:00 год. Біологічна смерть 10.03.2014 року о 17:30 год. Сахарний діабет 2 тип, ст. декомпенсації (глюкоза крові 14,9 ммоль/л). Гіпертонічна хвороба 2 ст., 2 ст. Морбідне ожиріння 4 ступеню . Данні патологоанатомічного дослідження трупа ОСОБА_3 не суперечать даним медичної карти. Причина смерті встановлена правильно. Відповідає характеру та клінічній течії захворювання, описаного в медичних документах. ОСОБА_3 поступила в Саратську ЦРЛ 08.03.2014 року зі скаргами на підвищення температури до 39,8 С, сухий кашель, біль у груді. Зі слів хворіє 4 день. За медичною допомогою не зверталась, лікувалась самостійно. Їй був встановлений діагноз: ОРВІ (гостра респіраторно-вірусна інфекція). Антибіотикотерапія, рентген-обстеження призначено не було. Лише 09.03.2014 року о 16:00 годині після огляду чергового лікаря та встановлення факту погіршення стану хворої був запідозрений діагноз: Двохстороння пневмонія та призначено рентген-обстеження. Також у зв`язку з погіршенням стану до хворої був запрошений анестезіолог, призначено та розпочато проведення антибіотикотерапії, інтенсивної терапії. Інформація про те, чи було проведено хворій ОСОБА_3 в Саратській ЦРЛ рентген - обстеження, його результатів в наданій медичній документації відсутня. В розпорядження експертні рентгенограми не надані. З вищевикладеного слідує: зі сторони самої хворої ОСОБА_3 встановлений факт пізнього звернення за медичною допомогою - на 4 добу після початку захворювання, самолікування; зі сторони медичних працівників Саратської ЦРЛ - недооцінка тяжкості захворювання на момент надходження. Неврахований факт тривалості пливу хвороби (4 доба), наявність високої температури, симптомів ураження легенів. Не проведено обов`язкове у подібних випадках рентген обстеження легенів, не встановлений правильний діагноз (пневмонія). Відповідно, не розпочата інтенсивна терапія, в тому числі і антибактеріальна. Таким чином, медична допомога в об`ємі, відповідному стану хворої в Саратській ЦРЛ хворій ОСОБА_3 була надана зі значним запізненням (більш ніж через добу після надходження її на стаціонарне лікування). Протягом тривалого часу з 14:00 години 08.03.2014 року до 16:00 години 09.03.2014 року в Саратській ЦРЛ медична допомога ОСОБА_3 надавалась неправильно у недостатньому об`ємі - не було проведено своєчасне повне обстеження, первинний діагноз був встановлений неправильно (при наявності всіх можливостей для правильного встановлення діагнозу). ОСОБА_3 на момент надходження до Саратської ЦРЛ, крім ОРВІ, двохсторонньої пневмонії, страждала низкою хронічних захворювань сахарний діабет, гіпертонічна хвороба, ожиріння. Безумовно, наявність цих хронічних захворювань ускладнювало плив гострої легеневої патології, а також ускладнювало хід лікувального процесу. Однак, це ніяким чином не впливало на можливість правильної та своєчасно діагностики та не позбавляло можливості медичних працівників своєчасно розпочати надання повноцінно медичної допомоги вказаній хворій. При своєчасному та правильно встановленому діагнозі, своєчасному наданні медичної допомоги хворій ОСОБА_3 . Саратською ЦРЛ її смерть можна вважати запобіжною. Дії медичних працівників Саратської ЦРЛ при наданні медичної допомоги ОСОБА_3 мають ознаки неналежного надання медичної допомоги (т. 2 а.с. 27-38).

Як вбачається з копії висновку експерта Одеського обласного бюро судово-медичної експертизи № 279 від 20.11.2015 року, який суд приймає до уваги, на підставі даних додаткової комісійної судово-медичної експертизи за фактом смерті ОСОБА_3 , 1956 р.н., даних матеріалів справи, відповідно до поставлених питань судово-медична експертна комісія прийшла до наступних підсумків: несвоєчасне звернення хворої ОСОБА_3 (на 4 добу після початку хвороби) за медичною допомогою та її самостійне лікування у цей період вдома у подальшому значно ускладнили перебіг захворювання та сприяли негативному наслідку. При надходженні хворої ОСОБА_3 у Саратську ЦРЛ черговим лікарем-терапевтом приймального відділення їй був встановлений діагноз ОРВИ . Як вказав подальший розвиток подій діагноз був неправильним. На час надходження ОСОБА_3 у Саратську ЦРЛ у неї була наявна двостороння пневмонія. Крім того, у своєму діагнозі черговий лікар не вказав на наявність у хворої супутних захворювань, а саме цукрового діабету, серцево - судинних захворювань. Діагноз Пневмонія має встановлюватись на підставі декількох клінічних ознак, які були наявні у ОСОБА_3 на час надходження її у Саратську ЦРЛ - довготривале підвищення температури тіла, кашель, задуха, хрипи у легенях, ознаки запалення у аналізах крові. Одним з найважливіших засобів діагностики даного захворювання є рентгенографія легенів, яка не була зроблена. Стан здоров`я ОСОБА_3 на момент її надходження у Саратську ЦРЛ повинен був змусити лікаря запідозрити наявність у хворої пневмонії як найбільш загрозливого захворювання і обов`язково виконати рентгенологічне обстеження легенів не зважаючи на вихідний день. В подальшому при встановленні хворій правильного діагнозу мала бути призначена антибіотикотерапія, чого не було зроблено. Слід зазначити, що питання про час застосування антибіотиків при наданні медичної допомоги, ОСОБА_3 у матеріалах справи до кінця не вирішене. Так лікар ОСОБА_2 (пояснення від 18.05.2015 р.) стверджує, що призначив антибіотики 08.03.2014р., а медичні сестри які виконували призначення у той час стверджують (протокол допиту від 20.05.2015 р., та від 21.05.2015 р.), що антибіотиків у призначеннях не було. Це питання має бути вирішено слідчим шляхом. Для лікування ОСОБА_3 в приймальному відділенні Саратської ЦРЛ 08.03.2014 р. було призначено: дезінтоксікаційна терапія, жарознижуючі препарати, муколітичні препарати, імуностимулюючі та противірусні препарати. Слід було додатково оперативно та своєчасно призначити бронхорозширюючі препарати та антибіотики. Незначне поліпшення стану здоров`я ОСОБА_3 на вечір 08.03.2014 р., безумовно, є наслідком початкового лікування. Але недоліки у призначені терапії в подальшому обумовили погіршення стану хворої. Як вбачається з історії хвороби, ОСОБА_3 була оглянута черговим лікарем о 14 годині 08.03.2014 р., потім о 19:20 год. А потім черговим лікарем 09.03.2014 р. о 16:00 год. Таким чином, майже добу, хвора лікарями не оглядалася незважаючи на тяжкий стан здоров`я та наявність важких супутніх захворювань. Питання, хто з лікарів відповідальний за стан хворих у нічний час 08.03.2014 р. - 09.03.2014 р. у Саратській ЦРЛ має бути встановлене слідчим шляхом. У представлених матеріалах справи та медичних документах відсутня інформація щодо огляду хворої ОСОБА_3 лікарем інфекційного відділення Саратської ЦРЛ. 08.03.2014 р. - 09.03.2014 р. (а не черговим лікарем приймального відділення). Хвора ОСОБА_3 при надходженні у Саратську ЦРЛ 08.03.2014 р. потребувала повного обстеження із застосуванням рентгенологічного обстеження легенів, яке мав здійснювати лікар відповідальний за стан хворих на той час, у незалежності від того, у яке відділення її госпіталізували. При позалікарняній двосторонній субтотальній пневмонії 4-ї категорії, важкому перебігу, вірусассоційованному, ускладнення у вигляді гострої сердцево - легеневої недостатності, набряку головного мозку, набряку легенів, геморагічного альвеоліту розвиваються у будь який час, що залежить від багатьох інших факторів - від декількох діб. Розвиток ускладнень та смерть хворої ОСОБА_3 могло бути попереджено якнайбільш ранішим застосуванням антибіотиків широкої дії та інтенсивної терапії незважаючи на пізнє звернення та тривале самолікування хворої вдома. Транспортування хворої ОСОБА_3 з Саратської ЦРЛ та госпіталізація в клініку ІНТО-САНА здійснювалося в термінальній стадії хвороби та істотного впливу на стан хворої не здійснювало. Встановлення неправильного діагнозу на час надходження хворої ОСОБА_3 у Саратську ЦРЛ 08.03.2014 року при наявності усіх можливостей для його правильного встановлення, та пов`язане з цім подальше недостатнє лікування має розглядатися як неналежне надання медичної допомоги . Визначення винних осіб не входить до компетенції судово-медичних експертів (т. 2 а.с. 39 - 56).

Доводи апеляційної скарги в частині недоведеності вини ОСОБА_2 , оскільки його було звільнено від кримінальної відповідальності, справа закрита за спливом строків давності, а його вина не була встановлена, відхиляє як безпідставні виходячи з наступного.

Згідно ст. 49 Конституції України, кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Ст. 1201 ЦК України передбачено що, особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати. Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується.

Відповідно до вимог ст. ст. 1172, 1174 ЦК України, передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Згідно із частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

У зазначеній нормі встановлюються загальні правила відшкодування юридичною або фізичною особою потерпілій стороні шкоди, завданої їхнім працівником або іншою особою під час виконання трудових обов`язків. Це є одним з випадків, коли суб`єктом деліктної відповідальності є юридична або фізична особа, яка шкоди потерпілій стороні безпосередньо не завдавала. Тобто особливістю цих зобов`язань є те, що закон відмежовує особу, яка безпосередньо завдала потерпілій стороні шкоди, від особи, яка повинна цю шкоду відшкодувати. У цивільному праві під діями юридичної особи визнаються: дії органу, її представників, а також її членів або інших учасників (працівників і службовців). Діями фізичної особи (фізичної особи - підприємця) визнаються дії працівників (службовців), якщо їх вчинено на виконання трудових (службових) обов`язків. Покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за наведеною нормою права пояснюється тим, що безпосередній заподіювач шкоди (працівник) юридично втілює волю осіб, з якими він пов`язаний трудовим договором (контрактом), а тому його вина визнається виною роботодавця.

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами, протягом усього робочого дня.

Для покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за статтею 1172 ЦК України необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника, шкода, завдана потерпілій стороні, причинний зв`язок між протиправною поведінкою працівника і завданою шкодою, вина працівника), так і спеціальних умов, які обов`язково необхідно враховувати. Це обставини, за наявності яких шкода була спричинена, хоча сама шкода в цих зобов`язаннях і не набуває будь-яких особливостей. До таких обставин частина перша зазначеної норми відносить виконання трудових (службових) обов`язків працівником. У разі завдання шкоди працівником діями, що за своїм змістом не випливають з виконання ним трудових (службових) обов`язків, не виникає відповідальності юридичної або фізичної особи за шкоду, спричинену цим працівником. Він повинен сам відшкодувати цю шкоду на загальних підставах деліктної відповідальності (стаття 1166 ЦК України).

Так відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» зазначено, що «звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави від застосування щодо особи, котра вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України. Закриття кримінальної справи зі звільненням від кримінальної відповідальності можливе лише в разі вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину , передбаченого КК, та за наявності визначених у законі правових підстав, вичерпний перелік яких наведено у ч. 1 ст. 44 КК, а саме: у випадках, передбачених цим Кодексом, а також на підставі закону України про амністію чи акта помилування.»

Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 26.09.2018 року, кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України закрито, ОСОБА_2 було звільнено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 140 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.

З вищенаведених підстав відхиляє апеляційний суд і доводи апелянта щодо недоведеності вини ОСОБА_2 як працівника КП Саратська ЦРЛ у смерті ОСОБА_3 , а відтак і відсутності підстав для стягнення моральної шкоди.

Посилання апелянта на порушення Татарбунарським районним судом Одеської області вимог ст. 23 КПК України, а саме, недослідження висновків експертиз, на які суд першої інстанції посилався у оскаржуваному рішення у даній справі апеляційний суд не приймає до уваги як безпідставні, оскільки вирішення питання щодо наявності чи відсутності порушень у кримінальному провадженні, відповідно до положень діючого ЦПК України до компетенції судів не відноситься.

Окрім того, апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до матеріалів справи та змісту рішення Арцизького районного суду Одеської області від 11 червня 2020 року висновок експерта Одеського обласного бюро судово - медичної експертизи № 378 від 08.04.2015 року та висновок експерта Одеського обласного бюро судово - медичної експертизи № 279 від 20.11.2015 року було досліджено судом першої інстанції безпосередньо, під час розгляду цивільної справи №513/375/19.

Також апеляційний суд, відхиляючи посилання апелянта на відсутність у наведених вище висновках медичних експертиз висновків щодо вини лікаря ОСОБА_2 у спричинені смерті ОСОБА_3 звертає увагу, що зі змісту таких висновків вбачається, що розвиток ускладнень та смерть хворої ОСОБА_3 могло бути попереджено якнайбільш ранішим застосуванням антибіотиків широкої дії та інтенсивної терапії незважаючи на пізнє звернення та тривале самолікування хворої вдома. При своєчасному та правильно встановленому діагнозі своєчасному наданні медичної допомоги хворій ОСОБА_3 . Саратською ЦРЛ ї смерть можна вважати запобіжною. Дії медичних працівників Саратської ЦРЛ при наданні медичної допомоги ОСОБА_3 мають ознаки неналежного надання медичної допомоги .

Щодо посилань апелянта на ст. 62 Конституції України, відповідно до якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, апеляційний суд зазначає наступне.

Дійсно, така підстава для закриття кримінального провадження, як звільнення від кримінальної відповідальності хоч і не є реабілітуючою, не тягне за собою такого наслідку як судимість, оскільки вона виникає виключно після набрання законної сили обвинувальним вироком (ст. 88 КК). Втім, як вже було зазначено вище, звільнення від кримінальної відповідальності передбачає визнання особи винною, а отже послання апелянта на презумпцію невинуватості у контексті цивільної справи, що розглядається правового значення не мають.

Щодо посилань апелянта на недоведеність позивачем розміру заявленої моральної шкоди та цитування висновку суду першої інстанції щодо необґрунтованості тверджень позивача про завдання їй моральної шкоди в розмірі 300 000,00 грн. як такого, що підтверджує недоведеність належними і допустимими доказами спричинення моральної шкоди як у розмірі 300 000 грн. так і в розмірі 200 000 грн., апеляційний суд звертає увагу, що наведений апелянтом висновок суду першої інстанції вирвано із контексту, що призвело до спотвореня його змісту. Так із тексту оскаржуваного судового рішення вбачається, що суд першої інстанції дійшов висновку про надмірність заявленого позивачем розміру відшкодування моральної шкоди та вважав достатньою сатисфакцією для позивача стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 200 000,00 грн.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відшкодування позивачу спричиненої моральної шкоди, завданої смертю її матері.

У задоволенні клопотання відповідача, відхиленого судом першої інстанції та заявленого апелянтом у апеляційній скарзі про надання оцінки про витребування, залучення до матеріалів справи та оцінку протоколу допиту ОСОБА_1 задля з`ясування участі позивача як доньки під час хвороби матері, а також її внутрішнього ставлення до останньої апеляційний суд відмовляє, оскільки встановлення відповідних обставин не є визначальним для встановлення розміру моральної шкоди, що підлягає застосуванню.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної шкоди, яка полягає в стягненні витрат на встановлення пам`ятнику 2 800,00 грн. та витрати медичних послуг понесених в медичній компанії ІНТО-САНА в розмірі 1 920,00 грн., апеляційний суд вважає, що надані позивачем понесення зазначених витрат докази є належними та допустимими і з врахуванням підтвердження оплати за встановлення пам`ятнику та надання медичний послуг, ці витрати підлягають відшкодуванню відповідачем, як роботодавцем заподіювача шкоди.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, положення діючого національного законодавства, постанови Пленуму Верховного Суду України, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та на підставі ст. 375 ЦПК України залишає без змін оскаржуване рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства Саратська центральна районна лікарня Саратської районної ради Одеської області - залишити без задоволення.

Рішення Арцизького районного суду Одеської області від 11 червня 2020 року - залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дрішлюк

Р.Д. Громік

М.М. Драгомерецький

02.02.2021 року м. Одеса