Ухвала

від 11.06.2020 по справі 19/6

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

У Х В А Л А

11.06.2020 року м. Дніпро Справа № 19/6

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кощеєва І.М.

суддів: Широбокової Л.П., Орєшкіної Е.В.

секретар судового засідання Пінчук Є.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Дніпровської міської ради

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2006 р.

( суддя Петренко І.В. ) у справі

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю

фірма "Узор", м. Дніпро

до Відкритого акціонерного товариства

товарно-сировинна фірма "Дніпроелектромаш", м. Дніпро

про визнання права власності на нежитлове приміщення

ВСТАНОВИВ:

У січні 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Узор" ( далі - Позивач, Фірма ) звернулося до Відкритого акціонерного товариства товарно-сировинної фірми "Дніпроелектромаш" ( далі - Відповідач, Товариство ) з позовом про визнання права власності на триповерхове нежиле приміщення площею 1 905,7 кв.м. із збудованою в підвалі котельнею площею 1 130, 00 кв.м. за адресою: вул. Каменська, 36 в м. Дніпропетровську.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з січня 1989 року виробничий кооператив "Узор", а в подальшому і його правонаступник - Позивач добросовісно, відкрито та безперервно здійснювали правомочності власника щодо вказаного майна; за вказаний період витрачено великі матеріальні засоби для відновлення та проведення ремонтних робіт в будівлі та котельні, що призвело до збільшення балансової вартості цього майна, у зв`язку з чим, в силу ст. 344 Господарського кодексу України ( далі - ГК України ), п. 8 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ГК України, Позивач є фактичним добросовісним власником зазначеного майна.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2006 р. у справі № 19/6 позов задоволено. Суд визнав за Позивачем право власності на триповерхове нежитлове приміщення площею 1 905,7 кв. м. та збудованою в підвалі котельнею площею 1 130 кв.м., які знаходяться за адресою: вул. Каменська, 36 в м. Дніпропетровську.

Судове рішення мотивоване тим, що з 1989 року спірне майно знаходиться на балансі Позивача, який увесь цей час до розгляду справи судом першої інстанції оплачував комунальні послуги та податок на землю; передача майна Позивач недійсною та незаконною в судовому порядку не визнавалась, отже, в силу статті 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вказані цивільні правовідносини між сторонами є правомірними, а, згідно з статтею 334 ЦК України, з моменту оформлення передаточного балансу являються законною підставою для виникнення у Позивача права власності на вказане нерухоме майно.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області, Дніпровська міська рада, яка не є учасником справи, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 19.01.2006 р. у справі № 19/6 і прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник посилається на те, що спірне нерухоме майно розміщене на земельній ділянці, яка входить до складу земель міста, при цьому жодних правовстановлювальних документів на вказані будівлі не надано, та до Ради жодна особа для оформлення земельних відносин не зверталася.

При цьому Скаржник зазначає, що спірне майно є відповідно до ст. 376 ЦК України самочинно збудованим, а відтак наслідком застосування зазначеної норми має бути знесення таких об`єктів нерухомості. Позивач здійснював будівництво з порушенням вимог статей 23, 24, 28, 29 Закону України "Про планування та забудову територій" та Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 05.12.2000 р. № 273.

Відтак, на думку Скаржника, наявність самочинно побудованого нерухомого майна створює перешкоди у реалізації права користування та розпорядження нерухомим майном - земельною ділянкою, отже задовольнивши позовні вимоги Позивача суд першої інстанції втрутився у звичайну діяльність міської ради як головного розпорядника земель у місті та порушив права і законні інтереси Ради.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2019 р. апеляційну скаргу Ради залишено без руху у зв`язку з необхідністю подати мотивоване клопотання про поновлення строку із зазначенням обставин, за яких Скаржник отримав копію оскаржуваного судового рішення, а також необхідністю зазначити, які права, на його думку, порушуються оскаржуваним судовим рішенням.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.06.2019 р. у зв`язку з надходженням заяви про усунення недоліків апеляційної скарги поновлено строк на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду, визнано наведені Скаржником підстави для поновлення строку поважними, та відкрито апеляційне провадження за скаргою.

Сторони не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст. 263 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30.09.2019 р. апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2006 р. у справі № 19/6 було залишено без задоволення, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2006 р. у справі № 19/6 - залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 21.01.2020 р. касаційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено частково. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.09.2019 р. ( колегія суддів у складі: головуючий, доповідач - Дармін М.О., судді - Кузнецова І.Л., Березкіна О.В. ) у справі № 19/6 cкасовано. Справу передано на новий розгляд до Центрального апеляційного господарського суду.

На новому розгляді, розпорядженням керівника апарату суду від 19.02.2020 р., у зв`язку задоволенням заяви суддів Дарміна М.О., Березкіної О.В., Кузнецової І.Л. про самовідвід, проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатами якого для розгляду справи № 19/6 визначено колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Кощеєв І.М., судді Широбокова Л.П., Орєшкіна Е.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.02.2020 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 17.03.2020 р.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.03.2020 р. розгляд апеляційної скарги було відкладено в судове засідання на 14.04.2020 р.

Судове засідання 14.04.2020 р. не відбулось через запровадження постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 р. № 215, на всій території України карантину із забороною, зокрема, проведення всіх масових заходів. Учасникам справи було повідомлено, що про дату та час судового засідання вони будуть повідомленні додатково.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.04.2020 р. розгляд скарги призначено в судове засідання на 11.06.2020 р.

Позивач та Відповідач не скористалися своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечили явку уповноважених представників, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Беручи до уваги, що неявка вказаних учасників провадження у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників сторін.

У судовому засіданні 11.06.2020 р. була оголошена вступна та резолютивна частини ухвали Центрального апеляційного господарського суду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Скаржника, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що апеляційне провадження підлягає закриттю, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Водночас право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (рішення ЄСПЛ від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України").

Виходячи з приписів статей 55, 129 Конституції України, застосування та користування правами на судовий захист, апеляційний перегляд справи здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом.

Реалізація конституційного права, зокрема на апеляційний перегляд судового рішення, ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм, у даному випадку - норм Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 261 ГПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі у ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

В контексті зазначеного за приписами процесуального законодавства судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Разом з тим, пунктом 3 частини першої передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Зазначена правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема, у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 14.08.2019 р. у справі № 62/112 та від 16.01.2020 р. у справі № 925/1600/16

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що за загальним правилом при розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважає, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов`язки, суд апеляційної інстанції перевіривши матеріали апеляційної скарги на предмет їх відповідності статтям 258, 259 Господарського процесуального кодексу України, та за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи для відмови у відкритті апеляційного провадження з інших підстав, відкриває апеляційне провадження за апеляційною скаргою такої особи та має належним чином дослідити і встановити, чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов`язки заявника апеляційної скарги.

При цьому суд апеляційної інстанції не повинен формально підходити до вирішення цього питання, а повинен з огляду на предмет та підстави позову, а також встановлені судом першої інстанції обставини справи обґрунтувати яким чином суд вирішив питання про права та обов`язки такої особи та у випадку їх підтвердження визначити її процесуальний статус як учасника справи шляхом прийняття відповідного процесуального рішення.

Якщо ж судом апеляційної інстанції після відкриття провадження за скаргою особи, яка не була залучена до участі у справі та вважає, що суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки буде встановлено, що права, інтереси та (або) обов`язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права, інтереси та (або) обов`язки у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то пунктом 3 частини першої встановлено імперативну вимогу щодо закриття апеляційного провадження на відкритого на цій підставі.

Як убачається із матеріалів справи, апеляційне провадження у даній справі відкрито за апеляційною скаргою, зокрема, Дніпровської міської ради, яка не брала участі у справі.

Задовольняючи частково касаційну скаргу Дніпровської міської ради та скасовуючи постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.09.2019 р. у справі № 19/6 з передачею справи до апеляційного господарського суду на новий розгляд, Верховний Суд в постанові від 21.01.2020 р. зазначив, що постанова суду апеляційної інстанції не містить висновків щодо порушення оскаржуваним рішенням суду першої інстанції прав і законних інтересів заявника апеляційної скарги - Ради, а також висновків про те, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про права, інтереси та (або) обов`язки Ради. Отже, апеляційний господарський суд фактично переглянув рішення місцевого господарського суду від 19.01.2006 р. за апеляційною скаргою особи, поданою у травні 2019 року, за відсутності висновку про те, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про права, інтереси та (або) обов`язки особи-скаржника, що суперечить приписам ст. 261 ГПК України.

Водночас, Верховний Суд зазначив, що пунктом 3 частини першої статті 264 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Враховуючи наведене, за відсутності підстав для висновку про те, що суд оскаржуваним рішенням вирішив питання про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, у тому числі, відсутності підтверджених відповідними доказами обставин, якими обґрунтовано право на апеляційне оскарження судового рішення цією особою, яка вважає, що цим рішенням вирішено питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для здійснення апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення, а відкрите апеляційне провадження за цією скаргою підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України.

За правилами ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В силу ч. 1 ст. 316 цього ж Кодексу вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

В цьому контексті слід звернути увагу на вказівки Верховного Суду, які містяться в мотивувальній частині постанови від 21.01.2020 р. у справі № 19/6, зокрема щодо наступного: за таких обставин, враховуючи, що передбачені законом межі повноважень суду касаційної інстанції не передбачають можливості закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа підлягає направленню до апеляційного господарського суду на новий розгляд.

Колегія суддів апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що суд першої інстанції при прийнятті рішення про задоволення позову, надавав оцінку правовідносинам, які склалася між сторонами і були пов`язані із передачею зазначеного в позові нежитлового приміщення на баланс виробничого кооперативу „Узор" від Управління „Дніпроелектромашснабсбит".

Суд першої інстанції визнав права власності Позивача на нерухоме майно-нежитлове приміщення та котельної по вул. Каменській № 36 в м. Дніпропетровську, з посиланням на ст. 328, ст. 334 ЦК України з моменту оформлення передаточного балансу ( акт приймання-передачі від 30.01.1989 р., авізо № 1 ).

При цьому, Скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що задовольнивши позов про визнання права власності на трьох поверхове нежитлове приміщення по вул. Каменській, 36 у м. Дніпро, місцевий господарський суд втрутився у звичайну діяльність міської ради як головного розпорядника земель у місті та порушив права та законні інтереси Дніпровської міської ради. Порушення законних прав і інтересів територіальної громади полягає у тому, що визнання судовим рішенням права власності на об`єкт самочинного будівництва на земельній ділянці, що належить до комунальної власності без згоди власника - Дніпровської міської ради та укладення наступних правочинів, порушує законне право на користування та розпорядження земельною ділянкою та встановлений законодавством порядок набуття прав на об`єкти нерухомості, набуття прав та реалізації прав на землю комунальної власності, а також майнові інтереси громади в особі Дніпровської міської ради щодо користування, розпорядження землею, витребування комунального нерухомого майна з незаконного володіння та усунення перешкод в користуванні цим майном, що є порушенням економічних інтересів громади.

Разом з цим, як вже зазначалося раніше, приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції вирішив спір між юридичними особами пов`язаний із здійсненням між ними господарської діяльності, при цьому не визнавав, як стверджує Скаржник право власності саме як на об`єкт самочинного будівництва на земельній ділянці, що належить до комунальної власності, без згоди міської ради.

Крім того, колегія суддів наголошує, що за змістом статті 1 Закону "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно з частиною другою статті 152 Земельного кодексу власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).

Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (стаття 212 Земельного кодексу України).

Вирішуючи питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки, необхідно враховувати, що сам лише факт користування земельною ділянкою за відсутності документів, які посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідно встановити наявність у особи в силу закону права на отримання земельної ділянки у власність чи у користування. Отже, самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї.

Подібна правова позиція сформована у постанові Верховного Суду від 04.04.2019 у справі № 910/2655/18.

Додатково колегія суддів зазначає, що за приписами частини першої статті 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Під місцем розташування розуміють певне розташування об`єкта у просторі. Для земельної ділянки таке місце розташування визначається за її координатами (точніше за координатами вершин багатокутника, який утворює земельну ділянку) в прив`язці до існуючої геодезичної межі.

Місце розташування земельної ділянки визначається при її формуванні.

Проте, Скаржник не надав доказів стосовно фактичних меж самовільно зайнятої земельної ділянки з її індивідуалізованими координатами, місцем розташуванням та розміром, співпадінням зі земельними ділянками, що перебувають у власності або користуванні інших осіб, що унеможливлює висновок про наявність або відсутність самовільного зайняття спірної земельної ділянки або її частини.

Враховуючи наведене, приймаючи до уваги вказівки, які містяться в постанові Верховного Суду по цій справі, та встановивши, що права, інтереси та (або) обов`язки міської ради, яка не була залучена до участі у справі, оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права, інтереси та (або) обов`язки у справі судом першої інстанції не вирішувалися, суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України .

У прийнятті даної постанови, суд апеляційної інстанції також керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 р. у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 р. у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 р. у справі "Понамарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (в тому числі апеляційного ) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі Скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Керуючись ст. ст. 234, 235, п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України, Центральнийний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2006 р. у справі № 19/6 закрити.

Матеріали справи №19/6 повернути до Господарського суду Дніпропетровської області.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 15.06.2020 р.

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

Суддя Л.П. Широбокова

Суддя Е.В. Орєшкіна