Постанова

від 17.11.2020 по справі 19/6

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.11.2020 м. Дніпро Справа № 19/6

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Паруснікова Ю.Б. (доповідач),

суддів: Білецької Л.М., Верхогляд Т.А.

секретар судового засідання Саланжій Т.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2006 у справі №19/6 (суддя Петренко І.В.)

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю фірма Узор , м. Дніпро

до Відкритого акціонерного товариства товарно-сировинна фірма Дніпроелектромаш , м. Дніпро

про визнання права власності на нежитлове приміщення, -

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

29.12.2005 позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю фірма Узор звернулося з позовом до відповідача - Відритого акціонерного товариства товарно-сировинна фірма Дніпроелектромаш та просило визнати право власності за позивачем на нежитлове приміщення площею 1905,7 кв.м. за адресою: вул. Каменська, 36 в м. Дніпропетровську.

18.01.2006 позивач доповнив позовні вимоги на підставі ст. 22 ГПК України та просив визнати за позивачем право власності на триповерхове нежитлове приміщення площею 1905,7 кв.м. з вбудованою в підвалі котельнею, площею 1130 кв.м., за адресою: вул. Каменська, 36 в м. Дніпропетровську (а. с. 52-54 т. 1).

Позовні вимоги мотивовані тим, що з січня 1989 року до 2006 року Виробничий кооператив Узор , а в подальшому і його правонаступник - позивач добросовісно, відкрито та безперервно здійснювали правомочності власника щодо вказаного майна. За вказаний період позивачем витрачено великі матеріальні засоби для відновлення та проведення ремонтних робіт в будівлі та котельні, що призвело до збільшення балансової вартості цього майна, у зв`язку з чим, в силу ст. 344 Господарського кодексу України (далі - ГК України), п. 8 розділу Прикінцеві та перехідні положення ГК України, позивач є фактичним добросовісним власником зазначеного майна.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2006 у справі № 19/6 (суддя Петренко І.В.) позов задоволено. Визнано за ТОВ фірма Узор право власності на триповерхове нежитлове приміщення площею 1905,7 кв.м. та з вбудованою в підвалі котельною площею 1130 кв.м., які знаходяться за адресою: вул. Каменська, 36 в м. Дніпропетровську (а. с. 65-66 т. 1).

Судове рішення мотивоване тим, що з 1989 року спірне майно знаходиться на балансі позивача, який увесь цей час - до розгляду справи судом першої інстанції оплачував комунальні послуги та податок на землю. Передача майна позивачу недійсною та незаконною в судовому порядку не визнавалась, отже, в силу ст. 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вказані цивільні правовідносини між сторонами є правомірними, а згідно з ст. 334 ЦК України з моменту оформлення передаточного балансу являються законною підставою для виникнення у позивача права власності на вказане нерухоме майно.

2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області, Дніпровська міська рада (далі - Рада або апелянт), яка не брала участі у справі, звернулася до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 19.01.2006 у справі № 19/6 і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована прийняттям місцевим господарським судом рішення у справі з порушенням норм матеріального та процесуального права

Рада зазначає, що підставою її участі у справі є її юридична заінтересованість, яка ґрунтується на матеріально-правових відносинах з однією із сторін даної справи. Матеріальною підставою залучення міської ради є припущення, що судове рішення могло вплинути на її права і обов`язки.

Скаржник вказує, що в оскаржуваному рішенні суду взагалі не зазначено про наявність підстав, згідно яких позивач користувався землею на якій розташовано нерухоме майно по вул. Каменська, 36.

Посилаючись на норми ч. 2 ст. 8, ст. 22, ч. 8 ст. 39 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , ч. 1 ст. 376 ЦК, ст. 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охоронною земель , ч. 1 ст. 116, ч. 1 ст. 125, ст. 212 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), апелянт зауважує на тому, що означені об`єкти нерухомого майна (господарські будівлі сараїв) розміщені на земельній ділянці, яка входить до складу земель міста, й при цьому жодних правовстановлючих документів на вказані господарські будівлі на сьогодні не надано, до міської ради жодна особа з питань оформлення земельних відносин та отримання дозволів на розміщення нерухомості не зверталася. Рада не надавала жодних документів, які б посвідчували право використання земельної ділянки, а тому будівництво вказаних об`єктів нерухомості відбувалось без жодних документів, без проектів, та відповідно після завершення будівництва майно до експлуатації не приймалось, тобто є самочинно збудованими і в силу приписів ч. 2 ст. 376 ЦК України на таке майно не можливо набути право власності.

Крім того, апелянт стверджує, що з боку ТОВ Узор здійснювалося будівництво в порушенням вимог ст.ст. 23, 24, 28, 29 Закону України Про планування та забудову територій та Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 05.12.2000 № 273. Відповідно до ст. 5 Закону України Про основи містобудування при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені, зокрема: розробка містобудівної документації, проектів конкретних об`єктів, згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням державних стандартів, норм і правил, регіональних і місцевих правил забудови.

Позивачем не надано належних доказів на підтвердження своїх вимог про визнання права власності на нежитлову будівлю, а саме: відповідного дозволу на будівництво та реконструкцію, оформленого у встановленому законом порядку, проектної документації, затвердженої у визначеному законодавством порядку, акту готовності об`єкта до експлуатації, свідоцтва про відповідність збудованого об`єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил, що видається інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю, а відповідно безпідставним є висновок суду першої інстанції про те, що самочинно збудований комплекс не порушує прав інших осіб.

На думку апелянта, задовольнивши позов про визнання права власності на триповерхове нежитлове приміщення по вул. Каменській, 36 у м. Дніпро, місцевий господарський суд втрутився у звичайну діяльність міської ради як головного розпорядника земель у місті. Таке втручання, на думку Ради, полягає у тому, що визнання судовим рішенням права власності на об`єкт самочинного будівництва на земельній ділянці, що належить до комунальної власності без згоди власника землі та укладення наступних правочинів, порушує законне право на користування та розпорядження земельною ділянкою та встановлений законодавством порядок набуття прав на об`єкти нерухомості, набуття прав та реалізації прав на землю комунальної власності, а також майнові інтереси громади в особі Ради щодо користування, розпорядження землею, витребування комунального нерухомого майна з незаконного володіння та усунення перешкод в користуванні цим майном, що є порушенням економічних інтересів територіальної громади міста Дніпро.

3. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Інші учасники справи відзиви на апеляційну скаргу не надали.

4. Короткий зміст постанов судів апеляційної та касаційної інстанції за наслідками оскарження судового рішення суду першої інстанції.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30.09.2019 (колегія суддів у складі: головуючий - Дармін М.О. (доповідач), судді: Кузнецова І.Л., Березкіна О.В.) апеляційну скаргу Ради залишено без задоволення, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2006 у справі № 19/6 - залишено без змін.

Відмова у задоволенні апеляційної скарги мотивована тим, що Радою не надано доказів, які б дозволили суду ідентифікувати земельну ділянку, на якій розташований спірний нерухомий об`єкт (кадастровий номер, тощо) для можливості вирішити питання про наявність або відсутність відповідних правовідносин, про які в своїй апеляційній скарзі зазначає апелянт.

Апеляційним судом встановлено, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2006 позов задоволено, визнано за позивачем право власності на нежитлове приміщення, з тих підстав, що з моменту оформлення передаточного балансу у позивача виникло право власності на нежитлове приміщення у розумінні вимог ст. 334 ЦК України.

Постановою Верховного Суду від 21.01.2020 (колегія суддів у складі: головуючий - Пільков К.М. (доповідач), судді: Багай Н.О., Дроботова Т.Б.) касаційну скаргу Ради задоволено частково, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.09.2019 cкасовано з передачею справи № 19/6 на новий розгляд до Центрального апеляційного господарського суду (а. с. 211 - 218 т. 1).

Направляючи на новий розгляд справу № 19/6 Верховний Суд акцентував увагу на тому, що постанова суду апеляційної інстанції не містить висновків щодо порушення оскаржуваним рішенням суду першої інстанції прав і законних інтересів заявника апеляційної скарги, а також висновків про те, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про права, інтереси та (або) обов`язки Ради.

На новому розгляді Центральний апеляційний господарський суд, врахувавши обов`язкові вказівки Верховного Суду, які містяться в постанові від 21.01.2020 у даній справі, встановив, що права, інтереси та (або) обов`язки Ради, яка не була залучена до участі у справі, оскаржуваним судовим рішенням не порушені та не вирішувались. За результатами нового розгляду справи (колегія суддів у складі: головуючий - Кощеєв І.М. (доповідач), судді: Широбокова Л.П., Орєшкіна Е.В.) апеляційне провадження за апеляційною скаргою Ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2006 у справі № 19/6 закрито (а. с. 46 - 49 т. 2).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.09.2020 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Мачульський Г.М. (доповідач), судді: Краснов Є.В., Кушнір І.В.) касаційну скаргу Ради задоволено, а ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 11.06.2020 у справі № 19/6 скасовано. Справу передано до Центрального апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

Направляючи справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду Верховний Суд вказав на те, що судом апеляційної інстанції не надано правової оцінки визначення відповідача до спірних правовідносин, не дослідив наявність у позивача правовстановлюючих документів на земельну ділянку та отримання ним від органу місцевого самоврядування дозволу на виконання будівельних робіт та прийняття об`єкта в експлуатацію у порядку, встановленому законом. Натомість, знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди.

З урахуванням вищенаведеного Верховний Суд, з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 зазначив, що за позовом про визнання права власності на будівлю, споруду, право на яку ні за ким не зареєстроване, належним відповідачем є власник земельної ділянки, на якій така будівля, споруда розташована .

4. Встановлені судом першої, апеляційної та касаційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.

06.04.1993 зборами засновників, шляхом реорганізації Виробничого кооперативу Узор створено Товариство з обмеженою відповідальністю фірма Узор (далі - ТОВ фірма Узор ). Затверджені установчий договір і Статут ТОВ фірма Узор (протокол № 2 від 06.04.1993). У відповідності до п. 1.1 Статуту ТОВ фірма Узор є правонаступником Виробничого кооперативу Узор . Рішенням виконкому Ленінської районної Ради № 121/15 від 19.04.1993 Виробничий кооператив Узор перереєстровано в ТОВ фірма Узор (а. с. 19 - 34 т. 1).

31.08.1987 наказом начальника Дніпропетровського Головного територіального управління № 136 з метою розміщення створених при головзбуті кооперативів, а саме кооперативу Узор з балансу головного управління на баланс управління Дніпроелектромашснабзбут було передано нежитлове приміщення по вул. Каменська, 36 в м. Дніпропетровську (акт прийому-передачі основних фондів від 31.08.1987) (а. с. 8 - 14 т. 1).

Враховуючи, що управлінням Дніпроелектромашснабзбут ніяких заходів до належного утримання вищевказаного нежитлового приміщення не приймалось, 25.01.1989 начальником Головного територіального Управління був виданий наказ № 15 про передачу приміщення по вул. Каменській, 36 в м. Дніпропетровську з балансу управління Дніпроелектромашснабзбут (яке згодом було реорганізоване у Відкрите акціонерне товариство товарно-сировинну фірму Дніпроелектромаш ) в безоплатне користування Виробничому кооперативу Узор при Дніпропетровськголовснабі разом з котельнею (а. с. 18 т. 1).

30.01.1989 на виконання вищевказаного наказу здійснений прийом-передача будівлі та котельної по вул. Каменська, 36, про що комісією від управління Дніпроелектромашснабзбут і Виробничого кооперативу Узор при Дніпропетровськголовснабі був складений і підписаний акт від 30.01.1989 (а. с. 15- 16 т. 1).

В підтвердження вищевказаних дій, а саме передачі об`єкта нерухомого майна - будівлі по вул. Каменська, 36 на баланс Виробничого кооперативу Узор від Управління Дніпроелектромашснабзбут було видано Авізо № 1 за підписом головного і старшого бухгалтера Управління (а. с. 17 т. 1).

Згідно технічних характеристик, вказане нежитлове приміщення складається із триповерхової будівлі площею 1905,7 кв.м., з вбудованою в підвалі котельною площею 1130,00 кв.м., яка призначена для обслуговування цих приміщень. Будівля розташована на земельній ділянці площею: під будівлею - 1130 кв.м. та під подвір`ям - 3711 кв.м. за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Каменська, 36.

Звернувшись до суду з даним позовом ТОВ фірма Узор посилалося на добросовісне, відкрите та безперервне здійснення правомочностей власника спірного майна, пенесення ним великих матеріальних витрат та засобів для відновлення та проведення ремонтних робіт в будівлі та котельні, що призвело до збільшення балансової вартості означеного майна, у зв`язку з чим вважав себе фактичним добросовісним власником зазначеного майна та просило визнати право власності на вищевказане нежитлове приміщення.

Натомість, оскаржуючи рішення суду першої інстанції Дніпровська міська рада посилається на те, що визнання за позивачем права власності на нерухоме майно створює для Ради перешкоди у реалізації права користування та розпорядженням земельною ділянкою, яка знаходиться під цим майном.

Предметом виникнення спору в даній справі є визнання місцевим господарським судом права власності за позивачем на нежитлове приміщення (триповерхову будівлю), що розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Кам`нська, 36, яке, на думку апелянта, побудоване на земельній ділянці комунальної власності, що належить територіальній громаді м. Дніпро без правовстановлюючих документів на землю та відповідного дозволу компетентних органів на будівництво вказаного об`єкта нерухомості.

5. Мотиви, за яких суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апеляційної скарги та скасовує рішення суду першої інстанції.

Як зазначалося вище, направляючи справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду Верховний Суд акцентував увагу, зокрема на тому, що суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки визначення відповідача до спірних правовідносин. При цьому, Верховний Суд, з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 зазначив, що за позовом про визнання права власності на будівлю, споруду, право на яку ні за ким не зареєстроване, належним відповідачем є власник земельної ділянки, на якій така будівля, споруда розташована .

Досліджуючи питання правової оцінки визначення відповідача до спірних правовідносин, колегія суддів враховує наступне.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Нормами статей 13, 142 Конституції України передбачено виключне право органу місцевого самоврядування від імені територіальної громади самостійно розпоряджатися землею, яка є матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, оскільки доходи від її використання є складовими у формуванні доходів місцевого бюджету.

Відповідно до ст. 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом.

Право власності та користування землею набувається та реалізується в порядку та на підставах, визначених Конституцією України, ЗК України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Статею 12 ЗК України визначено, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Згідно ст. 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є зокрема територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Відповідно до ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Отже, право комунальної власності на землю (земельні ділянки), виникає і без реєстрації в силу спеціальних вимог закону.

Згідно наявного в матеріалах справи Рішення Дніпропетровської міської ради від 30.11.2005 № 54/31 Про встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) межі м. Дніпропетровська визначено, що роботи зі встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) межі міста є такими, що завершені, та площа м. Дніпропетровська з 01.01.2006 становитиме 40507,67 га. Нова межа міста закріплена 510 межовими знаками, її периметр становить 184 км.

Постановою Верховної Ради від 11.07.2001 № 2641-ІІІ Про зміну меж м. Дніпропетровська Дніпропетровської області затверджено межі міста Дніпропетровська загальною площею 40507,7 га.

Листом Головного архітектурно-планувального управління департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради № 3/15-169 від 30.03.2020 щодо територіальної належності земельної ділянки за адресою: м. Дніпро вул. Кам`янська, 36 повідомлено, що зазначена земельна ділянка знаходиться в м. Дніпро (Новокодацький район) та надано графічний матеріал (а. с. 20-21 т. 2).

Згідно з листом Головного управління держгеокадастру у Дніпропетровській області від 21.04.2020 № 18-4-0.221-2954/2-20, наданого у відповідь на лист Департаменту правового забезпечення Дніпровської міської ради від 18.03.2020 № 2/3-42 земельна ділянка за адресою вул. Кам`янська, 36 знаходиться в межах м. Дніпро.

За змістом ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1, 2 ст. 319 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 182 цього кодексу право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його .

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно .

Позивачем у такому позові може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.

Водночас такий спосіб захисту не може бути застосований, якщо право на об`єкт нерухомості ні за ким не зареєстроване, а позивач не може зареєструвати своє право на об`єкт нерухомості, бо не здатний беззаперечно підтвердити своє право власності на об`єкт нерухомості належними правовстановлюючими документами.

У даному випадку позивачем в якості відповідача у справ визначено ВАТ товарно-сировинна фірма Дніпроелектромаш , яке не мало жодного відношення ні до спірного об`єкта нерухомості, а ні до земельної ділянки, на якій вказаний об`єкт нерухомого майна розміщений, про що свідчить наявний в матеріалах справи лист відповідача від 13.01.2006 № 123/21-1-3 (а. с. 39 т. 1).

Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні взагалі не встановлював факт наявності у позивача прововстановлюючих документів на землю (земельну ділянку), на якій розміщено спірний об`єкт нерухомості так і наявності у позивача дозвільних документів на будівництво. Натомість, оскаржуване в апеляційному порядку рішення, стосується майнових прав та інтересів Ради в розрізі втручання у її звичайну діяльність, як головного розпорядника земель у місті Дніпро та порушення прав і охоронюваних законом інтересів Ради.

Колегія суддів зауважує, що за позовом про визнання права власності на будівлю, споруду, право на яку ні за ким не зареєстроване, належним відповідачем є власник земельної ділянки, на якій така будівля, споруда розташована, тобто Дніпровська міська рада .

Таким чином, місцевим господарським судом вирішено спір за участю неналежного відповідача та за відсутністю спору між учасниками провадження по справі, що на думку колегії суддів унеможливлювало вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

З урахуванням вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 02.09.2020 по даній справі, колегія суддів зауважує, що знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) істотно обмежує права іншого власника землі. При цьому, таке обмеження є безстроковим.

За таких обставин, власник землі - Рада не може використовувати її ні для власної забудови, ні здавати в оренду, а ні будь-яким іншим чином використовувати її в своїх власних цілях. Тому, державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18.

Вищевказані обставини свідчать про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийняте без участі належного відповідача - Дніпровської міської ради.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 48 ГПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Передбачений цією статтею інститут заміни неналежного відповідача направлений на те, що б не припиняючи провадження у справі замінити неналежного відповідача належним і саме щодо останнього вирішити заявлений позов.

Тобто, саме суд першої інстанції повинен встановити, чи є відповідач по справі належним, і залежно від цього вчинити передбачені ст. 48 ГПК України дії при наявності для цього підстав.

Згідно ч. 3 ст. 24 ГПК України (в редакції, яка діяла на момент ухвалення рішення) господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем.

Разом з тим, можливості заміни неналежної сторони судом апеляційної інстанції ГПК України не передбачено.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає, а тому, з урахуванням встановлених судом апеляційної інстанції обставин у п. 5 даної постанови, підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

6. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

На підставі викладеного, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні не повно встановлені фактичні обставини справи, яким надана не вірна оцінка у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального законодавства, що призвело до прийняття не правильного та не обґрунтованого рішення про задоволення позову.

Відтак, колегія суддів вважає необхідним скасувати рішення суду першої інстанції в силу вимог ст. 277 ГПК України.

Апеляційна скарга спростовує неправомірні висновки місцевого господарського суду, а тому її слід задовольнити.

7. Розподіл судових витрат.

У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги судові витрати у відповідності до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю Узор .

Керуючись ст.ст. 269-270, 275, 277, 281-282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради - задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2006 у справі № 19/6 - скасувати повністю і ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову - відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Узор (49000, м. Дніпро, вул. Кам`нська, 36, ідентифікаційний код 20191120) на користь Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 75, ідентифікаційний код 26510514) 2881,50 грн (Дві тисячі вісімсот вісімдесят одна грн, 50 коп.) судового збору, сплаченого за перегляд справи судом апеляційної інстанції та 5944,00 грн (П`ять тисяч дев`ятсот сорок чотири грн, 00 коп.) судового збору, сплаченого за перегляд справи судом касаційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 19.11.2020.

Головуючий суддя Ю.Б. Парусніков

Судді: Л.М. Білецька

Т.А. Верхогляд