Постанова

від 10.06.2020 по справі 761/8825/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 червня 2020 року

м. Київ

справа № 761/8825/18

провадження № 61-39896св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду міста Києва від 19 червня 2018 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Махлай Л. Д., Кравець В. А., та касаційні скарги ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Ярук Анна Ігорівна, на ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 14 травня 2018 року у складі судді Фролової І. В. та постанови Апеляційного суду міста Києва від 19 червня 2018 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Махлай Л. Д., Кравець В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 05 травня 2017 року між ним та ОСОБА_2 укладений попередній договір щодо купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Україна (далі - ТОВ Україна ), згідно з умовами якого сторони зобов`язались до 08 вересня 2017 року включно укласти основний договір.

У випадку об`єктивної неможливості виконання продавцем своїх зобов`язань у вказаний строк, цей строк підлягає автоматичному продовженню до припинення дії такої об`єктивної неможливості, але не більше, ніж до 20 грудня 2017 року.

05 травня 2017 року, з метою підтвердження намірів щодо укладення основного договору та на підставі пункту 5.1 попереднього договору, він передав відповідачу грошові кошти у сумі 531 000,00 грн, що в еквіваленті становить 20 000,00 дол. США.

Однак з вини відповідача у передбачений попереднім договором строк основний договір не був укладений, а саме у зв`язку з невиконанням відповідачем низки своїх зобов`язань.

Пунктом 5.4 попереднього договору визначено, що у разі неможливості укладення основного договору винна сторона зобов`язується сплатити на користь іншої сторони штраф у п`ятикратному розмірі (500 %) грошової суми, зазначеної у пункті 5.1 попереднього договору.

Сума штрафу має бути сплачена протягом двох робочих днів з моменту настання обставин (факту) неможливості укладення основного договору.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив стягнути із ОСОБА_2 на його користь грошові кошти у сумі, яка в еквіваленті станом на день ухвалення рішення становитиме 100 000,00 дол. США за курсом продажу готівкових доларів США за готівкові гривні, встановленим ПАТ Державний експортно-імпортний банк України станом на дату ухвалення судом рішення.

Разом із позовом ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , а також на корпоративні права - частку (в розмірі 100 %) в статутному капіталі ТОВ Україна , та заборонити відповідачу, суб`єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам та нотаріусам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо зазначеної квартири, заборонити відповідачеві вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження належних їй корпоративних прав, заборонити вчинення реєстраційних дій щодо ТОВ Україна , пов`язаних зі зміною складу учасників (розміру їх часток), та дій, спрямованих на зменшення балансової вартості активів ТОВ Україна .

Заява ОСОБА_1 про забезпечення позову мотивована тим, що невжиття вказаного заходу забезпечення позову унеможливить відновлення його порушеного права та ускладнить виконання рішення суду.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14 травня 2018 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду м. Києва від 19 червня 2018 року, відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 .

Відкриваючи провадження у цій справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позовна заява відповідає вимогам, встановленим статтями 175, 177 ЦПК України, подана з дотриманням правил підсудності, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження в цивільній справі немає.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що провадження у справі відкрито з дотримання правил підвідомчості, оскільки суб`єктний склад сторін на момент звернення з позовом до суду не вказував на підвідомчість справи господарському суду.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14 травня 2018 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково.

Накладено арешт на належне ОСОБА_2 майно - квартиру АДРЕСА_1 та корпоративні права - частку (у розмірі 100 %) у статутному капіталі ТОВ Україна .

Заборонено ОСОБА_2 , суб`єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам та нотаріусам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо квартири АДРЕСА_1 .

У іншій частині вимог заяви відмовлено.

Задовольняючи частково заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду у разі задоволення позову ОСОБА_1 , а застосування саме такого виду забезпечення позову є співмірним заявленим вимогам та фактично реалізує мету його застосування.

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 19 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Ярук А. І., задоволено частково, ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 травня 2018 року про забезпечення позову в частині арешту корпоративних прав ТОВ Україна скасовано.

У іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову в частині арешту корпоративних прав ТОВ Україна , суд апеляційної інстанції виходив із того, що ТОВ Україна не є учасником справи, а тому суд першої інстанції безпідставно наклав арешт на корпоративні права ТОВ Україна .

Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для забезпечення цього позову шляхом накладення арешту на майно, яке належить відповідачу - квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів

У липні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про скасування ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову в частині арешту корпоративних прав ТОВ Україна .

Посилаючись на те, що ТОВ Україна не є учасником цієї справи, суд апеляційної інстанції не врахував, що корпоративні права ТОВ Україна належать відповідачу. При цьому жодна норма чинного законодавства України не передбачає обов`язкової участі у судовій справі юридичної особи, на частку в статутному капіталі якої накладено арешт за зобов`язаннями власника цієї частки, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про накладення арешту на частку (у розмірі 100 %) у статутному капіталі ТОВ Україна .

У липні 2018 року ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Ярук А. І., подала до Верховного Суду касаційні скарги, в яких, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції про відкриття провадження у справі та постанову апеляційного суду, справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі, а також скасувати ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та постанову апеляційного суду, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.

Касаційні скарги ОСОБА_2 мотивовані тим, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, відкриваючи провадження у цій справі, дійшов помилкового висновку про те, що цей спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Суди не дослідили предмет спору та не звернули увагу на те, що вона є учасником ТОВ України , а тому спір стосується питань, пов`язаних із виникненням, зміною та припиненням корпоративних прав ТОВ Україна та їх наслідків, отже, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Також суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про забезпечення позову, не здійснили оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття відповідних заходів, не з`ясували співмірності виду забезпечення позову, який просив застосувати позивач, позовним вимогам, не оцінили рівноцінність заходів забезпечення позову змісту заявлених вимог.

Крім того, суди не врахували, що позивач вже звертався до суду з такою ж заявою про забезпечення позову та ухвалою Подільського суду міста Києва від 10 квітня 2018 року у справі № 758/3728/18 у задоволенні заяви відмовлено.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2018 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просила касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду міста Києва від 19 червня 2018 року залишити без задоволення.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду міста Києва від 19 червня 2018 року та за касаційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Ярук А. І., на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 14 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 19 червня 2018 року про забезпечення позову та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Ярук А. І., на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 14 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 19 червня 2018 року про відкриття провадження у справі.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 14 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачу Черняк Ю. В.

Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

За змістом частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, на судовий захист її особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, предмет, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору.

Отже, за загальним правилом у порядку цивільного судочинства можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Пунктами третім та четвертим частини першої статті 20 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів, справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.

При цьому пункт 4 частини першої статті 20 ГПК України не обмежує склад учасників такого спору.

Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав (частини перша та третя статті 167 Господарського кодексу України).

Тлумачення вищевказаних положень норм права свідчить про те, що при віднесенні конкретної справи до юрисдикції господарських судів визначальним є саме встановлення між сторонами характеру корпоративних правовідносин, що виключає вирішення такого спору у порядку цивільного судочинства, незалежно від суб`єктного складу осіб, які беруть участь у справі.

Такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 16 травня 2018 року у справі № 904/2194/17 (провадження № 12-79гс18), від 30 травня 2018 року у справі № 916/978/17 (провадження № 12-100гс18) та постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 3-327гс15.

Корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб`єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи (пункт 29 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/18015/17 від 11 вересня 2018 року).

У справі, що переглядається, установлено, що 05 травня 2017 року між ОСОБА_1 (покупець) та ОСОБА_2 (продавець) укладений попередній договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ Україна .

Згідно з пунктом 1.2 попереднього договору, підписуючи цей договір, сторони беруть на себе зобов`язання до 08 вересня 2017 включно укласти основний договір, за яким продавець буде зобов`язаний передати належну йому частку в статутному капіталі (корпоративні права) ТОВ Україна у власність покупцю, а покупець буде зобов`язаний прийняти у власність і оплатити зазначену частку на умовах, у строки і в порядку, що передбачені цим договором, основним договором і законодавством України. У випадку об`єктивної неможливості виконання продавцем своїх зобов`язань, передбачених пунктами 3.3.1-3.3.2 цього договору, вказаний строк підлягає автоматичному продовженню до припинення дії такої об`єктивної неможливості, але не більше ніж до 20 грудня 2017 року включно.

Пунктом 3.3 попереднього договору передбачено, що сторони домовились про те, що продавець після укладення цього договору зобов`язується виконати наступні дії: забезпечити до укладання основною договору, але не пізніше, ніж до 08 вересня 2017 року включно, укладання товариством як орендарем договору оренди земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , на наступних умовах: цільове призначення - земля сільськогосподарського призначення, строк оренди 49 років, площа земельної ділянки не менше, ніж 6,5 га (3.3.1);

забезпечити отримання товариством дозвільною документу (будівельною паспорта) на будівництво теплиці на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 (надалі - теплиця), забезпечити виконання повного комплексу будівельних робіт щодо зведення теплиці, забезпечити введення будівлі теплиці в експлуатацію та її підключення до комунікацій, забезпечити проведення суб`єктами державної реєстрації прав реєстрацію за товариством права власності на теплицю як на окремий об`єкт нерухомою майна. Настання всіх вказаних фактів продавець має забезпечити до укладання основною договору, але не пізніше, ніж до 08 вересня 2017 року включно (3.3.2).

Згідно з пунктом 2.4.2 попереднього договору продавець є єдиним власником частки.

Згідно зі Статутом ТОВ Україна ОСОБА_2 є єдиним учасником товариства. Розмір частки ОСОБА_2 у статутному капіталі ТОВ Україна 100 %.

Виникнення спірних правовідносин у справі, що розглядається, фактично зумовлене укладенням правочину щодо відчуження частки у статутному капіталі юридичної особи від однієї особи - ОСОБА_2 до іншої особи - ОСОБА_1 , а тому відповідно до пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України спір відносяться до юрисдикції господарських судів незалежно від того, що сторонами вказаного правочину є фізичні особи.

Вказане узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 01 квітня 2020 року у справі № 813/1056/18 (провадження № 11-1012апп19) та від 19 листопада 2019 року у справі № 918/204/18 (провадження № 12-73гс19).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

У частинах першій і другій статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ураховуючи те, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, відкрив провадження у справі та вирішив питання про забезпечення позову у справі, яка підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, Верховний Суд вважає, що оскаржувані судові рішення необхідно скасувати, а провадження у справі - закрити.

Щодо наслідків закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 258 ЦПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови.

Верховний Суд бере до уваги, що зміни до ЦПК України, внесені Законом № 460-IX від 15 січня 2020 року, пов`язані не лише з розглядом касаційних скарг, який відповідно до частини четвертої статті 258 ЦПК України завершується ухваленням постанови. Законом № 460-IX внесено зміни до порядку повернення справ після закінчення касаційного розгляду.

Так, згідно з пунктом 8 Закону № 460-IX абзац перший частини першої статті 256 ЦПК України викладений у такій редакції: Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі .

Отже, закінчивши касаційний розгляд і закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, з 08 лютого 2020 року суд касаційної інстанції має роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.

З огляду на те, що Верховний Суд дійшов висновку закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України у редакції Закону № 460-IX роз`яснює позивачу, що розгляд справи за його позовом віднесено до юрисдикції господарських судів та він має право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції.

Керуючись статтями 255, 256, 400, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та касаційні скарги ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Ярук Анна Ігорівна, задовольнити частково.

Ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 14 травня 2018 року та постанови Апеляційного суду міста Києва від 19 червня 2018 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів закрити.

Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд справи за його позовом віднесено до юрисдикції господарських судів.Протягом десяти днів з дня отримання постанови позивач має право звернутися до суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк